В. В. Буряк Антична філософія

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Особливості античної філософської традиції

Сучасна наукова думка є продовженням тієї раціональної інтелектуальної традиції, яка виникла більше, ніж дві з половиною тисячі років тому в Стародавній Греції. У ті далекі часи не можна було очевидним чином відділити одну форму думки від іншої, що визначалося ситуацією синкретизму, злиття й недиференційованості знання. Проте, філософія з самого початку претендувала на деяку привілейовану позицію. На те було декілька причин.

По-перше, предметом філософії був світ загалом, звідси універсальність і енциклопедизм давніх філософів. По-друге, філософія виявилася тією формою думки, яка застосовувала критичний аналіз не тільки щодо всіх інших галузей наукового знання, але передусім здійснювала критичну рефлексію своїх власних засад. Власне кажучи, саме цей пізнавальний принцип – радикальна критика безпосередньо саме принципів і методів філософського пізнання – утворив епістемологічне підґрунтя новоєвропейської науки.

Завдяки світовому значенню давньогрецької культури загалом і філософії зокрема, систематичне уявлення про виникнення й трансформацію грецької філософської думки необхідне для тих, хто сьогодні здобуває вищу освіту. Історія філософії, й особливо історія давньогрецької філософії – основа освіти для всіх, хто професійно вивчає філософію.

Специфіка грецької філософії стосовно інших філософських традицій полягає, передусім, у граничній і постійній саморефлексії. Для грецького філософа практично були відсутні зовнішні авторитети. Самоочевидними були принципи: «негарантованості» знання, неангажованості філософського знання релігією (міфом) й адміністративною владою. Відкритість для раціональної критики, допитливість (арістотелевська фраза – «філософія починається із здивування») – створили умови для недогматичної, продуктивної теоретичної форми інтелектуального освоєння світу, який постійно розвивається, що сприяло й практичному перетворенню пізнаного світу.

Те, що сьогодні називають глобалізацією, тобто постійним керованим розширенням та експансією технологічних, економічних, наукових, політичних, соціальних євроатлантичних стандартів, є результатом розгортання принципів грецької теоретичної (філософської, наукової та політичної) думки в часі.

Досить добре відомо, що філософська думка майже одночасно з'явилася в трьох віддалених регіонах стародавнього світу: в Індії, Китаї та Греції. Однак саме грецька філософська традиція, в основоположних рисах і принципах, залишилася незмінною й системоутворюючою також для світової сучасної політичної, соціальної та культурологічної теоретичної діяльності. Містичні, символічні елементи філософії та морально-етичні якості філософа вельми істотні й сьогодні для індійської та китайської філософської традиції. Європейська філософія прийняла й посилила грецьку інтелектуальну традицію. Історичність, раціональність і дистанційованість теорії та морального дискурсу від особистості самого філософа – невід’ємні принципи західної філософії.

Герменевтична відкритість текстів
античних філософів

Певні труднощі при вивченні грецької філософії, особливо на ранніх її етапах, виявляють так звані «фрагменти», які складаються з декількох окремих фраз, вирваних з контексту філософського твору, або містять лише декілька сторінок назавжди загубленої книги. Більш того, деякі фрагменти дійшли до нас не в первинному вигляді, а в переказах, достеменних або не цілком достеменних цитаціях у творах пізніших авторів.

Іноді первинний фрагмент і його цитацію в пізнішому тексті іншого автора розділяють декілька століть. Звідси ефект спотворення первинного висловлювання (кажучи простою мовою, ефект «зіпсованого телефону»). Тлумачення первинної думки в пізніших філософських текстах вочевидь вимагає наукового коментарю.

Варто відмітити, що аж до Арістотеля грецькі філософи поєднували концептуально-теоретичний дискурс з міфопоетичним стилем викладення думки, і це створює певні труднощі для аутентичного тлумачення текстів, часом неоднорідних стилістично й термінологічно. Тут важливо відновити не тільки первинний філософський текст, але й контекст історичний, соціокультурний і власне філософський. Саме на ранньому етапі формування філософії важливо побачити відмінність між знанням, розумінням і поясненням, розрізняти гіпотезу й остаточну істину.

Відкритість для інтерпретації виявляється не слабкістю, а силою давньогрецької думки. Завдяки своїй багатозначності й нескінченній продуктивності смислів у ході тлумачення, грецька філософія приваблювала таких видатних філософів, як Гегель, Ніцше, Хайдеггер, Дерріда та ін.

Формування філософських поглядів на світ

Важливим моментом у вивченні курсу з давньої філософії, та грецької філософії зокрема, виявилася історична епоха переходу від міфологічної картини світу до наукової і філософської. Наративно-сюжетне пояснення виникнення космосу в символах, характерне для міфу, поступово витісняється понятійним теоретизуванням. Поступово пояснювальні моделі міфу, засновані на дії божественних сил й богоявлення (кратофанії) витісняються й замінюються філософськими гіпотезами про закони природи.

Початковою та ключовою темою для більшості грецьких філософів був космос. Тлумачення речей і явищ як безпосередньо природних витоків, світу як він є, без відсилання до емоційно-вольових якостей і мотивацій надприродних істот – головне досягнення грецької філософії. Саме в цей час (VI – V ст. до н.е.) якраз виникають перші філософські теорії та тексти.

Перехідному періоду «від міфу до логосу» присвячені відповідні розділи навчального посібника. Велике значення має також етап формування афінської школи філософії – становлення класичного етапу, в результаті чого й термінологічно, і систематично філософія сформувалася як самостійна академічна дисципліна. Завдяки появі грецької науки та філософії сталася «емансипація» раціонального опису світу від міфо-поетичного, релігійного. Подібного роду процес набагато пізніше німецькі мислителі іменували Entzauberung («розчарівнювання», «розчаклування» – Шиллер), Entgotterung («розбожествлення» – Вебер).

Спочатку поняття «філософія», яке етимологічно розумілося як «любов до мудрості», в класичний період змінює значення. На перший план тепер виходить значення філософії як дисциплінарно й ієрархічно організованої системи знання («теоретична» та «практична» філософія Арістотеля, наприклад). Крім космосу та природи виникають й інші теми: пізнання, людина, держава, благо й краса. Разом з розширенням тематичного поля відповідно змінюється і філософська картина світу.

Відкриваючи нові тематичні й методологічні горизонти, переходячи з однієї історичної епохи до іншої, аж до сьогодення, збільшуючи кількість спеціальної термінології, філософія залишається стійкою, систематичною, продуктивною формою критичного, саморефлексивного руху вільної думки. Вона відкрита до будь-яких інтелектуальних, соціальних та етичних викликів часу.

Необхідно зазначити, що не всі філософи й навіть не всі школи, що існували в античну епоху в Греції та Римі, розглянуті на сторінках навчального посібника. Це зумовлено, передусім, обмеженим обсягом навчального матеріалу й методичним завданням навчання – спонукати самостійно працювати з будь-якими філософськими текстами. Розглядаються філософські погляди окремих філософів, шкіл, напрямів, які є базисними, оскільки саме вони визначають подальший розвиток філософії аж до сьогодення.

Предмет і методи історії філософії

Предметом історії філософії є філософські тексти, коментарі до них, філософські системи, школи, філософські напрями в їх концептуальному, методологічному й часовому взаємозв'язку, а також коло фундаментальних нешвидкоплинних проблем. Історія філософії – це дисципліна, що вивчає процес становлення філософського знання в його розвитку й культурно-історичному контексті. Важливу роль у вивченні історико-філософського процесу відіграють методи пізнання (методологія історії філософії).

Методи історії філософії досить різноманітні, залежно від поставленого завдання вони можуть бути вибірковими або комбінуватися: порівняльний аналіз (компаративістика); герменевтичний підхід, класифікація (систем, шкіл, напрямів), історико-культурна реконструкція тощо. Зрозуміло, цим списком не вичерпується набір прийомів і методів реконструкції філософської думки. Єдиного правильного методу не існує. Тут дуже важливо знайти міру, наприклад, у співвідношенні герменевтичного, історичного й компаративного підходів.

Історія філософії – це передусім історія ідей, а не збірка життєписів філософів. Перелік історичних фактів, дат, списки творів – це соціокультурний «фон», необхідний, але зовсім не достатній для розуміння теоретичного змісту філософських текстів. Жанр історичної біографії не повинен підміняти інтелектуальний зміст філософських творів. Однак, адекватна реконструкція теорій не може бути зроблена без урахування лінгвістичної, історико-культурної, релігійної, політичної й естетичної реальності кожного конкретного філософського тексту. Важливо виявити індивідуальність кожного філософа, одночасно вказуючи на концептуальні інваріанти античного філософського дискурсу.

Важливо також уникати модернізації при реконструкції текстів. Тобто при описі й аналізі першоджерел потрібно уникати використання сучасної термінології та принципів класифікації. Наприклад, не можна класифікувати грецьких філософів за такими групами, як «матеріалісти», «об'єктивні ідеалісти» та «суб'єктивні ідеалісти» тощо. Це спрощує й значно спотворює «філософський ландшафт». На наш погляд, необхідно уникати некоректного вживання пізніших латинських середньовічних термінів, таких як «субстанція», «субстрат» у сучасних історико-філософських дослідженнях арістотелівської «Метафізики». Така заміна призводить до модернізації і, таким чином, викривлення сенсу й конотацій, наприклад, початкового грецького терміну «oisia» (латин. «substantia»).

Однією зі складних проблем історії філософії є спроба «приведення до єдиного знаменника» багатозначних грецьких понять: космос, деміург, логос, номос, нус, архе та ін. Особливо це стосується словосполучень, що часто містять у собі символічну та понятійну складові. Навряд чи різноманітні поняття можуть бути остаточно «конвертовані» в якусь єдину понятійну систему. Однак семантичний аналіз термінів, логічна класифікація й систематизація стали важливою частиною історико-філософського дослідження.

Будь-яка, не тільки історико-філософська наукова робота, передбачає застосування таких методів, як систематизація та класифікація. Ці методи застосовані в поданій роботі й моделються в ході навчального процесу.

Необхідно особливо зупинитися на такому методі, як герменевтичний, що є найбільш адекватним, на наш погляд, для роботи саме з античними текстами. Одним з фундаментальних завдань історії філософії є аутентична реконструкція як окремих філософських текстів і концепцій, що належать тому чи іншому автору, так і всього ідейного комплексу, який належить певній культурі й епосі. Вирізнення етапів «передрозуміння», «розуміння», «пояснення», визначення «контексту», «тексту», проблеми «герменевтичного кола» необхідне для більш точного й адекватного уявлення про сенс та тенденції розвитку історико-філософського процесу. Студенти повинні знати способи вирізнення тексту й контексту. Також необхідно вміти розрізняти функції та компетенцію таких пізнавальних процедур як опис, розуміння, пояснення, пізнання. Історія філософії контекстуальна, вимагає загальної ерудиції, достатнього знання античної історії та культури, історії розвитку грецької й латинської мови. Тут вочевидь працює «історичний імператив», нагадуючи про початкову історичність усілякого знання, у тому числі й філософського.

Перш, ніж інтерпретувати філософські тексти, необхідно уважно прочитати й засвоїти їх зміст хоч би «в першому наближенні», тобто навчитися, принаймні, адекватно їх переказувати, здійснювати найпростіший тематичний, компаративний і структурний аналіз, який передбачає знання базової термінології. Це дозволяє схематично відтворювати концепцію того чи іншого філософа, школи, напряму. Поданий навчальний посібник допомагає підготуватися до розв’язання згаданих вище завдань.

Проблема періодизації античної філософії

Історія світової філософії передбачає вирізнення періодів – часових інтервалів, що характеризуються специфічними темами, стилями, методами та способами постановки філософських проблем. Існують різні засади виокремлення конкретних періодів розвитку філософської думки. Звичайно дотримуються класифікаційного принципу розподілу окремих етапів світової філософської думки, відповідно до стандартів, які склалися в історичній науці. Найчастіше історія філософії репрезентується наступним чином: давня філософія (індійська, китайська, антична (середземноморська), середньовічна філософія (індійська, китайська, східно-християнська патристика, західна схоластика, арабо-мусульманська філософія), філософія епохи Відродження, філософія Нового часу, філософія Просвіти, німецька класична філософія, філософія XIX століття, філософія XX століття, сучасна філософія, постсучасна філософія, іноді – постмодернізм (80-90 рр. XX ст. – початок XXI ст.). Визначення часових (історичних) меж і відповідних періодів дотепер залишається предметом наукових дискусій. Вирізнення останніх періодів у самостійні одиниці являє собою окрему проблему. Отже, подана періодизація очевидним чином «європоцентрична». Це пояснюється тим, що філософія (втім, так само, як і сучасна наука) як раціональна форма знання виникла в Стародавній Греції, розвивалася й досягла найбільшого впливу у світовому масштабі саме як специфічно «європейський проект». Найбільш впливовими в історії світової філософії є такі європейські мислителі: Сократ, Платон, Арістотель, Декарт, Кант, Гегель, Ніцше, Хайдеггер та інші «першовідкривачі» фундаментальних «вічних» філософських проблем.

Проблема класифікації періодів філософії – особлива наукова проблема. Насамперед виникає питання про засади розподілу історичних епох. Які події та принципи тут ключові: військово-політичні, економічні, соціальні, стилістичні або пов’язані з кардинальними змінами в релігійній свідомості? Однозначної відповіді тут немає. Для прояснення критеріїв періодизації необхідно ознайомитися з античною історією та необхідними методологічними інструментами навчального курсу з історії філософії.

Спрощена схема періодизації історії античної філософії може бути представлена таким чином:

1. Протофілософія.

2. Доксографічний період (доксографія, досократики).

3. Класичний період античної філософії (афінська школа філософії).

4. Еліністична філософія.

Давньогрецька історія філософії:
історіографічний екскурс

Перші систематичні твори з історії давньогрецької філософії з'являються лише в II-III ст. (Секст Емпірик, Діоген Лаерцій), хоч уже у Платона, й тим більше Арістотеля є елементи історико-філософського аналізу. Це пов'язано з обґрунтуванням своєї точки зору й обов’язковою більш або менш розгорнутою полемікою з ідеями інших філософів.

Найбільш повною працею, що дійшла до нас з історії античної філософії є твір «Про життя, учення і вислови знаменитих філософів», написаний у першій половині ІІІ ст. н.е. Діогеном Лаерцієм (іноді Лаертієм, Лаертським). Діоген описав і систематизував філософські вчення, що містилися в 300 філософських творах, які належали більше ніж 200 авторам. Проте, з точки зору сучасної історико-філософської науки, цей твір не є науковим текстом, оскільки створений на основі біографічного підходу, де відсутні аналіз і критика в конкретному сенсі цього слова. Автор викладає і біографічні відомості, й історичні анекдоти, пов'язані з життям того чи іншого філософа, і легенди. Однак треба визнати, що це найцінніша праця з історії генезису давньогрецької філософії.

Протягом подальших століть твори з історії філософії мали характер або суто біографічний, або еклектичний чи фрагментарний. Першим дослідником, який створив усеосяжну, систематизовану історію філософії, представлену у вигляді еволюціонуючої специфічної інтелектуальної традиції, був видатний німецький філософ Г. В. Ф. Гегель (1770-1831 рр.). У «Лекціях з історії філософії» він виклав історію філософії не у вигляді переліку біографій і переказу змісту класичних текстів, історіографічних коментарів до них, проте представив філософію у вигляді безперервного, каузального, логічно взаємопов’язаного, хоч і внутрішньо суперечливого поступального процесу, для якого характерні розвиток і поглиблення філософського знання.

Очевидним недоліком системи Гегеля було те, що він виходив з настанов панраціоналізму, наполягаючи на кінцевій інтерпретації всіх філософських теорій і понять у термінах класичного раціоналізму. «Історія філософії є для Гегеля єдиним і тому необхідним процесом сходження духу до самого себе. Історія філософії зовсім не звичайна низка різноманітних думок і вчень, які змінюють одна одне» – констатує Хайдеггер у своїй роботі «Гегель і греки».

Біографічний і концептуальний, генералізуючий методи становлять собою два протилежні підходи до реконструкції історії філософії. Перший чітко фактографічний та описовий. Другий спрощує й уніфікує складний та індивідуальний шлях розгортання філософських ідей. Необхідно знаходити компромісне рішення, уникаючи спрощеної фактографії та «засилля методу».

Історія філософії становить собою історію метафізичних і методологічних ідей. Таких, які, незважаючи на постійно зростаючу історичну дистанцію, завжди актуальні й значущі для природознавства, гуманітарного знання та культури загалом, виходячи далеко за межі власне філософії. Створені давньогрецькими мислителями філософеми завжди слугували й будуть слугувати генераторами оригінального творчого мислення. Такі поняття, як «логос» Геракліта, «атом» Демокріта, «утопія», «ідея» та «парадигма» Платона, «енергія», «мімесис», «ентелехія» та «катарсис» Арістотеля, «екстасис», «еманація» неоплатоників і багато інших понять широко використовувалися й використовуються не тільки у філософії, але також у наукових і культурних контекстах.

Питання для контролю:

1. Які цілі та завдання історії філософії?
   
2. Які особливості античної філософії?
   
3. Що таке «герменевтична відкритість філософських текстів»?
   
4. Що таке картина світу?
   
5. Які бувають картини світу?
   
6. Які особливості філософської картини світу?
   
7. Який предмет історії філософії?
   
8. Що таке «методи історико-філософського дослідження»?
   
9. Які принципи періодизації історії філософії?
   
10. Що таке історіографія історії філософії?