В. В. Буряк Антична філософія

Глосарій усе частіше стає невід'ємною формою монографічних видань, ефективною в найрізноманітніших галузях академічного знання і, зрештою, це необхідний стандарт підручників для провідних сучасних університетів. Особливо важливий глосарій для курсу «Історія європейської філософії» й курсу «Антична філософія» зокрема, оскільки грецькі й латинські терміни багатозначні й здебільшого використовувалися, використовуються та будуть використовуватися у філософії як нескінченному проекті. Чимало з цих термінів успішно «працюють» сьогодні в широкому науковому й культурному контекстах. Більша частина текстів грецьких філософів була перекладена латиною, а потім новоєвропейськими мовами й тому первісно грецькі терміни були «латинізовані». У глосарії після української назви слова наступним є вихідна грецька, а потім  латинська транскрипція.

Зрозуміло, що кількість термінів грецької та римської філософії значно більше, ніж містить поданий глосарій. Здебільшого наявні тільки грецькі терміни. У наступних виданнях номенклатура понять розширюватиметься як у грецькому, так і в латинському «сегментах». Разом з тим, найбільш уживані й значущі для всієї традиції античної філософії поняття тут наявні. Деякі з цих слів не трапляються в україномовних і російськомовних словниках з філософії і тому становлять безперечну цінність. Усі формулювання визначень є авторськими. Робота з глосарієм – важлива й необхідна частина підготовки студентів до практичних занять, самостійної роботи й підготовки до екзаменів. Кожний студент, у ході підготовки до заліку повинен доповнити глосарій декількома новими термінами у власній авторській інтерпретації для якісного виконання курсових робіт з античної філософії.


Адіафора(adiaphora), термін стоїчної філософії, що вказує на моральну індиферентність (байдужість).


Айтія – aitia (aitia), «чотири причини», розрізнення, подане Арістотелем у «Фізиці», відповідно чотирьом відповідям на поставлене питання відносно того, чому щось існує. Матеріальна причина (hyle) – це те з чого складається річ, формальна причина (morfe) – принцип, структура речі, діюча причина (dynamis) – чинник, що накладає певну форму на подану матерію, цільова причина (telos) – це результативна складова речі. Наприклад, матеріальною причиною цього стільця є дерево, з якого він зроблений; формальною причиною буде «лекало», за яким він зроблений; діючою причиною буде тесляр, який зробив цей стілець; цільовою причиною виявляється те, що на цьому стільці можна сидіти, для чого, власне, він і був створений. Що стосується живих істот, то Арістотель вважав, що душа складає формальну, діючу та цільову причини, а тіло є лише матеріальною причиною. Див. Дюнамис, морфе, телос, хюле.


Акразія –  (akrasia), буквально – «погана суміш», грецький термін для позначення нестриманості емоцій, бажань або слабкості волі. Це сукупність умов, у яких люди діють суперечливо й непослідовно, вважаючи, що вони володіють абсолютно правильним знанням відносно правоти своїх дій. Сократ уважав, що добродійні вчинки відбуваються внаслідок безпосереднього розсуду блага (добра), тобто всупереч «акразичному» впливу. Див. Докса.


Алетейа – alhqeia (aletheia), істина, відповідність висловлювання тому положенню справ, яке існує насправді. Точний, ясний і в межі абсолютний аналіз речей і процесів. Для визначення природи істини необхідно виявити міру відповідності висловлювання про предмет і самого предмета. У ході визначення істини треба виявити необхідні зв'язки, логічність, послідовність, обґрунтованість висловлювання. Уже Платон вказує на фундаментальну відмінність між doxa – звичайним міркуванням (повсякденним знанням) і epistheme – справжнім знанням (науковим знанням, раціональним знанням, логічно доведеним знанням). Згідно з Арістотелем, істина полягає в пропозиціональній думці, чия логічна структура точно відображає природу речей. Існує безліч теорій істини, наприклад, прагматична, семантична тощо. У латинській схоластиці для позначення істини використовувався термін veritas. Див. Докса, епістеме.


Анамнезис –  (anamnesis), «пригадування забутого», термін для позначення роботи пам'яті як джерела людського пізнання. Сократ стверджував, що завдяки пригадуванню математичні істини встановлюються незалежно від даних чуттєвого досвіду, aisthesis. Платон навчав, що найфундаментальніші істини можуть бути отримані тільки за допомогою спогаду тих знань, які первісно є в «глибинах» пам'яті розумної частини людської душі. У зрілих творах Платона анамнезис трактується як здатність людей пригадувати ідеї або ейдоси, тобто незмінні початкові форми речей. Anamnesis розглядається ним як вища здатність прямого бачення очевидних істин розумною частиною душі до того, як вона сполучилася з тілом. Головна мета філософського пригадування – бачення «істин», стійких образів ідей, які душа, ніби «споглядала» безпосередньо, знаходячись поблизу ідей, до того, як знайшла фізичне тіло. Платон доводив, що саме пригадування є єдино вірним джерелом нашого пізнання математичних і моральних істин (діалоги Менон, Федон, Теетет, Держава). Див. Докса, епістеме, гносис.


Ананке –  (ananke), необхідність, термін для позначення причинно-наслідкової неминучості, тобто чогось такого, що ніколи не може статися інакше, ніж сталося. У греків ананке (як зовні обґрунтована певна послідовність подій) протиставляється тюхе, як персональній долі-успіху. Див. Тюхе.


Андрейа –  (andreia), термін для позначення хоробрості, сміливості, мужності, непохитності намірів і дій; готовність людини розумно піти на ризик заради значущого результату. Згідно з Платоном, це необхідна цінність, властива воїнам в ідеальній державі, і життєвонеобхідна якість для соціального й персонального здійснення добродійної діяльності.


Апейрон –  (apeiron), буквально «нескінченний», термін з філософії Анаксімандра, що вказує на безмежність і недиференційованість буття (природи, матерії). Неоплатоніки трактували апейрон як матеріальний принцип будь-яких змін.


Апорія –  (aporia), буквально – «безвихідне становище», термін, що вказує на ускладнення інтелектуального порядку, головоломку. Арістотель звичайно використовував це слово для позначення окремо правдоподібних, але загалом суперечливих тверджень. Узгодженість таких тверджень за допомогою розгляду альтернативних рішень, як він вважав, і є головне завдання філософії.


Архе – αρχή (arche) одне з перших понятійних позначень першооснови як такої. Вважається, що Фалес Мілетський першим почав розмірковувати про першооснову, «архе», хоч і не використовував цього слова. Згідно з Арістотелем, проблема першооснови була давньою й основною темою роздумів ранніх грецьких філософів, і закріпилася потім в історії філософії. Сам термін «архе» (arche) став використовуватися набагато пізніше, і зафіксований у текстах піфагорійця Філолая (кінець V – початок IV ст. до н.е.) Це поняття багатозначне: «начало», «першооснова», «принцип», «відправна точка», «початок у просторі й часі», «початок як причина чого-небудь», «початок як влада». Корінь слова виявився вельми продуктивним у плані створення наукової термінології. Можна пригадати – архаїчний, археологія, архетип, анархія (тобто «безвладдя») та багато інших. Див. Фюсис.


Атараксія –  (ataraxia), термін, що використовувався Піроном й Епікуром для позначення стану спокою, урівноваженості, незворушності, безтурботності. Відчуженість від почуття неспокою, самотності, тривоги, збудження та болю. Це певний рівень самопізнання, вона вказує на вищу якість стану свободи. Атараксія свідчить про досягнення розумом стану гармонії, урівноваженості, збалансованості та свідчить про те, що зроблений вирішальний крок для досягнення справжньої надчутливої насолоди – гедоне (не плутати з принципом гедонізму, як граничної чуттєвої насолоди у філософії кіренської школи). Див. Акразія.


Атом – ἄτομος (athomos), згідно Демокріту, існують лише атоми і порожнеча. Athomos, (грецьк. – неподільний, латинська калька – individuum, звідки «неподільний», тобто, «індивідуальний»). Іноді Демокріт іменує атоми «щільними тілами» (nasta). Він стверджує, що атоми тотожні за своїми характеристиками з буттям, але ніби розщепленому й «розпиленому» в нескінченно порожньому просторі. Атоми мають наступні характеристики: найдрібніші неподільні тіла; нарізно не можуть бути сприйняті органами чуттів; вони не виникають, але існують вічно; не володіють ніякими якостями, відрізняючись лише за формою, розміром і розташуванням у просторі; число атомів – нескінченне; вони можуть змінювати своє місцезнаходження, тобто знаходитися в русі, завдяки порожнечі, що створює можливість руху атомів.


Гносис –  (gnosis), термін для позначення пізнання в самому найширшому значенні. За Арістотелем містить у собі точне пізнання (або наукове знання) – episteme і пізнання речей фізичного світу, що базується на чуттєвому досвіді, aisthesis. Починаючи з II ст. н.е. в християнських общинах гностиків термін набув також значення містичного релігійного способу пізнання, і головним чином Богопізнання. Еквівалентом цього грецького терміну в схоластиці було слово cognitio. Див. Естезис, епістеме.


Діанойа – διάνοια (dianoia), тип мислення, який знаходиться між доксою (doxa), як раціонально не обґрунтована гадка і ноезисом; елементарним інтелектуальним розумінням, здатністю, завдяки якій відбувається математична діяльність розуму. У Платона розсудкові судження (dianoia), мають більш високий евристичний статус ніж doxa. Див. Докcа, ноезис.


Діке – dikh (díke), об'єктивний і неупереджений розподіл міри добра і зла, будь то нагорода чи покарання. Платон розглядав її як гармонізуючу функцію при здійсненні вибору життєвого шляху. Арістотель вирізняв два аспекти дике: що розподіляє і що відшкодовує, також вважаючи, що принцип справедливості лежить в основі соціальної стратифікації.


Докса – doxa (doxa), думка, прийняття якого-небудь висловлювання на віру, без доказів і без критики, навіть тоді, коли істинність твердження зовсім не певна. Згідно з Платоном – це обмежена форма обізнаності стосовно світу, який чуттєво сприймається, що охоплює лише поверхневу, мінливу, незначну його частину. Платон протиставляв думці раціонально обґрунтоване знання (episteme). У логічних роботах Арістотеля цей термін використовувався для того, щоб розрізняти випадкову (ймовірнісну) і необхідну істину щодо речей і світу. У латинській схоластиці в такому контексті використовувався термін sententia. Див. Алетейя, діанойя, епістеме, ноезис.


Дюнаміс – dunamiV (dynamis), грецький термін, що вказує на силу, потужність. Це поняття викорисовували досократики стосовно якостей або характеристик матеріальних елементів. Арістотель використав це поняття для позначення потенційності, або здатності зазнавати змін. Це те, що може бути або повинно бути, на противагу тому, що є насправді. По Арістотелю, це схильність, тенденція до реального вияву речі або явища. У неоплатонічній традиції, навпаки, термін використовувався для позначення персоніфікованого каузального чинника. У середньовічній латинській схоластиці поняття перекладалося як potentia. Див. Кінесис


Евдемонія – eudaimonia (eudaimonia), щастя, цілковитість здійснення людського життя; вельми значуща мета для більшості людей. Філософська категорія та предмет обговорення в теоріях нормативної етики. У Арістіппа і інших філософів-гедоністів щастя ототожнюється з чуттєвими задоволеннями. Арістотель вважав, що евдемонія не тотожна тілесним задоволенням.


Ейдос –  (eidos), термін для позначення того, що ми бачимо – фігури, образи, форми. У Платона ейдос – це незмінна справжня природа речі, одна з вічних трансцендентних форм, які може схоплювати людський розум (nous). Арістотель відкидав учення про існування незалежно існуючих нематеріальних форм і розумів їх як абстракцію універсального характеру. Пізніше Гуссерль використав поняття «ейдетичний» (eidetic) для вказівки на феноменологічну процедуру «схоплювання сутностей». Див. Хюле.


Ейкасія – eikasia (eikasia), уява, здатність розглядати об'єкти, що почуттєво сприймаються, поза їх реальним сприйняттям, навіть не передбачаючи, що вони дійсно існують. Термін, що використовувався Платоном для позначення людської уяви, яка сфокусована винятково на часових подобах (явищах) чи образах. Див. Докса.


Енергія –  (energeia), термін грецької філософії для позначення дієвості, активності, ефективності. Як технічний термін у філософії Арістотеля energeia – це дійсність характеристики всякої індивідуальної речі щодо її мети (telos), на протилежність її потенційності (dynamis) або здібності до зміни. Див. Ентелехія.


Ентелехія –  (entelecheia), термін, що використовувався Арістотелем для позначення повної досконалості, завершеності речі, як, наприклад, розумна душа, вважав він, є ентелехія тіла. У епоху Нового часу Лейбніц уважав, що ентелехія – це діяльна частина всякої монади. Див. Енергія.


Епістеме – episthmh (episteme), раціонально організована форма знання, заснована на діяльності розумної частини душі (за Платоном). Грецький термін для позначення систематизованого теоретичного знання. Об'єкт епістемічного знання – світ ідей. Згідно з Арістотелем, epistheme складає корпус доведених істин про сутність речей. Основна й остаточна мета досліджень у класичних філософських системах. Одним з латинських еквівалентів у схоластиці був термін scientia. Див. Докса, гносис.


Епохе –  (epoche), термін для визначення припинення думки, наприклад, у філософії скептиків. Вони вважали, що тільки відмовляючись від затвердження або заперечення істини, про яку ми нічого достовірного не можемо знати, ми досягнемо стану атараксії (незворушності) і безтурботності розуму. Див. Атараксія.


Ерос –  (eros), персоніфікація кохання, відвертий емоційний почуттєвий потяг у найширшому значенні слова. Космічний зв'язок «подібного з подібним»: явищ, речей і людей. У той же час індивідуальний любовно-еротичний зв'язок, який завжди вторинний щодо космічного Еросу. Любов як вияв сексуальності (наприклад, в діалозі Платона «Бенкет»). Див. також агапе, філіа (як форми любові в античній культурі).


Естезис (айстезис) –  (aisthesis), грецький термін для позначення чуттєвого сприйняття, епістемологічне трактування його значення в різних філософів було діаметрально протилежним. У той час як елеати, піфагорійці (а потім і Платон) вважали, що чуттєве сприйняття (aisthesis) гранично спотворює наше знання про буття, атомісти та Емпедокл стверджували, що тільки лише завдяки почуттєвому досвіду ми маємо достовірне знання про світ (природу). Арістотель уявляв, що почуттєвий досвід (що є фундаментальною якістю всіх живих організмів) і теоретичне знання – взаємодоповнювані складові єдиного процесу пізнання. Естезис – це чуттєве сприйняття речей, за допомогою чого можна потім дійти до усвідомлення зовнішнього світу. У результаті формується «почуттєвий образ світу» на відміну від раціонально організованої «наукової картини світу». Хоч практично в кожної людини «картина світу» має й «естезичну» та теоретичну компоненти. Див. Докса, епістеме.


Етос –  (ethos), термін для позначення стійкого характеру системи звичаїв, традиції, особливостей поведінки індивідуума. Звідси, починаючи з робіт Арістотеля, «етика», як «учення про етос», це наука, що вивчає характер, вдачу людини. На думку стоїків, будь-який тип поведінки (добродійний або зловмисний) походить від початкового етоса індивідуума. У філософії культури має місце словосполучення «етос культури» (характер культури), оскільки очевидно, що кожна оригінальна культура володіє сукупністю декількох початкових базових рис, що визначають її подальший розвиток. Німецьке поняття Zeitgeist (Zeit – час і Geist – дух) позначає буквально – «дух часу», тобто сукупність усіх культурних, політичних, моральних та естетичних рис, що визначають конкретну епоху. У сучасному англомовному культурологічному дискурсі еквівалентом «етоса культури» є такі поняття як «mainstream» чи «trend». Звичайно про етос культури кажуть «в минулому часі», тоді як терміни мейнстрім та тренд використовується для характеристики будь-якої актуальної, наявної подійності.


Катарсис –  (katharsis) – звільняюче очищення, первинна етимологія слова – «очищення від почуття провини та спаплюженості». У філософському вживанні, починаючи з Піфагора, Геракліта та Платона, термін мав різні значення, але в Арістотеля закріпився в значенні способу естетичного (заміщуваного) переживання в результаті співпереживання музичним і драматичним творам, внаслідок чого відбувається звільнення від афектів. Див. Поесис.


Категорія –  (kategoria), буквально «висловлення, ознака», термін, що означає найбільш загальні поняття, що відображають базисні характеристики буття. В Арістотеля це: суть, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія та страждання – усього десять категорій. У середньовічній схоластиці арістотелівські категорії мають назву «універсалій» (universalia). Учення про категорії специфіковане й розвинене в німецькій класичній філософії (Кант, Гегель).


Кінесис –  (kinesis), термін для позначення пересування речі, зміни місцеположення чого-небудь. Деякі філософи-досократики (мілетці, Емпедокл, Анаксагор, Демокріт) вважали рух невід'ємною характеристикою буття, інші (елеати) вважали, що його не існує. Згідно з Арістотелем, будь-яка зміна відбувається внаслідок дії деякої причини, він розглядав kinesis як актуалізацію певної потенційності dynamis.Див. Дюнаміс.