Тема „предмет, методологічні основи й головні етапи історії психології
| Вид материала | Документы |
- Програма курсу: “основи психології менеджменту” Мета, 148kb.
- Затверджено на засіданні кафедри, 52.64kb.
- Програма Комплексного вступного іспиту на окр «Спеціаліст», 814.3kb.
- Програма вступного іспиту за фахом для абітурієнтів, які вступають до магістратури, 133.68kb.
- План визначення психології як науки; Основні етапи історії психології, 234.46kb.
- Програма для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр" після окр „бакалавр", 63.04kb.
- Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
- 1. Предмет, задачі та значення психології в сучасному суспільстві, 61.14kb.
- І. В. Кущенко опис навчальної дисципліни (спецкурсу), 281.83kb.
- Тема категоріальний апарат соціальної психології, 182.3kb.
1. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. – М., 1990.
2. Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. – М., 2001.
3. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.
4. Основи психології / За ред. О.В. Киричука, В.А.Роменця. – К., 1995
5. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. – Ростов-на-дону, 1996.
6. Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978.
7. Ярошевский М.Г. Історія психології. – М., 1985.
САМОСТІЙНА РОБОТА З ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ
Тема 9. "ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ"
1. План
- Когнітивна психологія.
- Гуманістична психологія.
- Логотерапія.
- Психотехніка. Операціональна теорія інтелекту Піаже.
- Структурна антропологія.
- Погляди А. Валлона.
- Напрямок міжкультурних досліджень.
2. Завдання для самостійного опрацювання
1) Вивчити указану нижче теоретичну працю за темою та скласти її конспект:
- Грипинг Т. История и задачи гуманистической психологии // Вопросы психологии. - 1986. - № 47.
2) Теми для рефератів:
- Сучасний етап й провідні тенденції розвитку зарубіжної психології. 3.
Питання для самоаналізу та самоперевірки:
1. Чому гуманістична психологія отримала назву "третього шляху"?
2. В чому полягають основні принципи гуманістичної психології?
3. Які методи дослідження особистості були розроблені Олпортом?
4. Які потреби в структурі особистості були описані А.Маслоу?
5. Яка роль самоактуалізації в розвитку особистості?
6. Які види цінностей виділив Франкл?
7. Чим відрізняються підходи до корекції психічного розвитку в психоаналізі й гуманістичній психології?
8. Яким чином Піаже доводив пріоритет інтелекту в розвитку психіки?
9. Які питання вивчав Брунер?
4. Література
1. Тема Брунер Дж. Исследования развития познавательной деятельности. — М., 1971.
2. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. - М., 1990.
3. Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. - М., 2001.
4. Марцинковская Т.Д. История психологии. - М., 2001.
5. Наэм Дж. Психология и психиатрия в США. - М., 1984.
6. Основи психології/За ред. О.В. Киричука, В.А.Роменця. - К., 1995
7. Петровский А. В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. - Ростов-на-дону,1996.
8. Роменець В.А. Історія психології. - К., 1978.
9. Франкл В. Поиск смысла жизни и логотерапия // Психология личности. Тесты. - М., 1982.
10. Ярошевский М.Г. Історія психології. -М., 1985.
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
Тема 9.
"ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ"
План лекції
- Когнітивна психологія.
- Гуманістична психологія.
- Логотерапія.
- Психогенетика. Операціональна теорія інтелекту.
- Структурна антропологія.
- Погляди А.Валлона.
- Дослідження пізнавальних процесів в умовах різних культур.
В кінці 50-х – на початку 60-х рр. великі напрямки, які виникли в період відкритої кризи і мали в наступному суттєві перетворення – необіхевіоризм, неофрейдизм, гештальтпсихологія – починають втрачати популярність. Їх внутрішнє протиріччя, труднощі, з якими зустрілися ці підходи в поясненні поведінки й психіки, вимагали перегляду вихідних позицій, насамперед біхевіористичного підходу як можливості об’єктивної психології. Відношення до біхевіоризму постало у центр тому, що зачіпало найбільш суттєве запитання – долю психології як науки про психічні внутрішні процеси. Але найбільш важливим була поява нових продуктивних напрямків в галузі експериментальних досліджень й теорії. Ці дослідження пізнавальної діяльності засобами її моделювання, когнітивна психологія, гуманістична психологія, логотерапія В.Франкла, дослідження людської свідомості в межах наук про мозок – нейрофізіології, нейроморфології, нейропсихології. Широке розповсюдження отримала психогенетика людини. Розвиваються міжкультурні дослідження.
Найбільш широкою течією, що виражає дух сучасної психології є когнітивна психологія. Це один з ведучих напрямків сучасної закордонної психології. Виникло в 50 – 60-х роках ХХ в. у США як реакція на кризу біхевіоризму і гештальтпсихології. Спочатку головною задачею було вивчення перетворень сенсорної інформації від моменту влучення стимулів на рецепторні поверхні до одержання відповіді (Д.Бродбент, С.Стернберг). Були виділені численні структурні складові (блоки) пізнавальних і виконавчих процесів, у тому числі короткочасна і довгострокова пам'ять (Дж. Сперлинг, Р.Аткинсон). Потім задачею когнітивної психології як напрямку став доказ вирішальної ролі знання в поводженні суб'єкта (У.Найссер).
Когнітивна психологія виникла з досліджень необіхевіористів, насамперед Е.Толмена, і суб’єктивного біхевіоризму Д.Міллера, Є.Галантера і К.Прібрама, які вказали на неохідність включення когнітивних (а також мотиваційних) компонентів в структуру поведінки. Вона розвивала підхід, який грунтувався на уявленні про людський організм як систему, зайняту активним пошуком матеріалів й переробкою інформації, тобто на уявленні про те, що люди здійснюють на інформацію різного роду впливи: перекодовують в іншу форму, відбирають певну інформацію з системи. У джерел когнітивної психології стоять Дж. Брунер, Г.Саймон, П.Ліндсей, Д.Норман, Дж. Р.Андерсон, Л.Фестінгер, Ф.Хайдер.; провідними представниками є У.Найссер, Д.Бротбент, А.Пайвіо та багато інших. Цей напрямок представлен рядом варіантів. Найбільше розповсюдження отримав обрахунковий варіант (Дж.Фодор, Д.Денніт і ін.), в якому пізнавальні процеси трактуються вкрай механічно, психіка виступає у вигляді приладу з фіксованою здатністю до перетворення сигналів. У.Найссер відстоює інший, більш помірний варіант, підкреслює роль внутрішніх когнітивних схем і активності пізнаваючого організму в пролцесі пізнання.
Ця психологія виникла під певним впливом інформаційного підходу. Операції, що описуються в теорії переробки інформації , що виконуються електронно-обчислювальною машиною, - отримання інформації, маніпуляції символами, збереження в “пам’яті” елементів інформації, вибирання їх з пам’яті і т.і. побуджували передбачити за аналогією з комп’ютером, що пізнавальні процеси реальні, “що їх можна досліджувати й також, може бути, зрозуміти”. Це визнання не означало повернення до традиційної інтроспективної психології свідомості. Була сформульована “комп’ютерна метафора”: пізнавальні процеси почали трактуватися за аналогією з процесами переробки інформації в складному обчислювальному пристрої. Введення в основи психології комп’ютерної аналогії отримало назву “першої когнітивної революції”.
Нові методи виключали необхідність інтроспекції. Більшість з них грунтуються на точній регістрації часу відповіді на сигнали для визначення рівневой організації психічних процесів в завданнях різного роду. Хронометричні методики восходять до методики виміру часу реакцій знайдення., розрізнення й вибору, вперше розробленою голандським фізіологом Ф.К.Дондерсом. Поряд з лабораторними дослідженнями, які мають недостатню екологічну валідність, додаються зусилля для дослідження пізнавальної активності в реальних життєвих ситуаціях, зокрема вивчається повсякденне мислення і його розвиток, сприйняття в повсякденному житті та ін.
На формування когнітивної психології безпосередньо вплинули також гештальтпсихологія, праці Ф.Бартлетта по пам’яті і мисленню, теорія породжуючих граматик Н.Хомского, генетична психологія Ж.Піаже, праці по сприйнятт Дж. Гібсон, Е.Гібсон.
Основну галузь досліджень в когнітивній психології складають пізнавальні процеси – пам’ять, психологічні аспекти мови та мовлення, сприйняття, рішення задач, мислення, увага, уявлення і когнітивний розвиток. Когнітивний підхід поширився також на дослідження емоційної і мотиваційної сфер особистості, а також соціальну психологію.
В когнітивній психології усі форми людського пізнання розглядаються за аналогією з операціями ЕОМ як послдідовні блоки збирання й переробки інформації, фази або аспекти процесу інформаційної взаємодії з середовищем. Був зроблений висновок про рівневу організацію пізнавальної активності по переробці, збереженню і використанню інформації, що включає ряд блоків. Пам’ять, перцептивні процеси, увага, мислення і його вербальні й невербальні компоненти представлені численними структурними моделями. Виявлені властивості, належні пізнавальній активності: вибірковість (визначається досвідом пізнаючого суб’єкту), визначаємість середовищем (предметами фізичного світу і соціальним досвідом, культурою); неповність пізнавальних схем, їх постійне коректування в процесі зштовхнення з дійсністю. Однак в цілому в когнітивній психології не створено єдиної теорії для пояснення пізнавальних процесів, основні постулати, які лежать в основі більшості сучасних праць, за оцінкою Найссера, “дивно мало відрізняющихся від постулатів інтроспективної психології ХІХ ст., не дивлячись на відмову від інтроспекції як такової”. Критиці піддається редукціонизм когнітивної психології.
Ігноруючи проблему суб’єкту, когнітивна психологія змушена поряд з когнітивними процесами припустити особливе начало, гіпотетичного учасника, носія когнітивних процесів. Стратегії, які допускають такі підсистеми, відомі під назвою гомункулюса. Методологічні труднощі і протиріччя когнітивної психології, і насамперед незадоволеність трактовкою пізнання як формального пасивного процесу, стали причиною появи нової дослідницької програми. Її основу складає спрямованість на вивчення використання активними суб’єктами в рішенні різних задач символічних систем, серед яких центральне місце відводиться мові. Такий поворот в розвитку досліджень отримав назву другої когнітивної революції. Нині когнітивна психологія являє собою перспективний напрямок, число прибічників якого невпинно зростає.
Другим крупним напрямком, що виник як спроба вирішити протиріччя, що нагромадилися в рамках біхевіоризму і фрейдизму, є гуманістична психологія. Її заснування як самостійного напрямку відноситься до початку 60-х рр. В 1961 р. був заснований “Журнал гуманістичної психології” і створена Асоціація за гуманістичну психологію. В 1964 р. відбулась конференція, яка поклала початок гуманістичній психології. провідними фігурами виступають Г.Оллпорт, Г.А.Мюррей, Г.Мерфі, Ш.Бюлер, К.Роджерс, А.Маслоу, Р.Мей. Безпосередніми передумовами стали дослідження з психології особистості кінця 30-х років (Г.Оллпорт, Г.Мюррей), а також дослідження, які розгорнулися після другої світової війни, Г.Мерфі і психологія особистісних конструкторів Г.Келлі, яка, отримала, однак, найбільший вплив в контексті когнітивної революції в психології. виникнення гуманістичної психології як третьої сили співпало з появою контркультури і хіппі як суспільного явища 60-х рр. Контркультура резонує з гуманістичною психологією в акценті на здійснення індивіда як центральної цінності, в утвердженні цінності саморозкриття у відповідності з лозунгом “давайте жити не формально”, в наголосі на “тут і тепер”, в утвердженні безкорисності минулого і майбутнього. Проголошувалась ірраціональність як неповага до науки і раціональному рішенню проблем на користь інтуіції, емпатії і т.і. З філософських впливів, які відчула гуманістична психологія, слід вказати насамперед на екзістенціалізм. Особлива роль в засвоєнні європейської філософії екзістенціалізму належить Ролло Мею, який познайомив американських психологів з ідеями Кьєркегора, Хайдеггера. Мей в 30-і рр. в Європі вивчав індивідуальну психологію Адлера. Його книга “Смисл хвилювання” являє психологічну інтерпретацію екзістенціалістичного учіння про хвилювання, яке розумілося як погроза сутнісної для особистості цінності, породжується соціальними протиріччями.
Засновники гуманістичної психології мали на меті виправити перекоси біхевіоризму й психоаналізу в трактовці людини і обрати більш правильну – життєву – психологію, тобто більш корисну для життя. Стверджувалась в якості предмету дослідження розуміння здорової творчої особистості – задача, що не ставила ніяка інша школа. Метою такої особистості є самоздійснення, самоактуалізація. Як третя гілка психології, гуманістична психологія звертається в першу чергу до тих здібностей, які були відсутні або не були присутні систематично як в біхевіористській, так і в класичній психоаналітичній теорії: кохання, творчість, самотність, зростання, задоволення базових потреб, самоактуалізація, найвищі цінності, буття, становлення, спонтанність, гра, юмор, афективність, смисл, чесність, психологічне здоров’я та близькі до них поняття. В подальшому в центрі стають питання не теоретичного характеру, а більш практичного застосування, насамперед, в межах психотерапії, а також проблем освіти.
Одним з найбільш яскравих представників гуманістичного напрямку був А.Маслоу. Основним джерелом людської діяльності, людського поводження він вважав безупинне прагнення людини до самовираження, до самоактуалізації. На думку А.Маслоу, самоактуалізація – явище уроджене, воно входить у природу людини. Людина народжується з гуманоидными потребами в добрі, моральності, доброзичливості. Вони складають ядро людини, він тільки повинний зуміти реалізувати ці гуманістичні потреби. У цьому відношенні А.Маслоу спростовував Фрейда, для якого соціалізація особистості дитини означала приборкування його основних біологічних інстинктів.
А.Маслоу перелічив різні потреби людини, вибудовуючи їх в ієрархічний ряд: а) фізіологічні потреби; б) потреба в безпеці; в) потреба в захисті і лише над ними вибудовується головна група гуманоидных потреб; г) потреба в істині, у добрі, у справедливості. Усі разом вони складають зміст узагальнюючої потреби в самоактуалізації.
Для гуманістичної психології вивчення конкретної людини, окремих випадків не менш коштовно, чим вивчення типів чи людей узагальнення багатьох випадків і ситуацій. У рамках цього напрямку був створений новий підхід до практики консультування і психотерапії, що зробив вплив на практику виховання і психологію виробничих відносин. Великий внесок у створення практики психологічного консультування і терапії вніс К.Роджерс. Він розробив личностно-ориентированную психотерапію, що одержала назву «клиент-центрированной терапії».
Генетична психологія.
Психологічні погляди швейцарського психолога Жана Піаже (1896) склалися на основі загального біологічного розуміння процесу розвитку як взаємозв'язку асиміляції й акомодації. При асиміляції організм як би накладає на середовище свої схеми поводження, при акомодації перебудовує ці схеми відповідно особливостям середовища. З цього випливало і визначене розуміння розвитку інтелекту. Воно мислило не як виявлення споконвічне закладених форм (емпіризм, представлення про те, що розвиток - нагромадження відбитків середовища), а як "єдність асиміляції й акомодації". Цей погляд направляв на розкриття моментів, що залежать не від запрограмованих у тілесному пристрої факторів і не від зовнішніх впливів, а від актів, за допомогою яких організм адаптується до свого оточення. Для людини таким оточенням, як думав спочатку Піаже (під впливом соціолога Дюркгейма), служать породжувані суспільством і фиксируемые в мові "колективні представлення". Тим самим усупереч упевненості Пиаже в тім, що він виходить із принципу неподільності організму і середовища, його теоретичну установку споконвічно пронизував дуалізм: індивід з його власними психічними ресурсами протистояв соціальному світу, зведеному до сукупності ідей.
Перші книги Піаже вийшли в 20-х роках: "Мова і мислення дитини" (1923), "Судження й умовивід у дитини" (1924), "Представлення дитини про світ" (1926), "Фізична причинність у дитини" (1927). Саме ці роботи мав на увазі Виготський, коли писав: "Дослідження Піаже склали целую епоху в розвитку навчання про мову і мислення дитини, про його логіка і світогляд... У той час як у традиційній психології дитяче мислення одержувало звичайно негативну характеристику, що складається з переліку тих вад, недоліків, мінусів дитячого мислення, що відрізняють його від дорослого мислення, Пиаже спробував розкрити якісна своєрідність дитячого мислення з його позитивної сторони... У центр уваги було поставлено те, що в дитини є". Стадиональной схемі формування розумових дій і операцій, розробленої Пиаже, присущи, як писав французький психолог Валлон, недоліки "будь-якої психології, сфера вивчення якої обмежується індивідуумом, а в індивідуумі абстрагированны і від нього появами свідомості". Тут зазначені три найбільш уразливі пункти концепції Піаже. По-перше, об'єкт аналізу - не цілісна психофізіологічна істота, а розум, що пізнає, розвиток якого описується безвідносно до дозрівання дитини, біологічним факторам, неврологічним механізмам. По-друге, у Піаже йдеться про інтелект як такому, про чисто розумове спілкування з предметами і їхніми знаками, тоді як дійсне інтелектуальне життя невіддільне від мотиваційної, афективної. І, нарешті, індивід, у трактуванні Піаже, залишається один на один з навколишнім світом. Але адже навіть в умовах експерименту, що штучно створює подібну ситуацію, поводження випробуваного регулюється іншою людиною - експериментатором.
Прорахунок Піаже обумовлений тим, що його керівний принцип - адаптація індивіда, а не історична творчість суспільства. Девіз Піаже - взаємодія. Вихідний пункт пізнання не суб'єкт і не об'єкт, а їхній нерушимий взаємозв'язок. Таку точку зору можна назвати діадичною, оскільки процес пізнання (мислення) вважається вичерпно представленим відношенням (взаємодією) двох членів. Діадична схема, однак, не дозволяє перейти у світ історії, де поводження особистості конституюється не діадичним, а триадичним відношенням: суб'єкт (соціальний індивід) - процеси творення і засвоєння цим суб'єктом за допомогою вироблених суспільством знарядь (і знаків) продуктів історичної творчості об'єкт (матеріальний світ, преутворений практикою).
ЛІТЕРАТУРА
- Брунер Дж. Исследования развития познавательной деятельности. – М., 1971.
- Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. – М., 1990.
- Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. – М., 2001.
- Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.
- Наэм Дж. Психология и психиатрия в США. – М., 1984.
- Основи психології / За ред. О.В. Киричука, В.А.Роменця. – К., 1995
- Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. – Ростов-на-дону, 1996.
- Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978.
- Франкл В. Поиск смысла жизни и логотерапия // Психология личности. Тесты. – М., 1982.
- Ярошевский М.Г. Історія психології. – М., 1985.