Технічний регламент

Вид материала

Регламент

Содержание 2.15.1 Загальні положення 2.16 Гігієна праці 3 Процедура підтвердження відповідності вимогам технічного регламенту 4 Вимоги до персоналу 5 Вимоги міжнародних та національних стандартів Державний контроль та нагляд за дотриманням вимог технічного регламенту Прикінцеві положення

Подобный материал:

• Технічний регламент, 742.53kb.
• Міністрів України 20 р. № Технічний регламент, 824.55kb.
• Технічний регламент, 458.81kb.
• Кабінету Міністрів України від 2011 р. № План заходів із застосування Технічного регламент, 22.53kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України № від 200 р. Технічний регламент, 1753.94kb.
• Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є : Затвердити Технічний регламент, 249.18kb.
• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Ганус Сергій Олексійович Технічний секретар оргкомітету: аспірантка кафедри історії, 108.85kb.
• Государственный Комитет Российской Федерации по физической культуре и спорту Российская, 136.82kb.
• Національний технічний університет україни "київський політехнічний інститут" фізико, 288.71kb.

2.15.1 Загальні положення

Згідно чинного екологічного законодавства України діяльність промислових підприємств спрямовується на збереження безпечного для існування живої та неживої природи довкілля, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, на досягнення гармонізації у взаємодії підприємства та довкілля, охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів [7-13, 18, 19, 59].

Підприємству, що виробляє ВКД, належить здійснювати на своїй та прилеглій території екологічну політику, передбачену законами “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” [7, 9], оскільки виробнича діяльність заводів ВКД негативно впливає на стан довкілля, а саме: атмосферу, гідросферу, а також літосферу [53, 111, 112].

Несприятливі екологічні наслідки можуть виникнути внаслідок скидання неочищених концентрованих (за органічними забрудненнями) стічних вод та відходів на поля фільтрації.

Згідно з вимогами вищезгаданого законодавства та Закону України “Про відходи” [13] підприємство має впроваджувати нові технології повної, комплексної переробки сировини, організовувати маловідходне або безвідходне виробництво, здійснювати очищення стічних вод.

Для підприємств, що виробляють ВКД з меляси питання екологічної безпеки пов`язані з вірогідною можливістю пожеж та вибухів у відділенні дистиляції та складах зберігання готової продукції, аварій вмістилищ для зберігання меляси, мінеральних кислот, паливно-мастильних матеріалів, викидами із котелень, автотранспорту, а також пилу, що утворюється при переробленні на ВКД крахмалевмісної сировини, що призводить до забрудненням земель, водних об`єктів і атмосфери.

Для забезпечення вимог щодо охорони довкілля підприємствам, що виробляють ВКД, необхідно керуватись чинним екологічним законодавством України [59].

2.15.2 Викиди в атмосферу

Основним законом для промислових підприємств, що виробляють ВКД, з екологічної безпеки атмосферного повітря є Закон України “Про охорону атмосферного повітря” [10].

Для оцінки стану атмосферного повітря встановлені єдині для всієї території України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря [23, 24, 25, 59-62, 68-71, 73-75 ], а саме:

-гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі для людей і об`єктів;

-гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об`єктів НПС;

-нормативи ГДВ забруднюючих речовин в атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлюють для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу.

-нормативи ГДВ забруднюючих речовин у атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлюють на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний та біологічний вплив всіх джерел у даному районі, з урахуванням перспективи його розвитку, в період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворими нормативами).

Виробнича діяльність підприємства, що виробляє ВКД, супроводжується викидами забруднюючих речовин в атмосферу, для організації цих викидів стаціонарними джерелами необхідно мати дозвіл на викиди [74]. З метою одержання дозволу на викиди підприємство подає такі документи:

-клопотання про видачу дозволу;

-проект нормативів ГДВ;

-довідку про стан виконання заявником заходів щодо зниження викидів до нормативного рівня.

Проекти нормативів ГДВ забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами розробляють підприємства або галузеві інститути, що мають відповідну ліцензію. Проекти нормативів затверджує Міністерство охорони НПС і Міністерство охорони здоров’я, за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування [72, 53, 54, 60, 61, 73, 74, 75].

Проекти нормативів гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря розробляють підприємства і затверджують у такому ж порядку.

Підприємства зобов’язані:

-здійснювати організаційно-технічні заходи щодо забезпечення виконання умов і вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

-вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

-забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у робочому стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

-здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, які викидають у атмосферне повітря, і рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

-мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.

Виконання заходів з охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення земель, води та інших природних об`єктів.

Шкідливі викиди в атмосферне повітря, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки, заборонені. У виняткових випадках такі викиди допускаються тимчасово з дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства охорони здоров`я за умови, що за цей період буде встановлено відповідний норматив та вжито необхідних заходів щодо охорони атмосферного повітря.

Складування, зберігання або розміщення виробничих відходів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря пилом або газоподібними шкідливими речовинами та речовинами з неприємним запахом, або іншого шкідливого впливу, допустиме лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами державної виконавчої влади територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів екологічної безпеки і при можливості подальшого господарського використання.

На кожному підприємстві обов’язково здійснюєть контроль за дотриманням встановлених нормативів ГДВ на організованих джерелах викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Для підприємства, що виробляє ВКД, найбільш доцільними в організації систематичного контролю за дотриманням величин ГДВ забруднюючих речовин в атмосферне повітря є прямі інструментальні виміри на стаціонарні джерела викиду [ГОСТ 12.1.005], а де це неможливо - розрахунковий метод, виходячи із фактичних витрат сировини, материалів та обсягів виробництва.

Відповідальність за здійснення нормативів ГДВ покладено на керівництво підприємства.

Відбір проб для проведення контролю за проведенням нагляду і дотриманням нормативів ГДВ необхідно здійснювати згідно вимог ГОСТ 12.1.005. Для підприємств, що виробляють ВКД, контроль за джерелами викидів забруднюючих речовин в атмосферу дозволено організовувати шляхом укладання угод з організаціями, які мають ліцензію на проведення інструментальних вимірювань.

Періодичність вимірювання неавтоматичного контролю за дотриманням встановлених для підприємства нормативів ГДВ визначають за таблицею, для кожної шкідливої речовини у викиді, у місцях не рідше, ніж один раз на рік , в залежності від:

-потужності викиду речовини джерелом;

-максимально-разової ГДК або орієнтованого безпечного рівня впливу шкідливих речовин в атмосферу повітря населенних пунктів.

Технологічні заходи, що забезпечують безпеку атмосфери, включають розробку та застосування технологій з максимальним використанням сировини, проміжних продуктів та відходів виробництва та базуються на принципах безвідходних або маловідходних технологій. До них відносять також герметизацію виробничого обладнання, скорочення неорганізованих викидів, застосування малосірчаного палива [23-25, 71].

Для підприємств, що виробляють ВКД, існує вірогідність потрапляння в повітря робочої зони та атмосферне повітря діоксиду вуглецю із бродильного відділення, парів етанолу, циклогексану та соляної кислоти.

ГДК для діоксиду вуглецю в атмосферному повітрі населених пунктів повинна бути [111]:

• максимально разова - 3,0 мг/м³;
  
• середньодобова - 1,0 мг/м³.
  

У повітрі робочої зони ГДК для діоксиду вуглецю - 20,0 мг/м³.

Для циклогексану ГДК в атмосферному повітрі населених пунктів становить :

• максимально разова - 1,4 мг/м³;
  
• середньодобова - 1,4 мг/м³.
  

У повітрі робочої зони ГДК для циклогексану - 80 мг/м³.

ГДК для етанолу в атмосферному повітрі становить :

• максимально разова – 5,0 мг/м³;
  
• середньодобова - 5,0 мг/м³.
  

Величина ГДК для етанолу в повітрі робочої зони - 1000 мг/м³.

ГДК для соляної кислоти (по молекулі НСl) становить:

- максимально разова - 0,2 мг/м³ ;

- середньодобова - 0,2 мг/м³.

Викиди діоксиду вуглецю із бродильного відділення здійснюються по окремому трубопроводу, що знаходиться вище на 2 м від найвищої точки покрівлі бродильного відділення [111, 112].

Санітарно-захисна зона для підприємств, що виробляють ВКД, згідно СН 245-71 встановлюється 100 м [108].

2.15.3 Стічні води

Водокористування, забезпечення екологічної безпеки гідросфери підприємствами, що виробляють ВКД, проводять згідно з Водним кодексом України, а також іншими законами та нормативними документами [11, 12, 18].

На підприємствах, що виробляють ВКД, утворюються наступні стічні води [76, 111, 112]:

-від миття дріжджегенераторів та бродильних чанів та їх стерилізації парою;

-від продувки котлів та від промивки, регенерації фільтрів хімводоочистки;

-від миття виробничих приміщень;

-термальні води (які не забруднюються, а лише нагріваються);

-води, що використовувалась на господарсько-побутові потреби;

-барда в разі скидання її на поля фільтрації;

-води від солодовні.

За характером забруднень стічні води поділяють на 4 категорії: умовно чисті, господарсько-побутові, виробничо-забруднені та концентровані.

Ступінь забруднення стічних вод характеризується рядом санітарно-хімічних показників, одним із основних є БСК.

Води від котельні та хімводоочистки мають такі показники:

температура - 33-35 ⁰С; рН 8,1-8,5;

ХСК - 120-150 мг/дм³;

БСК₅ - 30-40 мг/дм³; БСК_повне - 40-50 мг/дм³;

завислі речовини - 130-150 мг/дм³; мінералізація - 1500-1600 мг/дм³;

хлориди - 800-900 мг/дм³; сульфати - 60-65 мг/дм³.

Барда мелясова, яку скидають на поля фільтрації, має наступні показники:

температура - 90 ⁰С; рН – 4,5-5,4; ХСК – 45000 - 60000 мг/дм³;

БСК₅ – 20000 – 35000 мг/дм³; БСК_повне – 30000 – 45000 мг/дм³;

завислі речовини – 450 - 900 мг/дм³;

сухий залишок – 60000 – 90000 мг/дм³;

хлориди - 800-1500 мг/дм³; сульфати – 900 -1720 мг/дм³.

Барду зернову використовують для годівлі худоби.

Води від миття виробничих приміщень та від використання на господарсько-побутові потреби мають показник забруднень ХСК 350 - 500 мг/дм³.

Води із солодовні мають наступні показники:

; рН 6,0-6,4;

завислі речовини 80-100 мг/дм³

сухий залишок 450-500 мг/дм³;

ХСК 260-300 мг/дм³; БСК_повне - 170-200 мг/дм³.

Для здійснення аналітичного контролю стічних вод відбір проб повинен відбуватись згідно з чинними нормативними документами КНД 211·1.2·008 [68].

Аналітичні випробування проводять акредитовані лабораторії або санітарно-епідеміологічні станції.

Стічні води, що скидають в каналізацію населених пунктів, повинні відповідати вимогам регіонального документу, розробленого на основі “Правил приймання виробничих стічних вод в систему каналізації населених пунктів” [77].

Підприємство зобов`язане здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припиненню [26, 63, 64, 79], якщо вони:

-можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

-містять цінні відходи, які можуть бути вилучені;

-містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

-містять речовини, щодо яких не встановлено ГДК;

-містять токсичні речовини та збудники інфекційних захворювань;

-за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

-призводять до підвищення температури води водного об`єкта більш ніж на 3⁰ С порівняно з її природною температурою в літній період;

-є кубовими залишками, шламами.

Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар`єри), заборонено.

Облаштування та експлуатування полів фільтрації здійснюють згідно з вимогами СНіП 2.04.03 [89]. Число карт полів фільтрації повинно бути не менше двох. Поля фільтрації, як правило, влаштовують на піщаних, супіщаних, легких суглинистих землях. Для попередження руйнування розмежувальних валів між картами їх засівають травою з кореневою системою, яка швидко розвивається. По контуру полів фільтрації висаджують іву та інші вологолюбиві дерева. Ширину полоси насадження дерев приймають 10-20 м в залежності від віддалі полів фільтрації від населеного пункту.

Дозволено використовувати стічні води з полів фільтрації для зрошення сільскогосподарських угідь після погодження з відповідними агрономічними службами та з врахуванням аналізів земель, виконаних агрохімічними лабораторіями.

Підприємства, які мають поля фільтрації та накопичувачі промислових забруднених стічних вод (барди), зобов`язані впроваджувати ефективні технології для їх знешкодження і утилізації та здійснювати рекультивацію земель, зайнятих накопичувачами.

Заборонено скидати стічні води без очищення у водойми.

Скидання у водні об`єкти речовин, для яких не встановлено нормативи екологічної безпеки водокористування та нормативи гранично допустимого скидання, заборонено.

Скидання стічних вод у водні об`єкти допустиме лише за умови наявності нормативів ГДК та встановлених нормативів ГДС забруднюючих речовин.

Скидання таких речовин може бути дозволено Міністерством охорони здоров`я та Міністерством охорони НПС за умови, що протягом встановленого ними періоду ці нормативи будуть розроблені і затверджені.

Для забезпечення умов скиду стічних вод у водойми їх необхідно очищати біохімічним способом (анаеробним та аеробним) з доочищенням у біоставках.

Скидання очищених стічних вод у водні об’єкти не повинно погіршувати в ньому якість води [26, 63, 64, 79, 89]. Зокрема водні об’єкти, що використовують для централізованого чи нецентралізованого господарсько-питного водоспоживання, а також для водозабезпечення підприємств, що виробляють ВКД, повинні мати наступні показники:

-вміст завислих речовин не повинен збільшуватись більше ніж на 0,25 мг/дм³;

-запахи- вода не повинна набувати невластивих їй запахів інтенсивністю більше ніж 1 бал;

-забарвленість – не повинна визначатись в стовпчику 20 см;

-температура – літня температура води в результаті спуску стічних вод не повинна підвищуватися більше ніж на 3 ⁰С в порівнянні з середньомісячною температурою самого жаркого місяця року за останні 10 років;

-показник рН-не повинен виходити за межі : 6,5-8,5;

-мінеральний склад – не повинен перевищувати за сухим залишком 1000 мг/дм³, в тому числі хлоридів 350 мг/дм³, сульфатів 500 мг/дм³_;

-розчинений кисень-– не повинен бути менше 4 мг/дм³ в любий період року в пробі, відібраній до 12 годин дня;

-БСК _повне- не повинно перевищувати при 20 ⁰ С 3,0 мг/дм³;

-ХСК – не повинно перевищувати 15 мг/дм³.

Водойми, що розміщені в межах населених пунктів і, які використовують для купання і відпочинку населення, повинні мати наступні показники:

-вміст завислих речовин не повинен збільшуватись більше ніж на 0,75 мг/дм³;

-запахи - вода не повинна набувати невластивих їй запахів інтенсивністю більше ніж 1 бал;

-забарвленість – не повинна визначатись в стовпчику 10 см;

-температура – літня температура води в результаті спуску стічних вод не повинна підвищуватися більше ніж на 3 ⁰С в порівнянні з середньомісячною температурою самого жаркого місяця року за останні 10 років;

-показник рН-не повинен виходити за межі : 6,5-8,5;

-мінеральний склад – не повинен перевищувати по сухому залишку 1000 мг/дм³, в тому числі хлоридів 350 мг/дм³, сульфатів 500 мг/дм³_;

-розчинений кисень – не повинен бути менше 4 мг/дм³ в любий період року в пробі, відібраній до 12 годин дня;

-БСК _повне- не повинно перевищувати при 20 ⁰ С 6,0 мг/дм³;

-ХСК –не повинно перевищувати 30 мг/дм³;

-вода в обох випадках не повинна містити збудників захворювань;

-відбір проб для аналізів води з водних об’єктів здійснюють нижче по течії на відстані 1 км від точки скиду очищених стічних вод.

Скидання очищених стічних вод у водні об’єкти в межах населених пунктів заборонене. Місце скиду стічних вод повинно бути розміщене нижче за течією ріки від межі населеного пункту. Умови скиду стічних вод регламентовані СанПіН 4630 [85].

З метою охорони водних об’єктів від забруднення вздовж річок та навколо водойм, озер, встановлюють земельні ділянки під прибережні захисні смуги:

-прибережні захисні смуги встановлюють по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

-для малих річок, струмків, потічків, а також ставків площею понад 3 гектари – 25 м;

-для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 м;

-для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 м.

-у прибережних захисних смугах заборонено зберігання хімікатів, добрив; будівництво споруд; миття і обслуговування транспортних засобів; влаштування накопичувачів відходів, полів фільтрації.


Екологічним законодавством України заборонено введення в дію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами, що запобігають забрудненню вод. А також заборонено на стадії проектування нових і реконструкції діючих підприємств, цехів без урахування даних щодо ставлення місцевої громадськості до проектованої діяльності і проблем, що потребують вирішення у зв’язку з цим [31, 85].

Повернення у виробництво очищених стічних вод допустиме за умови, якщо їх склад не зашкодить виходу та якості ВКД.

У виробництві ВКД застосовують циклогексан, ПДК якого у водних об’єктах, що використовують для господарсько-питного та культурно-побутового водокористування, становить 0,1 мг/дм³.

2.15.4 Очисні споруди

Стічні води, що утворюються при виробництві ВКД, піддають очищенню в залежності від рівня забруднень на очисних спорудах різних типів.

Заводські очисні споруди для підприємств, що виробляють ВКД, будують згідно проектно-технічної документації, розробленої галузевим проектним інститутом, що має відповідну державну ліцензію. Проектна документація проходить екологічну експертизу згідно Закону України “Про екологічну експертизу” [8].

Розрахунки споруд очищення промислових стічних вод необхідно виконувати згідно норм будівельного проектування підприємств, даних науково-дослідних інститутів і досвіду роботи очисних споруд на аналогічних підприємствах [85, 111].

Експлуатацію очисних споруд підприємств, що виробляють ВКД, здійснюють згідно Технологічного регламенту та Технологічної інструкції, розроблених галузевим інститутом.

Санітарно-захисна зона від очисних споруд до межі житлової забудови населених пунктів та підприємств-виробників ВКД з урахуванням їх перспективи розширення встановлюєть згідно з СНіПом та Державними будівельними нормами [31, 88]. Для очисних споруд біологічного очищення, що очищають за добу від 200 м³ до 5000 м³ стічних вод, санітарно-захисна зона повинна бути не менше 200 м, а при відсутності мулових майданчиків вона скорочується на 30%, тобто становить не менше 140 м [108].

Ступінь очищення стічних вод визначають в залежності від місцевих умов та з врахуванням можливості їх повторного використання. Ступінь очищення стічних вод, що скидають у водні об`єкти, визначають згідно з “Правилами охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами” та СанПіНом 4630 [26, 85].

Розрахунок очисних споруд та їх склад здійснюють в залежності від концентрації забруднень стічних вод за БСКз урахуванням необхідного ступеню їх очищення та місцевих умов. Його необхідно розраховувати на основі експериментальних даних галузевих інститутів.

Майданчик для очисних споруд необхідно розташовувати, як правило, з підвітреної сторони для переважної кількості вітрів теплої пори року по відношенню до забудови житла і нижче населеного пункту по течії водотоку.

Об’єднання стічних вод, при якому можуть виникати хімічні реакції з виділенням шкідливих газів (наприклад, сірководню) не допустиме.

Біологічні ставки необхідно застосовувати для глибокого доочищення промислових стічних вод. При доочищенні в біоставках стічні водина вході не повинні мати БСК₂₀ вище 200 мг/дм³ для біоставків з природною аерацією і вище 500 мг/дм³ – для ставків з примусовою аерацією.

Після біоставків для скиду у водойму стічну воду необхідно знезаражувати.

Роботу очисних споруд систематично контролюють. Методи контролю регламентує КНД [68], затверджені чинним законодавством.

2.15.5 Тверді відходи

Основним законом з використання, збереження, утилізації, знешкодження відходів є Закон України “Про відходи” та інші чинні нормативні документи [13, 84, 85].

Підприємства, що виробляють ВКД, повинні мати дозвіл на зберігання, транспортування, використання, утилізацію промислових відходів. При цьому підприємства повинні дотримуватись норм, які гарантують безпеку для здоров`я населення та навколишнього природного середовища.

Без відповідного дозволу зазначена діяльность заборонена [27-30, 65].

Дозвіл видає Міністерство охорони НПС за погодженням з Міністерством охорони здоров’я, Держнаглядохоронпраці, Мінтрансом, Міністерством внутрішніх справ згідно з переліком токсичних промислових відходів, продуктів біотехнологій, та інших біологічних агентів.

Для одержання дозволу підприємства подають за погодженням з Міністерством охорони НПС заявку встановленої форми. Питання про видачу дозволу вирішують протягом 60 днів від дня подачі заявки.

Згідно сучасних технологій утилізації відходів на підприємствах, що виробляють ВКД, із крохмалевмісної сировини, рідку частину основного відходу виробництва – барду направляють на одержання біогазу, а тверду частину – дробину направляють на висушування з метою одержання кормового продукту.

Серед великої кількості способів утилізації мелясової барди в умовах сьогодення найбільш доцільним є 2-х стадійне очищення з одержанням біогазу, або одержання цільових продуктів: упареної барди, регулятора росту рослин “ВІТАЛІН”, добрив.

Тверді відходи очисних споруд – надлишковий анаеробний та аеробний активний мул використовують як добриво. Інші тверді відходи утилізують згідно з чинними правилами.

Згідно чинного законодавства підприємство-виробник ВКД складає перелік відходів, які дозволено розміщувати на території підприємства-виробника, вказує кількість цих відходів.

Промислові відходи зберігають на території підприємства з урахуванням їх класифікації за класом небезбеки та сумісності [59].

Кожний вид відходу повинен бути ідентифікований, на нього складають паспорт (ТПВ) згідно з чинними нормативними документами [27, 30, 59].

Гранична кількість відходів, яку тимчасово зберігають на території підприємства, а також види тари для зберігання регламентовані в чинних нормативних документах, які затверджено чинними законодавчими актами.

Вивезення промислових відходів на спеціалізовані полігони (або ж ділянки для захоронення) підприємство-виробник ВКД здійснює самостійно або із залученням спеціалізованих організацій.

2.15.6 Охорона земель

Основним законом про охорону земель є Земельний кодекс України [19].

Власники землі і землекористувачі, на землях яких розташовані підприємства, що виробляють ВКД, здійснюють раціональну організацію території, захист земель від забруднення відходами виробництва, хімічними речовинами, та від водної та вітрової ерозії. При новому будівництві здійснюють рекультивацію порушених земель, а також знімання, використання і збереження родючого шару земель.

Розміщення, проектування, будівництво та введення в дію нових і реконструйованих об`єктів, будівель, споруд, а також впровадження нових технологій дозволено тільки за умови додержання екологічних та санітарно-технічних вимог щодо охорони земель.

Розміщення об’єктів, що впливають на стан земель, погоджують з землевпорядними, природоохоронними та іншими органами в порядку, що визначений законодавством України [19, 59].

2.16 Гігієна праці

Виконання вимог гігієни праці на підприємствах включає оцінку виробничих факторів: параметрів мікроклімату; виробничого шуму на робочих місцях; природного і штучного освітлення; забруднення повітря робочої зони аерозолями і газами; психофізіологічних факторів, пов'язаних з характером праці; побутових умов на виробництві; організації харчування; медичного обслуговування.

Мікроклімат приміщень (температуру, відносну вологість, швидкість руху повітря) необхідно витримувати згідно з вимогами санітарних норм та ГОСТ 12.1.005.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони не повинне перевищувати ГДК, встановлених Мінохоронздоров`я України та ГОСТ 12.1.007.

Рівні шуму на робочих місцях виробничих приміщень не повинні перевищувати регламентованих рівнів, та дотримуватись вимог ГОСТ 12.1.003, ГОСТ 12.1.029 та ГОСТ 12.1.0012.

На кожному підприємстві повинні бути розроблені санітарно-профілактичні заходи для обладнання, підлог, стін, стель, зливів, освітлювальних пристроїв, холодильних агрегатів і будь-яких інших об'єктів, що впливають на безпеку продукції. У приміщеннях і на виробничих ділянках повинна бути організоване ефективне прибирання, що забезпечує необхідні вимоги санітарних правил.

На підприємстві по кожному цеху, ділянці виробництва повинний бути визначений перелік шкідливих речовин, що можуть виділятися у виробничі приміщення при веденні технологічних процесів в аварійних ситуаціях, а також обов'язковий перелік приладів і методик аналізів для визначення концентрації цих речовин безпосередньо у виробничих приміщеннях і лабораторіях.

У приміщеннях з можливим виділенням у робочу зону шкідливих і небезпечних (вибухопожежонебезпечних) парів, газів і пилу повинний бути організований систематичний контроль за їх змістом у повітрі робочої зони.

В залежності від шкідливості виробничих приміщень при виробництві ВКД, для зменшення впливу шкідливих факторів, необхідно дотримуватись наступних вимог до системи вентиляції:

- у всіх приміщеннях без виділення шкідливих речовин і речовин з різко вираженими неприємними запахами, періодично діючу вентиляцію з природним, або зі штучним збуджуванням допускається передбачати зовнішнім повітрям, що не підігрівається холодної пори року, забезпечуючи температуру повітря в робочій зоні не нижче 5 ^оС і не вище 32 ^оС;

- вентиляцію зі штучним збуджуванням слід передбачати для приміщень і зон без природного провітрювання, якщо мікрокліматичні умови і чистота повітря не можуть бути забезпечені вентиляцією з природним збуджуванням або періодичним провітрюванням. Допускається передбачати змішану вентиляцію з частковим використанням природного збуджування для припливу або видалення повітря;

- аварійну вентиляцію виробничих приміщень, до яких можливе раптове надходження значних кількостей шкідливих або горючих газів, парів та аерозолів, необхідно передбачати на вимоги технологічної частини проекту, враховуючи несумісність часу аварії технологічного та вентиляційного устаткування. Аварійну вентиляцію в приміщеннях категорій А і Б слід виконувати із штучним збуджуванням.

Адміністрація підприємства зобов'язана забезпечити:

- кожного працівника санітарним одягом відповідно до затверджених норм;

- достатньою кількістю інвентарю, що миють і дезінфікують;

- систематичне проведення дезинфекційних, дезинсекційних (комахи), дератизаційних (гризуни) робіт відповідно до графіку, який погоджений з органами санепідемстанції у встановленому порядку;

- проведення один раз у два роки атестації по санітарних знаннях керівного й інженерно-технічного персоналу (начальників цехів, інженерів, працівників і керівників підрозділів) підприємств.

- представлення поліклініці та іншим медичним установам, де проводяться медичні обстеження, списків працівників для оцінки результатів і дати обстеження.

Усі працюючі на підприємствах повинні проходити попередній і періодичні медичні огляди відповідно до ДНАОП 0.03-4.02 [49].

Кожен цех підприємства повинен бути забезпечений аптечками для надання першої медичної допомоги.

Працівники зобов'язані дотримуватись наступних правил особистої гігієни:

- приходити на роботу в чистому одязі і взутті. При вході на підприємство ретельно очищати взуття;

- перед роботою надягти спецодяг;

- верхній одяг, головний убір, і всі особисті речі залишати в гардеробній;

- не приймати їжу і не курити у виробничих приміщеннях: приймання їжі і паління дозволяється тільки в спеціально відведених для цього місцях;

- після відвідування туалету вимити руки водою з милом.

Слюсарі, електрики, монтажники й інші працівники загальновиробничих наскрізних професій зобов'язані:

- інструмент і запасні частини зберігати в окремій шафі і переносити їх у спеціальних закритих ящиках або в сумках;

- при проведенні робіт вживати заходів до попередження попадання сторонніх предметів у сировину, напівфабрикати, допоміжні матеріали і готову продукцію.

При поводженні зі шкідливими та отруйними речовинами, що використовуються, або отримаються при виробництві а також при роботі з миючими і дезинфікуючими речовинами враховуючи їх властивості, слід застосовувати індивідуальні засоби захисту. (рукавички гумові, окуляри захисні, респіратор, протигаз).

3 Процедура підтвердження відповідності вимогам технічного регламенту

Підтвердження відповідності виробництва ВКД вимогам цього технічного регламенту виконується шляхом доказування, що встановлені вимоги до готової продукції, технологічного обладнання, виробничим та допоміжним приміщенням, здійснення процесів виробництва, експлуатації, зберігання, транспортування, реалізації й утилізації виконуються [2,3,114]. Процедура оцінки відповідності включає процедури відбору і випробування зразків, здійснення перевірки та контролю виробництва, реєстрації та оцінки параметрів технологічного процесу, акредитацію та затвердження відповідності виробництва.

Вiдповiдність виробництва вимогам чинного законодавства та цього технічного регламенту засвiдчується декларацiєю про вiдповiднiсть або сертифiкатом вiдповiдностi.

Підтвердження відповідності у формі сертифікації здійснюється з ініціативи заявника на умовах договору між заявником і органом по сертифікації.

Виробник зобов’язаний наносити нацiональний знак вiдповiдностi в законодавчо-регульованій сфері на продукцiю, вiдповiднiсть якої вiн засвiдчує декларацiєю. У разі підтвердження відповідності продукції уповноваженим органом з сертифікації до національного знаку відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.

Якщо виробник не є резидентом України, вiн призначає в установленому законодавством порядку уповноважену особу - резидента України для пiдтвердження вiдповiдностi.

Декларація пр відповідність повинна містити наступну інформацію:

• визначення продукції (назва, тип, будь-яка додаткова інформація, наприклад номер партії, назви складових частин);
  
• вимоги технічних регламентів, яким відповідає продукція, включаючи посилання на відповідні національні стандарти;
  
• дату оформлення декларації, назву, адресу, статус та підпис виробника або його уповноваженого представника;
  
• заяву, що декларація видана під виключну відповідальність виробника;
  

- назву, адресу та ідентифікаційний код у реєстрі призначених органів органу з оцінки відповідності, що провів процедуру оцінки відповідності;

- назву та адресу, де зберігається технічна документація з підтвердження відповідності.

Згідно Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» [2], якщо технічна інформація стосовно виробництва ВКД є конфіденційною або надається на конфіденційній основі, то вона захищається в режимі комерційної таємниці. Персонал відповідних органів, що контролюють виробництво, видають сертифікат (декларацію) відповідності і тому подібне, повинен зберігати комерційну таємницю стосовно технологічних рішень виробництва ВКД.

4 Вимоги до персоналу

Вимоги до персоналу, зайнятого у виробництві ВКД, встановлюють у посадовій інструкції.

Персонал, зайнятий у процесі виробництва, зберігання, обліку, перевезення, реалізації ВКД повинен:

• мати спеціальну підготовку та відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим для конкретної посади;
  
• знати та дотримуватися посадової інструкції, технологічної інструкції, інструкції по охороні праці, правил гігієни та санітарії;
  
• дотримуватися правил експлуатації обладнання; приймати усі передбачені законодавством України міри з ціллю недопущення шкоди здоров’ю, життю людей, їх майну, майну юридичних осіб, державному та муніципальному майну, оточуючому середовищу, життю та здоров’ю тварин.
  

На підприємстві за наказом керівника повинні бути призначені посадові особи, які повинні бити відповідальними за справний стан і безпечну експлуатацію обладнання, а також за організацію і безпечне виконання робіт на об'єктах підвищеної небезпеки, а саме:

- електрогосподарства;

- газового господарства;

- парових і водогрійних котлів і іншого устаткування котельних;

- посудин, що працюють під тиском;

- пересувних транспортних засобів;

- водопровідно-каналізаційного і вентиляційного господарства;

- зварювальних апаратів та їх зберігання;

- проведення вогневих робіт на спеціально виділених постійних та тимчасових місцях, їх підготовка і проведення;

- іншого устаткування і робіт з підвищеної небезпеки.

Накази про призначення даних працівників складають після перевірки у встановленому порядку знань відповідно до нормативних актів щодо охорони праці (правил, інструкцій, положень тощо).

За невиконання вимог технічного регламенту персонал притягується до відповідальності у порядку, встановленому чинним законодавством.

5 Вимоги міжнародних та національних стандартів

Вимоги міжнародних стандартів стосовно виробництва та обліку продукції та утилізації відходів, застосовуються в порядку, встановленому законодавством України та прийнятим на основі міжнародного договору України з зарубіжними державами.

Вимоги національних стандартів до показників безпеки, термінам та визначенням, фізико-хімічним та органолептичним показникам ВКД, транспортування, обігу застосовуються у частині, що не суперечать вимогам технічного регламенту.

Якщо міжнародними договорами України встановлені інші правила, чим ті, котрі передбачені технічним регламентом, то застосовуються правила міжнародних договорів.

6. Державний контроль та нагляд за дотриманням вимог технічного регламенту
   

Державний контроль (нагляд) за виконанням вимог технічного регламенту здійснюють місцеві органи виконавчої влади, державні установи, уповноважені на проведення державного контролю (нагляду) чинним законодавством України.

Контроль за виконанням:

• вимог санітарно-епідеміологічної безпеки, вимог до медичного огляду, гігієнічної підготовки та особистої гігієни персоналу – місцевий орган виконавчої влади у сфері санітарно-епідеміологічної безпеки;
  
• вимог до суті та засобам доведення інформації про виробника ВКД – місцевий орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.
  

Державний контроль (нагляд) за дотриманням вимог технічного регламенту здійснюють відносно об’єктів виробництва та споживання ВКД – на всіх стадіях виробництва, шляхом періодичної перевірки виконання виробником (продавцем, особою, яка виконує функції закордонного виробника) вимог технічного регламенту та програми заходів по запобіганню чинення шкоди, але не частіше 1 разу на 2 роки.

В разі виявлення порушень цього регламенту органи державного контролю (нагляду) здійснюють заходи згідно наданих повноважень.

Вимоги цього регламенту в повній мірі обов’язкові для виконання при проектуванні та будівництву нового виробництва високооктанової кисневмісної добавки до бензинів.

Для діючих підприємств, які виробляли високооктанову кисневмісну добавку до бензинів до затвердження даного тенічного регламенту, де виробництво розміщено в наявних приміщеннях, обов’язковими є вимоги безпеки виробництва та якості кінцевої продукції, правилах її обліку, зберігання, відпуску, застосування. Відхилення від вимог цього технічного регламенту, зв’язані з проектуванням і будівництвом по раніше діючим нормативним документам, та можливість приведення виробництва до забезпечення виконання всіх вимог регламенту, узгоджується в відповідних установах, які здійснюють державний контроль за виробництвом, згідно чинного законодавства.

6. Прикінцеві положення
   

З дня вступу в силу технічного регламенту, вимоги його на території України, підлягають обов’язковому виконанню у порядку, встановленому цим регламентом.

Вимоги національних та міжнаціональних стандартів щодо виробництва ВКД, його обліку, зберігання, транспортування, реалізації, застосовуються на добровільній основі.

До прийняття технічного регламенту технічне регулювання в області експлуатації виробничих будівель, устаткування, транспортних засобів здійснюється у відповідності з діючими нормативно-технічними документами та правилами.

Технічний регламент набуває чинності по закінченні шести місяців з дня його офіційного опублікування.

Протягом шести місяців підприємства проводять підготовку до забезпечення вимог нового технічного регламенту.