Технічний регламент

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

2.6.3 Кислоти

Кислоти сірчана та соляна, що застосовують у виробництві ВКД та у випробувальних лабораторіях для проведення поточних аналізів, відносять до прекурсорів. Кислоти треба зберігати на складі хімматеріалів або на спеціально обладнаних площадках (кислотосховищах). Резервуари для кислот треба огороджувати обваловкою, що унеможливлює розливання кислоти на прилеглу площу у разі аварії. Висота обвалування повинна бути на 0,2 м вища від рівня аварійного розливу кислоти, який визначають за місткістю найбільшого резервуара. Резервуари для кислоти повинні бути закритими, обладнані верхнім завантажувальним та нижнім (для очищення) люками, переливними трубами та відводами до запасного (аварійного) вмістилища, повітряним клапаном, покажчиком рівня рідини, патрубком для зливу і запірною арматурою. Аварійний резервуар повинен забезпечувати вміст розлитої кислоти з найбільшого резервуару. Витратні збірники (розраховані на добовий запас) кислоти встановлюють на піддонах, оснащають показчиком рівня, переливною (чересною) трубою, що з‘єднана з резервуаром кислотосховища. Поперечний переріз переливної труби повинен бути у два рази більший, ніж переріз наливної.

Зливання кислоти із залізничних цистерн треба проводити через верхній завантажувальний люк пневматичним способом або сифоном згідно з чинними нормативними документами. Подачу кислоти до витратних збірників треба здійснювати за допомогою насосів, сифонів, вакууму чи самопливом.

2.6.4 Антисептуючі та дезинфікуючі речовини

Антисептуючі та дезинфікуючі речовини, які використовують у виробництві ВКД повинні мати дозвіл МОЗ України до використання у цьому виробництві [80] та пройти апробацію в УкрНДІспиртбіопрод.

2.6.5 Інша сировина

Високооктанова кисневмісна добавка-сирець, фракція головна етилового спирту, концентрат естеро-сивушний, масло сивушне, відходи спиртовмісні ароматичні лікеро-горілчаного виробництва, циклогексан, бензин марки А-76, для використання у виробництві ВКД повинні мати документи про якість та відповідати вимогам чинних нормативних документів [115, 113, 117, 88, 116].

Конфіскований спирт або такий, що перейшов у власність держави з інших підстав, спиртовмісні рідини та невиправний брак, який утворився в процесі виробництва алкогольних напоїв можуть направляти на виробництво ВКД за нарядами ДААК ДПАУ.

2.7 Вимоги до технологічного процесу

2.7.1 Загальні вимоги

Виробничі процеси повинні бути організовані у відповідності з вимогами та правилами виробничих технологічних регламентів, технічної документації до обладнання, апаратів, механізмів, що використовують у технологічному процесі, убезпечувати працю виробників від впливу небезпечних та шкідливих факторів виробництва та забезпечувати захист довкілля.

Безпечність виробництва та використання ВКД на усіх стадіях технологічного процесу досягають постійним контролюванням та управлінням джерелами підвищеної небезпеки, які за недотримання визначених виробничих умов здатні утворювати небезпечні виробничі фактори для життя і здоров’я людини та стану довкілля.

Встановлені технологічні режими роботи повинні забезпечувати:

узгодженість роботи технологічного устаткування, що виключає виникнення шкідливих і небезпечних виробничих факторів;
безвідмовну дію технологічного устаткування і засобів захисту працюючих протягом терміну, визначеного чинними нормативно-технічними документами;
запобігання можливих розливів технологічних рідин;
контролювання та попередження підвищення тиску в апаратах понад допустимий;
виключення займання та пожеж;
завантаження технологічного устаткування, що забезпечує рівномірний ритм роботи.

Технологічні апарати повинні бути оснащенні табличками, на яких нанесено найменування, характеристику і порядковий номер за технологічною схемою.

Вимоги до процесу приймання

2.7.2.1 Вимоги до процесу приймання крохмалевмісної сировини

Крохмалевмісну сировину доставляють на підприємство залізничним, автомобільним, або іншими видами транспорту згідно з чинними правилами перевезення вантажів.

Крохмалевмісну сировину приймають на виробництво партіями, за наявності документа про якість з зазначенням:

- дати оформлення документа;

- назви підприємства – виробника сировини;

- назви постачальника;

- назви і адреси одержувача (виробника ВКД);

- маси партії;

- назви ( виду) зернової сировини;

- результатів випробовувань за показниками якості (вологість, засміченість) ;

підпису особи, яка відповідає за видачу документа про якість.

Приймання крохмалевмісної сировини та відбір проб проводять згідно з чинними нормативними документами. Відповідальна особа ВТЛ підприємства з представником постачальника, якщо такий є, відбирають точкові проби та формують об’єднану пробу, від якої відбирають середню пробу масою (2,0±0,1) кг для випробовувань, про що складають відповідний документ. Результати випробовувань відібраної проби поширюються на всю партію зерна. Масу сировини, яку приймають на підприємство, реєструють у “Журналі приймання сировини”. Сторінки в “Журналі...” повинні бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені печаткою заводу.

Приймання зернової сировини, розміщення, документальне оформлення, контролювання стану зерна під час його зберігання та передачу його на виробництво виконує матеріально відповідальна особа, яку наказом призначає керівник підприємства та яка має необхідну кваліфікацію і повноваження визначені посадовою інструкцією.

Із середньої проби відбирають в скляну пляшку пробу масою 0,5 кг, на випадок потреби в перевірці якості сировини, при виникненні розбіжності між виробником ВКД та постачальником сировини. Проби сировини для зберігання повині бути герметично закриті пробками, залиті парафіном, сургучем або стеарином, опечатані печаткою або опломбовані заводським пломбіратором з відтиском. На скляні пляшки з пробами сировини, які направлені на зберігання, повині бути наклеєні етикетки з такими даними:

- вид сировини;

- назва підприємства-виробника сировини;

- назва постачальника;

- маса нетто партії;

- дата відбору проб;

- дата проведення аналізу;

- результати аналізу за показниками якості (крохмалистість, вологість, засміченість);

- підпис особи, що проводила аналіз проби.

Термін зберігання цих проб - 1 місяць. Якщо протягом 1-го місяця не виникла необхідність повторного їх аналізу, то зберігання припиняють і проби передають на переробку.

2.7.2.2 Вимоги до процесу приймання цукровмісної сировини

Приймання цукровмісної сировини та відбір проб проводять згідно з чинними нормативними документами.

Мелясу доставляють на підприємство в залізничних або автоцистернах згідно з чинними правилами перевезення вантажів.

Приймання меляси, яка надходить в залізничних цистернах, здійснює зав. мелясосховищем (змінний приймальник) в присутності представника залізниці. Вони перевіряють наявність супровідних документів, цілісність пломб, справність цистерни і випускного клапана.

Масу меляси, яку приймають на підприємство, зважують на залізничних або автомобільних вагах та реєструють у книгах відважувань. Сторінки у книгах відважувань повинні бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені печаткою заводу. Книги відважувань зберігає зав. мелясосховищем, який є матерільно-відповідальним працівником на цій ділянці.

Кожна залізнична і автомобільна цистерна (або група автоцистерн) повинні мати супровідні документи згідно з ДСТУ 3696 із зазначенням:

- назви підприємства – виробника (меляси);

- назва постачальника;

- номеру партії;

- назви продукції;

- назви і адреси одержувача (виробника ВКД);

- дати відвантаження продукції;

- номеру цистерни та їх кількості у партії;

- маси нетто партії;

- результатів випробовування за показниками згідно з ДСТУ 3696;

- дати проведення випробовувань;

- підпису особи, яка відповідає за видачу документа про якість.

У разі перевезення меляси автомобільним транспортом відповідальним за цілісність меляси є експедитор.

Під час зливання меляси із залізничних чи автомобільних цистерн відбирають пробу меляси для випробовувань згідно з ДСТУ 3696. Пробу відбирає працівник лабораторії або приймальник меляси. Під час зливання меляси в літній період точкові проби відбирають періодично, але не менше трьох разів протягом зливання, рівними порціями по 0,5-0,7 кг пробовідбірником. В зимовий період точкові проби меляси відбирають пробовідбірником безпосередньо із цистерни до її підігріву, в трьох точках по висоті цистерни.

Відібрані точкові проби меляси об'єднують в одну посудину, ретельно розмішують не допускаючи утворення піни. Від об'єднаної проби відбирають середню пробу масою 1,5 кг і наливають її в дві півлітрові пляшки по 0,5 кг. Одну з них передають в лабораторію на випробовування, другу (арбітражну) зберігають на випадок виникнення розбіжності між виробником ВКД та постачальником сировини. Термін зберігання проб - 3 місяці. Якщо протягом 3-х місяців не виникла необхідність арбітражного випробовування, то зберігання припиняють і проби виливають на переробку.

Пляшку з арбітражною пробою меляси герметично закривають пробкою, яку заливають парафіном, сургучем або стеарином, опечатують печаткою або опломбовують заводським пломбіратором з відтиском.

На пляшці з арбітражною пробою меляси має бути наклеєна етикетка з такими даними:

- назва продукції;

- назва підприємства – виробника (меляси);

- назва постачальника;

- назва одержувача (виробника ВКД);

- номер партії;

- маса нетто партії;

- номер цистерни;

- дата і місце відбору проб;

- підписи осіб, що відбирали пробу.

За наявності порушення цілісності пломб і незабезпеченості збереження меляси в цистернах виробник ВКД має право вимагати від залізниці складання комерційного акту.

Після спорожнення залізничних або автомобільних цистерн їх необхідно перевіряти на повноту витоку меляси, не допускати залишків її в цистернах. Після проведення такої перевірки роблять відповідний запис в змінному журналі з розпискою приймальника меляси.

Підігрів меляси в цистернах під час розвантаження в зимовий час проводять до температури не вищої, ніж 40°С.

2.7.2.3 Вимоги до процесу приймання іншої сировини

Кожна партія іншої сировини: циклогексану, високооктанової кисневмісної добавки-сирцю, фракції головної етилового спирту, масла сивушного, відходів спиртовмісних ароматичних лікеро-горілчаного виробництва, естеро-сивушного концентрату, конфіскованого спирту або такого, що перейшов у власність держави з інших підстав, спиртовмісних рідин та невиправного браку, який утворився в процесі виробництва алкогольних напоїв, циклогексану, бензину повинна мати супровідні документи згідно чинної нормативної документації [ГОСТ 14198, 115, 113, 88, 116, 117] із зазначенням:

- назви підприємства - виробника;

- номеру партії;

- назви продукції;

- назви і адреси одержувача;

- дати відвантаження продукції;

- номеру цистерни та їх кількості у партії;

- маси (об’єму) нетто партії;

- результатів випробовування за показниками згідно з чинною нормативною документацією;

- дати проведення випробовувань;

- підпису особи, яка відповідає за видачу документа про якість.

Приймання спиртовмісної сировини (високооктанової кисневмісної добавки-сирцю, фракції головної етилового спирту, масла сивушного, відходів спиртовмісних ароматичних лікеро-горілчаного виробництва, естеро-сивушного концентрату, конфіскованого спирту або такого, що перейшов у власність держави з інших підстав, спиртовмісних рідин та невиправного браку, який утворився в процесі виробництва алкогольних напоїв) здійснюють мірниками за об’ємом або зважуванням на вагах (по кількості) згідно інструкції [66] та якості згідно з чинними нормативними документами: [115, 113, 88, 116, 117].

Приймання циклогексану та бензину здійснюють згідно з чинними нормативними документами, відповідно, ГОСТ 14198 та ГОСТ 1510.

2.7.3 Вимоги до процесів зберігання та транспортування сировини.

2.7.3.1 Вимоги до процесів зберігання та транспортування крохмалевмісної сировини

Зберігання крохмалевмісної сировини повинно бути організовано з дотриманням основних вимог:

- відповідність зерносховищ виробничим санітарним нормам;

- раціональне використання об¢єму зерносховищ;

- забезпечення формування партій сировини залежно від якості, кількості і стану.

Крохмалевмісна сировина для виробництва зберігається у сховищах двох типів: силосного та підлогового, які повинні забезпечити:

надійне зберігання зерна від впливу метеоролого-кліматичних факторів;
контроль за температурою зерна;
запобігання змішування різних культур та відмінних за якістю партій зерна;
захист зерна від шкідників, гризунів та птахів;
можливість при необхідності провітрювати або охолоджувати зерно.

Під час буртування зерна та розбирання буртів з метою упередження падіння робітників з висоти та завалювання їх зерном, необхідно додержуватись наступного:

- кут нахилу сторін бурту не допускати більше 45^о до горизонту;

- подавання зерна з буртів висотою більше 2 м здійснювати з краю бурта і лише згори (уступом).

- при цьому у роботі повинно брати участь не менше двох осіб, споряджених поясами з рятувальними линвами.

Над усіма випускними люками та отворами у завальних ямах, бункерах, де насип зерна може перевищувати 1 м, слід встановлювати пірамідальні огорожі або інші пристрої, які забезпечують безпеку персоналу. Пірамідальну огорожу (заввишки більше на 0,5 м максимального насипу зерна з відстанню між поперечними планками не більше 0,25 м) встановлюють співвісно з випускним отвором і міцно прикріплюють до підлоги.

Жолоби шнеків повинні мати міцні зйомні кришки, які щільно закриваються, а завантажувальні отвори - зйомні грати розміром ячейки не більше (0,05х0,05) м. Шнеки, які розташовані вище підлоги, повинні бути обладнані перехідними містками з перилами.

Приямки башмаків елеваторів, шнеків та пневмотранспорту слід огородити та спорядити стаціонарними сходами. Стаціонарні стрічкові транспортери у місцях набігання стрічки на барабан повинні мати запобіжні огорожі довжиною не менше 1 м.

Рекомендована вологість зерна злакових і зернобобових культур при зберіганні - від 10 % до 15 %.

До категорій зерна, яке розміщують та зберігають окремо і першочергово передають на перероблення відноситься зерно:

- з наявністю пророслих зерен понад 5 %;

- з вмістом вологи понад 15,5 %.

Температуру зернової маси при зберіганні визначають:

- в зерносховищах силосного типу електротермічними засобами дистанційного контролю температури або термоштангами з термощупами на глибину 0,5 м, 1,5 м, 3,0 м;

- в складах підлогового типу – термощупами з технічними термометрами: термоштанги встановлюють у трьох рівнях, у разі висоти насипу зерна понад 1,5 м, та на двох рівнях, у разі висоти насипу зерна менше 1,5 м .

Висоту насипу для зерна вологістю менше (14,5–15) % визначають у межах, що допускає технічний стан зерносховища і контролюють за допомогою відміток, які нанасено фарбою з інтервалом 0,5 м на стінах складу.

Для проведення робіт із зерном у процесі зберігання необхідно мати резервну площу у розмірі 10 % площі складу, а в елеваторах – не менш одного вільного силосу на кожний надсилосний транспортер.

Необхідно забезпечити мінімальні втрати сировини у процесі транспортування крохмалевмісної сировини від складських приміщень до відділення подрібнення.

Необхідно забезпечити можливість відключення приводу транспортного механізму (в автоматичному режимі) у разі припиненні руху стрічки або обриву її. У випадку зупинки будь-якого механізму в маршруті всі попередні механізми повинні зупинятись відразу, а наступні - після доробки сировини.

За рахунок автоматичних систем управління виробничими процесами необхідно забезпечити негайну зупинку механізмів у разі зупинки вентилятора аспіраційної системи, зв‘язаного з даними механізмами, а також автоматичне відключення транспортного механізму в момент заповнення вмістилищ добового запасу сировини.

2.7.3.2 Вимоги до процесів зберігання та транспортування цукровмісної сировини

Мелясу зберігають в добре очищених закритих покрівлями наземних металевих резервуарах, що виключає попадання в неї атмосферних опадів, забруднень із повітря і таке інше.

Мелясу, злиту в приймальні збірники, перекачують в окремі резервуари мелясосховища на зберігання. ВТЛ проводить аналіз меляси, а за результатами аналізу оформляє якісне посвідчення на мелясу, яку зливають у відповідний резервуар мелясосховища.

Температура меляси в сховищі під час зберігання повинна бути не вищою за 30°С для попереджання цукроамінної реакції, яка може призвести до псування меляси і, можливо, до вибуху резервуара та руйнування трубопроводів. Необхідно суворо слідкувати за показами встановлених в резервуарах термометрів і щоденно реєструвати їх в журналі обслуговування кожного резервуара.

2.7.3.3 Вимоги до процесів зберігання та транспортування іншої сировини

Зберігання та транспортування іншої спиртовмісної сировини (високооктанової кисневмісної добавки-сирцю, фракції головної етилового спирту, масла сивушного, відходів спиртовмісних ароматичних лікеро-горілчаного виробництва, конфіскованого спирту або такого, що перейшов у власність держави з інших підстав, спиртовмісних рідин та невиправного браку, який утворився в процесі виробництва алкогольних напоїв) здійснюють згідно з чинною інструкцією [66] та вимог викладених в розділі 2.11 цього регламенту.

Зберігання названої спиртовмісної сировини, як правило, здійснюють в окремих резервуарах для кожного виду сировини, без їх перемішування. При відсутності вільних резервуарів дозволяється змішування такої сировини, при цьому облік отриманої суміші ведуть також за об’ємом безводного спирту.

Зберігання та транспортування циклогексану та бензину здійснюють згідно з чинними нормативними документами, відповідно, ГОСТ 14198 та ГОСТ 1510.

2.7.4 Вимоги до обліку сировини

2.7.4.1 Облік крохмалевмісної сировини

Зернова сировина, яка надійшла на підприємство, оприбутковується в "Журналі обліку сировини" з зазначенням її якісних показників.

Облік зерна, яке надходить на зберігання у зерносховища ведуть у спеціальному журналі. В журнал вносять запис по такій формі: № складу (елеватору), найменування постачальника чи отримувача, дата надходження чи відпуску, маса і вид зерна, вологість, засміченість, умовна крохмалистість в прийнятому чи відпущеному зерні, книжний залишок на дане число.

Відхилення результатів визначань показника вологості у разі контрольних чи арбітражних випробовувань - не більше 0,5%.

2.7.4.2 Облік меляси

Мелясу, яка надійшла на підприємство, оприбутковують в “Журналі порезервуарного обліку меляси” з зазначенням її якісних показників.

Облік меляси в мелясосховищі ведуть порезервуарно в спеціальному журналі. В журнал вносять запис по такій формі: № резервуара, найменування постачальника, дата наливу чи відпуску, маса меляси, сума зброджуваних вуглеводів, маса цукру в прийнятій чи відпущеній мелясі, книжний залишок на дане число.

Допустиме розходження між результатами визначання суми зброджуваних вуглеводів, постачальника меляси та виробника ВКД, прийнято рівним ± 0,7 % до маси меляси, що є похибкою поляриметричного методу.

У разі, якщо розходження в результатах визначання постальника і виробника ВКД, не перевищує ±0,7%, для розрахунку приймають дані виробника ВКД.

У разі, якщо розжодження перевищує ±0,7 % виробник ВКД повинен в добовий термін повідомити постачальника результат визначання всіх показників якості прийнятої меляси.

Якщо виробник ВКД не надішле повідомлення про розходження в результатах визначання постачальнику, то розрахунок за мелясу проводять за результатом постачальника, незалежно від того, що виробник ВКД направив проби на арбітражні випробовування.

Постачальник меляси у 5-ти добовий термін після одержання результатів визначань виробника ВКД розглядає претензію і надсилає виробникові ВКД свої обґрунтовані заперечення.

У разі виникнення заперечень постачальника виробник ВКД в триденний термін з часу одержання письмового повідомлення постачальника, а виробник ВКД - в триденний термін з дня відправлення заперечення направляє свої проби на арбітражне випробовування в арбітражну лабораторію УкрНДІспиртбіопрод (м. Київ).

У разі неодержання від постачальника в декадний термін вказаної проби арбітражна лабораторія УкрНДІспиртбіопрод проводить випробовування проби виробника ВКД.

Проби, направлені в зазначену лабораторію в своїх супровідних документах повинні мати результати визначань якісних показників меляси.

Виробник ВКД , крім того, висилає копію листа постачальника про незгоду з результатами визначань виробника ВКД. Лабораторія в декадний термін проводить випробовування проби і повідомляє результати виробнику ВКД та постачальнику меляси.

У випадку, коли розходження між результатами визначань арбітражної лабораторії і результатами як виробника ВКД, так і постачальника перевищує встановлений допуск (±0,7 %), зацікавлені сторони повинні вивчити причини розбіжностей і прийняти узгоджені рішення. У випадку незгоди, суперечки вирішуються Арбітражем, висновок якого є обов‘язковим для відправника і отримувача.

Після одержання результатів арбітражного випробовування бухгалтерія виробника ВКД повинна в 5-ти денний термін скласти рекламацію на розбіжності в якості меляси (рефакцію чи боніфікацію) та надіслати її постачальнику з одночасним встановленням рахунку на суму рефакції, яка виникла при цьому. Постачальник виставляє при цьому рахунок на належну боніфікацію в 5-ти денний термін по одержанні рекламації від виробника ВКД.

Перевірка кількості меляси в резервуарах і її якісних показників проводиться 1-го числа кожного місяця інвентаризаційною комісією шляхом виміру об‘єму, визначення об'ємної маси та відбору об'єднаної проби меляси для аналізу із кранів резервуарів.

Інвентаризацію меляси (визначення маси меляси та цукру в ній) проводить заводська комісія під керівництвом головного інженера заводу з обов'язковою участю представників бухгалтерії, лабораторії, зав. мелясосховищем. Комісія призначається наказом директора заводу.

Результати інвентаризації оформляють відповідним актом.

Облік меляси у разі переміщення з одного резервуара в інший проводять за загальними правилами. Визначання показників якості меляси проводить ВТЛ заводу в зразку середньої проби, відібраної із кранів резервуара.

Результати визначань якісних показників меляси вносяться в акт інвентаризації.

Результати інвентаризації звіряють з книжним залишком порезервуарного обліку.

Один раз в рік проводять зачистку кожного резервуара від меляси по мірі використання її на виробництво або при переміщенні її в інший резервуар.

При кожній зачистці складають відповідний акт, як і при проведенні інвентаризації меляси.

Повноту зачистки резервуара від меляси перевіряє заводська комісія, яка проводить інвентаризацію сировини та складає акт зачистки.

В акті зачистки вказують книжний та фактичний залишки меляси в резервуарі. За різницею між ними визначають розмір економії або недостачі в резервуарі маси меляси і маси цукру, а потім в сховищі в цілому. Економію або недостачу сировини в резервуарі визначають за величиною маси цукру.

Прибуток зекономленої меляси або списання гранично-допустимих втрат меляси під час зберігання проводять тільки після повної зачистки всіх резервуарів мелясосховища.

В зв‘язку з можливим переміщенням невеликих мас меляси з одного резервуара в інший, дозволено регулювати масу меляси під час зачистки резервуарів в цілому по мелясосховищу.

Списання за нормами природних втрат меляси під час зберігання дозволено проводити тільки за фактичної недостачі маси цукру.

У разі транспортування меляси в герметично закритих залізничних чи автомобільних цистернах втрати меляси не допустимі.

Норма втрат меляси під час зберігання в металевих резервуарах встановлена в розмірі 0,07 % від маси меляси незалежно від терміну зберігання і пори року. Указана норма є граничною і використовується тільки у разі фактичної недостачі маси цукру.

Blog

Технічний регламент