Geum.ru

Вищий господарський суд україни

Вид материалаДокументы

Содержание


3.1.3. Повернення земельних ділянок у разі нездійснення дій щодо оформлення землекористування власником об'єкта нерухомості
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

3.1.3. Повернення земельних ділянок у разі нездійснення дій щодо оформлення землекористування власником об'єкта нерухомості


Окремо слід зупинитися на практиці вирішення спорів щодо права користування земельною ділянкою за відсутності договору оренди останньої між повноважним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування та новим власником будівлі, розташованої на цій земельній ділянці.

У випадках невчинення дій щодо оформлення права на землю новим власником будівлі, розташованої на спірній земельній ділянці, прокурорами в інтересах держави в особі відповідних державних органів заявляються позови про звільнення таких земельних ділянок як самовільно зайнятих.

Необхідно зазначити, що на сьогодні в практиці розгляду таких справ існують протилежні правові підходи, а саме:

- відсутність у нового власника будівлі правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля, свідчить про самовільне зайняття даної земельної ділянки;

- користування земельною ділянкою новим власником будівлі не є самовільним зайняттям даної земельної ділянки, оскільки перехід права власності на будівлю, що розташована на спірній земельній ділянці, зумовлює перехід права на її користування.

Наприклад, рішенням господарського суду Донецької області задоволене позов Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом зносу будівель, розташованих на земельній ділянці, та приведення її у придатний для використання стан.

Рішення мотивовано порушенням вимог статей 125, 126 ЗК в зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують право відповідача на користування спірною земельною ділянкою.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначена постанова оскаржена не була та набрала чинності.

Іншим чином вирішено спір у справі господарського суду Донецької області за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Товариства про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Рішенням місцевого суду позов задоволено, Товариство зобов'язано повернути самовільно зайняту земельну ділянку шляхом зносу будівель, розташованих на земельній ділянці. Рішення мотивовано відсутністю договору оренди зазначеної земельної ділянки.

Однак суд апеляційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції, обґрунтовуючи це таким.

Відповідно до статті 377 ЦК (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розташовані на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розташовані, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частиною 1 статті 120 ЗК (в редакції, чинній на момент розгляду справи) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до статей 116, 124 ЗК та статті 16 Закону України "Про оренду землі" громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що Товариство отримало дозвіл виконкому Міськради на підготовку матеріалів для розробки технічної документації для переоформлення земельної ділянки в оренду під існуючий об'єкт та позитивні висновки від управління земельних ресурсів, регіональної екологічної інспекції, науково-методичного відділу охорони пам'яток історії та культури, управління містобудування та архітектури, юридичного відділу Міськвиконкому, голови Райради міста.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на виконання вимог Управління з контролю за використанням та охороною земель відповідачем проведені всі необхідні дії щодо оформлення документів на право користування земельною ділянкою.

ВГСУ, залишаючи постанову апеляційної інстанції без змін, також зазначив, що поняття "самовільне зайняття земельних ділянок" визначено у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (у чинній на час вирішення спору редакції від 23.07.2003 року) як будь-які дії особи, що свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, який посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації. Зважаючи на встановлені апеляційним судом обставини суд касаційної інстанції погодився з висновком про відсутність доказів щодо самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Отже, характерним для вирішення спорів відповідної категорії є те, що у цих справах доводи відповідачів часто зводяться до того, що ними вчиняються певні дії стосовно належного оформлення права землекористування, але ці дії не можуть бути визначені як такі, що надають право на користування земельною ділянкою до отримання визначеного законом правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оскільки вчинення певних дій не гарантує позитивного вирішення даного питання.

У справі господарського суду Донецької області за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Підприємства про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки рішенням суду першої інстанції позовні вимоги було задоволене. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт самовільного зайняття земельної ділянки та порушення вимог статей 116, 126 ЗК.

Постановою апеляційного суду вказане рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що з моменту набуття права власності на будівлю на підставі договору купівлі-продажу відповідач згідно з вимогами статті 30 Земельного кодексу України від 18.12.90 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) отримав право користуватися земельною ділянкою під будівлею. Судом зазначено, що таке право не оформлено правовстановлюючим документом відповідно до вимог чинного з 01.01.2002 ЗК, проте законодавство не передбачає будь-яких строків для оформлення даного фактично набутого права землекористування.

Крім того, примусове звільнення земельної ділянки шляхом знесення будівлі є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття. Дану постанову апеляційної інстанції оскаржено не було.

У справі господарського суду міста Києва про визнання недійсним рішення Міськради, скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано статтю 120 ЗК, оскільки вона регулює порядок переходу права власності на житлову будівлю, в той час як позивач є власником нежитлової будівлі. Враховуючи той факт, що позивач є юридичною особою, порядок відведення земельної ділянки для нього регулюється статтями 123, 124 ЗК.

ВГСУ, не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, вказав, що незважаючи на той факт, що право власності позивача на нерухомість виникло на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Слід звернути увагу судів на те, що за Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", в редакції, яка вступила в дію з 15.04.2008 року, самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

При цьому, з огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331, статті 657 ЦК, відповідно до яких право власності за договором купівлі-продажу нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації, покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Отже, з урахуванням положень статті 377 ЦК та статті 120 ЗК до спірних правовідносин, що виникли після 15.04.2008 року, за умови доведення власником об'єкта нерухомості факту вчинення дій, спрямованих на оформлення користування землею під таким об'єктом, відповідна ситуація не може бути охарактеризована як "самовільне зайняття земельної ділянки", оскільки правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомість, водночас є підставою для переходу відповідного права на землю, з огляду на те, що частина земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, слідує юридичній долі нерухомості.