Geum.ru

Вищий господарський суд україни

Вид материалаДокументы

Содержание


4.2. Спори щодо земель оборони
4.3. Спори щодо земель оздоровчого призначення
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

4.2. Спори щодо земель оборони


Для правильного вирішення даної категорії спорів необхідно враховувати, що відповідно до законів України "Про оборону України", "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Отже, рішення у визначеній категорії спорів у будь-якому разі стосується прав і обов'язків Міністерства оборони України, а тому воно має залучатись до розгляду справи.

Аналіз свідчить про значну кількість справ, що зводяться до визнання дійсним (недійсним) договору, спонукання до виконання договорів, які незалежно від їх назви фактично є договорами купівлі-продажу військового майна, статус якого визначено Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

При розгляді таких справ судам слід враховувати, що військове майно згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди тощо. Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами статті 6 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року N 1919, визначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України переліку такого майна за відповідною формою (абзац перший пункту 6 названого Порядку).

Також необхідно брати до уваги те, що за змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 ЗК землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Згідно з частиною 2 статті 20 ЗК зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Отже, за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.

З аналізу судової практики вбачається, що ВСУ та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Водночас, протилежна позиція відображена в ухвалі ВАСУ від 15.04.2008 року, якою залишено без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду про скасування рішення господарського суду міста Севастополя та відмову в позові.

Дана справа розглядалась за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міноборони, Квартирно-експлуатаційної частини до Міськдержадміністрації, третя особа - Військова частина, про визнання недійсним розпорядження про припинення права користування земельною ділянкою Військовою частиною.

Зазначена ухвала ВАСУ мотивована, зокрема, тим, що Головнокомандувач ВМС листом, адресованим Міськдержадміністрації, повідомив про згоду на відчуження спірної земельної ділянки.

Разом з тим, ВАСУ не надавалась правова оцінка факту розташування на спірній земельній ділянці будівель військових частин.

4.3. Спори щодо земель оздоровчого призначення


Згідно зі статтею 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі, на землі оздоровчого призначення. Статтею 20 цього Кодексу передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо земельних ділянок (стаття 21 ЗК).

Виходячи зі змісту статей 47, 84 ЗК землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності і не можуть передаватись у приватну власність якщо інше не передбачено законом.

Отже, для правильного вирішення земельних спорів особливе значення має з'ясування судом правового статусу і належності спірної земельної ділянки, підстав надання такої земельної ділянки, її цільового призначення, наявності на земельній ділянці об'єктів природно-заповідного фонду, в зв'язку з чим судами має встановлюватися відповідність умов договору щодо розпорядження земельною ділянкою (передачею її у власність) вимогам закону, а також наявність підстав для висновку про порушення порядку зміни цільового призначення землі, що тягне наслідки, передбачені статтею 21 ЗК.