Geum.ru

Вищий господарський суд україни

Вид материалаДокументы

Содержание


3.3. Стягнення збитків за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

3.3. Стягнення збитків за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів


У справах досліджуваної категорії вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки часто поєднувалися з вимогами про стягнення шкоди, заподіяної таким самовільним зайняттям.

Розмір шкоди визначався за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року N 963.

Аналіз справ, у яких розглядались вказані вимоги, свідчить, що у переважній більшості випадків суди задовольняли вимоги про стягнення шкоди на підставі встановлення факту самовільного зайняття земельних ділянок і методологічно (здійсненого на підставі зазначеної Методики) та арифметичне правильного розрахунку шкоди.

У спорах, пов'язаних зі стягненням органами місцевого самоврядування збитків за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (така ситуація має місце при фактичному користуванні земельною ділянкою, на якій розташована придбана нерухомість), господарські суди також по-різному підходили до правової оцінки правовідносин, що склалися.

У справі господарського суду Луганської області судом першої інстанції було задоволено позов Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Товариства про стягнення збитків за безпідставне користування земельною ділянкою, оскільки відповідачем не було укладено договору оренди землі та, взагалі, не отримано правовстановлюючого документа на право використання земельної ділянки, на якій розташований придбаний у власність за договором купівлі-продажу цілісний майновий комплекс, чим порушено цивільне право позивача на отримання плати за використання землі (упущена вигода).

Постановою апеляційного суду, залишеною без змін ВГСУ, рішення суду першої інстанції залишено без змін як обґрунтоване та законне.

Однак при розгляді іншої справи за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Підприємства з аналогічного питання господарський суд Луганської області дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При винесенні рішення суд зазначив, що спір виник з приводу шкоди, спричиненої місцевому бюджету: правовідносини із сплати загальнообов'язкових платежів і податків до місцевого бюджету є об'єктом спричинення шкоди, а сама шкода - це збитки у вигляді недоїмки обов'язкового платежу - не сплаченої до місцевого бюджету орендної плати за земельну ділянку. Орендна ж плата не сплачена в результаті відсутності договору на оренду земельної ділянки.

Визначення Прокуратурою та позивачем способу захисту порушеного права та осіб, в інтересах яких мають бути заявлені вимоги про ненадходження до місцевого бюджету грошей, суперечить закону і фактичним правовідносинам між сторонами спору. Стягнення збитків із землекористувачів передбачено статтями 156, 157 ЗК, і розраховуються збитки за неправомірне користування землею відповідно до встановленої Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земель не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року N 963. Крім того, міськрада не є суб'єктом господарювання, який може мати прибуток. Статтею 225 ГК втрачену вигоду визначено як неодержаний прибуток. Таким чином, визначення предмета спору, позивача у справі та обґрунтування позовних вимог за нормами статей 224, 225 ГК є неправильним.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 22 ЦК, то, як вказано вище, прокурору необхідно було довести, яке саме цивільне право міськради (неприбуткової організації) порушено відповідачем на заявлену суму збитків. Такі докази у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 1166 ЦК учасник господарських відносин, який заподіяв своїми діями чи бездіяльністю шкоду майну юридичної особи, повинен відшкодувати цю шкоду суб'єкту, права якого порушено, у повному обсязі.

Докази щодо правомірності застосування до спірних правовідносин статті 1166 ЦК також відсутні, оскільки Прокуратурою невірно обрано спосіб захисту порушеного права, невірно визначено предмет спору і організації, в особі яких мають бути захищені інтереси держави.

Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою апеляційного суду, залишеною без змін ВГСУ, зазначене рішення місцевого суду залишено в силі.

Слід звернути увагу судів на те, що відповідно до статті 13 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Аналіз приписів цивільного та земельного законодавства свідчить, що у разі придбання об'єкта нерухомості до набувача переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яке він повинен оформити згідно з чинним законодавством.

Таким чином, до оформлення державного акта на земельну ділянку або договору оренди з одночасним розірванням старого договору саме попередній власник (орендар) сплачує земельний податок (орендну плату), якщо інше не обумовлене в договорі купівлі-продажу майна або земельної ділянки.