Geum.ru

Кодекс цивільного захисту України

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
ГЛАВА 5

Функції захисту населення і територій від надзвичайної ситуації


Стаття 33.
Основні функції захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій


Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій це комплекс організаційних, інженерно-технічних, медико-біологічних, протипожежних, фінансово-економічних та інших заходів, які реалізуються для захисту життя і здоров‘я населення, територій, навколишнього природного середовища і майна від надзвичайних ситуацій.

До основних функцій захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відносяться:

оповіщення та інформування;

спостереження та лабораторний контроль;

укриття в захисних спорудах цивільного захисту;

евакуаційні заходи;

інженерний захист територій;

медичний захист;

психологічний захист;

біологічний захист;

радіаційний і хімічний захист;

навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.

Організація та порядок реалізації заходів, що забезпечують реалізацію основних функцій захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, які визначені в статтях 33-41 цього Кодексу, здійснюються суб‘єктами забезпечення цивільного захисту відповідно до повноважень і компетенції, якщо інше непередбачено цим Кодексом.


Стаття 34. Оповіщення та інформування


Для забезпечення оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій створюється і функціонує система зв‘язку та оповіщення з питань цивільного захисту, яка є функціональною підсистемою єдиної державної системи цивільного захисту.

Оповіщення включає:

своєчасне доведення сигналів та повідомлень з питань цивільного захисту до керівного складу органів управління та сил цивільного захисту, інших організацій, працюючого персоналу підприємств та населення;

забезпечення зв‘язком керівного складу органів управління та сил цивільного захисту, інших організацій.

Оповіщення забезпечується шляхом:

функціонування загальнодержавної, територіальних та об‘єктових автоматизованих систем централізованого оповіщення;

централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств (у тому числі радіо, проводового, мобільного та супутникового зв‘язку), мереж загальнодержавного та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

функціонування автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення у сфері цивільного захисту та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

функціонування у містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.

Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організацій. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації зобов‘язані забезпечити підключення технічних засобів мовлення до автоматизованих систем централізованого оповіщення, у тому числі встановити на власній території спеціалізоване обладнання для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.

Порядок організації оповіщення і зв‘язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для забезпечення інформування населення з питань цивільного захисту створюється і функціонує система інформаційного забезпечення з питань цивільного захисту, яка є функціональною підсистемою єдиної державної системи цивільного захисту.

Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчі органи міських рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію з питань цивільного захисту, а також про свою діяльність у сфері цивільного захисту.

Інформація про діяльність Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів міських рад у сфері цивільного захисту є гласною і відкритою, якщо інше не передбачено законодавством.

Керівники потенційно небезпечних об‘єктів (підприємств) зобов‘язані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (об‘єкти). Така інформація повинна містити: дані про суб‘єкт, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.

Керівники радіаційно-небезпечних підприємств, інших об‘єктів підвищеної небезпеки розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств та інших об‘єктів підвищеної небезпеки, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій, аварій на таких об‘єктах підвищеної небезпеки, пов‘язаних з викидами небезпечних речовин. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

При оприлюдненні інформації про наслідки аварії на промисловості необхідно дотримуватись комерційної таємниці, захисту сфери приватного життя людини та національної безпеки і обороноздатності країни.


Стаття 35. Укриття в захисних спорудах цивільного захисту


Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту є одним з основних способів його захисту при надзвичайних ситуаціях, а також у разі виникнення небезпек під час воєнних дій або внаслідок цих дій.

Захисні споруди цивільного захисту це інженерні споруди, призначені для захисту (укриття) людей від негативного впливу сучасних засобів ураження, що використовуються під час воєнних дій, терористичних актів та надзвичайних ситуацій.

До захисних споруд цивільного захисту відносяться:

сховища – захисні споруди, у яких упродовж певного часу забезпечуються умови для укриття (переховування) людей, з метою захисту їх від негативного впливу сучасних засобів ураження, що використовуються під час воєнних дій, і небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій;

протирадіаційні укриття – інженерні (захисні) споруди, які призначені для захисту людей від впливу іонізуючого випромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості, у яких допускається перебування розрахункової кількості осіб на протязі до двох діб;

найпростіші укриття;

швидкобудуємі захисні споруди.

Створення захисних споруд цивільного захисту забезпечується шляхом:

а) комплексного освоєння підземного простору міст та інших населених пунктів для взаємопогодженого розміщення у ньому споруд та приміщень соціально-побутового, виробничого та господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для захисту населення;

б) пристосування підвальних та інших заглиблених приміщень, приміщень цокольних та наземних поверхів існуючих будівель і таких, що будуються;

в) будівництва заглиблених сховищ та протирадіаційних укриттів, які окремо розташовані від об‘єктів виробничого призначення;

г) масового будівництва в особливий період швидкобудуємих захисних споруд та найпростіших укриттів;

д) обстеження, взяття на облік та пристосування підземних гірських та інших виробків і природних порожнин, які відповідають вимогам захисту людей.

Для забезпечення укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту органами державної влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування завчасно створюється необхідний його фонд.

Фонд захисних споруд цивільного захисту включає усі наявні сховища та протирадіаційні укриття, а також наземні і підземні споруди подвійного призначення, які можуть бути використані для захисту людей від негативного впливу сучасних засобів ураження, що використовуються під час воєнних дій, та небезпечних наслідків аварій, катастроф та стихійних лих.

Укриттю в сховищах підлягають:

працівники найбільшої працюючої зміни об‘єктів, які розміщені за межами зон можливих сильних руйнувань, та віднесених до категорії особливої важливості з цивільного захисту;

працівники найбільшої працюючої зміни підприємств, які продовжують свою діяльність у воєнний час, а також працюючої зміни чергового і лінійного персоналу підприємств, що забезпечують життєдіяльність міст та об‘єктів, віднесених до відповідних груп (категорій) з цивільного захисту;

персонал атомних електростанцій і працівники підприємств, які забезпечують функціонування цих станцій;

нетранспортабельні хворі, а також медичний та обслуговуючий персонал лікувальних закладів, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані в безпечні місця, у разі виникнення надзвичайних ситуацій та/або під час воєнних дій.

Захист іншого працюючого та непрацюючого населення, яке проживає у містах, віднесених до груп з цивільного захисту, і яке не підлягає евакуації або не може бути евакуйоване у безпечні місця, у разі виникнення надзвичайних ситуацій та/або під час воєнних дій, а також населення інших населених пунктів здійснюється у фонді захисних споруд.

Потреба у фонді захисних споруд цивільного захисту визначається необхідністю укриття цих категорій населення.

Порядок створення, утримання та використання захисних споруд цивільного захисту визначається Кабінетом Міністрів України.

Щорічно перелік захисних споруд цивільного захисту, які необхідно будувати, із зазначенням джерел фінансування, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вимоги щодо проектування, будівництва пристосування та розміщення захисних споруд цивільного захисту визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту разом з центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесенні питання архітектури і містобудування.

Утримання захисних споруд цивільного захисту здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, на балансі яких вони перебувають, за рахунок відповідно державного, місцевих бюджетів та коштів підприємств.

Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуження) і повинні зберігатися та утримуватися правонаступниками у готовності до використання за призначенням.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Порядок ведення державного обліку захисних споруд цивільного захисту, виключення сховищ та протирадіаційних укриттів з фонду захисних споруд цивільного захисту, визначається Кабінетом Міністрів України.


Стаття 36. Евакуаційні заходи


Евакуація населення є одним із основних способів його захисту від надзвичайних ситуацій та у воєнний час від негативного впливу засобів ураження, що використовуються під час воєнних дій.

Обов‘язкової евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах можливих бойових дій, районів виникнення стихійного лиха, великих аварій, катастроф, великих лісових і торф‘яних пожеж, підтоплення та інших явищ, якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей.

Евакуація населення планується на випадок:

аварії на радіаційно небезпечних об‘єктах з можливим забрудненням території;

усіх видів аварій з викидом небезпечних хімічних речовин;

загрози катастрофічного затоплення місцевості;

лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних і гідрогеологічних явищ і процесів;

виникнення збройних конфліктів і проводиться з районів можливих бойових дій.

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок:

можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають у зоні ураження);

виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

виникнення інших надзвичайних ситуацій, наслідки яких потребують проведення загальної евакуації.

Часткова евакуація проводиться для вивезення окремих категорій населення: студентів, учнів навчальних закладів та інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, хворих разом з їх персоналом, а також майна, яке підлягає евакуації. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення, за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:

на державному рівні – Кабінет Міністрів України;

на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

на місцевому рівні – районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування;

на об‘єктовому рівні – керівники підприємств.

Екстрена евакуація із зони виникнення надзвичайної ситуації може проводитись за рішенням керівника робіт з ліквідації надзвичайної ситуації, а у разі його відсутності за рішенням керівника аварійно-рятувального формування чи служби, який першим прибув на місце надзвичайної ситуації.

Проведення організованої евакуації людей забезпечується шляхом:

планування евакуації населення;

визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення;

організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;

організації управління евакуацією;

всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення у місцях їх безпечного розселення;

навчання населення діям під час проведення евакуації.

Для планування, підготовки та проведення евакуації або тимчасового відселення із зони надзвичайної ситуації, приймання і розміщення населення у безпечних районах органами державної влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств створюються евакуаційні органи: евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти, евакуаційні приймальні комісії, оперативні групи з організації вивчення евакуйованого населення, групи управління на маршрутах пішої евакуації населення, адміністрації пунктів посадки (висадки) населення на транспорти (з транспорту).

Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій, районів бойовий дій усіма видами наявного транспорту, а у разі його відсутності або недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів – організованого виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

Для вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів бойових дій залучаються транспортні засоби усіх автотранспортних підприємств незалежно від форм власності.

Порядок проведення евакуаційних заходів та залучення автотранспортних підприємств до евакуації населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Методичне забезпечення планування евакуаційних заходів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.


Стаття 37. Інженерний захист територій


Інженерний захист територій включає:

проведення районування територій за наявністю об‘єктів підвищеної небезпеки і виробництв та загрози виникнення небезпечних природних явищ та процесів;

віднесення об‘єктів національної економіки до відповідних категорій з цивільного захисту та віднесення міст до груп з цивільного захисту;

розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту у відповідні види містобудівної і проектної документації та реалізації їх при будівництві і експлуатації;

врахування ймовірних проявів стихійних природних явищ і процесів, аварій і катастроф під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування в умовах підвищеного ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

раціональне розміщення об‘єктів підвищеної небезпеки з урахуванням ймовірних наслідків аварій;

розроблення і проведення заходів щодо безаварійного функціонування об‘єктів підвищеної небезпеки;

будування споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

створення комплексних схем захисту населених пунктів та об‘єктів у разі прояву небезпечних та стихійних природних явищ і процесів, шляхом організації будівництва протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

проведення державної експертизи генеральних планів забудови населених пунктів та іншої будівельної документації щодо врахування вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту;

періодичні обстеження будівель, споруд, інженерних мереж та транспортних комунікацій, розроблення та реалізація заходів щодо їх безпечної експлуатації;

інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.


Стаття 38. Медичний захист


Медичний захист включає:

планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;

завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;

контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

завчасне створення і підготовку спеціальних медичних закладів (формувань);

накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;

навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни;

інші заходи медичного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічною реабілітацією у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічною реабілітацією у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров‘я та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.


Стаття 39. Психологічний захист


Заходи психологічного захисту спрямовуються для зменшення та нейтралізації негативних психічних станів та реакції серед населення у випадках загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

планування діяльності та використання підрозділів психологічного забезпечення;

своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних та психокорекційних методів впливу на особистість;

виявлення, за допомогою психологічних методів, чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;

використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

інші заходи психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Реалізація комплексу заходів психологічного захисту покладається на підрозділи психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту. До психологічного захисту можуть залучатися інші фахівці психологічного забезпечення після спеціального інструктажу спеціалістів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту.


Стаття 40. Біологічний захист


Біологічний захист включає:

своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацією та ліквідацією;

прогнозування масштабів та медико-санітарних наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних та лікувальних заходів;

проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження людей;

дотримання протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режиму установами, підприємствами, організаціями та населенням;

інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.


Стаття 41. Радіаційний і хімічний захист


Радіаційний і хімічний захист включає:

виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

розроблення типових режимів радіаційного захисту та їх дотримання;

пристосування об‘єктів комунально-побутового обслуговування та інших об‘єктів господарювання для здійснення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

завчасне накопичення і підтримання у готовності засобів колективного та індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю, у тому числі засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон, забезпечення зазначеними засобами особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж у осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів господарювання та населення, яке проживає у зонах небезпечного зараження та навколо них;

надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, дозиметричного та хімічного контролю;

розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Порядок забезпечення населення і працівників позаштатних (невоєнізованих) формувань цивільного захисту засобами індивідуального захисту, дозиметричного та хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.