Поняття законності та правопорядку
| Вид материала | Закон |
- Поняття та функції Конституції, 72.61kb.
- Про місцеві державні адміністрації, 12.23kb.
- Нотаріат в Україні, 3056.53kb.
- Укра ї н а старокостянтинівська районна державна адміністрація хмельницької області, 42.49kb.
- «Забезпечення законності І правопорядку в територіальній громаді міста Полтави», 440.85kb.
- Тема. Правоохоронні органи, 72.47kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр) 1994, n 31, ст. 287 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є, 12.1kb.
- Обухівська міська рада київської області Дванадцята сесія шостого скликання рішення, 1627.82kb.
- Укра ї н а тисменицька районна рада івано-франківської області, 87.25kb.
- Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», 6372.64kb.
84. Розмежування злочину від правопорушення при кваліфікації діянь, що порушують бюджетне законодавство.
Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК)
Злочин посягає на встановлений у державі порядок виконання і використання державного і місцевих бюджетів, а його предметом є бюджетні кошти лише у великих розмірах. Відповідно до п. 2 Примітки до ст. 210 під великим розміром слід розуміти суму, яка в тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Об'єктивна сторона злочину може проявлятися у таких формах:
— використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують встановлені межі видатків;
— порушенні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету або пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.
Суб'єктом злочину може бути тільки службова особа, яка виконує функції розпорядника бюджетних коштів.
Суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі.
Ст. 210 КК передбачає кваліфікуючі ознаки злочину: це скоєння його у особливо великих розмірах, повторне вчинення або за попередньою змовою групою осіб. У залежності від цього передбачене і альтернативне покарання: від накладання штрафу, виправних робіт, обмеження свободи до позбавлення волі на строк до 8 років та права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років.
Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК)
Цей злочин, як і попередній (ст. 210 КК), посягає на бюджетну систему України. Його об'єктом є встановлений у державі порядок прийняття нормативних і розпорядчих актів, які формують прибуткову і видаткову частини бюджету, а також порядок внесення в них необхідних змін.
Об'єктивна сторона злочину сформульована в диспозиції самої ст. 211 КК і виражається у діях, пов'язаних з виданням всу переч закону нормативно-правових, або розпорядчих актів, які змінюють прибуткову чи видаткову частину бюджету. Під нормативно-правовими, розпорядчими документами слід розуміти офіційні письмові акти, прийняті або видані уповноваженими на те суб'єктами.
Цей злочин може бути скоєний тільки з прямим умислом, а його суб'єктом — лише службова особа, наділена правом видання відповідних актів.
Стаття 211 КК передбачає такі кваліфікуючі ознаки злочину: це бюджетні кошти в особливо великих розмірах або повторне вчинення злочину. В залежності від цього передбачено і показання — від штрафу за частиною першого до десяти років позбавлення волі, за частиною другою цієї норми — з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років,
Згідно з КпАП: Стаття 164-12. Порушення законодавства про бюджетну систему України. Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
85. Поняття та види посадових злочинів.
Посадові злочини розхитують основи державної влади й управління, дискредитують і підривають авторитет, довіру населення до влади, порушують конституційні принципи, тобто підвалини соціальної справедливості. Усі склади злочинів, передбачені розділом 17 ККУ, мають такі спільні характерні ознаки: *вони можуть бути скоєні тільки особливим суб'єктом — посадовою особою, державним службовцем або службовцем органу місцевого самоврядування. Виняток становить суб'єкт давання хабара. Та якщо бути об'єктивними, слід зазначити, що його дії зумовлені не власною волею; *ці правопорушення можуть бути скоєні тільки завдяки державній посаді і не пов'язані зі службовою необхідністю; *такі діяння порушують нормальне, законне функціонування державного органу чи органу місцевого самоврядування, скоюються попри інтереси служби. Об’єктом злочинних посягань є законодавчо регламентована діяльність державного апарату та органів місцевого самоврядування. Додатковим об'єктом можуть виступати законні інтереси громадян, держави, суспільства, окремих організацій, закладів. Суб’єктами правопорушень у сфері службової діяльності можуть бути тільки особи, що мають особливі ознаки, а саме — це особа, що постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням реалізує функцію представника влади або виконує організа-ційно-розпоряджувальну чи адміністративно-господарську функції у відповідних державних і місцевих органах влади та установах. Під використанням службових повноважень проти законних інтересів служби розуміється скоєння діянь у межах відповідної компетенції з використанням авторитету посади, службових зв'язків, що виникли завдяки посаді, в особистих, корисливих, злочинних цілях. Правопорушення, залежно від кваліфікації діяння (об'єктивної сторони) та наслідків, поділяються на злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки. Згідно з цим, наступає конкретний вид юридичної відповідальності, передбачений у Кримінальному кодексі України, КпАПП, статутах, відомчих інструкціях.
Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ст.364 КК України).
Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а також перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ст.365 КК України).
Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів (ст. 366 КК України).
Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 167 КК України).
Одержання хабара службовою особою в будь-якому вигляді за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, а також . одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара (ст. 368 КК України).
Давання хабара (ст. 369 КК України). Предмет давання хабара є аналогічним предмету одержання хабара.
Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара (ст. 370 КК України).
86. Хабарництво та класицікація суб`єктів цих злочинів (ст. ст. 364—367 ККУ).
хабарництво може включати, зокрема, такі елементи: а) пропозицію, обіцянку чи передачу будь-якою приватною або державною корпорацією, у тому числі транснаціональною, або окремим особам якої-небудь держави особисто, або через посередників будь-якій державній посадовій особі чи представнику іншої країни будь-яких грошових сум, подарунків або інших вигід розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією чи іншою міжнародною комерційною операцією; б) здирство, вимога, згода на отримання або фактичне отримання будь-якою державною посадовою особою або вибраним представником якої-небудь держави особисто чи через посередників грошових сум, подарунків чи інших вигід від будь-якої приватної або державної корпорації, у тому числі транснаціональної, або окремої особи з іншої країни розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією або іншою міжнародною комерційною операцією.
Ст. 364. Зловживання владою або службовим становищем
Зловживання владою або службовим становищем визнають злочином за наявності 3спеціальних ознак в їх сукупноcті: 1) використання службовою особою влади чи службового стано ща всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам ЮО. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину. З об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службового особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття рішень, обов'язкових для виконання іншими ФО чи ЮО. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також' має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена. Суб'єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов'язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків, а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником правоохоронного органу.
Ст. 365. Перевищення влади або службових повноважень
З об'єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди. Злочинний характер дій службової особи при перевищенні .влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компотенції. Його об'єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії. Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень. Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка по має владних функцій і виходить під час виконання своїх ад-міністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.
Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноноважень. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є заподіяння істотної шкоди. Суб'єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж суб'єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2| перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Відповідальність за перевищення влади чи посадових повноважень настає з 16 років.
Ст. 366. Службове підроблення
Основним безпосереднім об'єктом службового підроблені визначений законом порядок діяльності державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. З об'єктивної сторони злочин може полягати у таких формах: 1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо неправдивих документів. Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення неправдивих відомостей у бухгалтерські книги). Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа. Спосіб підроблення документів (дописка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння значення не має. Складання неправдивих документів — це внесення до документа, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та матеріалів). Видача неправдивих документів — надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання певним СПД завідомо фіктивних документів з метою приховування їх злочинної діяльності,.або випуск фіктивних ліцензій, патентів з метою їх подальшого продажу тощо). Суб'єктом службового підроблення може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватись непрямим умислом або необережністю. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки. Відповідальними за посадове фальшування є осудні кі досягли віку 16 років
Ст. 367. Службова недбалість
З об'єктивної сторони службову недбалість характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: і) дія або бездіяльність службової особи; 2} наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або дер-жашіям чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; 3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками. Службова недбалість може проявлятись у формі: 1} невиконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) неналежного виконаніш службових обов'язків через несумлінне ставлення до них. Невиконання службових обов'язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльністю — службова особа повністю не виконує свої обов'язки. Неналежне виконання службових обов'язків — це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа. Службова недбалість — це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Відповідальність за посадову недбалість настає з 16р.
87. Зловживання владою та посадовим становищем (ст. 361—363 ККУ).
Ст. 361. Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж. предметом злочинних дій можуть бути: а) автоматизовані системи; б) носії інформації і в) використовувана в автомати--зованих системах інформація. Склад злочину утворюють: а) втручання у роботу автоматизованих систем, що призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації; б) розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації. Заподіяння цими діями шкоди у великих розмірах вчинення їх повторно чи за попереднім зговором групою осіб утворює кваліфікований вид цього злочину. Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі: 1) незаконного втручання у роботу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації; 2) розповсюдженя комп’ютерного вірусу. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може хар-зуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1)повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним істотної шкоди. Відповідальність за незаконне втручання у роботу автоматизованих систем настає з 16р.
Ст. 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. Об'єкт злочину — власність на комп'ютерну інформацію, встановлений порядок її зберігання та використання. Предметом його є комп'ютерна інформація. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, за допомогою яких особа протиправно, всупереч волі і бажанню власника чи законного користувача, заволодіває комп'ютерною інформацією, а власник чи законний користувач втрачає її. Незаконне копіювання комп'ютерної інформації, внаслідок якого особа не позбавляє її власника чи законного користувача можливості володіти і користуватися нею, ст. 362 не охоплюється. У разі, якщо таке незаконне копіювання стало наслідком порушення правил експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, ці наслідки інкримінуються особі, яка відповідає за їх експлуатацію. Способами вчинення цього злочину закон визнає: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4} шахрайство; 5) зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Під викраденням комп'ютерної інформації слід розуміти заво-лодіння нею шляхом крадіжки чи грабежу. Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний заволодів інформацією і має можливість використати її чи розпорядитися нею на власний розсуд. Вчинення цього злочину шляхом вимагання є закінченим з моменту пред'явлення протиправної вимоги, поєднаної з відповідною погрозою, і доведення її до потерпілого. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. . Склад злочину утворює заволодіння комп'ютерною інф-цією способом її викрадення. Викрадення комп'ютерної інформації вчинюється умисно. Відповідальність за викрадення комп'ютерної інформації настає з 16 років.
Ст.363. Порушення правил експлуатації автоя тизованих електронно-обчислювальних систем
Об'єктом злочину є встановлений порядок експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил екс-плуатаци АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, яке може бути здійснене як шляхом певних дій, так і шляхом бездіяльності, за умови настання в результаті такого порушення передбачених цією статтею наслідків. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, яка відповідає за експлуатацію АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Такою особою с користувач зазначених машин, систем чи мереж, а так само будь-яка інша особа, яка відповідно до своїх трудових, службових обов'язків або на основі відповідної угоди з власником (адміністратором) цих машин, систем та мереж виконує роботу, пов'язану з підтриманням їх у робочому стані, оновленням інформації, вдосконаленням АЕОМ, системи чи мережі, їх захистом чи іншу подібну роботу і зобов'язана при її виконанні дотримуватись встановлених правил експлуатації (і, зокрема, захисту) АЕОМ, систем та мереж. Суб'єктивна сторона злочину визначається його наслідками характеризується необережною формою вини. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є заподіяння ним істотної шкоди, яка може бути як безпосереднім результатом діяння винного, так і наслідком протиправних дій інших осіб (наприклад, викрадення інформації за допомогою програмних засобів), можливість для яких виникла внаслідок цього діяння. Поняття істотної шкоди є оціночним. Склад злочину утворює також незаконне копіювання комп'ютерної інформації або істотне порушення роботи таких машин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Відповідальними є осудні особи, що досягли віку 16р.
88.Поняття корупційної діяльності, правові основи боротьби з цим злочином.
Корупція – діяльність кількох осіб, спрямована на порушення процесу управління суспільством. У найбільш загальному трактуванні воно означає порушення історично та юридично сформованих суспільних, морально-етичних, економічних норм для отримання особистої вигоди. Корупційними діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема, прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Найхарактернішими формами прояву корупції є: хабарництво посадових осіб - отримання винагороди за виконання чи невиконання своїх владних повноважень. Цей вид корупційних діянь є найдавнішим і найпоширенішим. привласнення майна всіх форм власності та розкрадання централізованих фінансових ресурсів держави; протекціонізм у здійсненні фінансово-господарської діяльності певному обмеженому колу фізичних та юридичних осіб через надання їм необґрунтованих преференцій, звільнення від оподаткування, отримання кредитів під гарантії уряду; списання боргів комерційних структур перед бюджетом та державними підприємствами; представлення службової конфіденційної інформації щодо конкурентів. Найхарактернішою формою прояву корупції є надмірний контроль з боку держави за господарською діяльністю в суспільстві - ліцензування та патентування підприємницької діяльності, вимоги щодо її реєстрації та проведення, рівень податкового навантаження та контролю за сплатою податків фіскальними органами.
Закон України «Про боротьбу з корупцією»
89. Розмежування халатності як злочину від адміністративного правопорушення
Халатність – невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через недбале або несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або ссылка скрыта та інтересам інших осіб (як юридичних, так і фізичних), права яких охороняються ссылка скрыта. Такі дії вважаються посадовими злочинами.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону. Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини. Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких знаходить своє вираження конкретний об'єкт, можуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях - на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а тже - адміністративним правопорушенням. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення. Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають громадяни чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх іншими особами, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обов'язків.
Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
90. Порушення правил про валютні операції та приховування виручки (ст. 207, 208, 209 КК; 162 КАП).
Важливим чинником виявлення та неповернення валюти з-за кордону є нестабільність нинішнього політичного режиму й законодавства, криза економіки. Своєчасність надходження валютної виручки від експортних операцій та поставки товарів, виконання робіт, надання послуг чи передачі прав інтелектуальної власності за імпортними операціями і є тим кінцевим результатом, заради якого укладається зовнішньоекономічна угода. Цей результат віддзеркалює інтереси як конкретного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, так і держави. Поєднання цих інтересів через правовий механізм — одне з основних питань, завдань правового регулювання зазначеної діяльності. Нормативні акти, що регулюють, контролюють повноту й своєчасність розрахунків за експортно-імпортними операціями: наказ НБУ р. «Про затвердження про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів та поставок»; ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ККУ тощо. ст. 207 ККУ Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті Об’єктом цього злочину є встановлений у державі порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, тобто суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю. Предмет злочину – виручка в іноземній валюті, що одержана в результаті експортних операцій, та матеріальні цінності, отримані від цієї виручки. Під іноземною валютою слід розуміти як іноземні грошові знаки, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті. Об'єктивна схорона злочину може відобразитись у двох формах: *умисному ухиленні від повернення в Україну виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; *умисному приховуванні будь-яким способом такої виручки або інших матеріальних цінностей. Такі умисні дії, як правило, виражаються в невиконанні договору про повернення виручки в іноземній валюті і відповідного українського законодавства. Визначальним тут є дія, яка виражається в ухиленні від повернення з-за кордону валютної виручки, під яким слід розуміти невиконання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавства щодо повернення виручки в іноземній валюті в Україну. Суб'єкт такого злочину спеціальний: службові особи підприємств, установ та організацій та особи, які здійснюють господарську діяльність без створення ЮО. Для складу цього злочину характерний тільки дрямий умисел, тобто умисні дії суб'єкта підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками умисного ухилення від повернення виручки в іноземній валюті ст. 207 КК передбачає: повторність вчинення злочину або за попередньою змовою групою осіб, а також скоєння його у великих і особливо великих розмірах. ст. 208 КК Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Злочин направлений на встановлений законодавством України порядок відкриття і використання за межами України валютних рахунків. Його предметом є самі валютні рахунки, що незаконно відкриваються за межами України. Об'єктивна сторона злочину може виразитися в: *незаконному відкритті за межами України валютних рахунків; *використанні таких рахунків з порушенням встановленого законодавством України порядку. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення таких дій на території іншої держави, а незаконність відкриття рахунку пов'язується з відсутністю індивідуальної ліцензії Націо-ітльного банку України. Що стосується незаконного використання, то воно виражається в діях, не передбачених ліцензією, або просто у використанні незаконно відкритого рахунку. Суб'єкти злочину можуть бути: * осудні ФО — громадяни України, що постійно проживають на її території; * особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення ЮО; * службові особи підприємств, установ і організацій, які діють на території України, або інші особи, які діють за дорученням службової особи. Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки у прямому умислі. Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Злочинність цього діяння тобто його об’єктивної сторони визначають такі ознаки (дії): 1) вчинення фінансових операцій з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. У практичному плані легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, відбувається різними способами — від торгівлі наркотиками, порнобізнесом до торгівлі зброєю. Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, а його предметом — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Суб’єктивна сторона цього злочину проявляється у таких діях: *легалізації коштів, шляхом вчинення незаконних фінансових операцій з грошовими коштами або майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; *використанні таких коштів і майна для здійснення підприємницької діяльності; *створенні організаційних груп для легалізації коштів і майна, здобутих злочинним шляхом. Суб’єктом злочину є будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. КК передбачає такі кваліфікаційні ознаки злочину: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. В залежності від цього передбачено і покарання: штраф або обмеження волі або позбавлення волі з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. ст. 162 КАП Незаконна скупка, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або в якості застави. Об'єктом цього правопорушення є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними цінностями. Об'єктивна сторона проступку може проявлятись в таких незаконних діях: 1) скупка (багаторазове оплатне придбання таких цінностей); 2) продаж; 3) обмін; 4) застава; 5) використання валютних цінностей як засобу платежу. Суб'єктом проступку можуть бути як приватні, так і посадові особи, як громадяни України, так само й іноземці та особи без громадянства, які досягли на момент вчинення цих дій 16 віку. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується навмисною виною.
91.Правовий аспект організованої злочинності.
Організована злочинна діяльність – це тривала злочинна діяльність колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації («відмивання») значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки й захисту від соціального контролю, а також проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, які забезпечують її захист, отримувати значні прибутки і через діяльність у «тіньовій» сфері, і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Причина організованої та іншої злочинності полягає в неефективній діяльності судової влади та незастосування юридичної відповідальності в системі всіх державних органів. ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»: під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Метою боротьби з організованою злочинністю є: * встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація та ліквідація; * усунення причин і умов існування організованої злочинності. Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції Укр і включає цей Закон, ККУ і КПК Укр, ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про СБУ”, “Про прокуратуру”, інші закони, міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна. Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи; б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій. Основними напрямами боротьби з організованою злочинністю є: *створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері; *виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй; *запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі; *запобігання виникненню організованих злочинних угруповань; *виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності; *забезпечення відшкодування шкоди ФО та ЮО, державі; *запобігання встановленню корумпованих зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність; *протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації; *запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню СПД для реалізації злочинних намірів.
92. Тіньова економіка — базис існування організованої злочинності.
Тіньова економічна діяльність стала наслідком недосконалого механізму розподілу суспільного продукту в державі, хабарництва і корупції у владних структурах, надмірного податкового тиску, рекету, проникнення організованої злочинності в сфери економіки та політики, відсутності гарантій та ефективного захисту правоохоронними органами легальних бізнесових структур. Тіньова економіка, як основне підґрунтя економічної злочинності і корупції, пристосовується до змін у законодавстві, набуває нових особливостей. Вони полягають у тому, що прибутки й надприбутки у тіньовій економіці досягаються не через використання державних фондів як раніше, а головним чином за рахунок зміни форми власності та експлуатації державної власності як приватної; нелегальний бізнес охоплює не стільки виробництво, скільки фінансові, в т. ч. валютні операції, і не лише за рахунок інвестування тіньових коштів, а переважно через використання штучно підтримуваних адміністративною системою відмінностей курсів валюти, цін, кредитних і банківських ставок, розмірів податків, систем квот тощо. Це служить передумовою одержання максимальних надприбутків у мінімально короткі строки з мінімальним ризиком і стало можливим внаслідок зв'язку тіньового бізнесу з владними структурами. Підпільний, часто злочинний бізнес розвивається не як протидія командно-адміністративній системі в економіці, а через збереження її елементів у апараті Державного управління економікою. Тіньова економічна діяльність глибоко проникає в зовнішньоторгову діяльність і криміналізує її, здійснюючи нелегальний обіг і вивіз за кордон валютних, товарних та нематеріальних цінностей.Найпоширенішими проявами «тіньової» економіки є нелегальний експорт капіталів, нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції, випуск і реалізація неврахованої продукції та надання неврахованих послуг, кримінальний промисел, фінансові шахрайства, незаконна приватизація державної власності, нецільове використання бюджетних коштів тощо. Тіньова економіка фактично паралізує повнокровний грошовий обіг у державі, кожна друга гривня обходить банківські рахунки. Характерними рисами тіньової економіки є значно вища мобільність тіньових капіталів; слугування збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства. Останнє стало можливим у результаті: привласнення ресурсів і використання засобів виробництва, виробничих приміщень; одержання пільг, дотацій, незаконного користування цими пільгами здійснюючи незадекларовану прибуткову економічну діяльність; ухилення від сплати податків; здійснення без реєстрації підприємництва та незаконних товарних та грошових операцій. Тіньова економіка поділяється на формальну і підпільну економічну діяльність. Перша не приховується, але й че оподатковується і не враховується традиційною статистикою (виробництво на домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки). Підпільна економічна діяльність включає, як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність, яка повинна ліцензуватись і контролюватись державою, але вона приховується з метою ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.
93. Поняття та класифікація злочинів та інших правопорушень проти власності.
Злочинами проти власності визнаються суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчинені, як правило, з корисливих мотивів. Такі злочини систематизують за 3 групами з урахуванням способів та мети їх скоєння: • корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна; • корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання; ♦ некорисливі посягання на власність. Корисливий мотив заволодіння чужою власністю за допомогою насильства, шахрайства, підробки документів є характерною ознакою для значної кількості адміністративних та цивільних правопорушень, що встановлюється в процесі судового розгляду з цивільних справ та в ході адміністративного розслідування конкретних юридичних фактів, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди власнику.
94.Форми розкрадання майна (ст. 185-188 ККУ).
ККУ визначає юридичну відповідальність за такі форми розкрадання власності: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем, шахрайство, викрадення способом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній зв'язку. Загальною для всіх форм прояву об’єктивної сторони розкрадання власності є незаконне обертання чужого майна (державного, колективного, індивідуального) на свою користь чи користь іншої особи. Поєднання конкретного способу дії особи з предметом злочину надає будь-який формі розкрадання специфічну характеристику. В основу розкрадання покладено корисливий мотив та прямий умисел, націлений проти волі законного власника майна. Злочин вважається закінченим з моменту, коли винна особа повністю реалізувала умисел щодо заволодіння майном. Заволодіння передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому реальну, хоча б початкову, короткочасову можливість розпоряджатися чи користуватися ним (винести, заховати, передати іншим особам, знищити тощо). Привласнення вважається закінченим злочиномзмоменту переходу майна зі сфери державних чи колективних цінностей на користь винного. Як останній буде розпоряджатися цим майном (споживати, знищувати, передавати іншим особам), не має значення для кваліфікації злочину. Дрібне розкрадання державного чи колективного майна визнається не злочином, а адміністративним правопорушенням .
1)Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) Може бути : Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, Крадіжка, вчинена у великих розмірах, Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою. 2) Грабіж - Відкрите викрадення чужого майна. Може бути: грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, Грабіж, вчинений у великих розмірах, Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою. 3) Розбій - Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства Може бути: Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. 4) Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах, Ті самі дії, вчинені організованою групою або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Діями, що завдали особливо тяжкі наслідки, вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту. Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями ККУ. Значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
95.Привласнення чужого майна з застосуванням насильства (ст. 186—187, 189 ККУ).
1) Ст.186. Грабіж. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).
З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1)відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-р. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у тої особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину і може бути двох видів; 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.
2) Ст.187. Розбій
Розбій наежить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об’єкти право власності і особу (її здоров’я і життя). З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим- так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, — від грабежу. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб’єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад — заволодіння чужим майном. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2)особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, або 3) організованою групою 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення, сховище, або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах. Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою яка раніше вчинила розбій або бандитизм, означає, що навідміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів — розбою і бандитизму.
3) ст.189. Вимагання
Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права. Предметом злочину може бути як майно так і право на ньогоі, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власник пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. З об'єктивної сторони вимагання характеризується 2 взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання — це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна, або 6) організованою групою; 7) що завдало значної шкоди потерпілому, або 3) майнової шкоди у великих чи 9) в особливо великих розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження .
96.Привласнення чужого майна без застосування насильства (ст. 190, 188, 191, 193 ККУ).
1) 190. Шахрайство
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так i право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Об'єктивна сторона шахрайства полягае у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданнні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ i добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства. Способами вчинення шахрайства е: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Суб'ективна сторона шахрайства характеризуется прямим числом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою oci6, або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, або 5) в особливо великих poзміpax, або 6) організованою групою; 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому.
2) Викрадення шляхом демонтажу та іншим за способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (Ст.188.)
Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. З об'єктивної сторони грабіж хар-зується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню). З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1)відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-р. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у тої особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину і може бути двох видів; 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.