Поняття законності та правопорядку
| Вид материала | Закон |
- Поняття та функції Конституції, 72.61kb.
- Про місцеві державні адміністрації, 12.23kb.
- Нотаріат в Україні, 3056.53kb.
- Укра ї н а старокостянтинівська районна державна адміністрація хмельницької області, 42.49kb.
- «Забезпечення законності І правопорядку в територіальній громаді міста Полтави», 440.85kb.
- Тема. Правоохоронні органи, 72.47kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр) 1994, n 31, ст. 287 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є, 12.1kb.
- Обухівська міська рада київської області Дванадцята сесія шостого скликання рішення, 1627.82kb.
- Укра ї н а тисменицька районна рада івано-франківської області, 87.25kb.
- Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», 6372.64kb.
58. Форми співучасті в скоєні економічних правопорушень.
Форми співучасті- це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.
Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач і т.п.
1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій обчищує кишені. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні - всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;
2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей - один або кілька з них - виконавці, інші -- підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.
а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією.
Розглянемо ці форми співучасті: а) злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли воно вже почалося), але до його закінчення. Змова на вчинення злочину (на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже в ході злочину, коли хоча б один з виконавців почав його вчиняти. Дана форма співучасті передбачена в деяких статях КК як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, при зґвалтуванні - ст. 152, хуліганстві - ст. 296, у такому військовому злочині, як непокора, - ст. 402 та ін.). Якщо до особи, яка вчиняє хуліганство, приєднуються інші особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце дана форма співучасті і винні несуть відповідальність за ч. 2 ст. 296; б) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Змова повинна мати місце до початку злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті якої-не-будь стійкості, досить лише змови. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК (наприклад, у всіх корисливих злочинах проти власності, злочинах у сфері обігу наркотичних засобів тощо). Слід зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК, вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ст. 67). в) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Отже, по-перше, для організованої групи потрібна участь хоча б трьох осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі, необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об'єднання. Стійкість групи - поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкретних обставин справи. Однак закон (ст. 28) містить і більш конкретні вказівки на ознаки, що свідчать про наявність більш тісної взаємодії між співучасниками порівняно з тим, як це має місце при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою. Це і кількість злочинів, для вчинення яких створюється організована група (як правило, це кілька злочинів, хоча можуть бути випадки, коли організована група створюється для вчинення одного злочину), і, наприклад, випадки посягання на особливо важливі об'єкти (банк, військовий склад і т.д.). Далі, така група припускає певну організаційну діяльність, яка може бути різноманітною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть декількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розроблення плану дій тощо. Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники. Лише в одному випадку, який передбачений у ст. 392 (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), створення організованої групи (і активна участь у такій групі), утвореної з метою тероризування засуджених, або нападу на адміністрацію, вважається вже закінченим злочином; г) злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28). Як видно з тексту цієї статті, злочинна організація - це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості і рядом інших ознак.
59. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Відповідно до ККУ: Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк- воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком. Це покарання може застосовуватися судом як основне і як додаткове. Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69). Не виключається застосування даного покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (статті 75, 77). Суд може не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке вказане в санкції норми Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, як обов'язкове додаткове покарання, при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).
Судова практика виходить з того що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання.
60. Штраф. Відмінність штрафу як міри кримінального покарання від штрафу як міри адміністративного впливу на правопорушника.
Цей вид стягнення застосовується за незначні правопорушення. Виноситься попередження в письмовій формі. Штраф передбачено як вид стягнення за будь-яке скоєне адміністративне правопорушення. Цей вид стягнення впливає на матеріальне становище правопорушника. У деяких випадках передбачається накладення штрафу на правопорушника на місці скоєння адміністративного правопорушення (приміром, за порушення Правил дорожнього руху).
Штраф — це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладають на громадян за адміністративні порушення (ст. 27 КпАП). Законодавством не встановлено граничного розміру штрафу. За необхідності посилення відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень законодавчими актами України може бути встановлено значні розміри штрафу.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 р. штрафи встановлюють у неоподаткованих мінімумах доходів громадян. КпАП України передбачає накладення штрафів лише на фізичних осіб.
Відповідно до статті 53 ККУ: Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин. Штраф є найменш суворим видом в системі основних покарань і тому він не може бути замінений іншим покаранням (ст. 69). Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (станом на 1 липня 2003 р. він становить 17 гривень). За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією норми Особливої частини КК (наприклад, частини 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки КК не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір: а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; є) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб. При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним в натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому у місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу, його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший дохід, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (статті 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85). Штраф як основне покарання, призначений за один із злочинів, не підлягає складанню з іншими видами покарань при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) та за сукупністю вироків (ст. 71), а виконується самостійно. Штраф як додаткове покарання також виконується самостійно (ч. З, 4 ст. 72). Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється статтями 98 і 100. Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89). Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності зач. 1 ст. 389. Конституція України (статті 41, 63, 64). КПК (статті 405, 410). Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов 'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Затверджене указом Президії ВР Української РСР №> 7І93-Х від 22 червня 1984р. (статті 11-16). Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року № 519». Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. «Про грошову реформу в Україні».
17.Поняття та класифікація злочинів та інших правопорушень проти власності.
Злочинами проти власності визнаються суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчинені, як правило, з корисливих мотивів. Такі злочини систематизують за 3 групами з урахуванням способів та мети їх скоєння: • корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна; • корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання; ♦ некорисливі посягання на власність. Корисливий мотив заволодіння чужою власністю за допомогою насильства, шахрайства, підробки документів є характерною ознакою для значної кількості адміністративних та цивільних правопорушень, що встановлюється в процесі судового розгляду з цивільних справ та в ході адміністративного розслідування конкретних юридичних фактів, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди власнику.
61. Коституційний та інший законодавчій захист права власноті в Україні (форми власності в Україні)
В Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом». Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11).
Відповідно до Конституції України: Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
ЗУ «Про власність» встановлюються основні положення про власність в Україні. Відносини власності, не врегульовані Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами. Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Згідно з Розділом 8 ЗУ «Про власність»: Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами, відмінними від кримінально- та адміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крім загальної мети для всіх методів захисту права власності виховання громадян у дусі дбайливого ставлення до власності — переслідує ще й особливі цілі, властиві саме цивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагнення відновити порушені права, попередній майновий а особи, права якої порушено.
Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);
державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).
62. Кваліфіковані види складів злочинів, що посягають на власність.
У Кримінальному кодексі України визначено такі склади злочинів: Незаконна приватизація державного, комунального майна стаття 233; Незаконні дії щодо приватизаційних паперів стаття 234; Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання стаття 235. Крадіжка державного майна, знешкодження державної власності в Україні, яка здійснюється на замовлення політичного характеру відповідними міжнародними центрами, та з використанням службового становища осіб, причетних до приватизації, не є службовими злочинами. Ці злочинні діяння становлять окремі склади злочинів із занадто гуманними санкціями.
Незаконна приватизація державного комунального майна (ст. 233 КК). Це один з найпоширеніших економічних злочинів перехідного етапу трансформування українського суспільства від планової соціалістичної до ринкової економіки. Об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна. Предмет – державне або комунальне майно. Під державним майном слід розуміти майно, що перебуває у Державній власності, а також майно, яке належить АРК. Об’єктивна сторона злочину хар-ся такими незаконними діями: * заниженням вартості майна, яке приватизується; * використанням підроблених приватизаційних документів; * приватизації майна, яке не підлягає приватизації; * приватизації майна неправомочною особою. Під поняттям «приватизація» слід розуміти відчуження державного або комунального майна. Для визшачення наявності об'єктивної сторони злочину важливе значення мають передбачені законодавством України способи приватизації державного і комунального майна. Це: 1) продаж (об'єктів приватизації на аукціоні; 2) продаж акцій, паїв, що належать державі на аукціоні, за конкурсом, на фахових біржах тоццо; 3) продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплекссу державного підприємства або контрольного пакет) акцій відкритого акціонерного товариства; 4) викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка брала безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. Кваліфікуючі ознаки злочину: скоєння злочинного) діяння у великих розмірах, або вчинення його групою осіб за попередньою змовою, від чого залежить і покарання: позбавлення волі або позбавлення волі з консфіскацією майна або без такої.
Незакошні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК).
Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок випуску та юбігу приватизаційних паперів, під якими слід розуміти особливій вид державних цінних паперів, які засвідчують право власшика на безплатне одержання у процесі приватизації частки майіна державних підприємств, житлового і земельного фондів. Ці документи можуть бути лише іменними. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких діях: 1) продажу або інішій незаконній передачі приватизаційних паперів; 2) їх купівлі; 3) іінших операціях з приватизаційними документами без належного дозволу; 4) викраденні приватизаційних паперів. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо приватизаційних лашерів закон встановлює: повторність вчинення таких дій, судимість за один із злочинів, передбачених ст.ст. 233—235 КК, скоєння його організованою групою або з використанням службового становища. Альтернативні покарання: штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі.
Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК)
Об'єктам зазначеного злочину є передбачений законодавством України порядок приватизації державного і комунального майна, а його предметом виступають документи, які необхідні для приватизації майна (бізнес-плани, відомості про джерела походження коштів, декларації про доходи, перелік підприємств, що приватизуються, копії фінансової звітності, банківські документи тощо). Предметом злочину виступають документи, необхідні дляприватизації державного або колективного майна. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких діях: поданні неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується майно; недотриманні вимог щодо подальшого використання приватизаційного об'єкта та інших обов'язкових умов приватизації. Подання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації державного, комунального майна або підприємства, означає, що винна особа направляє відповідному адресатові документи певного характеру і змісту. Це можуть бути повністю сфальсифіковані документи, виготовлені винним або іншою особою, а також справжні документи, в які внесені дані, що не відповідають дійсності повністю або частково. Недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об'єкта та інших умов щодо приватизації, встановлених законами та Іншими нормативно-правовими актами України, утворюють, зокрема, такі діяння: порушення визначених договором купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі; порушення терміну сплати за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу на аукціоні або за конкурсом; невиконання встановлених строків реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, створених на базі придбаного державного майна; порушення порядку подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону або викупу тощо. Злочин вважається закінченим з моменту: 1) подання відповідних документів, які містять неправдиві відомості щодо приватизації майна, належним адресатам — органу приватизації, тендерній комісії, комісії з приватизації об'єкта тощо; 2) фактичного невиконання встановлених умов щодо приватизації майна нормативно-правовими актами. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка бере участь у приватизації державного або комунального майна. Покарання - штраф або виправні робот.