Нотаріат в Україні
| Вид материала | Конспект |
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни «нотаріат україни» для студентів 3-го курсу, 575.75kb.
- Варіанти контрольних робіт з дисципліни «Нотаріат України», 20.93kb.
- Верховної Ради України, указами І розпорядженнями Президента України, постановами, 191.8kb.
- Закон України «Про нотаріат», 62.14kb.
- Постанова від 5 серпня 2009 р. N 812 Київ, 99.68kb.
- Головне управління юстиції в одеській області, 98.62kb.
- Інститут гуманітарних та соціальних наук, 80.84kb.
- Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, 126.25kb.
- У К А з президента україни, 896.26kb.
- 1. Затвердити Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що додається, 1630.36kb.
Нотаріат в Україні.
(опорний конспект)
1. Завдання нотаріату.
Завданням нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння у зміцненні законності та правопорядку, попередження правопорушень.
Три основні завдання, що їх виконує нотаріат.
Перше завдання — захист і охорона власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Нотаріальні органи в основному виконують правоохоронну функцію, але нотаріальна діяльність може бути засобом захисту прав, наприклад, у разі вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання цього завдання буде ефективним, якщо воно реалізуватиметься відповідно до процесуальних норм, установлених Законом України "Про нотаріат", який гарантує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій при вчиненні нотаріальних дій. Порушення цих процесуальних норм веде до недійсності нотаріального акту.
Друге завдання - дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов'язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян.
Отож, підтверджуючи законність і достовірність нотаріальної дії, нотаріус виконує і третє завдання — запобігає можливим правопорушенням.
Третє завдання – запобігання правопорушенням виконується також через правові консультації, роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії.
Виходячи з завдань, що їх виконують нотаріальні органи, можна зробити висновок, що сутність нотаріальної діяльності полягає в посвідченні та підтвердженні певних прав і фактів, у юридичному закріпленні цивільних прав із метою запобігання можливим порушенням або є засобом захисту вже порушених прав.
2. Місце нотаріату в системі правоохоронних органів
Законодавство про нотаріат регулює суспільні відносини, що виникають між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Отже, нотаріальне процесуальне право — це система правових норм, котрі регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій.
Предметом нотаріального процесуального права і є суспільні відносини, що регулюються цим правом.
Нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права України. Питання про його місце в системі права України є спірним у юридичній літературі. Існує думка, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання цивільного процесуального права. Це пояснюють тим, що і суд, і нотаріат здійснюють ту ж саму функцію захисту прав і законних інтересів. Заперечуючи це, можна вказати, що нотаріат функцію захисту прав і законних інтересів здійснює, як виняток, тільки під час вчинення трьох нотаріальних дій: вчинення виконавчих написів, протестів векселів і посвідчення несплати чеків.
Вчиняючи решту нотаріальних дій, нотаріуси здійснюють охорону прав та інтересів. При цьому захист прав нотаріальними органами не має остаточного характеру. Акти нотаріальних органів можуть бути оспорені в суді чи арбітражному суді. Крім того, захист права нотаріальним органом не здійснюється, якщо вимога оспорюється другою стороною.
Нотаріальне процесуальне право є самостійним відносно цивільного процесуального права, оскільки діяльність нотаріальних органів має безспірний характер, під час вчинення нотаріальних дій не використовується змагальна форма процесу, нотаріус встановлює юридичні факти в основному на підставі документів. Крім того, нотаріальні органи є органами державного управління, і їхня діяльність має адміністративний характер. Тому є всі підстави вважати, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання адміністративного процесуального права.
Питання про місце нотаріального процесу в правовій системі носить теоретичний характер, і відносно вирішення цього питання в юридичній літературі немає єдиної думки. Так, більшість вчених відносять нотаріальний процес до несудових форм захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, іноді вважають самостійним, але поєднують його з цивільним процесом.
Про схожість нотаріального процесу з адміністративним процесом свідчить і кілька інших ознак:
у нотаріальному процесі не вирішуються спірні питання; нотаріальні акти вчиняються на підставі фактів, в наявності яких нотаріуси можуть впевнитися безпосередньо на підставі наданих документів;
нотаріус діє одноособово і має свою специфічну компетенцію;
в разі неможливості встановити певні обставини за допомогою доказів, якими володіє особа, нотаріус не може вчиняти нотаріальне провадження та роз'яснює особі її можливість звернення до суду за встановленням відповідної обставини або факту; нотаріальна структура керується та контролюється Міністерством юстиції.
Такі ознаки дозволяють порівняти нотаріусів з органами реєстрації актів громадянського стану, ознаки яких дуже схожі, хоча в нотаріальному процесі завдання та засоби мають значно ширші межі. Якщо порівнювати далі, відповідальність нотаріусів на цій підставі суттєво відрізняється від відповідальності органів реєстрації актів громадянського стану та їх посадових та службових осіб. На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату характеризуються особливим положенням посадових осіб, а також їх компетенцією. Нотаріус — це посадова особа, яка в своїй діяльності при здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкорюється тільки закону, в той час як інші посадові особи органів державного управління при здійсненні своїх обов'язків повинні виконувати вказівки вищестоящих керівників.
Предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи, що зумовило специфічний метод вирішення нотаріальними органами віднесених до їх компетенції питань. Органи нотаріату не застосовують змагальну форму процесу, а встановлюють юридичні факти, як правило, на підставі наданих їм письмових документів. В нотаріальному процесі відсутні публічні начала. На відміну від суду, який в більшості випадків розглядає справи у відкритих судових засіданнях, нотаріуси повинні зберігати таємницю вчинюваних нотаріальних дій. Це збільшує довіру до нотаріусів, попереджає виникнення сімейних конфліктів та інших небажаних результатів. Посада нотаріуса дійсно є публічною, що визначається доступністю нотаріальної діяльності, слід зауважити, що сам зміст нотаріальної діяльності позбавлений характеру публічності. Це забезпечується таємницею вчинюваних нотаріальних дій.
Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, несуть відповідальність за розголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
Специфічність положення в системі органів державного управління, спеціальні дії, врегульовані законом правила провадження, які забезпечують правильне та чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені задачами та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий характер, юридичне закріплює цивільні права з метою попередження від можливого подальшого їх порушення. За своєю функціональною природою нотаріальні органи найбільш близькі до суду, оскільки і ті, й інші здіснюють в інтересах громадян та юридичних осіб єдину функцію контролю цивільних правовідносин. Цей контроль має попередній характер при вчиненні нотаріальних дій, коли відсутній спір про право та немає правопорушення, на відміну від судового наступного контролю, за допомогою якого в процесі вирішення спору визначається правопорушник, до якого застосовуються заходи впливу.
Місце нотаріального процесу в правовій системі України визначається законодавством України. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами визначається обов'язковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі (ст. 47 ЦК), та інші випадки обов'язкового вчинення нотаріального провадження. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з певними юридичними наслідками, а також неприйняття до розгляду документів без відповідного нотаріального оформлення тощо. Так, статтею 227 ЦК передбачається, що формою договору купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений договір, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. При цьому й інші угоди, а не тільки визначені в законі, для їх більшої юридичної вірогідності можуть бути нотаріально посвідчені.
Про зв'язок нотаріального процесу з галузями матеріального права слід зробити зауваження щодо недоцільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На погляд автора, доцільно докладно викладати механізм здійснення нотаріального провадження в Законі «Про нотаріат», оскільки це надасть змогу розробляти комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в практику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нотаріального процесу. На цій підставі є можливість зробити й зворотній висновок, що у випадках, коли нотаріальний процес не в змозі забезпечити охорону або захист прав громадян або юридичних осіб через недосконалість (невизначеність) норм матеріального права, то в цьому випадку необхідно вносити відповідні доповнення в норми матеріального права з метою конкретизації правовідносин, зміни, якщо норми права в цій галузі протирічать загальним правовим нормам тощо.
Після винесення постанови про накладення арешту на нерухоме майно органи Міністерства внутрішніх справ, суди звертаються до державних нотаріальних контор про внесення відомостей до Базового реєстру певного реєстраційного округу. Таким чином, нотаріальний процес сприяє не тільки громадянам та юридичним особам в охороні та захисті їх прав, а й державним органам у їх діяльності щодо захисту прав та інтересів громадян, організацій та держави. Отже, нотаріуси як особисто мають виконувати правоохоронну та правоза-хисну функцію, так І на них покладаються обов'язки щодо сприяння у здійсненні іншим державним правоохоронним органам їх повноважень.
Нотаріальний процес має тісний зв'язок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої права порушеними невірним вчиненням або неправомірною відмовою у вчиненні нотаріального провадження, законодавством надане право звернення до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів. До суду звертаються і в разі виникнення спору про право щодо розподілу спадкового майна, продовження строків на прийняття спадщини, оскарження виконавчого напису та в інших випадках.
Але зв'язок між нотаріальним процесом та цивільним судочинством має бути більш визначеним. Так, в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в ч. 4 п. 114 передбачається, що нотаріуси в окремих випадках можуть прийняти довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців із спадкодавцем. На наш погляд, Інструкція має встановлювати, в якому конкретному випадку вони приймаються. Одразу виникає питання: чи надане законодавством право нотаріусу аналізувати докази або докази, які він має приймати, повинні бути безспірними, однозначними.
В цивільному судочинстві передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не є безспірними і потребують судового підтвердження шляхом дослідження та аналізу доказів, і саме так в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві встановлюється факт родинних відносин громадян з метою отримання спадщини. Звідси випливає неврегульованість питання, якщо нотаріус у цьому конкретному випадку не прийняв вищезазначену довідку, куди особі необхідно звертатись — до провадження по оскарженню нотаріальних дій або за встановленням юридичного факту родинних відносин? Як в цьому випадку має діяти суддя? На нашу думку, положення Закону та Інструкції повинні викладатись таким чином, щоб правовідносини, які вони регулюють, набували однозначності. В цьому випадку визначити належність юридичних обставин до повноважень нотаріату або суду буде нескладно.
На підставі вищенаведеного можна говорити про те, що завдяки специфічним методам нотаріальний процес характеризується як самостійний безспірний, що безпосередньо зв'язаний з такими галузями права як цивільне, сімейне, фінансове, земельне, житлове, міжнародне, цивільне процесуальне право.
3. Законодавство про нотаріат
Джерела нотаріального процесуального права — це нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій.
Джерелом нотаріального процесуального права передо всім слід назвати Конституцію України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів.
Основні положення діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України "Про нотаріат", який був прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 р. і набрав чинності 1 січня 1994 р.
Законом України "Про нотаріат" детально регламентовано питання організації діяльності нотаріальних органів. З метою вдосконалення діяльності нотаріату врегульовано створення приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити систему державних нотаріальних контор, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престиж професії нотаріуса.
Новим законом для підвищення професійного рівня нотаріусів установлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса (обов'язкове стажування, складання кваліфікаційного іспиту, одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю).
Посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса. Урегульовано підстави для анулювання свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю, чітко визначено права та обов'язки нотаріуса. Водночас установлено правові гарантії захисту прав та інтересів нотаріуса.
Джерелами нотаріального процесуального права є також окремі закони. Це — Закон УРСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р., Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р., Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р. зі змінами й доповненнями на 12 березня 1994 р., Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. зі змінами й доповненнями на 22 лютого 1994 р., Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про заставу" від 21 жовтня 1997 р., Закон України "Про плату за землю" від 3 липня 1992 р. зі змінами на 19 вересня 1997 р. та ін.
Значну роль у регулюванні нотаріального законодавства відіграють постанови Верховної Ради України, як-от: "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р., "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 24 грудня 1993 р., "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів,- 'пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19 грудня 1992 р., і т. д.
Важливим джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату від 22лютого 1994 р., про декрет "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р., про декрет "Про державне мито" від 21 січня
1993 р., про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених від 15 червня 1994 р., та ін.
Велике значення для регулювання діяльності нотаріальних органів мають накази, розпорядження, листи Міністерства юстиції України, в яких детально регулюються питання організації та діяльності нотаріальних органів. Зокрема, це накази про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р. зі змінами від 25 грудня 1997 р., Положення про державний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня зі змінами від 25 грудня 1997 р., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р.
Доповненням до Закону України "Про нотаріат" є затверджені Міністерством юстиції України Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад від 25 серпня 1994 р., наказ Міністерства юстиції України від 12 серпня 1998 р. "Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1993 р.
Слід також вказати про "Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок", затверджений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р., і їхній спільний наказ від 1 червня 1998 р. "Про внесення змін і доповнень до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок".
Для діяльності нотаріальних органів мають значення і окремі накази та рекомендації Міністерства юстиції України. Це — Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27 травня 1997 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від 6 травня 1998 р. та ін.
Велике значення для регулювання нотаріальної практики мають укази Президента України: "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій" від 10 лип-
ня 1998 р., "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р., "Про впорядкування сплати державного мита за здійснення операцій на товарних, сировинних та інших біржах, крім фондових і валютних, та за вчинення окремих видів нотаріальних дій" від 23 серпня 1998 р.
Джерелами нотаріального процесуального права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" від 31 січня 1992 р.; "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р., "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 25 грудня 1996 р.
При вчиненні нотаріальних дій застосовуються і акти місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.
Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України "Про нотаріат", Консульським статутом України та іншими законодавчими актами нашої держави.
Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права.
Оскільки нотаріальна діяльність тісно пов'язана з такими галузями українського права, як цивільне, цивільно-процесу альне, шлюбно-сімейне, земельне, трудове, нотаріуси, крім джерел нотаріального процесуального права, керуються та кож нормами цих галузей права під час вчинення нотаріальПредмет і система нотаріального процесуального права.
4. Принципи діяльності нотаріату в Україні
Принципи нотаріального процесуального права — це основні положення, що визначають зміст і сутність нотаріального права України, характеризують організацію та діяльність нотаріальних органів, визначають найсуттєвіші риси цієї галузі права.
До системи принципів нотаріального права входять принципи законності, обгрунтованості нотаріальних актів, сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, національної мови, додержання таємниці вчинення нотаріальних дій.
Принцип законності
Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус зобов'язаний точно дотримуватися законів. У конкретнішому розумінні це означає, що нотаріус у своїй діяльності повинен дотримуватися норм процесуального і матеріального права.
Дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим — ще й законодавством цієї автономної республіки, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. У межах його компетенції нотаріус вирішує питання, що випливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод (ст. 7 Закону України "Про нотаріат").
Правовою гарантією дотримання нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, принципу законності є передбачена ст. 50 Закону України "Про нотаріат" можливість оскаржити дії до районного суду. Скарги на дії посадових осіб консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України).
Реалізація принципу законності вимагає дотримання законності і особами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії. Порушення ними цієї вимоги тягне за собою відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (ст. 49 Закону України "Про нотаріат"). У необхідних випадках, виявивши під час вчинення нотаріальних дій порушення закону, нотаріус та інші посадові особи повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру. Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, то нотаріус або інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, мають право затримати такий документ і направити на експертизу (ст. 51 Закону).