Нотаріат в Україні

Вид материалаКонспект
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
17. Правова природа виконавчого напису

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості. Таким чином, вчинення виконавчого напису — це не вирішення спору між кредитором і боржником, а підтвердження безспірності зобов'язання боржника, і тому нотаріус не викликає боржника, не з'ясовує його заперечень проти вимог кредитора.

Даний інститут забезпечує інтереси кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав при відсутності спору з боку боржника. В той же час закон при вчиненні виконавчого напису охороняє і інтереси боржника, відмовляючи у вчиненні виконавчого напису, якщо виникає спір, який буде вирішуватися в суді чи арбітражному суді. Якщо ж виконавчий напис вже вчинено, то боржник вправі його оспорити, подавши позовну заяву до суду чи арбітражного суду. При цьому суд може забезпечити позов, винісши ухвалу про зупинення стягнення за виконавчим написом.

Сьогодні діє Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".

Цією постановою значно зменшена кількість таких заборгованостей, їх тепер тільки десять:

— стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами;

— стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості;

— стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом;

— стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти; ,

— стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;

— стягнення за диспашею;

військовослужбовців, військовозобов'язаних

— стягнення заборгованості звільнених з військової служби, після закінчення зборів;

— повернення об'єкту лізингу;

— стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;

— стягнення за чеками.

З цієї постанови Кабінету Міністрів України видно, що зберігається тенденція до значного зменшення підстав, з яких можна вчиняти виконавчі написи, деякі із них, за вимогою часу, змінили свою назву, а також з'явились нові підстави для вчинення цієї нотаріальної дії. Так, зокрема, це стосується стягнення заборгованості, що випливають з відносин, пов'язаних з авторським правом. Мова йде про стягнення заборгованостей підприємств, установ, організацій за відрахуванням творчим спілкам України за використання творів літератури і мистецтва.

Крім вказаних підстав для вчинення виконавчих написів, законодавство передбачає ще одну підставу, не передбачену названим переліком. Відповідно до ст. 93 Закону України "Про нотаріат" така дія можлива в разі несплати чеків.

Виконавчий напис вчиняється на прохання чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі і надсилає повідомлення чекодавцю про несплату чека та видачу виконавчого напису.


18. Вчинення морських протестів

Закон не розкриває поняття події, в зв'язку; з якою може бути заявлено морський протест. З практики слідує, що це насамперед події, які мають характер непереборної сили (форс-мажору), або виникнення небезпеки і непередбачених випадків на морі. Це — шторми, урагани, зіткнення суден, зіткнення з плаваючими предметами, айсбергами, підводними скелями, різкі перепади температури, стиснення судна льодами, пожежі на суднах та інші події, пов'язані зі специфікою мореплавства. Усе це може стати причиною пошкодження судна й вантажу та завдати значних збитків.

Такими збитками може бути:

• шкода, заподіяна вантажу, що може бути виражена в повній або частковій втраті вантажу, в його псуванні чи пошкодженні;

• шкода, заподіяна самому судну (при цьому завдання шкоди судну може ути причиною пошкодження чи втрати вантажу, який знаходився на цьому судні);

• шкода, заподіяна майну третіх осіб, які на момент події не знаходилися на самому судні.

• шкода, заподіяна особі. Мається на увазі, що внаслідок події, яка трапилася на морі, загинули члени екіпажу, пасажири або їм було завдано каліцтво чи інше ушкодження здоров'я.

На момент заяви про морський протест капітанові необов'язково знати, що виникли збитки. Тому для вчинення морського протесту досить мати припущення про виникнення збитків від певної події.

Залежно від умов договору і заходів, що вживалися для врятування судна й вантажу, збитки розподіляються між судновласником, вантажовласником і відправником вантажу або покладаються на одну з цих сторін.

Отже, якщо під час плавання чи стоянки в порту трапилася подія, яка може бути підставою для пред'явлення судновласникові майнових вимог, то капітан судна з метою забезпечення доказів на захист судновласника робить в установленій законом формі заяву про морський протест. Вчинення морського протесту служить інтересам саме судновласника.


Заява про морський протест повинна бути зроблена в установленому законом порядку і з дотриманням установлених законом умов.

Відповідно до статей 34 і 36 Закону України "Про нотаріат" вчиняти морські протести можуть як державні нотаріальні контори, так і приватний нотаріус, а згідно зі ст. 38 Закону України "Про нотаріат" і статтями 44 і 63 Консульского статуту України таку дію вчиняють і консульські установи.

Заява про морський протест подається нотаріусові в порту України Незалежно від того, де звернувся до нього капітан судна — в кінцевому пункті рейсу чи в проміжному українському порту.

Морський протест може бути заявлено, якщо подія сталася під час плавання або під час стоянки в порту. Якщо під час плавання сталося декілька подій, то заява про морський протест може бути подана з кожної події окремо в найближчому проміжному порту. А якщо судно не заходило до проміжного порту, то всі події, що сталися під час плавання і стоянки в порту, фіксуються в одному морському протесті.

Заяву про морський протест капітан судна подає особисто, виступаючи водночас як посадова особа, службовець і представник судновласника.

Заяви про морський протест можуть подавати:

• капітани вантажних морських суден, капітани пасажирських морських суден, а також капітани змішаного (ріка— море) плавання. Ці заяви капітани морських суден можуть подавати під час плавання як морями, так і ріками, озерами, водосховищами та іншими морськими шляхами;

• капітани суден внутрішнього плавання, якщо вони перевозять вантаж морем, а також річками, озерами, водосховищами із заходом в іноземні порти;

• капітани суден внутрішнього плавання в разі зіткнення в морях чи інших водах з морськими суднами чи на випадок рятування суден внутрішнього плавання морськими суднами;

• командири (капітани) військових кораблів України, якщо вони рятували судна, що знаходились у небезпеці;

• інші керівники екіпажу, прирівнювані до капітанів. Це — шкіпери на несамохідних суднах морського флоту, капітан-директори на суднах флоту рибної промисловості, багермейстери, кранмейстери на суднах морського технічного флоту;

• капітани іноземних суден. Вони можуть зробити заяву про морський протест своєму консульству чи українському нотаріальному органу;

• у разі смерті чи хвороби капітана протест має право заявити особа, яка його заступає відповідно до Статуту служби на суднах морського флоту.

Заяву про морський протест належить подати в установлені законом строки. Цей строк — 24 год. Відлік його починається залежно від того, де сталася подія.

Якщо вона сталася під час плавання, то відрахування строку починається від моменту прибуття судна в порт. Час цього прибуття посвідчується довідкою капітана порту.

В разі корабельної аварії чи тоді, коли судно затонуло, строк у 24 год. відраховується від моменту прибуття в порт капітана разом з екіпажем або частиною екіпажу. Цей момент теж посвідчується капітаном порту.

Якщо ж подія сталася в самому порту, то заява про морський протест повинна бути зроблена протягом 24 год. від моменту події.

Якщо подія має тривалий характер, а це може бути ураган, пожежа, посадка судна на мілину, то строк відраховується від моменту закінчення події.

Приймаючи таку заяву, нотаріус робить позначку про час її подання і встановлення особи капітана. Якщо закінчення 24-годинного строку випадає на неробочий час нотаріуса, капітан судна може надіслати на ім'я нотаріуса радіограму, що прирівнюється до подачі заяви про морський протест.

Дотримуючись установленого законом порядку подання заяви про морський протест, на той випадок, коли можна припустити, що збитки завдано вантажу, який знаходився на судні, капітан судна повинен зробити заяву про морський протест до відкриття люків.

Заява про морський протест повинна мати певні, передбачені законом, реквізити. Зазвичай вказуються: дата й час подання заяви; прізвище, ім'я та по батькові, громадянство і місце проживання капітана судна, назва судна; прапор, належність і порт приписки судна; порт відправлення, порт призначення.

Далі подається опис обставин події, в якому вказуються місце, час, учасники події та її сутність. Особливе значення має опис заходів, здійснених капітаном для забезпечення збереження вантажу; їх слід викласти стисло і точно, з переконливими аргументами того, що капітан та екіпаж судна добросовісно виконали свої обов'язки для збереження судна і вантажу. Ці заходи повинні мати конкретний, а не загальний характер і випливати з особливостей рейсу, судна, вантажу, а також самої події.

У заяві про морський протест також зазначаються прізвища, імена й по батькові, посади та місця проживання свід-т.ів. Далі йде перелік документів, що додаються до заяви (виписка з суднового журналу, довідка про час прибуття судна в порт), а наприкінці заява підписується капітаном і скріплюється печаткою судна.

Усі виправлення, зроблені в заяві, застерігаються та засвідчуються капітаном.

Подання заяви про морський протест належить відобразити в судновому журналі. Всі відомості, викладені в заяві про морський протест, повинні точно відповідати записам суднового журналу. І тому для підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна зобов'язаний подати для огляду саме судновий журнал, а також засвідчену ним виписку з цього журналу. Це слід зробити або водночас із поданням заяви про морський протест, або впродовж семи днів від моменту заходження в порт чи від моменту події, якщо вона сталася в порту.

Судновий журнал є офіційним документом, в якому відображено всю діяльність судна з усіма подробицями, а виписка з суднового журналу має містити виклад фактів, указаних у заяві про морський протест, а саме: час прибуття судна в порт; відкриття у виняткових випадках до подання заяви про морський протест люків; обставини події, що стала причиною подання заяви про морський протест; заходи, вжиті капітаном судна та командою тощо.

У разі втрати суднового журналу акт про морський протест складається на підставі інших даних. Це можуть бути детальна заява капітана судна про обставини події, про обставини втрати суднового журналу, показання свідків.

Якщо заяву про морський протест було подано з додержанням усіх необхідних умов, нотаріус робить на ній позначку про її прийняття і час прийняття, а потім за домовленістю з капітаном призначає дату і час для складення акта про морський протест.

Надалі на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту самого капітана і принаймні чотирьох свідків, у тому числі двох осіб із командного складу і двох із екіпажу судна, нотаріус складає акт про морський протест і засвідчує його своїми підписом і печаткою.

У разі неможливості опитати всіх свідків нотаріус обмежується опитом тих, які є. Якщо в складі екіпажу судна внутрішнього плавання серед тих, які виходять в море, не передбачено осіб командного складу, то як свідки можуть бути опитані шкіпер і матроси. За відсутності на судні внутрішнього плавання матросів може бути опитаний як свідок тільки шкіпер, але цю обставину слід застерегти в акті про морський протест.

За розсудом нотаріуса чи за клопотанням капітана судна є можливим опитування більшої кількості свідків.

Відсутність показань свідків в акті про морський протест за певних умов може призвести до його недійсності або значно зменшити його доказову силу. З огляду на це акт про морський протест повинен містити дослівні показання капітана і свідків, що викладаються кожне окремо і підписуються в присутності нотаріуса. Ці показання порівнюються з даними, викладеними в судновому журналі; в разі розходження нотаріус вимагає від свідків розкриття причин цих розходжень.

Акт про морський протест має певну процесуальну форму і реквізити, а саме:

• дату складення акта про морський протест;

• прізвище, ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори;

• час прибуття судна в порт і час подання заяви про морський протест;

• прізвище, ім'я, по батькові капітана, його громадянство та місце проживання;

• назву і прапор судна, його належність, власника, порт приписки;

• зміст заяви капітана (опис події та вжиті заходи);

• прізвище, ім'я, по батькові, службове становище і місце проживання допитаних свідків, а також зміст їхніх показань;

• зміст опитування капітана;

• номер акта в реєстрі нотаріальних дій;

• дані про розмір державного мита.

Акт про морський протест підписується нотаріусом і завіряється гербовою печаткою. Показання капітана і свідків підписуються ними ж.

Акт про морський протест складається в двох примірниках: один примірник видається капітанові, а другий залишається у справах нотаріального органу разом із заявою капітана і випискою з суднового журналу.

На прохання капітана може бути видано декілька ідентичних примірників акта про морський протест. У такім разі державне мито стягується додатково за кожний примірник акта, і кожний з них реєструється під окремим номером.

Акт про морський протест за заявою капітана іноземного судна складається за участю перекладача, якщо нотаріус не володіє відповідною іноземною мовою. При цьому в акті про морський протест додатково вказується прізвище, ім'я, по батькові перекладача та його місце проживання, а також підписана ним заява про зроблений ним переклад з однієї мови на іншу показань капітана і свідків та акта про морський протест.

Відмову в прийнятті заяви про морський протест чи в складенні акта про морський протест, а також невірне вчинення цього протесту може бути оскаржено до суду.


19. Посвідчення заповітів

Заповіт — одностороння угода, в якій викладено особисте розпорядження громадянина щодо переходу на випадок його смерті права власності на належне йому майно до інших осіб. Ця угода укладається лише від імені фізичної особи, в письмовій формі із зазначенням місця і часу її укладення, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується.

Заповіт як нотаріальна дія не має чітко визначеного місця його вчинення. Він може бути посвідчений як державним нотаріусом, так і приватним, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти; останні за своїм значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Перед посвідченням заповіту необхідно уважно вислухати особу, яка звернулася за вчиненням цієї нотаріальної дії, для виявлення її дійсних намірів, та роз'яснити цій особі її права та обов'язки.

З огляду на те, що заповіт є угодою, необхідно насамперед установити ті факти, що є передумовою і для вчинення будь-якої нотаріальної дії взагалі, і для посвідчення угоди зокрема. Насамперед, необхідно встановити особу громадянина, який звернувся до нотаріуса за посвідченням заповіту, і перевірити його дієздатність. Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи цього громадянина. Дієздатність перевіряється в усній бесіді з громадянином та визначається встановленням його віку. Заповіт посвідчується лише від імені дієздатних громадян.

Особливостями заповіту є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Про таке волевиявлення може йти мова лише щодо громадянина, який досяг повного обсягу дієздатності.

Нотаріус перед посвідченням заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачеві його права.

Заповідач має право:

• залишити за заповітом усе своє майно або частку його, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;

• заповісти майно одній або кільком особам — тим, які входять, і тим, які не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі;

• у разі складення заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах заповідається майно кожному зі спадкоємців;

• позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;

• будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

У заповіті громадянин викладає розпорядження майнового характеру. Нотаріус перед посвідченням заповіту не вимагає від заповідача доказів, що підтверджували б його право на заповідане майно — адже сам заповіт набере сили тільки зі смертю заповідача, і спадкова маса визначатиметься надень його смерті.

Нотаріус зобов'язаний приділити увагу викладенню волевиявлення заповідача так, щоб заповіт не містив виразів, які несуть у собі протиріччя.

Якщо заповідається належне громадянинові майно, що його можна ідентифікувати, то в тексті заповіту наводяться ознаки, які визначають саме цей об'єкт.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення заповідача, встановлення надгробка, бажання призначити опіку над неповнолітніми тощо). Але слід зазначити, що ці розпорядження немайнового характеру не впливають на виникнення права власності у спадкоємців на заповідане майно у разі, коли вони не виконуються.

Виконавцями заповіту за загальним правилом є самі спадкоємці. Але заповідач може у своєму заповіті призначити окремого виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених у документі положень. Якщо призначається виконавець заповіту, то нотаріус зобов'язаний витребувати від нього згоду бути цим виконавцем. Така згода може бути оформлена як самостійна заява, що прикладається до заповіту, або ж свою згоду бути виконавцем заповіту громадянин може викласти на самому заповіті. Тоді нотаріус зазначає про встановлення особи виконавця заповіту в посвідчувальному написі на самому заповіті. Дані щодо документа, на підставі якого було встановлено особу виконавця заповіту заносяться до реєстру нотаріальних дій.

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.

Заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок виконати дії для загальнокорисної мети (ст. 540 ЦК) чи спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов'язати надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК).

Заповідач може зазначити в заповіті свої родинні відносини зі спадкоємцем.

Згідно зі ст. 535 ЦК неповнолітні чи непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як 2/з частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (обов'язкова частка).

Про роз'яснення заповідачеві положень ст. 535 необхідно зробити відмітку в тексті заповіту.

Заповідач може на випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця.

Коли всі питання щодо формулювання положень заповіту визначено, нотаріус готує проект заповіту.

У заповіті прізвище, ім'я та по батькові заповідача вказується відповідно до написання у паспорті цих відомостей, без скорочень, вказується його адреса. Дата складання заповіту вказується прописом, всі можливі виправлення повинні бути застережені. Всі вимоги законодавства до оформлення нотаріальних документів чинні й для заповіту.

Виготовлений проект заповіту подається на підпис заповідачеві.

Заповіт мусить бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби чи якихось інших причин не може власноручно підписати заповіт, на його прохання у присутності його та нотаріуса цей заповіт може бути підписаний іншим громадянином. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

У разі підписання заповіту іншою особою нотаріус установлює особу цього громадянина. Причини підписання заповіту іншою особою та відомості про встановлення цієї особи зазначаються в посвідчувальному написі. Відомості про документи, за якими встановлюється особа цього громадянина, вносяться до реєстру.

Після підписання заповіту нотаріус зобов'язаний його посвідчити. Посвідчення провадиться вчиненням посвідчувального напису на всіх примірниках заповіту — як на тому, що видається заповідачеві, так і на тому, що залишається на зберіганні в нотаріуса.

Якщо заповіт підписується заповідачем особисто, то на заповіті проставляється посвідчувальний напис за формою 35 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах. Якщо підпис на заповіті заповідач не зміг проставити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби чи з якихось інших причин, посвідчувальний напис вчиняється за формою 36 Форм реєстрів нотаріальних дій.

Посвідчувальний напис містить відомості про посаду особи, яка посвідчує заповіт, її прізвище та ініціали, якщо це приватний нотаріус — назву нотаріального округу, якщо державний — найменування державної нотаріальної контори, про те, ким підписаний заповіт, про встановлення особи заповідача та перевірку його дієздатності.

У необхідних випадках вказується про встановлення особи виконавця заповіту, особи громадянина, який підписав заповіт за заповідача, та причини, з яких заповідач не зміг поставити підпис власноручно, місце вчинення нотаріальної дії, якщо це відбувалося не в приміщенні державної нотаріальної контори чи робочого місця нотаріуса.

Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нотаріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів.

Заповідач може будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт.

Заповіт, посвідчений нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, також посвідченим у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Скажімо, заповіт, посвідчений нотаріусом, може бути скасований заповітом, що його посвідчує посадова особа виконавчого комітету сільської ради. Заповіт, посвідчений головним лікарем лікарні від імені громадянина, який знаходився там на лікуванні, може бути скасований заповітом, що його посвідчує нотаріус, і навпаки.

Якщо заповіт скасовується чи змінюється заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Заповіти посвідчуються органами та посадовими особами, які входять до системи нотаріату. Але разом з тим, згадана ст. 40 містить перелік осіб, які мають право за певних умов посвідчити заповіти, що за статусом прирівнюються до нотаріально посвідчених, а саме:

• заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами й головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

• заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;

• заповіти громадян, які перебувають у озвідувальних арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

• заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими й черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

• заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів вчиняються нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

• заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими особами викладено в постанові Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, якою затверджено Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріального посвідчення.

Посадові особи, перелічені в цій статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.