Поняття законності та правопорядку

Вид материала

Закон

Содержание Малозначність правопорушення 47. Співвідношення корупційних діянь зі злочинами у сфері службової діяльності. (див. 65) 48. Поняття та відмінність злочину від правопорушення в економічній галузі. 49. Система законодавства, що регулює боротьбу з економічними правопорушеннями. 50. Юридичний склад злочину. 51. Родовий та видовий об`єкт злочинів. 52. Безпосередній предмет злочину. 53. Об`єктивна сторона складу економічних правопорушень. 54. Форми складів економічних правопорушень (формальні та матеріальні) 55. Триваючи, продовжувані та складні правопорушення. 56. Суб`єкт економічних правопорушень. 57. Добровільна відмова від доведення правопорушення до кінця та її значення.

Подобный материал:

• Поняття та функції Конституції, 72.61kb.
• Про місцеві державні адміністрації, 12.23kb.
• Нотаріат в Україні, 3056.53kb.
• Укра ї н а старокостянтинівська районна державна адміністрація хмельницької області, 42.49kb.
• «Забезпечення законності І правопорядку в територіальній громаді міста Полтави», 440.85kb.
• Тема. Правоохоронні органи, 72.47kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр) 1994, n 31, ст. 287 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є, 12.1kb.
• Обухівська міська рада київської області Дванадцята сесія шостого скликання рішення, 1627.82kb.
• Укра ї н а тисменицька районна рада івано-франківської області, 87.25kb.
• Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», 6372.64kb.

46..Адміністративна відповідальність за корупційні діяння.

МАЛОЗНАЧНІСТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Крім того, це є проблемою для суддів, які застосовують при розгляді адміністративних матеріалів про порушення вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією” ст. 22 КпАП (за малозначністю правопорушення).

Закон України “Про боротьбу з корупцією” не визначає такого поняття як “малозначність корупційного правопорушення”. Водночас, відповідно до ст. 12 цього Закону “порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених Законом”.

Не містить поняття “малозначність”, його ознак або будь-якого переліку малозначних правопорушень і КпАП. При застосуванні ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення судові органи визначають характеристику правопорушення в кожному конкретному випадку.

До того ж є факти, коли до адміністративної відповідальності притягувались особи, які скоїли малозначні дії, але за своєю суттю не завдали шкоду державі та суспільству.

47. Співвідношення корупційних діянь зі злочинами у сфері службової діяльності. (див. 65)

Є достатньо підстав вважати, що корупція це — злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних повноважень для особистого збагачення. Корупція є не самостійним складом злочину в кримінальному законодавстві України, а збірним поняттям, що охоплює низку службових злочинів (таких, як хабарництво, зловживання службовим становищем).

Корупція не зводиться до примітивного хабарництва, особ­ливо в умовах ринкової економіки, вільної торгівлі й демократії. Лоббізм, фаворитизм, протекціонізм, внески на політичні цілі, традиції переходу політичних лідерів і державних чиновників на посади почесних президентів корпорацій і приватних фірм, інвестування комерційних структур за рахунок держбюджету, переведення державного майна в акціонерні товариства, використання зв’язків злочинних співтовариств є завуальованими формами корупції. Корупція — це зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях— з цього визначення видно, що корупція виходить за межі хабарництва.

48. Поняття та відмінність злочину від правопорушення в економічній галузі.

На даний час у теорії права чітко визна­чилися критерії розмежування понять «злочин» та «правопору­шення», які є правовою підставою застосування до особи конкрет­ного виду юридичної відповідальності.

Взагалі, у теорії права всі правопорушення входять у родове поняття, яке означає будь-яке діяння, що порушує ту чи іншу нор­му права. Безпосередньо у сфері економіки циркулюють право­порушення, пов'язані з цивільним, кримінальним, адміністратив­ним та трудовим правом. Разом з тим, загальновизнано, що най­більш небезпечним правопорушенням є злочин. Усіма теоре­тичними аспектами злочину як суспільного явища та протиправ­ної поведінки особи займається кримінальне право, на основі якого розробляється Кримінальний закон. Зауважимо, що право значно більше орієнтовано на забезпечення важливіших потреб окремої людини й суспільства в цілому. Закони ж зазнають дале­ко не завжди позитивного тиску політики й тому можуть мати тимчасовий характер. Відомо, що й закони інколи бувають, зло­чинні за своїм змістом.

Злочин - не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Порівняння понять адміністративного правопорушення і злочину дозволяє визначити їхні спільні ознаки. Багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи - передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 КК - як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень і злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу.

Відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відмінність злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою.

На завершення підкреслимо, що основними критеріями роз­межування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, передба­чене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, ві­домчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством.


49. Система законодавства, що регулює боротьбу з економічними правопорушеннями.

Усіма теоре­тичними аспектами злочину як суспільного явища та протиправ­ної поведінки особи займається кримінальне право, на основі якого розробляється Кримінальний закон.

Доцільно нагадати, що кримінальне право України — це су­купність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.

При цьому новий Кримінальний кодекс України у статті 3 чіт­ко визначає, що законодавство України про кримінальну відпові­дальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунту­ється на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Інші закони України про кримінальну відповідальність, які будуть прийняті після набуття чинності цим Кодексом, включа­тимуться до нього. Крім того, як зазначено у статті 2 ККУ, підставою для кримі­нальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпеч ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого у конкре­тній статті Особливої частини Кодексу.

Підкреслене має принципове значення у процесі визначеня співвідношення сфери діяльності кримінального та адміністратив­ного права, зокрема окремих указів Президента та законів Украї­ни про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. Так, Закон «Про боротьбу з корупцією» (введено в дію Поста­новою ВРУ № 357/95-ВР від 05.10.95).

В Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».

На завершення підкреслимо, що основними критеріями роз­межування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, передба­чене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, ві­домчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством.

50. Юридичний склад злочину.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільне небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України.

Важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.

Різним є практичне призначення загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину, як наукова абстракція, є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дозволяє здійснювати їх наукову класифікацію. Конкретний же склад злочину містить всі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільне небезпечних діях особи свідчить про те, що нею вчинений злочин.

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу і т.д.), у якому об'єднані найбільш істотні, найбільш типові й універсальні їхні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади вчинених ними злочинів тотожні, однакові. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину є ширшим за обсяг ознак складу, тому що останній містить у собі лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам даного виду, ознаки. З іншого боку, склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів даного виду.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільне небезпечне діяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

51. Родовий та видовий об`єкт злочинів.

Об‘єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

Під родовим об‘єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об‘єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об‘єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 – посадові злочини, і 11 – військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб‘єкт злочину. Значення родового об‘єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з‘ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об‘єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках – інший об‘єкт посягання – нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов‘язана з даним виробництвом. Родовий об‘єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об‘єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об‘єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об‘єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби. Якщо родовий об‘єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об‘єктом посягання.


52. Безпосередній предмет злочину.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.
З цього визначення випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. Крім того, предмет злочину - це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'язковою ознакою складу злочину. Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення. Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його Обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину. Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення.

Предмет - це речі (фізичні утворення) матеріального світу, з приводу яких чи у зв'язку з якими вчинюється злочин; це - факультативний елемент складу, який виявляється не в усіх злочинах. Якщо злочин має свій предмет, його називають предметним злочином. Оскільки предметом злочину може виступати, як правило, певна річ, то він є речовою (матеріальною) ознакою злочину. В законі ознаки предмета злочину описуються по-різному: а) предмет може чітко зазначатися в самому законі; б) предмет може безпосередньо випливати з диспозиції кримінально-правової норми; в) предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має бланкетний характер. Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах: 1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації; 2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь.; 3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь ; 4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину тощо.

53. Об`єктивна сторона складу економічних правопорушень.

Об‘єктивна сторона є одним з елементів складу злочину та економічного правопорушення. Об‘єктивна сторона складу злочину та правопорушення включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв‘язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину та правопорушення, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину та правопорушення . Зв‘язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв‘язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів та правопорушеннь. Універсальною обов‘язковою ознакою об‘єктивної сторони є лише діяння.

54. Форми складів економічних правопорушень (формальні та матеріальні)

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільне небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. І цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (переходу), незалежно від можливих наслідків. Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільне небезпечними наслідками, що настали.


55. Триваючи, продовжувані та складні правопорушення.

Продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб’єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення (наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна). Проте триваючими адміністративними проступками є проступки, пов’язані з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд тощо), припиняються або виконанням регламентованих обов’язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності... Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. КУпАП у статті містить поняття триваючого правопорушення, але не розкриває його змісту. Поняття продовжуваного правопорушення кодекс не містить. Отже, доводиться користуватися теорією. Також можна застосовувати аналогію з іншими нормативними актами (це цілком допустимий спосіб «запов­нення» прогалин у законах). Так, визначення поняття триваючого правопорушення, що відповідає наведеному нами вище, міститься у Методичних рекомендаціях щодо провадження у справах про порушення митних правил, затверджених наказом Держмитслужби від 30.12.2004 р. № 936. Ми з’ясували, що продовжуване правопорушення, хоча воно і справляє враження кількох однотипних правопорушень, є саме одним правопорушенням. Це ж стосується і триваючих правопорушень. І висновок цей є суттєвим, адже він дозволяє відповісти на поставлене запитання про можливість накладення на правопорушника кількох адміністративних стягнень за одне триваюче чи одне продовжуване правопорушення. Наскільки б таке правопорушення не розтягнулося у часі, до відповідальності за його вчинення можна притягнути лише один раз. Для продовжуваного злочину характерна наявність: 1) тотожності дій; 2) єдності умислу; 3) наявність загальної мети. Винний від початку вчинення першої має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату (напр.: викрадення грошей у кілька заходів за підробленими документом, у якому зазначена остаточна їх сума). Для триваючого закону характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан (напр.: незаконне зберігання зброї). Складний утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин (напр.: напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров‘я потерпілого, характерні для розбою).

56. Суб`єкт економічних правопорушень.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володі­ти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідаль­ність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного-фізичні і юридичні особи, адміністративного-переважно фізи­чні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, неви­конання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального зло­чину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом пра­вопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відпові­дальності в таких випадках виступає юридична особа, це не ви­ключає можливості відшкодування збитків, заподіяних органі­зації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК Укра­їни закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (ре­гресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

57. Добровільна відмова від доведення правопорушення до кінця та її значення.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у ст. 17 поведінки. У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру. Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені нею готування або замах, характеризується такими основними ознаками: 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність. Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою. Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій -усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб тощо. Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині.