Поняття законності та правопорядку
| Вид материала | Закон |
- Поняття та функції Конституції, 72.61kb.
- Про місцеві державні адміністрації, 12.23kb.
- Нотаріат в Україні, 3056.53kb.
- Укра ї н а старокостянтинівська районна державна адміністрація хмельницької області, 42.49kb.
- «Забезпечення законності І правопорядку в територіальній громаді міста Полтави», 440.85kb.
- Тема. Правоохоронні органи, 72.47kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр) 1994, n 31, ст. 287 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є, 12.1kb.
- Обухівська міська рада київської області Дванадцята сесія шостого скликання рішення, 1627.82kb.
- Укра ї н а тисменицька районна рада івано-франківської області, 87.25kb.
- Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», 6372.64kb.
37. Відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. (ст. 209 КК). Легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, є типовим конвенційним злочином.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку «брудних» коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Додатковим - інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, засади добросовісної конкуренції, громадська безпека.
Предмет - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Грошові кошти у даному разі можуть виступати як в готівковій, так і в безготівковій формі (перебувають на банківському рахунку і їх обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так й іноземною валютою.
Цивільне законодавство та майном як особливим об'єктом розуміє річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (статті 179, 190 ЦК 2003 р.).
Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства - України або іншої держави. Вказівка на виключно злочинний характер одержання майна - предмета кримінальне караної легалізації не означає, що ст. 209 є нормою з кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає для свого застосування попереднього винесення обвинувального вироку за суспільне небезпечне протиправне діяння - джерело «брудних» доходів. Для інкримінування ст. 209 достатньо встановленого за допомогою будь-яких об'єктивних даних усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів. Наявність обвинувального вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні предикатного злочину, іншого процесуального документа суду, що підтверджує факт вчинення такого злочину (наприклад, постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності), або принаймні постанови про порушення кримінальної справи полегшує з'ясування і доказування усвідомлення кримінальне караного характеру походження відповідного майна.
Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання «брудних» доходів може бути територія як України, так і іноземної держави. В останньому випадку вимагається, щоб діяння - джерело доходів визнавалося злочином одночасно і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України. При цьому вчинене за кордоном суспільне небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, не обов'язково має тягнути покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох років і більше.
Стосовно вчинених в Україні суспільне небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів, то у ст. 209 реалізовано ідею обмеження кола діянь як джерела «брудних» доходів: 1) з кола предикатних виключені діяння, за які, згідно з КК, передбачено менш суворе покарання, ніж три роки позбавлення волі; 2) суспільне небезпечними протиправними діяннями, що передують легалізації доходів, не визнаються ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207) та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212).
Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержане майно - предмет розглядуваного злочину, на кваліфікацію за ст. 209 не впливає (за винятком вказаних вище обмежень).
Об'єктивна сторона злочину може виражатися в одній з чотирьох форм, вказаних альтернативне: 1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів; 2) укладення угоди з такими коштами та майном; 3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення; 4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Під фінансовою операцією потрібно розуміти будь-яку операцію, пов'язану із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відмиванню «брудних доходів» відносить, зокрема, внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування); відкриття рахунку.
Поняття угоди доповнює описання об'єктивної сторони злочину й охоплює відмінні від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК 2003 р.). Право-чини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори -купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо.
Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, може полягати, наприклад, у зміні зовнішнього вигляду або правового статусу майна, одержаного внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна, тощо.
Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи іншим сплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предмети, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунка або як оплати боргу тощо).
Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна у особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так й інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку можливість в силу певних договірних відносин (договори найму, комісії, схову тощо).
Використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільна небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, - це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб власника або інших осіб (використання зазначеного майна для здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. підприємницької та іншої господарської діяльності). Це, наприклад, внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, придбання підприємств з великими обсягами готівкових надходжень, фінансування виробництва товарів.
Суб'єктом злочину повинна визнаватися фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і яка не позбавлена цивільної дієздатності судом.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності про характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є усвідомлення особою тих фактичних обставин скоєного, з якими КК України пов'язує можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк три і більше років.
Характерною ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину є бажання, по-перше, приховати справжнє джерело майна, з яким вчинюються угоди, інші дії або яке використовується, і, по-друге, видати брудне майно за легальні доходи. Через відсутність бажання надати процесові легальний вигляд та формально правомірного характеру дій не утворюють розглядуваного складу злочину випадки використання «брудного» майна для продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для незаконного виготовлення підакцизних товарів).
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є: 1) повторність; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб;
3) у великому розмірі.
У ч. 2 ст. 209 йдеться про повторність лише тотожних злочинних діянь (вчинення злочину, передбаченого ст. 306, не може слугувати підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 209 за ознакою повторності).
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 209) є:
1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.
Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у особливо великому розмірі - на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч таких мінімумів (п. 2 примітки до ст. 209).
38. Розмежування між злочинами та іншими правопорушення при кваліфікації діянь, що порушують бюджетне законодавство.
Стаття 210. Порушення законодавства про бюджетну систему України
1. Використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, -
караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням воді на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.
2. Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітки: 1. До бюджетних коштів належать кошт, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.
2. Великим розміром бюджетних кошт відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
3. Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок виконання державного і місцевих бюджетів, порядок використання бюджетних ресурсів, покликаних з фінансового боку забезпечувати виконання державними органами та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину виступають конституційні права і законні інтереси громадян, порядок здійснення службовими особами покладених на них службових повноважень.
2. Предметом злочину є бюджетні кошти. Це кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Бюджетну систему України як план формування і використання фінансових ресурсів утворюють сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, бюджети районів у містах, бюджети місцевого самоврядування - територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань).
Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих або особливо великих розмірах. Великим розміром визнається сума, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 210).
Крім бюджетних коштів, фінансове законодавство виокремлює поняття позабюджетних коштів. Це кошти, які бюджетні установи та організації отримують понад асигнування, що надаються їм з державного та (або) місцевого бюджетів. Якщо позабюджетні кошти установ та організацій, які утримуються за рахунок бюджетів УСІХ рівнів, включаються до відповідних бюджетів, то здійснення з ними операцій, зазначених у ч. 1 ст. 210, утворює склад цього злочину. Якщо службова особа протиправне розпоряджається позабюджетним коштами даної установи чи організації за умови, що ці кошти не включені до складу певного бюджету (наприклад, здійснює їх використання всупереч цільовому призначенню), вона за наявності підстав повинна притягуватись до відповідальності за ст. ст. 364 або 365.
3. З об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у чотирьох альтернативних формах: 1) використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню; 2) використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків; 3) недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету; 4) недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.
Перші дві форми вчинюються шляхом дій. Недотримання встановлених бюджетним законодавством вимог (третя і четверта форми злочину) може виражатись як у діях, так і у бездіяльності службової особи.
Під використанням бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню слід розуміти використання коштів державного або місцевих бюджетів всупереч призначенню, визначеному для цих коштів відповідними бюджетами та кошторисами доходів і витрат. Це можуть бути, зокрема; 1) фінансування за рахунок бюджетних коштів тих видатків, які не передбачені видатковими статтями затвердженого бюджету відповідного рівня; 2) використання бюджетних коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою, тобто фінансування одних видатків за рахунок інших статей видатків (скажімо, фінансування виробництва за рахунок коштів, призначених для виплати заробітної плати).
Поняттям нецільового використання бюджетних коштів охоплюється також спрямування їх на такі видатки, фінансувати які за рахунок бюджетних коштів заборонено (наприклад, законодавство забороняє використання бюджетних коштів для фінансування різноманітних позабюджетних фондів).
Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, - це фінансування видатків у сумах, які перевищують розміри, затверджені у відповідних бюджетах, кошторисах і планах асигнувань. Особа, яка має право розпоряджатись бюджетними коштами, перевищує або загальний обсяг затверджених видатків, або обсяг видатків на конкретні заходи, передбачені у встановленому порядку (наприклад, завищуються обсяг і вартість проведених робіт).
Якщо понаднормативне фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів, призначених для фінансування інших видатків, в діях винної особи вбачається одночасно використання бюджетних коштів всупереч їх цільовому призначенню.
Недотримання вимог щодо пропорційного скороченая видатків бюджету може виражатись, наприклад, у неприйнятті уповноваженою особою рішення про пропорційне скорочення видатків бюджету у разі зменшення надходжень коштів до нього, у прийнятті рішення поширити пропорційне скорочення на всі видаткові статті бюджету, у т.ч. захищені.
Під недотриманням вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів потрібно розуміти, зокрема, фінансування у повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні фінансування за іншими статтями або при Їх повному нефінансуванні, недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до виникнення і зростання заборгованості з виплати пенсій, заробітних Плат, соціальної допомоги, перевищення або зменшення видатків бюджету в одному кварталі (місяці) за рахунок іншого періоду бюджетного року.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного з чотирьох діянь, передбачених ст. 210. При цьому потрібно мати на увазі те, що розмір незаконно використаних або витрачених бюджетних коштів має бути не меншим за 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Насамперед це службова особа, на яку покладено виконання, функцій розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи та організації в особі їхніх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня.
Суб'єктом цього злочину визнаються відповідні службові особи органів державної виконавчої влади від прем'єр-міністра України до сільських, селищних і міських голів, а також: керівники бюджетних установ та організацій, які розпоряджаються бюджетними коштами відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань;
службові особи юридичних осіб небюджетної сфери, яким згідно з чинним законодавством делеговано право розпоряджатись бюджетними коштами (наприклад, службові особи недержавних підприємств, які надають житлово-комунальні послуги і на рахунки яких перераховуються бюджетні кошти у вигляді нарахованих населенню житлових субсидій; керівники підприємств, установ, організацій, які не мають статусу бюджетних, однак у встановленому порядку отримують бюджетні кошти не на своє утримання, а на окремі програми, а також фінансову допомогу за рахунок бюджетних коштів у формі дотацій, субвенцій, субсидій
Якщо діяння, зазначені у диспозиції ст. 210, вчинено службовою особою, яка не є розпорядником бюджетних коштів або іншим уповноваженим щодо них суб'єктом, вони можуть бути кваліфіковані
за ст. ст. 364 або 365.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.
6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст.210) є вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб.
39.Поняття, ознаки і види службових правопорушень у сфері економіки.
Відповідно до ст. 19 Конституції-України посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату, функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб.
Родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.
При визначенні безпосереднього об'єкта таких злочинів, виходячи з розподілу управлінської праці взаємопов'язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, за основу слід брати функціональну ознаку. Отже, безпосереднім об'єктом злочинів у сфері службової діяльності є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій1.
У випадку посягання службовою особою на інші суспільні відносини вчинене слід кваліфікувати (за наявністю для того підстав) як інший злочин.
З об'єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім давання хабара) характеризуються спільними ознаками, до яких належать вчинення діяння: 1) з використанням влади чи службового становища і 2) всупереч інтересам служби.
Використання службовою особою свого службового становища вказано як обов'язкова ознака об'єктивної сторони тільки у ст. 364. Однак, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, одержання хабара, провокація хабара не можуть бути вчинені без використання службовою особою свого службового становища.
Другою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів у сфері службової діяльності є вчинення дії (або бездіяльності) всупереч інтересам служби.
Беручи певні обов'язки й отримуючи пов'язані з ними права, особа укладає з державою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності) своєрідну угоду про те, що вона зобов'язується безумовно виконувати обов'язки і правильно користуватись правами. Така угода може мати умовну форму контракту, трудового договору, ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи внесення певних змін до неї) особа займає певне службове становище, або, іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної особи), на якому вона звичайно бажає і повинна здійснювати свої службові повноваження. Ігнорування службовою особою наданими їй обов'язками або перевищення прав і може свідчити про використання їх всупереч інтересам служби. Реальним виразом вчинення діяння всупереч інтересам служби є його незаконність.
1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
2. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
3. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.
4. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
5. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
6. Давання хабара
7. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.
40. Хабарництво й класифікація суб'єктів цих злочинів. Хабар — це незаконна винагорода, якою можуть бути лише майнова цінність, гроші або послуги майнового характеру. Вигоди або послуги немайнового характеру (характеристики, рекомендації, рецензії і т. ін.) не можуть визнаватися хабарем. Закон не визначає мінімального розміру хабара, оскіль-ки непідкупність посадових осіб, авторитет державного або громадського апарату управління руйнуються і при малозначній цінності хабара. Тому одержання хабара на незначну суму або речі незначної цінності не може бути визнане малозначним. Одержання хабара припускає, що посадова особа отримує винагороду за вчинення або невчинення будь-яких дій по службі з використанням прав і повноважень, тобто за зловживання владою чи посадовим становищем в інтересах того, хто дає хабар.
Головне в хабарництві, в дачі і одержанні хабара є підкуп посадової особи для вчинення нею дій з використанням своїх владно-посадових повноважень. Підкуп посадової особи полягає в тому, що вона за винагороду вчинює: а) посадові дії, тобто дії з використанням посадових повноважень (незаконно видає ордер на квартиру, видає пільговий кредит, звільняє від відповідальності тощо); б) посадову бездіяльність, тобто не вчинює дій, які вона була зобов'язана згідно зі своїм посадовим статусом виконати (не контролює, не викриває незаконні дії хабародавця чи інших осіб, не притягує до відповідальності тощо).
Об'єктом чи предметом торгу при хабарництві є посадові дія чи бездіяльність. Хабародавець купує у посадової особи його посадові дію-бездіяльність або посадова особа продає хабародавцеві свою дію-бездіяльність. Тому для визнаний певного діяння хабарництвом необхідно встановити, що винагороду одержує особа, яка діє з використанням своїх владних чи посадових повноважень. Не може визнаватись хабарництвом одержання винагороди за дії, вчинені без використання посадових повноважень, або за дії, які вчинюються не посадовою особою, а фахівцем-професіоналом, зокрема лікарем, юристом і педагогом. Якщо до слідчого прийшов громадянин і дав йому винагороду за юридичну консультацію з питань, не пов'язаних з його діяльністю, то в діях слідчого немає складу злочину, передбаченого ст. 168-КК. Але якщо слідчий за винагороду вніс зміни у матеріали кримінальної справи, яку він розслідує, то він вчинив злочин, передбачений ст. 168 КК.
Так само і лікар, що одержав винагороду за ефективне лікування чи добре ставлення до хворого, злочину не вчинив, але якщо він одержав винагороду за незаконно виданий листок тимчасової непрацездатності, то в його діях є склад злочину, передбачений ст. 168 КК.
Отже, для кваліфікації хабарництва важливо у кожному випадку встановити і довести — діяла певна особа як посадова, як фахівець чи як приватна особа.
Для кваліфікації діяння за ст. 168 КК не має значення за що було одержано хабар:
— за вчинення дій, які посадова особа могла вчинити з використанням наданих їй посадою повноважень;
— за невчинення дій, які посадова особа була зобов'язана вчинити на вимоги служби;
— за вчинення правомірних (легальних) чи неправомірних (нелегальних) дій;
— за вчинення дій, які посадова особа мала намір вчинити або які вона не мала наміру вчинювати чи може і зовсім не могла їх вчинити;
— за вчинення дій до чи після одержання хабара. Але за ст. 168 КК діяння кваліфікується лише в тому випадку, коли винагорода передається посадовій особі за вчинення або невчинення конкретних дій. Незаконне одержання посадовою особою винагороди не за конкретні дії (бездіяльність), а "на всякий випадок", за загальне доброзичливе ставлення не визнається одержанням хабара. Не може кваліфікуватися за ст. 168 КК і корисливе зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями, що було поєднане з незаконним одержанням від громадян певних сум за виконання різного роду побутових послуг робітниками підприємства чи організації, при якому посадова особа отримує не винагороду за вчинення чи невчинення нею певних дій, а свою частку із загальної виручки.
Злочин, передбачений ст. 168 КК, вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоч би Й частину хабара. Якщо ж посадова особа вчинила певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене кваліфікується як замах на одержання хабара.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 168 КК, має суттєві особливості. Кваліфікація дачі І одержання хабара значною мірою залежить від змісту умислу осіб, які вчиняють ці злочини. Якщо особа, даючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довір'ям), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, а посадова особа — за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того ж підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо.
Якщо ж умисел при одержанні кількох хабарів був спрямований на одержання хабара у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичого одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), дії винного кваліфікуються як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.
41 .Зловживання владою або службовим становищем.
1. Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364.
Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.
Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.
Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.
Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).
Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.
Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою.
2 . Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
3 . З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини.
Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.
Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.
Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.
Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).
Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.
Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою.
4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч, 2 ст. 364), а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 364).
42. Перевищення влади або службових повноважень.
1.3 об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.
Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.
Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.
Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання
своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.
Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.
Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативне—правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365.
Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй повноважень, робить це у зв’язку з надзвичайними у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.
Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.
Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.
Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання
своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.
Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.
Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативне—правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365.
Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй повноважень, робить це у зв’язку з надзвичайними 2 ст. 365, може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне насильство полягає у незаконному позбавленні волі, заподіянні удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування, а психічне насильство — у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.
Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, слід вважати дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань. Болісні дії можуть бути пов’язані з незаконним застосуванням спеціальних засобів — наручників, гумових кийків, сльозоточивих газів, водометів тощо. Дії, що ображають особисту гідність потерпілого, можуть виражатися, зокрема, в умисному приниженні честі і гідності, вираженому в непристойній формі.
Під зброєю у ч. 2 ст. 365 слід розуміти предмети, призначені для ураження живої цілі, тобто вогнестрільну, холодну зброю та деякі інші її види. Не можуть визнаватися зброєю в
розумінні ч. 2 ст. 365 Сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей, предмети, які мають господарське або інше призначення (сокира, столовий ніж) або не мають ніякого призначення, але пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (загострена палка), предмети, визнані законодавством спеціальними засобами (гумові кийки, ручні газові гранати, газові балончики) і службові собаки. Про поняття зброї див. також коментар до ст. ст. 36. 262, 404.
Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю.
Для кваліфікації дій службової особи, яка застосувала зброю при перевищенні влади або службових повноважень, за ч. 2 ст. 365 Йе потрібно фактичного нанесення шкоди здоров’ю чи позбавлення Життя потерпілого.
Для наявності вказаного кваліфікованого виду перевищення влади або службових повноважень слід встановити, що застосування зброї було незаконним, тобто службова особа застосувала зброю всупереч положенням, передбаченим спеціальними нормативно-правовими актами, що встановлюють підстави і порядок застосування зброї. Працівники правоохоронних органів та інші службові особи, які у зв’язку з виконанням службових обов’язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, у т.ч. шляхом застосування зброї, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.
Особливо кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину є перевищення влади або службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 365). Про поняття тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Умисне заподіяння смерті внаслідок перевищення влади або службових повноважень повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 365 та відповідними статтями, що передбачають відповідальність за умисне вбивство (зокрема, ст. ст. 112, 115, 348, 379). Необережне заподіяння смерті, умисне або необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 119, 121 або 128 не потребує. Водночас, умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене службовою особою у разі перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, Необхідних для затримання злочинця, підлягає кваліфікації лише за ст. ст. 118 або 124. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 120 не потребують.
43. Поняття службової недбалості:
1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Службова недбалість може проявлятись у формі: 1) невиконання службових, обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.
Невиконання службових обов'язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльністю - службова особа повністю не виконує свої обов'язки.
Неналежне виконання службових обов'язків - це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості
називають "змішаною" бездіяльністю, за якої службова особа вионує свої обов'язки неналежне, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.
Відповідальність за ст. 367 настає лише у випадку, якщо дії, неиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені зазначеній статті -наслідки, входили у коло службових обов'язків ієї службової особи, іншими словами, якщо обов'язок діяти відпоідним чином юридичне був включений (законом, указом, постаноою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень акої особи.
Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки. Визначення можливості (чи неможливості) виконання нею своїх обов'язків здійснюється за допомогою відповідних об'єктивних та суб'єктивних факторів. До об'єктивних фа. кторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів), а до суб'єктивних - особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань, досвіду роботи тощо).
При службовій недбалості за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісне ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхово, неуважно несумлінно) або взагалі не виконує.
Склад службової недбалості передбачає заподіяння істотної шкоди. Про поняття цієї ознаки див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
Для кваліфікації діяння за ст. 367 слід встановити, що воно вчинене службовою особою під час виконання владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Діяння, яке полягало у невиконанні чи неналежному виконанні професійних функцій, навіть якщо воно призвело до істотної шкоди, не може розцінюватись як службова недбалість (наприклад, застосування лікарем неправильного лікування, невдала операція тощо),
Шкода, заподіяна через недосвідченість, недостатню кваліфікацію службової особи або з інших обставин, що не залежали від неї і не давали можливості справитись належним чином з роботою, не дають підстав говорити про наявність злочинної службової недбалості. Так само не утворюють складу цього злочину шкідливі наслідки, що настали з причин, які службова особа не могла усунути,
Службова недбалість вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 367.
2. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа.
3. Службова недбалість - це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на "й відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті ЇЇ поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).
4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Про поняття тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
44. Причини та умови корупції й організованої злочинності.
Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю.
Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного.
Якщо ж характеризувати проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то слід зазначити, що воно переслідує такі цілі:
-ухилення керівників та членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської недоторканності;
-нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних угруповань чи окремих їх членів;
-забезпечення “даху” для подальшої злочинної діяльності;
-забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.
У Рамковій Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при визначенні поняття організованої злочинності вказується на те, що корупція є одним із трьох основних засобів (два інші – насильство і залякування), які дають можливість ватажкам організованої злочинності отримувати прибуток, контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою злочинну діяльність і проникати в легальну економіку .
Досить точним слід визнати твердження про те, що звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, у тому числі й держави, то організована злочинність у цьому наступі прагне спиратися на інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях . Це використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й поширення корумпованих відносин.
Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція – це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності. Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків . Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими формуваннями – це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування формула існування двох явищ, що розглядаються.
4 5. Корупційна діяльність: поняття, правові основи протидії.
Слово «корупція» походить від латинського coruptio – псування, розбещування, підкуп – діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне … одержання матеріальних благ, послуг. Стаття 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” зазначає, що під корупцією слід розуміти таку діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.
Таким чином, корупційними діяннями є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема, прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Важливим напрямом боротьби з цим явищем є вдосконалення законодавства про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, відповідальність за корупційні діяння.
При цьому конче важливо забезпечувати стабільність законодавства, якнайшвидше усунути наявні в ньому суперечності та невизначеності, здійснювати правовий аналіз законопроектів та інших нормативно-правових актів, а в необхідних випадках кримінологічні експертизи.
Для цього у Законі України “Про корупцію” слід внести доповнення щодо точного поняття (дефініції) термінів “корупція”, “корупційне діяння”, “корупційне правопорушення”.
Слід зазначити, що корупція, водночас, є і соціальним явищем і кримінальним поняттям. Однак оскільки складається вона перш за все із злочинів, передбачених статтями КК України (одержання хабара (ст. 368); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366) та іншими посадовими злочинами, які вчинюються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб), то слід чітко визначити у цьому Законі поняття корупції як кримінального прояву.
Прокурорсько-слідча та судова практика свідчить і про те, що за одні і ті ж самі діяння особи, які уповноважені на виконання функцій держави, в одних випадках притягаються до адміністративної відповідальності, а в інших – до кримінальної відповідальності.
не досить чітким є визначення умов і підстав настання кримінальної відповідальності за вчинення корупційних дій. Це призводить до того, що особа, винна в кримінально караних діях, несе лише адміністративну відповідальність.
Тому у Законі України “Про корупцію” необхідно передбачити відокремлення корупційного діяння, які караються в кримінальному порядку, від тих, що караються в адміністративному. Відмінним критерієм цього має бути цінова вартість нагороди.