Geum.ru

Програма Всеукраїнського соціологічного дослідження «Веб-спілкування та нетикет: ставлення бібліотекарів та користувачів»

Вид материалаДокументы

Содержание


Вибрані поезії
Номінація «Від родини – до Батьківщини»
Не кидайте україну!
Рідна мова
Літня ніч
У кожного своя доля
Україна – стіни почуттів
Подобный материал:
1   2   3   4   5

ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ


Світлана Хохолуш, с. Червоноармійське,

Березівський р-н Одеської обл.,

студентка Одеського медичного університету



Були пророки, і були месії

На наших українських теренах.

До боротьби вели народ, до дії,

По всій землі розвіяний їх прах.


Кому судилось у Колимській стужі

Загинути в ім’я добра

І Крути не забудьмо, друзі,

Бо й там пролилась кров свята.


А Соловки, Биківня, Кортеліси ?!..

Сповна сплатили український борг.

За те, щоб врешті вийти з лісу,

Себе щоб не пустить на торг.


Та діждемось-таки свого ми Вашингтона,

Я вірю в це! Народ мій оживе!

Засяє мудрість, слава безборонно,

І пісня наша, й слово золоте!




Стоїш, Тарасе, на горі високій

Вже не один десяток літ.

Вкраїну озираєш пильним оком,

Який дамо тобі одвіт?


Чи ми змогли домівку спорудити

Таку, як мріяв ти колись?

І чи по правді ми умієм жити

За що ти пристрасно моливсь?

Тебе ж вовіки українські діти

Пророком називатимуть, Тарас!

Про це подбає невблаганний час.

Питань багато, та нема одвіту...


***


Знов думкою до тебе лину,

Мій пращуре Тарасе, одзовись.

Я – паросток тендітний України,

Своєю мудрістю до мене доторкнись.


Щоб я не втратила ні віри, ні любові,

І щоб надія не складала крил

Щоб в кожнім слові яскравіла мова,

І щоб народ мій гідно жив.


Щоб всі сини були у рідній хаті,

І сміх дитячій радісно лунав,

Щоб ми були веселі і багаті...

Хіба, Тарасе, час ще не настав?


У мене оптимізму – розпирає груди!

Народ мій не піде у забуття!

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Він ще народить Стуса, Чорновола, Сверстюка!


Ще пензлем увінчає Україну

Майбутня Горська,

А Ніна Матвієнко – заспіва!

Нехай їх буде горстка...


Але горить свіча! Щезає тьма!

Із Мангишлаку, з Колими

До тебе, Україно-мати,

Через піски, сніги, загати

Вертають лицарі-сини.

Вони тобою так переболіли,

Для тебе прагли раю досягти!

Боролися за правду що є сили.

Прийми їх, нене, пригорни.


Тараси, Петри, Василі –

Вони зуміли все здолати,

Щоб на святій своїй землі

Настало визволення свято.


Із вірою знов тягнуться лелеки,

До рідних линуть берегів.

Із Соловків, Сибірів тих далеких

Вертається нам пам’ять про синів.


***

Село назвали Сиротинка,

Мабуть, фатальна назва та була.

Є вулиця, садки, будинки,

А де ж поділись люди із села?

Сумує, плаче вікнами хатина

Оця, і поруч, і ота, і та…

Квіток давно не сіє господиня,

Нема нікого біля рідного гнізда.



Номінація «Від родини – до Батьківщини»


ВІРШІ


Ольга Козенко, Красилівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. № 3 м. Красилів Хмельницька обл.

НЕ КИДАЙТЕ УКРАЇНУ!


Наша Батьківщина славиться полями,

Буйним різнотрав’ям, темними лісами,

Житом золотистим, сонцем променистим

І калини-неньки багряним намистом.


То чому ж ви, люди, їдете з країни

І навіщо прагнете лихої чужини?

Адже наше небо наймиліше в світі

І ніде не буде вам так добре жити.


В чужині далекій блиск лише в вітринах,

Тяжко наробившись, його ще й не отримать...

А як де почуєте свою рідну мову,

Туга зі сльозою стане в горлі комом!


Бо не можна Україну просто так кидати,

Чужина далека – то не рідна мати!

То ж вертайтесь швидше, як птахи із вирію,

І пишатись будемо своєю Батьківщиною!



НЕЗАЛЕЖНІСТЬ


Скільки витримала ти,

Скільки всього пережила...

До свободи важко йти,

А ти сил не пожаліла.

Довго мучили тебе,

Довго ти поневірялась,

Тяжко було, так... Проте

Ти вставала й не здавалась.

І в кайдани закували,

і сховали у тюрму,

Але душу України

Подолать нема кому.

Незалежною ти стала

Від чужих тобі людей,

Але зараз ти залежиш

Від бажань своїх дітей.



РІДНА МОВА


Іще в колисці вперше

Ми чуєм рідну мову,

Коли для нас співає

Матуся колискову.


Слова ті мелодійні

Ми серцем всім сприймаєм,

Ті наспіви чарівні

В душі ми залишаєм.


Зростає мова з нами

Від віку немовляти,

Як станемо батьками,

Своїх будем навчати.


Бо слово – то насіння,

З якого ми зростаєм,

А мова – то насліддя,

Яке ми залишаєм.



ЛІТНЯ НІЧ


На землю тихо ніч спадає,

Спочинок від турбот несе,

Вечірні фарби пригасають,

І обриси втрачає все...


Вже спокій землю огортає,

Стихає вітер й шепіт трав,

На небо місяць випливає,

Цвіркун на скрипочці заграв...


А небо – зоряне і чисте,

Здається, руку простягни –

І схопиш зірку променисту,

Або до неї сам злетиш...


В повітрі – запах матіоли

Солодким трунком... Дивна річ

Ніде не пахне так й ніколи,

Як в Україні в літню ніч.


МОЛИТВА


Знайди мене, доле! Почуй мене, Боже!

Лиха тая дума, що серце тривожить!

Не знаю, де дітись, як буть, що робити,

Бо треба ж по правді на світі цім жити!


Я хочу любити, я хочу радіти,

Сміятися, плакати, падати, бігти!

Знайти своє щастя в улюбленій справі.

Я хочу співати і жити яскраво!


Я прагну все вивчити, вміти і знати,

Щоб потім дітей своїх тому навчати.

Тож дай мені, Боже, здоров’я і сили,

Щоб жити по правді і мати по вірі!


У КОЖНОГО СВОЯ ДОЛЯ


У кожного з нас своя доля – від Бога,

В безмежному світі – стежина мала,

Вона почалась від шкільного порогу,

Нас вчителька вперше по ній провела.


У кожного з нас свої біди й печалі,

У когось – все вийде, а в когось – щось ні,

А вчителька-мати нас мудро навчає,

І перша нам руку подасть у біді.


Для кожного з нас по закінченні школи

Відкриються нові й безмежні шляхи,

Та знаємо ми, що ніколи-ніколи

Ми тих не забудем, хто нам їх відкрив.


Роки пролетять – знову замкнеться коло,

Сюди приведемо своїх школярів

І вчительці першій, й тобі, наша школо,

Ми знов віддамо свій доземний уклін.


ГЕМАТОЛОГІЯ


Таке ніколи не забути:

На тебе дивиться дитя,

А ти не годен осягнути,

Чому воно іде з життя?


Таке маленьке і невинне,

Воно щоденний біль терпить,

Який дорослому терпіти

Не стане сили ні на мить!


А в тих очах така надія

І віра у твою любов,

І рученята, наче крила,

Дитя до тебе тягне знов...


Чи є десь добрі люди? Де ви?

Чи ви забули про добро?

Про людяність, порядність, чесність,

Про милосердя? Де воно?

Чи знаєте, що хтось страждає,

І порятунку не від вас,

Від Бога тільки вже чекає,

Коли останній плине час?


Чи знаєте, що десь в театрі,

Коли вам нудно повсякчас,

У переповненій палаті

Страждають діти в той же час?


І що, коли б лиш ваша воля,

(Що гроші-то лише сміття!..)

Вже б десь чиясь змінилась доля,

Вже б десь чиєсь спаслось життя!


ВАША ВОЛЯ


Є на світі одне місто, де немає зла,

Там на вулицях так чисто, там завжди весна.

В тому місті люди добрі, добрі очі в них,

Там нема людей поганих, там немає злих.


Але є на світі місто — просто царство зла,

Людям там нема що їсти, ще й брудна вода,

Вимикають газ і світло, не дають зарплат,

Ще й придумали податки для усіх підряд.


Як я хочу, щоб Красилів схожий був завжди

На те місто, де ніколи не було б біди.

Щоб не плакала дитина, щоб не вмерла Україна,

Ваша воля, добрі люди, – як ви зробите, так буде!



Номінація «Сьогодення України і я»


УКРАЇНА – СТІНИ ПОЧУТТІВ

Есе


Валерія Вродливець, Шишацька спеціалізована школа

ім. В. Вернадського, Шишацький р-н, Полтавська обл.


...Сни... Зимовий вечір розправив свої широкі крила і тихо спустився на землю. За вікном гуде вітер-гульвіса і кидає в шибку снігом. Тихо лежу на ліжку, слухаю, як вітер-мандрівник розповідає про чергову свою пригоду, і розумію, що я втомилася від всюдисущого слова «мушу». Його я чую кожної миті, воно стугонить в скронях, не відпускає навіть уві сні: мушу вчитися, мушу поводитися пристойно, мушу взяти участь у конкурсах, олімпіадах, яким, здається, ніколи не буде ні кінця ні краю...

Безкінечне «мушу» не дає спокою...

Піднімаюся з ліжка, міряю кімнату великими кроками і розумію, що це «мушу» і складає сьогодення вихованої української школярки, гідної дочки своєї Батьківщини. Особливо не позаздриш учительській дитині, бо вона вже від народження «мусить» ... зберегти собор чистої душі.

Вмикаю телевізор, щоб втекти від постійного «мушу», та враз хапаюся за голову, бо з екрану постають жахливі картини сьогодення України, і враз замислюся над тим, в якій країні живу, над тим, що я частина цього сьогодення. Стає по-справжньому моторошно. Це сьогодення турбує мене, бо розумію, що не тільки діти, а й дорослі втратили якусь частинку моралі, яку заповідали нам у спадок далекі предки. Сучасні українці втікають від проблем кожен своїм шляхом: хтось їх топить у чарці оковитої до тих пір, доки не буде схожим на свиню, а хтось приймає дозу наркотику, щоб бути вільним від усіх обов’язків і слова «мушу». Деякі ще шукають виправдання своїм діям і чомусь так виходить, що винен не він сам, а як завжди – інший. Виникає питання: яку душу має сьогоднішній українець? О, мабуть, різну. Пригадується, як на мої очі потрапила стаття з газети особи російської національності. Обуренню моєму не було меж. Знаєте, вона в ній описує, що душу і робсилу на Україні можна купити вже не за гроші, а за чарку горілки та шматок хліба. У ту хвилину я почала блукати коридорами пам’яті і натрапляти на ті епізоди свого життя, що мене завжди турбували: боротьба між добром і злом, чорного і білого, дня і ночі. Два боки неньки-України сьогоднішньої. Не секрет, що матері відмовляються від свої дітей, б’ють їх за недотримання того ж таки «мусиш» або ще гірше – вимагають жебракувати. Ніколи не забути мені очей цих дітей. Тоді швиденько викликаю у пам’яті ті хвилини, коли рідненька ненька прогортала мене до себе і тихо шепотіла: «Ти в мене найкраща».

Кожного дня в Україні когось грабують, вбивають, ґвалтують. Тисячі людей залишаються без роботи, а їх вдома чекають такі самі діти, як і я. Як пояснити, що, маючи розум, силу, бажання працювати, людина не може забезпечити свою сім’ю. Я швидко закриваю вуха, щоб більше нічого не чути, а сама думаю, що з моїми батьками такого ніколи не станеться. Та все одно до мого слуху доноситься слово «голодомор», тоді одна думка випереджує іншу: а що ж будуть їсти ці залишені напризволяще люди та їхні діти.

...Неділя... Люди поспішають до церкви... Читають молитви, сповідуються і здаються такими благочестивими, але спробуйте скажіть їм не те, що вони хотіли б від вас почути, то зараз же з їх уст посиплються прокльони. Так що це – істинна віра чи данина часу? Відвідайте ринок, то з вас три шкури здеруть за чоботи, які привезені, мовляв, з Італії (в підвалах Харкова пошиті). А як нам жити, розкажуть або та особа російської національності, або американці (нащадки тих українців, які колись утекли з матінки-України, бо, бачте, важко їм було тут жити). І таких горе-американців з українським корінням все більше стає у підручниках з української літератури, бо, мовляв, їм з Америки видніше було наше життя.

...Школа... Сьогоднішнім обдарованим учням живеться нелегко. В Україні безкоштовна освіта гарантована Конституцією. Але, якщо хочеш більше знати, на це потрібні кошти: купити книгу, встановити інтернет... За які кошти той батько, який втратив роботу, все це може придбати? Сучасний розумний маленький учень не може ніяк збагнути, чому в одних людей є все і навіть більше, а він, котрий чинить по совісті і котрий вже втомився від постійних «мушу», від праці без відпочинку, не має нічого. Він не збагне: у чому винен? Адже він не вкрав, не вбив, не пішов проти совісті. Чому гроші правлять балом у сьогоденній Україні? Чи не за краще майбутнє боролися наші пращури і поклали за нього свої буйні голови. Тільки дивуєшся, що в демократичній Україні одного ранку може прокинутись і побачити: вимкнене світло, припинена подача газу, закриті дитячі табори міжнародного значення і безкінечне упорядкування освітньої мережі, що виливається в основному в закриття шкіл. Як тут тоді можна знайти людину з чистою совістю, з кого брати приклад? Та надія є, бо свято вірю, що залишаться такі люди, як мої батьки, і вони не стануть «останніми з могікан».

Почуваєшся самотнім у цьому світі з такими думками. Однодумців залишилося дуже мало. Якщо ти не такий, як всі, – ти ненормальний. От і шукаєш таких «ненормальних», як і сам.

У сучасній Україні «любов у різних позах» можна знайти навіть на дитячих сайтах в інтернеті. Кожен другий фільм не обходиться без цього. І сидимо біля телевізора усією сім’єю, поглядаючи один на одного та червоніючи при цьому. Клацаємо кнопкою перемикача, та на іншому каналі те ж саме.

Шкільне життя ще цікавіше: поглянеш – і побачиш ученицю, на яку зверху повісився довготелесий парубок, а вона тягне його на третій поверх. Це називається коханням, а дарувати квіти дівчині – це, мовляв, не модно вже. Сьогодні найулюбленішим напоєм молоді стало не ситро, а пиво... Спробуй, скажи, що це погана звичка, тебе ж засміють. Важко усвідомлювати, але сучасною Україною управляє зло. Та все одно розумію, що я – частина Батьківщини, і не можу стояти осторонь цієї вульгарщини.

...Бреду засніженим темним містом, відчуваючи, що залізна його рука простягає свої пальці й до мене, здавлює горло, примушує вчиняти так само, як і всі. Я пручаюся, не даю себе сплюндрувати. І кому, як не мені, або таким, як я, що вберегли чисті душі, хочеться зберегти від насильства, фальші свою матір-Україну. Думки біжать, як мишасті коненята, плутаються, та все одно приходиш до висновку: сьогочасна Україна і я – нероздільні.

...Вихідні минули... Буденний ранок... Схоплююся з ліжка, розумію що страшний сон закінчився. Сонце своїм радісним промінчиком заглядає у моє вікно, а в кімнату заходить мама – найрідніша у світі людина. І всі жахи залишаються позаду, як сон. Я дивлюся з упевненістю у майбутнє і вітаю прихід нового дня, а з ним – надію на краще...

Вісті з регіонів

Навчаються бібліотекарі столичного

регіону


Т. Василькевич, заступник директора Київської ОЮБ


Згідно з планом роботи управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації та Київської обласної бібліотеки для юнацтва на 2009 рік 16 липня на базі бібліотеки відбувся обласний семінар-практикум на тему «Культурні потреби молоді і система їх задоволення в бібліотеках області» та – за окремим сценарієм – презентація Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні (Київська область). У презентації взяли участь представники Київської облдержадміністрації, управління культури і туризму, Українського інституту національної пам’яті, працівники бібліотек області, що працюють з юнацтвом, найактивніші автори Книги пам’яті, члени редакційної колегії і редакційно-видавничої групи обласного тому, представники ЗМІ. Всього було запрошено 60 осіб.

Презентація розпочалась із вступного слова першого заступника начальника управління культури і туризму облдержадміністрації С. М. Рубаненка, який привітав усіх учасників семінару та наголосив на важливості та значущості даної роботи для майбутніх поколінь.

Більш детально розповів про роботу над створенням обласних томів Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні доктор історичних наук, професор, заступник голови Українського інституту національної пам’яті В. Ф. Верстюк.

Слово було надано також членові редакційної колегії, керівнику редакційно-видавничої групи, голові Київської обласної організації Національної спілки письменників України А. І. Гаю та головному науковому співробітнику Державного обласного архіву В. П. Даниленку.

Головний редактор видання, член Національної спілки письменників України Г. С Гай у своєму виступі подякувала всім запрошеним, громадам міст і сіл за сумлінно виконану роботу та повідомила, що готуються до друку наступні томи даної Книги.

Висвітлювали хід презентації представники ЗМІ, зокрема, головний редактор міської газети «Обухівські вісті» О. В. Артюшенко та заслужений журналіст України, редактор Іванківської районної газети «Трибуна праці» П. Я. Смовж.

Наприкінці заходу до слова запросили очевидця голодомору, одного з найактивніших авторів обласного тому та додатків до нього під назвою «Сльоза пекучої пам’яті», члена Національної спілки письменників України М. К. Герасименко з м. Боярка Києво-Святошинського району.

Закриваючи презентацію С. М. Рубаненко подякував усім її учасникам та окреслив плани діяльності управління культури і туризму у цьому напрямі.

Друга частина семінару розпочалася з виступів та консультацій колег з Державної бібліотеки України для юнацтва.

Про формування мережевої культури, нетикету розповіла в. о. завідувача відділу роботи з електронними ресурсами Є. В. Кулик у виступі під назвою «Нетикет: культура мережевих комунікацій». Присутні високо оцінили значення цього виступу для практичної роботи з молодими користувачами.

Заступник директора по роботі з електронними ресурсами Т. О. Якушко поінформувала присутніх про поняття «Бібліотека 2.0» та за допомогою презентаційних слайдів намагалася навчити бібліотекарів «технічних прийомів» користування Web 2.0.

Заступник директора з наукової роботи Т. П. Сопова розпочала свій виступ з інформації про Всеукраїнське соціологічне дослідження «Веб-спілкування та нетикет: ставлення бібліотекарів та користувачів», яке проводить ДБУ для юнацтва, та запросила присутніх представників районних ЦБС взяти в ньому участь. Головну ж тему свого виступу вона визначила як «Бібліотеки для юнацтва: експерименти, новації, овації». Йшлося про інноваційні напрацювання та досвід роботи обласних бібліотек для юнацтва. Враховуючи той факт, що Україна готується до виборів та зважаючи на те, що сьогодні значна частина молодих людей займає пасивну позицію щодо суспільних процесів, в тому числі і до участі у виборах, Т. П. Сопова дещо детальніше зупинилася на завданнях бібліотек у напрямку підвищення громадянсько-правової культури молоді, виховання патріотизму та активної життєвої позиції.

З бібліотечною програмою ІРБІС ознайомила учасників завідувач відділу комплектування та обробки літератури Київської ОЮБ Н. В. Яворська.

Про діяльність обласних бібліотек України для юнацтва та молоді розповіла у виступі «Досвід роботи обласних бібліотек для юнацтва України» заступник директора з науково-методичної роботи Київської ОЮБ Т. І. Василькевич, а завідувач відділу обслуговування тієї ж таки бібліотеки С. М. Колосюк, дала методичні поради про новації в організації бібліотечної виставки.

Презентацію методичних матеріалів Київської ОЮБ за І півріччя 2009 року провела завідувач науково-методичного відділу Н. В. Левандовська.

На завершення директор Київської обласної бібліотеки для юнацтва Г. Й. Сорока розповіла про роботу 16-ї Міжнародної конференції «Крим-2009», яка в цьому році проходила під назвою «Трансформація бібліотечно-інформаційних технологій і відкритий доступ до інформації в правовому полі», та підвела підсумки плідної роботи семінару.


Вісті з регіонів

Мистецтвознавці та краєзнавці

навчаються