Програма соціологічного дослідження «Становище студентської молоді України»
| Вид материала | Документы |
- Програма фахових вступних випробувань на окр «спеціаліст» та «магістр», 230.29kb.
- Реферат на тему: Програма соціологічного дослідження, 160.65kb.
- Програма соціологічного дослідження Методологічний розділ, 362.64kb.
- Про затвердження Концепції національного виховання студентської молоді Рішення Колегії, 85.95kb.
- Реферат з соціології, 129.67kb.
- Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №571. Для учнівської та студентської, 10.19kb.
- Курс пб-11 Дідича Тараса Олеговича пб-12 Сонюка Василя Адамовича пб-13 Шпаченко Валерію, 30.08kb.
- Програма соцдослідження на тему : «Вплив глобальної мережі Internet на навчальний процес, 51.65kb.
- «Працевлаштування студентської молоді та випускників вищих навчальних закладів», 307.89kb.
- Концепція національного виховання студентської молоді двнз «Ужгородський національний, 108.02kb.
Програма
соціологічного дослідження
«Становище студентської молоді України»
Київ – 2008
Вступ. Потреба розробки цієї програми викликана особливим значенням, яке сьогодні набуло становище саме студентства, як головного резерву й потенціалу нагромадження людського капіталу країни. Такий ракурс усвідомлення значущості молодіжних проблем зумовлений загальновідомим нині в економічній науці положенням, що зайняття Україною гідного місця в світовому розподілі праці можливе лише за рахунок розвитку економіки знань, здатної продукувати конкурентоспроможні товари і послуги високої технологічності, наукоємності, інноваційності. А визначальним фактором розвитку економіки знань є достатній людський капітал, тобто високоосвічені, професійно й соціально компетентні особистості, здатні й мотивовані до творчої праці, постійного навчання і самовдосконалення протягом життя у відповідності до нових викликів, котрі швидкоплинно виникають і змінюються в сучасному інформатизовано-глобалізованому просторі. Очевидно, що належною мірою оволодіти необхідними для цього властивостями, знаннями, уміннями й навичками найбільше спроможна молодь в силу її природної здатності легше навчатися новому, ніж це відбувається у старшому віці. А серед усього молодіжного загалу найкращі порівняно з рештою передумови для уособлення людського капіталу високої якості має, природно, та її частина, яка вже сьогодні діє в цьому напрямі – набуває вищу освіту. Тобто, можна вважати, що сьогоденне становище вітчизняного студентства багато в чому визначає найближчу перспективу соціально-економічного зростання України, а відтак дослідження цього становища є вчасним та актуальним.
Коротка характеристика основних проблемних чинників. Ієрархічно їх доцільно класифікувати за трьома площинами. Перша – загальносвітові (глобальні) й регіональні (для країн Центральної та Східної Європи) тенденції, що стосуються всієї людської спільноти, але в силу вікових особливостей найбільш гостро відбиваються на молодих людях. Вони пов’язані з одного боку з бурхливим розвитком комунікаційно-інформаційної сфери, інноваціями науки, техніки і технологій, дедалі більшим превалюванням розумової праці відносно робітничих професій. З іншого – з екологічними проблемами, незбалансованістю фінансово-економічних ринків, поглибленням нерівності, зростанням психічної напруги професійного й соціального функціонування, іншими ризиками для здоров’я людей, передовсім від нездорового способу життя. У Центральній і Східній Європі ці чинники загострені трансформаційними особливостями формування нових держав постсоціалістичного простору та національної самоідентифікації, котрі далеко не завжди відбуваються безконфліктно. Отже, молодь, вступаючи в самостійне життя має визначити своє місце і призначення у тому соціальному просторі, який було організовано попередніми поколіннями, і досить часто цьому просторові притаманні економічні й соціальні деформації, зміни окремих ціннісних орієнтирів, а часто й загалом традиційної системи морально-духовних цінностей.
Оскільки визначальний вплив на формування нового покоління має життєве середовище, то послідовно-спадкоємна зміна поколінь у суспільстві багато в чому диктує молоді поведінкові моделі. Разом з тим молодь витупає не лише об’єктом соціального впливу, а й суб’єктом соціальної діяльності, тому сама продукує конкретні поведінкові практики. У цьому полягає дуальність підходу до вивчення молоді та процесу її соціалізації, яка має бути усвідомлена на теоретичному рівні і передбачена методологією та методикою будь-якого дослідження з молодіжної проблематики. У цьому зв’язку методологічним підходом, застосованим у даній програмі, враховано, по-перше, те, що, з одного боку, кожна молода людина сама є організаційним началом свого життєвого влаштування, а з іншого – ззовні на неї впливають низка чинників і обставин, продукованих різними суспільними структурами, згідно цілей їх діяльності, функцій та можливостей у конкретно-історичному періоді розвитку суспільства. По-друге, враховано, що молодь є соціально-демографічною суспільною групою зі специфічними соціальними та психологічними ознаками, наявність яких зумовлена як віковими особливостями, так і процесами становлення й формування духовного світу, морально-етичних цінностей, соціальне-економічного та професійного статусу, суспільно-політичної свідомості й уподобань.
Друга площина основних проблемних чинників стосується всієї молоді, але детерміновані вони суто вітчизняною ситуацією. Динаміка цієї ситуації в контексті молодіжної проблематики системно досліджувалася в Україні від самого початку набуття державної незалежності і нині створений науковий доробок являє собою величезну кількість праць, оглянути які неможливо у форматі даної програми. Варто лише відзначити, що за названий період молодіжна проблематика досліджувалася ґрунтовно й багатобічно за різними аспектами філософії, політології, економіки, медицини, психології, історії, педагогіки та організації молодіжного руху (Бех В., Бородін Є., Головатий М., Головенько В., Грига Л., Довженко В., Капська А., Онікієнко В., Пінчук І., Толстоухова С., Якуба Є., Яременко О. та ін.). Зважаючи на особливу плідність у цій сфері соціологічних методів дослідження, значний доробок з молодіжної тематики належить також вітчизняній соціологічній науці (Балакірєва О., Паніна Н., Сокурянська Л. та ін.). Коротко узагальнюючи основні положення попередніх досліджень, можна відзначити, що на цей час сформовано соціологічне поняття «молодь»; вироблені комплексні підходи до вивчення становища і соціалізації молоді як суб’єкта розвитку суспільства; визначене широке предметне коло соціологічних досліджень з молодіжної проблематики. Аналізуються соціальні характеристики молодого покоління з урахуванням особливостей соціального стану, форм діяльності, життєвих потреб та орієнтацій. Розглядаються специфічні молодіжні проблеми – вікові межі та їх соціальна детермінованість, особливості та проблеми отримання освіти, професійні орієнтації та професійне самовизначення, участь у молодіжних об’єднаннях та молодіжна субкультура, формування системи цінностей та адаптація до нових соціальних умов, формування здорового способу життя. Значне місце в науковому аналізі займають такі проблеми молодого покоління, як сім’я та шлюб, армія, статева поведінка, шкідливі звички, хімічні залежності тощо. Досліджуються загальносуспільні проблеми, що знаходять специфічні прояви у молодіжному середовищі, – виховання, патріотизму, соціальної та політичної активності, участі в структурах влади, першого робочого місця, безробіття та вторинної зайнятості, підприємницької орієнтації, релігійних уподобань та інші. На основі проведених досліджень було закладено законодавчі підвалини молодіжної політики в незалежній Україні (прийняття Верховною Радою України Декларації „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” від 15 грудня 1992 р. та Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р.) і далі сформована досить ємна законодавча база її реалізації (Закон України від 21 червня 2001 р. „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Укази Президента України „Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, грудень 1996 р.; „Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій”, жовтень 1999 р.; „Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, березень 2001 р.; „Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді”, липень 2008 р., постанови Уряду „Про Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні, березень 1998 р.; „Про стан реалізації державної молодіжної політики”, червень 1999 р.; розпорядження Уряду про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової соціальної програми „Молодь України” на 2009–2015 рр. тощо). Разом з тим, попри досить розвинену на сьогодні законодавчу базу молодіжної політики в Україні, її належна реалізація гальмується низкою організаційно-інституційних, соціально-політичних і фінансово-економічних чинників, особливо останнім часом, коли специфіка молодіжних проблем в Україні загострюється внаслідок культурної неоднорідності суспільства на тлі кризових процесів у політичній та фінансово-економічній сферах.
Третя площина розташування основних проблемних чинників, яка найбільше визначає методологічний підхід до розробки даної програми, стосується специфічних проблем української студентської молоді. В основі прийнятого підходу – визнання того, що: а) студентство як соціальна група, що навчається у вищих навчальних закладах, основним видом своєї діяльності повинно мати саме навчання і підготовку до майбутнього трудового життя, і це найбільше визначатиме істотні особливості способу життя в цей період; б) соціалізаційні процеси в студентському середовищі мають специфічні порівняно з рештою молоді особливості, і характер соціалізації в цей період значно впливає на формування рис особистості, які проявлятимуться в подальшій трудовій і соціальній діяльності; в) на відміну від минулих студентських поколінь, нинішнє відчуває дедалі зростаючий вплив міжнародно-інтеграційної діяльності в освітній сфері.
У цьому контексті методологія даного дослідження враховує два дискурси, що вказують певні розбіжності між світовими тенденціями у вищій освіті та наявним станом справ в Україні.
Перший – сучасні світові тенденції. Вони вказують, що зростає популярність вищої освіти – чисельність студентів вищої школи 203 країн зросла з 70-х років ХХ ст. до середини 2000-х років з 13 до 111 млн внаслідок усвідомлення людьми зв’язку освіти з добробутом, який у найбільш розвинутих країнах є соціально-економічною закономірністю: краща освіта зумовлює більшу конкурентоспроможність на ринку праці і, відповідно – кращі дохід, соціальний статус, можливості збереження і зміцнення здоров’я, свободи життєвого вибору. Так, у США різниця середньої платні випускників шкіл і бакалаврів з 1975 р. до 2005 р. зросла з 19% до 63% для чоловіків і з 37% до 70% для жінок. Зростає наукоємність вищої освіти, особливо стосовно фундаментальних природничих і технічних наук внаслідок розуміння, що прогрес розвинутим країнам найбільше забезпечує високоякісна вища освіта, ґрунтована на сучасних досягненнях названих наук. Тому кращі університети дедалі більше розвивають наукову складову шляхом залучення провідних науковців, осучаснення обладнання, стимулювання студентів до наукових досліджень. Бурхливо розвивається інформаційно-комунікаційна складова освіти як в аспекті технічного забезпечення навчального процесу, так і щодо прищеплення студентам інформаційно-комунікаційних навичок: техніки комп’ютерних операцій, умінь з інтернет-навігації, знання мов, найбільше – англійської, внаслідок того, що найбільший інформаційний ресурс зосереджений в мережі інтернет і презентований англійською; викладання англійською є в усіх університетах «першої десятки» провідних світових рейтингів. Кращі університети повністю забезпечені комп’ютерами та інтернет-трафіком. Місце традиційно-класичного підходу в освіті, зосередженого переважно на засвоєнні більш-менш стандартного набору знань, умінь і навичок, дедалі більше займає компетентнісний підхід, сфокусований на розвитку здібностей і умінь студентів орієнтуватися в розмаїтті складних, швидкоплинно змінюваних і непередбачених виробничих та життєвих ситуацій, уміння передбачати наслідки своєї діяльності та відповідати за них, що зумовлене потребою готувати ефективних членів постіндустріального суспільства, здатних творити, самостійно діяти, планувати, самоорганізовуватися, комунікуватися, працювати «в команді», бути озброєними комплексом уніфікованих методів пошуку знань, умінь і навичок, необхідних у роботі й житті, здатних навчатися далі протягом життя. За компетентнісного підходу навчальний процес поєднує певну свободу вибору програм, самостійне планування і реалізацію навчання, розвиток комунікабельності, творчість, практичну спрямованість. Навчальні програми містять чіткі й порівняльні параметри опису того, що студент знатиме та умітиме після опанування певним курсом). З початку 90-х років ХХ ст. інтегральним показником якості освіти вважаються рейтинги вищих навчальних закладів, щорічне оприлюднення яких та розробка методології національних, регіональних і міжнародних рейтингів університетів і навчальних програм стали надзвичайно популярними внаслідок потреб орієнтації ринку праці та абітурієнтів щодо якості освіти в різних закладах; ініціатив найбільш конкурентоспроможних закладів світу. Найбільш авторитетні рейтинги складають Інститут вищої освіти шанхайського університету Jiao Tong (Китай); газета «Таймс» (Велика Британія), журнал US News and World Report (США). До «першої десятки» двох провідних світових рейтингів входять 8 університетів США та 2 Великої Британії. Європейська вища освіта переживає спробу уніфікації через Болонський процес, у результаті якого заплановано 2010 р. проголосити єдиний європейський освітній і науковий простір. Зміст «болонізації» передбачає єдині умови визнання дипломів про освіту; уніфіковану систему вчених ступенів (бакалавр, магістр, PhD); термінів навчання (бакалаврат – не менше 3-х років, магістеріум – 2-х); оцінювання знань (за літерами латиною від А – аналог вітчизняного «відмінно» до Е – аналог «задовільно з мінусом»); форм навчання (за кредитно-модульною системою, де кредитами є бали, отримані протягом семестру за різновиди навчальної роботи, модулями – частини навчальних програм, як правило, обсягом 54 год. за семестр, подрібнені на три модулі); контролю знань за допомогою тестування (за окремими особливими винятками). Разом з тим, не вельми активні щодо «болонізації» ряд держав Старої Європи з давніми системами освіти, тому що переважне фінансування вищої освіти в Західній Європі належить освітньому управлінню ЄС, яке задовго до Болонського процесу створило програми обміну і розвитку освіти, накопичило базу даних, сформувало співробітницькі групи в зацікавлених країнах, щорічно здійснює пересування десятків тисяч студентів за відпрацьованою схемою. А в межах Болонського процесу існують перешкоди мобільності: неузгодженість навчальних програм (за даними 2007 р., лише 66% університетів Європи дотримувалися кредитно-трансферної системи), відсутність єдиного, визнаного всіма країнами Болонського процесу додатку до диплому (його видавали лише 47% європейських ВНЗ), труднощі з візами і дозволами на роботу для студентів і науково-педагогічного персоналу.
Другий дискурс – потенціал розвитку вітчизняної системи освіти та проблемні питання її функціонування. До потенціалу розвитку вищої освіти можна віднести: розвинену законодавчо-нормативну база освітньої галузі; зростаючі останніми роками кількісні показники охоплених освітою студентів ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації та аспірантів (за даними 2006 р., майже 500 осіб та 7 осіб відповідно на 10 000 населення); загальної чисельності студентів (за період 1991–2006 рр., у 2,5 рази); кількості ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації (350 у 2006/07 навчальному році) та недержавних ВНЗ (199 у 2006/07 навчальному році); приєднання України з 2005 р до Болонського процесу, сприяння внаслідок цього євроінтеграції, позитивне сприйняття кредитно-модульної системи значною кількістю сумлінних студентів; приєднання України з 2006 р до міжнародної діяльності з рейтингової оцінки університетів і навчальних програм; давню багату історію, традиції, теоретико-методологічні та методичні надбання вітчизняної педагогічної школи, значний загальнонауковий і власне науково-педагогічний потенціал.
До головних проблемних питань вітчизняної системи освіти можна віднести: надмірну бюрократизацію управління, регламентацію навчального процесу, завантаженість педагогів документацією, обмеженість ініціативи, творчості більшості студентів і викладачів; низьку оплату праці, престижність педагогічної роботи; слабку матеріальну базу, в т.ч.,технічних засобів навчання, передовсім – комп’ютерних, недостатню готовність персоналу закладів до комп’ютеризації; низьку наукоємність навчального процесу; слабку підготовку значної кількості абітурієнтів і випускників, зведення у багатьох випадках значущості диплому/атестату до формально-статусного атрибуту; відірваність закладів від потреб ринку праці; некритичне ставлення до «болонізації»; недосконалість методик тестування та рейтингування.
Порівняння світових тенденцій з наявним станом справ у вищій освіті України, виконане відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” в листопаді 2008 р. для розробки Стратегії розвитку України на період до 2020 р., дозволило дійти висновку, що за відсутності дієвих заходів держави в найближчі роки може утворитися імовірність втрати вітчизняних освітніх традицій, конкурентоспроможності освіти на світовому ринку праці, поглиблення розриву з передовими системами освіти до безповоротного відставання, поступового перетворення нинішніх вад ідеології, організації та управління освітою, методології і методики навчання, якості науково-педагогічного персоналу та матеріально-технічного забезпечення на тотальну кризу освітньої системи, яку не можна буде подолати власними силами країни. І навпаки, за умов пріоритетної уваги держави до наявних проблем, існуючий потенціал національної системи освіти дозволяє відновити її конкурентоспроможність шляхами осучаснення законодавчо-нормативної бази і менеджменту; вивільнення ініціативи студентів та викладачів; цільового фінансування наукоємності, інформатизації, матеріально-технічної базі; стимулювання якості науково-педагогічного персоналу; інтеграції освіти з виробництвом та прогнозування потреб ринку праці; оптимізації стратегії міжнародної інтеграції; створення «інкубаторів» науково-викладацької еліти у передових закладах у предметних областях фундаментальних природничих і технічних наук, де Україна має передумови для розвитку потенціалу конкурентоспроможності.
Визначальну роль у цій діяльності може відіграти творча орієнтація на кращий іноземний досвід зважаючи на те, що з набуттям незалежності для України відкрилися можливості щодо розвитку міжнародного співробітництва, яке покликане забезпечити інтеграцію національної освіти у міжнародний освітній простір. Нині держава сприяє міжнародному співробітництву в галузі вищої освіти і здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти в рамках двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів та угод. Закон України «Про вищу освіту» підтримує розвиток мобільності студентів і викладачів. Автономія вищих навчальних закладів дає змогу розробляти і реалізовувати програми обміну та стажування студентів і викладачів у інших вищих навчальних закладах України і світу. Зростання мобільності студентів, викладачів, науковців, запровадження технологій дистанційної освіти, розширення мережі філій вищих навчальних закладів України за кордоном, створення тимчасових і постійних інформаційних центрів, підготовчих факультетів і відділень, поглиблене вивчення іноземних мов, реалізація спільних проектів і програм, проведення міжнародних симпозіумів і конференцій відкривають нові можливості для об’єднання зусиль, що сприяє вирішенню завдань реформування національної системи освіти та її інтеграції у міжнародний науковий і освітній простір. Усвідомлюючи роль міжнародної співпраці та необхідність широкої інтеграції до світового науково-освітнього простору, Міністерство освіти і науки України приділяє зазначеному напряму діяльності значну увагу, вдосконалює нормативно-правову базу міжнародного співробітництва.
Очевидно, що об’єктивне висвітлення проблемних питань, які потребують свого вирішення, є для держави на цей час нагально потрібною інформацією, яку може дати чергова щорічна державна доповідь про становище молоді, оскільки вона присвячена саме становищу студентської молоді. У цьому зв’язку спеціальне соціологічне опитування студентства, як загальновизнаний метод отримання об’єктивної інформації про дійсний стан справ, являє собою ґрунтовну емпіричну основу для підготовки зазначеної доповіді.
Методологія і методика дослідження. Ґрунтуються на структурно-діяльнісному підході, сфокусованому на специфічних проблемах студентської молоді, зокрема щодо особливостей і обставин отримання вищої освіти, професійної орієнтації та професійного самовизначення, формування системи цінностей та адаптації до наявних соціальних умов, способу життя, сім’ї та шлюбу, дозвілля, матеріального добробуту.
Об’єкт дослідження. Студенти, що навчають у вищих навчальних закладах III–IV рівня акредитації.
Предмет дослідження. Особливості життєдіяльності студентської молоді та уявлень про власне майбутнє.
Мета дослідження. Визначити найбільш значущі проблеми, потреби та потенціальні можливості українського студентства для розробки рекомендацій суб’єктам управління щодо удосконалення їхньої діяльності в напрямі поліпшення становища студентської молоді.
Завдання дослідження полягають у визначенні найбільш значущих компонентів навчання і життєдіяльності студентів, як-то: основних життєвих орієнтирів і цінностей; задоволення життям, стану здоров’я, способу життя (переважно здоровий, чи ні), чинників впливу щодо успішності в навчальному процесі; рівня компетентності (знання іноземних мов, володіння комп’ютером, інтернетом); залучення до наукової складової навчання; мотивів вибору майбутньої професії; матеріальних умов життя; власної економічної активності; планів щодо діяльності на найближче й віддалене майбутнє, в тому числі й щодо створення власної сім’ї, репродуктивної орієнтації; ставлення до еміграції; ставлення до політичних процесів, залучення до політичної діяльності; громадської діяльності (волонтерство, участь у молодіжних організаціях, участь у роботі соціальних служб); здобуття одночасно іншої освіти, отримання додаткових знань, умінь і навичок; бажання отримати другу освіту, іншу спеціальність; культурно-довіллєвої діяльності.
Робочі гіпотези дослідження:
- Значна частка мотивована до здобуття освіти для набуття диплому як формально-статусного атрибуту.
- Зростає кількість учасників міжнародних конференцій.
- Збільшується кількість здобувачів другої вищої освіти.
- Покращується компетентність щодо володіння іноземною мовою, комп’ютером, користування інтернетом.
- Є значна частка бажаючих отримати другу освіту через незадоволення якістю першої.
- Студентство значно розшароване матеріально.
- Зменшується частка потребуючих матеріальної батьківської допомоги.
- Зростає частка економічно активних.
- Старшокурсники прагнуть працювати за спеціальністю.
- Вища порівняно з рештою населення політична активність студентства, ідентифікація власних політичних поглядів.
- Орієнтація на створення сім’ї в період закінчення освіти та працевлаштування.
- Культурно-дозвіллєвий попит великий, але незадоволений.
Емпірична інтерпретація за сферами
| Освіта |
|
| Матеріальний стан |
|
| Життєві плани (позиції, ціннісні орієнтації) |
|
| Економічна активність |
|
| Політична активність |
|
| Культурно-дозвіллєві практики |
|
Емпірична база. Соціологічне опитування 2008 р. 5000 респондентів у 24-х областях України, АР Крим та м. Києві. Вторинний аналіз 2-х соціологічних опитувань студентів, проведених у 2001 р. і 2006 р. кафедрою соціології Харківського Національного Університету ім. В.Н. Каразіна (керівник – д-р. соціол. наук Л.Г. Сокурянска; матеріали надаються за згодою власника).
Метод отримання інформації – самозаповнення анкет у навчальній аудиторії.
Інструментарій опитування. Структурно й змістовно побудований на основі анкети соціологічного опитування студентів, розробленій кафедрою соціології Харківського Національного Університету ім. В.Н. Каразіна (керівник – д-р. соціол. наук Л.Г. Сокурянска; матеріали надаються за згодою власника), яка включає основні тематичні блоки згідно наведених вище завдань дослідження. До вказаної анкети додано низку запитань на замовлення Державного інституту розвитку сім’ї та молоді. Зазначений дизайн анкети (додаток 1) дозволяє робити порівняння, тобто аналізувати зміни, які відбулися в студентському середовищі за період з 2001 р.
Визначення вибіркової сукупності
Генеральна сукупність дослідження – студенти вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації. Для досягнення мети і завдань та реалізації плану дослідження застосовується обстеження вибіркової сукупності, сформованої за схемою багатоступеневого відбору; використання квот за профілем та курсом навчання з випадковим вибором навчальної групи на останньому етапі. Одиницею відбору слугує навчальна група, одиницею спостереження – окремий студент. Структура вибірки передбачає розширене коло точок опитування так, щоб до обстеження потрапили респонденти з кожної територіально-адміністративної одиниці (24 області, АР Крим та м. Київ) пропорційно наявній в даний час загальній кількості студенів ВНЗ по регіонам. До структури вибіркової сукупності включені студенти від ІІ курсу та старші (оскільки за три місяці навчання у ВНЗ, що передують опитуванню, студенти І курсу ще не набули достатнього досвіду студентського життя, щоб розглядати їх як достатньо інформативне джерело). Також не включені до вибіркової сукупності військові інститути підпорядкування міністерств оборони, внутрішніх справ, деяких інших органів державного управління України в зв’язку зі специфікою навчального й життєвого режиму, що значно відрізняється від життя й навчання решти вітчизняного студентства.
Покроковий розрахунок вибіркової сукупності (багатоступеневий квотний відбір):
- Визначення кількісних квот за взаємопов’язаними ознаками: регіон і профіль навчання.
- Визначення вищих навчальних закладів в межах кожної квоти.
- Системний розподіл необхідної кількості груп за значенням курсу навчання (5 градацій: ІІ, ІІІ, ІV, V, VI) пропорційно кількості студентів на курсах.
- Випадковий відбір навчальної групи серед всіх, які потрапляють до кластеру «ВНЗ–профіль–курс».
Для визначення профілю навчання використано 15 градацій (згідно класифікації Державного комітету статистики України): 1) Педагогічний профіль; 2) Культурний і мистецький профіль; 3) Гуманітарні науки (філософія, журналістика, історія, міжнародні відносини, філологія); 4) Соціальні науки (психологія, соціологія, політологія); 5) Економіка, комерція, та підприємництво (економіка і підприємництво, менеджмент, торгівля, туризм); 6) Юридичний профіль; 7) Природничі науки (фізика, прикладна фізика, хімія, біологія, географія, гідрометеорологія, геологія, екологія, геодезія, картографія та землевпорядкування); 8) Математика та інформатика (математика, прикладна математика, механіка, комп’ютерні науки); 9) Інженерно-технологічні науки; 10) Транспортний профіль; 11) Медичний профіль; 12) Архітектура; 13) Сільське господарство, лісництво і рибництво; 14) Державне управління; 15) Національна безпека.
Для отримання запланованої кількості заповнених анкет (не менш, ніж 5000 результативних інтерв’ю) у структурі вибіркової сукупності передбачено відбір 280 навчальних груп. Ця величина обґрунтована припущенням щодо найменшої середньої кількості студентів у групі, присутніх на заняттях у день проведення опитування (близько 20 осіб) та враховує можливі відмови від участі в опитуванні (як з поважних, так і з неповажних причин). Характеристика вибіркової сукупності наведена в таблиці, що додається. У додатку 2 наведене завдання на реалізацію вибіркової сукупності по кожному регіону. Робочий план дослідження додається.
Характеристика генеральної та вибіркової сукупностей у розрізі територіально-адміністративних одиниць
| Регіони | Чисельність студентів (ІІІ-ІV рівні акредитації)* | % до загальної кількості студентів, які навчаються у ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації | Кількість груп | Орієнтовна кількість осіб за списком студенів у групах |
| Україна (всього) | 2372462 | 100 | 279 | 5580 |
| АР Крим | 77597 | 3,27 | 10 | 200 |
| Вінницька | 40883 | 1,723 | 5 | 100 |
| Волинська | 27593 | 1,16 | 4 | 80 |
| Дніпропетровська | 163952 | 6,91 | 20 | 400 |
| Донецька | 161670 | 6,81 | 20 | 400 |
| Житомирська | 30408 | 1,28 | 5 | 100 |
| Закарпатська | 21713 | 0,91 | 4 | 80 |
| Запорізька | 95193 | 4,01 | 12 | 240 |
| Івано-Франківська | 43940 | 1,85 | 6 | 120 |
| Київська | 31094 | 1,31 | 5 | 100 |
| Кіровоградська | 22212 | 0,93 | 4 | 80 |
| Луганська | 97555 | 4,11 | 13 | 260 |
| Львівська | 141372 | 5,95 | 18 | 360 |
| Миколаївська | 35572 | 1,49 | 5 | 100 |
| Одеська | 130504 | 5,50 | 16 | 320 |
| Полтавська | 63160 | 2,66 | 9 | 180 |
| Рівненська | 46695 | 1,96 | 7 | 140 |
| Сумська | 56649 | 2,38 | 7 | 140 |
| Тернопільська | 55173 | 2,32 | 7 | 140 |
| Харківська | 262757 | 11,07 | 34 | 680 |
| Херсонська | 30299 | 1,27 | 4 | 80 |
| Хмельницька | 46856 | 1,97 | 7 | 140 |
| Черкаська | 48114 | 2,02 | 7 | 140 |
| Чернівецька | 27475 | 1,15 | 5 | 100 |
| Чернігівська | 27405 | 1,15 | 5 | 100 |
| м. Київ | 586622 | 24,72 | 40 | 800 |
*На 01.01.2008 року. Джерело «Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2007/08 навчального року» / Державний комітет статистики України.
Робочий план
| Заходи | Термін виконання | Відповідальні за виконання | Примітки |
| I. Етап підготовки до польового дослідження | |||
| 20 жовтня 2008 р. 20 жовтня 2008 р. – 27 жовтня 2008 р. 22 жовтня 2008 р. – 30 жовтня 2008 р. 27 жовтня – 3 листопада 2008 р. 27 жовтня – 3 листопада 2008 р. 27 жовтня – 3 листопада 2008 р. | Керівник, члени дослідницької групи Методологічна група Начальник поліграфічної бази, член дослідницької групи | Консультація зі спеціалістами по темі дослідження Кількість анкет – 5500 екземплярів |
| II. Етап польового дослідження | |||
| 1 тиждень 3 тижні | Відповідальний за мережу інтерв’юерів Керівник дослідження, група збору інформації | По 24 регіонам України, АР Крим та м. Києву |
| III. Підготовка первинної інформації до обробки | |||
| 3 дні 2 дні 3 дні 3 дні 3 дні | Керівник методологічної групи Керівник методологічної групи Керівник методологічної групи Керівник методологічної групи Керівник, члени дослідницької групи | |
| IV. Аналіз результатів дослідження, висновки й рекомендації | |||
| 4 дні 3 дні | Керівник, члени дослідницької групи Керівник, члени дослідницької групи. | |