Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Незалежна поведінка
Подобный материал:
1   ...   83   84   85   86   87   88   89   90   91

2.Калмыкова Е.С., Маргенталер Э. Нарратив в психотерапии: Рассказы пациентов о личной истории // Психологический журнал. – Т.19.– №5. – 1998.

3.Kaminski W., Gigas B. Opowiedz mi cos! – Kielce, 2000.

Тетяна Партико

НЕЗАЛЕЖНА ПОВЕДІНКА
У РАННЬОМУ ДИТИНСТВІ ТА ФАКТОРИ,
ЩО ЇЇ ЗУМОВЛЮЮТЬ

Ключові слова: раннє дитинство, емоційна залежність, інструментальна залежність, фактори незалежності.

У всіх дітей є потреба в самостійності, потреба опанувати оточуюче середовище, відчувати себе компетентною. Досягти цього необхідно вже у ранньому дитинстві. Саме від 2 до 6 років дитина вчиться, з одного боку, усвідомлювати свою залежність від інших; з другого, адекватно поводитися під впливом сильного спонукання діяти самостійно. Отже, слід одночасно і підкоритися, і задовольнити свою потребу в автономії. Саме тому діти цього віку перебувають в амбівалентному стані неперервної боротьби зі собою та іншими, з прагненням до самостійності і потребою до прихильності. Яскравою демонстрацією цього є такий симптом кризи третього року життя, як негативізм – заперечення будь-якої чужої ідеї. На думку психологів, які займаються проблемою дитячої автономії, негативізм не слід розглядати лише як негативний прояв поведінки. Він являє собою один із способів опору батьківському авторитаризму, і його можна вважати спробою дітей продемонструвати свою незалежну поведінку.

Т. Фау і Дж. Бєлкін [1] наприкінці 80-х років ХХ ст. дослідили два види дитячої залежності: інструментальну і емоційну. Інструментальна залежність виявляється у прагненні просити у всьому допомоги інших; емоційна – це пошук любові, прихильності, схвалення і тісного фізичного контакту з іншими. Спостереження за дворічками і п’ятирічками показали принципову відмінність у їх поведінці: дворічні діти, насамперед, потребують демонстрації любові з боку своїх батьків; п’ятирічні – підтримки своїх автономних дій. Якщо у три роки інструментальна і емоційна залежність взаємно корелюють, то у чотири роки такого зв’язку виявити вже не вдалось. Було також встановлено, що діти, які демонструють залежну поведінку, виявляють більшу вихованість стосовно інших людей, ніж незалежні діти. Складається враження, що залежні діти таким чином забезпечують собі прихильність інших.

До залежної поведінки дітей спонукає невпевненість у своїх діях і відчуття небезпеки. Це найчастіше зумовлюється наступними факторами: вік, стать, тривожність, прихильність до дорослих, дисципліна і погрози батьків.

У дослідженні Дж. Крейг і П. Гарні [2] прослідковано вікові тенденції у прояві залежності. Вони спостерігали за тим, як діти віком 2, 2,5 і 3 років підтримують контакт з матерями у новому для них оточенні. Дворічки більшу частину часу проводять безпосередньо біля матері, залишаючись з нею в одній й тій самій частині кімнати і часто перевіряючи, чи вона ще є. Але вже в два з половиною і три роки діти не тримаються так близько до матері і не так часто перевіряють їх присутність. Чим старші стають діти, тим важливіші для них вербальні, а не фізичні контакти.

Починаючи з п’яти років, за даними Е. Кононко [3], вирізняються діти, які практично завжди відхиляють допомогу дорослих, вносять у виконання ініціативу, ніколи не залишають почате на півшляху. Якщо дитина в п’ять років є самостійною, то залишиться такою і надалі. Якщо до цього віку вона виявляла залежність від опіки батьків, то тепер буде значно складніше викликати їх активність.

Залежність як у ранньому дитинстві, так і пізніше яскравіше виражена в дівчат, ніж в хлопців. Пояснюється це тим, що дівчата упродовж всього дитинства, а також юнацтва позитивно заохочуються за свою залежну поведінку. Хлопців, навпаки, спонукають до протилежного. Лонгітюдне дослідження [1] показало, що на основі ступеня залежності чотирьохрічних дівчат можна спрогнозувати їхню залежність у 15 років. Для хлопців такого виявлено не було.

До залежної поведінки дітей раннього віку також спонукає стан тривожності. В старшому віці такий зв’язок значно рідший. Якщо в дитини не сформувалось достатньої прихильності до якоїсь особи упродовж перших двох років життя, вона може продовжувати прагнути цієї прихильності й таким чином зберігає свою залежність на довший час. Причиною залежної поведінки є також непослідовні дисциплінарні вимоги в сім’ї. Вони породжують середовище, у якому дитині важко орієнтуватися, бо вона не знає правил поведінки. Нарешті, батьки, які погрожують дитині, наприклад, що не будуть її любити, якщо вона буде неслухняною, створюють для неї небезпечну атмосферу і також посилюють залежну поведінку.

Отже, перш ніж дитина ризикне продемонструвати незалежну поведінку, вона має добре засвоїти стан власної безпеки і надійності. Любий фактор, який загрожує її особистій безпеці, може перешкодити просуванню дитини до автономії і спричинити особисту залежність.

1.Faw T., Belkin G. Child Psychology. N. Y, 1989.

2.Craig G., Garney P. Attachment and separation behavior in the second and third years. Unpublished manuskript. University of Massachusetts, Amherst, 1972.