Ань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності

Вид материалаДокументы

Содержание


Oсновна література до дисципліни
Основи міжкультурної комунікації
1.6. Комунікативні хиби та невдачі
1.7. Публічний виступ
2.5. Дискурс та комунікативні максимуми
2.6. Мовне спілкування у європейській культурі
Основна література до дисципліни
102 год. (3 кредити)
1.1. Мета курсу
1.2. Завдання курсу
Змістовий модуль 1. Особливості перекладу художніх текстів
НЕ 1.2 Засоби лексико­семантичної когезії художнього тексту (повтори, парафраз, кореференція, субституція, еліпсис) та способи ї
НЕ 1.3 Стилістична семасіологія прозового художнього тексту.
НЕ 1.4. Переклад поетичного художнього твору.
Змістовий модуль 2: Основи редагування перекладів. Синхронний переклад.
НЕ 2.2. Критерії оцінки якості перекладу.
НЕ 2.3. Вивірення тексту на парадигматичній вісі.
НЕ 2.4. Вивірення тексту та синтагматичній вісі.
НЕ 2.5. Сучасні наукові концепції діяльності синхронного перекладача в лінгвістичному, психолінгвістичному та психологічному асп
Основна література до дисципліни
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24



OСНОВНА ЛІТЕРАТУРА ДО ДИСЦИПЛІНИ
  1. Актуальные проблемы теории художественного перевода, т. 1-2. - Москва, 1967.
  2. Алимов В.В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации: Учебное пособие. Изд. 2-е, испр. – М., 2004.
  3. Бархударов Л. Язык и перевод. - Москва, 1975.
  4. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. -Москва, 1986.
  5. Вопросы теории художественного перевода. - Москва, 1971.
  6. Вопросы теории художественного перевода. - Москва, 1971.,
  7. Вопросы художественного перевода. - Москва, 1955.
  8. Галь Н. Слово живое и мертвое. - Москва, 1987.
  9. Зорівчак Р. Реалія і переклад. - Львів: ЛДУ, 1989.
  10. Зорівчак Р. Фразеолопчна одиниця як перекладознавча категорія. - Львів: Вища школа, 1983.
  11. Ковганюк С. Практика перекладу. - К.: Дніпро, 1968.
  12. Коломієць Л. Концептуально методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу. - К.: ВПЦ «Київський ушверситет», 2004.
  13. Комиссаров В. Лингвистика перевода. - Москва, 1980.
  14. Комиссаров В. Слово о переводе. - Москва, 1973.
  15. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. – М., 1999.
  16. Коптілов В. Актуальні питания українського художнього перекладу. - К.: КДУ,1971.
  17. Коптілов В. Першотвір і переклад. - К.: Дніпро, 1972.
  18. Коптілов В.. Теорія і практика перекладу: Навч. посібник. - К.: Перун, 2003.
  19. Корунець І.В.. Теорія і практика перекладу. - К.: Вища школа, 1986.
    Мастерство перевода. В 12 томах. - Москва, 1959-1981.
  20. Кочур Г. Український переклад. - Київ-Ірпінь: Перун, 2004.
  21. Крюков А.Н. Антиномии в теории перевода и их разрешение // Язык. Поэтика. Перевод. – М., 1996.
  22. Кундзіч О. Творчі проблеми перекладу. - К.: Дніпро, 1973.
  23. Левый И. Искусство перевода. - Москва, 1872.
  24. Лилова А. Введение в общую теорию перевода. - Москва, 1985.
  25. Львовская З.Д. Теоретические проблемы перевода. – М., 1985.
  26. Марчук Ю.Н. Основы компьютерной лингвистики. – М., 1999.
  27. Миньяр-Белоручев Р.К. Общая теория перевода и устный перевод. – М., 1980.
  28. Нелюбин Л.Л., Хухуни Г.Т. Наука о переводе (история и теория с древнейших времен до наших дней): учеб. пособие. – М.: Флинта: МПСИ, 2006.
  29. Новикова М. Прекрасен наш союз. - К.: Рад. пис, 1989.
  30. Перевод - средство взаимного сближения народов. - Москва, 1987.
  31. Попович А. Проблемы художественного перевода. - Москва, 1980.
  32. Рагойша В. Проблемы перевода с близкородственных языков. - Минск, 1980.
  33. Ревзин И.И., Розенцвейг В.Ю. Основы общего и машинного перевода. – М.: Высшая школа, 1964.
  34. Рецкер Я. Теория перевода и переводческая практика. - Москва. 1974.
  35. Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. – М., 1974.
  36. Рильський М.. Мистецтво перекладу. -К.: Рад. пис. 1975.
  37. Сдобников В.В. Теория перевода (учебник для студентов лингвистических вузов и факультетов иностранных языков) / В.В. Сдобникова, О.В. Петрова. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2006.
  38. Стрелковский Г.М. Теория и практика военного перевода. – М.: Воениздат, 1979.
  39. Тетради переводчика. 22 випуска. - Москва, 1963-1987.
  40. Федоров А. Искусство перевода и жизнь литературы. - Москва, 1983.
  41. Федоров А. Основы общей теории перевода. Изд. 4-е. - Москва, 1983.
  42. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – М., 1983.
  43. Фінкель О. Теорія і практика перекладу. - Харків, 1929.
  44. Флорин С. Муки переводческие. -Москва, 1983.
  45. Художественный перевод: проблемы и суждения. - Москва, 1986.
  46. Чередниченко О.І. Про мову і переклад. – К.: Либідь, 2007. – 248 с.
  47. Чуковский К. Высокое искусство. - Москва, 1988.
  48. Швейцер А. Перевод и лингвистика. - Москва, 1973.
  49. Швейцер А.Д. Теория перевода: статус, проблемы, аспекты. – М., 1988.
  50. Ширяев А.Ф. Синхронный перевод. – М.: Международные отношения, 1979.
  51. Эткинд Е. Поэзия и перевод. - Москва, 1963.


ОСНОВИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

54 год. (1,5 кредитів)


Зростання вимог до підготовки і перепідготовки науково-педагогічних та наукових кадрів, а також до вищої професійної освіти вимагає якісно нового теоретичного і методичного забезпечення науково-дослідницької діяльності.

Метою викладання курсу є формування у студентів чіткої уяви про сучасні методи та типи мовної комунікації, теорію та організацію комунікації, що є інтелектуальною працею, спрямованою на придбання знань, умінь і навичок.

Специфіка курсу полягає в його орієнтованості на висвітлення типів та моделей мовної комунікації. Після стислого огляду деяких загальнотеоретичних проблем організації ефективної комунікації головна увага зосереджується на питаннях фактору мовця та реципієнта, типах зворотного зв’язку, невербальній комунікації, зв’язку комунікації з культурою.

Лекції з курсу спрямовані на ознайомлення студентів з моделлю комунікації, її організацією та методологією, з деякими ключовими поняттями комунікації (мовець, реципієнт, комунікативна модель та ін.), основами педагогічної комунікації, культурою мовного спілкування, риторикою, аналізом структури та генези мистецтва слова, що є релевантними для студентів четвертого курсу.

Завдання курсу полягають у тому, що сприяти студентам у виявленні можливості застосування системного підходу, який дозволить аналізувати мовну ситуацію в цілому та у більш точних термінах, тобто досліджувати загальну основу мистецтва мови у всіх її формах як систему, не зважаючи на різні аспекти:
  • як інтерпретацію тексту мовцем,
  • як розуміння тексту реципієнтом,
  • як можливість вербальних та невербальних прийомів комунікації,
  • як структурну організацію мистецтва мовлення,
  • як особливу структуру компонентів культури мовлення,
  • як технічні прийоми і засоби мовного спілкування,

Особлива увага приділяється формуванню навичок самостійної організації мовної комунікації, вміння вибрати напрям та тему комунікаційної моделі.

Методи i форми поточного контролю:
  • індивідуальне та фронтальне опитування;
  • бесіда;
  • тестування.

Залік перевіряє набуті знання з дисципліни, вміння визначити тип комунікації, структурування моделі комунікації; розкриття сутності, послідовності зворотного зв’язку, дослідження прагматики комунікації; визначення ролі культури у системі комунікації.

Практичне значення курсу: розмежувати терміни, які часто змішуються: комунікація, спілкування, ораторське мистецтво, риторика, мистецтво мови; обґрунтувати фундаментальну роль у мовній комунікації мистецтва художнього слова; розглянути вербальні та невербальні аспекти мовної комунікації; визначити системні параметри мовлення в актах комунікації; вивчити специфіку роботи над текстом, зокрема, індивідуальні стилі, жанрове розмаїття, яке полягає у способах самостійного вирішення дилеми реципієнта; досліджувати мистецтво мови, як у художньому, так і в метахудожньому контексті; виділити інваріантні принципи та методи організації мовної комунікаці.


Змістовий модуль 1

НЕ 1.1. Типи комунікації

Структура теорії мовної комунікації: компоненти, визначення, різні трактовки. Аналіз складу моделі мовленнєвої комунікації

НЕ 1.2. Модель комунікації

Комунікативна модель, її ознаки та характеристики, структура комунікативної моделі

НЕ 1.3. Функціональні стилі мовної комунікації

Поняття стилю, типи мовної комунікації, функціональні стилі мовлення

НЕ 1.4. Фактор мовця

Мовець та його роль у комунікації; головні характеристики мовця; роль мовця у ефективному спілкуванні

1.5. Принципи діалогічної взаємодії

Універсальні й етноспецифічні аспекти мовного спілкування та бар єри між культурної комунікації. Перлокутивний і іллокутивний аспекти мовної комунікації

1.6. Комунікативні хиби та невдачі

Кореляція вербальної та невербальної комунікації. Продукування та сприйняття мовлення у спілкуванні. Підготовка різного ряду форми мовленнєвої комунікації

1.7. Публічний виступ

Структура та підготовка публічного виступу

НЕ 1.8. Підсумковий контроль

Письмові тестові завдання

Змістовий модуль 2

НЕ 2.1. Фактор реципієнта

Реципієнт та його роль у комунікації; головні характеристики реципієнта; роль реципієнта у спілкуванні

НЕ 2.2. Типи зворотнього зв’язку

Характеристика зворотного зв’язку у мовленнєвій ситуації

НЕ 2.3. Прагматика комунікації

Основні види комунікаційних ситуацій, моделей, мистецтво художньої слова у комунікації, риторика

НЕ 2.4. Невербальна комунікація

Види та форми невербальної комунікації; ефективність невербальної комунікації

2.5. Дискурс та комунікативні максимуми

Поняття дискурсу: характеристики, структура, прагматика. Типи інформації та її відповідність до правил комунікації

2.6. Мовне спілкування у європейській культурі

Співвідношення мови та культури. Спілкування та культура

НЕ 2.7. Підсумковий контроль

Письмові тестові завдання


ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА ДО ДИСЦИПЛІНИ
  1. Апроксимативні методи вивчення лексичного складу: Навчальний посібник / В.В.Левицький, О.Д.Огуй, С.В.Кійко, Ю.Є.Кійко. – Чернівці: Рута, 2000. – 136 с.
  2. Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М., 1975.
  3. Мейе А. Введение в сравнительно-исторический метод в историческом языкознании. – М., 1954.
  4. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. – Л.:Академія, 2004. – 342 с..
  5. Почепцов Г.Г. Клммуникативние технологии ХХ века. – М.: Релфбук, 199. – 348 с.
  6. Общее языкознание. Методы лингвистических исследований. – М., 1973.
  7. Трубецкой М.С. Основы фонологии. – М., 1960.
  8. Русанівський В.М. Семантичні процеси розвитку української лексики// Історія української мови. – К., 1983.
  9. Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. – К., 1966.
  10. Кочерган М.П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження// Мовознавство, № 2-3, 1996.
  11. Скороходько Е.Ф. Сіткове моделювання лексики: лінгвістична інтерпретація параметрів семантичної складності// Мовознавство, № 6, 1995.
  12. Бодуен де Куртене И. А. Избранные труды по общему языкознанию. – т. 1. – М., 1963.
  13. Сепир Э. Язык. – М.-Л., 1934 (гл. 1, 2, 5, 6, 10).

Селіванова о. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с


СИНХРОННИЙ ПЕРЕКЛАД (для усних перекладачів) /ОСНОВИ ПЕРЕКЛАДУ ТА РЕДАРУВАННЯ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ

(для письмових перекладачів)

102 год. (3 кредити)


Навчання студентів перекладу як фаху не вичерпується вивченням методів, способів і техніки перекладу тексту як комунікативної одиниці, що нею передається змістова сторона повідомлення. Переклад вимагає знань особливостей композиційної будови та прагматики текстів різних жанрів і стилів, зокрема текстів художньої прози, а також вмінь і навичок досягнення максимальної адекватності змісту та інформації при перекладі задля збереження авторського задуму, інтенційної настанови прозового твору, художніх образів та образності тексту і задля коректного відтворення соціокультурної ситуації художнього твору.

Курс «Основи перекладу та редагування художніх текстів» пропонується для вивчення на 5 курсі після опанування студентами основ дисциплін «Порівняльна лексикологія», «Порівняльна граматика» та спирається на знання студентів з таких дисциплін перекладацького циклу, як «Вступ до перекладознавства», «Загальна теорія перекладу», « Аспектний переклад». Курс, що пропонується, викладається у взаємозв’язку з курсами філологічного профілю: «Лінгвістика тексту», «Лінгвістична інтерпретація тексту»

Курс синхронного перекладу є логічним продовженням курсу послідовного перекладу і викладається на просунутому етапі підготовки перекладачів. Зміст навчання синхронному перекладу полягає у систематичному розвитку перцептивних якостей, уваги, пам’яті, мислення, у перебудові мовних та перекладацьких навичок та умінь з метою формування здатності виконувати перекладацькі операції.

1.1. Мета курсу полягає у тому, щоб закласти теоретичні основи перекладу художнього тексту та сформулювати навички виконання літературного адекватного перекладу фрагментів прозового, поетичного та драматургічного текстів першотвору, а також ознайомити студентів з основними принципами редагування перекладів, прищепити навички та вміння самостійного цілеспрямованого редагування шляхом співставлення перекладу з оригіналом з метою оцінки перекладу та виявлення помилок, відхилень, а також невідповідностей семантичного та семантико-стилістичного характері, пов’язаних з порушенням норм мови, на яку зроблено переклад. Метою курсу синхронного перекладу є навчити студентів перекладацького відділу кваліфіковано здійснювати синхронний переклад на українську та іноземну мови, незалежно від темку подання оригіналу, постійно збільшуючи та вдосконалюючи професійні знання, уміння та навички.

1.2. Завдання курсу:

– виробити у студентів уміння виявляти жанрові, стильові, структурні і тематичні складові художнього тексту першотвору, що підлягають відтворенню при перекладі;

– домогтися усвідомлення студентами концептуальних відмінностей текстів і необхідності застосування перекладацьких;

– навчити студентів розпізнавати стилістичні прийомі і засоби виразності художньої сови тексту оригіналу; коментувати доречність перекладацьких трансформацій для збереження образності у мові перекладу;

– практикувати виконання літературних перекладів текстів чи фрагментів текстів художніх творів (прози та поезії);

– здійснювати синхронний переклад на українську та іноземну мови з обмеженої тематики.

Студент повинен знати:

– базові поняття та категорії лінгвістики тексту;

– рівні нагромадження та актуалізації інформації в тексті;

– особливості композиції прозового, драматургічного та поетичного тексту;

– стилістичні засоби та прийоми, що застосовуються ля досягнення образності художнього тексту;

– перекладацькі трансформації, що застосовуються при перекладі тексту художнього твору.

Студент повинен вміти:

– зробити лінгвістичний та перекладацький аналіз тексту;

– виділити сюжетну лінію, сильні позиції, інформаційні вузли та визначити ступінь необхідності збереження їх у тексті перекладу.

– визначити стилістичні засоби, що відтворюють образність тексту;

– застосувати доречні семантичні трансформації при перекладі для збереження образності тексту оригіналу;

– добирати влучні методи відтворення ідейного змісту твору, збереження етнонаціонального забарвлення твору оригіналу у перекладній версії.


Змістовий модуль 1. Особливості перекладу художніх текстів

НЕ 1. 1

Текст як одиниця макрорівня.


• Структурна композиція та змістова організація тексту художнього твору.

• Основні текстові категорії – когезія, когерентність, цілісність,

модальність, дейксис, антропоцентризм, авторська інтенція, адресатність.

• Базові ознаки художнього тексту – ідейність, концептуальність, образність, виразність та інтратекстуальність.

•Утілення категорії суб’єкта у текстових парадигмах автора, персонажа та читача.

•Адресантноадресанті відношення у художньому творі.

НЕ 1.2 Засоби лексико­семантичної когезії художнього тексту (повтори, парафраз, кореференція, субституція, еліпсис) та способи їх відтворення в тексті перекладу.


• Маркери лексико­семантичних зв’язків у тексті.

• Поняття “центральних” та “маргінальних” речень у тексті.

• Застосування методики компресії змісту при перекладі.

• Лексичні труднощі перекладу художнього тексту: відтворення

власних назв, назв культурних та національних реалій, aвторських неологізмів та оказіоналізмів, стилістично маркованої лексики, етно­фразеологізмів та усталених виразів, семантичного потенціалу синонімів.

• Граматичні труднощі перекладу художнього тексту: способи передачі лексично значущих артиклів, видо­часових форм дієслова, граматичної та суб’єктивної модальності, структур у пасив­ному стані, мовних одиниць змісту на рівні диктем, синтаксично­ускладнених та розгалуже­них предикативних одиниць, часток, вигуків, сполучників, синдетичного та безсполучникового типів синтаксичного зв’язку.

НЕ 1.3 Стилістична семасіологія прозового художнього тексту.


• Рівні стилізації інформації в прозовому художньому творі.

•Роль морфеми, слова, речення, контексту у створенні образності та виразності.

• Лексичні та лексико­стилістичні засоби та прийоми виразнення змісту: метафора, метонімія, синекдоха, епітети, гра слів, каламбур, гіпербола, оксиморон, художнє порівняння, літота, антитеза, парафраз.

• Синтаксичні засоби стилізації змісту художнього тексту: риторич­ні питання, повтори, паралельні конструкції, хіазма, відокремлення, еліпсис, апосіопея, парцеляція у мові оригіналу та способи відтворення у мові перекладу.

• З’ясування текстових конотацій.

• Трансформації додавання, упущення, паралельного найменуван­ня (експлікації), контекстуальних замін/ розгортання, компресії.

• Перекладацький аналіз стилістики текстів першотвору та перекладу.

НЕ 1.4. Переклад поетичного художнього твору.


• Ознаки віршованих творів з точки зору силаборитмічної та метричної організації. Функції поетичного твору через призму завдань перекладача.

• Лексика поетичного тексту з погляду стилістичної стратифікації словника: поетизми, ліризми, урочиста та церемоніальна лексика, архаїзми, фольклоризми, просторіччя та діалектизми, авторські оказіоналізми.

• Проблема пошуку відповідників для збереження стилістичного регістру віршованого художнього твору.

• Фонографічні засоби увиразнення змісту поетичного першотвору: графон, асонанс, евфемія, алітерація.

Змістовий модуль 2: Основи редагування перекладів. Синхронний переклад.

НЕ 2.1.

Жанрово-стилістичний підхід до редагування перекладів.

• Особливості редагування перекладеного тексту художньої літератури.

• Зіставлення перекладу з оригіналом – основний принцип і метод редагування перекладу.

НЕ 2.2.

Критерії оцінки якості перекладу.


• Розгляд мовних і композиційно-структурних особливостей оригіналу і перекладу з метою визначення адекватності перекладу як цілого тексту.

• Виявлення відхилень від оригіналу: пропусків, додатків, зміщень тощо. Суттєвий чи несуттєвий , вмотивований чи невмотивований характер цих відхилннь та невідповідностей, їхній вплив на збереження змісту та стилю оригіналу в перекладі

НЕ 2.3.

Вивірення тексту на парадигматичній вісі.


• Передача факультативної інформації: встановлення наявності навмисних купюр, вилучення цілих абзаців, цитат, діалогів, речень тощо, немотивавано здійснений перекладачам.

• Встановлення наявності та адекватної передачі в тексті перекладу інформативно вагомих для всього тексту змістових одиниць, таких як: історичні дати, історичні особи, події, ситуації, назви населених пунктів, місцевості, географічні назви, цифровані дані тощо.

• Виявлення порушень та невідповідності стилю перекладу оригіналові, зміни «тональності» твору», порушення композиційної та мовнообразної структури твору, немотивоване вилучення з тексту образних елементів: усунення в перекладі того лексичного шару, частотність одиниць якого в оригіналі є основною стилістичною ознакою; самовільне «опрощення» тексту.

НЕ 2.4.

Вивірення тексту та синтагматичній вісі.


• Виявлення помилок в перекладі, зумовлених лексико-морфологічними та синтактико-стилістичними особивостями контексту, а також невмінням користуватися лексикографічними джерелами:

– буквалізми – семантичні, лексичні, граматичні, а також оманливі калькування;

– стилістичні втрати, зумовлені недооцінкою контексту, або недооцінкою лексико-графічних джерел (невиправдане просторіччя, зайве вживання архаїзмів, українізмів, тощо);

– поверхове вивчення мовної характеристики персонажів, звідки помилки у вживання лексичних та фразеологічних одиниць та порушення норм словосполучення.

НЕ 2.5.

Сучасні наукові концепції діяльності синхронного перекладача в лінгвістичному, психолінгвістичному та психологічному аспектах.

• Основні закономірності оволодіння синхронним перекладом.

• Основна проблематика наукових досліджень синхронного перекладу та можливим підходам до її розв’язання ;

• Тренування навичок синхронного перекладу



ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА ДО ДИСЦИПЛІНИ
  1. Алимов В.В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации. Изд. 3 - М.: 2005. 160 с.
  2. Бардаухов Л.С. Язык и перевод. М., 1975 г.
  3. Коптілов В. Теорія і практика перекладу: Навч. посіб. – К.: Юніверс, 2002. – 280с. Бібліогр.: с. 275 – 278.
  4. Комиссаров В.Н. Слово о переводе. М., Международные отношения, 1973 г.
  5. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу. Київ, 1986 р.
  6. Миньяр-Белоручев Р.К. Методика обучения переводу на слух. М., 1959 г.
  7. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. - М.: Моск. Лицей, 1996.
  8. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2004. – 416с., табл.. 9, рис. 47, додатків 16.
  9. Чернов Г.В. Основы синхронного перевода. М., 1987 г.

8.030507 “ФРАНУКЗЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД”