Ань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності

Вид материалаДокументы

Содержание


Н.Е. 1.1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства
Н.Е. 1.2 Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки
Н.Е. 1.3 Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу
Н.Е. 1.4 Основні завдання, принципи та етапи формування
Н.Е. 2.1.Європейська кредитно-трансферна система
Н.Е. 2.2 Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України
Н.Е. 2.3 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України
Інтелектуальна власність
У результаті вивчення курсу студент має набути таких компетенцій
НЕ. 1.1.Загальні засади правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності
Н.Е. 1.2. Авторське право і суміжні права
Н.Е. 2.1. Договори у сфері інтелектуальної власності
Основи риторики
Курсова робота
НЕ 2.1. Основи ораторського мистецтва
2.3. Взаємодія оратора і слухачів
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   24


Основна література до дисципліни
  1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К.: центр. Навчальної літератури, 2003. – 316 с.
  2. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.
  3. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.
  4. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. – 399 с.
  5. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 352 с.
  6. Організація самостійної роботи студентів в умовах інтенсифікації навчання. – К., 1993.
  7. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. – К., 2005.
  8. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). - X.: Скорпіон, 2000. - 120 с.
  9. Болюбаш Я.Я. Положення про організацію навчального процесу у вищому навчальному закладі. - К., 1996
  10. Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2004. - 48 с.
  11. Авдєєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи. – К., 2007. – 304 с.
  12. Виховна робота зі студентською молоддю . Навч. посібник. – Одеса, 2006. – 288.
  13. Виховна робота зі студентською молоддю. – Концепція виховної роботи. - Тернопіль, 2001.
  14. Мороз В.Д. Сучасні проблеми управління вищою школою // Педагогіка і психологія. - 2002. – №3.
  15. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.
  16. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.
  17. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.



Вища освіта і Болонський процес

36 год. (1 кредити)


Мета курсу «Вища освіта та Болонський процес» полягає в тому, щоб ознайомити студентів з основними завданнями, принципами та документами, прийнятими в рамках Болонського процесу, сприяти оволодінню студентами методами та засобами запровадження вимог Болонської декларації у систему вищої освіти України.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен

знати:

– поняття «вища освіта», загальні засади формування і функціонування системи вищої освіти та її інститути;

– хронологію та зміст подій з налагодження співробітництва України і ЄС;

– зміст основних документів Болонського процесу,

– механізми адаптації законодавства України до законодавства ЄС; забезпечення участі ЄС у національних дослідницьких програмах, входження освіти і науки України у європейське інформаційне та освітнє поле;

– основні засади науково-технічного співробітництва України та ЄС;

– специфіку функціонування системи вищої освіти у країнах Європи і Америки;

– основні підходи, завдання, принципи та етапи формування Зони європейської вищої освіти;

– характерні особливості ЕСТS, базові елементи системи;

– загальні умови користування ЕСТS, зобов'язання з боку навчального закладу;

– структуру кредитів ЕСТS, їх призначення, зв'язок з академічним навантаженням студента;

– особливості призначення і присвоєння кредитів ЕСТS;

–- зміст і призначення шкали оцінювання ЕСТS.

– принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України;

–- заходи щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

уміти:
  • аналізувати євроінтеграційні процеси України як чинник соціально-економічного розвитку держави;
  • аналізувати роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами;
  • аналізувати сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти у розвинених країнах: Великій Британії, Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Франції, США, Японії;
  • здійснювати порівняльний аналіз систем вищої освіти у країнах Європи;
  • характеризувати чинники євроінтеграції вищої освіти;
  • аналізувати зміст та послідовність дій для досягнення цілей Болонського процесу;
  • формувати зміст та структуру інформаційного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту та ін.;
  • використовувати європейську систему «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента;
  • визначати сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ЕСТS.




Змістовий модуль 1 Загальні засади формування зони європейської вищої освіти

Н.Е. 1.1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства

України з іншими державами

Європейський вибір України – невід'ємна складова її подальшого розвитку. Хронологія та коротка характеристика подій з налагодження співробітництва України і ЄС. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства. Науково-технічне співробітництво України та ЄС. Забезпечення участі ЄС у національних дослідницьких програмах. Входження освіти і науки України у європейське інформаційне та освітнє поле як вагомий чинник економічного, соціального, інтелектуального, інноваційно-технологічного та культурного розвитку.

Н.Е. 1.2 Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки

Формування системи вищої освіти Європейських країн. Сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти у розвинених країнах: Великій Британії, Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Франції, США, Японії. Вища освіта України. Доступ громадян до освіти. Заклади освіти. Ступеневість освіти. Кваліфікації. Організація навчання, академічний рік і екзамени. Методи і засоби навчання. Навчання студентів-іноземців. Порівняльний аналіз систем вищої освіти у країнах Європи.

Н.Е. 1.3 Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу

Євроінтеграція як соціально-економічний процес. Чинники євроінтеграції вищої освіти. Основні підходи та етапи формування Зони європейської вищої освіти. Хронологія подій Болонського процесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основні документи Болонського процесу:

– Спільна декларація про гармонізацію архітектури, європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію (Сорбонна, 25травня 1998 р.).

– Зона європейської вищої освіти: Спільна заява європейських міністрів освіти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.).

– Формування майбутнього. Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій ( Саламанка, 29-30 березня 2001 р.).

– До Зони європейської вищої освіти: Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту(Прага, 13-19 травня 2001 р.).

– Створення загальноєвропейського простору вищої освіти: Комюніке Конференції Міністрів, відповідальних за Вищу освіту (Берлін, 19-20 вересня 2003 р.).

Н.Е. 1.4 Основні завдання, принципи та етапи формування

Зони європейської вищої освіти

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти як основне завдання Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення Зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): уведення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів - системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із "європейським" змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти.

Змістовий модуль 2 Європейська система перезарахування кредитів (естs) у вищій освіті україни

Н.Е. 2.1.Європейська кредитно-трансферна система

та система накопичення (ЕСТS)

Характерні особливості ЕСТS. Базові елементи системи: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використання кредитів ЕСТS (визначення навчального навантаження студентів). Основні документи ЕСТS: інформаційний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.

Загальні умови користування ЕСТS. Зобов'язання з боку навчального закладу.

Кредити ЕСТS: структура, призначення, зв'язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливості призначення і присвоєння кредитів ЕСТS.

Координатори ЕСТS: університетський координатор, факультетський координатор.

Зміст та структура інформаційного пакету навчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.

Структура курсу з присвоєння ступенів (структурно-логічна схема, навчальний план). Опис предмета курсу. Опис дисципліни курсу.

Шкала оцінювання ЕСТS. Європейська система «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісність різних систем оцінювання зі шкалою ЕСТS.

Н.Е. 2.2 Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) у вищу освіту України

Стратегічні завдання розвитку освіти України. Узгодження і поєднання національних компонентів вищої освіти різних країн із вимогами Болонського процесу щодо створення Зони європейської вищої освіти.

Тенденції розвитку вищої освіти України на сучасному етапі. Відмінність та подібність систем вищої освіти України і Європейських держав.

Передумови входження вищої освіти України до Болонського процесу: адаптація законодавства, структурні зміни освіти, запровадження у систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS), проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III - IV рівнів акредитації.

Основні завдання для створення умов щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у навчальних закладах III - IV рівнів акредитації (розроблення структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями; запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів; організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів; введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування; створення нового покоління галузевих стандартів вищої освіти; розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу; зарахування на навчання до вищого навчального закладу тільки за напрямами підготовки; вдосконалення наявного та створення нового навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу; формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки; введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання).

Н.Е. 2.3 Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України

Основні заходи з підготовки та програма проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

Розроблення та експериментальна перевірка технології застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.

Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах України за кредитно-модульною системою підготовки фахівців. Поняття про кредитно-модульну систему організації навчального процесу як модель організації навчального процесу; заліковий кредит як одиницю виміру навчального навантаження; модуль як задокументовану завершену частину освітньо-професійної програми; змістовий модуль як систему поєднаних навчальних елементів, відповідних певному навчальному об’єктові.

Структура і вимоги до складання основних компонентів КМСОНП: інформаційний пакет; договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом; академічна довідка. Формування та реалізація індивідуального навчального плану студента. Контроль за індивідуальним навчальним планом студента.

Форми організації навчання в умовах КМСОНП. Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП. Контроль успішності студента та шкала оцінювання навчальних досягнень студента. Державна атестація студентів. Нормування навчального навантаження студента і викладача.

Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів, переривання їхнього навчання. Стипендіальне забезпечення студентів.



Основна література до дисципліни
  1. Болонський процес: Документи/ Укладачі З.І. Тимошенко, А.М. Греков, Ю.А. Гамон, Ю.І. Полеха. – К.: Вид.-во Європ. ун.-ту, 2004. – 169 с.
  2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник./ За ред. В.Г.Кременя. – Тернопіль, 2004. – 384 с.
  3. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ Видавництво“Політехніка”, 2003. – 200 с.
  4. Іванюк І.В. Оцінювання освітніх проектів та програм. Навч. посіб. – К.: Таксон, 2004. – 208 с. (Вища освіта в сучасному світі).
  5. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
  6. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи). – К.: Грамота, 2003. – 216 с.
  7. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Боголюбаш, К.М. Левківський. – К., 2004. – 24 с.
  8. Мороз І.В. Кредитно-модульна система організації навч. процесу: Довідник для студентів. – К.: «Освіта України», 2005. – 90 с.
  9. Мороз І.В. Педагогічні умови запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. – К.: «Освіта України», 2005. – 278 с.
  10. Організація навчального процесу у навчальних закладах. / Упоряд. О.В. Ситяшенко. – К.: Задруга, 2004. – 338 с.
  11. Основні засади розвитку вищої освіти в контексті Болонського процесу: Документи і матеріали / Упоряд. Степко М.Ф. та ін. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – 188 с.
  12. Поважнянський Л.Л. Сокол Є.І., Клименко Б.В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2004. – 144 с.
  13. Сікорський П.І. Кредитно-модульна система навчання: Навч. посіб. – К.: Вид.-во Європ. ун-ту, 2004. – 127 с.
  14. Степко М.Ф., Клименко Б.В., Поважнянський П.Л. Болонський процес і навчання впродовж життя:. – Харків: НТУ «ХПІ», 2004. – 112 с.


Дисципліни вільного вибору ВНЗ


ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

36 год. (13 кредит)


Мета викладання дисципліни: знати специфіку відносин у сфері інтелектуальної власності.

У результаті вивчення курсу студент має набути таких компетенцій: ознайомлення студентів із основними питаннями правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності в контексті внутрішнього законодавства України та положень міжнародно-правових актів.


Змістовий модуль 1 «Теоретичні засади викладання курсу «інтелектуальна власність»

НЕ. 1.1.Загальні засади правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності

Загальна характеристика законодавства України про інтелектуальну власність. Сутність поняття «Права інтелектуальної власності»


Н.Е. 1.2. Авторське право і суміжні права

Об’єкти авторського права. Суб'єкти авторського права. Особисті немайнові права автора.

Змістовий модуль 2 «Охорона прав інтелектуальної власності »

Н.Е. 2.1. Договори у сфері інтелектуальної власності

Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Ліцензійний договір. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Н.Е. 2.2. Захист права інтелектуальної власності.

Загалі положення щодо захисту права інтелектуальної власності. Захист авторського права та суміжних прав.


Н.Е. 2.3.Міжнародно-правова охорона права інтелектуальної власності.

Загальні положення міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності. Міжнародно-правова охорона авторського права і суміжних прав.



Основна література до дисципліни
  1. Варфоломеева Ю.А. Интеллектуальная собственность в условиях ишювациопного развития: Монография. – М., 2006.
  2. Интеллектуальная собственность (исключительньїе права): Учебное пособие /Под ред. Н. М. Коршунова. – М.: Зксмо, 2006.
  3. Интеллектуальная собственность: Словарь-справочник. - М: Инфра-М, 1995.
  4. Косак В. М., Якубівський І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник. - К.: Істина, 2007. –208 с.
  5. Ієвіня О.В. Правове регулювання розміщення фонограм у мережі Інтернет: проблеми і перспективи //Держава і право: Збірник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України: Вип. 26. - К, 2004.
  6. Пастухов О.М. Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 /Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2002.
  7. Якубівський І. Об’єкт права інтелектуальної власності: проблеми визначення поняття // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 42.


ОСНОВИ РИТОРИКИ

27 год. (1 кредит)


Мета курсу “Основи риторики” дати студентам теоретичні знання та сформувати на практиці риторичну особистість, яка володіє доцільним, переконуючим, дієвим мовленням.

Лекційний курс та практичні заняття спрямовані на вирішення таких завдань:
  • дати всебічне уявлення про методологію, теоретичні засади, систему законів та історію розвитку риторики у людському суспільстві;
  • на базі філософсько-публіцистичних , суспільно-політичних проявів, текстів літературних та політичних дискусій зміцнити й поглибити одержані знання;
  • сформувати стійкий позитивний мотиваційний інтерес до творчої риторичної діяльності, підготувати студентів до вільної риторичної діяльності у різних ситуаціях, зокрема й нестандартних;
  • виробити основні вміння риторичної діяльності особистості з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням;
  • розкрити основи загальнокультурного рівня сучасної інтелігентної молодої людини, яка володіє у достатній мірі усіма виявами усної і писемної творчості як основи креативності, творчості на рівні вимог сьогодення.

Головне завдання курсу “Основи риторики” – дати студентам наукове знання риторики, допомогти їм практично оволодіти законами підготовки та виголошення публічної промови з метою бажаного впливу на аудиторію.

Програма курсу “Основи риторики” передбачає такі види занять:
  1. Лекції.
  2. Семінарсько-практичні заняття.
  3. Самостійна робота студентів при підготовці промов.
  4. Написання курсових робіт.
  5. Публічні виступи під час практики у школі, на наукових студентських конференціях.

У лекційному курсі особливу увагу слід приділяти основним етапам розвитку риторики з широким залученням зразків світової та слов’янської риторичної спадщини ; показати системність риторики як науки та її зв’язків з іншими основоположними загальноосвітніми дисциплінами, якими є з часів античності класичні науки такі, як філософія, логіка, етика, естетика, лінгвістика; розглянути жанри і види красномовства.

У ході семінарсько-практичних занять студенти повинні одержати практичні уміння і навички, аналізувати почуті промови різних жанрів, виголошувати промови, опонувати передньому оратору, вести дискусію з різних питань. При цьому слід розкрити специфіку практичної діяльності оратора при проходженні основних фаз роботи над промовою. Студенти повинні оволодіти основними навичками взаємодії з аудиторією: налагоджувати контакти зі слухачами, реагувати на їх поведінку чітко і аргументовано давати відповіді на поставлені запитання.

Студенти повинні навчитися керувати своїми жестами та мімікою при виголошенні промови, а також регулювати силу, тембр, висоту голосу.

Курсова робота – це одна з форм самостійного оволодіння студентами теорії і практики красномовства. Виконання її учить студентів аналізувати теоретичний матеріал, проводити спостереження над риторичною спадщиною видатних ораторів минулого, узагальнювати одержані результати, вивчати досвід риторичної діяльності відомих політиків, акторів, адвокатів, науковців, письменників, журналістів.

Програма складається із взаємопов’язаних і взаємозумовлених частин, які з урахуванням певної послідовності відтворюють логіко-структурну модель курсу.

Вивчення курсу завершується складанням заліку у формі написання рефератів, доповідей і виголошення промов.



Змістовий модуль 1

НЕ 1.1 Риторика та її роль у вивченні гуманітарних наук

Предмет вивчення риторики. Мета, завдання і зміст риторики. Риторика в сучасному світі та в Україні.

НЕ 1.2. Історія риторики

Риторичний ідеал античності. Риторичний ідеал софістів. Видатні оратори Давньої Греції: Сократ, Платон, Демосфен. «Риторика» Аристотеля (ІV ст. до н.е.). Оратори Давнього Риму. Риторичний ідеал Цицерона.

Змістовий модуль 2

НЕ 2.1. Основи ораторського мистецтва

Роди красномовства: академічне,
судове, соціально-політичне, соціально-побутове, церковно-богословське. Жанри ораторського мистецтва. Основні жанри виступу: лекція, доповідь, промова.

2.2. Психологія мовлення

Мовленнєвий акт. Структура мовленнєвої ситуації. Складові мовленнєвої акту. Дискурс. Типи мовленнєвих дій і типи дискурсу

2.3. Взаємодія оратора і слухачів

Прийоми встановлення контакту з аудиторією. Форми співпереживання: інтелектуальне та емоційне. Прихована форма діалогу. Відвертий діалог. Засоби утримання та активізації уваги слухачів.


Основна література до дисципліни
  1. Александров А.Н. Риторика: Учебное пособие для вузов. − М., 1999.
  2. Андриевский С.А. Драмы из жизни. Защитительные речи. − Петроград, 1916.
  3. Античная поэтика. − М., 1991.
  4. Античные риторики. − М., 1978.
  5. Аристотель. О софистических опровержениях: В 4 т. − М., 1978. − Т.2.
  6. Аристотель. Риторика. Античные риторики. − М., 1978.
  7. Арутюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка. − К., 2000.
  8. Баєва Н.Д. Основи культури мовлення. − Львів, 1990.
  9. Баева О .А. Ораторское искусство и деловое общение. − Минск, 2001.
  10. Бакрадзе К. Логика. − Тбилиси, 1951.
  11. Басков В.И. Поддержание государственного обвинения в суде. − М., 1972.
  12. Басков В.И. Прокурор в суде первой инстанции. − М., 1968.
  13. Безменова Н.А. Очерки по теории и истории риторики. − М., 1991.
  14. Бондаренко П.С. Судова промова. − Львів, 1972.
  15. Вандишев В.М. Риторика. − К., 2003.
  16. Вишенський І. Твори. − К., 1959.
  17. Вомперский В.П. Русские риторики ХVІІ−ХVШ вв. − М., 1988.
  18. Герман М.А. Основи риторики. − К., 1988.
  19. Головин Б.Н. Основи культури речи. − М., 1988.
  20. Гурвич С.С., Погорелко В.Ф., Герман М.А. Основы риторики. − К., 1988.
  21. Демосфен. Речи: В 3 т. − М., 1994.



дипломатичний протокол та етикет

54 год. (1,5 кредити)


Навчальна дисципліна “Дипломатичний протокол та етикет” є нормативним курсом освітньо-професійної програми підготовки та перпідготовки науково-педагогічних та наукових кадрів.

Метою викладання курсу є ознайомлення студентів кафедри теорії і практики перекладу з основними поняттями дипломатичного протоколу, церемоніалу та дипломатичного етикету, а також надання їм початкових знань, вмінь та навичок роботи в органах державної влади у сфері реалізації зовнішньої політики України.

Об’єктом вивчення навчальної дисципліни “Дипломатичний протокол та етикет” є сукупність загальноприйнятих норм, правил, традицій i умовностей, яких дотримуються уряди, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, офіційні особи в міжнародному спілкуванні, а також норм та правил поведінки у дипломатичних колах.

Предметом вивчення навчальної дисципліни “Дипломатичний протокол та етикет” є універсальні міжнародні та вітчизняні правила і традиції офіційної, дипломатичної практики та норми поведінки.

Навчальна дисципліна “Дипломатичний протокол та етикет” забезпечує знання:
  • нормативно – правової міжнародної та національної бази дипломатичного протоколу, історії її формування;
  • базових норм і складових дипломатичного протоколу;
  • основних принципів, понять, термінів та категорій, що складають основу дипломатичного протоколу, церемоніалу та етикету;
  • методів та засобів дипломатичної комунікації, основних видів документів та дипломатичного листування;
  • специфіки протокольної практики багатосторонньої дипломатії (міжнародних організацій, міжнародних нарад, конференцій, самітів, тощо);
  • особливостей протокольних функцій у діяльності дипломатичних представництв і окремих дипломатів;
  • основних норм і засобів протокольного забезпечення зовнішньополітичних заходів України на високому та найвищому рівнях;
  • методів та засобів повсякденної роботи з дипломатичним корпусом структурних підрозділів з питань протоколу зовнішньополітичних відомств різних країн світу;
  • основних правил і норм дипломатичного етикету як складових іміджу сучасного дипломата, офіційної особи;
  • основних церемоніальних норм в протокольній практиці України;
  • структури, функцій та завдань протокольних підрозділів державних установ в Україні та подібних у зарубіжних країнах.

Навчальна дисципліна “Дипломатичний протокол та етикет” забезпечує вміння:
  • складати зразки основних видів дипломатичного листування з урахуванням протокольних вимог;
  • складати підсумкові документи за результатами проведення дипломатичних бесід;
  • моделювати схеми проведення різного роду представницьких заходів;
  • оформляти різноманітні документи, пов’язані з дипломатичною діяльністю;
  • розробляти програми візитів;
  • моделювати схеми розсадки під час нарад, переговорів, самітів, конференцій, дипломатичних прийомів, в транспортних засобах;




Змістовий модуль 1

Н.Е. 1.1. Дипломатія, дипломати, дипломатичний протокол та етикет

Основні поняття та сутність термінів, що стосуються дипломатичного церемоніалу

Н.Е. 1.2. Історія дипломатичного протоколу та етикету

Короткий історичний огляд розвитку дипломатичних традицій та принципів поведінки

Н.Е. 1.3. Дипломатичний протокол – політичний інструмент дипломатії

Складові дипломатичного протоколу та етикету як засоби вираження політичної лінії держави

Н.Е. 1.4. Систематизація та кодифікація норм протоколу у процесі розвитку міжнародних відносин

Основні норми протоколу та дипломатичного етикету і проблема їх сис-тематизації та кодифікації

Н.Е. 1.5. Дипломатичне листування

Основні типи дипло-матичного листування, їх стилістика та прагматика

Н.Е. 1.6. Міжнародно-правова база та національне законодавство про норми і традиції дипломатичного протоколу

Короткий аналіз міжнародно-правової бази України, Великобританії, США, Німеччини, Франції

Н.Е. 1.7. Особисті візити та бесіди

Характер особистих візитів та бесід і роль перекладача у них

Н.Е. 1.8. Дипломатичний протокол сучасної України

Міжнародно-правова база дипломатичного протоколу норм і традицій дипломатичного протоколу України

Змістовий модуль 2

Н.Е. 2.1. Форми та правила вітань, представлень та рекомендувань

Основні форми та правила вітань і роль перекладача

Н.Е. 2.2. Принципи старшинства у дипломатичному протоколі

Ієрархія дипломатичного ранжування у світлі дипломатичного протоколу та етикету

Н.Е. 2.3. Жіночий протокол

Основні дипломатичні та етичні принципи жіночого протоколу

Н.Е. 2.4. Церемонії в протокольній практиці України

Суть основних церемоній в протокольній практиці України

Н.Е. 2.5. Візити на високому та найвищому рівнях

Роль перекладача у візитах у візитах на високому та найвищому рівні

Н.Е. 2.6. Програма візиту

Ключові моменти фор-мування програми візиту

Н.Е. 2.7. Зовнішній вигляд офіційної особи, дипломата

Зовнішній вигляд офіційної особи дипломата і перекладача як невід’ємний атрибут дипломатичного протоколу

Н.Е. 2.8. Дипломатичні прийоми

Протокольні особливості дипломатичного прийому та роль перекладача

Н.Е. 2.9. Національні особливості дипломатичного протоколу та етикету.

Дипломатичний протокол та його національні особливості у США, Великобританії, Франції, Німеччині

Н.Е. 2.10. Етикет телефонної розмови

Телефонна розмова, та особливості дипло-матичного протоколу й етикету

Н.Е. 2.11. Протокол в міжнародних організаціях, на конференціях, нарадах, самітах

Типии міжнародних організацій та особливості дипломатичної норми і протоколу