Geum.ru

Робоча навчальна програма з дисципліни Історія української літератури ( ХХ ст. ) Для спеціальності 030501 - українська мова та література Факультет філологічний  

Вид материалаДокументы

Содержание


Юрій яновський
Іван кочерга
Микола бажан
Юрій смолич
Олександр довженко
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ

(1902--1954)

Початок творчого шляху видатного прозаїка, поета, драматурга. Неоромантичний пафос ранніх творів. Пошуки гуманістичного й художнього ідеалу. Збірка поезій “Прекрасна Ут” (1928). Книжки новел “Мамутові бивні” (1925), “Кров землі”(1927). Утвердження неординарних пошуків творчої особистості в романі “Майстер корабля” (1928).

Своєрідне поєднання національної й революційної героїки, художнє осягнення гострого драматизму суспільних процесів у романі “Чотири шаблі” (1930). Використання в романі поетики української народної пісні й думи. Доля роману “Чотири шаблі”. Оцінка твору в критиці, літературознавстві.

Данина нав’язуваним авторові соцреалістичним стереотипам і їх вдале неоромантичне переборення в романі “Вершники” (1935). Розвиток традицій “Слова о полку Ігоревім”, “Гайдамаків” Т. Шевченка, героїчного епосу М. Гоголя... Своєрідність жанру, поєднання ознак кількох епічних жанрів – народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману. Створення галереї яскравих, глибоко індивідуальних образів героїв громадянської війни: родини Половців, Данила Чабана, Шведа, Губенка, Адаменка, листоноші. Образне, лексичне, фразеологічне багатство твору.

Новели і оповідання Ю. Яновського – збірки “Короткі історії”, “Земля батьків”, “Київські оповідання”. Стильові шукання автора. Відзначення “Київських оповідань” Сталінською премією (1948), що певною мірою врятувало його від недремної вульгарно-соціологічної критики й політичних цькувань.

Новела “Червоноарм” – поезія в прозі про революційну героїку. Тема визволення західноукраїнських земель (“Василь Полійчук, гуцул”). “Заповіт”, “Генерал Макодзьоба” – патріотичні твори Другу світову війну. Глибоке розкриття дитячої психології в оповіданні “Дівчина в вінку”.

Осягнення драматизму повоєнної дійсності в романі “Жива вода” (1947). Сприйняття роману ортодоксальною критикою. Друга редакція роману -- “Мир”. Багатопроблемність та багатоплановість, образна система твору. Нещадно правдиве відображення післявоєнної відбудови села, глибокий психологізм у зображенні драматизму людських стосунків. Композиційні та мовно-стильові засоби роману.

Ю.Яновський – драматург. Неоромантична трагедія “Дума про Британку”. Конфлікт і сюжет, образи твору. Соціально-психологічна драма “Дочка прокурора”. Проблема батьків і дітей. Напруженість та динамічність сюжету. Значення п’єси “Дочка прокурора” в розробці морально-етичної проблематики.

Видатна роль Яновського-художника в розвитку неоромантичної течії в літературі.

Твори письменника
  1. Твори: В 5 т. – К.: Дніпро, 1982--1983.
  2. Чотири шаблі: Романи, оповідання. – К.: Дніпро, 1990. – 366 с.

Література про письменника
  1. Бабишкін О. Юрій Яновський. – К.: Рад. письменник, 1957. -- 302 с.
  2. Гончар О. Майстер суворий і ніжний // Яновський Ю. Твори: В 5 т. – К.: Дніпро, 1982. - Т. 1. -- С. 5--11.
  3. Волинський К. Літературне сьогодення. – К.: Радянський письменник, 1982. -- С. 111--138.
  4. Кононенко П. Юрій Яновський і питання романтизму // В пошуках суті. – К.: Дніпро, 1981. – С. 166-178.
  5. Кислий Ф.С. Вивчення творчості Юрія Яновського в школі. – К.: Радянська школа, 1972. – 120 с.
  6. Луї Арагон про “Вершників” Юрія Яновського // Матеріали до вивчення історії української літератури. – К.,1963. -- Т. 5. -- Кн. 1. -- С. 486--499.
  7. Лист у вічність: Спогади про Юрія Яновського. – К.: Дніпро, 1980. – 349 с.
  8. Пугач В. Юрій Яновський. – К.: Дніпро, 1972. – 127 с.
  9. Плачинда С. Юрій Яновський. Біографічний роман. – К.: Молодь, 1986. – С. 256.
  10. Рильський М. Про Юрія Яновського // Рильський М. Статті про літературу. – К.: Дніпро, 1980. – С. 349--351.
  11. Семенчук І. Юрій Яновський: Життя і творчість. – К.: Рад. школа, 1990. – 256 с.
  12. Тростянецький А. Крила романтики: Життя і творчість Ю. Яновського. – К.: Радянський письменник, 1962.


ІВАН КОЧЕРГА

(1881 – 1952)

Іван Антонович Кочерга – видатний український драматург. Філософська проблематика у творчості митця. Звернення до філософського осягнення проблеми часу у першій п’єсі російською мовою “Песня в бокале”(1910). Зацікавленість естетичними ідеями, поєднаними з морально-етичними (”Дівчина з мишкою” 1913). Тяжіння до романтичної тональності в осмисленні жіночої сутності, краси, вірності.

Зростання інтересу драматурга до питань сучасного життя від початку 20-х років. Звернення до української мови. ”Фея гіркого мигдалю” – перша п’єса українською мовою. Порушення у п’єсі філософської проблеми єдності етичного і естетичного ідеалів, що виступають у пов’язаності з патріотичними ідеалами. Жанр п’єси – комедія. Досконале володіння письменником технікою комедійного жанру. Образ стародавнього Ніжина з його славетним ліцеєм в епоху кріпацтва, яке зображене в ідеологізованому вигляді.

Намір написати п’єсу з минулого життя українського народу. Напружена праця над вивченням історичних матеріалів. Драми “Алмазне жорно” (1927), “Свіччине весілля” (1930), розвиток драматургом традицій української історичної та історико-побутової п’єси.

“Алмазне жорно”. Доба боротьби українського народу проти шляхетської Польщі за соціальне і національне визволення. Початок драми – показ часу, коли Коліївщина придушена. Уособлення нескореності, гідності народу: образи Василя Хмарного, гайдамаків Прокопа Скряги, Остапа Макосія, Мусія. Поетичний, інтимізований образ благородної Стесі – нареченої Василя Хмарного. Змалювання польської шляхти та її прислужників. Особливості поетики драми: наскрізні образи “алмаза” і “жорна”, їх символічне значення: “Жорно” – символ тяжкого життя народу і водночас помсти за жорстокість панства. Драматична поема “Свіччине весілля” (“Пісня про Свічку”). Дія п’єси – Київ ХV і ХVІ ст., який перебував тоді під владою литовських магнатів. Повстання київських цехових ремісників під проводом зброяра Івана Свічки не є історичним фактом, а творчим домислом автора, створеним на основі історичних документів про “заборону світла” в ремісничих окраїнах міста. Барвиста галерея ремісників, котрі люблять свою працю – витівник-кравець Коляндра, велетень кожум’яка Чіп, ковалі і кушнірі, золотарі і бондарі, бублейниці і дівчата – змушені служити воєводі, не маючи права засвітити світло вночі. Іван Свічка і його наречена Меланка – уособлення дум і прагнень трудівників. Здобуття грамоти про заборону світла – мета зброяра Івана Свічки: “... весілля справлю я своє, Як все Подольє свічками засяє”. Здобувши грамоту, Іван Свічка святкує своє весілля з Меланкою. Зрив весілля – ув’язнення Івана, якого чекає страшна кара – осліплення і страта. Згода воєводи зберегти життя Свічки при умові, якщо Меланка донесе свою весільну свічку до тюрми через буряну ніч. Подвиг дівчиною звершений. Але мужня Меланка гине, боронячи свою честь. “За Свіччине весілля!” – лунає гасло повсталих ремісників, очолених Іваном Свічкою, визволеним ними із тюрми. Утвердження волелюбності українського народу. Поетика поеми. Багатство мовностилістичних та поетичних засобів. Використання митцем багатства синоніміки з усномовного словника, характерних висловів, характерних для даної епохи. Утвердження Кочергою жанру віршованої історичної драматичної поеми в новітній українській драматургії.

Виявлення інтересу драматурга до сучасної тематики. Драма-феєрія “Марко в пеклі”. Використання у драмі сюжетної схеми “Пекельного Марка” – українського сатиричного вірша про “козарлюгу”, що проник у пекло і приборкав чортів. Дія п’єси – часи громадянської війни. Образ уповноваженого особливого відділу армії Марка, який розшукує вагони, що разом з накладним зникли внаслідок злочинних махінацій розкрадачів народного добра, які звили собі кубло на залізниці. Протиставлення цьому пекельному світові образу Марка, простої дівчини з робітничого середовища – Марусі, безпритульного хлопчика, котрі допомагають Маркові у його боротьбі. Сатирично-гротескні засоби, якими драматург таврує антинародні прояви “пекельного світу” – злочинців, розкрадачів, махінаторів.

Заглиблення у морально-філософські проблеми сучасності. Широка популярність комедії “Майстри часу”(первинна назва “Годинникар і курка”), яка на Всесоюзному конкурсі драматичних творів 1934 р. дістала третю премію. Філософська проблематика твору. Зіткнення різних концепцій часу. Своєрідність стилю комедії. Повернення драматурга до образу Карфункеля в роки війни. Подальші пошуки митця в розробці морально-етичних і філософських проблем (“Підеш – не вернешся”, “Ім’я”, “Вибір”).

Драматична поема “Ярослав Мудрий” (1944). Актуальність патріотичної ідеї твору, перегук з подіями часів написання п’єси. Мистецька виразність та психологічна складність образу князя Ярослава Мудрого, своєрідність системи персонажів, композиції твору. Дзвінкий ямбічний прозорий вірш драматичної поеми. Використання скарбів сучасної української мови з елементами старослов’янської лексики, церковнослов’янізмами. Афористичність мови твору. Самобутність тропів. Сценічність драматичної поеми “Ярослав Мудрий”.

П’єси воєнних років (“Чаша”, “Нічна тривога”, “Китайський флакон”). Їх позитивні якості і прорахунки. Найвизначніший з драматичних творів І.Кочерги повоєнного часу, що був опублікований уже після смерті автора, -- драматична поема “Пророк” (1948), у якій зроблено спробу відтворити образ Т.Шевченко трьох останніх років життя. Дія твору -- в Петербурзі та в Україні. Відтворення драматизму колізії – захоплення “світом радісного мистецтва” і перейнятість жорстокою кріпосницькою дійсністю, проти якої виступає поет і художник, геніальний пророк. Прагнення поета до особистого щастя. Мрії про родинний затишок, вірну дружину. Особлива увага до любовних невдач поета, елегійно сумовитість, що відтіняє риси масштабності духовного обличчя Кобзаря.

Значення творчості письменника в розвитку драматургії та українського театру.

Твори письменника
  1. Твори: У 3 т. – К.: Держлітвидав України, 1956.
  2. Драматичні твори. – К., 1989.

Література про письменника
  1. Брюховецький В.С. Іван Кочерга // Кочерга І. Драматичні твори. – К., 1989.
  2. Іван Кочерга (1881 – 1952) // Уліщенко А.Б., Уліщенко В.В. Українська література. Нова хрестоматія: У 2 кн. – Кн.. 2. – Харків: Терсінг, 1999. – С. 105.
  3. Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. – К.: Либідь, 1998. – Кн.. 1. – С. 393 – 397; Історія української літератури ХХ ст. : У 2 кн. – К.: Либідь, 1994. – Кн.. 1. – С. 712 – 719.
  4. Кузякіна Н.Б. Драматург Іван Кочерга. – К.: Рад. письменник, 1968. – 259 с.
  5. Голубєва З.С. Іван Кочерга: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1981. – 190 с.
  6. Чорній С. Драматичні твори І.Кочерги // Український театр і драматургія. – Мюнхен – Нью-Йорк, 1980.


МИКОЛА БАЖАН

(1904 – 1983)

Перші спроби в поезії 1919 – 1924 років -- “Рура-марш”, “Імобе з Галаму”, “Про жито й кров”. Тяжіння автора до футуризму. Перша збірка поезій “Сімнадцятий патруль” (1926). Відтворення подій громадянської війни, сувора романтика революційних боїв. Звернення до трагічних ситуацій. Самопожертва героїв творів “Протигаз”, “Сімнадцятий патруль” в ім’я революції, перегук з баладами М.Тихонова: “Гвозди бы делать с этих людей, Не было б крепче в мире гвоздей”. Відчуття прикрості буденщини: “Буденний час мигички та відлиг я полюбити хтів і полюбить не зміг”. Поетизація романтики минулого (“Різьблена тінь”, 1927). Прагнення здолати настрої розгубленості, туги. Нові зрушення в світогляді та в естетичному кредо поета. Заклики до товаришів по перу і насамперед до себе – скерувати “фрегат поетичний” в широке море життя, рубати ланцюги і зриватися з причалу. Творчий пафос збірки “Будівлі” (1929). Ствердження поета як зрілого майстра філософського напрямку. Узагальнююче філософське осягнення епох через образи-символи архітектурних споруд – готичного собору, барокової брами, модерного будинку.

Поеми М.Бажана. Тяжіння до поетичних узагальнень, філософічності. Свідченням приходу в українську поезію сильної художньої індивідуальності, поета “напруженої думки” (П.Тичина). Поема “Гофманова ніч” (1929), названа академіком Л.Новиченком “дивовижним шедевром двадцятип’ятирічного автора”. Особливості стилю поеми, її художня філософічність. Перегук з атмосферою сучасної авторові епохи.

Спроба відгукнутись на проблеми української національної культури в незавершеній поемі “Сліпці” (1920). Порушення питання боротьби проти застарілих традицій, котре гаряче дебатувалося в літературно-мистецьких дискусіях 20-х років.

Нові мотиви у творчості поета 30-х років. Використання традицій Лесі Українки у створенні філософської поезії, “драми ідей”: “Гетто в Умані “, “Трилогія пристрасті”, “І сонце таке прозоре”. Поема “Число” (1931). Спроба через символіку числа подати образно-філософську характеристику доби п’ятирічок. Складність образів, надуманість асоціативних зближень, спрощеність ритмомелодики. Сліди експерименталізму над словом. “Смерть Гамлета” (1932) – страхітливий пафос утвердження тоталітарної ідеології.

Філософська поема-трилогія “Безсмертя” (три повісті про Кірова). Данина поета кон’юнктурній темі – темі партії. Вірш про Сталіна “Людина стоїть в зореноснім Кремлі”, поема “Клич вождя”.

Тяжіння поета до циклізації віршів. Цикли “Узбекистанські поезії”, “Грузинські поезії”, об’єднані цілісністю мотивів. Ствердження безсмертя творчої праці, мистецтва, їх значущості в єднанні людей. Використання філософських мотивів “титанічного звитяжця” Фердовсі, задуми Сааді, “закованої газелі нестримного Гафіза”. Відтворення образу Тімура – “залізного Кульги”, який завойовував народи, гнобив їх, сіяв навколо страх і смерть, прокляття і зненависть. “Він смертю зник, як смертю виник”. Ні гробниця з дорогого нефриту, ні склеп не ввели у вічність кульгавого тирана. Безсмертна діяльність геніального узбецького поета Алішера Навої, якому довелося жити в жорстоку добу Тімура, автора всесвітньо відомої поеми “Фархат і Ширін”, згодом перекладеної М.Бажаном на українську мову.

Тема возз’єднання українських земель. Передчуття наближення війни (“Бориславські оповідання”, “Зброя миру”). Відтворення героїчних сторінок історії громадянської війни, боїв на озері Хасан (“Батьки й сини”, “Мати”). Декларативно-публіцистична поетика, агітаційно-пропагандистське поверхове рішення задумів творів.

Творчість М.Бажана в роки війни. Активна діяльність політичного працівника. Полковий комісар. Редактор газети “За Радянську Україну” для тимчасово окупованих областей. Виступи М.Бажана з публіцистичними статтями в багатьох центральних газетах, з листівками, віршами. Слова його пристрасної поезії “Клятва” прозвучали в перші дні війни по радіо для мільйонів людей:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів!

Збірка “Сталінградський зошит” (1942), створена буквально на полі бою поетом-фронтовиком. Продовження розробки філософської ідеї безсмертя героїчного подвигу, здійсненого в ім’я свободи рідної землі. Змалювання звитяг піхотинців, танкістів, льотчиків. Піднесення до філософського узагальнення поетичного образу “солдатського серця”, котре витримало вогонь Сталінграда, не згоріло в цьому пекельному вогні. Ствердження ідеї непереможності народу. Звернення до уроків історії в історичній драмі “Данило Галицький”, створеній в тяжких обставинах 1942 року, яку порівняв видатний російський поет І.Сельвінський з шедевром французькго епосу -- “Піснею про Роланда”. Відтворення перемоги українського князя Данила Галицького над агресивними нападниками , німецькими “псами-рицарями” тевтонського ордену. Розгром агресора – урок для всіх, хто зазіхав на поневолення слов’янської землі. Актуальність звучання поеми в часи Другої світової війни. Яскравість образності твору. Особливості його стилю. Багатство художніх прийомів, засобів, образів-персонажів, вражаючих тропів, поетичного синтаксису, звукопису. Сюжет і композиція поеми.

Цикл “Київські етюди”. Трагічні враження від розтерзаного фашистами Києва, болючі роздуми поета над руїнами дорогого міста, центру культури світової значущості. Вірші, присвячені першим годинам перебування поета у визволеному місті – “Біля університету”. Перед очима осмалений від пожару, з вибитими вікнами центральний корпус університету. Спалені книги, “як птиці, на мокрій панелі розпачливо б’ють обгорілим крилом”. Жадання кари за руїни Хрещатика, за безвинно розстріляних людей у Бабиному яру (“Яр”).

Повоєнна творчість поета. Громадсько-політична лірика з запануванням публіцистичності, з настановою відтворення проблем, стимульованих пропагандистським центром: викриття буржуазного світу, показ переваг соціалізму над капіталізмом, авангардної ролі СРСР у боротьбі за мир (“Англійські враження”). Оспівування Москви, дружби народів на чолі з “старшим братом” (“Біля Спаської вежі”). Переконливість інтернаціональних мотивів у збірках “Міцкевич в Одесі”, “Італійські зустрічі”. Засудження підозрілості, недовір’я серед людей як наслідку панування репресивно-тоталітарного режиму (поема “Політ крізь бурю”). Художні особливості твору. Відзначення поеми Шевченківською премією.

Оповідання у віршах “Боги Греції”, “Сіль”. Проблеми ролі і значення світової культури. Ідейно-художній зміст поеми-монологу “Нічні роздуми старого майстра”.

“Карби” (1978) – остання збірка поета. Її глибока філософська аналітичність. Посилення ліризації вірша. Вічні загальнолюдські ідеї життя і смерті, щастя і нещастя, сили людського розуму, його невпинний розвиток і вдосконалення, ствердження необхідності активного пізнання світу, сміливого дерзання, без якого немислима творчість, яка є “прозріванням правди”, “передчуванням суті”, “упертим пошуком істини”. Мотиви пізнання природи. Контрасти смерті і невмирущої молодості. Філософсько-естетичні проблеми в циклі “Нічні концерти”. Поетичне відтворення шедеврів світової музики. Образи митців різних народів – Миколи Леонтовича, Леоніда Грабовського, Ейтора Вілла-Лобоса, Едіт Піаф, Франца Шуберта, Яна Сібеліуса, Дмитра Шостаковича. Органічне синтезування в поетиці “Нічних концертів” образності музики, живопису, скульптури, архітектури. Багатство відточених деталей, асоціативних зближень, ритмомелодики віршів.

Перекладацька діяльність поета. М.Бажан-критик, публіцист, організатор і видавець “Української Радянської Енциклопедії”.

Твори письменника
  1. Твори: У 4 т. К., 1974--1975.
  2. Доробок. Вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1979.
  3. Думи і спогади. – К.: Рад. письменник, 1982.
  4. Карби: Вірші. – К.: Рад. письменник, 1978.
  1. Люди, книги, дати : Статті про літературу. – К.: Рад. письменник, 1982.
  2. Нічні роздуми старого майстра: Поема. – К.: Рад. письменник, 1976.
  3. Сліпці: Поема історична // Сучасність. – 1998. -- № 12. – С. 44 – 69.

Література про письменника
  1. Адельгейм Є. Микола Бажан. – К.: Дніпро, 1974.
  2. Бендер А. Поема М.Бажана “Сліпці” як текст-виклик: спроба теоретичного моделювання // Сучасність. – 1998. -- № 12. – С. 70 – 87.
  3. Воспоминания о Миколе Бажане: Сборник / Составители Бажан Н. В., Дейч Е. К. – Москва: Советский писатель, 1989.
  4. Голубєва З. С. Микола Бажан: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1984.
  5. Кипник-Григорьев Г. «Поэт, чей талант эпичен» // Литературная газета. – 1989. – 29 ноября.
  6. Крижанівський С.А. Микола Бажан. – К., 1954.
  7. Костенко Н. Поетика Миколи Бажана. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971.
  8. Лавріненко Ю. Микола Бажан. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики 20 ст. – К.: Рось, 1994.
  9. Майстер карбованого слова. Статті. – К.: Рад. письменник, 1964.
  10. Новиченко Л. Вибрані праці: В 2-х т. – К.: Дніпро, 1984. – Т. 2. -- С. 9-147.
  11. Новиченко Л. О Миколе Бажане // Новиченко Л. Н. Избранные работы. – Москва, 1985. – Т. 1.
  12. Новиченко Л. М. Микола Бажан // Історія української літератури 20 століття: У 2-х кн.. – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1; Там же. – К.: Либідь, 1998. – Кн. 1.
  13. Про Миколу Бажана: Літературно-критичні статті, есе. – К.: Рад. письменник, 1984.
  14. Суровцев Ю. Поэзия Миколы Бажана. – Москва: Советский писатель, 1970.


ЮРІЙ СМОЛИЧ

(1900 – 1976)

Формування світогляду і естетичних смаків письменника (“Книга про себе”, “Я вибираю літературу”). Перші літературні спроби. Активна участь у громадському й літературному житті другої половини 20-х – початку 30-х років.

Пошук нових тем, нових героїв, свого стилю. Використання жанру політичного памфлету у повісті “Півтори людини”; “репортажний” роман “Сорок вісім годин”. Втрати письменника в зверненні до кон’юнктурної теми викриття “буржуазного націоналізму” (повісті “Фальшива Мельпомена”, “По той бік серця”). Елементи пригодництва, іронія й гротеск у відображенні тогочасної дійсності. Науково-фантастичний цикл Ю.Смолича “Прекрасні катастрофи”.

Політична актуальність і художня своєрідність романів “Господарство доктора Гальванеску”, “Ще одна “прекрасна катастрофа”, “Що було потім”. Трилогія Ю.Смолича “Дитинство”, “Наші тайни”, “Вісімнадцятилітні”.

Художнє дослідження долі народу в революції й громадянській війні в романі “Світанок над морем” та дилогії “Рік народження 1917”. Історичні джерела романів “Мир хатам – війна палацам”, “Реве та стогне Дніпр широкий”. Тенденційність в осягненні української революції. Епіко-хронікальний характер розповіді. Особливості композиції.

Мемуарний цикл (“Розповіді про неспокій”). Багатство спостережень і фактів. Публіцистика Ю.Смолича: “Вороги людства та їх найманці”, “Розмова з читачем”, “Про хороше в людях” (у співавторстві з Максимом Рильським).

Твори письменника

1. Твори: У 8 т. – К.: Дніпро, 1983 – 1986.

Література про письменника
  1. Волинський К. З когорти фундаторів // Смолич Ю. Твори. – К., 1971. – Т. 1. – С. 5 – 23.
  2. Голубєва З.С. Юрій Смолич: Літературний портрет. – К.: Дніпро, 1990. – 204 с.
  3. Загребельний П. Син віку [Вступна стаття] // Смолич Ю. Твори: У 8 т. – К.: Дніпро, 1983. – Т. 1. – C. 5 – 15.
  4. Колесник П. Післямова // Смолич Ю. Мої сучасники. – К.: Радянський письменник, 1978. – С. 373 – 375.
  5. Недзвідський А. Роман Ю.Смолича “Світанок над морем” // Смолич Ю. “Світанок над морем”. – К.: Художня література, 1956. – Кн. 2. – С. 393 – 405.
  6. Про Юрія Смолича: Спогади, статті, листи. – К.: Рад. письменник, 1980. – 367 с.
  7. Шаховський С. Повість про романіста. – К.: Дніпро, 1970. – 176 с.


ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

(1894 – 1956)

Могутній талант письменника, кінорежисера світового масштабу. “Слов’янство, -- відзначив Чарлі Чаплін, -- поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка”. Філософсько-естетичні погляди О.Довженка. Послідовний активний захист гуманістичних принципів у мистецтві.

Формування світогляду молодого О.Довженка. Значення національно-визвольних процесів в Україні у виробленні суспільно-політичних поглядів. Глибинність вражень від фольклорних джерел, котрими захоплювався О.Довженко іще в дитинстві.

Пошуки свого місця в мистецтві. Мрія стати художником. О.Довженко – секретар консульського відділу торгового представництва УРСР в Німеччині (1922). Заняття в приватній художній майстерні і відвідування одночасно лекцій у берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. Праця з липня 1923 р. художником–ілюстратором газети “Вісті”. Майстерність політичних карикатур, які підписувалися псевдонімом Сашко. Учасник літературно-мистецьких диспутів, зустрічей. З 1926 р. О.Довженко на Одеській кіностудії. Захоплення новим мистецтвом.

Початок творчості О.Довженка в кіно. Сатирична комедія “Вася-реформатор” (1926), короткометражна комедія “Ягідка кохання” (1926). Сценарії до цих фільмів написані самим О.Довженком. Наступні фільми -- “Сумка дипкур’єра” (1927), “Звенигора” (1928). Виступ О.Довженка перший і останній раз в якості актора у картині “Сумка дипкур’єра” (привабливий, символічно-патетичний образ кочегара).

Мистецькі відкриття у фільмі “Звенигора”. Успішна демонстрація фільму в Москві, Парижі, Голландії, Бельгії, Аргентині, Мексиці, Канаді та в інших країнах. Події революції у фільмі “Арсенал”. Тлумачення подій О.Довженком з прорадянських позицій, одначе загальнолюдське і національне не з’ясовуються тут з виключно класових позицій.

“Земля” (1930), визнана одним з кращих творів світового кінематографу. Піднесення соціально-історичної конкретики, засобів агітки до незглибимих мистецьких узагальнень, поетичної філософічної символіки. ”Земля відкрила переді мною поетичний світ кінематографа,” -- відзначив Михайло Ромм. Близькість кінофільму “Іван” утвердженням національної ідеї з фільмом “Земля”. Перехід на роботу в Мосфільмі. Відрив від України, що переживала жах 1933 року.

“Щорс” (1939), названий автором кіноепопеєю. Своєрідна відповідь на наближення фашистської агресії. “Пам’ятник народу” -- так визначив О.Довженко ідейну сутність свого твору. Майстерність у створенні колоритних народних характерів у гумористичному ключі (Боженко, Троян, Чиж). Яскрава колоритність сцени смерті Боженка, витриманої у реквіємно-патетичному дусі. Мистецьке кредо, висловлене Довженком у зверненні до творців фільму: “Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою. Перегляньте всіх артистів і приведіть до мене артистів красивих і серйозних... Геть всі п’ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте золото правди”. Поетика твору. Мистецько-досконале поєднання життєвої конкретності з крилатим романтизмом, реалістичних влучних і виразних подробиць і узагальнено-символічних барв.

Творчість О.Довженка в роки Другої світової війни. 1941 – 1943 роки – він на фронтах Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому як політпрацівник, військовий кореспондент. Масштабність творчих набутків. Створення документальних фільмів. Бойові публіцистичні статті. Класичні, сповнені трагічно-героїчного пафосу оповідання “Незабутнє”, “Ніч перед боєм”, “Відступник”, “Стій, смерть, зупинись!”, “На колючому дроті”, “Воля до життя”, “Битва”, “Перемога”, “Мати”. Створення повнометражного документального фільму “Битва за нашу Радянську Україну”, котрий було дубльовано 26-ма іноземними мовами. Створення ще одного документально-хронікального фільму – “Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель”. Значення цих стрічок для розвитку воєнної кінодокументалістики.

Правдивий і неперевершено мистецький образ народу у кіноповісті “Україна в огні”. Проникнення письменника в глибини психології народу, в осягнення спопеляючої його ненависті до ворога, в його напружене мислення, мудрі судження про життя і смерть. Сміливе відтворення трагізму війни. Жахи і морок відступу окупації. Ненависть до окупантів. Мужність письменника в постановці гострих питань, з якими вустами героїв повісті звертається до самого Сталіна: що ж сталося, що не б’ємо ворога на його території “малой кров’ю, могучим ударом?” Виступ Сталіна на спеціально зібраному Політбюро з розгромною критикою повісті. Звинувачення О.Довженка в українському буржуазному націоналізмі. Піддання О.Довженка остракізму – вилучення з різних правлінь, комітетів, товариств. Заборона видання твору і його постановки. Значення повісті. Особливості її стилю. “Мені важко од свідомості, -- записував О.Довженко у щоденнику, -- що “Україна в огні” – це правда”.

Продовження осмислення війни в “Повісті полум’яних літ”. Невдоволення письменника цим твором (брак гостроти й драматизму). Початок роботи над романом “Золоті ворота”. Завершення п’єси “Потомки запорожців”.

Проблематика післявоєнної творчості. Тривожна патетика осягнення, складних суспільних проблем у кіноповісті й фільмі “Поема про море” (1956). Художньо-філософське осмислення “первісної природи”, народних основ і джерел сучасності (“Зачарована Десна”). Зворушливий ліризм, колоритна мальовничість, теплий гумор кіноповісті.

“Щоденник” О.Довженка – унікальний документ епохи. Соціально-філософські роздуми митця, притлумлюваного тоталітарним режимом. Записні книжки. Літературно-мистецькі та публіцистичні статті. Масштабність, високий інтелектуалізм, патетичне сприймання високого, красивого і значущого в житті і в людині. Риси новаторства. Своєрідність стилю. Високий взірець громадянської мужності. Драматизм долі. Етичні уроки.

Світове значення творчості О.Довженка. Його вплив на сучасну літературу і мистецтво України і світу.

Твори письменника
  1. Твори. В 5 т. – К.: Дніпро, 1983--1985.
  2. Твори. В 5 т. – К.: 1964-1966.
  3. Україна в огні: Кіноповість, щоденник. – К., 1990.
  4. Господи, пошли мені сили. Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. – Харків, 1994.
  5. Зачарована Десна: Оповідання, щоденник. – К.: Дніпро, 2001.

Література про письменника
  1. Бабишкін О. К. Олександр Довженко – публіцист. – К., 1989.
  2. Бажан М. Олександр Довженко. – К., 1930.
  3. Барабаш Ю. Чисте золото правди. – К.: Рад. письменник, 1962. – 292 с.
  4. Барабаш Ю. Довженко: Некоторые вопросы эстетики и поэтики. – Москва: Худож. література; 1968. – 273 с.
  5. Бодик Л. Джерела великого кіно. – К., 1965.
  6. Грищенко О. С. З берегів зачарованої Десни. – К. 1964.
  7. Довженко і світ: Творчість О. П. Довженко в контексті світової культури. – К.: Рад. письменник, 1984. – 222 с.
  8. Довженко в воспоминаниях современников. – Москва, 1982.
  9. Дончик В. Олександр Довженко // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. – К.: Либідь, 1998. – Кн. 2. – С. 218--226.
  10. Золотоверхова І., Коновалов Г. – Довженко – художник. – К., 1968.
  11. Куценко М. В. Сторінки життя і творчості О. П. Довженка. – К., 1975.
  12. Коваленко М., Мішурін О. Син зачарованої Десни. – К., 1984.
  13. Коваленко М., Мішурін О. З Довженкової криниці: Спогади і статті. – К.: 1984.
  14. Корогородський Р. Довженко у полоні // Сучасність. – 1992. -- № 2.
  15. Корогородський Р. Довженко й український П’ємонт // Сучасність. –1993. -- № 6.
  16. Корогородський О. Хресна дорога до “Зачарованої Десни” // Довженко О. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. – Харків, 1994.
  17. Олександр Довженко: Життя і творчість: -- К.: Дніпро, 1975. -- 195 с.
  18. Кошелівець І. Олександр Довженко : Спроба творчої біографії. -- Мюнхен, 1980.
  19. Лавріненко Ю. Олександр Довженко // Українське слово. Хрестоматія української літературної критики 20 ст.: У 3 кн. – К.: Рось, 1994. – Кн. 2. – С. 37-- 47.
  20. Олександр Довженко: Збірник спогадів і статей про митця. – К.: 1959.
  21. Оренев Р. Олександр Довженко. – К., 1959.