Geum.ru

Робоча навчальна програма з дисципліни Історія української літератури ( ХХ ст. ) Для спеціальності 030501 - українська мова та література Факультет філологічний  

Вид материалаДокументы

Содержание


Михайло стельмах (1912--1983)
Олесь гончар
Василь стус
Олександр білецький
Леонід новиченко
Ліна костенко
Павло загребельний
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ

(1912--1983)


Формування творчої особистості митця. Поетична творчість. Збірки “Добрий ранок”, “За ясні зорі”, “Шляхи світання”, “Жито сили набирається”, “Поезії”, “Мак цвіте”. Уславлення мирної праці й воєнної звитяги. Вірші для дітей.

Рання проза. Відображення подій війни у циклі новел “Березовий сік”. Проблематика, сюжет, композиція роману “Велика рідня”. Розкриття образів Дмитра Горицвіта, Григорія Шевченка, Варивона Очерета.

Роман “Кров людська – не водиця”. Проблематика, композиція. Зображення народу і революції, буремних суспільних процесів в українському селі. Високохудожнє розкриття правди життя. Образ Свирида Мірошниченка. Засоби творення характерів у творі. Народнопоетична основа роману. Оптимізм і ліризм. Багатство мови, ясність стилю.

Роман “Хліб і сіль”, його історичний характер і проблематика. Глибина і всебічність розкриття образів-персонажів, майстерність їх індивідуалізації.

Відображення в романі “Правда і кривда” (”Марко Безсмертний”) гострих проблем повоєнного села. Життєва основа твору. Утвердження високо гуманістичних взаємин між людьми. Композиція, сюжет, система персонажів. Втілення в центральному образі – Марка Безсмертного – ідеї безсмертя народу, торжества правди і сили життя. Мистецтво творення характеру. Розкриття в характерах Григорія Задніпровського, Броварника, Катерини, Степаниди моральної краси, трудівничої величі.

Проникливий ліризм повістей “Гуси-лебеді летять” і “Щедрий вечір”; узагальнені картини та образи автобіографічних творів.

Роман “Дума про тебе”. Втілення любові до рідної землі, оспівання чистоти і краси людських почуттів, шанобливе ставлення до жінки. Звеличення людини в образах Богдана Романишина, Максима Туровця, Соломії, Ярини.

Лірико-романтична, героїчна розповідь про трудні й щасливі шляхи українського села (”Чотири бороди”). Високомистецьке осягнення в романі драматизму суспільних процесів. Пафос людяності, концепція правди, добра, краси й поезії людського життя (Віктор Мусульман, Зиновій Сагайдак, Максим Віденко, Ярослав Хоролець, Терентій Шульга, родина Гримчів). Мова і стиль роману.

Драматургія М.Стельмаха. П’єси “Зачарований вітряк”, “Правда і кривда”, “Дума про любов”...

Публіцистика. Громадська і державна діяльність. Особливості художньої манери, творчий стиль М.Стельмаха. Створення неоромантичної епопеї, глибоке осягнення життя українського селянства ХХ століття, незнищенності народної снаги і духу. Ліризація епічного викладу, своєрідне використання фольклорних традицій.


Твори письменника

1.Твори. В 7 т. - К.: Дніпро, 1982--1984.

Література про письменника:
  1. Бабишкін О. Михайло Стельмах. - К.: Радянський письменник, 1961. – 217 с.
  2. Буряк Б. Слово про художника і людину // Стельмах М. Твори. – К., 1972. Т. 1. – С. 5--20.
  3. Кононенко П. Михайло Стельмах: // Матеріали до вивчення історії української літератури. -- К., 1966. -- Т. 5. – Кн. 2. - С. 322-354.
  4. Рильський М. Поезії Михайла Стельмаха // Рильський М. Статті про літературу. –К.: Дніпро, 1980. - С. 368--370.
  5. Руденко-Десняк А. Верность герою: Размышления о прозе Михайла Стельмаха. – Москва: Сов. писатель, 1980. – 236 с.
  6. Семенчук І. Михайло Стельмах. – К.: Дніпро, 1982. – 228 с.
  7. Семенчук І. Романи Михайла Стельмаха. – К.: Рад. письменник, 1976. – 214 с.
  8. Наш Михайло Стельмах: Літературно-критичні статті, етюди, есе. – К.: Рад. письменник, 1982. – 367 с.
  9. Про Михайла Стельмаха: Спогади. – К.: Рад. письменник, 1987. – 407 с.


ОЛЕСЬ ГОНЧАР

(1918 – 1995)

Початок творчості в період навчання в Харківському технікумі журналістики. Перші новели. Звернення до морально-етичних проблем. (“Іван Мостовий”, “Черешні цвітуть”, “Орля”). Увага до цільних людських особистостей, ліризм творів. Збірка “Фронтові поезії” (1985) – стиснуті “конспекти почуттів” (“Вирізьблю на камені”).

“Прапороносці”. Відображення переможного походу Радянської Армії 1944 – 1945 років в трьох частинах роману “Альпи”, “Голубий Дунай”, “Злата Прага”. Характери майора Воронцова, Юрія Брянського, Хоми Хаєцького, Євгена Черниша, Шури Ясногорської, братів Блаженків та інших воїнів. Багатство образотворчих засобів.

О.Гончар – майстер психологічної новели. Ідеали інтернаціоналізму й гуманізму в новелістиці (“Модри Камень”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”). Відображення патріотичного подвигу молоді в повісті “Земля гуде”.

Зображення творчої праці, трудових звитяг, духовного світу народу у повоєнний період (повісті “Микита Братусь”, “Щоб світився вогник”, збірки новел “Південь”, “Чари-комиші”, “Маша з Верховини”). Новаторство письменника у розкритті краси людини праці, проблеми гуманізму. Виступи проти егоїзму, морального браконьєрства, куцості в психології людей (новели “Жайворонок”, “Пороги”, “Соняшники”, “Людина в степу”, “На косі”, “Бондарівна”).

Соціальні і національні процеси в Україні напередодні революції і в роки громадянської війни. Романи “Таврія” (1952), “Перекоп” (1957). Роман “Людина і зброя”(1968) – новий крок у творчості митця.. Проблематика, спрямування твору. Тема незахищеності людини в деспотичному світі, її моральної витривалості. Екзистенціальні мотиви в романі. Своєрідність композиції, нові засоби сюжетоскладання. Мистецтво змалювання характерів (Колосовський, Духнович, Степура, Лагутін, Криворучко). Ідейно-композиційна роль внутрішніх монологів. Ідея соціалістичного гуманізму в творі. Відзначення “Людини і зброї” Шевченківською премією.

Уславлення творчої праці народу, ідея спадкоємності поколінь, соціальна, моральна проблематика, тема боротьби за мир у романі “Тронка” (1963). Гуманістичний пафос, ідейно-художнє новаторство твору. Оптимістичне, романтично-піднесене трактування життя. Мистецтво творення типових характерів (Горпищенки, капітан Дорошенко, Лукія Рясна та ін.), відзначення роману Ленінською премією.

Роман “Собор” (1968). Гострота, актуальність проблематики, новаторство, образи, прогностичність твору, його оцінка в критиці та літературознавстві. Кампанія ідеологічного шельмування письменника, паплюження роману вульгарно-соціологічною критикою.

Концепція життя і мистецтва в романі “Циклон”. Філософська заглибленість, ідейно-художня поліфонія твору. Багатозначність образу “циклона”. Соціально-історичні, онтологічні, екологічні аспекти твору. Композиційна майстерність; категорії простору й часу в романі. Поглиблене художнє дослідження образу Богдана Колосовського. Характери Івана Решетняка, Шаміля, Сергія-оператора, Ярослави-кіноактриси.

Проблеми, виховання підростаючого покоління (повість “Бригантина”). Традиційне й новаторське в художньому осмисленні проблем. Утвердження пафосу творчої праці. Багатогранний характер Порфира Кульбаби – доброго й лихого водночас, підлітка “дисгармонійної” й цілісної натури.

“Берег любові” – роман про сучасників складної долі, проблеми духовності людей. Спадкоємність і неповторність народних характерів (учасник “вогненних рейсів” Андрон Ягнич, людина “невідпорної владності” Сава Чередниченко, духовна спадкоємиця Шури Ясногорької Інна Ягнич).

Новаторство проблематики, образів, композиції, стилю роману “Твоя зоря”. Філософсько-гуманістична основа твору. Багатогранна художня символіка образу Мадонни, всієї образної системи роману. Олесь Гончар – публіцист.

Публіцистика Олеся Гончара. Громадсько-політична діяльність письменника.

Твори письменника
  1. Твори: У 6 т. – К.: Дніпро, 1978 – 1979.
  2. Твори: У 7 т. – К., 1987 – 1988.
  3. Далекі вогнища: Нові твори. – К., 1987.
  4. Чим живемо: На шляхах до українського відродження. – К., 1991.
  5. Чим живемо, чим житимемо // Слово і час. – 1992. -- № 3.
  6. Душа й природа в злагоді своїй забезпечать надійність життя: Із записів на окремих аркушах // Слово і час. – 1996. – № 4

Література про письменника
  1. Бабишкін О. Олесь Гончар. – К., 1968.
  2. Вервес Г. Роман-застереження “Собор” // Слово і час. – 1990. -- № 4.
  3. Горбач А.Г. Довкола реабілітації “Собор” Олеся Гончара // Сучасність. – 1987. -- № 2.
  4. Галич В. Асоціоніми в поетиці Олеся Гончара // Дивослово. – 1995 . -- № 4.
  5. Килимник О. Олесь Гончар. – К., 1966.
  6. Коваленко Л. Олесь Гончар // Гончар О. Твори. – Т. 1. – К., 1966.
  7. Малиновська М. Олесь Гончар. – К., 1971.
  8. Наєнко М. Краса вірності. – К, 1981.
  9. Погрібний А. Орбіти художнього слова // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – К., 1994. – Кн. 3.
  10. Сверстюк Є. Собор у риштованні // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – К., 1994. – Кн. 3.
  11. Рудницький Л. Олесь Гончар і українська діаспора. – Слово і час. – 1998.-- № 4 – 5.
  12. Семенчук І. Олесь Гончар – художник слова. – К., 1986.
  13. Сверстюк Є. Нове прочитання “Собору” Олеся Гончара // Всесвіт. – 1992. -- № 5.
  14. Про Олеся Гончара: Літературно-критичні статті, листи, етюди. -- К.: Радянський письменник, 1978. – 647 с.
  15. Слово про Олеся Гончара: Нариси, статті, листи, есе, дослідження. – К.: Радянський письменник, 1988. – 647 с.


ВАСИЛЬ СТУС

(1938--1985)

Василь Семенович Стус – поет-правозахисник, задушений тюрмами, гулагами в добу застою. Творець поезій виключної інтелектуальної наснаженості, напруженості думки, сконденсованості ліризму, почуттів вибухової експресії, скоординованих непохитністю борця: “Раб не може бути поетом”. Представник опозиційно настроєної, національно свідомої інтелігенції, котра одверто протистояла репресивно-тоталітарному режимові.

Формування творчої індивідуальності В.Стуса. Пробудження інтересу до поезії в дитинстві. “Перші уроки поезії” – мамині. “Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати”. Перший віршик написав у четвертому класі. Продовження “віршозацікавлення” у старших класах, “коли прийшла любов”. В роки навчання в інституті – перші виступи в критиці. Пробудження в духовному світі В.Стуса “тужіння за Україною не донецькою, а за справжньою”.

В час перебування в армії – “прийшов до мене Бажан”. Тоді ж з’явилися перші друковані вірші (1959). Післяармійські роки поет вважає “часом поезії”. “Захоплення поезією Пастернака,. Любов до Гете, Свідзинського, Рільке”, славних італійців Угаретті, Квазімодо, “густої” прози Л.Толстого, Хемінгуея, Стефаника, Пруста, Камю. Дуже вабив Фолкнер. Цінував молодих сучасників -- В.Голобородька, М.Вінграновського, Л.Кисельова.

Перша публікація добірки віршів -- “Порив”, “Ранній березень”, “Радість” у “Літературній Україні” 22 грудня 1959 р., супроводжуваної напутнім словом А.Малишка: “Щасливої дороги Вам, молодий поете!” Малишко відзначив “добре знання мови”, “загальну культуру” літератора, якому тоді минув 21 рік. Підтримка А.Малишка окрилила В.Стуса, сприяла появі добірок віршів у республіканських журналах “Вітчизна”, “Дніпро”. Романтична піднесеність ліричного героя цих поезій. Його рання молодеча радість, викликана красою природи, пориванням “в полі до води, до гір, до зір, до молодого сміху”, бажання бути “вдячним сином, сином землі”. Романтичний образ поета у ранніх творах В.Стуса. Порівняння його з “вічним дервішем” (дервіш – перське: жебрак). Але він жебрає не задля шматка хліба, а просить у всесвіту нових скарбів краси, мріє про гармонійність настроїв і почуттів, прагне внутрішньої розкутості душі, нетутешності поетичних злетів. “Світлий мажор, що втілився у яскравих тропах – “молодий сміх”, “рання радість”, “поле на безмежжі”. Порівняння поета з суддею, людиною мужньою, готовою здолати “людську зловтіху”.

Звинувачення поета в антирадянській пропаганді. Злам у творчому процесі. Наснаженість душі поета одержимістю спротиву всьому тому, що прийшло з неосталінізмом: топтання національної свідомості, насилля над живою думкою, репресії, переслідування за найменшу спробу самостійного мислення. Тяжіння до романтично-філософської поезії поступається місцем пануванню у віршах загостреного драматизму, а то й трагізму. Поява мотивів обурення, викриття владик, які, клянучись вірності соціалізмові, будують “сказати б, сімейний комунізм, творять в стінах власної квартири, забуваючи, що поряд із ними, може, людина живе в біді і нестатках”.

Виступи В.Стуса на захист переслідуваних письменників І.Світличного, В.Мороза, Л.Костенко. Обурення з приводу долі Остапа Вишні. Дослідження проблеми деформації могутнього таланту П. Г.Тичини. Утвердження поета на позиції непримиренного борця проти системи тоталітаризму. Заборона видання творів поета, зокрема перших збірок -- “Зимові дерева”, “”Веселий цвинтар”. Збірка “Зимові дерева”, що валялась по шухлядах видавництва “Радянський письменник”. Відчислення В.Стуса з аспірантури Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка АН УРСР (вересень 1965). Хвороба дружини (туберкульоз), малолітнього сина, вісімдесятилітнього батька. Видання книжок В. Стуса на Заході: “Зимові дерева” (1970), “Круговерть” (1973), “Палімпсести” (1986).

Арешти поета – перший 1972 р. В 1979 р. після ув’язнення (Мордовія, Колима) повернення до Києва. Через вісім місяців – новий арешт і засудження на 15 років позбавлення волі. Поет опинився у самому пеклі ГУЛАГів, де і загинув. Академік Андрій Сахаров у своїй нобелівській лекції, виголошеній з відомих причин не ним самим, а його дружиною в Шведській Академії, серед в’язнів совісті назвав і нашого поета: “Вирок Стусу – ганьба репресивній системі”.

Особливості проблематики, саркастичної поетики збірки “Веселий цвинтар”.

Тюремна поезія В.Стуса – свідчення творчого зростання поета у нелюдських умовах, “в снігах на чужині”. Виключно гострий трагізм її стилю. Складники стилю – образи тюрми, мороку неволі, нелюдських мук, насилля. Словотвором на позначення тюремщини і неволі – “всебіда”, “життєсмерть”, “смертеіснування”. Широка шкала образних позначень настроєвості цієї поезії: журба, туга, печаль, відчай, смуток, жалоба. І все це “людською мукою взялося”. Підсилення психологічних страждань паралелістичними образами природи, яка також тужить, а то й плаче. Плаче-ридає на колимськім морозі калина. Та в “чужинецькій землі” вона “зацвітає рудими слізьми”. Використання зорових образів на розкриття людського страждання. Повторювані деталі на позначення страждань у неволі: тюрма, грати, кат, варта, концтабір, цвинтар, міліціонер. Не раз звучить і мотив смерті. Запанування у стилі тюремної поезії В. Стуса саркастично-іронічного начала, сполученого з гнівом і обуренням. Символіка чорного кольору на позначення горя й страждань.

Збагачення індивідуального стилю В.Стуса творчим і новаторським використанням стильового багатства поезії Т. Г. Шевченка.

Резонанс творчості Василя Стуса в громадсько-політичному, культурному житті України, зарубіжжя. Відзначення збірки В. Стуса “Дорога болю” Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка. Повернення В.Стуса в історію української літератури, з якої його ім’я було викреслено на довгі часи. Висунення творчості В.Стуса на Нобелівську премію. Дослідження творчості поета.

Твори письменника
  1. Твори: У 4 т., 6 кн. (т.5, т. 6 – додаткові). – Львів: Видавнича спілка “Просвіта”, 1994 – 1997.
  2. Автобіографія // Філософська і соціологічна думка. – 1990.-- № 2. –С. 103--108.
  3. Дорога болю: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1990. – 222 с.
  4. Веселий цвинтар: Поезії. – Варшава: Видавниче агентство об’єднання українців у Польщі, 1990. – 112 с.
  5. Страждання без батьківщини (з табірного зошита В. Стуса) // Україна. 1990. -- № 23. – С. 15--16.
  6. Феномен доби. Сходження на Голгофу слави. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Знання”, 1993. – 96 с.
  7. Під тягарем хреста: Поезії. – Львів: Каменяр, 1991. – 159 с.
  8. Вікна в позапросторінь. – К.: Веселка, 1992. – 262 с.
  9. Стус В., Литвин Ю. Передчуття: Зб. вибраних поезій. – Львів: Фенікс, 1991. – 159 с.
  10. Поезії // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики 20 ст. – К.: Рось, 1994. – Кн. 3. – С. 395--405.

Література про письменника:
  1. Болабольченко А. “Цей бенкет смерті в образі життя...”: За матеріалами кримінальних справ В. Стуса // Вітчизна. – 1991. -- №. – С. 141--151.
  2. Вірний М. “Народе мій, до тебе я ще верну...” /Кримська Світлиця. – 1995. – 2 вер.
  3. Гармаш Г. Червоне і чорне: Поезія – доля Василя Стуса // Слово і час. – 1991. - № 5. – С. 20-25.
  4. Дзюба І. Вступне слово // Стус В. Під тягарем хреста: Поезії. – Львів: Каменяр, 1991. – 159 с.
  5. Драч І. Василь Стус – поет трагічної долі // Стус В. Дорога болю. – К.: Радянський письменник. 1990.
  6. Жулинський М. Василь Стус (1938-1985) //Жулинський М. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. – С. 416--431.
  7. Ільницький М. Палімпсести В. Стуса // Вітчизна. – 1990. -- № 3. – С. 14--16.
  8. Капустянська М. Василь Стус – очима сина // Українська думка. – Лондон, 1992.
  9. Коцюбинська М. “На цвинтарі розстріляних ілюзій...” // Слово і час. – 1990. - № 6. – С. 21--32.

10.Коцюбинська М. Василь Стус // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. – К.: Либідь, 1995. – С. 185--193.

11.Мельник В. Металінгвістична проблема двоголосся та діалогічних відносин у поезії В. Стуса // Слово і час. – 2000. – № 9. – С. 32-32.

12.Оникієнко І. Символ “веселий цвинтар” в “естетиці страждання” В.Стуса // Слово і час. – 1997. -- №2. – С. 54-58.

13. Овсієнко В. Духовний подвиг не минає марно (В.Стус). // Слово і час. – 1999. - №7. – С. 16--18.

14. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки В. Стуса // Дивослово. – 1994. -- №1.

15. Рарицький О. “Палімпсести” Василя Стуса: духовна домінанта / Слово і час. – 1999. -- № 12. – С. 62--64.

16.Сахаров А. Учасникам Мадридської наради для перевірки Хельсінського акту: Лист на захист В. Стуса // Вітчизна. – 1990. -- №3. – С. 13.

17. Слабошцький М. Повернення поета // Поезія-89. – К., 1989. – Вип. 2. – С. 148--149.

18. Стус Д. Берегами конспектів Василя Стуса // Слово і час. – 2000. - № 9. – С. 42--44.

19. Шевельов Ю. Трунок і трутизна // Українське слово. Хрестоматія... – К.: Либідь, 1994. – Кн. 3. – С. 366—39.


ОЛЕКСАНДР БІЛЕЦЬКИЙ

(1884 – 1961)

Олександр Іванович Білецький – критик, історик, теоретик літератури. Умови формування таланту, національні, світові джерела. Активна участь у будівництві української культури й підготовці літературознавчих кадрів.

Праці “Легенда про Фауста у зв’язку з історією демонології”, “Старовинний театр у Росії” (про український театр ХVІІ – XVІІІ ст.) і “В майстерні художнього слова”. Дослідження проблем теорії літератури, психології художньої творчості, історії вітчизняної і світової літератури від давніх часів до сучасності.

Статті про українську поезію й прозу першого 20-ліття ХХ ст. Статті з питань розвитку російської літератури XVIII століття й російського романтизму, про творчість О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Некрасова, О.Герцена, І.Тургенєва, Ф.Достоєвського, М.Горького, В.Брюсова. Дослідження про Арістотеля, Ювенала, Овідія, Есхіла, Данте, Шекспіра, Гете, Свіфта, Діккенса, Лесажа, Бехера.

Праці про творчість Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського, В.Союри, С.Скляренка.

Огляди “Шляхи розвитку російсько-українського єднання”, “Українська література серед інших слов’янських літератур”. Риси дослідницького методу і стилю О.Білецького.

Твори письменника:
  1. Твори: У 5 т. – К.: Наукова думка, 1965 – 1966.
  2. Від давнини до сучасності. – К., 1960. – Т. 1-2.
  3. Письменник і епоха. – К., 1963.
  4. Избранные труды по теории литературы. – Москва, 1964.
  5. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1990. – 254 с.

Література про письменника
  1. Гудзій М.К. Олександр Іванович Білецький. – К., 1959.
  2. Дзеверін І. Олександр Іванович Білецький // Українська літературна енциклопедія. – К., 1988. – Т. 1. – С. 178 – 179.
  3. Про Олександра Білецького. Спогади, статті. –К., 1984.


ЛЕОНІД НОВИЧЕНКО

(1914 – 199 )

Леонід Миколайович Новиченко – визначний український літературознавець, критик, теоретик літератури. Формування хисту дослідника, який виразно розкрився у тичинознавчих працях “Павло Тичина”, “Поезія й революція”.

Праця “Не ілюстрація – відкриття!” (удостоєна Державної премії ім. Т.Г.Шевченка); утвердження специфіки літератури як художньої творчості. Вихід дослідника на важливу актуальну теоретичну проблематику через переборення ідеологічних стереотипів (“Стиль – метод – життя”, “Широта пошуку, розмаїття барв”, “Література і соціально-психологічні аспекти радянського способу життя”).

Вивчення взаємозв’язків літератур (“Єдина, багатонаціональна”, “До теми: поезія Великої Вітчизняної війни в інтернаціональному контексті”). Книги про Т.Г.Шевченка (“Тарас Шевченко – поет, борець, людина”), М.Рильського (“Поетичний світ Максима Рильського), М.Ірчана (“Мирослав Ірчан”) і утвердження системного методу аналізу та критики рецидивів вульгарного соціологізму й формалізму. Історична зумовленість здобутків і прорахунків.

Увага до конкретики твору, до індивідуальних особливостей стилю письменника, до проблем: традиції і новаторство, національне й інтернаціональне, зміст і форма, соціальне, філософське, психологічне у творах мистецтва – реальність видань “Життя як діяння”, “Від учора до завтра” та інших книг літературознавця.

Твори про письменника
  1. Вибрані праці: У 2 т. – К.: Дніпро, 1984.

Література про письменника:
  1. Губар О. Невичерпна криниця [Рец. на кн.: Леонід Новиченко. Поезія і революція. – К.: Дніпро, 1979. – 385 с. ] // Дніпро. – 1981. -- № 1. – С. 144 – 148.
  2. Канцельон А. Незрадливий друг // Слово і час. – 1999. -- № 3. – С. 45 – 48.
  3. Мушкетик Ю. Дошукуючись суті // Україна. – 1984. -- № 13. – С. 5 – 12.
  4. Некрологи про Леоніда Новиченка // Слово і час. – 1996. -- № 11 – 12. – С. 92 –94.
  5. Фащенко В. Поезія щедрої аналітичної думки // Новиченко Л.М. Вибрані праці: У 2 т. – К.: Дніпро, 1984. – Т. 1. – С. 5 21.


ЛІНА КОСТЕНКО

(нар.1930 р.)

Поетеса-новатор, що віртуозно володіє “багатством новітнього віршування” (М.Бажан). Ліна Костенко – “це унікальне явище в українській літературі і не тільки в українській, а й у європейській, світовій, тому що такої глибини переживань і самокритичних катувань, проекцій на долю України, я думаю, ще українська література не знала” (М.Жулинський).

Початок творчості. Поетеса друкуватись почала шістнадцяти років. До тяжкої вимушеної мовчанки побачили світ три її збірки поезій – “Проміння землі” (1957), “Вітрила” (1958), “Мандрівки серця” (1961). Формування естетичних принципів. Утвердження на філософському рівні єдності поезії і долі, ідеї моральної відповідальності митця. Показовим є вірш “Доля”, де вимальовується алегорична картина сну ліричної героїні: на чудернацькому базарі продають долі. Долі виставляли себе на показ, щоб привернути покупців. Тільки одна одвернулася: за неї треба платити життям... Усвідомлення значущості поетичного слова. (“Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”).

Підкреслена філософічність, переважно рефлексійно-аналітичний характер лірики поетеси. Природність у ній спалахів переживань, сплесків настроїв. Складність, драматизм процесу формування єдності емоційного та інтелектуального. Звернення поетеси до скристалізованих в уснопоетичній творчості образів, алегорій, притчевих мотивів. Еволюція творчих шукань Л.Костенко, урізноманітнення, збагачення її художньо-стильової манери. Захоплення красою світу. Відкриття його для себе в свіжих, яскравих враженнях. Бажання ліричного суб’єкта вірити в добро. Душа його “до неправди не лежить”. Поєднання щирої публіцистичності вислову з задушевністю інтонацій. Перевага лірики молодої поетеси над холодно-риторичним, декларативно-патетичним, декламаційним віршувальництвом у ліриці того часу.

Заборона поетичної діяльності Л.Костенко на шістнадцять років, аж до 1977 р., до появи збірки “Над берегами вічної ріки”. Зі сторінок періодики зникло саме ім’я поетеси. Довелося писати “в шухляду”. Якраз тоді було написано вірші, які склали збірки “Над берегами вічної ріки” (1977), “Неповторність” (1980).

Нові зрушення в ліриці. Активізація роздумів над роллю поезії в системі високих духовних цінностей. Зарядженість багатьох віршів полемікою, не раз спорядженою історичними аналогіями -- одним з улюблених літературних прийомів Л.Костенко. “На березі вічної ріки” по-своєму одкриває поетеса і події національної історії, її діячів, прочитує в загубленому факті і моменти власного життя, важливі епізоди власної духовної біографії.

Збірка “Сад нетанучих скульптур”. Художньо-поетична розробка проблеми поезії і народу, драматизму особистої долі митця в поемах (“Циганська муза”, “Скіфська одіссея”, “Сніг у Флоренції”).

Новаторський характер лірики Л.Костенко. Виключна неповторність, майстерність у володінні словом. Свіжість асоціативних зближень. Наснаженість лірики глибокою філософічністю, що зокрема виявляється в афористиці. Видобування новизни думки на основі мистецьких зіставлень культурологічних цінностей різних епох. Винахідливість у галузі ритмомелодики, звукопису, музичності вірша.

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” (1980), який був відзначений 1987 Шевченківською премією. “Глибока національна філософічність твору. Проблема митця і свого народу, спроектовані на долю України і на долю українського митця” (М.Жулинський). Широкомасштабне полотно про дівчину Марусю Чурай, якій легенда приписує багато пісень, котрі стали народними. Поєднання болючої діткливої інтимної розповіді про її особисту трагедію з показом трагедії і величі України. Образ народу, постать Богдана Хмельницького в романі. Образи діда-галерника, мандрівного дяка, які роздмухують в Марусі Чурай жарину соціального протесту. Усвідомлення Марусею того, що її особисте горе – лиш краплина у всенародній трагедії. В цьому одна із сторін новаторства Ліни Костенко в осягненні відомого сюжету. Усвідомлення Марусею Чурай масштабності історії, що розлила ріки крові на всіх землях України. Особливості стилю роману “Маруся Чурай”. Роль історичних джерел, фольклору у вирішенні поетесою задуму та ствердженні авторської естетичної концепції в романі. Історіософічність роману і всієї творчості Ліни Костенко. Свою позицію поетеса сформулювала в гранично яскравому афоризмі з пізнішого твору “Берестечко”:

Шукати Україну в Україні,

Десь має ж бути, десь вона то є.

Своєрідність поетичної актуальності історичних картин у романі “Берестечко”. Риси постмодернізму в поетиці роману.

Виступи поетеси з працями, присвяченими проблемам культури, нового осягнення явищ історії української літератури, окремих її видатних митців. Праці про Лесю Українку – “Геній в умовах заблокованої культури”, “Поет, що йшов сходами гігантів”. Вихід у світ глибоко концептуальної публіцистичної книжки Ліни Костенко “Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала”, в якій поетеса висловлює своє бачення сучасного стану національної свідомості українців. Це лекція, з якою поетеса виступила перед студентами Національного університету “Києво-Могилянська академія” (опублікована, зокрема, в “Кримській світлиці”).

Твори письменниці
  1. Над берегами вічної ріки: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1980.
  2. Вибране. – К., 1989.
  3. Маруся Чурай. – К., 1979.
  4. Маруся Чурай. – К.: Веселка, 1990.
  5. Сад нетанучих скульптур. - К., 1987.
  6. Неповторність. – К.: Молодь. 1980.
  7. Геній в умовах заблокованої культури // Літ. Україна. – 1991. -- 26 вересня.
  8. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала // Кримська світлиця. -- 2000. – 24 березня.

Література про письменницю
  1. Бажан М. Поема про кохання та безсмертя // Літературна Україна. – 1980. – 4 березня.
  2. Базилевський В. Поезія як мислення // Українське слово. Хрестоматія... – К.: Рось, 1994. – Кн.3. – С. 181--197.
  3. Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості. – К.: Дніпро, 1990. – 262 с.
  4. Забужко Н. Я. Вивчення роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” // Укр. мова і література в школі. – 1989. № 11-- 12.
  5. Зі словом вітальним // Слово і час. – 2000. -- № 3. – С. 7 – 16.
  6. Ільницький М. З чого постає неповторність. Штрихи до портрета Ліни Костенко // Укр.. мова і літ. в школі. – 1983. -- № 10.
  7. Краснова Л. В. Грані поетичної майстерності Ліни Костенко // Слово і час. – 1995. – № 7. – С. 45-53.
  8. Кошарська Г. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко // Слово і час. – 1996. - № 8-9. – С. 42--59.
  9. Косарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. – К.: Асаоемія, 1994. – 165 с.
  10. Ковалевський Олексій. Ліна Костенко: Філософія бунту й “філософія серця”. – Харків: Прапор, 2001. – 176 с.
  11. Макаров А. Історія – сестра поезії // Укр. мова і літ. в школі. – 1980. - № 10.
  12. Панченко В. Нетанучі скульптури Ліни Костенко // Вітчизна. – 1988. - № 8.
  13. Салига Т. Поезія – це завжди неповторність: Мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко // Вітчизна. –1986. -- №5.
  14. Сторінки підручника: Ліна Костенко // Слово і час. – 1990. -- №6. – С. 79--85.
  15. Симоненко В. Краса без красивостей // Українське слово. Хрестоматія...: У 3 кн. – К.: Рось, 1994. – Кн. 3. – С. 198--200.
  16. Слабошпицький М. Ліна Костенко // Історія української літератури 20 ст.: У 2 кн. – К.: Либідь, 1995. – Кн. 2. – Ч. 2 . – С. 105--114; К.: Либідь, 1998. – Кн. 2. – С. 120--124.
  17. Федонюк В. Зустріч з Ліною Костенко // Слово і час. – 2000. №1. – С. 49.
  18. Яковець А. Маруся Чурай: міф чи втрачена реальність // Слово і час. – 1997. - №10. – С. 44-46.


ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

(нар. 1924 р.)

Автор понад 20 романів, низки повістей, десятків оповідань, сценаріїв, літературно-критичних статей, есе, портретів. Широта проблемно-тематичного діапазону прози письменника. Особливості індивідуального стилю прозаїка.

Формування творчої особистості П.Загребельного, якому довелося, не маючи сімнадцяти років, піти добровольцем до армії, брати участь в обороні Києва. Поранення. Полон. До лютого 1945 р. – фашистські табори.

Пристрасть до книг. Жадібність до знань. Літературні вчителі – класики української та світової літератури Т.Шевченко, І.Франко, Панас Мирний, Л.Толстой, Ф.Достоєвський, Сервантес. Любив Пушкіна, Гоголя, Коцюбинського, Томаса Манна, Фолкнера. Після закінчення філологічного факультету Дніпропетровського університету – праця на виснажливій журналістській роботі – спочатку в місцевій обласній газеті, а потім на посаді головного редактора “Літературної газети” (1961 – 1963). Початок творчості – в жанрах нарису, повісті. Збірки оповідань “Учитель” (1957), “Новели морського узбережжя” (1958), які вирізняються проникливим психологізмом. Письменникові властива постійна мінливість, оновленість і несхожість у творчих пошуках і здобутках.

“Дума про невмирущого” (1957). Романтично-героїчний образ сімнадцятирічного бійця Андрія Коваленка, замученого у німецькому концтаборі. Відбиття у творі авторських переживань, вражень, спостережень, винесених ним з часів перебування у фашистському концтаборі. Роман “Спека” (1960). Полемічна загостреність щодо збитих стереотипів “виробничого” роману. Людинознавчі аспекти твору. Нові ознаки індивідуального зростання прозаїка в романі “День для прийдешнього” (1964). Особливості структури твору. Оригінальне вираження авторської присутності. Автор – цікавий, ерудований, темпераментний коментатор. Іронія – як один з стилетворчих чинників роману. Проблеми відповідальності людини перед людьми, непримиренність до зла, критика бездумно-виконавської психології, всілякої демагогії – провідна ідея роману “День для прийдешнього”. Гостра конфліктність твору. Загострення уваги до соціально-етичної проблематики. Яскраве змалювання суперечливих, складних характерів.

Значний внесок П.Загребельного в розвиток українського історичного роману, в розмаїття, історичної української романістики, розкритті правдивої історії українського народу, спотворюваної в добу тоталітаризму. Осягнення історичного минулого не лише з позиції соціальних та національних, а й філософських, загальнолюдських критеріїв. Оновлення П.Загребельним історичного жанру нестандартними формотворчими елементами, розширення меж поетики, стилю. Впровадження в романістику посилань на історичні та культурологічні джерела. Спроба сміливо спроектувати порушувані у творах проблеми на грунт сучасності. Гуманістична заглибленість історичних романів П.Загребельного: “Все, що я досі написав і що напишу, у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності”.

“Диво” (1968) – перший історичний роман П.Загребельного. Своєрідність композиції твору. Показ історичного минулого поряд з сучасністю: період Київської Русі (Х – ХІ ст. ) і друга світова війна та 60-ті роки ХХ століття. Образ Софії Київської славнозвісної пам’ятки архітектури епохи князювання Ярослава Мудрого, збудованої за поетичною концепцією П.Загребельного, талановитим народним майстром Сивооком. Утвердження величі, талановитості, духовності народу, пов’язаного іще з первинним язичницьким віруванням українців, а не тільки з насильницьким впровадженням християнства на давньоруських землях князем Володимиром. Люди – справжнє диво у романі. Образ Сивоока, його діда Родима, ученого Гордія Отави, котрий ціною власного життя намагається врятувати під час війни Софію Київську. Образ сина Гордія Отави -- Бориса, що продовжує розпочате батьком дослідження історії створення Сивооком Софії Київської. Мистецьке осмислення письменником вічних загальнолюдських проблем – життя і смерті, любові і ненависті, щастя і нещастя, добра і зла, швидкоплинності життя, його вартості та тлінності, честі і совісті. Вираження в образі Сивоока ідеї споконвічного прагнення людини до вільного, розкутого самовизначення, самореалізації духовності. Складність образу Ярослава Мудрого, що певною мірою виступає антиподом Сивоока. Душевне роздвоєння князя. Природність внутрішніх переживань Ярослава, його мудрість і беззахисність його, як і кожного смертного, перед жорстокістю вічності. Естетична функція вимислу в романі.

“Первоміст”. Художня версія будівництва моста через Дніпро в ключі бурхливої мистецької уяви П.Загребельного, збудженої лише єдиною згадкою в Іпатському літописі про будування Володимиром Мономахом першого мосту через Дніпро. Правдоподібність картини будівничих робіт, показ звичайних людей, їхнього повсякдення, побуту, епізодів воєнних баталій наших далеких предків. “Смерть у Києві”. Образ князя Юрія Долгорукого, неухильного носія ідеї єдності Руської землі. Романи про жінок української історії. “Євпраксія” (1975). Образ трагічної долі і багато в чому повчальної історії життя онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії. Створення глибоко психологічного портрета героїні на фоні історичного контексту епохи.

Роман “Роксолана” (1980). Багатий, мистецьки вивершений образ у творі легендарної Насті Лісовської з Рогатина, що волею долі стала улюбленою дружиною султана Сулеймана Пишного і упродовж сорока літ змогла “потрясати безмежну Османську імперію і всю Європу”.

Роман “Я, Богдан (Сповідь у славі)” (1983). Оригінальність, новизна форми твору. Роман-монолог, у якому гкрой щиросердно і відкрито розкриває власну душу, не оминаючи своїх протиріч, слабкостей. Відхід автора від зображення Богдана Хмельницького в поетичному ореолі. Хмельницький – жива людина.

Значення новаторської історичної романістики П.Загребельного для активізації розвитку історичного роману в українській літературі.

Продовження пошуків П.Загребельного у розробці теми робітничого життя, започаткованої у “Спеці” та “Дні для прийдешнього”, в романах “З погляду вічності” (1970), “Переходимо до любові” (1971), “Намилена трава” (1974). Своєрідність поетики названих романів. Роман “Розгін” (відзначений Державною премією 1980 р.). Проблема формування сучасної особистості. Образ академіка-кібернетика Петра Карналя. Інтенсивність духовного життя героя. Різногранність його характеру, роздумів про рідний край, історію народу, захоплення розкішною красою природи. Продовження розробки письменником конфлікту таланту й посередності, людей обдарованих і духовно вбогих.

Звернення П.Загребельного до “химерної прози”. Роман “Левине серце” (1978), побудований на синтезуванні гумору, елементів сміхової культури українського народу, закріплених в уснопоетичній народній творчості, ліризму та публіцистичності. Наснаженість роману влучними крилатими висловами, афоризмами, парадоксами. Продовження мотивів роману “Левине серце” у романі “Вигнання з раю” (1985). Творчий неспокій митця. Пошуки оновлення форм, засобів, новаторських підходів та вирішення нових життєвих тем, проблем. Заперечення письме6нником застиглості в поетиці, стилі.

Відгук на “горбачовську перебудову” у романі “Південний комфорт”. Сатиричне засудження корупції, зловживань, закулісних інтриг. Історія і сучасність в романах “Тисячолітній Миколай (1994), “Юлія” (1997).

Виступи з критичними та літературознавчими статтями (зібраними у книжці “Неложними устами”, 1981). До книги увійшла лірична повість-дослідження “Кларнети ніжності”, присвячена юності П.Г.Тичини. Збірка статей, есе “Думки нарозхрист” (1997).

Драматургія П.Загребельного (п’єси “Хто за, хто проти?”, “І земля скакала мені назустріч”, “Межа спокою”).

Твори письменника
    1. Твори: У 6 т. – К., 1979 – 1981.
    2. Розгін: Роман. – К.: Дніпро, 1976.
    3. Я Богдан (Сповідь у славі): Роман. – К.: Дніпро, 1988.
    4. Вигнання з раю. -- К., 1986.
    5. Південний комфорт: Роман. – К.: Дніпро, 1988.
    6. Роксолана: Роман. – К.: Дніпро, 1988.
    7. Неложними устами: Статті, есе, портрети. – К.: Рад. письменник , 1981.
    8. Думка нарозхрист. – К., 1998.
    9. Юлія, або Запрошення до самовбивства: Роман. – Харків: Фоліо, 2002.
    10. Тисячолітній Миколай: У 2 т. – Харків: Фоліо, 2002.

Література про письменника
  1. Ананченко Т. Психологія выбора: Антифашистский цикл произведений П.Загребельного. – Вопр. лит. народов СССР: Вып. 4. – Москва, 1978. – С. 90 – 91.
  2. Дончик В. Істина – особистість: Проза Павла Загребельного. – К., 1984.
  3. Дончик В. Павло Загребельний // Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. – К.: Либідь, 1998. – Кн.. 2. – С. 289.
  4. Новиченко Л. Хто звів семибрамні Фіви // Література і сучасність: Літературно-критичні статті. – К.: Рад. письменник, 1970. – Вип.. 3. – С. 39 – 42, 46, 56.
  5. Осоцький В. “Дела давно минувших дней...”: Киевская Русь в романах П.Загребельного // Роман и история. – Москва, 1980. – С. 110 – 177.
  6. Сизоненко О. Мости літературної зрілості. – К., 1974.
  7. Слабошпицький М. Історія сучасності й сучасність історії // Слабошпицький М. Літературні профілі. – К., 1984.
  8. Фащенко В. Павло Загребельний. – К., 1984.
  9. Шаховський С. Романи Павла Загребельного. – К., 1974.
  10. Штиль А.Г. Історична проза Павла Загребельного. – К., 1986.



Історія новітньої української літератури