Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание 1. Основи ринкового механізму ціноутворення 2. Еластичність попиту. Особливі умови попиту 3. Система цін в ринковій економіці. Державне регулювання цін Тема 10. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ТА БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА СИСТЕМИ В СУЧАСНОМУ РИНКОВОМУ ГОСПОДАРСЬКОМУ МЕХАНІЗМІ 1. Суть та функції фінансової системи 2. Державний бюджет. Проблеми бюджетного дефіциту 3. Податки та їх види. Податкова політика держави Кредит, його види та функції в ринковій економіці 5. Сучасна банківська система 6. Кредитні інструменти регулювання ринкової економіки

Подобный материал:

• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 399.85kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 400.26kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 398.33kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство Освіти України Київський Університет права Рівненська філія реферат, 410.3kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.

Тема 9. МЕХАНІЗМ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА СУЧАСНОМУ РИНКУ


Основи ринкового механізму ціноутворення. Еластичність по­питу. Особливі умови попиту. Система цін в ринковій еко­номіці. Державне регулювання цін.


1. Основи ринкового механізму ціноутворення

Серед ринкових механізмів саморегулювання центральне місце належить механізму цін. Із першої частини курсу відомо, і що основу цін складає вартість. Причому на ринку ціни форму­ються як результат співвідношення попиту та пропозиції, тобто ринкової кон'юнктури.

Елементарний ринковий механізм ціноутворення функціонує через ціни попиту та пропозиції.

Ціна попиту — це максимально припустима ціна, яку поку­пець може заплатити за товар (послугу). Від ціни попиту зале­жить кількість товарів чи послуг, що могли б купити покупці (тобто величина можливого попиту). Якщо залежність між ціною та попитом зобразити в координатах, то отримаємо лінію (Рпо) з чіткою тенденцією — чим нижче ціни попиту, тим більше то­варів та послуг могли б купити покупці. (Див. рис. 3). При цьому треба відзначити, що за цінами попиту лежать доходи покупців. Чим вони вищі, тим у покупця більше можливостей сплачувати високі ціни за товари (послуги). Очевидно, що із зростанням до­ходів лінія ціни попиту в координатах переміщається в напрямку осі кількості товарів (д) з відхиленням по діагоналі від центру координат.

Ціна пропозиції — це мінімальна ціна, за якою даний прода­вець (виробник) може продати свої товари (послуги). Причому кількість товарів, які можуть бути продані, розглядаються як їх пропозиція. В тих самих координатах проявляється інша тенден­ція — чим нижча ціна пропозиції, тим менше товарів (послуг) може бути продано (Р_пр). На ціну пропозиції вирішальний вплив мають витрати, зв'язані з виробництвом товарів (послуг). Якщо вони знижуються, лінія ціни пропозиції зміщується в такому ж напрямку по осі (ф з відхиленням по діагоналі від центру координат.




Співвідношення попиту та пропозиції містить в собі проти­річчя, що відбивається в лініях їх цін. Але у взаємозв'язку цих цін закладена можливість подолання цієї суперечності. В одних і тих же координатах лінії ціни попиту і ціни пропозиції перетинаю­ться, причому точка (Е) відповідає рівноважній ціні, тобто тако­му її рівню, за яким кількість товарів, що пропонуються для про­дажу відповідає попиту на них. Разом із тим цей рівень ціни тре­ба розглядати як компроміс інтересів продавця і покупця. Треба також відзначити, що як зростання доходів покупців, так і зни­ження витрат у продавців (виробників) створює нову основу для рівноважної ціни, оскільки при цьому збільшеному попиту по­купців протистоїть і більша пропозиція товарів. Таким чином, рівноважна ціна в ринковому механізмі ціноутворення відбиває не тільки дану кон'юнктуру, але і її динаміку.

Ця схема носить абстрактний характер. В ній відображена ли­ше суть ринкового механізму ціноутворення. Реальний механізм ціноутворення припускає складну взаємодію багатьох факторів. Зокрема, відповідність попиту та пропозиції не означає їх то­тожність. Навпаки, умовою такої відповідності є деяке переви­щення пропозиції над попитом. Утворюється деякий резерв, що є свого роду «платою» економічної системи за насиченість ринку товарами та послугами. Треба також відзначити, що в абст­рактній схемі розглядається лише окремий випадок взаємодії попиту та пропозиції (по одному із товарів). Між тим, в реальних умовах ринку співвідношення частіше всього складаються по групам взаємозв'язаних або взаємозамінних товарів (послуг).

Ринковий механізм ціноутворення в ринковій економіці є універсальним. Він діє не тільки на ринку товарів та послуг, але і на всіх інших ринках: на ринку цінних паперів, валютному ринку, ринку кредитів, ринку нерухомості, а також на ринку робочої і сили. Універсальність механізму ціноутворення — необхідна умова найважливішої особливості ринкової економіки (в тому числі сучасної) як саморегульованої системи.

Треба при цьому визначити, що в цьому механізмі особливе місце належить попиту і його залежності від цін та доходів.

Теорія і практика ціноутворення складає основу найбільш глибоких і принципових особливостей ринкової економіки. В планово-директивній системі ціни встановлювалися централізо­вано і доводилися до суб'єктів у вигляді тривало діючих прейску­рантів. При цьому ігнорувався зв'язок між цінами і попитом — вважалося, що у ціни повинна бути затратна основа (хоч в реа­льному ціноутворенні не було навіть такої основи). Ціни не були і не могли бути орієнтирами саморозвитку господарських суб'єктів, однак неминуче ставали одним із факторів хронічних дефіцитів і, в кінцевому рахунку, визначали обмеженість систе­ми та її неспроможність.


2. Еластичність попиту. Особливі умови попиту

В ринковому механізмі ціноутворення особливе місце нале­жить попиту і його залежності від цін і доходів.

Відношення зміни попиту на товар (послуги) до зміни їх цін, чи доходів покупця становить еластичність попиту — відповідно, за ціною, чи за доходами. Поняття еластичного зв'язку визначає його характер. Цей зв'язок не є функціональним. Це неповний зв'язок, за яким можливі різноманітні варіанти залежності, ос­кільки на неї можуть впливати не тільки ціни та доходи, але і деякі інші фактори.

Еластичність попиту за цінами і доходами розрізняється зага­льними напрямками зв'язку. Зміна попиту та цін характеризується оберненим зв'язком. З підвищенням цін попит повинен скорочуватися, а при їх зниженні — підвищуватися. Між зростанням доходів і попитом залежність пряма. З зростанням доходів попит по­винен підвищуватися, а з їх зменшенням — знижуватися.

Еластичність попиту за цінами (чи за доходами) має кількісну оцінку, яку характеризують коефіцієнти, що наводяться нижче.



де К^u_eл, К^р_ел — коефіцієнти еластичності (відповідно за цінами, за доходами);

∆q — приріст попиту у відносних величинах;

∆Р, ∆U — приріст факторіальної ознаки (ціни, доходу) у тих самих вимірниках.

Виходячи з відмінностей в напрямках зв'язку при підвищенні цін результат становить від'ємну величину, а при зниженні — позитивну. Навпаки, коефіцієнт еластичності за доходами при зростанні доходів — позитивний, а при їх зниженні — від'ємний.

Методика визначення коефіцієнтів еластичності ілюструється нижче наведеними прикладами (цифри умовні).

Приклад перший. При зниженні ціни на 6 відсотків, попит на даний товар зросте на 9 відсотків. За цієї умови коефіцієнт елас­тичності попиту по ціні буде дорівнювати 1, 5 (9 : 6).

Приклад другий. При зростанні доходів на 10 відсотків попит зростає на 4 проценти. Коефіцієнт еластичності попиту за дохо­дами складе 0, 4 (4:10).

Практичне значення коефіцієнтів еластичності попиту за до­ходами та цінами полягає в тому, що вони дають можливість прогнозувати попит, якщо відомі можливі зміни цін чи доходів та відповідні коефіцієнти еластичності (останні можуть бути виз­начені на основі статистичного аналізу ринкової кон'юнктури).

В реальних умовах ринку між попитом та цінами (чи дохода­ми) складаються різноманітні варіанти залежності.

Так, якщо ринок перенасичений товарами, тобто потреба в них сягнула крапки насичення, то зниження цін (рівно як і зрос­тання доходу) не веде до приросту попиту. Лише «шокове», тоб­то багаторазове зниження цін може дати деякий приріст попиту, як це спостерігається під час дешевих розпродаж товарів, що ви­йшли з моди, застарілі.

Попит на деякі товари і товарні групи характеризується обме­женою еластичністю. Зміна цін і доходів в даному випадку змінює в основному лише структуру попиту. Мова іде, наприклад, про продовольчі товари стандартного набору такі як хліб та хлібобу­лочні вироби, м'ясо і ковбасні вироби, молоко і молочні вироби і т. п. В цілому ж при зростанні доходів (або зниженні цін) попит зростає, але лише до точки насичення (як в схемі на рис. 4).

Серед товарів існують товари нееластичного попиту, тобто з нульовою еластичністю. Це такі товари як сіль, сірники, тютю­нові вироби та ін., що ніякими іншими товарами не замінюю­ться. Ані зміна цін, ані зростання чи зниження доходів практич­но не змінюють попит на такі товари.

Деякі особливості має зв'язок попиту з доходами (і цінами) т непродовольчі товари стандартного набору. Цей зв'язок відбиває закономірності оновлення їх асортименту. Відбувається періодич­на зміна поколінь товарів внаслідок їх технічного удосконалення (телевізорів, холодильників, комп'ютерів і т. п.). Зростання попи­ту на ці товари внаслідок зростання доходу (зниження цін) обме­жений межами одного покоління товарів. Після цього настає пе­ріод відносного насичення ринку, після чого попит знов починає рости, але вже на товари наступного покоління ( Див. рис. 5 ).





Треба відзначити дуже сильний зв'язок з зростанням доходів попиту на особливо якісні товари (послуги). Цей попит виникає пише у частини населення з високим доходом. При цьому він швидко збільшується (як правило, швидше загального зростання доходів населення). (Див. рис. 6).



Як вже зазначалося, залежність попиту від цін (або доходів) іто одному із товарів треба розглядати лише як окремий випадок. Така залежність становить просту еластичність. В реальних умо­вах ринку більшість товарів можуть бути зведені в групи близькі по призначенню, взаємозамінні, чи такі, що доповнюють один одного, такі як хліб та хлібобулочні вироби, молоко та молочні продукти, тваринні та рослинні жири, канцелярські товари то­що. Для таких груп товарів характерна перехресна еластичність попиту від цін (доходів). Так, при підвищенні цін на один із то­варів даної групи падіння попиту на нього може статися більше очікуваного при простій еластичності внаслідок переключення попиту на інші товари даної групи. З цієї ж причини зниження цін може дати більший приріст попиту у порівнянні з очікува­ним. Із цього випливає, що прогноз кон'юнктури повинен вихо­дити з перехресних коефіцієнтів еластичності. Прорахунки в та­ких прогнозах можуть обернутися великими збитками і навіть банкрутством господарських суб'єктів. Зрозуміло, використання коефіцієнтів еластичності не може усунути підприємницького ризику, але вони роблять цей ризик більш обґрунтованим, підкріплюють його науковим підходом.

Треба відзначити, що еластичність попиту за цінами та доходами — основні, але не єдині види залежності. Попит залежить та­кож і від якості товарів. Причому виникає складний зв'язок між попитом, якістю, ціною й доходом. Кожний наступний пункт у підвищенні якості товарів (послуг) вимагає все більших витрат (у порівнянні з їх середнім рівнем). Внаслідок цього вартість товарів (послуг), в межах даного покоління товарів росте швидше чим па­раметри, що характеризують їх якість. А це, в свою чергу прояв­ляється в еластичності попиту як за цінами, так і за доходами.

Еластичність попиту — показник працюючих ринкових ме­ханізмів. Але на ринку можуть виникати особливі умови, за яки­ми ринкові механізми деформуються, або зовсім руйнуються. Такі умови виникають внаслідок інфляції та монополізму. Так, в умовах інфляції у покупця виникає ажіотажний попит, зумовле­ний не їх потребами, а прагненням як найшвидше використати грошові знаки, що знецінюються. Попит втрачає еластичність при нормованому продажу товарів, оскільки при цьому купівля товарів перестає бути результатом попиту, а стає моментом цен­тралізованого розподілу. Руйнування ринкових механізмів та втрата попитом властивості еластичності є також наслідком мо­нополізму. Монополії встановлюють свої ціни (високі продажні, низькі закупочні), не допускають на ринок конкурентів, переш­коджають спробам покупців змінити структуру попиту, перек­лючити його на інші, більш дешеві товари. Ідеал монополії — обмежити асортимент товарів таким чином, щоб позбавити по­купця якого би то не було вибору. Монополіст, що закуповує то­вар (наприклад, у сільськогосподарських виробників), прагне відокремити його від інших можливих каналів збуту. За таких умов монополії досягають абсолютної влади, а еластичність по­питу стає нульовою.


3. Система цін в ринковій економіці. Державне регулювання цін

Як вже зазначалося, функціонування всіх ринків зв'язане з механізмом ціноутворення. Кожному з ринків відповідає своя система цін. В даному розділі розглядається сис­тема цін, що складається на ринку товарів та послуг.

Залежно від сфери застосування на цьому ринку розрізнюю­ться оптові, закупівельні та роздрібні ціни. Оптові ціни застосовуються для купівлі товарів великими партіями з метою наступ­ного перепродажу чи переробки. їх різновидами є закупочні ший (закупка сільськогосподарських товарів для тих же цілей — особлива сфера підприємницької діяльності). Населення купує товари по роздрібних цінах. Продаж деяких видів послуг (енергетики, транспорту) здійснюється за тарифами. За моментами реєстрації і способами обліку розрізняються ціни фактичних угод та середні ціни за статистичними даними.

Ціни фактичних угод фіксуються в документах в момент уго­ди та служать підставою для первинного обліку. При цьому ви­користовуються касові апарати. Частина цін фактичних угод визначається як біржові котировки, а також на основі аукціонів й торгів. Через біржову торгівлю реалізуються найбільш масові то­вари (зерно, метали, енергоносії, будматеріали і т. п.). Аукціони та торги використовують для продажу землі, нерухомості, а та­кож деяких особливо цінних товарів. Особливе значення реєст­рації в момент угод полягає в тому, що це одна із основ оподат­кування.

Середні ціни за статистичними даними — це результат узага­льнення рівня та динаміки цін. Такі ціни використовуються як довідковий матеріал для різноманітних цілей — обчислення індексів цін, вартості життя, аналізу тенденцій ринкової кон'юн­ктури тощо.

Розрізняються також ціни внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Ціни зовнішньої торгівлі — це по суті світові ціни, відповідно за якими здійснюються експортно-імпортні угоди. Зовнішньотор­гові ціни зв'язані з курсами валют, оскільки платежі по зовніш­ньоторговим угодам здійснюються переважно у вільноконвертованій валюті.

В сучасній ринковій економіці всезростаючий вплив на фор­мування цін має державне регулювання. Істотна особливість та­кого регулювання полягає в тому, що воно поєднується з ринко­вим ціноутворенням, доповнюючи та коректуючи його результа­ти , але не руйнуючи механізмів попиту та пропозиції, що лежать в основі механізмів формування цін.

Треба відзначити, що в різних країнах з розвиненою еконо­мікою міра і характер державного регулювання цін неоднакові. Але загальна тенденція складається в поширенні сфер та удоско­наленні методів державного регулювання цін. Таке регулювання — невід'ємний компонент загального механізму державного ре­гулювання ринкової економіки.

Для сучасної ринкової економіки найбільш характерні два на­прямки державного регулювання цін, що розрізнюються своєю основною метою. Одне із них переслідує мету протидії монопо­лізму, його обмеження та попередження його шкідливих наслідків. Інший напрямок пов'язаний з рішенням складних проблем, що стоять перед суспільством — економічних, соціа­льних, науково-технічних, екологічних та інших.

Державне регулювання може здійснюватися різноманітними методами — методами прямого і непрямого впливу на ціни. Найбільш широке розповсюдження має метод непрямого впливу на ціни (через податки, відрахування, митні тарифи тощо). Через їх ставки, держава впливає на ціни, або вбік їх підвищення, або сприяючи їх зниженню. Одним із варіантів непрямого впливу може бути державний контроль рентабельності господарських суб'єктів. При надмірно високій рентабельності може застосову­ватися прогресивне оподаткування, за яким господарському су­б'єкту стає вигідним зниження цін (і, отже, зниження рентабе­льності). Можливі також прямі засоби впливу на ціни шляхом встановлення або затвердження цін, або їх граничних рівней.

Вибір тих чи інших методів впливу на ціни визначається бага­тьма факторами, в тому числі особливостями господарських суб'єктів, на яких спрямовані ці впливи, завданнями, що при цьому повинні вирішуватися тощо. Так, для підтримки малих фермерських господарств та їх позицій в конкуренції держава може звільняти їх від податків, сприяючи таким чином підвище­нню конкурентоспроможності їх товарів. Вирішуючи соціальні задачі, держава може за допомогою дотацій знижувати ціни на послуги комунального господарства, міського транспорту, а та­кож на устаткування і підручники для середніх шкіл. Попере­джаючи шкідливі наслідки монополізму фармацевтичних ком­паній, можуть бути встановлені граничні ціни на лікарські пре­парати, або взятий під контроль рівень рентабельності підприємств цієї галузі.

Треба відзначити, що в ринковій економіці держава завжди впливала на ціни. Але в умовах стихійного ринку цей вплив но­сив головним образом фіскальний характер, тобто переслідував єдину мету — формування доходів державного бюджету. В умо­вах же сучасної ринкової економіки сформувалась цілеспрямо­вана система впливу на ціни, що, поряд із задачами формування доходів державного бюджету, спрямована на рішення багатьох складних проблем сучасного суспільства.


Тема 10. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ТА БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА СИСТЕМИ В СУЧАСНОМУ РИНКОВОМУ ГОСПОДАРСЬКОМУ МЕХАНІЗМІ


Суть та функції фінансової системи. Державний бюджет. Проблеми бюджетного дефіциту. Податки та їх види. Пода­ткова політика держави. Кредит, його види та функції в ринковій економіці. Сучасна ба­нківська система. Кредитні інструменти регулювання ринко­вої економіки.


1. Суть та функції фінансової системи

Фінансова система — це одна з складових господарського ме­ханізму. Вона обслуговує відносини між господарськими суб'єк­тами, їх відносини з державою, а також відносини держави з усіма ланками суспільства (не тільки господарськими) та населе­нням. Діяльність всіх ланок суспільства вимагає грошових коштів.

Кожна з них (підприємства та їх асоціації, організації освіти та охорони здоров'я, фізичної культури, органи державної влади та т. п.) для своєї діяльності повинні мати фонди грошових коштів.

Фінанси — це така система, що передбачає особливий вид ру­ху грошових коштів, який забезпечує формування у всіх ланок грошових фондів, які після того витрачаються в зв'язку з дія­льністю цих ланок.

Фінансова система виконує відтворювальну, перерозподільчу, стимулюючу та контрольну функції.

Фінанси обслуговують процес відтворення. Формування фондів грошових коштів — найважливіша умова безперервності діяльності всіх ланок суспільства і в першу чергу — господар­ських суб'єктів. Разом з тим забезпечується безперервність функціонування національної економіки в цілому.

Через фінансову систему грошові фонди господарських суб'єктів, що мають прибуток від своєї діяльності, перерозпо­діляються в інтересах суспільства в цілому, в тому числі з метою утворення грошових фондів в ланках, що не мають доходів від своєї діяльності.

Норми та правила формування фондів грошових коштів, а та­кож їх перерозподілу повинні бути розроблені таким чином, щоб стимулювати поліпшення діяльності ланок, тобто виконувати стимулюючу функцію.

Нарешті, оскільки процес формування і використання фондів грошових коштів відбиває діяльність ланок (як господарських, так і інших сфер суспільства), фінансова система дає можливість контролювати цю діяльність та її відповідність чинному законо­давству, задачам раціонального використання ресурсів тощо.

Фінансова система включає частини, що розрізняються між собою правилами з порядком формування та використання гро­шових фондів. За цією ознакою треба розрізняти державні фіна­нси, фінанси господарських суб'єктів, фінанси бюджетних орга­нізацій.

Фінанси господарських суб'єктів (підприємств та їх асоціацій) — це основа всієї фінансової системи, оскільки тільки тут фор­муються первинні доходи (заробітна плата та прибуток). Грошові фонди всіх інших ланок суспільства утворюються в результаті перерозподілу первинних доходів. Розглядаючи цю частину фінансової системи, треба виходити з тлумачення підприємства, що приводилось вище (див. розд. 13.1).

Державні фінанси формуються на основі податкових та інших надходжень. Вони забезпечують виконання ланками державної влади своїх владних повноважень. При цьому розрізняють зага­льнодержавні фінанси та фінанси місцевих органів влади. В цьо­му поділі державних фінансів реалізуються взаємовідносини це­нтральної та місцевих влад, особливості формування та викорис­тання ними своїх фондів грошових коштів.

Фінанси бюджетних установ (освіти, охорони здоров'я, ку­льтури та інших) засновані на державному фінансуванні (повно­му чи частковому), причому частина бюджетних установ пов'яза­на з загальнодержавними фінансами, а частина — з місцевими.

Фінанси сучасної ринкової системи — найважливіший інструмент державного регулювання. Через фінансову систему держава впливає на розвиток макроекономіки і суспільства в цілому. Зокрема, через цю систему реалізуються напрями інвес­тиційної та структурної політики держави, вирішуються со­ціальні, науково-технічні, природоохоронні та багато інших про­блем. Разом з тим. треба визначити, що функціонування фінан­сової системи не повинно руйнувати ринкових механізмів саморегулювання. Більш того, деякі найважливіші складові фінансової системи (в тому числі бюджетні та податкові) орієн­товані на підтримку ефективної роботи ринкових механізмів саморегулювання.

Найважливіша відмінна особливість фінансів в умовах сучасної ринкової економіки полягає в її легітимності. Це означає, що законодавство встановлює такі норми, правила, порядок їх зміни її відповідальність, які обов'язкові для всіх і при цьому виклю­чають свавілля органів влади. В цьому міститься один з істотних ознак правової держави.

В тоталітарних державах фінансова система — це сфера, через яку держава та її органи здійснюють пряме адміністративне управління економікою та всіма ланками суспільства. Цю систему відрізняє найвища ступінь централізації в поєднанні з широки­ми можливостями для свавілля державної влади, яка практично п пудь-який момент може змінювати норми та правила формува­ння грошових фондів, планові завдання по їх розмірах, напрям­ку їх використання тощо. Тому найважливіший напрямок еко­номічної реформи в країнах, що переходять від планово-директивної пішої системи до ринкової, полягає в радикальній перебудові Фінансів, в утворенні такої системи, що відповідає потребам су­часної ринкової економіки.


2. Державний бюджет. Проблеми бюджетного дефіциту

Державний бюджет — це баланс грошових доходів та видатків держави. В ньому передбачені всі надходження грошей в розпо­рядження держави, а також асигнування з бюджету. Він є голов­ною складовою державних фінансів і забезпечує діяльність всіх папок державної влади.

Державний бюджет має територіальну структуру. Він складається з загальнодержавного (федеральною) та місцевих бюджетів. В свою чергу місцеві бюджети також можуть розрізнятися за територіальною ознакою, наприклад, бюджети великих те­риторіальних утворень (областей, штатів, земель) та муніципальні (міські, районні). Територіальна структура держав­ного бюджету становить фінансову основу поділу прав та відповідальності між ланками державної влади.

В умовах сучасної ринкової економіки головну основу грошових надходжень в бюджет держави складають прямі податки з доходів (заробітної плати та прибутку). Разом з тим джерелами надходжень можуть бути також непрямі податки, що визначаю­ться не по відношенню до доходів, а по відношенню до цін товарів та послуг. Крім того, в бюджет надходять доходи держави від різноманітного роду зборів: митних, в зв'язку з наданням права на підприємницьку діяльність, від реалізації та оренди де­ржавного майна та деяких інших.

Для організації державного бюджету принципове значення має проблема взаємовідносин по доходах між центральною вла­дою та місцевими органами влади. Сучасній ринковій економіці відповідає такий підхід, за яким кожна з цих ланок державної влади має свої відособлені джерела надходжень. Одні податки та збори надходять тільки в загальнодержавний бюджет, тоді як інші — формують місцеві бюджети (областей, штатів, земель, а також муніципалітетів). Цим забезпечується економічна са­мостійність місцевої влади, їх зацікавленість в розвитку підприємництва на своїй території, а також відповідальність за стан та розвиток різноманітних галузей в межах своєї компетен­ції (комунального господарства, охорони здоров'я, освіти тощо).

Треба визначити, що в тоталітарних державах декларуються такі ж принципи формування доходів державного бюджету. Але реальна практика не має нічого спільного з цими принципами. Основу бюджетних доходів складають непрямі податки, засно­вані на довільному маніпулюванні цінами товарів та послуг, вна­слідок якого в одних галузях утворюються занадто високі дохо­ди, що формують основні надходження в бюджет, тоді як інші приречені бути збитковими. Порядок формування доходів дер­жавного бюджету відрізняється гранично високою мірою цент­ралізації, за якою всі грошові надходження фактично виявляю­ться в розпорядженні центральної влади, а доходи місцевих бю­джетів утворюються не за результатами їх діяльності, а відповідно до централізовано встановлених нормативів, які до того ж центральна влада може довільно змінювати. Збереження такого порядку в нинішній час (в період переходу від планово-директивної системи до ринкової) по суті є рецидивом команд­но-адміністративної системи, спробою зберегти всевладдя чино­вників державної адміністрації.

Сучасній ринковій економіці відповідають певні принципи формування видатків державного бюджету. Насамперед у видат­ках державного бюджету знаходить відбиток його орієнтація на підтримку стабільності та динамічного розвитку ринкової еконо­міки. При цьому істотне значення має фінансування заходів, що забезпечують дієвість ринкових механізмів, структурні зрушення в економіці, а також перехід до нової якості економічного зростання. До видатків цього напрямку відносяться зв'язані з підтри­мкою малого бізнесу, стабілізації цін на сільськогосподарські то-кари, зв'язані з підтримкою фундаментальної науки та багато інших. Разом з тим для бюджетних видатків характерна соціа­льна орієнтація, причому державне фінансування соціальної сфери, як правило, поєднується з включенням цієї сфери в меха­нізми ринкової економіки. Така видаткова політика докорінно відрізняється від теорії та практики державних видатків в тота­літарних системах, де видатки на народне господарство — це головним чином централізовані капітальні витрати та дотації нерентабельним галузям, а видатки на соціальні потреби формуються за залишковим принципом.

Практика бюджетної діяльності держави завжди містить в тобі небезпеку бюджетного дефіциту, тобто перевищення ви­датків державного бюджету над його доходами. Найбільш загальною причиною бюджетного дефіциту є таке розміщення пріо­ритетів державної політики, за якою втрачається відповідність між витратами на проблеми, що держава вважає необхідними вирішувати, та реальними джерелами коштів. Чинниками бю­джетного дефіциту можуть бути непомірні військові видатки, на­дмірний бюрократичний апарат державного управління, зави­щення видатків на соціальні потреби та інші. В державах з тота­літарними системами крім того, джерелами бюджетного дефіциту могли бути великі державні дотації в нерентабельні га­лузі, зростаючі об'єми незакінченого будівництва, а також багато інших втрат та збитків від безгосподарності та марнотратства.

Головна небезпека бюджетного дефіциту полягає в тому, що пін є чинником інфляції, яка руйнує ринкові механізми, отже, веде до розладу всієї економіки. Тому одним з найважливіших напрямків державної економічної політики є подолання бюдже­тного дефіциту.

Бюджетний дефіцит може бути подоланий або на основі збільшення доходів державного бюджету, або шляхом скорочен­ня його видаткової частини. Треба при цьому визначити, що обидві напрямки подолання бюджетного дефіциту носять склад­ний та суперечливий характер, вимагають всебічно обґрунтованого та зваженого підходу.

Як вже відзначалося, в ринковій економіці основним джерелом доходів державного бюджету є податки. Але спроби збільшити надходження в бюджет за рахунок підвищення ставок податків можуть підірвати стимули підприємництва та обмежити купівельну ємність ринку. Не менш суперечливий є шлях відшкодування бюджетного дефіциту за рахунок випуску об­лігацій державного займу, оскільки при цьому зростає держав­ний борг, який в кінцевому підсумку треба погашати. Із всіх за­собів погашення бюджетного дефіциту найбільша інфляційна небезпека міститься в емісії грошових знаків. Цей шлях погаше­ння бюджетного дефіциту є характерним для країн з тоталітар­ними режимами.

Серйозні протиріччя містять в собі заходи, спрямовані на скорочення державних видатків. При цьому можуть залишитись нерозв'язаними багато невідкладних проблем (економічних, на­уково-технічних, соціальних та інших). Такий шлях в кінцевому рахунку може потягнути за собою погіршення стану економіки, посилення соціальної напруги в суспільстві, його політичної нестабільності.

Із цього випливає, що розробка засобів по подоланню бюдже­тного дефіциту вимагає прогнозу можливих наслідків заходів, включення найбільш ефективних з них в економічну стратегію та тактику держави.

Розробка та послідовне здійснення заходів по подоланню бю­джетного дефіциту можливі тільки в умовах ринкової економіки. В тоталітарних системах бюджетний дефіцит носить прихований характер, як і інфляція, що породжується дефіцитом. Тому проб­лема подолання бюджетного дефіциту не ставиться і не ви­рішується, хоч його фактична наявність — один з головних фак­торів неспроможності системи.


3. Податки та їх види. Податкова політика держави

Найважливішу основу державних фінансів складають податки та їх різновиди — збори. В якості частини фінансової системи, вони виконують всі її функції. Але при цьому найбільш універса­льне значення, спільне для всіх податків і зборів, має фіскальна функція, оскільки, як вже зазначалося, вони є головним джере­лом доходів державного бюджету. Разом з тим в умовах регульо­ваної ринкової економіки кожний з податків (чи зборів) виконує свою специфічну функцію, тобто є економічним інструментом вирішення тих чи інших конкретних задач. Саме в цьому ро­зумінні податки та збори становлять найважливіший метод впливу держави на макроекономічні процеси.

Як вже зазначалося, розрізнюються два види податків — прямі, які встановлюються по відношенню до доходів та непрямі – у вигляді акцизів. Крім того, ознаки податків мають різного роду збори.

Із прямих податків найважливіше значення має податок на прибуток. Він встановлюється у вигляді частини доходів, що підлягає відрахуванню у державний бюджет. Одна з істотних проблем оподаткування прибутку полягає в обґрунтуванні відносного ріні їй податку. Світова практика показує, що високий податок на прибу­ток підриває стимули підприємницької діяльності, сприяє її пере­міщенню з контрольованої сфери у галузі, які не піддаються конт­ролю, в тіньовий бізнес. Чим нижчі податки на прибуток, тим сильніші стимули легальної підприємницької діяльності. Але зни­ження ставок податків може скоротити надходження в бюджет від цього джерела. Отже, найважливіше завдання політики оподатку­вання доходів полягає в пошуку оптимального рівня податків па прибуток, при якому досягається компроміс інтересів держави та підприємців. В нинішній час прийнято вважати, що такий рівень повинен знаходитись в межах 30—35 відсотків доходів. Причому загальносвітова тенденція полягає в поступовому скорочуванні рівня податків на прибуток.

Залежність надходжень у державний бюджет від рівня по­датків на прибуток ілюструється в координатах на рис. 7.

Треба зазначити, що практика оподаткування доходів в краї­нах, що переходять від планово-директивної системи до ринко­вої не цілком відповідає потребам розвитку ринкових відносин. Гак в Україні податок на прибуток виконує в основному фіска­льну функцію. Його рівень відповідає світовому, але тільки фор­мально. Підприємства повинні включати у витрати обов'язкові відрахування в фонди різноманітного призначення, внаслідок чого фактичні відрахування від чистого доходу набагато переви­щують оптимальний їх рівень, що ставить серйозні перепони на шляху розвитку легальної підприємницької діяльності.

В податках на особисті доходи населення, поряд з фіска­льною функцією, реалізується перерозподільча функція. Особи з низькими доходами взагалі звільняються від податку, а шкала податків будується по прогресивному принципу — чим вище до­ход, тим більше ставка податку. Треба при цьому визначити, що прогресивна шкала оподаткування містить в собі небезпеку підриву стимулів особистої зацікавленості. Один з підходів до оподаткування особистих доходів, що пропонуються сучасною економічною наукою, полягає в застосуванні «м'якої» прогресії,




за якої особи з різним прибутком відчувають приблизно одна­кові втрати від сплати податків. Така шкала забезпечує комп­роміс інтересів — між мотивами своєї діяльності та терплячим відношенням до необхідності сплачувати державні податки.

Непрямі податки, що встановлюються по відношенню до цін товарів та послуг (акциз), виправдані головним чином по відно­шенню до вузької групи товарів нееластичного попиту. Прагнен­ня поширити діапазон товарів, що обкладаються акцизом за ці межі може мати негативні наслідки, оскільки при цьому зміню­ються умови формування рівноважної ціни в сторону скорочен­ня попиту, що від'ємно впливає на динаміку виробництва. При цьому зростання ціни та скорочення виробництва неминуче підсилює інфляцію. Треба також враховувати, що в непрямих податках закладено порушення принципу соціальної справедли­вості, оскільки частки витрат на придбання таких товарів (пос­луг) обернено пропорційні розмірам особистих доходів — що чим вони нижче, тим ця частка вища і навпаки. В кінцевому підсумку виявляється, що основний тягар непрямих податків не­суть члени суспільства з малими особистими доходами, особли­во якщо вони складають велику частину населення. Світова пра­ктика також показує неспроможність спроб за допомогою акци­зу вирішувати проблеми обмеження споживання деяких товарів (тютюнових виробів, спиртних напоїв та ін.). Такі спроби тягнуть за собою скорочення легального підприємництва та поши­рення тіньової економіки — нелегального бізнесу.

Проміжне місце в системі податків займають податки на не­рухоме майно. Вони мають ознаки як прямих податків, оскільки вони залежать від розмірів майна, так і непрямих податків, ос­кільки вони реалізуються в цінах як непрямі податки. В країнах з сучасною ринковою економікою такі податки переважно є дже­релами доходів місцевих бюджетів, що стимулює зацікавленість місцевих органів влади в розвитку підприємництва та будівницт­ві на території своїх округів.

Регулюючі функції (поряд з фіскальними) виконують збори за право підприємницької діяльності. Причому їх регулююча роль може бути конкретизована шляхом диференціації розмірів зборів залежно від виду підприємницької діяльності. Ці збори можуть бути разовими (однократними) або регулярними (таки­ми, що стягуються через певні проміжки часу).

Серед зборів велике фіскальне та регулююче значення мають митні тарифи, а також плата за ліцензії на експорт (чи імпорт) товарів. Специфічною функцією цих зборів при імпорті товарів має захист окремих галузей національної економіки від конкуре­нції, здатної зруйнувати дану галузь. Експортні ж мита та ліцен­зії переслідують мету не допустити скорочення внутрішніх това­рних ресурсів й підвищення цін на внутрішньому ринку.

4. Кредит, його види та функції в ринковій економіці
   

Кредит, як і фінанси, це особливий вид руху грошей. Але на відміну від фінансів це такий рух грошей, за яким вони надаю­ться на певний термін, з зобов'язанням повернення та за плату.

Кредит становить органічну складову частину ринкової еко­номіки та її механізмів. Ринкова економіка породжує необхідність кредиту і, у той же час, створює для нього основу. У суб'єктів ринкових відносин моменти одержання грошей та ви­никнення вимог на їх оплату не збігаються. При цьому у них відбувається зміна станів, що відрізняються надлишком або де­фіцитом грошових коштів. Надлишок створює основу для фор­мування фондів тимчасово вільних грошей — для використання цих фондів як джерела кредитування. Вільні грошові кошти, необхідні для утворення кредитного фонду виникають у всіх суб'єктів фінансових відносин — на підприємствах, у населення, в бюджетних закладах, в ланках державної влади, а акумулюю­ться в кредитних закладах — головним чином в банках.

Розвиток кредиту створює його різноманітні форми. Залежно від призначення розрізняють підприємницький кредит та спо­живацький. По строках надання розрізнюються короткотер­міновий (на поточні потреби) та довготерміновий (для інвес­тицій) кредити.

Кредит надається головним чином банками. Але при цьому є міжбанківський кредит тобто кредит, що надають банки один одному (в тому числі центральним банком). В ринковій еко­номіці можливий також комерційний кредит, що надається підприємствами один одному. Особливим видом кредиту є дер­жавний кредит, що утворює державний борг перед населенням та господарськими суб'єктами.

Як правило, кредит вимагає певних гарантій, що забезпе­чують поверненість позичок. Особливий вид гарантій характери­зує іпотечний кредит, що надається під заставу землі або іншого нерухомого майна.

Кредитні відносини охоплюють не тільки національну еконо­міку, але і сферу міжнародних економічних відносин. Міжнаро­дний кредит залежно від його учасників може бути міждержав­ним, таким, що надається міжнародними фінансовими організа­ціями. Міжнародний кредит може надаватись в порядку приватної підприємницької діяльності.

Види кредиту розрізняються також формами боргових зобо­в'язань. Банківський та комерційний кредит породжують такі форми боргових зобов'язань як векселі та чеки. Для споживчого кредиту характерна така форма як кредитні картки. Державний кредит звичайно пов'язаний з випуском облігацій державних по­зик.

Як один з механізмів ринкової економіки, кредит по суті ви­конує ті ж функції, що й фінанси (відтворювальну, перерозподільчу, стимулюючу, контрольну). Але кредит виконує їх іншим способом, на іншій основі, шляхом руху тимчасово вільних гро­шей. Обслуговуючи процес відтворення, в той же час кредит пе­рерозподіляє гроші між тими, у кого їх надлишок і тими, хто заз­нає в них дефіцит. Платність кредиту складає одну з основ сти­мулювання раціонального використання ресурсів, скорочення потреби в грошових коштах для ведення діла. Вимога своєчас­ності повернення грошей створює можливість для контролю дія­льності суб'єктів ринкових відносин.

В умовах сучасної ринкової системи держава через сферу кре­дитних відносин здійснює цілеспрямоване регулювання націо­нальної економіки. Регулюючи кредит, держава впливає на тем­пи економічного зростання, структуру національної економіки, напрями інвестицій. Особливо значним є вплив кредиту на стан грошового обігу.

Тоталітарна система з її планово-директивними методами де­формувала кредитні відносини. Кредит по суті перетворився в різновид централізованого державного фінансування. Кредити надавалися на основі кредитних планів, завдання яких не завжди співпадали з дійсними потребами господарських суб'єктів. Внас­лідок загального одержавлення власності зникли деякі форми кредиту (наприклад, такі як комерційний, іпотечний). Повсюдне розповсюдження дістала практика списання кредитної заборгованості, що живила притаманна командно-адміністративній си­стемі безгосподарність і марнотратство. Стимули кредитної дія­льності підривалися також безоплатністю утримання вільних грошей підприємств в банках та символічними розмірами плати за кредити, що надаються їм. Підприємства — одержувачі кре­дитів — по суті не несли майнової відповідальності за повернення кредитів, оскільки в системі їх відповідальності була відсутня така, як оголошення підприємств банкрутами.

Перехід до ринкової економіки вимагає радикальної реформи кредитних відносин. Головний напрямок реформи — повернен­ня кредиту його справжнього призначення. Кредитна система з її інфраструктурою повинна стати органічною складовою меха­нізму ринкової економіки та разом з тим сферою, через яку дер­жава регулює національну економіку, домагаючись її стабільності та динамічного розвитку.


5. Сучасна банківська система

Банки — це основний вид кредитних закладів. Крім банків кредитними закладами є страхові компанії, ломбарди. Функції кредитних закладів можуть виконувати грошові фонди різнома­нітного призначення (поряд із своїми прямими функціями). Всі види кредитних закладів взаємозв'язані і утворюють інфраструк­туру кредитної системи.

Основна функція банків полягає в акумулюванні вільних гро­шових ресурсів та наданні кредитів. Разом з тим банки вико­нують розрахунки для своєї клієнтури, а також багато інших опе­рацій, зміст яких визначається місцем банків в кредитній сис­темі, їх спеціалізацією.

Сучасній ринковій економіці відповідає двох'ярусна структу­ра банківської системи. її вищий ярус становить центральний банк країни. Як правило, він є державним банком. Інші банки в своїй більшій частині пов'язані з іншими формами власності (приватної, колективної, кооперативної, акціонерної). Залежно від своїх функцій, вони можуть бути промисловими, сільського­сподарськими, торговельними, експортно-імпортними, іпотеч­ними тощо. Кількість банків може бути дуже значною і досягати сотень і навіть тисяч одиниць.

Центральний банк країни виконує особливі функції як в на­ціональній економіці, так і в її зовнішньоекономічних зв'язках. По суті це банк банків. На рахунках цього банку інші банки країни зберігають частину своїх коштів, внаслідок чого цей банк є центром міжбанківського кредитування. За дорученням уряду на нього покладаються такі функції як обслуговування державного бюджету, емісія грошей, а також найважливіша частина опе­рацій з золотом та іноземною валютою. Через центральний банк реалізуються заходи держави по проведенню антиінфляційної політики, а також по регулюванню курсу національної валюти.

Найважливішою умовою ефективної діяльності банку є його незалежність від, виконавчої влади. Для нього уряд країни є та­ким же клієнтом як комерційні банки. Пряме підпорядкування банку урядові, як правило, перешкоджає проведенню антиінф­ляційної політики. З тієї ж причини неспроможною є практика оперативного підпорядкування центрального банку законо­давчій владі. Центральний банк повинен підпорядковуватися тільки закону. Чим послідовніше реалізується цей принцип, тим більш успішною є діяльність центрального банку як вищого ешелону кредитної системи.

Інші банки здійснюють свою діяльність в сфері, для обслу­говування якої вони створюються: обслуговують кредитом та ро­зрахунками підприємства різноманітних галузей, здійснюють за дорученням чи від свого імені купівлю та продаж нерухомого майна, землі, цінних паперів, надають в оренду власність тощо.

Всі види банків функціонують на основі комерційного розра­хунку, їх прибуток утворюється як різниця між виручкою від оп­лати за виконання ними своїх операцій (кредитних, розрахунко­вих, залогових та інших) та власними видатками банку, включа­ючи плату клієнтам за збереження ними коштів на рахунках банку. В сучасній ринковій економіці при її стабільному функціонуванні прибутковість від банківської діяльності набли­жається до середньої. Дуже висока прибутковість банків (таке явище спостерігається в деяких країнах), як правило, свідчить про розлад ринкових механізмів внаслідок монополізму або інфляції. Зокрема, таке явище є типовим для країн з перехідною економікою, особливо якщо ринкові реформи проходять поволі та непослідовно.

Однією з важливих умов успішного функціонування банків є наявність у них достовірної інформації про стан справ у клієнтів, стан ринкової кон'юнктури, а також про заходи по регулюванню економіки, які здійснюються державою через кредитну систему. На цій основі банки можуть давати рекомендації своїм клієнтам по веденню справ, в тому числі по пошуку нових ринків, інвестиціям, інноваційній діяльності тощо. Така ж інформація використовується банками для здійснення своїх комерційних операцій.

Банки становлять найважливішу частину інфраструктури ринкової економіки, органічний компонент ринкових механізмів саморегулювання. В цій своїй якості вони зв'язують між собою ринки товарів та послуг з ринками цінних паперів, нерухомості, робочої сили. Через банки забезпечується взаємозв'язок галузей національної економіки, переміщення капіталу між ними і, в кінцевому рахунку, ефективне функціонування ринкової еконо­міки, її бездефіцитність, здатність раціонально використовувати ресурси, сприйнятливість до науково-технічного прогресу. Ра­зом з тим, саме через банківську систему держава має мож­ливість цілеспрямовано регулювати ринкову економіку, домага­тися її стабільності та динамічного розвитку, а також вирішувати складні проблеми, що постають перед сучасним суспільством.

Банківська система ринкової економіки істотно відрізняєть­ся від банків тоталітарної держави, в якій можуть функціонувати тільки державні банки. Різноманітність банків за їх призначен­ням тут носить лише формальний характер. В дійсності всі бан­ки являють собою єдиний адміністративно-бюрократичний зак­лад, один з органів виконавчої влади по управлінню економікою та всім життям суспільства. Причому банки в цій системі функціонують як бюджетні організації і тому, позбавлені стимулів ро­звитку та удосконалення своєї діяльності, не зацікавлені в поліп­шенні обслуговування клієнтури. Перехід до ринкової еконо­міки вимагає радикальної перебудови всієї банківської системи. Один з основних напрямків економічної реформи полягає в фо­рмуванні двох'ярусної банківської системи, яка відповідає потребам сучасної ринкової економіки.


6. Кредитні інструменти регулювання ринкової економіки

Сфера кредитних відносин займає найважливіше місце в дер­жавному регулюванні сучасної ринкової економіки. Це регулю­вання здійснюється через банки, які, як вже відзначалося, стано­влять інфраструктуру кредитної системи. В механізмі державно­го регулювання ринкової економіки вирішальну роль в організації кредитної системи виконує центральний банк, який через комерційні банки впливає на національну економіку та її зовнішньоекономічні зв'язки.

Вплив центрального банку на комерційні банки заснований па використанні норми обов'язкових резервів та ставки міжбанківського кредиту.

Як вже зазначалося, центральний банк являє собою банк банків, центр міжбанківського кредитування. Ця роль центра­льного банку перш за все забезпечується наданням йому права видавати ліцензії на право здійснення банківських операцій. В свою чергу, видавання ліцензій зумовлене обов'язковим зберіга­нням на рахунках центрального банку частини банківських коштів. Сенс такого порядку полягає в тому, що ці кошти утво­рюють кредитний фонд центрального банку, тобто дозволяють йому видавати позики комерційним банкам. Крім того, такий порядок в певній мірі гарантує інтереси вкладників — клієнтів комерційних банків на випадок банкрутства останніх. Відносний розмір частини коштів комерційних банків, що повинні зберіга­тися в центральному банку становлять норму обов'язкових ре­зервів.

Через норму обов'язкових резервів центральний банк впливає на діяльність комерційних банків і таким чином на всю націона­льну економіку. Так, якщо норма обов'язкових резервів збільшується, у комерційних банків скорочується кредитний фонд, тобто можливість видавання кредитів своїм клієнтам. Така міра може мати, з одного боку, антиінфляційний результат, оскільки при цьому скорочується грошова маса в обігу. Але, з іншого боку, можуть скорочуватися інвестиції в економіку, що тягне за собою зниження темпів зростання валового продукту. Щоб попередити такий небажаний результат можуть бути здійснені заходи, що виходять за межі функцій центрального ба­нку (наприклад, стимулювання інвестицій податковими пільгами). Із цього видно, що кредитне регулювання тісно пов'язане з іншими формами регулювання економіки.

Наявність в центральному банку чималого кредитного фонду дозволяє йому впливати на економіку через ставку міжбанків­ського кредиту. Прямої залежності між ставкою міжбанківського кредиту та кредитними ставками комерційних банків немає. Все ж зміна ставок міжбанківського кредиту впливає на комерцій­ний кредит, робить його дорожчим чи дешевшим. В свою чергу, зміна кон'юнктури на ринку кредитів істотно впливає на націо­нальну економіку, тенденції її розвитку. Подорожчання кредиту скорочує об'єм кредитування, змушує клієнтуру підвищувати ви­моги до ефективності позичкових коштів. З іншого боку, зниження кредитних ставок збільшує об'єми кредитів, але містить не­безпеку зниження вимог до ефективності використання кредит­них коштів.

Таким чином, регулююча роль центрального банку вимагає пошуку оптимальних рівней як норми обов'язкових резервів, так і ставки міжбанківського кредиту, виходячи з задач стабільності та динамічного розвитку економіки і з урахуванням кон'юнктури ринку.

В механізмі регулювання національної економіки та її зовнішньоекономічних зв'язків важливе місце займає діяльність це­нтрального банку по регулюванню курсу національної валюти. При цьому ставиться задача в підтримці такого її курсу по відно­шенню до вільноконвертованих валют, що забезпечував би зба­лансоване співвідношення експорту та імпорту, зацікавленість своїх власників інвалюти в її використанні в національній економіці, приплив іноземних інвестицій. Умовою, що дозволить банку регулювати курс національної валюти, є наявність у нього достатнього резерву вільноконвертованої валюти. Це дає мож­ливість центральному банку впливати на кон'юнктуру валютного ринку шляхом продажу чи скупки вільноконвертованої валюти. При підвищенні курсу валюти понад допустимі межі центра­льний банк збільшує пропозицію валюти. В разі небезпечного зниження її курсу центральний банк збільшує скупку вільнокон­вертованої валюти.

Діяльність центрального банку по регулюванню економіки пов'язане також з обслуговуванням державного кредиту. Як вже відзначалося, одним з джерел збільшення доходів державного бюджету та скорочення його дефіциту може бути випуск об­лігацій державної позики. Як правило, функції реалізації об­лігацій, покладаються на центральний банк. Йому також доруча­ються операції з облігаціями державних позик. В цьому випадку банк стає власником чималої частини облігацій і отримує мож­ливість використати їх куплю та продаж для регулювання грошо­вої маси в обігу. При необхідності її скоротити облігації реалізу­ються. Для її збільшення — здійснюється скупка облігацій.

Треба визначити, що в ринковій економіці центральний банк, хоч і суттєво впливає на економіку та грошовий обіг, але цей вплив не є винятковим. Завжди є фактори, що його обмежують. Це зумовлено передусім істотними особливостями непрямих економічних методів що застосовуються в умовах повної самос­тійності суб'єктів ринкових відносин. Поряд з центральним банком на їх поведінку істотний вплив має діяльність комерційних банків. В обігу, поряд з грошима та цінними паперами центрального банку знаходяться чеки комерційних банків, кредитні ка­ртки, що вони видають своїм клієнтам. Вони можуть використовуватися як платіжні засоби для купівлі товарів і послуг, а також, як кошти для інвестицій і придбання нерухомості.

На відміну від ринкової економіки в тоталітарній системі такі кредитні інструменти як ставки банківського проценту по суті не мають відчутного впливу на поведінку суб'єктів економічних відносин не тільки внаслідок свого низького рівня, але й тому, що діяльність суб'єктів направляється не економічними інтере­сами, а директивами, що вони отримують від вищих ланок, пла­новими завданнями, лімітами. В цьому міститься одна з сторін неспроможності командно-адміністративної системи.

В умовах переходу до ринкової економіки необхідно перейти до прийнятих у світовій практиці форм та методів регулювання економіки на основі використання кредитних інструментів. Здійснювана в Україні реформа банківської системи в цілому відповідає цій задачі. Сформована двох'ярусна система банків, створена мережа комерційних банків, розробляються механізми впливу центрального банку на розвиток національної еконо­міки, зміну її структури, поліпшення зовнішньоекономічних зв'язків.