Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание Походження суть і функції грошей. Види грошей. Закон грошового обігу. Вартість і ціна. Альтернативні теорії вартості. 2. Види грошей. Закон грошового обігу 3. Вартість і ціна. Закон вартості. Альтернативні теорії вартості Тема 6. РИНОК І КОНКУРЕНЦІЯ. ПІДПРИЄМНИЦТВО 1. Ринок, його функції і структура 2. Конкуренція як ринковий фактор 3. Підприємництво — особлива ринкова діяльність

Подобный материал:

• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 399.85kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 400.26kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 398.33kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство Освіти України Київський Університет права Рівненська філія реферат, 410.3kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.

Тема 5. ГРОШІ І ЇХ ФУНКЦІЇ. ЗАКОН ВАРТОСТІ


Походження суть і функції грошей. Види грошей. Закон грошового обігу. Вартість і ціна. Альтернативні теорії вартості.


1. Походження, суть і функції грошей


Виникнення грошей — результат тривалого історичного про­цесу, який є органічною складовою розвитку товарного вироб­ництва. Змістом цього процесу був розвиток форм вартості від найпростішої до грошової.

Історично перша форма вартості могла бути лише простою або випадковою, коли той чи інший продукт епізодично перет­ворювався на товар, обмінюючись на інший товар: X товару А = У товару В. Подальший розвиток товарного виробництва мав своїм результатом збільшення кількості продуктів, що перетво­рюються на товари, і регулярність їх обміну. Притому для кож­ного товару, що йшов у обмін, виникають численні варіанти об­міну, товару А = У товару В, або Z товару С, або N товару D то­що. Така форма вартості називається розгорнутою. Нарешті, грошовій формі передувала загальна форма вартості, коли з усіх товарів відокремлювався один, який в даному регіоні найчастіше продавався і купувався, і який для всіх товарів у даному регіоні служив загальним еквівалентом. Для різних регіонів таким зага­льним еквівалентом могло бути зерно, худоба, хутра тощо.

Всі ці натуральні форми вартості відрізняються своєю обме­женістю, а саме — своєю суперечністю між потребами продавця і покупця, при чому ця суперечність у загальній формі вартості набуває регіонального характеру, оскільки в різних регіонах нео­днакові загальні еквіваленти. Подальший розвиток товарного виробництва розв'язав цю суперечність на основі грошової фор­ми вартості.

Грошова форма вартості виникала тоді, коли з усіх товарів ви­діляється товар, який за своїми природними властивостями най­більш придатний бути загальним еквівалентом. Таким вимогам відповідали метали, насамперед, золото або срібло. Саме ці мета­ли при своїх природних властивостях (однорідності, компактно­сті, здатності не втрачати вартості при їх діленні на частини то що) мають досить широке розповсюдження і відрізняються відносною стабільністю власної вартості.

Роль грошей в економіці, яка ґрунтується на товарному виро­бництві, реалізується в їх функціях.

Гроші є мірою вартості товарів. За допомогою металевих гро­шей (золота, срібла) вимірюється вартість товарів. Причому для визначення ціни товарів використовується той чи інший масш­таб цін — неоднаковий в різних національних валютах. Суттєва особливість цієї функції — її ідеальний характер. Для визначен­ня ціни товарів не потрібні наявні гроші.

Гроші є засобом обігу, тобто посередниками в обміні товара­ми: Т — Г — Т. Особливість цієї функції — в її миттєвості. Харак­тер цієї функції дозволяє використовувати неповноцінні гроші і навіть їхні замінники — паперові знаки вартості.

Гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що вони можуть здійснювати самостійний рух, відокремлений від руху товарів, наприклад, при купівлі товарів у кредит і взагалі в усіх випадках, коли моменти плати і моменти руху товарів не збігаються. Ця функція грошей є основою кредитних відносин. Гроші можуть виконувати функцію засобу зберігання і заоща­дження. Металеві гроші (золоті, срібні) можуть бути скарбами, які через ринкові механізми регулювали необхідну кількість гро­шей в обігу. Паперові представники грошей скарбами в повному розумінні бути не можуть, але вони здатні виконувати функцію заощадження за умови загальної стабільності економіки і її гро­шової системи.

Нарешті, гроші виконують функцію світових грошей. В цій функції вони обслуговують потреби міжнародних економічних відносин (торгівлі, кредиту тощо). В періоди, коли и країнах фу­нкціонували металеві гроші, розрахунки між країнами здійсню­вались на основі реального вмісту золота (або срібла) и націона­льних валютах. У сучасних умовах міжнародні розрахунки засно­вані на курсах національних валют, які в свою чсріу залежать від їх купівельної спроможності, а також через таку властивість па­перових грошей, як їхня конвертованість.


2. Види грошей. Закон грошового обігу


Як вже зазначалося, першими грошима були металеві золо­ті, срібні. Тому грошові системи, що формувалися на такій осно­ві називалися монометалевими (на основі одного металу), або біметалевими (при використанні одночасно двох металів). Папе­рові знаки вартості за умови вільного обміну їх на металеві гроші, не змінювали суті металевих грошових систем.

Проте у першій третині поточного століття всі без винятку країни світу відмовились від металевих грошей і перейшли до систем, заснованих на використанні паперових грошей. Причи­ни цього полягають в глибоких змінах в економіці — світових і національних.

Паперові гроші — це надруковані державою папери, на яких визначений їх номінал у грошових одиницях даної держави (в доларах, франках, ієнах, гривнях тощо). Паперові гроші власної вартості не мають, вони є лише представниками вартості, яка потрібна в товарному обігу. Але вони служать масштабом цін, засобом обігу і платежу, засобом заощадження і нагромадження. Причому всі свої функції вони можуть виконувати за умови ста­більності економіки та її грошового обігу.

Якщо в умовах металевих грошових систем кількість грошей в обігу встановлювались через здатність економіки до саморегу­лювання (скарби виконували при цьому роль регулюючого бу­фера), паперово-грошовий обіг передбачає виключну роль дер­жави, якій належить монопольне право друкування грошей. Де­ржава повинна здійснювати грошову емісію, коли грошей в обігу не вистачає, і, навпаки, якщо в обігу виявляється надлишок грошей, держава може вилучати зайві паперові гроші з обігу.

Потреба економіки в грошах визначається законом грошового обігу, суть якого характеризується формулою:



де Г — кількість грошей, що потрібні для обігу; Р — сума цін то­варів (послуг), які мають бути продані; К; — сума одержаного за період кредиту; Kj — сума погашеного кредиту за той же період; В — сума взаємопогашених платежів; О — кількість оборотів, які роблять гроші за даний період.

Отже, необхідна кількість грошей залежить від сумарного впливу декількох факторів. Коли змінюється пропозиція товарів і послуг, обсяг кредиту, взаємопогашуваних платежів, оборот­ність грошової маси, змінюється і потреба в грошах.

В умовах паперово-грошового обігу завжди існує небезпека інфляції, тобто знецінення грошей, втрати ними своєї купівельної спроможності.

Таке явище є результатом того, що надхо­дження грошей в обіг (емісія) перевищує потреби грошового обігу.

Інфляція призводить до значних економічних і соціальних втрат — руйнує ринкові механізми, знижує життєвий рівень більшості населення, зменшує можливості ефективного держав­ного регулювання економіки. (Питання про інфляцію та її меха­нізми розглядатимуться в наступних темах курсу).

Стан грошового обігу впливає не тільки на національну еко­номіку, але й на зовнішньоекономічні зв'язки. Від стану грошо­вого обігу залежить структура експорту та імпорту, у кінцевому рахунку — платіжний баланс країни, тобто співвідношення вар­тісних результатів господарювання, пов'язаних з зовнішньоеко­номічною діяльністю. Слід відзначити, що інфляція є однією з причин пасивного платіжного балансу.

Важливим засобом нормалізації зовнішньоекономічних зв'яз­ків є створення умов для конвертованості національної валюти (її здатності обмінюватись на валюти інших країн). Розрізняють дві основні градації конвертованості: повну і часткову. Повна конвертованість означає, що національна валюта обмінюється на будь-яку кількість іншої валюти без обмежень. Часткова кон­вертованість передбачає обмеження стосовно використання да­ної валюти в експортно-імпортних та інших операціях.

Перехід до вільно конвертованої валюти (ВКВ) вимагає нор­малізації всієї економіки, подолання інфляції й нампність у дер­жави необхідних валютних резервів, які використовуються для підтримки стабільного курсу національної валюти.


3. Вартість і ціна. Закон вартості. Альтернативні теорії вартості


Невід'ємною складовою класичної теорії є положення про за­кон вартості. Згідно з цим законом вартість товарів є основою ціни, а дія закону вартості, його вплив на товарне виробництво, його розвиток і структуру здійснюється через коливання цін нав­коло вартості.

Коливання цін навколо вартості стимулює зростання продук­тивності праці, краще використання ресурсів тощо. Таке коли­вання цін спричиняє диференціацію учасників товарного вироб­ництва на тих, хто багатіє і тих; хто розорюється, бідніє. Нареш­ті, відхилення цін вартості регулює суспільний поділ праці, тобто співвідношення між галузями товарного виробництва.

Отже, ціни, їх коливання навколо вартості розглядається як рушійний фактор ринкової економіки, орієнтиром для її суб'єк­тів. Слід відзначити, що ці положення класичної теорії відпо­відають характеристикам вільного ринку, але не відображають умов сучасного регульованого ринку, коли на формування цін товарів і послуг зростаючий вплив має державне регулювання. Регулюючи ціни, держава впливає на формування стимулів, ди­ференціацію учасників товарно-грошових відносин, а також на розвиток і структуру економіки. Зокрема, держава через податки і кредитну систему стимулює інвестиції, впливає на темпи роз­витку економіки, створення нових робочих місць тощо.

Такими самими методами держава впливає і на структуру економіки, напрямки її руху, домагаючись пріоритетного розви­тку прогресивних технологій, нових галузей праці. Нарешті, че­рез свій вплив на ціни держава регулює процес диференціації учасників товарного виробництва. Притому не тільки га­льмується розорення дрібних підприємств, але й забезпечується їхня стабільність як особливої зони економіки, їхній розвиток. Таким чином, в сучасних умовах можна говорити не стільки про дію закону вартості, скільки про цілеспрямоване державне регулювання ринкової економіки, про механізми цього регулювання і його основи. Саме з точки зору основ державного регулювання і його механізмів є потреба звертатися не тільки до теорії трудової вартості, але і до альтернативних теорій. З альтернативних теорій привертає увагу теорія граничної корисності. Ця теорія заперечує вартість як основу ціни, отже і дію закону вартості через відхилення цін від вартості. Згідно з цією теорією ціни товарів залежать від суб'єктивних оцінок людини, від того, наскільки покупець вважає для себе корисним той чи , інший товар. Але впадає в очі протиріччя між цією теорією і дій­сністю. На ринку для всіх покупців ціни товарів однакові і не за­лежать від їх корисності для того чи іншого покупця. Теорія гра­ничної корисності намагається подолати цю суперечність розг­лядаючи ціни як результат компромісу суб'єктивних оцінок. Але це не усуває логічної неузгодженості теорії граничної кориснос­ті. Тому сучасна економічна наука не приймає теорії граничної корисності як наукову методологічну основу. Разом з тим слід відзначити, що теорія граничної корисності зробила великий внесок у сучасну економічну науку. Численні розробки, викона­ні в рамках цієї теорії, широко відомі і використовуються в багатьох дисциплінах.

Так, сучасна економічна наука виходить з того, що всі еконо­мічні процеси можна розглядати лише з урахуванням поведінки суб'єктів ринкової економіки, тобто суб'єктивного фактору. Зок­рема, процес ціноутворення, формування рівноважної ціни роз­глядається як компроміс інтересів продавця і покупця (хоч при цьому не заперечується затратна основа ціни). Від теорії гранич­ної корисності сучасна економічна наука і практика успадкувала методику вивчення попиту споживачів, сегментації ринкового попиту, вплив на попит цін і доходів. Весь інструментарій вивче­ння і прогнозування ринкового попиту є невід'ємною складовою такої дисципліни як маркетинг. Нарешті універсальне значення в сучасній теорії і практиці має принцип оптимальності стосов­но того чи іншого критерію. Саме теорія граничної корисності запропонувала принцип оптимального набору засобів спожива­ння за критерієм максимального задоволення потреб людини.

Таким чином, сучасна економічна наука синтезує найкращі досягнення різних теорій, іноді діаметрально протилежних за своїми методологічними основами, виходячи при цьому з прак­тичних потреб розвитку економіки.


Тема 6. РИНОК І КОНКУРЕНЦІЯ. ПІДПРИЄМНИЦТВО


Ринок, його функції структура. Конкуренція як ринковий фак­тор. Підприємництво — особлива ринкова діяльність.


1. Ринок, його функції і структура


Ринок — це сфера, в якій здійснюються акти купівлі-продажу. Товарно-грошові відносини проявляються лише на ринку.

Ринок виник на зорі людського суспільства разом з первісни­ми формами товарного обміну. В процесі його еволюційного ро­звитку розширюється ринкова сфера, вдосконалюються його ме­ханізми.

Ринок виконує три основні функції.

Перша. Він зв'язує продавців з покупцями через попит і про­позицію. Притому проявляється постійна тенденція до встанов­лення ринкової рівноваги між ними. В свою чергу, ринкова рів­новага відображає внутрішню збалансованість економічної сис­теми — виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Друга. Невід'ємною складовою ринку є конкурентне середо­вище, на основі якого ринок виконує свою стимулюючу функ­цію, чим забезпечує розвиток економічної системи в цілому.

Третя. На ринку зустрічаються економічні інтереси його су­б'єктів. Ринок — це сфера, функція якої полягає в досягненні компромісу інтересів (продавців, покупців, виробників, спожи­вачів тощо).

Одна з найістотніших особливостей ринку полягає у його зда­тності до саморегулювання і саморозвитку. Ця особливість реа­лізується через ринкові механізми, головним з яких є механізм ціноутворення. Через коливання цін встановлюється рівновага попиту і пропозиції, формується структура економіки, встанов­люється співвідношення між її складовими. Здатність до саморо­звитку проявляється також в удосконаленні ринкових механіз­мів, в їхній еволюції. Нарешті, в еволюції ринкової системи чіт­ко проявляється тенденція переходу від вільного ринку до регульованого.

Головна особливість вільного ринку полягає в тому, що рин­кові механізми саморегулювання і саморозвитку діють без втручання держави, і взагалі в умовах вільного ринку втручання дер­жави в економіку носить обмежений характер.

Внаслідок розвитку економічної системи та її продуктивних сил виникли об'єктивні умови, за яких вільний ринок вичерпав свої можливості, що спричинило зростання економічних І соціа­льних втрат від стихійності, створило загрозу самому існуванню суспільству, заснованому на ринковій економіці. Виникла систе­ма в якій ринкові механізми саморегулювання і саморозвитку ор­ганічно зв'язані з державним регулюванням, що дозволило зроби­ти дію цих механізмів більш ефективною і цілеспрямованою. (Питання про взаємовідносини держави і економіки в сучасній ринковій системі розглядатиметься в одній з наступних тем).

Сучасний регульований ринок являє собою систему, яка вклю­чає ряд ринків. Причому вся система і кожний з її ринків функ­ціонують на основі своєї і загальноринкової інфраструктури.

Центральне місце в системі займає ринок товарів і послуг. Елементами інфраструктури цього ринку є магазини, бази, това­рні біржі тощо.

Ринок робочої сили функціонує через біржі пращ, поряд з ними елементами інфраструктури цього ринку є організації для допомоги безробітним, а також установи для їх навчання і перенавчання.

Грошовий ринок і ринок кредиту функціонують через діяльність центрального і комерційних банків, страхових компаній і фінансових ланок держави. На ринку цінних паперів особливе значення має діяльність фондових бірж.

Ринок землі і нерухомості функціонує головним чином через посередницькі підприємства та іпотечні банки.

Слід відзначити, що загальними елементами ринкової Інфра­структури є транспорт, зв'язок і система інформації.

Всі ринки взаємозв'язані і утворюють єдину функціонуючу систему. Але вся система замкнена на ринок товарів і послуг. Са­ме цей ринок безпосередньо відповідає на сукупний попит сус­пільства. Зміна попиту відбивається на всіх ринках, а ринкова рівновага у широкому розумінні охоплює ринкову систему в цілому, всі її складові. Істотна особливість сучасної ринкової економіки полягає в системному підході до її регулювання, який надає державному регулюванню цілеспрямований характер.


2. Конкуренція як ринковий фактор

Ринкові механізми (в першу чергу ціновий механізм) функ­ціонують лише в конкурентному середовищі.

Конкуренція — це боротьба між суб'єктами ринкових відно­син (в першу чергу — господарськими суб'єктами). По суті — це змагання в його найбільш дійовій формі. Перемога в конкурен­ції тотожна успіху в господарській діяльності. Поразка ж у кон­курентній боротьбі може означати не тільки втрату прибутку (до­ходу), але й втрату самого капіталу, внаслідок чого підприємство перестає існувати як господарський суб'єкт.

Конкурентне середовище має вирішальне значення для фор­мування стимулів і спонукальних мотивів. Завдяки конкуренції господарські суб'єкти намагаються збільшувати пропозицію то­варів, послуг, поліпшувати умови продажу, вишукувати найвигідніші сфери для інвестицій, раціонально використовувати ре­сурси тощо.

З другого боку, наявність конкурентного середовища дає по­купцям (клієнтам) реальну можливість вибору (товарів, послуг, умов збереження заощаджень, умов одержання позик тощо).

Конкуренція — багатогранне явище. В залежності під зв'язку з ринковими механізмами ціноутворення розрізняють внутрігалу­зеву і міжгалузеву конкуренцію.

Внутрігалузева конкуренція — це конкуренція, внаслідок якої утворюються ціни товарів (або послуг) даної галузі. Результати цієї конкуренції проявляються у відхиленнях індивідуальних ви­трат від суспільне необхідних. Виграють господарські суб'єкти, індивідуальні витрати яких менші порівняно з ціною, яка вста­новилась на ринку товарів (послуг) цієї галузі. Навпаки, суб'єкти, індивідуальні витрати яких вищі за галузеві ціни, зазнають поразки, втрачають прибуток або навіть капітал.

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція за вигідне засто­сування капіталу. По суті це теж цінова конкуренція, оскільки ціни в різних галузях можуть давати неоднаковий прибуток (до­ход). Наслідком міжгалузевої конкуренції є вирівнювання норм прибутку і утворення середньої норми прибутку як найбільш ти­пової для всіх сфер застосування капіталу.

Конкуренція відрізняється характеристиками конкурентного середовища. За цією ознакою слід відрізняти досконалу і недос­коналу конкуренцію.

Досконалою, або «чистою», конкуренцією називається така, яка здійснюється у конкурентному середовищі, що складається з великої кількості учасників, кожний з яких здійснює свою дія­льність в однакових об'єктивних умовах (має однаковий доступ до ресурсів, покупців, клієнтів, інформації тощо). В умовах «чи­стої» конкуренції ніхто з учасників не може вплинути на ринкові ціни. По відношенню до окремих учасників «чиста» конкуренція нікому не дає переваг, водночас ні до кого з них не може бути дискримінації. По суті «чиста» конкуренція — це бажаний ідеа­льний стандарт конкуренції, ідеальні умови для функціонування ринкових механізмів.

Для реальних умов більш типовою є недосконала конкурен­ція, її істотна особливість — відсутність рівних умов для учасни­ків конкуренції, наявність у конкурентному середовищі частини підприємств, які мають кращий доступ до ресурсів, реклами, ін­формації тощо. Таким чином, частина учасників конкуренції от­римує додаткові шанси для перемоги в конкуренції. Наприклад, вони здатні здійснювати вирішальний вплив на продажні або за­купочні ціни, на умови одержання кредитів тощо. Як правило, таке конкурентне середовище складається внаслідок монополіз­му в його різних формах.

Різновидом недосконалої конкуренції може бути нечесна ко­нкуренція з кримінальним змістом, її ознаками є застосування по відношенню до конкурентів заборонених законами методів, жорстоких агресивних дій, рекету.

Слід також відзначити, що в реальних умовах ринкової еко­номіки можлива нецінова конкуренція. Як правило, це конкуре­нція в умовах монополізму. Монополії конкурують не за покуп­ця (клієнта), а за вплив на державний апарат, на законодавчу і виконавчу владу з метою одержання для себе пільг і привілеїв, наприклад, щоб загальмувати доступ на ринок своїм конкурен­там, або одержали незаконні субсидії тощо. Нецінова конкурен­ція так само має кримінальну сторону - підкуп представників державної влади.

Однією з постійних функцій держави в ринковій економіці є антимонопольна політика, її головна мета - підтримання кон­курентного середовища, протидія недосконалій конкуренції, особливо в її кримінальних формах, боротьба проти зрощування державного апарату з монопольними структурами.


3. Підприємництво — особлива ринкова діяльність


Функціонування ринку і його механізмів нерозривно зв'язано з підприємництвом. Підприємництво — це діяльність суб'єктів ринкових відносин по створенню підприємств і в зв'язку з їх фу­нкціонуванням. Внаслідок підприємницької діяльності суб'єкти ринкових відносин стають також і господарськими суб'єктами (тобто такими, що здійснюють господарську діяльність з метою одержання прибутку, або доходу).

Слід відзначити, що підприємництво як діяльність самостій­них суб'єктів притаманна лише ринковій економіці. В планово-директивній системі право створювати підприємства є виключ­ною монополією держави.

Для ринкової економіки підприємництво — це спосіб її існу­вання. Саме через підприємницьку діяльність реалізуються всі функції ринку. Через підприємницьку діяльність ринковий по­пит зв'язується з пропозицією і між ними встановлюється відно­сна збалансованість. У підприємництві реалізуються ринкові стимули і спонукальні мотиви. Діючи в конкурентному середо­вищі, підприємець постійно шукає партнерів, співробітництво з якими взаємовигідне. Отже, через підприємництво ринок здійс­нює і таку функцію, як досягнення компромісу інтересів.

Соціально-економічною основою підприємництва є недер­жавна (приватна — індивідуальна і групова) власність. Причому підприємницька діяльність може бути відокремленою від влас­ності. Власник засобів і коштів — не обов'язково підприємець. З другого боку, підприємець може не бути власником капіталу, а лише менеджером (управителем), який працює за наймом. В цьому відношенні істотні відмінності склалися між великим біз­несом і малими (середніми) підприємствами.

Для великих підприємств типовою формою підприємства є акціонерні компанії, в яких у найбільш виразній формі спосте­рігається відокремлення підприємницької діяльності від власно­сті. В малому і середньому бізнесі найчастіше підприємець — власник підприємства виконує функції менеджера.

Підприємницька діяльність охоплює всю ринкову економіку. При чому відповідно до характеру підприємницької діяльності можна виділити три основні сфери підприємництва.

Сферою підприємницької діяльності є, насамперед, виробни­цтво товарів і послуг. Підприємства створюються не тільки для виробництва засобів споживання, або засобів виробництва. Во­ни можуть створюватись і в сфері побутових послуг, у вигляді платних навчальних і оздоровчих закладів тощо.

Другою сферою підприємництва є комерційна діяльність. Це підприємства, які займаються оптовою і роздрібною торгівлею, купівлею і продажем товарів. Це також широкий діапазон підп­риємств. Причому деякі з них поєднують комерційну діяльність з виробничою.

Сферою підприємницької діяльності може бути також комер­ційне посередництво. Це, насамперед, маклерські контори, які займаються посередницькими функціями на ринку землі і неру­хомості. Посередницькі підприємства можуть створюватись та­кож на ринку послуг (наприклад, у зв'язку з організацією відпо­чинку, туризму тощо).

В ринковій економіці співвідношення між різними сферами підприємництва складається (як і інші співвідношення) на осно­ві ринкових механізмів. Причому на це співвідношення впливають встановлені державою норми і правила, в першу чергу в податковій і кредитній сфері.

Зокрема, необґрунтовано високий рівень податків, як правило, приводить до відтоку капіталів з виробничої сфери і розбухання комерційного підприємництва. Але при цьому треба розуміти, що деформації в структурі підприємницької діяльності залежать не від злої волі людей, які прагнуть «легкого хліба», а від тих норм і правил, що їх встановлює держава. Розвиток підприємницької діяльності — запорука нормального функціонування ринкової економіки. В сучасних умовах державі треба не тільки створювати сприятливі економічні умови для підприємництва (особливо в податковій системі і кредитній сфері), але і здійснювати заходи, які б сприяли формуванню підприємців як особливої соціальної групи населення. Підприємцям завжди були необхідні професійні знання в сфері їх діяльності. Велике значення для успішної підприємни­цької діяльності мають такі людські якості, як здатність до ініціативи, до прийняття нестандартних рішень, здатність діяти в умовах неповної інформації, тобто ризикувати. Крім того, в су­часних умовах зростаюче значення має оволодіння науковими методами підприємництва — маркетингом і менеджментом.