Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание Суспільне виробництво 1. Суспільне виробництво — матеріальне і нематеріальне 2. Фактори суспільного виробництва і їх взаємодія 3. Етапи розвитку продуктивних сил. Сучасний технологічний спосіб виробництва 4. Макроекономічні показники системи 5. Національне багатство — основа економіки 6. Соціальна і економічна ефективність системи

Подобный материал:

• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 399.85kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 400.26kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 398.33kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство Освіти України Київський Університет права Рівненська філія реферат, 410.3kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.

Тема 2. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, СТРУКТУРА, ФАКТОРИ, ЕВОЛЮЦІЯ. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ.


Суспільне виробництво — матеріальне і нематеріальне. Фак­тори суспільного виробництва і їх взаємодія. Етапи розвитку суспільного виробництва. Сучасний технологічний спосіб ви­робництва. Макроекономічні показники системи. Національне багатство — основа економіки. Соціально-економічна ефективність сис­теми.


1. Суспільне виробництво — матеріальне і нематеріальне

Умовою існування і розвитку суспільства є виробництво і від­творення благ, які воно споживає.

Виробництво стає суспільним внаслідок поділу праці. Поглиблення суспільного поділу праці — це тривалий історичний протягом якого розпочався у глибокій давнині й триває до цього часу.

Склад і структура благ, що їх споживає суспільство, відображує його потреби. Від потреб залежить, які блага і в якому співвідно­шенні виробляються. Отже, потреби суспільства дають імпульс розвитку виробництва, спричиняють зміни в його структурі.

За своєю суттєвою формою всі блага, що виробляються і спо­живаються в суспільстві, включають дві великі частини — мате­ріальні і нематеріальні. До матеріальних благ належать такі, які мають уречевлену форму. Вони можуть бути засобами спожива­ння (особистого, або суспільного), вони можуть бути засобами або знаряддями праці, предметами праці. Нематеріальні блага переважно носять форму послуг. Причому частина послуг пов'я­зана з виробництвом матеріальних благ (послуги транспорту, зв'язку, ремонт і технічне обслуговування тощо) а частина — з задоволенням потреб суспільства в послугах освіти, охорони здо­ров'я населення, в комунальних послугах тощо.

Слід відзначити нерозривний зв'язок матеріального і немате­ріального виробництва, внаслідок якого межі між цими видами виробництва умовні й відносні. Як правило, галузі матеріального виробництва мають у своєму складі інфраструктуру у вигляді сфери послуг. З другого боку, нематеріальне виробництво має під собою технічну базу, яка створюється у матеріальному виро­бництві і обслуговується нею. Деякі галузі сфери послуг (такі як транспорт, зв'язок) одночасно обслуговують і матеріальне і нематеріальне виробництво.

Розвиток суспільного виробництва — багатогранний процес, який характеризується істотними закономірностями.

Розширюється номенклатура продуктів і послуг матеріально­го і нематеріального виробництва. Цей процес відображує зрос­тання і розвиток потреб суспільства, відому закономірність, згід­но з якою задоволення одних потреб неминуче викликає нові, більш високі потреби.

В свою чергу, розширення номенклатури продуктів і послуг веде до поглиблення поділу праці, виникнення нових галузей праці, ускладнення зв'язків між ними. Водночас з розвитком ви­робництва зростає питома вага сфери послуг порівняно з вироб­ництвом уречевленої продукції.

Істотною закономірністю розвитку матеріального і нематеріа­льного виробництва є вдосконалення технології, методів вироб­ництва товарів і послуг, а також засобів праці. Причому з часом процес технічного оновлення прискорюється, скорочується тер­мін для його оновлення, а сам процес оновлення набуває нової якості.

Розвиток суспільного виробництва, його ускладнення, необ­хідність збалансованого співвідношення між його розвитком і суспільними потребами ставить перед суспільством ряд нових проблем — не тільки економічних і соціальних, але й політич­них, екологічних, науково-технічних. Ці проблеми виходять за рамки національної економіки, набувають глобального значен­ня, а їх успішне вирішення є умовою подальшого розвитку люд­ського суспільства, його переходу до нового, більш високого рів­ня цивілізації.


2. Фактори суспільного виробництва і їх взаємодія

Фактори суспільного виробництва — це елементи, які визна­чають його розвиток, структуру і ефективність. Серед них розріз­няють дві основні групи — особисті і речові.

Особистими факторами суспільного виробництва є його тру­довий потенціал. Він характеризується кількістю працівників в суспільному виробництві (самодіяльного населення), а також якісними характеристиками. На трудовий потенціал впливає рівень кваліфікації, трудові навички, традиції і виховання. Вре­шті-решт трудовий потенціал національної економіки прояв­ляється в здатності продуктивно та якісно працювати. Невід'ємною складовою трудового потенціалу є науковий потенціал, який слід розглядати як потенціал творчої роботи в галузі фунда­ментальних і прикладних наук.

В умовах ринкової економіки складовою трудового потенціа­лу є також потенціал підприємницької праці. Підприємництво — це особлива сфера людської діяльності, яка вимагає не тільки спеціальних знань, але й таких якостей як здатність до нестанда­ртних рішень, до ризику. В сучасній підприємницькій діяльності зростає значення її наукових основ.

Трудовий потенціал суспільства, в тому числі науковий і підп­риємницький формується на основі загальноосвітньої і профе­сіональної підготовки, а також виховного процесу. Складовою процесу формування трудового потенціалу є розвиток науки — прикладної, фундаментальної, в тому числі гуманітарної.

Речові фактори суспільного виробництва — це засоби і знаря­ддя праці, а також предмети праці. Засоби і знаряддя праці ста­новлять технічну основу матеріального і нематеріального вироб­ництва. В їх складі робочі і силові машини, прилади та апаратура для управління, контролю і обробки інформації, транспортні за­соби, передавальні мережі, будівлі, споруди тощо. Предметами праці є сировина, матеріали, енергоносії тощо. Різні елементи речових факторів суспільного виробництва зв'язані між собою технологією, тобто сукупністю методів виробництва, що засто­совуються у зв'язку з виготовленням продукції, або наданням послуг.

Особисті та речові фактори виробництва взаємопов'язані, їх зв'язує між собою організація виробництва. Суть організації як раз і відображує цей зв'язок. Організація виробництва — це спо­сіб поєднання особистих і речових факторів виробництва в про­сторі і часі. Організація виробництва залежить від засобів і зна­рядь праці, від технології, а також від кваліфікації людей, їх тру­дових і професійних якостей.

Сукупність особистих і речових факторів суспільного вироб­ництва (в зв'язку з технологією і організацією) утворюють проду­ктивні сили суспільства. Розвиток продуктивних сил становить головний зміст розвитку виробництва взагалі — матеріального і нематеріального.

Слід відзначити особливе місце у суспільному виробництві природних ресурсів. Виробництво неможливе без землі, сирови­нних і енергетичних ресурсів. Але істотними особливостями природних ресурсів є їх обмеженість при нерівномірному територіальному розміщенні. Внаслідок цього національні економіки характеризуються значною розбіжністю в забезпеченості ресур­сами. Проте для кожної національної економіки наявність своїх природних ресурсів не завжди є вирішальним моментом, що ви­значає рівень її продуктивних сил. Одним з проявів продуктив­них сил є міжнародний поділ праці, який дозволяє компенсувати обмеженість тих чи інших ресурсів, або навіть їх відсутність об­міном їх на продукти і послуги свого виробництва. Отже, для на­ціональної економіки вирішальне значення набуває не забезпе­ченість її власними природними ресурсами, а досягнутий стан і розвиток продуктивних сил, особистих та речових факторів, ви­робництва.

Вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил мають економічні форми, в яких існує суспільне виробництво і які ніколи не бувають байдужими до продуктивних сил, оскільки їх­ня функція полягає в тому, щоб створювати стимули розвитку продуктивних сил, їх удосконалення, а також поєднувати еконо­мічні інтереси в суспільстві. Якщо економічні форми таких фун­кцій не виконують, вони перестають бути формами розвитку продуктивних сил, гальмують їх розвиток. Економічні форми відображають економічні відносини власності, розподілу і пере­розподілу, взаємного обміну діяльністю. Істотна особливість су­часних економічних форм полягає в тому, що вони функціо­нують під впливом держави. Держава регулює сучасну еконо­міку, впливаючи на економічні форми. Безпосередньо в практичному плані економічні форми впливають на розвиток продуктивних сил ринкової економіки через сприятливу ринко­ву кон'юнктуру, а також через стимулюючі функції податкової політики, антимонопольну і антикризову політику держави, че­рез сприяння підприємницькій діяльності, стимулювання науко­во-технічного прогресу тощо.


3. Етапи розвитку продуктивних сил. Сучасний технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства розвивалися протягом всієї іс­торії людства. В процесі їх розвитку можна виділити окремі ве­ликі етапи, або технологічні способи виробництва, кожний з яких відрізняється своїми ознаками, характером знарядь праці, організацією праці, технологією.

Перший, найтриваліший період в історії продуктивних сил охоплює десятки і сотні тисячоліть і відомий під назвою кам'я­ний вік (ранній, середній і новий). Особливостями цього періоду було застосування кам'яних знарядь праці, консервативність ме­тодів виробництва, дуже повільний (хоч і поступовий) розвиток продуктивних сил.

Подальший розвиток продуктивних сил зв'язаний із застосу­ванням металів як матеріалу для виготовлення знарядь праці, спочатку бронзи (сплаву міді з оловом), потім — заліза, відповід­ні технологічні способи виробництва одержали назву бронзового і залізного віків. Це також тривалий етап розвитку продуктивних сил (хоч і небагато коротший за попередні). У своїй сукупності ці технологічні способи виробництва тривали декілька тисяч ро­ків. Порівняно з первісним суспільством стали складнішими знаряддя праці, хоч з сучасного погляду вони залишалися прос­тими і примітивними. Для обробки землі застосовували соху, мотику. З'явилися найпростіші механізми — для підняття води, помелу зерна, прядіння й ткання тощо. В цей період була також проста кооперація праці, яка давала можливість створювати ве­ликі будівлі, зрошувальні споруди тощо.

Економічні відносини цього періоду мали рабовласницьку і феодальну форми з їх примусовою працею і відповідними фор­мами власності. Таким економічним формам відповідали по­вільні темпи розвитку продуктивних сил, їх консервативний ха­рактер.

Більш прискорений розвиток продуктивних сил пов'язаний з удосконаленням кооперації праці і виникненням машинного виробництва. Індивідуальна праця у відокремлених майстернях середньовічних цехів витісняється спільною працею спочатку у вигляді простої кооперації, пізніше — в мануфактурі, яку відріз­няє глибокий технологічний (або подетальний) поділ праці. В свою чергу, поділ праці на найдрібніші операції створює основу для заміни ручної праці машинною, тобто виникнення машин­ного виробництва. Промислове виробництво перетворюється на фабрично-заводське. Причому відповідно виникає і його енерге­тика — спочатку гідравлічна, потім парова і, нарешті, електрич­на. Аналогічні процеси (хоч в іншій формі і з запізненням) відбу­ваються і в сільському господарстві. Тут процес проявляється не тільки в застосуванні машин і механізмів у землеробстві, але й у створенні галузей, які разом з сільським господарством утво­рюють агропромисловий комплекс.

Всі ці процеси становлять зміст машинного технологічного способу виробництва (або фабрично-заводського). Іноді його ще називають індустріальним, враховуючи розповсюдження індуст­ріальних методів виробництва в усіх галузях економіки. Форму­вання і розвиток машинного технологічного способу виробниц­тва здійснювалось у взаємозв'язку з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин. Такі економічні форми сприяли небаченим раніше високим темпам зростання продуктивних сил, глибоким змінам структур економіки і в самому способі її функціонування. Але з часом виникла суперечність між потреба­ми подальшого розвитку продуктивних сил та економічними формами, заснованими на дії нерегульованих ринкових механіз­мів. Подолання цієї суперечності започаткувало перехід до ново­го сучасного, технологічного способу виробництва.

Сучасний технологічний спосіб виробництва формується на основі величезного зростання виробництва — матеріального і нематеріального.

Техніка, технологія і сучасна організація виробництва вима­гають надзвичайного поглиблення суспільного поділу праці, ви­никнення нових галузей праці, ускладнення зв'язків між ними. Внаслідок цього ускладнився зв'язок між виробництвом і кінце­вим споживанням. Отже, підвищилися вимоги до збалансовано­сті галузей і сфер економіки. Водночас зростання продуктивних сил зробило виробництво більш динамічним, здатним швидше змінювати технологію, переходити на виробництво нових това­рів і послуг, реагувати на зміни в суспільному попиті, його стру­ктурі. Розвиток продуктивних сил проявляється також в зроста­ючій їх інтернаціоналізації, яка є основою інтеграції націона­льних економік у світове господарство. Отже, всебічне ускладнення продуктивних сил є найважливішою ознакою суча­сного технологічного способу виробництва.

Ще одна особливість сучасного технологічного способу виро­бництва полягає в зростанні ролі та значення наукових підходів до розвитку продуктивних сил, тобто по суті в інтеграції науки і виробництва. Розвиток продуктивних сил перестає бути емпіри­чним процесом, здійснюваним на основі лише ринкового саморегулювання. Науковими стають не тільки технологія виробництва, але й методи регулювання економіки як системи. Наукова основа дозволяє впливати на темп розвитку виробництва, його структуру, уникати кризових явищ, складати обґрунтовані прогнози подальшого розвитку матеріального і нематеріального виробництва.

Нарешті, особливістю сучасного технологічного способу ви­робництва є формування розвиненої інформаційної системи. По суті вся сучасна економіка з її продуктивними силами набуває риси інформаційної системи. Зростаюча частина послуг являє собою інформаційний процес — збирання, нагромадження, об­робка і видача інформації. Інформаційно насиченими стають процеси праці, організація і технологія, а також розвиток науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

Всі ці особливості сучасного технологічного способу вироб­ництва органічно зв'язані з еволюцією його економічних форм. Причому основна тенденція розвитку економічних форм — пе­рехід від стихійної нерегульованої ринкової економіки, яка була притаманна попередньому способу виробництва, до науково ре­гульованої ринкової економіки, здатної до збалансованого роз­витку на основі науково-технічного прогресу, підвищення жит­тєвого рівня населення відповідно до росту життєвих стандартів, а також до вирішення глобальних проблем, які постають перед сучасним суспільством.


4. Макроекономічні показники системи

Сучасна економічна наука розглядає економіку як велику окладну систему. Функціонування системи в цілому утворює її макроекономічний рівень. Діяльність її найпростіших елементів — суб'єктів ринкової економіки, господарських суб'єктів — виг­лядає як мікроекономіка.

Макроекономіка, розглядаючи систему в цілому, звертається ДО механізмів її розвитку, змін в її структурі, збалансованості складових тощо. Найважливіше значення при цьому мають ос­новні Макроекономічні показники.

Серед основних макроекономічних показників перш за все Привертають увагу ті, що характеризують масштаби діяльності національної економіки, її динаміку, тобто основні об'ємні по­казники. Саме ці показники використовуються як вихідні дані для оцінки стану національної економіки, її стабільності, дина­мічного розвитку тощо.

Основними об'ємними макроекономічними показниками є валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній про­дукт (ВВП), національний доход (НД).

Валовий національний продукт (ВНП) характеризує сумарну вартість кінцевих товарів і послуг. Основний принцип визначен­ня цього показника — кінцеве споживання, або кінцевий вихід за межі національної економіки. Відповідно до цього принципу ВНП включає такі складові:

С_с — сумарне споживання товарів та послуг у сімейному гос­подарстві протягом даного періоду;

І — сума інвестицій (капіталовкладень) за той же період;

С_д — державне споживання товарів і послуг, тобто шкіл, ліка­рень, бібліотек тощо (без заробітної платні);

21

Е_ч — чистий експорт — експорт за вирахуішишім імпорту то­варів і послуг. Отже:



Треба відзначити, що методика розрахунку НІНІ рекомендо­вана Організацією Об'єднаних Націй. Цей покп'ІІІик істотно від­різняються від показника суспільного продукту, який включав повторний рахунок одних і тих самих елементін.

Валовий внутрішній продукт відрізняється під ННП на вели­чину чистого експорту:



Національний доход розглядаються за сучасною методикою як сума всіх доходів і надходжень, які прирівнюються до доходів. Згідно з рекомендаціями міжнародних економічних органів на­ціональний доход включає такі складові:

Дзп — заробітна плата і всі інші виплати (пенсії, стипендії, грошова допомога) по відомостях;

Дп - прибуток підприємств незалежно від форм власності;

Д_р — рента, тобто доход власників від здачі її оренду землі, житлової площі, іншої нерухомості;

Д% — процент, тобто доход від грошей у Ішглиді проценту і дивіденду;

А — суми амортизації, які по суті збільшують прибуток, хоч мають інший економічний зміст.

Таким чином, національних доход та його складові характе­ризуються формулою:



Варто відзначити, що сучасна методика розрахунку націона­льного доходу істотно відрізняється від методики, яка заснована на основі теорії марксизму (як новоутвореної вартості), і яка протягом тривалого часу застосовувалась в умовах планово-ди­рективної системи.

Використання основних макроекономічних показників для оцінки стану національної економіки, ефективності її функціо­нування вимагає їх порівняльності. Проблема порівняльності виникає у зв'язку зі зміною цін товарів, послуг.

Щоб забезпечити порівняльність показників ВНП, ВВП, НД розраховується індекс цін, а показники звітного періоду діляться на індекс цін по відношенню до базового періоду.

На макроекономічні показники впливають і структурні зру­шення. Так, динаміка середнього національного доходу на душу населення ще не може дати повної характеристики процесу то­му, що можлива зміна співвідношення між частиною населення З високими і малими доходами. Врахування таких структурних Зрушень здійснюється спеціальними статистичними методами (за допомогою індексів структури).


5. Національне багатство — основа економіки

Матеріальною основою економіки є національне багатство. З однієї сторони, воно є основою функціонування економіки як Системи, з другої — результатом її функціонування.

Національне багатство — це сукупність створених і нагрома­джених матеріальних благ, а також природних ресурсів. Причому створені і нагромаджені матеріальні блага по суті є майновою ча­стиною національного багатства. Вона складається з чотирьох Основних груп.

По-перше, це основні фонди сфери виробництва товарів і по­слуг. Сюди відносяться будинки, споруди, знаряддя і засоби пра­ці, машини і устаткування, транспортні засоби і інші засоби пра­ці на підприємствах, які виробляють товари, реалізують їх, а та­кож надають послуги виробничого характеру.

По-друге, основні фонди сфери споживання, включно зі сфе­рою послуг невиробничого характеру. До них належать основні фонди освіти, охорони здоров'я, культури, а також основні фон­ди державного апарату управління і оборони.

Третьою частиною національного багатства є запаси товарів ЯК для виробництва, так і для споживання, тобто запаси, які є на Підприємствах, у торговельній мережі і в державному резерві.

Нарешті, четвертою частиною національного багатства є осо­бисте домашнє майно населення — всі види домашнього майна, а також житлові будинки (за винятком тих, що включені в другу частину).

Національне багатство в частині національного майна знахо­диться в постійному русі. З одного боку, функціонування еконо­міки його безперервно поповнює і поновлює: створюються нові зсновні фонди, відбувається їх розширення і реконструкція, по-ювнюються матеріальні запаси, збільшується і поновлюється Іомашнє майно населення. З другого боку, основні фонди виробничої і невиробничої сфери зношуються, а запаси товарів — ви­трачаються.

Однією з найскладніших економічних проблем є вартісна оцінка основних фондів. На неї впливають як фізичне і мора­льне зношення, так і зміна цін (яка може бути особливо значною внаслідок інфляції). Тому необхідною передумовою державного регулювання сучасної ринкової економіки є періодична перео­цінка основних фондів. Вона необхідна для обгрунтування норм амортизації, згідно з якими на підприємствах створюються амо­ртизаційні фонди, а також у зв'язку з роздержавленням і прива­тизацією об'єктів. Зокрема, затримка з переоцінкою основних фондів в умовах інфляції може привести до того, що об'єкт з рук держави переходить у приватні руки за безцінь.

Слід відзначити, що розмір національного майна в натура­льних і в вартісних одиницях має величезне значення як для оцінки аналізу виробничого потенціалу національної економіки, так і для характеристики життєвого рівня населення, зокрема, для характеристики виробничого потенціалу використовуються такі показники як фондоозброєність в промисловості, будівниц­тві і сільському господарстві, енергоозброєність виробничої сфе­ри. Життєвий рівень населення характеризується споживанням товарів, у розрахунку на душу населення або на сім'ю.

Важливою частиною національного багатства є природні ре­сурси. Складовими природних ресурсів є, по-перше, земельний фонд, по-друге, лісовий фонд, по-третє, запаси корисних копа­лин, (за їхніми видами), по-четверте, гідроресурси.

Природні ресурси утворюють ресурсний потенціал націона­льної економіки. Характеристика природних ресурсів здійс­нюється через їх кількісні і якісні оцінки. Так, для корисних ко­палин використовуються оцінки можливого розміру запасів (то­чність оцінки залежить від категорії їх розвіданості), а також якісні характеристики (наприклад, вміст металу в руді, калорій­ність вугілля тощо).

Особливі проблеми виникають в зв'язку з земельними ресур­сами. Ринкова економіка вимагає не тільки натуральної оцінки земельних ресурсів (за призначенням, за якістю тощо), але й їх економічної оцінки, тобто такої оцінки яка могла б дати основу для визначення ціни землі. З цією метою виникає необхідність розробки земельного кадастру, який пов'язує економічну оцінку земель з їх якісною характеристикою (розташування, родючість, забезпеченість теплом і вологою тощо). Земельний кадастр дає основу і для встановлення плати за землю, рентних платежів за користування ділянками, для оподаткування господарств, що хазяйнують на землі.


6. Соціальна і економічна ефективність системи

Ефективність — це міра використання ресурсів, або витрат. Ефективність вимірюється відношенням корисного результа­ту до ресурсу (або витрат) згідно з формулою:



де Е_с, Е_е — показник ефективності (соціальної, або економіч­ної); Е_ср, Е_ер — сумарний соціальний або економічний резу­льтат; ZP(B) — сумарний ресурс (або витрата).

Показники соціальної ефективності дають характеристику життєвого рівня населення і його динаміки. Найузагальненіше значення має показник, який розраховується на основі валового внутрішнього продукту. Він розраховується згідно з формулою:



де Е_с — показник соціальної ефективності; П — сума податків в валовому внутрішньому продукті; Т — трансфертні платежі (ви­плати населенню за рахунок податків); Н — загальна чисельність населення в країні.

Таким чином, найзагальніший показник соціальної ефектив­ності являє собою розмір валового внутрішнього продукту на ду­шу населення. В розвинутих ринкових країнах він коливається в межах 12—20 тис. доларів СІЛА на рік. *

Для характеристики соціальної ефективності використо­вується також низка інших показників, в тому числі споживання на душу населення, або й сім'ю продовольчих і непродовольчих товарів, рівень забезпеченості населення послугами, витрати на­селення і держави на освіту і охорону здоров'я (в розрахунку на душу населений або сім'ю), а також сімейні бюджети та їхня структура.

Узагальнений комплекс всіх показників характеризує якість життя населення. Станом на 1985 рік населення колишнього СРСР було на 67 місті серед країн світу. Перші місця посідали країни з найбільш розвиненою сучасною ринковою економікою. Найважливішим і найбільш загальним показником економіч­ної ефективності є показник, що характеризує рівень продуктив­ності праці, або використання трудових ресурсів у суспільстві. Він обчислюється за формулою:



де Eтp — рівень використання трудових ресурсів (продуктивність праці в національній економіці); Чпр, — чисельність працюючих в сфері матерішьного і нематеріального виробництва.

В країнах з сучасною ринковою економікою цей показник коливається в межах 30-40 тис. доларів США.

Важливе значення для оцінки економічної ефективності на­ціональної економіки має показник використання інвестицій (капіталовкладень). Цей показник обчислюється за формулою:



де e_i — рівень ефективності інвестицій; ∆ВВП — приріст валово­го внутрішньою продукту за рік; К — капіталовкладення (інвес­тиції) за той ж період.

Для оцінкиефективності національної економіки використо­вується такожиизка інших показників, таких, як витрати елект­роенергії на одиницю (1000 доларів США) валового внутрішньо­го продукту або витрати чорних металів на таку ж одиницю то­що.

Специфічніпоказники використовуються для оцінки ефекти­вності такої гаузі національної економіки як сільське господар­ство. Такими показниками є врожайність для землеробства, про­дуктивність, тиринництва, а також дохідність (прибутковість) галузі по відноііенню до сільськогосподарської площі, пеличини капітальних і поточних витрат.

Зрештою економічна та соціальна ефективність системи про­являється в істотних особливостях системи, її характерних рисах. Такими рисами сучасної ринкової економіки є бездефіцитність, заощадливість по відношенню до ресурсів, сприйнятливість до науково-технічного прогресу, здатність підвищувати життєвий рівень населення до сучасних стандартів.