Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание Економічний зміст відносин власності 2. Форми і види власності, їх переваги і обмеження 3. Конституція України і проблеми власності 4. Роздержавлення і приватизація як шлях до сучасної ринкової економіки в Україні Тема 4. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО І ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ 1. Форми господарства: натуральна і товарна. Умови виникнення товарного виробництва 2. Товар і праця, втілена в товарі. Величина вартості 3. Розвиток товарного виробництва за сучасних умов

Подобный материал:

• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 399.85kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 400.26kb.
• Міністерство Освіти України Київський Державний Технічний Університет Будівництва, 398.33kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
• Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство Освіти України Київський Університет права Рівненська філія реферат, 410.3kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.

Тема 3. ВЛАСНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ


Економічний зміст відносин власності. Форми і види власнос­ті, їх переваги і обмеженості. Конституція України і проблеми власності. Роздержавлення і приватизація як шлях до створе­ння сучасної ринкової економіки в Україні.

1. Економічний зміст відносин власності
   

Власність — це багатопланова і складна категорія. Вона має різні аспекти: не тільки економічний, але й соціальний, юридич­ний, політичний, психологічний.

Поняття власності передбачає наявність її суб'єктів і об'єктів. Суб'єктами власності можуть бути окремі особи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Об'єктами власності є націона­льне багатство в усіх його складових — майновій частині і у вигляді природних ресурсів. Об'єктами власності є також продукти інтелектуальної творчої діяльності людей.

Суть власності розкривається у таких відносинах, що з нею Пов'язані. З одного боку, власність проявляється як відносини суб'єктів до об'єктів власності, тобто у вигляді різних видів прив­ласнення майна, природних ресурсів тощо. З іншого боку, влас­ність відображає відносини між людьми, членами суспільства (економічні, соціальні, юридичні тощо).

Відносини власності є суттєвою основою економічної систе­ми. На основі відносин власності формуються найхарактерніші риси і особливості економічної системи.

Перш за все відносини власності є основою соціальної струк­тури суспільства. Суспільство поділяється на власників засобів виробництва і тих, хто володіє лише засобами споживання. Вла­сники засобів виробництва, в свою чергу можуть володіти вели­кою, малою чи середньою власністю, бути індивідуальними або Колективними власниками. Все це різні соціальні групи або вер­стви суспільства.

Розподіл і перерозподіл результатів матеріального і немате­ріального виробництва в суспільстві значною мірою є формою реалізації відносин власності. Частина суспільства одержує заро­бітну плату, частина — прибуток. Є верстви населення, Які одер­жують доходи від землі або майна. Навіть пенсії та стипендії є непрямою формою реалізації власності в (даному випадку — державної).

Нарешті, відносини власності є основою економічних інтере­сів. Як і власність, інтереси можуть бути індивідуальними, групо­вими, суспільними, державними. Економічні інтереси органічно пов'язані з спонукальними мотивами діяльності людей. Еконо­мічні інтереси в суспільстві — це сфера, в якій проявляються су­перечності між соціальними групами суспільства, між членами суспільства і державою. У сучасних економічних системах це сфе­ра не тільки суперечностей, але і компромісів, партнерства. В до­сягненні таких компромісів і партнерства — одна з функцій гос­подарського механізму сучасної ринкової економіки.

Як вже зазначалось, відносини власності мають юридичний аспект. Він тісно пов'язаний з економічним змістом власності. За своїми юридичними формами право власності проявляється, по-перше, у праві володіння, по-друге, в праві користування, , по-третє, у праві розпорядження.

Треба зауважити, що право користування може відокремлю­ватись від права володіння і розпоряджання. На цьому, зокрема, основана оренда власності, яка широко розповсюджена в усіх економічних системах, в тому числі в сучасній ринковій.


2. Форми і види власності, їх переваги і обмеження

В суспільстві виникають дві основні форми власності — дер­жавна і недержавна. Кожна з них, в свою чергу, складається з різних видів власності.

Недержавна власність може бути індивідуальною (або сімей­ною). Можливі також кооперативна і колективні нили недержав­ної власності. Останні два види по суті є груповими формами власності. Вони відрізняються не суттю, а шляхами виникнення. Кооперативна власність створюється на основі об'єднання май­на і грошей, що належали різним власникам. Колективна власність виникає на іншій основі, наприклад, на основі викупу ко­лективом державного підприємства. Різновидом групової влас­ності є також акціонерна власність, яка виникає через продаж цінних паперів (акцій). Сформований на цій основі капітал ви­користовується для створення або розширення підприємства, причому власник акцій вважається співвласником підприємства і реалізує свою власність у вигляді доходу на акцію (дивіденду). Державна власність так само не однорідна. Види державної власності визначаються структурою держави як інституту влади. В залежності від цієї ознаки розрізняють загальнодержавну (уря­дову) власність, власність середньої ланки влади (обласної, шта­ту, департаменту тощо), а також муніципальної (місцевої влади). В умовах нормального функціонування всіх інститутів влади де­ржавну власність можна розглядати як власність всього суспільс­тва у відповідних межах. Але внаслідок економічних, соціальних, політичних незгод державна власність втрачає ознаки власності всього суспільства, перестає служити суспільним інтересам, пе­ретворюється в джерело збагачення окремих верств населення. Кожній формі власності, кожному її різновиду притаманні свої переваги і певні обмеження.

Перевагою індивідуальної (сімейної) власності є її здатність породжувати найсильніші стимули і спонукальні мотиви.

Однак для цієї власності типовий невеликий розмір, який об­межує можливості для підприємницької діяльності.

Групова власність відсуває обмеження щодо розмірів капіта­лу. В цьому її перевага. Але виникає інше обмеження — перева­жання поточних інтересів над стратегічними, намагання негайно поділити весь доход, незважаючи на перспективу розвитку, осо­бливо неблизьку.

Слід відзначити великі переваги державної власності. Перш за все вона знімає ресурсові обмеження, оскільки джерелом вит­рат стає державний бюджет. Державна власність дає найширші можливості для вирішення проблем, виходячи з стратегічних ін­тересів суспільства. Проте здійснення діяльності на основі дер­жавної власності має свої недоліки та обмеження. Виникає небе­зпека послаблення стимулів і спонукальних мотивів у викорис­танні ресурсів, втрати зв'язку між оплатою праці і досягнутими результатами. Крім того, є також небезпека використання дер­жавної власності не в інтересах суспільства, а як годівницю для чиновників державного апарату.

Перераховані переваги і обмеженості всіх форм і видів влас­ності свідчать про необхідність такого їх поєднання в економіч­ній системі, яка б відповідала інтересам суспільства. Однією з характерних ознак сучасної ринкової економіки є множинність форм і видів власності.


3. Конституція України і проблеми власності

Перехід незалежної України від планово-директивної систе­ми до ринкової вимагає формування відповідних відносин влас­ності, Законодавчу основу для цього створює Конституція Укра­їни, яка прийнята 28 червня 1996 року.

Конституція проголошує право народу на основу національного багатства. В розділі «Загальні засади» земля, її надра, водні і інші ресурси оголошуються власністю Українського народу, причому права власності від імені народу здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. В цьому ж розділі визнається право кожного громадянина користуватись природними об'єктами права власності відповідно до Закону. Одночасно встановлюється обов'язок всіх суб'єктів не використовувати природні ресурси на шкоду людині і суспільству, а також рівність перед Законом усіх суб'єктів права власності.

Особливо слід відзначити положення Конституції про землю, яка визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Конституція гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою згідно з Законом.

Конституція України виходить з нерозривного зв'язку прав і свобод людини з відносинами власності. У відповідному розділі Конституції проголошується право кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Причому Конституція захищає право власності, оголошуючи непорушність права приватної власності. Примусове відчуження власності можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і за умови попереднього і повного відшкодування вартості.

На таких же засадах Конституція проголошує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законом. Причому держава забезпечує захист конкурентного середовища, не допускає зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію, захищає права споживачів. Особливо слід відзначити, що Конституція обмежує право підприємницької діяльності для депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади і самоврядування.


4. Роздержавлення і приватизація як шлях до сучасної ринкової економіки в Україні


Перехід від планово-директивної системи до сучасної ринко­вої вимагає істотних змін у структурі власності. Планово-дирек­тивна економіка була заснована на всеосяжному пануванні дер­жавної власності. На такій основі господарський механізм від­різнявся над централізмом і не забезпечував ефективного господарювання, не формував стимули раціонального використання ресурсів і науково-технічного прогресу.

Сучасна ринкова економіка може ґрунтуватися лише на мно­жинності форм власності. Тільки така основа забезпечує вико­ристання переваг усіх форм і видів власності і враховує обмеже­ності кожної з них. Тому шлях до сучасної ринкової економіки лежить через реформування власності, насамперед, через розде­ржавлення власності і її приватизацію.

Треба зауважити, що роздержавлення і приватизація практи­кується не лише в постсоціалістичних країнах, але й у розвинутих ринкових країнах. В останньому випадку вони розглядаються не як реформа системи відносин власності, а як корекція цих відно­син шляхом внесення в них часткових змін. Проте, досвід роздер­жавлення і приватизації країн з розвинутою ринковою системою має велике значення і для постсоціалістичних країн.

Процес роздержавлення і приватизації не можна розглядати як самоціль. Кінцева мета процесу полягає в тому, щоб створити ефективні ринкові механізми, конкурентне середовище, в якому такі механізми могли б діяти. Йдеться про ринкові механізми ціноутворення, а також про здатність системи забезпечувати ста­більний і збалансований розвиток економіки. Тому одночасно з приватизацією і роздержавленням треба створювати систему ефективного державного регулювання економіки.

Світовий досвід, а також досвід постсоціалістичних країн дає змогу назвати основні шляхи роздержавлення і приватизації.

Значне розповсюдження набув досвід приватизації шляхом продажу об'єктів державної власності через аукціони. Перевага такого методу полягає в тому, що він може дати великі надхо­дження в доход державного бюджету, зменшити його дефіцит, сприяти подоланню інфляції. Але такий метод можна застосува­ти по відношенню до об'єктів з перспективою рентабельної дія­льності і за умови раціональної організації самого процесу продажу об'єктів.

Інший спосіб роздержавлення поля І at а тому, що персонал підприємства викуповує у держави об'єкт і стін йот власником. Такий викуп, як правило здійснюється через оренду. Спочатку персонал орендує об'єкт (підприємство), а далі завдяки доходам від функціонування об'єкту викуповує його у держави і стає повно­правним власником. Переваги цього методу полягають у тому, що забезпечується безперервність процесу функціонування об'єкту, стабільність його внутрішніх зв'язків, структури, кількості робо­чих місць тощо. Проте такий метод звужує коло можливих влас­ників об'єкту лише його персоналом, а також створює небезпеку перетворення об'єкту у виключну власність посадових осіб його адміністрації.

Слід відзначити, що процес роздержавлення і приватизації має два взаємопов'язаних напрямки: велика і мала приватизація. Ці напрямки відрізняються як своїм економічним значенням, так і соціальними наслідками.

Приватизація великих підприємств сама по собі не створює конкурентного середовища, оскільки саме великі підприємства є однією з основ монополізму. Крім того, ефектніша робота вели­ких підприємств вимагає таких структурних змін в них, які ве­дуть до ж звільнення значної частини їх персоналу.

Навпаки, приватизація малих підприємств у поєднанні з зага­льним процесом розвитку малого бізнесу формує конкурентне се­редовище. При тому створюється буферна група ринкової еконо­міки, яка здатна пом'якшити соціальні втрати від структурних змін у великих підприємствах, поглинути зростаюче у зв'язку з цими змінами безробіття, створюючи нові робочі місця.

Отже, необхідне збалансоване поєднання великої і малої прива­тизації. При цьому вирішальне значення набуває конкретний ме­ханізм приватизації. Одна з причин глибокої, затяжної кризи еко­номіки України полягає в істотних недоліках механізму приватиза­ції. Невідпрацьованість механізму великої приватизації проводить до того, що роздержавлення великих об'єктів державної власності не дає доходи у державний бюджет і тому не має антиінфляційного ефекту. З другого боку, результативність малої приватизації стри­мується повільним розвитком сфери малого бізнесу взагалі. Це по­в'язано з бюрократичним порядком створення підприємств, відсу­тністю податкових пільг для малих підприємств, їх беззахисніс­тю перед свавіллям чиновників і кримінальним рекетом.


Тема 4. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО І ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ


Форми господарства: натуральна і товарна. Умови виникнен­ня товарного виробництва. Товар і праця втілена й товарі. Величина вартості. Розвиток товарного виробництва на су­часному етапі.


1. Форми господарства: натуральна і товарна. Умови виникнення товарного виробництва


Економічна історія знає два основних типи організації еконо­міки: натуральну і товарну. Натуральна організація передувала товарній і охоплювала най триваліший період людської історії. Товарне виробництво виникло на основі розкладу натурального, але теж налічує вже (за різними оцінками) 20-30 тис. років.

Натуральне господарство має такі основні особливості: 1) ви­роблені продукти споживаються в тій самій первісній ланці сус­пільства (рід, плем'я, сім'я), в якій вони були вироблені; 2) найпримітивніший поділ праці (головним чином за статтю і віком); 3) ручна праця, примітивні знаряддя праці і технологія, консер­вативні за характером їх розвитку.

На відміну від натурального господарства, товарне виробниц­тво це виробництво не для себе, а для продажу на ринку. Власні потреби задовольняються не безпосередньо продуктами свого виробництва, а через продаж їх на ринку, через обмін на ринку.

Перехід суспільства від натурального господарства до товар­ного — закономірний напрямок розвитку економіки. Натура­льне господарство з його замкненістю і примітивністю нездатне задовольняти постійно зростаючі потреби людей. У зв'язку з цим відбувається процес денатуралізації господарства, який водночас є процесом виникнення й розвитку товарного виробництва. Це складний процес, причому протягом тривалого часу натуральне і товарне господарство співіснують у різних співвідношеннях та формах.

Для виникнення і розвитку товарного виробництва необхідні дві основні передумови.

Перша — це поглиблення суспільного поділу праці, тобто та­кий її поділ, який проявляється у збільшенні кількості сфер праці, поглибленні територіального (в тому числі міжнародного) по­ділу праці. Треба відзначити, що історично першими проявами суспільного поділу праці був міжплемінний поділ праці (між зе­млеробськими і скотарськими племенами), а також у вигляді відокремлення ремісничої праці і торгівлі від виробництва. Кож­на галузь відрізняється змістом праці, формою продукту (послу­ги) тощо і тому поділ праці створює об'єктивні умови для взаєм­ного обміну діяльністю.

Другою передумовою є економічна відособленість виробників товарів (послуг). Вона проявляється у праві виробників (власни­ків) товарів розпоряджатись ними, обмінювати їх, продавати. Основою відокремленості можуть бути різні форми власності, але історично спочатку вона була заснована на груповій (общин­ній) власності. Лише розклад общин спричинив виникнення та­ких форм приватної власності, як індивідуальна, сімейна.

Як тип суспільної організації економіки товарне виробництво пройшло величезний шлях. Історії відомі найпримітивніші фор­ми безпосереднього товарного обміну (бартерного товарного ви­робництва). Лише пізніше виникає товарно-грошове господарс­тво, коли обмін товарами здійснюється через гроші. Для сучас­ності характерне неподільне панування товарно-грошового обміну, а нинішній бартерний обмін виглядає як результат еко­номічних незгод і деформацій.

Історичною тенденцією розвитку товарно-грошової організа­ції суспільного виробництва є перехід від простого товарного ви­робництва до товарно капіталістичного.

Просте товарне виробництво — це таке, в якому виробник то­варів (послуг) сам є власником засобів виробництва. Здійснюю­чи виробництво, він продає продукти своєї праці, забезпечуючи себе і свою сім'ю засобами споживання.

Товарно-капіталістичне виробництво передбачає: відокремле­ння власника від виробника товарів. Власник засобів виробниц­тва (підприємець) наймає робітників. Причому виробництво здійснюється не заради задоволення потреб власника, а заради прибутку.

Слід відзначити, що історична тенденція переходу під просто­го товарного виробництва до товарно-капіталістичного розгля­далась у багатьох економічних теоріях. В теорії К.Маркса вона трактувалась як одна з основ висновку про неминучість остаточ­ної загибелі дрібного виробництва, неподільного панування ка­піталізму з його класовими протиріччями, які можуть бути розв'язані лише шляхом соціалістичної революції. Але були й такі теорії, в яких дрібне селянське і ремісниче виробництво розгля­далось як ідеал суспільної організації економіки. Дійсність спро­стовує обидва підходи. За сучасних умов є місце і для виробниц­тва заснованого на найманій праці, і для дрібного виробництва, заснованого на власній праці. Причому ці типи виробництва Існують в органічній єдності.


2. Товар і праця, втілена в товарі. Величина вартості


Теоретичні положення про товар, його властивості і втілену в товарі працю складають одну з підвалин класичної політичної економії. Розробили їх Адам Сміт і Давід Рікардо. Марксизм ус­падкував положення цієї теорії, надавши при цьому їм форму, придатну для класових висновків.

Згідно з класичною теорією товаром вважається річ, що виго­товляється не для власного споживання, а для продажу. Товар має дві властивості. По-перше, він є споживною вартістю, тобто має певну корисність, здатність задовольняти потребу людей. По-друге, товар має мінову вартість, тобто властивість обміню­ватись на інший товар у певному кількісному співвідношенні: X товару А = У товару В. Але якщо різні товари, різні споживні ва­ртості обмінюються, значить в них є спільна субстанція. Цим спільним є те, що всі товари є продуктами праці і втілена в них праця утворює їх вартість.

Властивості товару обумовлені двоїстим характером праці, втіленої в товарі. З одного боку, людська праця має форму конк­ретної цілеспрямованої діяльності людини (вимагає певних знань, навичок, досвіду тощо). Таку працю теорія називає конк­ретною. З другого боку, втілена в товарі праця є затратою фізич­ної і розумової енергії взагалі. Таку працю теорія називає абстра­ктною. Отже, результатом конкретної праці є споживна вартість товару, тоді як абстрактна праця створює вартість товарів.

Класична теорія досить логічно вирішує деякі труднощі, які виникають в зв'язку з характеристикою праці як основи вартості товарів. Зокрема, теорія дає відповідь на питання про зв'язок ва­ртості з продуктивністю праці. Вартість товарів визначається не індивідуальними витратами праці (таке припущення — безглуз­дя), а середніми, суспільне необхідними затратами праці.

Теорія також пояснює вплив росту продуктивності праці на величину вартості товарів, а також відмінність цього впливу від підвищення інтенсивності праці (яке по суті розглядається як приховане збільшення тривалості робочого дня).

Нарешті, класична теорія дає логічне пояснення зв'язку вар­тості з неоднаковою якістю праці, ЇЇ градаціями за складністю. Будь-яка складна праця — це помножена проста праця, тобто відбувається процес редукції праці, внаслідок якої година склад­ної праці прирівнюється до декількох годин простої праці.

Разом з тим при всій логічності класична теорія трудової вар­тості не позбавлена істотних недоліків.

Передусім теорія трудової вартості створила одну з основ еко­номічної теорії марксизму з її класовими підходами стосовно шляхів розвитку суспільства. Як відомо, ці висновки не витри­мали перевірки часом. Спроби їх практично реалізувати призве­ли до створення в ряді країн нежиттєздатної планово-директив­ної системи.

Другий істотний недолік класичної теорії трудової вартості полягає в зростаючому розриві її теоретичних положень з прак­тикою функціонування ринкової економіки як системи. Теорія трудової вартості не дає основи для розробки математичних мо­делей, які можна було б використати у практиці сучасної ринко­вої економіки з метою її регулювання й прогнозування.

Між тим сучасна економічна наука на-основі альтернативних теорій (які істотно відрізняються від теорії трудової вартості) за­безпечує широку можливість для розробки таких економікоматематичних моделей. Зокрема, створюються моделі, які дозво­ляють прогнозувати рівноважні ринкові ціни, встановлювати за­лежність попиту від цін і доходів, регулювати міжгалузеві співвідношення, знаходити оптимальні рішення н споживанні, використанні ресурсів тощо. В той самий час не можна не відз­начити, що альтернативні теорії не можуть дати логічних пояс­нень суті явищ, в тому числі таких, які складають зміст класич­ної теорії трудової вартості.

З цього можна зробити висновок, що кожна :» теорій робить свій внесок в економічну науку. Класична теорія трудової варто­сті логікою суті процесу успішно виконує науково-пізнавальну функцію економічної науки. Альтернативні ж теорії (в тому чис­лі такі як теорія «трьох факторів», теорія «граничної кориснос­ті») успішно виконують практичну функцію економічної науки.

3. Розвиток товарного виробництва за сучасних умов


Сучасне товарне виробництво є результатом тривалого історич­ного розвитку. Воно істотно відрізняється від товарного виробниц­тва попередніх етапів і відображує особливості сучасної технологіч­ної цивілізації.

Вже зазначалось, що виникнення товарного виробництва обу­мовлено розвитком поділу праці і економічною відокремленістю" виробників товарів. Сучасні закономірні тенденції розвитку товар­ного виробництва так само пов'язані з якісними змінами у поділі праці, а також в економічних відносинах виробників товарів, які складають основу їх відокремленості.

Якісні зміни в поділі праці відбуваються як у мікроекономічних масштабах, так і в макроекономічних процесах. Вони проявляю­ться передусім у надзвичайному зростанні кількості професій та спеціальностей, що відповідає тенденції поглиблення поділу праці безпосередньо у виробничому процесі. Разом з тим розвивається і протилежна тенденція — інтеграція професій і спеціальностей, яка реалізується не тільки в технології, але і в посиленні ролі загальнонаукових факторів у навчанні і перенавчанні кадрів.

На макроекономічному рівні поглиблення поділу праці прояв­ляється з одного боку, у збільшенні кількості галузей праці (в сфері виробництва товарів і послуг) і, з іншого боку, так само у протиле­жній тенденції — процесі горизонтальної і вертикальної інтеграції, внаслідок чого в одних і тих же галузях зосереджуються або пос­лідовні етапи виготовлення та реалізації товарів і послуг, або виро­бництво різних товарів і послуг (яким притаманна та чи інша спільна технологічна основа).

Слід відзначити, що зазначені вище тенденції в сучасних умовах проявляються не тільки в межах національної економіки, але й у масштабі всесвітнього господарства, в якому відбувається посилен­ня взаємозв'язку між національними економіками і міжнародним поділом праці. Отже, результатом сучасних тенденцій у поділі пра­ці є надзвичайне ускладнення зв'язків між усіма ланками виробни­цтва товарів і послуг, ускладнення товарного виробництва як скла­дової частини економічної системи.

На основі поглиблення поділу праці відбувається ускладнення всієї економіки, усіх її складових. Причому ускладнюється не тільки виробництво, але і процес обміну, розподілу, перерозподілу, тобто весь шлях товарів і послуг від виробника до споживача. Вна­слідок такого ускладнення виробникам важче знаходити споживача, продавцям — покупця. Складнішим стає зв'язок між працею кожного учасника і його оплатою. Ускладнюється процес пере розподілу вартості та її носіїв від галузей, в яких вони створюються, у сфері де вони тільки споживаються.

Вирішити проблему ускладнення економіки не можна на основі відмови від товарно-грошових відносин. Спроби н цьому напряму були (створення планово-директивної системи - одна з таки; спроб), але вони показали свою неспроможність. Головна причина неспроможності таких напрямків полягає у відмові від найважливішої економічної основи товарно-грошових відносин - майнової відокремленості учасників товарного виробництва, тобто у переході до загального одержавлення економіки. Сформована на такій основ економіка втрачає здатність до ефективного функціонування.

У сучасній економічній системі майнова відокремленість виро­бників товарів (послуг) залишається. Як і раніше, вона заснована на множинності форм і видів власності. Тим самим економічна си­стема не втрачає здатність до саморегулювання і саморозвитку (як імовірнісна стохастична система). Але водночас вона набуває но­вих рис, які становлять зміст її нової якості.

Перша найістотніша її особливість полягає u тому, що дедалі більше обмежується стихійний фактор в функціонуванні товарного виробництва і всієї економічної системи. Змінюються взаємосто­сунки між товарним виробництвом (як і всією економікою) і дер­жавою. Посилюється вплив держави на товарне виробництво, його структуру, напрями розвитку, використання в ньому ресурсів. Причому держава впливає на економіку, не привласнюючи засоби та знаряддя праці, або її продукти, а через непрямі економічні ме­тоди, тобто через економічні інтереси безпосередніх учасників ви­робництва товарів і послуг.

Інша важлива особливість сучасного товарного виробництва (і всієї економічної системи в цілому) полягає в тому, що діяльність її суб'єктів як на рівні мікроекономіки (підприємств та їх асоціацій), так і в макроекономічному масштабі (зокрема, в зв’язку з держав­ним регулюванням економіки) характеризується зростаючим переходом від емпіричних методів до наукових. Наукова основа дає змогу всебічно аналізувати економічні процеси, розробляти надійні прогнози і, виходячи з них, цілеспрямовано регулювати еконо­міку, домагаючись її стабільності і динамічного розвитку.

Якісні особливості сучасного товарного виробництва мають під собою матеріальну основу. Такою основою є система інформації з технологією збирання, нагромадження, передачі і обробки інформації, а також відповідне технічне оснащення.