Geum.ru

«Регіональні інноваційні системи як сучасний інструмент регіонального розвитку»

Вид материалаДокументы

Содержание


Нові форми транскордонного співробітництва як інноваційні інструменти регіональної політики
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Нові форми транскордонного співробітництва як інноваційні інструменти регіональної політики

Мікула Н.А., д.е.н., проф.,

заввідділом ІРД НАН України


На сучасному етапі цивілізаційного розвитку надзвичайно важливим є розуміння того, що без спільної діяльності, взаємодії між людьми не можливо досягнути значних успіхів у вирішенні більшості проблем. Особливо це проявляється у транскордонних регіонах, які формуються суміжними прикордонними територіями сусідніх держав і спільні проблеми, які там виникають неможливо вирішити лише однією із сторін, якою б розвиненою чи багатою вона не була. Так, співпраця необхідна при вирішенні питань розбудови прикордонної інфраструктури; узгодження потужностей і місць «зустрічі» комунікаційної інфраструктури; при вирішенні проблем ефективного використання спільних природних ресурсів, зокрема вод, лісів, надр, повітряного простору, збереження довкілля тощо. Транскордонне співробітництво, що насамперед спрямоване на вирішення спільних проблем і досить успішно розвивалося у формі єврорегіонів, останнім часом почало використовувати багато інших, у тому числі інноваційних форм співпраці, а саме: транскордонні промислові зони, транскордонні партнерства, транскордонні кластери тощо.

Використання нових форм транскордонного співробітництва було зумовлене, насамперед, регіональною політикою ЄС, яка в рамках підтримки і активізації співпраці, сприяла розробці спільних концепцій розвитку єврорегіонів, а відтак - стратегій спільного розвитку транскордонних регіонів і механізмів їх реалізації. Детальна діагностика соціально-економічного розвитку транскордонного регіону, яка проводилася на першому етапі розробки стратегії, дала можливість виявити ініціативи і можливості реалізації більш вагомих транскордонних проектів, наприклад, створення спільних промислових зон чи формування транскордонних кластерів.

Таким чином, необхідність створення конкурентоспроможної економічної системи у транскордонному регіоні зумовили пошук рішень з позицій можливостей спільного використання існуючих та створення нових потужностей, а також розвитку виробничо-технічної кооперації (сільськогосподарських, промислових підприємств, обслуговуючих (сервісних) організацій, зокрема, інноваційної та інвестиційної сфери діяльності).

Серед таких нових ефективних рішень є, наприклад, перша транскордонна промислова зона Ческе-Веленіце – Гмюнд «Access» («Доступ») на чесько-австрійському кордоні, яка охоплює прикордонні території Чехії (50 га) та Австрії (33 га) - промислові ділянки високої якості з повною інфраструктурою та комплексним інкубатором і консультативним центром. Всеосяжні консультаційні послуги надаються безкоштовно [1].

Концепція даного промисловому майданчику поєднує, насамперед, специфічні переваги економічно і законодавчо різних регіонів в одному місці, використовуючи при цьому центральне розміщення у трикутнику Відень - Прага – Мюнхен.

Метою промислового парку ACCESS, що складається з чеської та австрійської частин промислових зон та комплексного інкубатора і консультативного центру є:

* Пошук і підтримка інвесторів (промисловість, сфера послуг і фахівці)

* Сприяння розвитку позитивних ініціатив і використання ендогенної економіки

* Попередження відтоку підприємців з регіону

* Підтримка підприємців-початківців

* Сприяння розвитку прикордонних процесів у промисловості та сфері послуг.

Економічний парк є першою промисловою зоною в Європі, як у просторі так і організаційно, розташованою по обидва боки кордону. Ця концепція дозволила використати переваги об‘єднання різних економічних регіонів в одному місці і запропонувати: доступ до двох ринків праці, продажів і закупівель; можливість реалізації транскордонних виробничих потоків на основі спрощеної обробки; потенціал кваліфікованої, лояльної і економічно ефективної робочої сили. [2].

Для України цей досвід цікавий, насамперед тим, що створення цієї транскордонної промислової зони відбувалося ще до вступу Чехії до ЄС –тобто аналогічній для України ситуації.

Тим самим шляхом пішла Угорщина, на території якої створено 178 промислових зон, частина яких є транскордонними. Аналіз діяльності, наприклад, Сентготхард-Гейлігенкрауз транскордонного бізнес-парку (Угорщина/Австрія) показав, що від дня заснування у 1997 році, тут діє більше 20 інвесторів, як, наприклад, Опель Угорщина чи Lenzing Lyocell GmbH Co KG. Якщо на території Австрії працюють переважно середні або транснаціональні компанії, то на території Угорщини – переважно представники малого і середнього бізнесу, часто продовжуючи виконання характерних для цієї території видів робіт.

Створення транскордонного промислового парку відбулося після відкриття у 2002 р. пункту перепуску через кордон на території самого парку. У 2004 р. було створено Сентготхардський логістичний центр.

До чинників, що приваблюють інвестора у транскордонний промисловий парк, можна віднести такі: помірні ціні при купівлі землі і місцевих ресурсів; джерела підтримки бізнесу, у тому числі з фондів ЄС через адміністрацію парку; можливості регіону, що розміщений у трикордонні, ресурси регіону, кваліфікована робоча сила, широкомасштабна палітра послуг самого бізнес-парку. Важливими чинниками є наявна технічна та інша (наприклад, медіа-центр) інфраструктура та послуги бізнес-парку. Потенційним інвесторам надається допомога у розробці проектного менеджменту, плануванні, при реалізації проекту, побудові підприємства, залученні робітників, у підготовці необхідних юридичних документів щодо дозволу на діяльність, а також надається підтримка у випадку подачі підприємцем заявки щодо необхідності отримання позик венчурного капіталу [3].

Фактично створення транскордонного промислового парку мало дві мети. Перша – створити структуру у цьому відсталому периферійному регіоні, яка відігравала б роль бізнес-інкубатора і допомагала інвесторам розпочинати виробництво продукції. По-друге, ця координуюча структура стала одночасно фінансовим посередником в отриманні коштів фінансової допомоги зі структурних фондів ЄС.

Координуючими структурами у транскордонних промислових зонах могли б виступати єврорегіони. Проте у цьому випадку їм не вистачало юридичного статусу. Цей недолік було усунено відповідного до нового регламенту ЄС.

Європейські угруповання територіального співробітництва (ЄУТС) – це нові форми транскордонного співробітництва в рамках ЄС, які виникли з прийняттям 5 липня 2006 р. Європарламентом та Радою Європи Регламенту №1082/2006 щодо Європейських угруповань територіального співробітництва. Відповідно до даного Регламенту, Європейські угруповання територіального співробітництва – це угруповання, створені з метою полегшення та сприяння транскордонному, транснаціональному та/чи міжрегіональному співробітництву між членами ЄС в цілях зміцнення економічного та соціального єднання [4].

Першим Європейським угрупованням транскордонного співробітництва став створений 28 січня 2008 року Єврометрополь Ліль- Котрійк-Турнай. Це об’єднання охоплює дві держави – Францію та Бельгію, та три регіони – Па-де-Кале (Франція) та Фламандію і Валун (Бельгія). Об’єднує територію 3 544 км2 та близько двох мільйонів населення [5,6].

Транскордонне співробітництво на даній території розвивається офіційно з 2002 року, коли було підписано франко-бельгійську угоду про транскордонне співробітництво між органами місцевої влади. У 2005-2006 роках розпочала роботу робоча група у складі 12 членів французького та бельгійського парламентів (6+6), а також відбулось внесення пропозиції про створення керівного транскордонного органу у складі 14 чоловік. З підписанням Регламенту №1082 у 2006 році, учасники транскордонного співробітництва вирішили перейти на нову його форму і 19 березня 2007 прийняли декларацію про заснування Єврометрополя Ліль-Котрійк-Турнай. А вже в січні 2008 року відбулось перше засідання асамблеї Єврометрополя.

У роботі об’єднання беруть участь 14 членів. З французької сторони це держава, регіон, департамент та інтеркомунальний орган місцевої влади, від бельгійської сторони – держава, регіони та спільноти, провінції та інтеркомунальні організації.

Організаційна структура Єврометрополя складається з асамблеї (84 особи), виконавчого комітету (президент та 3 віцепрезиденти), Ради (виконавчий орган, 32 члени, по 16 від кожного парламенту) та транскордонної агенції (адміністративно-технічний орган) [7].

Бюджет угруповання у 2008 році становив 989 900 €, у 2009 році його збільшили до 1 493 300 €. На 2010 рік запланований бюджет також на близько півтора мільйони євро.

Єврометрополь виділяє три основних цілі своєї діяльності:

• Реалізація транскордонного співробітництва по всій території;

• Забезпечення проведення консультацій, діалогу та політичних дебатів;

• Фінансування та реалізація проектів покращення умов життя населення Єврометрополя.

Перші десять кроків у реалізації проектів здійснені у наступних сферах: транспорт; туризм; культура; економіка та кластери; зайнятість та податкова система; освіта; права та обов'язки громадян.

Говорити про якісь конкретні проекти, реалізовані в рамках даного угруповання, ще зарано, враховуючи те, що створене воно було зовсім недавно і зараз проходить етап формування організаційної структури, набору персоналу. Як стверджує віце-президент Єврометрополя Стефан де Клерк, в першу чергу реалізовуватимуться проекти у транспортній сфері, як, наприклад, побудова нових тринадцяти ліній автобусного сполучення в межах об’єднання, у сфері навколишнього середовища – вирішення проблемних питань у зоні р. Есп’єр, які виникають через часті повені в регіоні, а також у сфері освіти та проведення різноманітних тренінгів. І хоч перші проекти у цьому регіоні ще перебувають у стані впровадження, але плани Єврометрополя Ліль-Котрійк-Турнай є достатньо далекоглядними, про що свідчать слова президента Міського об’єднання Ліля, П’єра Мороя про те, що Єврометрополь прагне та може стати «зразковою лабораторією європейської інтеграції» [8].

Україна, хоча і може брати участь у формуванні Європейських угруповань територіального співробітництва, однак штаб квартира такого угруповання завжди буде на території країни ЄС. Ситуація може змінитися, коли Україна як член Ради Європи ратифікує Протокол № 3
до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями щодо об’єднань єврорегіонального співробітництва (ETS № 106) [9], яку підписали держави - члени Ради Європи в Утрехті 2009 р. і яка була представлена і обговорена у Києві 10 березня 2010 р. на Національному круглому столі, організованому Мінрегіонбудом України.

Ще однією з організаційних форм транскордонного співробітництва, можливості якої доцільно використати в Україні, можна назвати транскордонні партнерства. Метою їх створення і діяльності є охорона здоров’я, розвиток фізичної культури та спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб, охорона прав і законних інтересів громадян та організацій, залагодження конфліктів та надання юридичної допомоги, а також інші цілі, направлені на досягнення суспільних благ. Ключовою особливістю партнерств є прагнення сторін досягти чогось, що вони не можуть робити поодинці, шляхом об'єднання навичок та певних ресурсів. Необхідними умовами для такої співпраці є спільне бачення цілей співпраці.

Найбільш яскравим прикладом партнерства, на основі якого можна дослідити процедуру організації і функціонування партнерств у світі і досвід якого можливо використати при заснуванні в Україні, є мережа партнерств під егідою EURES (Європейська служби зайнятості) [10]. У даний час у світі функціонує 22 транскордонні партнерства у Європі, за участю більш ніж 13 країн. Їх метою є задоволення потреби в інформації і забезпечення трудової мобільності в транскордонних регіонах. Всі Партнерства об’єднують служби зайнятості та професійної підготовки, організації роботодавців і профспілок, місцеві органів влади та інші установи, що займаються питаннями зайнятості та професійної підготовки. Вони є важливим засобом моніторингу зайнятості на транскордонному ринку праці, які є ключовими елементами розвитку європейського ринку праці.

Ще однією із сучасних форм транскордонного співробітництва є транскордонні кластери. На відміну від транскордонних промислових зон, які функціонують у межах чітко окресленої певної території, транскордонні кластери об‘єднують учасників на добровільних засадах, які вільно розміщені у транскордонному просторі. Наведемо декілька прикладів створення транскордонних кластерів [11].

1. Транскордонний кластер "Біо Долина" ("BioValley", CH/D/F, з 1996 р.) – це кластер трьох країн у верхній долині р. Рейн, розміщений у північно-західній частині Швейцарії (CH), німецькому регіоні Південний Баден (Südbaden, D), частині землі Баден-Вюрттемберг (Baden-Württemberg, D) та у французькому регіоні Ельзас (Alsace, F), який з’явився після злиття великих компаній. Кластер поставив мету стати провідним європейським центром біотехнологій, він створений та діє поблизу важливих науково-дослідних центрів. Сьогодні, Біодолина налічує 600 підприємств у галузі медичних, фармацевтичних та біотехнологій, включно з 40 % найбільших фармацевтичних компаній у світі. [12] На території Біодолини розташовані 12 університетів та інститутів, 40 наукових установ та 11 наукових парків. Щільність науково-дослідницької діяльності у цьому кластері є однією з найвищих у світі. Тільки за перші три роки існування кластера, на його території було створено 46 нових підприємств (20 у Швейцарії, 14 у Німеччині та 10 у Франції) [13]. З них третина займається розробкою нових медпрепаратів, а решта представляють сферу послуг. З 1996 по 2004 роки, в усіх трьох регіонах Біодолини відслідковується позитивний ріст зайнятості населення (4,3 %-9,8 %) та регіональної частки НВП (11,5 %-15,1 %), що свідчить про успішний розвиток цього прикордонного регіону.

Транскордонний кластер "Біо Долина" має досвід в отриманні фінансування у рамках ініціативи ЄС Interreg, фінансування з відповідних регіональних бюджетів та фонду підтримки розвитку технологій BioMed м. Фрайбург (Німеччина). Даний кластер на практиці діє як мережевий інтегратор.

2. Транскордонне об’єднання навколо затоки Ересунн (Öresund, DK/S) Данії та Швеції, включаючи "Долину Мед ікон" ("Medicon Valley"). "Долина Мед ікон" розміщена на півночі ЄС, між датським регіоном столиці Копенгаген і шведським Сконе (Skane). Вона нараховує 26 лікарень, 12 університетів з 4.000 дослідниками та 135.000 студентами. Інтелект та успіхи в економіці створили 30.000 робочих місць більш, ніж на 160 підприємствах. Деякі з підприємств, що спеціалізовані на датських дослідженнях, пов’язаних з медикаментами проти порушень центральної нервової системи, стали вже провідними у своїх напрямках діяльності [14].

Таким чином, транскордонні кластери у Європі вже є досить відоме явище, їх підтримка забезпечується не лише на національному рівні, а й на загальноєвропейському, зокрема, шляхом реалізації регіональної політики ЄС, однією із умов якої є наявність стратегії спільного розвитку транскордонних регіонів.

В Україні також почалися процеси формування транскордонних кластерів. Так, на заході – транскордонний логістичний кластер у Закарпатській області (затверджена «Програма створення транскордонних транспортно-логістичних центрів, як структурних ланок інноваційних кластерів на території Закарпатської області на 2009-2011 роки» розпорядженням голови державної адміністрації від 22.04.09 № 175); в українсько-польському транскордонному регіоні формуються транскордонний туристично-рекреаційний кластер (відповідні проекти були подані на дофінансування за Програмою добросусідства "Польща-Білорусь-Україна" на 2007-2013 рр.), окрім того почав функціонувати "Люблінський Екоенергетичний Кластер" як транскордонний шляхом залучення учасника із української сторони, а саме - "Центру впровадження альтернативних та відновлювальних джерел енергії". До даного кластеру входить також холдигова структура, яка має підрозділ на українській стороні – СП «Тзов КомЕкоЛьвів». Можна очікувати подальший розвиток цього транскордонного кластеру в сфері екоенергетики у зв‘язку із актуальністю проблеми енергозбереження та використання відновних ресурсів та вторинної переробки відходів з огляду на пріоритети фінансової підтримки ЄС.

У Чернівецькій області розглядається можливість утворення туристичного транскордонного кластеру на основі мережі регіонів-переможців Всеукраїнського конкурсу «Сім чудес України».

На сході країни, у Луганській області вивчаються можливості реалізації транскордонних кластерних ініціатив у транспортному машинобудуванні, сільськогосподарському виробництві, медицині.

У 2007 році започатковано будівельний кластер за участю Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, Бєлгородського державного технологічного університету ім. Шухова, Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва та ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва».

У 2008 році на базі Харківського національного економічного університету (кафедра туризму), ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва», Бєлгородського державного університету (кафедра туризму), Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва розпочато діяльність в напрямку створення транскордонного туристичного кластеру, діяльність якого поширюватиметься на окремі прикордонні райони – Золочівський район з боку України та Гайворонський район з боку Російської Федерації.

У цьому ж році підготовлена для підписання Угода про створення фармацевтичного кластеру з створення умов для організації сучасного спільного виробництва лікарняних засобів на прикордонних територіях Харківської та Бєлгородської областей.

Донецькій та Луганській областях України і Бєлгородській області Росії в стадії розвитку транскордонний нанокластер, який може в процесі розвитку поширитися на інші сусідні регіони.

Протягом 2004-2009 років Севастопольською міською державною адміністрацією спільно з Торгово-промисловою палатою та іншими партнерськими організаціями було реалізовано ряд заходів щодо виявлення та підтримки кластерних ініціатив. Зокрема, було створено координаційну раду з питань розвитку кластерних структур, проведено відповідні дослідження тощо. Сьогодні завершується процес формування мега-кластеру «Севастополь», діяльність якого матиме вагомий вплив на розвиток транскордонного співробітництва у Чорноморському регіоні.

Разом з тим в Україні кластерна форма організації господарства ще не набула достатнього застосування і поширення. Відсутні досконалі інвестиційно-інноваційні механізми формування і функціонування кластерів, малоефективними є фінансові механізми державного регулювання їх діяльності. Це стосується, зокрема, цільового фінансування, прямої фінансової допомоги, надання субвенцій, субсидій тощо. Основні складові державної економічної політики – грошово-кредитна, податкова, амортизаційна, інвестиційна (особливо у сфері залучення іноземних інвестицій у прикордонні регіони) – ще недостатньо виконують функції стимуляторів регіонального розвитку. Зазначене актуалізує проблему кластеризації економіки України в цілому і, зокрема, інноваційних шляхів розвитку транскордонних регіонів як одних з найменш розвинених регіонів, які мають особливі можливості для міждержавного співробітництва.

Нині у законодавстві України відсутні нормативно-правові акти, які б регулювали процеси кластеризації. Однак, відповідно з п. 6 розпорядження КМУ від 10.09.08 № 1214-р Мінрегіонбуд спільно з Національною академією наук України, зокрема Інститутом регіональних досліджень9, є співвиконавцями заходів з розробки «Національної стратегії створення і ведення транскордонних кластерів» як інструменту здійснення державної регіональної політики у транскордонних регіонах з метою підвищення конкурентоспроможності останніх. Розробка базується на дослідженні транскордонних регіонів з огляду на спільні взаємодоповнюючі галузі виробництва товарів та послуг в обох частинах регіону, виявлення проблемних питань теоретичного, правового та практичного характеру щодо ідентифікації транскордонних кластерних ініціатив та кластерів, а також методологічних підходів їх виявлення, формування та підтримки. 30.09.2009 року проект Концепції Національної стратегії формування і розвитку транскордонних кластерів було обговорено на засіданні Консультативно-дорадчої ради Мінрегіонбуду і переданий на розгляд до Кабінету Міністрів України. Окрім згаданої Концепції розроблено проект Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів, у якій відображено загальне бачення держави щодо створення і підтримки розвитку транскордонних кластерів із врахуванням специфіки кожного прикордонного/ транскордонного регіону України. Одним із основних заходів Національної стратегії передбачається просвітницька діяльність щодо можливостей і доцільності розвитку транскордонних кластерів, насамперед, серед державних службовців всіх рівнів управління, а також представників органів місцевого самоврядування, бізнесу, науковців та освіти [15].

Активізація транскордонного співробітництва та підвищення ефективності використання його можливостей шляхом урізноманітнення організаційних форм, які можуть працювати у транскордонному просторі одночасно або в комбінації, створюють передумови для посилення конкурентоспроможності периферійних прикордонних територій держави, а відтак – підвищення життєвого рівня населення. При відповідній регіональній політиці транскордонні території можуть стати тими «полюсами росту», які забезпечать прискорений розвиток економіки України.