«Регіональні інноваційні системи як сучасний інструмент регіонального розвитку»
| Вид материала | Документы |
- Монографії, 240.7kb.
- Сучасний стан та проблеми розвитку системи соціального захисту населення україни петращук, 116.01kb.
- Оголошення про збір ідей проектів до Плану реалізації Стратегії регіонального розвитку, 1352.28kb.
- Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні:, 199.99kb.
- Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 1476.4kb.
- Програма з курсу “ Інформаційні системи й технології у фінансах” розділ І. Сучасний, 83.18kb.
- Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 608.39kb.
- Сучасний стан глобального суспільного розвитку характеризується формуванням основ шостого, 310.46kb.
- Перевірила: Павленко, 601.69kb.
- Від моменту свого створення (1999-2000 рр.) спеціальні економічні зони (сез) в Україні, 184.04kb.
Торгово-промышленная Немецкое Бюро Технического Севастопольская торгово- Севастопольская городская
палата Украины Сотрудничества промышленная палата государственная администрация
«Инновационные инструменты и кластерный подход
в реализации государственной региональной политики:
опыт Украины и других европейских стран»
Сборник научных докладов
Y международной научно-практической конференции
02-03 июня 2010 года
город Севастополь
Тези до доповіді
радника Віце-прем’єр-міністра України
В.А.Бортницького
на тему:
«Регіональні інноваційні системи як сучасний інструмент регіонального розвитку»
Від набуття незалежності стан суспільно-економічного розвитку української держави відзначається незавершеними структурними економічними реформами, зменшенням впливу традиційних соціальних інститутів, розбалансованістю та низькоукладністю. Ситуація утруднюється значними темпами деградації людського потенціалу внаслідок погіршення здоров’я людей. За даними Держкомстату України, чисельність наявного населення країни з 1991 по 2009 рік зменшилася майже на 6 млн. осіб. Україна потерпає від передчасної смертності осіб працездатного віку та скорочення очікуваної тривалості життя, рівень захворюваності в кілька разів перевищує середні показники країн ЄС. Причому більшість бюджетоутворюючих регіонів (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і Харківська області) характеризуються одними із найвищих показників старіння населення, зростання дитячої та чоловічої смертності, розповсюдження соціально-небезпечних хвороб тощо. Все це гальмує темпи соціально-економічного розвитку, ставить під сумнів можливість досягнення рівня та якості життя високорозвинених країн, створює загрози національній безпеці України в умовах глобалізації та формує обґрунтовану потребу необхідності розробки нових підходів щодо регіонального розвитку.
Таким чином, виходячи із програмних засад діяльності Президента України та Уряду (щодо створення умов для реалізації Україною свого економічного, інвестиційного та людського потенціалу, подолання економічного спаду та зростання економіки, розвитку регіонів і вирішення проблем територіальних громад) питання запровадження нових механізмів регіонального розвитку набуває особливої актуальності.
1. Вихідні умови забезпечення регіонального розвитку
1.1. Попередній SWOT аналіз в контексті факторів економічного росту
Сучасна економічна теорія пояснює стале економічне зростання, зокрема: технологічним прогресом, капіталоозброєністю, накопиченням та продуктивністю капіталу, демографічними змінами, інноваціями (дослідженнями і розробками), освітою та накопиченням людського капіталу тощо. Зазначений перелік є далеко не вичерпним, однак містить ті складові, що стали основою економічного зростання багатьох країн і регіонів.
Щодо технологічного прогресу та капіталоозброєності, то економіка України у більшості своїй орієнтована на 3-4 технологічні уклади і характеризується технологічно відсталими та енергоємними виробництвами, наслідком чого є низька продуктивність капіталу та значне відставання в темпах економічного росту у порівнянні із багатьма країнами, які розвиваються. Відсутність ефективних програм реформування науки та освіти, як двигунів технологічного прогресу, скорочення бюджетних асигнувань призвели до погіршення стану та стагнації цих життєво-важливих сфер, невідповідності потребам інтенсивного розвитку економіки, значного відставання прикладних наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок, сприяли послабленню наукового потенціалу України як у кількісному, так і в якісному плані. Накопичення національних заощаджень та капіталу, що повинні стати рушійною силою економіки, відбуваються незначними темпами. Цьому також сприяє несформованість банківської системи та зародковий стан фондового ринку. Статистичні дані Держкомстату України свідчать, що за багатьма складовими ВВП, доходами та рівнем життя населення до цього часу не досягнуто показників 1990-1991 років. В країні не сформовано середній клас, проте наявне значне розшарування між багатими та бідними. Проблеми бідності та безробіття, регіональні диспропорції сприяють масовій трудовій міграції економічно активних громадян (у т.ч. працівників наукової сфери), створюють живильне середовище поширення суспільно-небезпечних хвороб, наркоманії, алкоголізму та суспільної депресії, що відображається у депопуляції та деградації людського потенціалу.
Наші потенційні можливості визначаються географічним, геополітичним та геоекономічним положенням країни, зокрема:
- наявним транзитним потенціалом (газо-, нафтопроводи, щільна мережа залізнодорожніх та автомобільних шляхів, морські та річкові порти, авіаперевезення), можливістю доступу своєї продукції до великих ринків (зокрема, макро-регіонального і транскордонного значення);
- підтримкою з боку кран-світових лідерів, членством в ряді міжнародних організацій та проектів світового масштабу, можливостями отримання фінансової допомоги з боку міжнародних організацій;
- глобалізацією та науково-технічним прогресом.
В той же час, крім окремих видів природних ресурсів (земля, вугілля, уран, залізна руда тощо), навколо яких розбудовано базові галузі промисловості, нашим головним активом залишається якість населення, що характеризується освіченістю, високим рівнем інтелектуального, наукового і творчого потенціалу.
Не зважаючи на наявність зазначених негативних змін, що відбулися, українська наука ще має певні можливості в плані наукового забезпечення розвитку країни. Вітчизняна наука зберегла здатність за певних умов виконувати дослідження і отримувати результати світового рівня з наступних напрямів: розробка новітніх розділів математики (зокрема в теорії функцій, функціональному аналізі) та теоретичної фізики; дослідження наноструктур і розробка нанотехнологій; радіофізика міліметрового та субміліметрового діапазону; імунобіотехнології, біосенсорика та молекулярна діагностика; біотехнологія рослин та біофізика; біодеградація; кріобіологія та кріомедицина; нейронаука, зокрема нейрофізіологія; інформатика; мікро- та оптоелектроніка; аерокосмічні технології, а також у низці інших напрямів фізики, хімії, біології.
Варто також згадати гіпотезу «пізнього розвитку», обґрунтовану англійським економістом Рональдом Дором (1973). Її зміст полягає у тому, що країни, які стали на шлях промислового розвитку пізніше інших, мають можливості зразу впроваджувати самі сучасні технології, а також організаційні та управлінські методи, використовуючи переваги, що дозволяють їм вирватися вперед. Гонконг, Малайзія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, скандинавські країни довели це ще в минулому столітті. Бразилія, Індія, Мексика, Китай – доводять це сьогодні.