«Регіональні інноваційні системи як сучасний інструмент регіонального розвитку»

Вид материала

Документы

Содержание Карпатський єврорегіон Транскордонні кластери

Подобный материал:

• Монографії, 240.7kb.
• Сучасний стан та проблеми розвитку системи соціального захисту населення україни петращук, 116.01kb.
• Оголошення про збір ідей проектів до Плану реалізації Стратегії регіонального розвитку, 1352.28kb.
• Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні:, 199.99kb.
• Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 1476.4kb.
• Програма з курсу “ Інформаційні системи й технології у фінансах” розділ І. Сучасний, 83.18kb.
• Жителів області (юридичних та фізичних осіб) ідей проектів, які дозволять сформувати, 608.39kb.
• Сучасний стан глобального суспільного розвитку характеризується формуванням основ шостого, 310.46kb.
• Перевірила: Павленко, 601.69kb.
• Від моменту свого створення (1999-2000 рр.) спеціальні економічні зони (сез) в Україні, 184.04kb.

Турция.

Благодаря своему расположению на стыке 3-х континентов Анатолия (средиземноморская часть Малой Азии) стала местом рождения многих великих цивилизаций, возникновение которых относится к VII тысячелетию до н.э.

Здесь нашли своё развитие сельское хозяйство, обработка металлов, культура и искусство. Каждая из цивилизаций (от хиттитов до древних греков) оставила на картеТурции ценнейшие памятники культуры, что сегодня является национальным богатством страны и служит большим стимулом для ежегодного роста туризма. В итоге дефицит бюджета Турции в настоящее время практически полностью покрывается за счёт иностранного туризма. Важность туризма убедительно подтверждается подписанным 12.05.2010г. соглашением между Россией и Турцией о взаимной отмене виз, что будет содействовать миллионам туристов, стремящихся дёшево отдохнуть на популярных турецких курортах.

Усилия Турции по созданию ОЧЭС, и по развитию взаимодействия черноморских государств в текущем десятилетии XXI столетия свидетельствуют о повышении её роли в преобразовании ранее взрывоопасного региона в зону развития новой экономики и превращению черноморского региона в процветающий уголок мира.

Усилия Турции, уделяющей значительное внимание перспективам и проблемам причерноморской интеграции и расширению сотрудничества между странами-членами ОЧЭС, во многом определяется быстрым ростом её населения. Так, в 1940г. население Турции составляло 17,8 млн. чел., в 1980г. равнялось 44,4 млн.чел., а в 2010г. достигло 75,0 млн. чел.

При уровне безработицы, достигающей в Турции 15% от численности трудоспособного населения, необходимы усилия властей по устойчивому расширению числа рабочих мест как в стране, так и в рамках черноморского общего рынка. Более того, растущая значимость трансформации экономики знаний, объединённая с приоритетами, связанными с предстоящим членством Турции в ЕС, потребовали реализации в стране новой экономической программы развития. Эта программа предусматривает обеспечить на протяжении 2001-2010гг.:

- устойчивые рамки макроэкономической политики;

- структурные реформы;

- создание независимого центрального банка;

- реформы финансового сектора;

- введение режима плавающего валютного курса;

- улучшение инвестиционного климата.

Именно необходимость успешной реализации такой экономической программы и требования процесса вступления в ЕС послужили импульсом последующих глубоких структурных трансформаций в экономике Турции.

Географическое положение Турции на перекрёстке между Европой и Азией привлекает в динамичную турецкую экономику многих зарубежных инвесторов. Если в 2002г. ПИИ в Турции составляли 1037 млн. дол., то в 2010г. они, предполагается, составят 7,5 млрд. дол., а в 2011г. – 8,5 млрд. дол. Это свидетельствует о росте интернационализации турецких компаний, растущем проникновении иностранного капитала в турецкий бизнес. Одним из важных каналов поступления ПИИ в Турцию является деятельность 258 промышленных зон, половина из которых в 2009г. были полностью функционирующими, а остальные находятся в стадии становления.

Кластеризация играет всё возрастающую роль в реализации стратегии создания конкурентной экономики Турции. Хотя понятие «кластер» не является новым понятием для Турции, уже действующие в стране кластеры пока не стали достаточно конкурентными и эффективными, как это можно было ожидать. И тем не менее, автомобильный кластер в Бурсе является хорошим примером уже функционирующего кластера с хорошей организационной инфраструктурой.

Сегодня ЕС финансирует реализацию в Турции двух проектов по кластеризации, в т.ч. проект развития моделирования одежды и текстильной индустрии, а также проект по разработке национальной политики кластеризации. В рамках первого проекта Академия Моды,Консультационный Центр текстиля и готовой одежды, а также R&D Центр готовой одежды должны будут слиться в создаваемый в Стамбуле «Парк Текстильного Дизайна». По второму проекту Министерство внешней торговли Турции должно подготовить план кластеризации экономики страны, а также так называемую «Белую Книгу» или Национальную стратегию развития кластеров. Кроме того, проектом предполагается идентификация десяти пилотных кластеров (включая кластер программных продуктов в Анкаре, кластер органического земледелия в Измире, а также кластеры домашнего обустройства в Денизлис и Усаке).

Путём реализации этих проектов ожидается, что Правительство примет меры для разъяснения кластерной концепции бизнесу, создаст условия для расширения кооперации «власть – частный бизнес – университеты», а также не допустит возникновения противоречий между функционирующими кластерами и новой прогрессивной системой, внедряемой в стране с 2009г. в разных секторах и разных регионах Турции.

Таким образом, если ранее (в ХХ веке) Турция была известна своей нестабильностью и катаклизмами, то теперь её экономика выглядит многообещающей благодаря солидному среднему классу, чётким основам ведения бизнеса и перспективным инновационным кластерам.

Рамки данной презентации не позволяют детально описать все Национальные программы инновационного развития экономик остальных стран-членов ОЧЭС (Азербайджана, Албании, Греции, Грузии, Молдовы, России и Украины). В каждой из этих стран процесс кластеризации экономики имеет свою специфику и существенные различия. Тем не менее в условиях глобальной конкуренции и развития экономики знаний динамика развития инновационных кластеров в каждой из стран-членов ОЧЭС является позитивной, а мониторинг их развития убеждает в необходимости их дальнейшего совершенствования и развития.


Выводы и заключение


Барьеры, стоящие сегодня на пути кластеризации экономики Украины:

- отсутствие последовательности в макро- и микроэкономической политике;

- нерациональное использование ресурсов;

- двойное налогообложение при изготовлении и реализации продукции кластера;

- нежелание (а отчасти неумение) реструктуризировать крупные государственные предприятия;

- нестабильная законодательная система, во многом не воспринимающая условий глобализации, плохо использующая РРР – государственно-частное партнерство;

- почти отсутствие инфраструктуры содействия кластеризации.


Что нужно делать сегодня?

- разработать и утвердить долгосрочную программу инновационного развития страны на 10-летие и на 25 лет.

- Разработать и утвердить законы:

- о венчурной деятельности в инновационной сфере;

- о государственной поддержке развития высоких технологий;

- о приоритетах поддержки научных исследований;

- о кластерной модели экономического развития;

- об инновационных полисах, инновационной инфраструктуре;

А также определить приоритетные направления инновационного развития в энергетике, hi-tech сфере, нано- и биотехнологиях.


В отношении инновационных кластерных систем следует сделать:

- в 3-х месячный срок разработать Национальную программу конкурентоспособности на основе кластерной модели (Национальную, региональные, локальные, межрегиональные);

- создать Всеукраинский научно-методологический Совет по кластеризации с отделениями в областях;

- в каждом регионе осуществить анализ конкурентоспособности с применением кластерной модели;

- создать информационно-аналитическую систему обслуживания участников кластерных объединений (мониторинг, обмен опытом);

- разработать показатели эффективности деятельности кластеров для государственной отчетности;

- определить источники финансирования и государственной поддержки кластерного развития;

- содействовать формированию мегакластеров, инфраструктуры;

- содействовать формированию межрегиональных кластеров (в т.ч. трансграничных);

- содействовать сотрудничеству украинских кластеров с кластерными структурами ЕС, ОЧЕС, СНГ;

- в ВУЗах ввести программы подготовки специалистов для кластерных объединений.


Транскордонне співробітництво та розвиток кластерів як інноваційні інструменти в реалізації державної регіональної політики інструмент у розвитку конкурентоспроможності регіонів


ТОЛКОВАНОВ В’ячеслав Вікторович,

Радник Віце-прем'єр-міністра України

з питань регіональної політики,

кандидат юридичних наук, доктор права


Одним з найбільш важливих напрямів в реалізації державної регіональної політики є знаходження та впровадження інноваційних інструментів щодо зміцнення конкурентоспроможності регіонів, одними з яких є транскордонне співробітництво та розвиток кластерів. У зв'язку з цим та враховуючи пріоритетність курсу інтеграції України до ЄС, питання інтенсифікації транскордонного (прикордонного та міжрегіонального) співробітництва набувають особливого значення.

Слід зазначити, що протягом радянського періоду діяльність органів місцевого самоврядування у галузі міжнародного (у тому числі транскордонного) співробітництва носила в багато чому формальний та декларативний характер. Ця діяльність обмежувалася протокольними обмінами офіційних делегацій керівників місцевих органів влади, представників наукових, культурних та освітніх установ, молоді. У період перебудови починають активно розвиватися побратимські відносини між окремими українськими містами та містами інших країн світу.

З набуттям державної незалежності України та ухваленням нового законодавства про місцеве самоврядування (насамперед, Закону України "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні») та ратифікацією Верховною Радою України Європейської Хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування України отримали нові можливості для розвитку міжнародного співробітництва.

Так, п.2 статті 10 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошує, що "право органів місцевого самоврядування бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації органів місцевого самоврядування, визнається кожною державою". У п. З статті 10 Хартії зазначається, що "органи місцевого самоврядування мають право на умовах, які можуть бути передбачені законом, співробітничати з органами місцевого самоврядування інших держав".

П. 2 Статті 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює, що "органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування».

У червні 2004 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про транскордонне співробітництво", яким врегульовані правові, організаційні та економічні питання розвитку транскордонного співробітництва та його державної фінансової під­тримки, розширені повноваження органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері. Парламент України також ратифікував Європейську рам­кову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами та два додаткові протоколи до неї, які визнають право місцевих та регіональних властей на здійснення транскордонного співробітництва.

Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на поси­лення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або ор­ганами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін. Воно здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовле­ностей. Цілі та завдання діяльності єврорегіонів визначаються статутами транскордон­них об'єднань. Основні напрями співробітництва єврорегіонів задекларовані в докумен­тах про їх утворення та, як правило, передбачають співробітництво у економічній, соціальній, адміністративній, культурно-освітній, інфраструктурній, екологічній, інформаційній сферах тощо.

У контексті розбудови єдиної Європи (без роз'єднуючих кордонів) проблематика транскордонного співробітництва набуває нового звучання. Прикордонні регіони — це території, на яких проживають спільноти людей, тісно зв'язаних різнобічними стосунками, але розділених кордонами. Незалежно від політичних систем країн, до яких належать ці спільноти, вони стикаються з ідентичними соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв'язки і такі договірні відносини, які б сприяли розв'язанню спільних проблем.

Специфічний характер зв'язків прикордонних спільнот, їх регіональна індивідуаль­ність вимагають певного розуміння та уваги з боку національних урядів та європейських структур. У зв'язку з цим керівництво Європейського Союзі вважає, що підтримка діяль­ності міжрегіональних об'єднань демонструє приклади взаєморозуміння і солідарності в реалізації політики європейської інтеграції.

Інституціональну структуру діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників вико­навчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців. Фінансування процесу реалізації інвестиційних проектів відбувається за рахунок місцевих бюджетів, національних бюджетів країн, до яких належать регіони, що беруть участь у міжтериторіальних об'єднаннях, а також бюджету ЄС.

Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій. На цій основі формуються об'єднання адміністративно-територіальних одиниць муніципального і регіонального рівнів, які є зацікавленими у спільній реалізації різнопланових проектів у межах даної сукупності прикордонних регіонів.

На сьогодні на території європейського континенту функціонує понад 50 єврорегіонів. У ролі своєрідних локомотивів посилення регіоналізму в Європі та утворення різного роду міжтериторіальних об'єднань виступають регіони Німеччини. Особливою активністю відрізняється земля Північний Рейн-Вестфалія, регіональні і місцеві органи влади якої вже давно і активно працюють у галузі транскордонного співробітництва. Процес формування міжтериторіальних спільнот уздовж кордонів цієї землі з Бельгією і Нідерландами розпочався ще у 1958 році. Результатом цієї роботи стало утворення чотирьох єврорегіонів — "Центр-Гронау", "Рейн-Вааль", "Рейн-Маас-Норд", "Маас-Рейн".

На території України на сьогодні діють сім єврорегіонів: "Буг" (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), "Нижній Дунай" (Україна, Молдова, Румунія), "Верхній Прут" (Україна, Молдова, Румунія), "Дніпро" (Україна, Росія, Білорусь), "Ярославна" (Україна, Росія) та "Слобожанщина" (Україна, Росія). Слід підкреслити, що 19 регіонів України є прикордонними. їх площа становить близько 77,0 % усієї території держави. Слід зазначити, що усі області України мають укладені угоди про співпрацю з сусідніми територіями суміжних країн, більшість областей має також угоди про співпрацю з регіональними органами влади ба­гатьох держав світу. Кількість таких угод коливається від однієї (Херсонська область) до 49 (Харківська область).

Зупинимося на основних характеристиках згаданих єврорегіонів:

• єврорегіон "Буг" - (утворений 29 вересня 1995 p.), до складу якого входять Волинська область, Жовківський та Сокальський райони Львівської області, Хелмське, Люблінське, Замостське, Тарнобжеське та Білопідлянське воєвод­ства (Польща), Брестська область (Республіка Білорусь). Територія єврорегіо-ну становить 80,916 тис. кв. км з чисельністю населення біля 5,0 млн. чоловік, у тому числі територія України - 23,1 тис. кв. км з чисельністю 1,27 млн. чоло­вік.
  
• Карпатський єврорегіон (утворений 14 лютого 1993 p.), до складу якого вхо­дять Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області, адміністративно-територіальні одиниці п'яти держав — Польщі (Кросно, Пере­мишль, Жешув, Тарнув), Словаччини (райони Бардіїв, Гуменне, Кошице, Межилаборце, Міхаловце, Пряшів, Сабінов, Сніна, Собранце, Стропков, Свидник, Требішов, Вранов), Угорщини (округи Боршод-Абауй-Земплен, Гайду-Бігар, Гевеш, Йас-Надькун-Солнок, Саболч-Сатмар-Берег та міста Мішкольц, Де­брецен, Егер, Ніредьгаза), Румунії (повіти Сату-Маре, Марамуреш, Бігор, Са-лай, Ботошани). Карпатський єврорегіон охоплює 161,279 тис. кв. км з 16 млн. населення, у тому числі територію України - 56,6 тис. кв. км з чисельністю 6,4 млн. чоловік.
  
• єврорегіон "Нижній Дунай" (утворений у 1998 році), до складу якого входять Одеська область, адміністративно-територіальні одиниці Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир), Румунії (повіти Бреїла, Галац, Тульча). Територія єврорегіону "Нижній Дунай" охоплює 53,3 тис. кв. км. з чисельністю 4,0 млн. чоловік, у тому числі територія України — 33,3 тис. кв. км з чисельністю 2,5 млн. чоловік.
  
• єврорегіон "Верхній Прут" (утворений 22 вересня 2000 p.), до складу якого входять Чернівецька область, адміністративно-територіальні одиниці Республі­ки Молдова (Бельцький та Єдинецький, Румунії (Ботошанський та Сучавський повіти). Українська територія єврорегіону становить 8,1 тис. кв. км з чисельніс­тю біля 1 млн. чоловік. У жовтні 2003 року повноправним членом єврорегіону стала Івано-Франківська область.
  

• єврорегіон "Дніпро" (утворений у квітні 2003 p.), до складу якого увійшли Чер­нігівська область (Україна), Гомельська область (Білорусь) та Брянська область (Російська Федерація).
  
• єврорегіон "Слобожанщина" (утворений у 2003 p.), до складу якого увійшли Харківська область та Бєлгородська області (Російська Федерація);
  
• єврорегіон "Ярославна», до складу якого входять Сумська область України та Курська область Російської Федерації.
  

Проводиться цілеспрямована робота щодо створення нових єврорегіонів. Так, Вінницькою облдержадміністрацією опрацьовується питання щодо створення єврорегіону "Дністер" за участю Вінницької, Одеської областей і прикордонних районів Республіки Молдова (Сорокський район і Придністров'я), а органами самоврядування Луганської та Ростовської областей питання створення єврорегіону "Донбас".

26 вересня 2008 року у м. Варна (Болгарія) було підписано статутні документи нового Чорноморського єврорегіону, ідея створення якого належить Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи.

На сьогодні вже здійснено ряд вагомих проектів та програм, спрямованих на розширення промислової кооперації, розбудову кордону та створення прикордонної інфраструктури, охорону навколишнього середовища, розвиток місцевої демократії (у рамках діючих єврорегіонів ), серед яких, зокрема, слід відзначити наступні:

Проблематикою прикордонного співробітництва на європейському рівні займаються такі організації, як Рада Європи, Європейський Союз, Європейська Асоціація прикордонних регіонів тощо. Основною метою їх діяльності є прагнення проводити єдину політику в транскордонному співробітництві як політику задоволення загальноєвропейських інтересів за допомогою встановлення спільних правил, відображених у міжнародних кон­венціях та угодах, до яких приєднуються окремі держави.

Органи місцевого самоврядування України та їх представники приймають активну учать у роботі провідних міжнародних політичних організацій та асоціацій, які працюють у сфері розвитку та зміцнення місцевої і регіональної демократії. Це, перш за все, Рада Єв­ропи та її Конгрес місцевих і регіональних влад, Асамблея європейських регіонів (AER), Рада європейських муніципалітетів і регіонів (CCRE), Міжнародний союз органів місце­вої влади (IULA), Асоціація європейських прикордонних регіонів (AEBR), Фонд сприян­ня ефективному та сталому розвитку регіонів Європи, Рада місцевих влад за міжнародну співпрацю (CLAIR), Організація споріднених міст (UTO) тощо.

Необхідно наголосити, що підвищення конкурентноспроможності регіонів є можливим зокрема, за рахунок утворення нових ринкових форм територіальної організації господарства у формі кластерів різних типів. Вони повинні базуватися на інтеграції діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які розташовані на території суміжних держав, що забезпечує їм додаткові переваги порівняно з відособленим їх функціонуванням. Ці переваги стосуються, зокрема, об’єднання ресурсів в межах кластерів, зростання ефекту від стабільності і довго тривалості їх функціонування, розподілу прибутку та інвестування в залежності від спільних пріоритетів, раціонального поєднання саморегулювання з взаємовигідною і взаємоузгодженою спільною діяльністю. Кластери мають стати ефективною формою інтеграції регіонів у глобальну економіку, засобом поєднання загальнодержавних, корпоративних та індивідуальних інтересів, а також інтересів територіальних громад та регіонів для досягнення кінцевого результату - активізації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності та зростання рівнів економічного розвитку регіонів, забезпечення гідного рівня і якості життя населення.

Концепція кластерного розвитку, сформульована на початку 1990 – х рр. Майклом Портером, набула широкого розповсюдження у світі. Основна її ідея полягає у відповіді на питання: «Як кластери підвищують продуктивність та прискорюють темпи впровадження інновацій фірмами?»⁵

Кластерами можуть бути невеликі мережі малого та середнього бізнесу на мікро – території (менш ніж 50 підприємств). Існують також мега – кластери, що охоплюють велику частку економіки на національному та регіональному рівнях.

Найбільш узагальнено кластери можна визначити як групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які:

• співпрацюють та конкурують;
  
• географічно зосереджені у одному чи у сусідніх регіонах (навіть якщо кластер охоплює кілька країн);
  
• спеціалізується у конкретній сфері діяльності, пов'язані спільними технологіями та навичками;
  
• традиційні, або інноваційні; більшість кластерів базуються на традиційних заходах;
  
• інституціоналізовані (є підрозділ з управління кластерами), або неінституціоналізовані⁶.
  

Кластери неминуче асоціюються з мережами, що є формальними та неформальними організаціями, які спрощують обмін інформацією та технологіями, а також сприяють координації заходів та співробітництва між членами кластеру.

Транскордонні кластери охоплюють суміжні прикордонні території сусідніх держав, до складу яких входять інституції та фірми, розміщені по обидва боки кордону. Тому транскордонні кластери можна визначити як групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які: географічно зосереджені у транскордонному регіоні; співпрацюють та конкурують; спеціалізуються у різних галузях, пов’язані спільними технологіями та навичками і взаємодоповнюють одна одну, що в кінцевому підсумку дає можливість отримання синергетичних та мережевих ефектів, дифузії знань та навиків⁷.

Особливістю транскордонних кластерів є те, що учасники кластерів розміщені у різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою, і функціонують, насамперед, на транскордонних ринках.

У зарубіжних країнах практика кластеризації економіки, в тому числі в межах транскордонних регіонів, використовується для зменшення нерівності їх соціально-економічного розвитку. Для цього застосовуються різноманітні методи, насамперед, фінансові. Мова йде зокрема, про податкові стимули розміщення високотехнологічних виробництв в економічно відсталих регіонах з надлишком робочої сили, вартість якої для суб’єктів підприємництва значно нижча, ніж у високо розвинутих регіонах. Це може стосуватись і регіонів із сезонною зайнятістю, зокрема у галузі сільського господарства.

У зарубіжних країнах кластерна форма організації господарства використовується для створення „полюсів росту”. Цими полюсами є, як правило, міста, де зосереджуються підприємства, виробничо-технологічні, економічні та трудоресурсні зв’язки між якими впливають на суміжні території, підвищуючи рівень їх економічного і соціального розвитку. При визначенні полюсів росту враховуються конкурентні переваги суб’єктів кластера, включаючи місцевий природно-ресурсний, соціально-економічний, інфраструктурний та інші види потенціалів, геоекономічне положення тощо. Кластери, таким чином, стають центрами регіонального і локального розвитку. В них створюються умови для зосередження технопарків, логістичних центрів, технополісів та інших інноваційних ринкових форм організації економічної діяльності. При цьому до діяльності кластерів залучаються учбові, науково-дослідні, проектно-конструкторські та інші заклади і організації, зв’язані як з розробкою нових технологій, так і з доведенням наявних розробок до практичного впровадження, поступово формуючи інтегральний взаємопов’язаний господарський комплекс регіону.

Кластеризація економіки в зарубіжних країнах набула значного поширення насамперед як засіб підвищення їх конкурентоспроможності, а також як механізм гнучкого реагування на кон'юнктуру світових ринків, зростання стабільності функціонування завдяки інтеграції конкурентних переваг конкретних суб’єктів економічної діяльності.

Так, один з найбільш відомих транскордонних біофармацевтичних кластерів «Біодолина» було створено у 1996 році у долині річки Верхній Рейн (на кордоні Франції, Швейцарії та Німеччини).

Приблизно 250 тис. чоловік (10% від загальної кількості населення цього транскордонного регіону) є зайняті у біофармацевтичній галузі, яка традиційно формується відомими науковими установами, (чотири університети, численні дослідницькі центри), штаб-квартирами таких світових фармацевтичних гігантів, як Новартіс, Рош, Сіба, філіями великих фармацевтичних підприємств (Джонсон і Джонсон, Файзер, Санофі-Авентис).

Крім цього, важливу роль у виникненні «Біодолини» відіграли політичний інтерес суміжних держав і підтримка з боку місцевих та регіональних органів влади.

Серед інших відомих транскордонних кластерів в зарубіжних країнах доцільно відзначити:

• «Долину Медікон», яка розташована на кордоні Данії та Швеції навколо затоки Ересунн. Вона нараховує 26 лікарень, 12 університетів з 4 000 дослідниками та 135 000 студентами. Діяльність цього кластеру сприяла утворенню 30 000 робочих місць більш ніж на 160 підприємствах;
  
• Кластер біотехнологій, регіон Орезунд (Данія-Швеція), який об’єднує мережу численних фармацевтичних і біотехнологічних фірм, університетські лікарні та університети;
  
• Німецько-голландський транскордонний кластер (м. Твенте), який охоплює регіональні кластери і мережі в технологічних секторах пластмас, металообробки та біомедичному секторі;
  
• Німецько-голландська мережа регіональних кластерів постачальників, технічних агентств та інноваційних установ навколо транснаціональних корпорацій Ocè і Nedcar (м. Венло);
  
• «Долину Доммель» (Бельгія та Нідерланди), яка складається з регіональних кластерів фірм високих технологій та інновацій;
  

• Автомобільний кластер, розташований у прикордонних регіонах Португалії і Іспанії;
  
• Кластер скла, який розташований на суміжних територіях Австрії, Німеччини та Чехії;
  

• Текстильний кластер, який функціонує на території прикордонних регіонів Австрії та Чехії;
  
• Технологічний кластер, який діє на суміжних територіях Австрії та Словенії.
  

В Україні також є певний досвід кластерної організації підприємництва, має місце започаткування процесів формування транскордонних кластерних ініціатив та розвитку транскордонних кластерів.

Так у Хмельницькій області досить успішно функціонують будівельний і швейний кластери, існують туристичні кластери «Кам’янець» та «Дивосвіт», кластер сільського зеленого туризму «Оберіг», які мають усі можливості для подальшого розвитку, у тому числі і у транскордонному вимірі.

Сьогодні здійснюються організаційні заходи щодо формування транскордонного логістичного кластеру у Закарпатській області.

У Луганській області вивчаються можливості реалізації транскордонних кластерних ініціатив у транспортному машинобудуванні, сільськогосподарському виробництві, медицині.

У 2008 році на базі Харківського національного економічного університету (кафедра туризму), ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва», Бєлгородського державного університету (кафедра туризму), Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва розпочато діяльність в напрямку творення транскордонного туристичного кластеру, діяльність якого поширюватиметься на окремі прикордонні райони – Золочівський район з боку України та Гайворонський район з боку Російської Федерації.

У тій же області у 2007 році започатковано будівельний кластер за участю Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, Бєлгородського державного технологічного університету ім. Шухова, Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва та ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва».

Протягом 2004-2009 років Севастопольською міською державною адміністрацією спільно з Торгово-промисловою палатою та іншими партнерськими організаціями було реалізовано ряд заходів щодо виявлення та підтримки кластерних ініціатив. Зокрема, було створено координаційну раду з питань розвитку кластерних структур, проведено відповідні дослідження тощо. Сьогодні завершується процес формування мега-кластеру «Севастополь», діяльність якого матиме вагомий вплив на розвиток транскордонного співробітництва у Чорноморському регіоні.

У Львівській області опрацьовується питання створення транскордонного туристичного кластеру, у відповідності із «Спільною стратегією розвитку українсько-польського транскордонного регіону (Волинська, Львівська, Закарпатська області та Люблінське і Підкарпатське воєводства) на період до 2015 року», яка визначає туристично-рекреаційну діяльність як один із основних пріоритетів його розвитку.

У Чернівецькій області розглядається можливість утворення туристичного транскордонного кластеру на основі мережі регіонів-переможців Всеукраїнського конкурсу «Сім чудес України».

Разом з тим в Україні кластерна форма організації господарства ще не набула достатнього застосування і поширення. Відсутні досконалі інвестиційно-інноваційні механізми формування і функціонування кластерів, малоефективними є фінансові механізми державного регулювання їх діяльності. Це стосується, зокрема, цільового фінансування, прямої фінансової допомоги, надання субвенцій, субсидій тощо. Основні складові державної економічної політики – грошово-кредитна, податкова, амортизаційна, інвестиційна (особливо у сфері залучення іноземних інвестицій у прикордонні регіони) – ще недостатньо виконують функції стимуляторів регіонального розвитку. Зазначене актуалізує проблему кластеризації економіки України в цілому і, зокрема, інноваційних шляхів розвитку транскордонних регіонів як одних з найменш розвинених регіонів, які мають особливі можливості для міждержавного співробітництва.

Впровадження Стратегії є доцільним з огляду на сьогоднішній брак системності та належної координації на центральному рівні процесів формування та розвитку транскордонних кластерів. Кластери можуть стати ефективною формою і засобом поєднання загальнодержавних, корпоративних та індивідуальних інтересів для досягнення кінцевого результату – активізації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності та зростання економічного розвитку регіонів, забезпечення гідного рівня і якості життя населення. Значущість інтегративних кластерних форм територіальної організації господарства полягає в більш ефективній транскордонній регіонально-галузевій реалізації інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, координації і кооперації виробництва, підвищення конкурентоспроможні товарів і послуг на національному і глобальному ринках.

Враховуючи міждержавний, міжвідомчий та міжрегіональний характер проблем формування та функціонування транскордонних кластерів, необхідно сформулювати на загальнодержавному рівні стратегічне бачення шляхів розв’язання зазначених вище проблем розвитку транскордонних регіонів, що обумовлює подальшу роботу у цій залузі, зокрема підготовку Концепцію кластеризації економіки України та Національну Стратегію формування та розвитку транскордонних кластерів⁸. Для розробки Стратегії необхідно отримати інформацію про наявність існуючих транскордонних кластерів на різних етапах життєвого циклу, інформація про діяльність яких повинна бути у регіональних та місцевих органах влади. Доцільно підготувати інформацію про учасників таких кластерів і основні показники їх діяльності.

Здійснений за запропонованою методикою аналіз кластерних ініціатив та кластерних формувань у прикордонних/транскордонних регіонах України дасть можливість визначити «бачення» Держави щодо Стратегії розвитку транскордонних кластерів, вибору пріоритетів та механізмів їх підтримки.

1. 
   Вітчизняні та міжнародні законодавчі, інші нормативно-правові акти:
   

1. 
   Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР;
   
2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 pоку № 40-IV;
   
3. Закон України «Про засади національної безпеки» вiд 19.06.2003 року № 964-IV;
   
4. Закон України «Про транскордонне співробітництво» від 24.06.2004 року № 1861;
   
5. Закон України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 року № 1621-15;
   
6. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005 року № 2850-IV;
   
7. Указ Президента України №493/2004 від 28.04.2004 року «Про Стратегію економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції»;
   
8. Указ Президента України від 19.12.2007 року № 1236 «Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва»;
   
9. Постанова Верховної Ради України від 27.06.2007 року № 1242-V «Про Рекомендації парламентських слухань на тему «Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва»;
   
10. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 року № 587 «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро регіонів»;
    
11. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 року № 1001 Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року;
    
12. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2008 року № 594 «Про затвердження Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008 - 2011 роки»;
    
13. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року № 712 «Про внесення змін до Регламенту Кабінету Міністрів України»;
    
14. Постанова Кабінету Міністрів України від 14.05.2008 pоку № 447 «Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки;
    
15. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 року № 319-р Про затвердження плану заходів з виконання у 2008 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні;
    
16. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 року № 1214-р «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Стратегії національної безпеки України на 2008 рік»;
    
17. Державна Програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України
    від 27.12.2006 року №1819;
    
18. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року.
    Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 року
    № 1001;
    
19. Концепція державної регіональної політики в Україні, схвалена на засіданні Кабінету Міністрів України 02.07.2008 року (протокол № 32);
    
20. Наказ Міністерства економіки України від 31.01.2007 року № 106;
    
21. Європейська хартія місцевого самоврядування;
    
22. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами та три додаткові протоколи до неї;
    
23. Спільне рішення Європейського Парламенту та Європейської Ради від 05.07.2006 року № 1082/2006 «Про Європейські групування з метою територіальної кооперації»;
    
24. Лісабонська концепція кластерного розвитку Європейських країн 2000 року;
    
25. «Маніфест кластеризації ЄС» від 2007 року;
    
26. Кластерний меморандум, ухвалений у м. Стокгольмі, 21.01.2008 року;
    
27. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R(84)2 з питань Європейської Хартії регіонального/просторового планування (Торремоліноська Хартія);
    
28. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №(2002)1 щодо керівних принципів сталого просторового розвитку Європейського континенту;
    
29. Концепція міжрегіонального та прикордонного співробітництва держав-учасниць СНД (Астана, 15.09.2004 року);
    
30. Концепція міжрегіонального і прикордонного співробітництва держав-учасниць СНД, затвердженої рішенням Ради голів Урядів СНД від 15.09.2004 року;
    

1. Література українською мовою:
   

31. «Біла книга» Асамблеї Європейських Регіонів (за редакцією професора Шарля Ріка), 1993. – С. 61, 78, 83;
    
32. Горблюк Р., Демченко В., Пелещак І. Узагальнення світового досвіду розвитку транскордонних кластерів. // Звіт НДР «Розробка регіональної стратегії формування та підтримки розвитку транскордонних кластерів». Наук. кер. д.е.н., проф. Н.Мікула. - Львів, 2008. – С.166;
    
33. Завданням програми ЄС з підтримки транскордонної співпраці ІНТЕРРЕГ є забезпечити, щоб національні кордони не ставали перешкодою для збалансованого розвитку та інтеграції всередині Європи, зокрема у сферах бізнесу, науки, культури та туризму;
    
34. Звіт НДР «Розробка регіональної стратегії формування та підтримки розвитку транскордонних кластерів», Львів, 2008р.;
    
35. Мікула Н.А. Стратегія формування та підтримки розвитку транскордонних кластерів / Н.А.Мікула // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Кластери та конкурентоспроможність прикордонних регіонів: Збірник наукових праць. Вип.3 (71) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; Редкол.: Відп. ред. Є.І.Бойко. – Львів, 2008. – С.129-141;
    
36. Портер М.Э. Конкуренция: Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2000 р. -  С. 495 ;
    
37. Посібник з кластерного розвитку. В рамках проекту ЄС "Послуги підтримки МСП в пріоритетних регіонах". EuropeAid /121495/C/SV/UA. GFA Consulting Group, Державний комітет України з регуляторної політики та підприємництва (ДКРП). Київ 2006 р. – С.38;
    
38. Шрьодер Ж. Кластерний підхід у стратегії регіонального розвитку// Зб. матер. міжн. конф. "Місцевий та регіональний розвиток в Україні: виклики та можливості". - Київ, травень 2005. С.30-42.;
    

1. Література іноземною мовою:
   

39. Chiesa V., Chiaroni D. Industrial Clusters in Biotechnology. Driving Forces, Development Processes and Management Practices. Imperial College Press. 2005;
    
40. Cluster bulding and networking. Analysis of transnational technology networking between existing clusters of SMEs and one or more technology poles./ Final report by agiplan for European Commission Directorate General Enterprise/ - Mülheim an der Ruhr, 23.12.1999. – 111 p.;
    
41. Cluster policy in Europe/ A brief summary of cluster policies in 31 European countries. - Europe Innovation Cluster Mapping Project. - Oxford Research AS, January 2008. – 34 р.;
    
42. Culture, Identite et Communication a travers les Medias dans les Espaces Frontaliers: Exemples de la Region Lemanique et du Tessin, professeur Charles Ricq. Programme National Suisse de Recherches PNR 21 sur Pluralisme Culturel et Identite Nationale – Bern, 1991;
    
43. Dalle B., Zinkl W., Bauer T, et.al. BioValley Science Guide. September 2001;
    
44. Daniel S., Richter M., Siegenfuhr T. 10 years BioValley. Survey and prospects. March 2006;
    
45. Final Report of the Expert Group on Enterprise Clusters and Network/ European Commission Enterprise Directorate-General, 2002. – 92 р.;
    
46. Regionale Cluster in Europa. / Kapitel 3 – Statistische Erfassung regionaler Cluster in Europa. // Beobachtungsnetz der europaeischen KMU 2002 № 3. Im Auftrag der Gemeinschaften von KPMG Special Services und EIM Business & Policy Research, Niederlande im Zusammenarbeit mit ENSR und Intomart. 2002. 27 р.