Міністерство освіти І науки України
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 32.42kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
- Міністерство освіти І науки україни положенн я про організацію фізичного виховання, 306.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
Список використаних джерел
- Притула Л. Основні характеристики та функції педагогічної культури (uka.com/NIO_2007/Pedagogica/18111.doc.php)
- Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім.. В.Гнатюка, 2004. – 48 с.
- Програма навчальної дисципліни „Гармонія. Чотирирічна форма навчання”. За вимогами кредитно-модульної системи / розробник Шеремета І. В. – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2007.
- Програма навчальної дисципліни „Сольфеджіо. Чотирирічна форма навчання”. За вимогами кредитно-модульної системи / розробник Шеремета І. В. – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2007.
- Програма спецкурсу „Основи поліфонії”. За вимогами кредитно-модульної системи / розробник Шеремета І. В. – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2007.
Інструментальна підготовка як складова формування педагогічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва в процесі кредитно-трансферної системи навчання
З.М.Стельмащук
Сучасний розвиток суспільства вимагає створення нових умов у системі професійної підготовки вчителя. Значної ваги при цьому набирає впровадження в навчальний процес новітніх технологій, які дадуть можливість якісно змінити систему навчання, контроль і оцінювання знань умінь і навичок студентів, створять підґрунтя для того, щоб результати їх навчання базувались на досягненні необхідних компетенцій і компетентностей.
Усі ці складові елементи умов професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва тісно взаємопов’язані з поняттям „педагогічна культура вчителя”.
Згідно з сучасними вимогами вчитель музичного мистецтва має бути людиною високої культури. Як стверджує І.Зязюн, „високе звання „вчитель” набуває свого справжнього змісту лише тоді, коли воно єдине з поняттям культури” [6, 47] .
Педагогічна культура у науковій літературі розглядається як динамічна система загальнолюдських педагогічних цінностей, творчих способів педагогічної діяльності й особистісних досягнень людей, які займаються навчанням і вихованням. Це поняття багатогранне і вивчається в різних аспектах.
Теоретичне поняття „педагогічна культура” вперше ввів В.О.Сухомлинський у роботі „Розмова з молодим директором школи”. Педагогічна культура за В.О.Сухомлинським — це високий ступінь оволодіння вчителем соціокультурними цінностями людства [10,146].
У наукових працях дослідників (І.Зязюн, О.Кобенко, Н.Комар, В.Огнев’юк, П.Щербань та ін.) зазначається, що культура є практичним аспектом людської діяльності і вдосконалюється й реалізується в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності. Вона є невід’ємною частиною особистісної культури: розумової, моральної, естетичної, художньої тощо.
Питанням формування художньо-естетичної культури майбутнього вчителя-музиканта присвячені роботи Є.Квятковсього, Г.Падалки, Л.Рапацької, О.Рудницької, О.Щолокової та ін., які вказують на значущість розвитку художньо-естетичної культури студентів музичного профілю, підкреслюють вагомість дисциплін музично-естетичного циклу у досягненні високих рівнів розвитку їх педагогічної культури.
Зміст педагогічної культури залежить від способів педагогічної діяльності вчителя, рівня педагогічної майстерності викладача і визначається характером ставлення до того чи іншого виду діяльності на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин.
Поряд з усіма видами музичної діяльності робота в загальноосвітній школі вимагає від вчителя музичного мистецтва в повній мірі володіти одним з музичних інструментів.
Специфіка даного виду діяльності вчителя визначається найбільшою необхідністю використання її в школі. Не випадково Д.Кабалевський з усіх умінь, котрими повинен володіти вчитель, на перше місце ставив уміння володіти музичним інструментом.
У музичній педагогіці проблемам навчання гри на музичному інструменті майбутніх фахівців присвячені дослідження Л.Арчажнікової [1], Л.Гінзбурга [3], Л.Горенка [4], Г.Ципіна [11], Г.Шахова [12] та ін., де, зокрема, акцентується, що важливе місце в інструментальній підготовці музиканта займає рівень розвитку його педагогічної культури.
Інструментально-виконавські якості, за допомогою яких формується педагогічна культура майбутнього вчителя музичного мистецтва складаються з багатьох чинників. Одним з важливіших є процес навчання гри на музичному інструменті як частина комплексного розвитку педагогічної культури музиканта. Невід’ємною умовою в процесі інструментальної підготовки майбутнього вчителя має стати опанування міцними знаннями, вміннями і навичками з циклу психолого-педагогічних, культурологічних та музикознавчих дисциплін.
При цьому навчання гри на музичному інструменті передбачає такі домінуючі види діяльності, як:
— читання нот з листа;
— ескізне вивчення творів;
— самостійна робота над музичним твором;
— сольне виконання творів на естраді;
— відтворення змісту емоційної глибини музичних творів (музичного образу);
— розкриття ідеї музичного твору й уміння його інтерпретації.
Крім цього студент повинен володіти базовими знаннями, які формують його педагогічну культуру, а саме: знаннями з історії і теорії музичних стилів (і сучасних у тому числі — поп, рок, джаз тощо), художніх стилів інших видів мистецтва з метою розвитку образного мислення, творчої уяви, фантазії, асоціативних зв’язків. Він має знати історію музичного інструмента, творчість, стильові особливості композиторів, що писали для даного музичного інструмента, історичну, педагогічну, виконавську спадщину видатних педагогів-інструменталістів та особливості їх методик викладання гри на музичних інструментах.
Немаловажним чинником є педагогічна майстерність викладача з інструментальної підготовки (музичного інструмента) майбутнього вчителя-музиканта. Адже загальновідомо, що педагогічна культура майбутнього фахівця в процесі інструментальної підготовки ефективно формується на основі особистісно орієнтованого підходу під час суб’єкт-суб’єктної творчої взаємодії викладача та студента на індивідуальних заняттях. Основними методами цієї суб’єкт-суб’єктної творчої взаємодії є такі:
1.Педагогічна діагностика для виявлення креативного потенціалу студента-інструменталіста;
2.Творча співпраця педагога і студента, яка передбачає формування педагогічної культури виконавця на основі розвитку його музичності;
3.Самовіддана праця і висока професійна відповідальність педагога;
4.Створення сприятливої атмосфери і психологічного контакту протягом всього навчально-виховного процесу на основі особистісно-орієнтованого підходу.
Слід відмітити, що означені чинники формуються і розвиваються за принципом логічної і художньо виправданої послідовності протягом всього періоду навчання гри на музичному інструменті, і, в цілому, весь навчальний матеріал, всі види діяльності в класі індивідуальних занять (аудиторна, самостійна, практикум шкільного репертуару, виступи на естраді, проходження педагогічних виконавських практик у процесі кредитно-трансферної системи навчання доцільно розділити на системні блоки (модулі, змістові модулі) з відповідною кількістю кредитів(залікових кредитів) на кожен навчальний семестр.
Групування всієї навчально-виховної роботи з інструментальної підготовки з точки зору кредитно-трансферної (модульної) системи навчання видно у наступних таблицях.
Таблиця 1
Структура і зміст інструментальної підготовки
| Аудиторна робота | Індивідуальні практичні заняття (робота над інструментальним, виконавським і технічним репертуаром) |
| Контрольні заходи (академконцерт, залік, екзамен у формі сольного виконання програми) | |
| Самостійна робота | Самостійне вивчення творів |
| Читання з листа, ескізне вивчення творів | |
| Практикум шкільного репертуару | Гармонізація мелодій, гра на слух, транспонування пісень |
| Ескізне вивчення творів шкільного репертуару | |
| Творчо-виконавська практика | Концерт |
| Конкурс | |
| Олімпіада | |
| Педпрактика | Виконання програми педагогічної практики |
Таблиця 2
Загальна схема структури навчальної дисципліни „Музичний інструмент”
| Заліковий кредит 1 | Заліковий кредит 2 | ||||
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 | Модуль 4 | Модуль 5 | Модуль 6 |
| ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 |
| | ЗМ 2 | | | ЗМ 2 | |
| Заліковий кредит 3 | Заліковий кредит 4 | ||||
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 | Модуль 4 | Модуль5 | Модуль 6 |
| ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 |
| | ЗМ 2 | | | ЗМ 2 | |
Продовження табл. 2
| Заліковий кредит 5 | Заліковий кредит 6 | ||||
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 | Модуль 4 | Модуль5 | Модуль 6 |
| ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 |
| | ЗМ 2 | | | ЗМ 2 | |
| Заліковий кредит 7 | Заліковий кредит 8 | ||||
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 | Модуль 4 | Модуль 5 | Модуль 6 |
| ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 | ЗМ 1 |
Таблиця 3
Структура залікового кредиту 1
| Кількість годин на тиждень — 2 | ||
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 |
| Змістовий модуль 1 | Змістовий модуль 1 | Змістовий модуль 1 |
| Виконання тематичної добірки „Твори українських композиторів” | Оволодіння технічно-інструктивним матеріалом (2 етюди) | Оволодіння навичками виконання багатопланової фактури (поліфонія, 2 п’єси) |
| | Змістовий модуль 2 | |
| | (індивідуальне навчальне завдання) — оволодіння навичками читання з листа | |
Таблиця 4.
Розподіл балів залікового кредиту 1, що присвоюється студентам
| Модуль 1 | Модуль 2 | Модуль 3 |
| Змістовий модуль 1 20 | Змістовий модуль 1 10 | Змістовий модуль 1 60 |
| | Змістовий модуль 2 10 | |
Аналогічні структуру і зміст залікових кредитів слід використати на 2-4 курсах.
Таким чином, інструментальна підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва при науково обґрунтованій, професійно-зорієнтованій організації навчально-виховного процесу з урахуванням усіх чинників педагогічних умов, новітніх технологій навчання дасть можливість на сучасному етапі ефективно формувати педагогічну культуру фахівців, розширити спектр пошуку теоретичних ідей і практичного удосконалення даної проблеми.
Список використаних джерел
- Арчажникова Л.Г. Профессия — учитель музыки: КН.для учителя. — М.: Просвещение, 1984. — 111.
- Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. — К.ІЗМН, 1988. — 204с.
- Гинзбург Л.С. О работе над музыкальным произведением. 4-е изд., доп. — М.: Музыка, 1981. — 143с.
- Горенко Л. Робота баяніста над музичним твором. Методичні поради. — К.: Муз. Україна, 1982. — 49с.
- Гриньова В. Аксіологічний підхід до проблеми педагогічної культури майбутнього вчителя.— Шляхи освіти, 2002. — №2. — С.2-6.
- Зязюн И.А. Основы педагогического мастерства: Учебное пособие. — М.: Просвещение, 1989. — 302с.
- Рапацкая Л. Спецкурс „Проблемы современной художественной культуры” на муз.-пед. фак-те// Музыка в школе.— 1994. — № 3. — 27с.
- Романишина Л.М. Модульно-рейтингова технологія викладання у вищих навчальних закладах: навчально-методичний посібник. — Тернопіль: ТДПУ, 2000. — 48с.
- Сопіна Я.В. Формування естетичної культури студентів музично-педагогічних факультетів: Дис. канд. наук: 13.00.04. — Луганськ, 2003.
- Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 3., — К., Рад. школа, 1977.
- Цыпин Г. Развитие учащегося фортепианного класса. Формы и методы// Вопросы музыкальной педагогики. Вып.1/Ред. составитель В.А. Натансон. — М.: Музыка, 1979. — С.44-57.
- Шахов Г.И. Игра по слуху, чтение с листа и транспонирование в классе баяна: Учеб. пособие. — М.: Музыка, 1987. — 190 с.
Професійна культура вчителя в контексті конкурентоспроможності України в Європейській системі вищої освіти
В.І. Сіткар
На думку Т. Фінікова, внаслідок багатьох причин Україна дуже запізнилася з приєднанням до Болонського процесу. Серед цих причин – тривала економічна і політична нестабільність в країні, консервативність адміністрації багатьох освітніх закладів, певні побоювання частини університетської громадськості щодо можливої втрати окремих досягнень української освіти (як однієї із спадкоємниці радянської освіти), слабка ресурсна база українських університетів, побоювання міжнародної конкуренції з боку адміністрації закладів освіти та органів державного управління освітою. Очевидним запізненням з приєднанням до Болонського процесу можна пояснити проведення в останні два-три роки досить агресивної системної пропаганди ідеї приєднання. Процес „болонізації” здійснюється, як і у всій Європі, „зверху”, без достатньої підтримки „знизу”. Болонський процес викликає ентузіазм у тієї частини університетської спільноти, яка оцінюється за показниками ефективності управлінської діяльності і не викликає захоплення (або ж зовсім не сприймається) тією частиною, яку оцінюють за показниками ефективності академічної діяльності [2, 224-225].
Як зазначається в матеріалах колегії МОН України від 1-2 березня 2007 року „У 2006/2007 навчальному році пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти України є її інтеграція у світовий та європейський освітній простір. У 2004-2005 роках створювалися необхідні передумови для приєднання освіти України до Болонського процесу, який передбачає введення трициклового навчання, запровадження кредитно-трансферної системи навчання, забезпечення якості вищої освіти та розширення мобільності студентів” [1, 5].
Особливо нового змісту набула ця робота після приєднання України до країн-учасниць Болонського процесу (травень 2005 року). До європейських вимог адаптовано новий перелік галузей знань і напрямів підготовки, за якими здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. Важливим завданням є перегляд змісту освіти, кваліфікацій.
Україна, як учасниця Болонського процесу, прагне до 2010 року увійти в єдиний європейський освітній простір і органічно поєднати його із простором європейських наукових досліджень. Саме це має забезпечити її участь у створенні „Європи знань” і конкурентоспроможності у Європейській системі вищої освіти [1, 5].
Саме тому, на думку Т. Фінікова, „Університети України повинні звернути більше увагу на розвиток дво- та багатосторонніх зв’язків з європейськими та американськими університетами, оскільки такі зв’язки – оптимальний шлях до вдосконалення навчального процесу в українських університетах та його „європеїзації”. Сьогодні ми маємо вже багато прикладів паралельної підготовки українських студентів в університетах України і Європи, і цей процес –необхідно всіляко підтримувати” [2, 227].
Крім того матеріально-технічна база університетів у своєму розвитку повинна бути зорієнтована на створення оптимальних умов для самостійної роботи студентів, тісної взаємодії студента з викладачем, враховуючи майбутнє значне розширення обсягів самостійної роботи студентів і консультативного елементу роботи викладачів, який органічно пов’язується з самостійною роботою студента. Сьогодні турботою адміністрації є традиційний розвиток аудиторного фонду. Нова орієнтація передбачає створення умов для індивідуальної роботи студента з різноманітними джерелами інформації, максимальним використанням можливостей домашнього комп’ютера [2, 227].
Коли йдеться про європейську освіту, не можна не згадати початкові її етапи, адже наша освіта – це лише фінальний 4-5 річний етап із загальних 12-17 років навчання. Університетська освіта, з точки зору студента, є кульмінацією тривалого освітнього процесу, а з точки зору викладачів, важливими є і попередні етапи його навчання, бо зрозуміло, якої шкоди вони можуть заподіяти, якщо навчання на цих етапах було організоване неналежним чином [2, 178].
Молоді європейці дедалі більше втрачають відчуття спільного культурного коріння, історії та ролі грецької, римської і християнської культур у формуванні європейських націй і держав. Дедалі частіше університетські абітурієнти необізнані з класичною літературою, зокрема й тими творами, без яких людство було б набагато біднішим, знижується й рівень читання книжок та газет. Можна звинувачувати глобальну культуру, особливо підліткову поп-культуру, у цих жахливих тенденціях, що кидають виклик загальноприйнятій європейській ментальності. Одним із таких варіантів реакцій на таку загрозу могло б стати створення загального культурного канону, який міг би базуватися на спільній європейській літературі та ширшому вивченні європейської єдності в контексті національної та державної диференціації.
Різні освітні системи повинні мати подібні, якщо не однакові, цілі для кожного освітнього етапу, які у спрощеному вигляді викладено К. Павловським [2, 180 ] нижче:
- на рівні початкової школи – навчити мислити незалежно, виробити в учня базові вміння читання, письма та основ математики;
- на рівні середньої школи – вчити, як розуміти світ, абстрактному мисленню, дати широкий огляд конкретних знань, що дало б змогу формувати незалежне розуміння подій і процесів, які відбуваються у світі;
- на рівні вищої освіти – підготувати студента до праці й до активного незалежного життя.
Психолог В. Поліщук вказує, що сьогодні у вчителя багато порадників, як працювати в школі, хоча часто до школи ці особи не мають ніякого відношення. Позиція того, хто „дає поради”, є подвійно зручною: створює ілюзію компетентності і водночас забезпечує у ситуації невдачі реальну безвідповідальність. У випадку успіху можна спочивати на лаврах, а коли трапиться невдача, то безпосереднім виконавцям можна натякнути, що вони винні у цьому, оскільки не зрозуміли „порад”. Специфічність „порад” авторитарів полягає у запереченні будь-яких альтернативних розв’язань проблеми, що нерідко спричиняє нервові ситуації як вчителя, так і вихованців. Як говорити предки: ad infinitum (до безкінечності) [3, 46].
Хоч освіту і називають п’ятою владою, владою над майбутнім, але ще й до сьогодні в світі співіснують дві тенденції в освіті. В одних країнах прагнуть до всезагальної вищої, в цьому аспекті першою стала Японія, тепер приєднались Сполучені Штати. В інших країнах, наприклад, у країнах Центральної Африки, які перебувають під протекторатом Ізраїлю, на освіту виділяються малі крихти, тому там реалізується тільки всезагальна початкова, але і та на функціональному рівні. Умовно можна виділити чотири рівні ставлення до освіти, їх представляють держави:
| Технократичні Вища 15-20 % | | ||
| Демократичні Середня 10-15% | | ||
| Ті, що розвиваються Н/середня 5-10 % | | ||
| Відсталі Початкова 0-5 % | |||