Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
МІСЦЕ РІЗНИХ МЕТОДІВ ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ ПІД ЧАС ВСТАНОВЛЕННЯ СИНДРОМУ ПЛЕВРАЛЬНОГО ВИПОТУ
Базін М.Є.
Сумський обласний протитуберкульозний диспансер
Робота присвячена проблемі ефективності променевої діагностики синдрому плеврального випоту (СПВ) загалом, та туберкульозної етіології зокрема, яка і характеризується певними обмеженнями в застосуванні додаткових променевих методів досліджень, або спробами відмовитись від застосування певних загальноприйнятих методів. Діагностика та клінічний перебіг синдрому плеврального випоту туберкульозної етіології відрізняється від синдрому плеврального випоту іншої етіології у зв'язку перебігом, відсутністю або зміною класичних симптомів та неінформативністю основних методів досліджень. Тому вибір алгоритму променево-діагностичних заходів у пацієнтів з СПВ має величезне значення. Мало вивченою є проблема використання комп’ютерної спіральної томографії, сонографії, та магнітно-резонансної томографії у комплексній діагностиці СПВ. Контрольна рентгенографія за наявного легеневого туберкульозу при встановленні фізикальних даних щодо СПВ може констатувати ознаки загострення основного процесу. При відсутності таких верифікувати причину випоту важко. З іншого боку, стандартна рентгенографія може і не виявити випіт, оскільки її можливості обмежені кількістю останнього. У таких випадках, спираючись на данні фізикального обстеження, доцільно проводити ультрасонографічне дослідження (УЗД), яке потрібно проводити і при виконанні плевральних пункцій. УЗД виконується також і для вивчення характеру випоту та для встановлення його етіології.
Нами проаналізовані історії хвороб - 151 пацієнта, що проходили лікування в СОПТД з попереднім діагнозом «туберкульозний плеврит». Усі хворі були розподілені на кілька груп за віком,місцем проживання та працевлаштуванням. Кількість хворих віком до 19 років становила 12 (7, 9 %) хворих, 20-29 років -35 (23,2%), 30-39 - 33 (21,8%), 40-49 років – 34 (22,5%), 50-59 -18 (11,9%), понад 60 років – 19 (12,6%).
Для встановлення СПВ стандартна рентгенографія була проведена 317 разів, що свідчить про недостатність даної методики для констатації наявності випоту на початкових етапах його накопичення, у частини хворих 50 (33,1%) осіб, для встановлення випоту була застосована ультрасоноскопія. Верифікація процесу проводилась шляхом торакоскопії, плевробіопсії з гістологічним та бактеріологічним дослідженням плеври та плеврального вмісту.
Підтвердження СПВ туберкульозного ґенезу загалом було встановлено у 116 хворих, з наступною віковою градацією: до 19р. - 12(100%) хворих; 20-29р.-33(94,3%) хворих; 30-39р.-27(88,2%) хворих; 40-49р.-27(88,2%) хворих; 50-59р.-11(41,17%) хворих; понад 60р.-5(33,3%) хворих.
Отримані результати досліджень свідчать про перевагу ультразвукої методики, яка дає можливість раннього виявлення СПВ при всіх локалізаціях, окрім міждольових накопичень, проте стандартна рентгенографія обов’язкова після встановлення причини випоту та ліквідації останнього, з метою виключення можливої легеневої патології, яка пов’язана з плевральним випотом.
ПОШИРЕНІСТЬ СИНДРОМУ ПЛЕВРАЛЬНОГО ВИПОТУ
ТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ СЕРЕД ІНШИХ ТИПІВ ПЛЕВРАЛЬНОГО ВИПОТУ
Базін М.Є.*, Базіна В.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – проф. І.Д. Дужий
СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії
*Сумський обласний протитуберкульозний диспансер
Туберкульоз на сьогодні залишається хворобою, що загрожує здоров’ю всього людства. Цієї недуги не ліквідовано у жодній країні світу, тому що послаблення боротьби з нею урядами багатьох країн було передчасним і призвело до виходу ситуації з-під контролю. У 1993 році ВООЗ оголосила туберкульоз глобальною проблемою.
Найбільш частою ознакою туберкульозного плевриту є синдром плеврального випоту, який діагностується приблизно у 10% хворих пульмонологічного профілю. Природа захворювань, що проявляються плевральним випотом, досить різноманітна. Це велика група запальних, застійних, пухлинних, диспротеїнемічних випотів; плевральні випоти внаслідок порушення цілісності плеври, травми; випоти при тривалому контакті з азбестом, при уремії та ін. Виникнення плеврального випоту завжди є ознакою ускладненого перебігу основного захворювання, що вимагає інтенсифікації, а в ряді випадків - зміну стратегії лікування. Найчастіше до даного синдрому призводять туберкульоз та новоутворення.. Частота, з якою зазначені хвороби спричиняють СПВ, така: туберкульоз ≈ 52%, онкологічні процеси ≈ 18%, неспецифічні запалення ≈ 12%, кардіальні причини ≈ 9%, післятравматичні процеси ≈ 3%, інші ≈ 6%. Отже, наведені хвороби ускладнюються плевральним випотом приблизно у 90%.
В умовах сьогодення найбільш відповідальною є своєчасна діагностика саме цих хвороб, а серед них - туберкульозу та онкологічних процесів. На ці два процеси припадає 70% діагностованих патологічних процесів, що супроводжуються синдромом плеврального випоту.
Були проаналізовані історії хвороб 151 хворого, що проходили лікування в СОПТД. Серед всіх хворих синдром плеврального випоту туберкульозної етіології був встановлений у 116 (76,8%) осіб. Серед них було 86 (74,1%) чоловіків і 30 (25,9) жінок. Випіт іншої етіології встановлено у 35 (23,2%) хворих після перенесеної пневмонії у 3(2%) хворих, неспецифічного генезу - у 21 (14%) хворого, емпієма плеври після травми зареєстрована у 1 (0,7%) хворого, випіт онкологічного характеру – у 8 (5,3%) хворих, серцево-судинного ґенезу - у 2 (1,3%) досліджених.
Отримані результати свідчать про домінування СПВ при туберкульозному його генезі.
ПОРАЖЕНИЕ ОРГАНОВ ДЫХАНИЯ У ОЖОГОВЫХ БОЛЬНЫХ
Мадяр Б.В., студ. 5-го курса, Метельский Д.В., студ. 3-го курса
Научный руководитель – асист. В.В. Мадяр
СумГУ, кафедра общей хирургии. радиационной медицины и фтизиатрии
Термические поражения наблюдаются в 5,6-12% всех пострадавших с травмами. В течении и исходах ожоговой болезни существенную роль играет дыхательная недостаточность, проявляющаяся клинически у 17-35% пострадавших с термическими и 89% с термохимическими поражениями.
Современная система этапного лечения ожогов, раннее оперативное лечение глубоких ожогов, новые способы коррекции гомеостаза, позволили в последние 10-15 лет значительно повысить выживаемость больных с глубокими обширными ожогами, сократить сроки их лечения.
Однако и после восстановления утраченных кожных покровов у ожоговых реконвалесцентов, имевших обширные и критические ожоги кожи термические поражения дыхательных путей, течение ожоговой болезни у которых даже не было осложнено пневмониями, отмечаются нарушения со стороны органов дыхания (гипервентиляция патологического, характера, снижение минутной вентиляции и жизненной емкости легких, дистрофические изменения слизистой оболочки дыхательных путей и др.)
В наше исследование было включено 31 пациент, которые умерли в ожоговом отделении Сумской областной клинической больнице в периоде с 2005-2007 гг. Среди них 18 (58 %) мужчин и 13 (42 %) женщин. Из них 27 (87 %) – получили ожоги пламенем, 2 ( 6,5 %) – кипятком, 2 (6,5 %) – контактным путём.
Всем умершим было проведено вскрытие. Клинические диагнозы и результаты судебно-медицинской экспертизы совпадают во всех случаях.
Процент больных с таким осложнением, как пневмония, чаще двухсторонняя – 23 (74 %), с отёком лёгких встретилось – 11 (35,5 %).
Так же были проведены исследования осложнений других органов и систем. Пациентов с полиорганной недостаточностью 26(83,8 %). Чаще поражаются такие органы, как сердце (острая сердечная недостаточность) – 24 (77,4 %), печень (токсический гепатит) – 21 (67,7 %), почки (острая почечная недостаточность) – 19 (61,2 %). Процент больных с таким осложнением как сепсис – 11 (35,5 %).
До настоящего времени не раскрыты механизмы нарушений аппарата внешнего дыхания у ожоговых реконвалесцентов. Не изучена роль воспалительного процесса, тканевой и микробной сенсибилизации, нарушений иммунной системы в возникновении этих нарушений. Хотя, как видно из предложенного материала, процент ожоговых больных с поражением органом дыхания достаточно высок. Поэтому, вижу смысл продолжить исследование для установления причин нарушений, а также разработке консервативных методов лечения и профилактики этих осложнений.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕКСТРАПЛЕВРАЛЬНОЇ ТОРАКОПЛАСТИКИ У ЛІКУВАННІ ПОШИРЕНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ
Мадяр Б.В., студ. 5-го курсу, Антоненко О.М., студ. 3-го курсу
Науковий керівник - асист. В.В. Мадяр
СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медициниі та фтизіатрії
Туберкульоз легень – це захворювання інфекційного характеру, збудником якого є мікобактерії туберкульозу, проникнення яких найчастіше відбувається аерогенним шляхом, що в подальшому призводить до патологічних змін у легенях. Консервативна поліхіміотерапія на сьогоднішній день не завжди справляється з лікуванням сучасного туберкульозу, а хірургічне лікування зіштовхнулося з низкою проблем, які не завжди дозволяють повне видалення патологічного процесу із паренхіми легень. Для скорочення резервуару туберкульозної інфекції та покращення показників лікування та смертності, виникла потреба переглянути тактику хірургічних прийомів, тобто розробки більш досконалих методів хірургічного лікування. Було запропоновано ефективні методи екстраплевральної торакопластики.
Проаналізовано результати хірургічного лікування поширеного деструктивного туберкульозу легень у 266 хворих, більшість з них працездатного віку (40-49 рр.), які були прооперовані на базі Сумського обласного протитуберкульозного диспансеру. Вивчення результатів лікування проводилося на основі загально клінічних, рентгенологічних, клініко лабораторних, мікробіологічних, біохімічних та функціональних методів. Основним методом дослідження є променеве обстеження.
Після комплексного лікування на основі екстраплевральних торакопластик за новими модифікаціями, було відмічено у 100% хворих ефективне лікування, у всіх хворих мало місце припинення бактеріовиділення та закриття порожнини розпаду. При аналізі післяопераційного періоду реактивація туберкульозу не спостерігалася у 81% пацієнтів, загострення процесу у 6%, рецидиви – у 12%, летальність – 1%.
Модифікована екстраплевральна торакопластика повинна входити в перелік лікувальних заходів при поширеному, резистентному та деструктивному туберкульозі легень.
АНЕВРИЗМИ СУДИН ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Кмита О.П., Трофименко Є.С., студ. 3-го курсу
Науковий керівник – асист. В.В. Мадяр
СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медициниі та фтизіатрії
Аневризма – місцеве розширення прозору артерії внаслідок зміни чи пошкодження її стінки. Розрив аневризми частіше усього відбувається у віці від 30 до 50 років. Вперше зроблено вдале хірургічне втручання з приводу аневризми W.E.Dendy у 1937 році. Виникнення аневризм залежить від двох причин: присутності дегенеративних змін судинної стінки та факторів, що визивають їх.
Аневризми нерідко співпадають з пороками розвитку чи хворобами, які призводять до: 1) артеріальної гіпертензії; 2) пошкодженню сполучної тканини; 3) зміни церебральної геодинаміки. Існує безліч класифікацій аневризм головного мозку, найбільшого розповсюдження з них отримали – класифікація за формою, величиною та артерії, в якій вона заходиться. Ризик крововиливу з нерозірваної аневризми складає біля 1% протягом одного року, однак ризик повторного крововиливу з аневризми значно збільшується і в перші 2 тижня після нього складає 15-25%, протягом першого півріччя – 50%. При аневризмі великого розміру збільшується і ризик крововиливу.
Ускладнення, які розвиваються в гострому періоді розриву аневризми, наступні: 1) повторний крововилив; 2) судинний спазм; 3) внутрішньомозкова кровотеча; 4) внутрішньошлуночкова кровотеча. Методи лікування аневризм: 1) хірургічний – кліпування аневризми (відкрите втручання) та ендоваскулярне втручання; 2) консервативний.
У результаті проведених досліджень встановлено, що хірургічне лікування аневризм можна вважати найбільш доцільним, а саме - метод ендоваскуляторного втручання, які дають від 65% до 98% успішних результатів. За період 2007-2010 років у нейрохірургічному відділенні СОКЛ виявлено 7 пацієнтів з аневризмою судин головного мозку. З метою лікування аневризми у цих пацієнтів було використано метод хірургічного втручання, тому, що консервативний метод вже застарілий, а ендоваскулярне втручання потребує спеціальної апаратури.
ВПЛИВ ТРИВАЛОГО ЛІКУВАННЯ НА РОЗВИТОК РЕЗИСТЕНТНОСТІ МБТ
Купина М.В., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – проф. І.Д. Дужий
СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії
Епідемічна ситуація щодо туберкульозу з кінця минулого століття в усьому світі прийняла загрозливий характер. В Україні у 1995 році ВООЗ зафіксувала епідемію цієї недуги. Ілюстрацією даної тези є наступні цифри. Якщо у 1986 році захворюваність на сухоти в Україні становила 36,0 на 100 тис населення, то вже у 1995 році – 57,0. Незважаючи на те, що з перших років незалежності нашої держави уряд намагається знайти вихід із скрутного становища, йому не вдається поки що застабілізувати положення. Більше того, протягом усіх наступних років захворювання на туберкульоз продовжувала зростати аж до 2006 року, досягши 83,4 на 100 тис населення. Серед причин, які ведуть до такого положення справ, безумовно, не одна. Ми вивчили характер процесу у 116 хворих, які були під нашим наглядом протягом останніх 10 років з метою оперативного лікування. Серед цих хворих було 12 (10,3%) осіб на інфільтративну форму туберкульозу легень, які мали стаж від 6 міс (5 осіб) до 5 років (7 осіб). Інші 38 (32,8%) - хворих на дисемінований туберкульоз від 6 міс (11 осіб) до 5 років (27 осіб). На фіброзно-кавернозний туберкульоз страждали 66 (56,9%) хворих. З них від 6 міс (6 осіб) до 5років (60 хворих). Деструкцію мали 10 (8,6%) хворих на інфільтративний туберкульоз, 30 (25,9%) хворих на дисемінований і 66 (56,9%) – на фіброзно-кавернозний туберкульоз.
Із 12 хворих на інфільтративний туберкульоз МБТ резистентні до антибактеріальних препаратів були встановлені при виявленні хвороби у 2 (16,7%) осіб. Із 38 хворих на дисемінований туберкульоз резистентність МБТ до антибактеріальних препаратів при виявленні хвороби встановлена у 8 (21,1%) хворих, а при фіброзно-кавернозному туберкульозі легень із 66 хворих – у 17 (25,8%) осіб. Після лікування протягом зазначеного терміну резистентність була зафіксована у 10 (83%) хворих, що мали висхідний інфільтративний туберкульоз легень, у 22 (57,9%) хворих, що мали висхідний дисемінований туберкульоз і у 35 (53%) хворих, що мали фіброзно-кавернозний туберкульоз на момент їх взяття нами на облік з метою підготовки до оперативного втручання.
Отже, загалом резистентність при виявленні процесу мала місце у 27 (23,3%) хворих, а після лікування протягом 5 років – у 81 (70%) особи. Таким чином, після тривалого лікування резистентність при висхідній інфільтративній формі туберкульозу зросла у 5 разів; при дисемінованій формі туберкульозу – зросла у 2,7 рази, а при фіброзно-кавернозному туберкульозі – у 2,1 рази.
Отже, тривалість перебігу хвороби і, відповідно, тривалість лікування, негативно впливають на чутливість МБТ до антибактеріальних препаратів, а звідси – і на його ефективність. Останнім, на нашу думку, пояснюється стабільно висока захворюваність на туберкульоз легень (79,8 на 100 тис населення в Україні у 2007 році) та зростаюча смертність, що знаходиться у межах 21,4 у 2007 та 21,8% - у 2008 рр.
Покращити ці показники, на нашу думку, допоможе своєчасна передача хворих для подальшого лікування фахівцям хірургічного профілю. У протилежному разі розірвати епідеміологічний ланцюг: - джерело інфекції – шлях передачі – сприятливий мікроорганізм – буде важко.
ДО ПИТАННЯ ПОЄДНАННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ І ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ
Скопюк Л.В., Купина М.В., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – проф. І.Д. Дужий
СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії
Поєднання ВІЛ-інфекції і туберкульозу все частіше зустрічається в країнах Східної Європи та Азії. Туберкульоз є основною причиною смерті у ВІЛ-інфікованих. У той же час майже третина із 40 млн ВІЛ-інфікованих водночас інфіковані мікобактеріями туберкульозу. Таке поєднання сприяє поширенню мультирезистентного туберкульозу, а з іншого боку гальмуючим чином впливає на різні ланки імунітету.
Діагностика ВІЛ-інфекції у хворих на туберкульоз здійснюється за регламентованою МОЗ схемою. Кожному пацієнту, що госпіталізовані до Сумського обласного протитуберкульозного диспансеру, пропонується тестування та консультування щодо ризику інфікування ВІЛ. Лікар пояснює важливість проходження тесту для прийняття відповідних рішень. Пацієнт має право відмовитись від проходження обстеження на ВІЛ.
З 2003 по 2008 рік 97.8 % хворих у стаціонарному відділенні СОПТД обстежені на ВІЛ. Відмічається збільшення кількості виявлених хворих на ТБ/ВІЛ з 0.6 % до 1.6 % від загальної кількості обстежених.
У всіх випадках позитивні результати на ВІЛ виявлені вперше. Серед ВІЛ-позитивних хворі на легеневий туберкульоз становлять 63 %, туберкульоз позалегеневої локалізації виявлений у 35 % хворих, а у 2 % - туберкульоз не був підтверджений після проведення пробного лікування і повторного обстеження хворих.
У 70 % хворих шлях зараження був ін´єкційним, у 12 % - статевий, у 18 % - шлях інфікування не встановлений.
При отриманні позитивного тесту на ВІЛ інфекцію спільно із спеціалістами центру СНІДу проводиться поглиблене обстеження хворих для визначення стадії ВІЛ-інфекції та необхідності призначення антиретровірусної терапії (АРТ).
При цьому дотримуються наступних підходів: лікування туберкульозу епідеміологічно більш важливе, ніж лікування ВІЛ-інфекції; лікування туберкульозу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів проводиться за тими ж схемами та тривалістю, що і у ВІЛ-негативних пацієнтів; якщо пацієнт вже отримує АРТ, її продовжують, а при необхідності проводять корекцію лікування з урахуванням сумісності АРВ та АМБ препаратів; після завершення основного курсу АМБТ протирецидивне профілактичне лікування не застосовується.
Лікування цієї категорії хворих проводиться 5-7 протитуберкульозними антибактеріальними препаратами. Залежно від важкості стану хворого призначається дезінтоксикаційна та симптоматична терапія.
За цей період померло 6 хворих на ТБ/ВІЛ інфекцією: 4 від прогресування менінгоенцефаліту туберкульозної етіології, 2 - від легеневих форм туберкульозу.
Основним питанням, яке постає перед лікарем при призначенні лікування таким хворим - відновити функцію імунної системи, продовжити та підвищити якість життя ВІЛ-інфікованих хворих на туберкульоз.
СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №2
ХИРУРГИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ ОСТРОКРОВОТОЧАЩЕГО РАКА ЖЕЛУДКА С ПРИМЕНЕНИЕМ ГАСТРЭКТОМИИ И ОДНОМОМЕНТНОЙ РЕКОНСТРУКТИВНОЙ ЕЮНОГАСТРОПЛАСТИКИ
Шепетько Е.Н., Фомин П.Д., Бельский А.Б., Гармаш Д.А.
Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, кафедра хирургии №3
Рак желудка занимает третье место в Украине в структуре онкологической заболеваемости среди мужчин и четвертое – среди женщин.
Цель: сравнить различные виды гастрэктомии и улучшить функциональные результаты ее при острокровоточащем раке желудка применением еюногастропластики.
Материал и методы. Выполнено 213 гастрэктомий по поводу осложненного рака желудка с 1983 по 2009 год в хирургической клинике №3 Национального медицинского университета. Острое язвенное кровотечение было у 110 больных. Лимфодиссекция в объеме Д1 и Д2 выполнена у всех пациентов. Прослежена судьба у 106 пациентов. Для сравнения больные разделены на две группы: 41 пациент (1-я группа), оперированные по способу Гиляровича-Юдина и 65 больных (2-я группа), оперированные по Савиных с применением сагитальной диафрагмокруротомии. Предложен способ одномоментной реконструктивной еюногастропластики после гастрэктомии (патент Украины № 52020 А) путем сшивания петли тощей кишки в виде буквы Ф ("тройной анастомоз"), выполняющего функцию перемешивания пищевого комка в результате изо- и антиперистальтического положения сшиваемых петель тощей кишки, а также способ модифицированной аппаратной еюногастропластики (патент Украины №41335).
Результаты. Пациенты были оперированы в следующих стадиях опухолевого процесса: I cт. - 10(4,7 %), IІ ст. - 30(14,1 %), ІІІ ст. - 138 (64,8 %), IV ст. - 35 (16,4%). Во всей группе оперированных больных послеоперационная летальность составила 14,5%, при острокровоточащем раке желудка - 11,2%. Пятилетняя выживаемость равнялась 44,5%, а 10-летняя - 8,9%. Медиана жизни составила 29 месяцев.
Одномоментная реконструктивная еюногастропластика после тотальной гастрэктомии выполнена 13 больным (в т.ч. 9 по поводу острокровоточащего рака тела желудка в отсроченном периоде).
Обсуждение: По предложенному способу еюногастропластики удается сформировать "искусственный желудочек" необходимой емкости с антидемпинговыми характеристиками, при этом существенно не удлиняя времени оперативного вмешательства, а также снизить риск развития недостаточности швов применением модифицированного муфтообразного инвагинационного эзофагоеюноанастомоза. Аппаратная еюногастропластика позволяет значительно сократить время оперативного вмешательства и повысить его технологичность.
Выводы. В хирургическом лечении острокровоточащего рака желудка у пациентов молодого и среднего возраста гастрэктомию целесообразно дополнять одномоментной реконструктивной еюногастропластикой ручным или аппаратным швом.