Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»

Вид материала

Содержание

Лікувальна тактика при гострому панкреатиті
Застосування синтетичних аналогів соматостатину в консервативному лікуванні шлунково-кишкових кровотеч
Значення статі в прогнозуванні рецидиву виразкової кровоечі
Артеріовенозні мальформації судин головного мозку
Гострі стресові гастроінтестинальні виразки та їх профілактика у постраждалих з поєднаною kpаніоабдомінальною травмою
Досвід комплексного хірургічного лікування деструктивного панкреатиту
Лікування гострого панкреатиту з використанням мініінвазивних методик
Синдром взаємного обтяження у поєднанні з черепно-мозковою та екстракраніальною травмами

Подобный материал:

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 47

ЛІКУВАЛЬНА ТАКТИКА ПРИ ГОСТРОМУ ПАНКРЕАТИТІ

П’ятикоп Г.І., Братушка В.О.^*

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

^*КЗ СОКЛ, хірургічне відділення

Застосування сучасних методів консервативної терапії, вдосконалення методів хірургічного лікування, зокрема, впровадження ендовідеоскопічних технологій не зменшили актуальність проблеми гострого панкреатиту (ГП), летальність за якого становить 20-30%, а при некротичних формах сягає 80%. Не вирішене питання про терміни виконання хірургічного втручання та його характер.

Проведений ретроспективний аналіз результатів лікування 326 хворих (124 жінок та 202 чоловіків) на гострий панкреатит у віці від 21 року до 78 років. Інтерстиціальний (набряковий) панкреатит діагностований у 234 (71,8%) хворих, деструктивні форми ГП – у 92 (28,2%).

Усіх пацієнтів госпіталізували до хірургічного відділення у невідкладному порядку, проводили всебічне ретельне обстеження з використанням ультразвукового дослідження черевної порожнини, рентгенологічного дослідження, комп’ютерної томографії, діагностичної лапароскопії. У 127 (39%) пацієнтів гострий панкреатит спричинений жовчнокам’яною хворобою, у 140 (43%) – зловживанням алкоголем, у 59 (18%) – причина захворювання не встановлена.

Консервативне лікування хворих на ГП включало:

купірування больового синдрому;
паранефральну новокаїнову блокаду;
антибактеріальну терапію, обов’язково усім хворим на деструктивні форми ГП;
покращення мікроциркуляції та реологічних властивостей крові (реосорбілакт, реополіглюкін, трентал);
детоксикацію організму, яка повинна бути комплексною;
інфузійну терапію на забезпечення корекції порушень водно-електролітного обміну, кислотно-лужного стану;
стимуляцію моторики кишечника за показаннями (церукал);
блокаду секреторної функції підшлункової залози (укреотид);
гістопротекцію впродовж 5-7 діб (контрікал, гордокс).

Операція у невідкладному порядку здійснена у 46 (14%) пацієнтів з приводу деструктивного панкреатиту і загального перитоніту. Виконано серединну лапаротомію і додатковий розріз в лівому підребер’ї, некрсеквестректомію, лаваж черевної порожнини, встановлено дренажі у порожнину малого сальника, підпечінкове заглиблення, бічні відділи черевної порожнини, порожнину малого тазу. Подальші санації проводили залежно від стану хворого, через 3-5-7 діб через контрапертуру за допомогою лапароскопа.

Летальність за некротичних форм панкреатиту становила 12,5%.

Таким чином, застосування комплексної патогенетично обґрунтованої медикаментозної терапії та адекватного хірургічного втручання дозволило поліпшити результати лікування хворих на гострий панкреатит.

ЗАСТОСУВАННЯ СИНТЕТИЧНИХ АНАЛОГІВ СОМАТОСТАТИНУ В КОНСЕРВАТИВНОМУ ЛІКУВАННІ ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ КРОВОТЕЧ

Литюга Я.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Г.І. П'ятикоп

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

Гострі шлунково-кишкові кровотечі (ШКК) з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту можуть бути ускладненням низки захворювань. За даними різних авторів їх частота становить 50-172 випадки на 100 000 населення на рік. Ризик летального наслідку при гострих кровотечах залежить від віку хворого, наявності супутньої патології, тяжкості першого епізоду кровотечі і виникнення його рецидиву. Багато авторів вважають, що поліпшення результатів лікування пацієнтів з гострими ШКК можна досягти лише у разі госпіталізації їх у клініки, де цілодобово чергуює спеціалізована бригада лікарів (хірург, ендоскопіст, анестезіолог).

Проаналізовано результати лікування 328 пацєнтів з шлунково-кишковими кровотечами різного походження, які перебували на лікуванні в центрі ШКК, розташованого на базі хірургічного відділення КЗ СОКЛ впродовж 2009 року.

Пацієнти були розподілені на дві групи: до І увійшли 79 хворих, у комплексному лікуванні яких застосовували укреотид, до ІІ – 249 пацієнтів, у яких використовували стандартну антацидну, гемостатичну та противиразкову терапію без застосування синтетичних аналогів соматостатину.

Ефективність застосування укреотиду оцінювали за стабільністю гемостазу в ділянці кровотечі та термінами загоєння дефектів слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки за даними ендоскопічного моніторингу, тривалістю перебування хворих у стаціонарі.

У 78 випадках спостерігали кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу у хворих на цироз печінки, ускладнений синдромом портальної гіпертензії, у 250 – кровотечі з ерозивно-виразкових уражень шлунка і дванадцятипалої кишки (ДПК). Верифікацію діагнозу проводили за допомогою клініко-лабораторних, рентгенологічних, ультразвукових та ендоскопічних методів дослідження. Для лікування кровотеч з флебектазій стравоходу використовували в середньому 6 ампул укреотиду на курс. У І групі рецидив кровотечі відмічено у 2 (5,6%) хворих, що в 3,6 рази менше, ніж у ІІ групі пацієнтів – 6 (20%), яких лікували без застосування синтетичних аналогів соматостатину. У 81 хворого з ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та ДПК середній курс лікування укреотидом становив 3 ампули. У цій групі рецидивів кровотечі не спостерігали.

Синтетичні аналоги соматостатину є ефективним, патогенетично обґрунтованим засобом лікування ерозивно-виразкових уражень оболонки шлунка і ДПК, ускладнених кровотечею, завдяки їх антисекреторній, уповільнюючій мезентеріальний кровообіг, гемостатичній і метаболічній дії та відсутності побічних реакцій. Укреотид може бути рекомендований у комплексному консервативному лікуванні ШКК різного ґенезу.

ЗНАЧЕННЯ СТАТІ В ПРОГНОЗУВАННІ РЕЦИДИВУ ВИРАЗКОВОЇ КРОВОЕЧІ

Богачов Д.В., Марус І.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. Г.І. П'ятикоп

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

Проблема лікування пацієнтів на шлунково-кишкові кровотечі залишається актуальною не одне десятиріччя. Післяопераційна летальність при виразкових гастродуоденальних кровотечах зберігається на рівні 10-14%. Головною причиною летального наслідку є рецидив кровотечі. Тому пошук факторів, дозволяючих спрогнозувати перебіг захворювання при зупиненій виразковій гастродуоденальній кровотечі, є важливою діагностичною задачею.

Проведений ретроспективний аналіз історій хвороб 924 хворих у віці до 60 років з верифікованим під час фіброгастродуоденоскопічного дослідження діагнозом – зупинена шлунково-кишкова кровотеча – за період з 2007 по 2009 роки. Серед обстежених чоловіків було 669 (72,4%), жінок – 255 (27,6%). Середній вік хворих становив 41,6+7,3 роки.

Усім пацієнтам визначали рівень гемоглобіну, еритроцитів, гематокрит, групу крові та резус-фактор, протромбіновий індекс, фібриноген. Компенсацію недостатності еритроцитів і гемоглобіну оцінювали на 7-10 добу від початку кровотечі.

Встановлено, що при ідентичних за локалізацією виразках, ступенях тяжкості крововтрати, способах консервативного лікування групах хворих у групі , що складалася з 255 жінок, була меншою кількість рецидивів кровотечі, ніж у групі з 669 чоловіків, що статистично достовірно. Усього рецидив виразкової кровотечі розвинувся у 129 пацієнтів, у тому числі у 18 жінок (7,1% усіх жінок) та у 111 чоловіків (16,6% усіх чоловіків).

На основі результатів лікування 297 хворих, яким не проводилася трансфузійна терапія, було доведено, що швидкість відновлення кількості еритроцитів та гемоглобіну крові у жінок після перенесеної крововтрати була достовірно вищою, ніж у чоловіків. У підгрупі чоловіків швидкість природнього відновлення гемоглобіну крові на 9 добу становила 0,946+0,102% за 1 добу, а швидкість справжнього відновлення еритроцитів крові – 1,640+0,369% за 1 добу.

Ці ж показники швидкості природнього відновлення гемоглобіну та еритроцитів крові у жінок складали 1,645+0,576 й 4,777+1,716% за 1 добу відповідно.

При зрівнянні отриманих результатів критерій Ст’юдента дорівнює 3,86 при порівнянні різниці швидкості приросту гемоглобіну і 5,51 при порівнянні різниці швидкості приросту еритроцитів, що є статистично достовірним.

Таким чином, прогнозуючи можливість рецидиву шлунково-кишкової кровотечі, обов’язково слід враховувати стать пацієнта.

Ймовірність рецидиву виразкової кровотечі у чоловіків статистично достовірно є вищою у порівнянні з жінками.

АРТЕРІОВЕНОЗНІ МАЛЬФОРМАЦІЇ СУДИН ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Кмита О.П., Олісеєнко Д.В., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – асист. В.В. Мадяр

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

Артеріовенозні мальформації (АВМ) є вродженими аномаліями розвитку судинної системи головного мозку, які являють собою різноманітної форми і величини судинні мотки, утворені внаслідок безладно переплетених патологічних судин. Частота ангіоматозних вад розвитку складає 19 на 100 000 населення. Розрив АВМ звичайно, відбувається в віці 20 – 40 років. При АВМ частіше за все відсутня капілярна мережа, внаслідок чого відбувається пряме шунтування крові з артеріального басейну в систему поверхневих та глибоких вен. Виділяють наступні типи мальформацій: а) артеріальна, б) артеріовенозна фістульозна, в) артеріовенозна рацемозна (75%), г) артеріовенозна кавернозна (11%), д) артеріовенозна мікромальформація, є) венозна. Виділяють геморагічний та торпідний типи захворювання.

Діагностику проводять за допомогою МРТ та МР – аніографії. Існує багато видів класифікацій: за локалізацією, за розміром, за морфологічною ознакою.

Методики лікування: а) хірургічне (відкриті операції, ендоваскулярні втручання), б) консервативне, в) радіо хірургічне.

В наш час активно проводяться комбіновані методи лікування (емболізація + хірургічне втручання та/або радіо хірургічні операції та інші комбінації зазначених способів лікування).

Протягом 2007-2009 років в НХВ СОКЛ виявлено троє пацієнтів з АВМ, яким проведено хірургічне лікування.

Висновок: виходячи із загальноукраїнської статистики в Сумській області існує необхідність покращення обстеження пацієнтів з підозрою на АВМ.

ГОСТРІ СТРЕСОВІ ГАСТРОІНТЕСТИНАЛЬНІ ВИРАЗКИ ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА У ПОСТРАЖДАЛИХ З ПОЄДНАНОЮ KPАНІОАБДОМІНАЛЬНОЮ ТРАВМОЮ

Шевченко В.В.

Науковий керівник - проф. І.Д. Дужий

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

Майже у % постраждалих з тяжкою ЧМТ може спостерігатись різна форма гастроінтестинальної кровотечі, яка коливається від гематестпозитивного назогастрального лаважу до життєво небезпечної кровотечі. Хоча більшість із них клінічно не маніфестуються, ГСПВ можуть ускладнюватися тяжкою кровотечею чи перфорацією приблизно у 5-25% критичних пацієнтів. З іншого боку травматичний шок, тяжка інтраабдомінальна травма, об'ємні оперативні втручання на органах черевної порожнини також можуть ускладнюватись розвитком стресових ерозій, виразок і кровотечею. Можна припустити, що при множинних ушкодженнях формується сукупність взаємозалежних патологічних процесів, в результаті перетворення численних травматичних осередків в джерела катаболічної активності, діючих по аутокатаболічному руйнівному принципу. Некоригований гіперкатаболізм служить додатковим фактором ризику формування стресових виразок. Мета роботи: вивчити особливості розвитку ГСПВ при ПКАТ і можливості їх профілактики. За період 2001-2009 pp. госпіталізовано 154 хворих з ПКАТ. Причини травми: ДТП -57,7%, падіння з висоти - 20,7%, побутові травми-21,6%. Для оцінки тяжкості пошкоджень використано шкалу тяжкості пошкоджень Injury Severity Score (ISS). Пошкодження органів черевної порожнини діагностовано у 118 (76,7%) хворих, які були екстрено оперовані. У 36 (24,7%) постраждалих діагностовано тяжкі краніальні травми, які потребували екстреної нейрохірургічної операції. Із 64 випадків тяжкої ПКАТ з летальним наслідком прижиттєво діагностовані гастроінтестинальна кровотеча (ПК) у 8 (12,5%), у 46 (69,6%) ПК була діагностовано посмертно. При дослідженні шлунково-кишкового тракту на аутопсії були знайдені: множинні ерозії шлунку і 12-ти палої кишки - у 28 (44,6%), підслизові крововиливи, від дрібних у вигляді петехій до зливних (2-5 см) - у 18 (24,2%), гострі виразки шлунку і 12 п.к. - у 32 (51,6%), при цьому виразки шлунку спостерігались у 24 (72,8%), і 12 п.к. - у 27,2%. В шлунку спостерігались множинні поверхневі виразки невеликих розмірів (0,5x0,6 см), і у третини випадків крупні, наче "штамповані", глибиною досягаючи м'язового шару. Вони розташовувались по малій кривизні і задній стінці шлунку у 74,4%, дні - 12,6%, пілорічному відділі - 13%. Виразки 12 п.к. переважно були одиночними мали більші розміри (1,5-2 см) і глибину, чіткі контури з відсутнім перифокальним запаленням. Відмінною рисою гістологічної картини ГСПВ було переважанння дистрофічних і некротичних процесів над запальними. Тяжкі гастроінтестинальні кровотечі спостерігались у 21 (12,9%) постраждалих з ПКАТ, ПК легкого ступеню у 28 (18,2%). При ендоскопічному дослідженні у 67 постраждалих, діагностовані: ерозивний гастродуоденіт - у 33, гострі виразки шлунку - у 26, 12 п.к.ь у 8. З метою профілактики використовували квамател по 40 мг в/в 2 рази на добу та раннє ентеральне череззондове харчування. Для аналізу ефективності профілактичного лікування всі постраждалі з ПКАТ розподілені на дві групи: контрольну (68), що отримували стандартне лікування і дослідну (86), які додатково отримували профілактичне противиразкове лікування. При порівнянні частоти ПК у пацієнтів різних груп встановлено: в контрольній групі тяжкі ПК спостерігались у 17 (25%) постраждалих і 5 із яких потребували термінового оперативного лікування. Летальність пов'язана з ПК у цій групі рівнялась 10,3%. У хворих дослідної групи тяжкі ПК спостерігались лише у 4 (4,4%) хворих. Летальність, пов'язана з ПК була суттєво нижчою і рівнялась 1,2%. Т.ч.: 1) у 97% постраждалих з ПКАТ розвиваються ерозивно-виразкові ураження слизової, що перевищує частоту таких ускладнень у пацієнтів з ізольованою черепно-мозковою травмою; 2) гістологічна картина гострих ерозивно-виразкових уражень слизової при ПКАТ характеризується перевагою дистрофічно некротичних процесів над запальними на відміну від пептичних виразок; 3) використання для профілактики розвитку гострих ерозивно-виразкових уражень квамателу і ентерального череззондового харчування сприяє зменшенню частоти їх розвитку і летальності, пов'язаної з ПК.

ДОСВІД КОМПЛЕКСНОГО ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ДЕСТРУКТИВНОГО ПАНКРЕАТИТУ

Кобилецький С.М.

Сумська обласна клінічна лікарня

У 40-70% хворих з важкими формами гострого панкреатиту відбувається інфікування вогнищ некрозу. Саме у цих хворих найскладніше провести діагностику, визначити лікувальну тактику. Частка інфекційних ускладнень серед причин смерті у хворих з гострим деструктивним панкреатитом сягає 80%. Значна летальність пов’язана з складною і часто пізньою діагностикою та відповідно несвоєчасним дренуванням вогнищ деструкції заочеревного простору. В останній час спостерігається два основних напрямки в хірургічному лікуванні ДП: традиційні оперативні втручання та новітні мініінвазійні технології. Не дивлячись на поширення сучасного медичного обладнання та розповсюдження лапароскопічних технологій, зв’язок цих напрямків та можливість їхнього взаємного доповнення не розроблений на належному рівні і потребують подальшого вивчення та удосконалення.

Лікування досліджуваної групи хворих проводилось на клінічних базах кафедри торако-абдомінальної хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти, якими є 4-та Харківська міська клінічна лікарня та Сумська обласна клінічна лікарня. Нами проведено обстеження і лікування 194 хворих, що були прооперовані в період з 2000р. по 2009р. з приводу деструктивних форм гострого панкреатиту. Хворим були виконані хірургічні втручання як за традиційними методиками, так і з використанням розроблених на кафедрі мініінвазійних методик дренування заочеревного та парапанкреатичного просторів.

Аналіз показує, що серед пролікованих хворих кількість чоловіків склала 139 (73,5%), жінок – 50 (26,5%). Середній вік хворих становив 47,3±5,7 роки. Найчастіше деструктивний панкреатит спостерігається у хворих від 40 до 60 років. Це вказує на найбільше поширення даного захворювання серед працездатних верств населення.

Дренування жовчевовивідних протоків було проведено у 107 пацієнтів. З них методика зовнішнього дренування за Піковським була використана в 43 випадках, за Холстедом – у 3, холецистостомія – у 53. Внутрішнє дренування – холедоходуоденостомія – виконувалась тоді, коли основне вогнище деструкції локалізувалось переважно в хвості ПЗ і було проведено у 8 хворих, холедохоєюностомія з анастомозом за Брауном виконана в 7 випадках.

Лапароскопічне розкриття та дренування абсцесу чепцевої сумки було виконано в 5 випадках. Лапароскопічний лаваж і дренування чепцевої сумки та черевної порожнини нами проведено у 9 хворих. У 5 хворих використана люмбоскопічна некректомія, секвестректомія – у 2. Люмбоскопічне дренування заочеревної та парапанкреатичної клітковини виконано 36 хворим.

На основі порівняння основної та контрольної групи можна зробити висновок, що у хворих, яким було проведено мініінвазійне втручання, перебіг післяопераційного періоду був більш сприятливий. Мініінвазійна методика дає можливість провести ефективне видалення некротизованих тканин, виконати санацію та адекватне дренування заочеревинного простору під візуальним контролем.

ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ З ВИКОРИСТАННЯМ МІНІІНВАЗИВНИХ МЕТОДИК

Кобилецький С.М.

Сумська обласна клінічна лікарня

В теперішній час можна спостерігати значний зріст захворюваності гострим панкреатитом. Ця патологія займає третє місце в структурі ургентної хірургічної патології після гострого апендициту та гострого холециститу. За останні 30 років кількість випадків гострого панкреатиту в світі виросла вдвічі. Частота цього захворювання в індустріально розвинутих країна сягає 10-20 випадків на 100 000 населення за рік. Хворі на гострий панкреатит складають 5-10% від загального числа пацієнтів хірургічного профілю. Біля 20% випадків розвитку гострого панкреатиту носить деструктивний характер. Робити прогноз при гострому панкреатиті, а особливо при розвитку поліорганної недостатності або гнійно-некротичних ускладнень дуже складно. В роботі наводяться результати обстеження і лікування 36 хворих, що були прооперовані з використанням мініінвазивних методик в період з 2004р. по 2009р. з приводу гострого панкреатиту. Дослідження проводилось на клінічних базах кафедри торако-абдомінальної хірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти, якими є 4-та Харківська міська клінічна лікарня та хірургічне відділення Сумської обласної клінічної лікарня. Після встановлення лапароскопу та портів виконували ретельну візуальну ревізію органів черевної порожнини. Огляд проводили в наступній послідовності: перш за все оцінювали стан органів, розташованих безпосередньо під місцем встановлення порту, потім – кишечник, печінку, жовчний міхур, органи малого тазу. Під час ревізії в черевній порожнині виявлялось від 250 до 1300 мл вільної серозно-геморагічної рідини, яка була евакуйована. У всіх хворих спостерігалась серозно-геморагічна інфільтрація малого чепця, шлунково-ободової зв’язки, параколітичної клітковини. У 4 випадках, коли під час ревізії органів черевної порожнини інших патологічних змін виявляли, проводили лаваж, дренування черевної порожнини та чепцевої сумки. Після евакуації ексудату з черевної порожнини, проводили його лабораторне дослідження, яке виявляло підвищення рівня активності α-амілази (>16мг/мл·ч), наявність еритроцитів на всьому полі зору, кількість макрофагів – від 8 до26 в полі зору, рівень білка – від 2,43 до 5,2 г/л. Проводили дренування черевної порожнини та чепцевої сумки. Розкриття чепцевої сумки проводили в безсудинних ділянках малого чепця за допомогою дисектору. Через порти в правій підреберній області встановлювали поліхлорвінілові дренажні трубки в for. Vinslovii, просуваючи її на глибину 2-3см, в порожнину чепцевої сумки через окремі віконця в малому чепці. Другий дренаж в чепцеву сумку встановлювався через порт в підреберній області зліва. Дренажні трубки, що встановлювали через порти в підреберних ділянках, викладали по бічним каналам і спрямовували до порожнини малого тазу.

Наведена методика оперативного втручання з приводу гострого панкреатиту надає можливість провести лаваж та дренування черевної порожнини без проведення лапаротомії. Вказане втручання може бути проведено під внутрішньовенним наркозом. Стан хворих в післяопераційному періоді покращувався значно швидше, ніж після операцій, виконаних за традиційною методикою.

Синдром взаємного обтяження у поєднанні з черепно-мозковою та екстракраніальною травмами

Шевченко О.О., Горовой О.С., студ. 3-го курсу

Науковий керівник – доц. В.П.Шевченко

СумДУ, кафедра загальної хірургії, радіаційної медицини та фтизіатрії

Останнім часом все більше уваги приділяється проблемам полісистемних та поліорганних пошкоджень, серед яких одне з провідних місць за летальністю посідає політравма. Для політравми характерний розвиток так званого синдрому взаємного обтяження, що являє собою не просто арифметичну суму пошкоджень різних органів і систем, а складний взаємообумовлений патофізіологічний процес. Якщо при ізольованій травмі летальність складає від 5 до 8% (закрита травма живота з пошкодженням одного органу) то при поєднаних пошкодженнях (краніоабдомінальна, краніоторакоабдомінальна) летальність прогресивно зростає і сягає показників 40-80%.

Мета дослідження: вивчити результати лікування і особливості перебігу поєднаної черепно-мозкової та естракраніальної травми з синдромом взаємного обтяження у постраждалих.

Матеріали і методи : проведено ретроспективний аналіз історії хвороб 20 постраждалих з синдромом обтяження в результаті поєднаної черепно-мозкової та екстракраніальної травми, що були госпіталізовані в реанімаційно-анезтезіологічне відділення СОКЛ в 2009 році. Серед них більшість складали чоловіки - 60%, жінок було - 40%. Причинами виникнення полі травми були дорожньо-транспортні пригоди - 55%, кримінальні ситуації - 30%, падіння з висоти - 15%. В стадії алкогольного сп’яніння госпіталізовані 45% постраждалих, з тяжкими порушеннями свідомості внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми - 20%. Проаналізовані показники летальності в у цих пацієнтів. Смерть в результаті поєднаної травми констатована у наступні періоди: безпосередньо під час госпіталізації сягала 14% і була обумовлена порушенням вітальних функцій організму в результаті пошкодження життєво важливих органів ( серця і великих судин). Високою (24%) є смертність в першу добу перебування в стаціонарі, незважаючи на те, що тут є можливість проведення інтенсивної терапії – використання штучної вентиляції легень, зупинки внутрішньої кровотечі, відновлення об`єму циркулюючої крові, проведення протишокової терапії. В наступні декілька днів залишається загроза летальності у постраждалих з поєднаною травмою в результаті розвитку поліорганної недостатності та септичних ускладнень, яка дорівнювала 9%.

Результати : політравма з синдром взаємного обтяження у постраждалих з поєднаною черепно-мозковою та екстракраніальною травмами характеризується тяжкістю перебігу та складністю, показники якої найбільш високі у перші години та першу добу після госпіталізації постраждалих, що пов’язано з Синдром взаємного обтяження, який розвивається у постраждалих з політравмою потребує проведення цілеспрямованої інтенсивної терапії, у деяких випадках реанімаційних заходів.

Blog

Содержание