Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
ОЦІНКА ВІРОГІДНОСТІ РОЗВИТКУ ШОКУ У ПОСТРАЖДАЛИХ З ПОЛІТРАВМОЮ
Шкатула Ю.В., Тимощук В.В., Шкрумада А.Ю.
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
За абсолютними показниками летальних випадків травматизм займає друге місце після серцево-судинних захворювань, а серед осіб працездатного віку – перше. У сумній статистиці ми майже у 4 рази випереджаємо країни Європейського Союзу. Причинами цього явища є не тільки соціальні проблеми, а і несвоєчасна та некваліфікована медична допомога. Про це свідчать наступні статистичні дані: серед померлих від дорожньо-транспортних пригод в Україні – 18,6% постраждалих помирає на госпітальному етапі, а 81,4% – безпосередньо на місці пригоди. У Європейських країнах, навпаки, на госпітальному етапі, помирає 70%, а 30% – поза межами стаціонару.
За даними літератури у 80% випадків у постраждалих з травматичними ушкодженнями смерть наступає у перші шість годин, головним чином від гострої, масивної крововтрати та пов’язаних з нею патологічних реакцій та унаслідок черепно-мозкової травми. Об’єктивізація стану постраждалих з політравмою – важливе завдання вітчизняної травматології.
Проаналізована супровідна документація служби швидкої медичної допомоги, амбулаторні карти розвитку та історії хвороби 193 постраждалих з політравмою, що знаходилися на стаціонарному лікуванні у КУ СМКЛ №1 м. Суми у 2007-2009 роках. Ушкодження, отримані пацієнтами, були розподілені наступним чином: cкелетна травма – 68 (35,2%) випадків, краніо-скелетна – 49 випадків (25,4%), торако-скелетна – 28 випадків (14,5%), краніо-торако-скелетна – 27 випадків (14,0 %), скелетно-абдомінальна – 6 випадків (3,1%), торако-скелетно-абдомінальна – 1 випадок (0,5%), краніо-абдомінально-скелетна – 2 випадки (1,0%), краніо-торако-скелетно-абдомінальна – 12 випадків (6,2 %).
Установлено, що на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах шок, як складова попереднього та клінічного діагнозів зустрічався у 22,3% випадків. У той же час, у потерпілих, що загинули унаслідок травматичних ушкоджень (19 випадків) геморагічний або травматичний шок зустрічається як складова 96% усіх посмертних діагнозів. Вищевказане свідчить на користь гіподіагностики стану постраждалих з політравмою. Практичні лікарі діагностували шок лише при критичному рівні артеріального тиску, циркуляторно-метаболічних розладах та проявах поліорганної недостатності, що не характерно для зворотнього, компенсованого шоку.
Аналізуючи отримані результати, робимо висновок і вважаємо за необхідне відпрацювання діагностичних критеріїв шоку у постраждалих з політравмою на догоспітальному і ранньому госпітальному етапах.
МОЖЛИВОСТІ ОПТИМІЗАЦІЇ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ЛОР - ОРГАНІВ
Снєгірьова І.О., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. В.А. Сміянов
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Риноскопія є невід'ємною частиною обстеження хворого ЛОР-лікарем, однак цей метод не завжди дає змогу отримати повну картину стану порожнини носа і носоглотки. Носоглотка доступна огляду далеко не в усіх випадках, навіть при задній риноскопії. Діагностика патологічних станів устя слухових труб, гіпертрофії глоткового мигдалика і задніх відділів носових раковин залишається однією з невирішених проблем ринології і потребує подальшого вивчення.
Нерідко відтиснення спинки язика, дотик до м’якого піднебіння і задньої стінки глотки спричиняє рефлекторний спазм мускулатури глотки, і задня риноскопія стає неможливою навіть при анестезії слизової оболонки. Поява відеоендоскопічних технологій дає змогу виявити патологічні процеси порожнини носа і носоглотки, які традиційними методами неможливо було встановити.
За 2009 рік за допомогою відеоендоскопії було обстежено 199 хворих віком від 18 до 63 років з хронічними захворюваннями носа, які тривалий час діагностували стандартними методиками (збір скарг, анамнезу, риноскопію, отоскопію, фарингоскопію, непряму ларингоскопію, рентгенографію ДПН). Попередні діагнози були такі: хронічний гнійний риносинусит – у 96 пацієнтів, викривлення носової перегородки – у 47, вазомоторний риніт – у 31, поліпозний риносинусит – у 25 хворих.
За результатами проведеного відеоендоскопічного обстеження ЛОР-органів вдалося верифікувати такі патологічні процеси: хронічний гнійний риносинусит – у 100 хворих, викривлення носової перегородки – у 67, вазомоторний риніт – у 38, поліпозний риносинусит – у 40, аденоїдні вегетації – у 38, злоякісні захворювання порожнини носа – у 2, синехії порожнини носа – у 4, чужорідні тіла (риноліти) – у 2 пацієнтів.
За допомогою відеоендоскпічного дослідженябуло виявлено значно більшу кількість патологічних станів порожнини носа та носоглотки. Слід зазначити велику кількість аденоїдних вегетацій у дорослих, лікування яких є дуже важливе, оскільки вони є одним із джерел формування місцевого імунітету порожнини носа.
Своєчасне встановлення діагнозу злоякісних новоутворень носа та ДПН допоможе у своєчасному лікуванні таких хворих. Видалення ринолітів та синеній з відповідним лікуванням гіпертрофії задніх кінців нижніх носових раковин сприятиме надійній санації хронічно хворих пацієнтів.
У деяких хворих було виявлено два та більше захворювання. Найчастіше хронічний гнійний риносинусит асоціювався з викривленням носової перегородки, поліпозним риносинуситом і аденоїдними вегетаціями. Вазомоторний риніт поєднувався з викривленям носової перегородки і гіпертрофією задніх кінців нижніх носових раковин. Синехії порожнини носа були виявлені у раніше оперованих хворих.
Застосування відеоендоскопічних методик дає змогу своєчасно виявити значну кількість патологічних процесів задніх відділів порожнини носа і носоглотки, які не діагностуються звичайними методами дослідження, а також диференціювати їх між собою.
ГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЛОР-ПАТОЛОГІЇ
Рашевська ВА., студ. 6 -го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. В.А. Сміянов
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Спадкові хвороби, складаючи значну долю всіх вроджених форм, вимагають особливого підходу через специфічність методів їх профілактики. У клінічній практиці найбільшу складність для встановлення нозоологічної форми захворювання представляють його синдромні форми. Не менш важлива проблема - генетична гетерогенність спадкових захворювань. Істотну роль в розвитку і частоти винекнення патологічних генів грає інбридинг, кровоспорідненість і ендогамність шлюбів, генна гетерогенність та полімарфізм.
Роль спадкових чинників у виникненні, протіканні та результаті природжених захворювань ЛОР-органів на сьогоднішній день повністю не вивчена. Вирішення цієї проблеми неможливе без широкого впровадження в практику лікувально-діагностичних установ методів клінічної генетики.
Існуючі проблеми етіології і патогенезу природжених і спадкових захворювань ЛОР-органів в умовах високого коефіцієнту інбридингу, клінічного поліморфізму, невстановленої генетичної гетерогенності, поширеності серед населення України, а також відсутність шляхів профілактичних заходів серед населення являються підставою для постановки питання про проведення повномасштабних досліджень.
Метою нашої роботи було вивчити і проаналізувати літературні дані по генетичних аспектах захворювання ЛОР-органів з тим, щоб надалі мати можливість ранньої діагностики і пошуку найбільш прийнятних шляхів лікування, а можливо і профілактики даної патології.
В даний час відомо більше 60 генів і близько 100 локусов, що асоціюються із спадковими формами втрати слуху, виникненням алергічних ринітів та риносинуситів.
Вивчення молекулярно-генетичної природи спадкових форм ЛОР-патології, як, втім, і інших спадкових захворювань, дозволило виявити феномен, який раніше лише передбачався. Це виявлення в одному гені мутацій, частину з яких обумовлюють домінантний, а інші – рецесивний тип наслідування захворювань.
Знайдені також приклади, коли мутації одного гену є причиною аутосомно-рецесивного і мітохондріального наслідування фенотіпів, що проявляються захворюваннями ЛОР-органів.
Генетична гетерогенність виявляється також в тому, що мутації в одному гені можуть давати клінічно різні фенотипи. Розуміння природи різних проявів генетичної гетерогенності може бути досягнуте лише тоді, коли наші уявлення про механізми молекулярно-біологічної, біохімічної та фізіологічної дії і взаємодії білків, синтез яких контролюється окремими генами, будуть значно повнішими, ніж в даний час.
Вивчення генетичної природи захворювань в оториноларингології є одним із ключових моментів пошуку найбільш ефективних шляхів лікування ЛОР-патології, адже дія на першопричину хвороби надасть більший ефект, ніж боротьба з її наслідками.
ОЦІНКА ОПЕРАТИВНИХ МЕТОДІВ ЛІКУВАННЯ НЕСТАБІЛЬНИХ ПЕРЕЛОМІВ КІСТОЧОК ГОМІЛКИ
Ніколаєнко А.С., студ. 5-го курсу
Науковий керівник - к.м.н., доц. В.Д. Шищук
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Переломи кісточок, являються найбільш частими пошкодженнями гомілки, становлять близько 20% порушень опорно-рухового апарата. Необхідно відмітити, що близько 77,5 % всіх пошкоджень кісточок – це ізольовані, стабільні переломи зовнішньої кісточки, консервативне лікування яких приносить непогані результати. 22,5% – становлять нестабільні двох-трьохкісточкові переломи, які при зміщенні відломків можуть супроводжуватися підвивихами та вивихами блока таранної кістки. Головним принципом лікування нестабільних переломів кісточок зі зміщенням являються, анатомічна репозиція елементів гомілково-надп’яткового суглоба та фіксація його до повної консолідації перелому, відновлює біомеханічну стабільність суглоба. В деяких випадках двох-трьохкісточкові переломи гомілки лікуються консервативним способом. Це відноситься до закритих переломів без зміщення відломків, коли одномоментно закритим способом досягнуте анатомічне вправлення без вторинного зміщення відломків яке потребує повторної маніпуляції. Однак, дуже часто, при пошкодженні кісточок з підвивихами та вивихами блока таранної кістки не вдається точно репонувати переломи закритим способом.
Були проаналізовані результати лікування 45 пацієнтів з переломами кісточок гомілки, що лікувалися в ортопедо-травматологічному відділеннях КУ СМКЛ №1. Під час аналізу використовувалися амбулаторні карти, історії хвороби, рентгенограми виконані на етапах лікування.
При аналізі клінічного матеріалу встановлено, що консервативне лікування нестабільних переломів кісточок гомілки з розривом синдесмозу має ряд недоліків: важко здійснити анатомічну репозицію та утримати уламки у правильному положенні до повної консолідації, необхідна довготривала імобілізація (10-12 тижнів), існує ризик неправильного зрощення.
Вторинне зміщення відломків в гіпсовій пов’язці становить 25%. У даних ситуаціях виникає необхідність в хірургічному відновленні елементів травмованого суглоба.
Основними оперативними методами при лікуванні нестабільних переломів кісточок гомілки являється: металоостеосинтез гвинтом по В.Д.Чакліну, фіксація методом Шумана, фіксація шурупом методом Сміта. Досить широко застосовуються шпиці та металеві пластини.
Перевагими оперативного втручання є інтраопераційна оцінка стабільності міжгомілкового зчленування, здійснення точної репозиції та утримання уламків. Час відновлення працездатності становить 4-4,5 міс. що в середньому на1,5 міс менше ніж при консервативному лікуванні.
У результаті проведених досліджень нами встановлено, що оперативне втручання можна вважати основним методом лікування при нестабільних переломах кісточок гомілки.
МЕТОДИ РЕТРАКЦІЇ В СИСТЕМІ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ОСТЕОХОНДРОЗ
Мартинюк А.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. В.Д. Шищук, к.м.н., доц. Б.І. Щербак
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Остеохондроз хребта вражає найбільш працездатну частину населення і займає третє місце у загальній структурі працевтрат населення України. Питома вага клінічних, неврологічних проявів остеохондрозу серед захворювань, що впливають на периферичну нервову систему, становить 67-95%. Щорічно близько 0,3% пацієнтам з цією патологією виконується оперативне втручання, але й після операції 8-25% з них стають інвалідами. У комплексному лікуванні та профілактиці ускладнень остеохондрозу хребта провідне місце відводиться методом та засобам фізичної реабілітації, що широко використовуються на всіх етапах лікування даної патології.
Метою дослідження було теоретично довести і експериментально перевірити комплексну програму фізичної ребілітації для покращення стану хворих та їх трудової діяльності. Виходячи з мети дослідження, стояли слідуючі задачі: на основі аналізу літературних джерел з'ясувати вплив засобів фізичної реабілітації на стан хворого, узагальнити та систематизувати наукові дані; розробити методику та перевірити ефективність впливу ретракційних методів в системі фізичної реабілітації хворих в умовах стаціонару.
Для дослідження нами було взято 15 історій хвороб з архіву і такими діагнозами: шийний остеохондроз з больвим синдромом (3), остеохондроз грудного відділу хребта (3), остеохондроз поперекового відділу хребта з радикулярним синдромом (4), остеохондроз попереково-крижового відділу хребта (2), остеохондроз куприка (1), розповсюджений остеохондроз (2). Також за 15 хворими, котрі входили до другої групи, було встановлено спостереження на протязі лікування, і застосовані додатково нові методи ретракції в системі фізичної реабілітації. Друга досліджувана група хворих показала кращі результати в порівнянні з даними архівних історій, відновлення функцій уражених відділів, зниження болю та нормалізації м'язового тонусу наставало набагато швидше. Середній термін госпіталізації складав 12 ліжко-днів в досліджуваній групі та 19 ліжко-днів в архівних історіях.
Лікування та реабілітація при остеохондрозі завжди носить комплексний характер: використовується медикаментозна терапія (зменшення болю та м'язової напруги), фізіотерапія, теплові ванни, різні види масажу, ЛФК. Проведене дослідження дає підставу стверджувати, що запропонована нами та вже впроваджена в деяких лікувальних закладах, методика по використанні ретракційних методів лікування повинні широко застосовуватись для реабілітації хворих на остеохондроз хребта.
АКТУАЛЬНОСТЬ ПРОФИЛАКТИКИ СКОЛИОЗА У ДЕТЕЙ
Шищук В.Д., Сухоставец В.А.
СумГУ, кафедра ортопедии, травматологии и неотложных состояний
Гиподинамический фактор (увлечение современных детей компьютерами, значительные ортостатические нагрузки в школе) и психоэмоциональное напряжение усугубляют имеющиеся морфофункциональные отклонения со стороны позвоночника которые с годами прогрессируют. Из-за неправильной осанки снижается вентиляция лёгких, нарушается деятельность сердечно-сосудистой системы, что ведёт к метаболическим нарушениям. Вот почему дети с искривлением позвоночника хуже учатся, быстрее устают, страдают от головных болей, раздражительны.
В течении 2009 года в Сумской детской городской поликлинике №1 нами был осмотрен 381 ребенок в возрасте 5-16 лет. У 42 (11,02 %) было выявлено нарушение осанки, у 24 был установлен диагноз сколиоз, что составляет 6,29 %, Было обработано 24 амбулаторных карты больных сколиотической болезнью и нарушениями осанки, из них 13 детей (1 группа) регулярно занимались лечебной физкультурой на протяжении более одного года, 11 подростков (2 группа) занятиями пренебрегали. В итоге, у 8 детей 1 группы состояние осанки улучшилось или уменьшилась степень сколиоза, у 5 – степень искривления осталась той же, во 2 группе у 7 человек сколиотическая осанка переросла в начальные степени сколиоза или степень сколиоза усугубилась, у 4 детей этой группы состояние не прогрессировало.
Таким образом, лечение детей с искривлениями позвоночника представляют большие трудности и рассчитывать на значительное исправление деформации можно лишь при сколиозах 1 степени, вот почему основный упор нужно делать на профилактику этого заболевания.
Профилактические мероприятия нужно проводить с раннего возраста (не следует сажать грудного ребенка раньше времени, не водить за одну и ту же руку, обеспечить ему сон на ортопедическом матраце, круглогодично проводить ежедневные прогулки на свежем воздухе, подбирать мебель соответствующую росту ребенка.
Для развития правильной осанки и профилактики сколиоза, как впрочем, и других искривлений позвоночника необходимо нормальное развитие мышечного аппарата, что достигается путем выполнения физических упражнений умеренной интенсивности (лечебная физкультура, физический труд). Поэтому немаловажно для профилактики сколиоза ведение активного образа жизни с малых лет. Детям для полноценного развития необходимо находиться в состоянии движения от 4 до 6 часов в день. Проведение утренней гимнастики, занятия ходьбой, бегом, плаванием, проведение активного отдыха – необходимый каждому человеку двигательный минимум в рамках профилактики сколиоза и профилактики многих других заболеваний.
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ
Артеменко О.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Мета роботи. Консервативне і хірургічне лікування аденоми передміхурової залози, статистичні порівняння та ускладнення.
Матеріал та методи. Хворі з даною патологією в структурі пролікованих хворих у відділенні СОКЛ №1 знаходиться на III місці і склали 7,6% (425чол.). Середній термін лікування знаходиться на рівні 12,7, що нижче показника по Україні-14,3.
В зв’язку з появою нових сучасних препаратів (блокатори 5 L редуктази, адреноблокатори, фітопрепарати) хірургічне лікування аденоми, яке було раніше основним, зараз використовується рідше. Із медикаментозних препаратів, якими користувалися при лікуванні даної категорії хворих використовували омник, кардуру, прокид та інші.
До 2006 року в хірургічній практиці для лікування хворих з аденомою і склерозом передміхурової залози виконували типову аденомектомію, або резекцію простати. В залежності від стану хворого доводилось іноді розділяти аденомектомію на два етапи і виконували цистостомію.
З 2006 року була освоєна транс уретральна резекція простати.
Результати долідження та їх обговорення
За 2007 р. всього проліковано 187 чоловік, 2008 р. – 174, 2009 р. – 187. По видам операцій: одномоментно: 2007 р. – 59 чол., 2008 р. – 66 чол., 2009 р. – 61 чол. ІІ етап аденомектомії: 2007 р. – 7 чол., 2008 р. – 6чол., 2009 р.– 3 чол, цистостомія: 2007 р. – 33 чол., 2008 р. – 22 чол., 2009 р. – 36 чол. ТУР: 2007 р. – 11 чол., 2008 р. – 36 чол., 2009 р. – 31 чол.
Оцінюючи вище приведені дані необхідно відмітити, що відсоток оперативних втручань у відділенні з аденомою простати склав ~ 61%, інші лікування консервативне. Позитивно те, що більше 50% хворих оперується одномоментно.
Трансуретрально резекція простати технічно складна операція, яка потребує постійного контролю за тканинами, які прилягають до передміхурової залози, а також напруги в петлі резектоскопа. Всі ускладнення можна розділити на ті, які виникають під час операції і ті, що виникають у післяопераційному періоді.
Ускладнення: перфорація сечового міхура, кровотеча з венозних сплетінь, тампонада сечового міхура в післяопераційному періоді, орхоепідідіміт.
Підводячи підсумок лікування хворих методом транс уретральної резекції необхідно відмітити, що ця операція дає хороші результати і безумовно є стандартом при лікуванні хворих з аденомою і склерозом простатою.
Висновок: отже, аденома простати – це найпоширеніше урологічне захворювання чоловіків старше 50 років. Хвороба найчастіше проявляється у вигляді захворювання сечовивідних шляхів, як уремія.
Хворі з даною патологією в структурі пролікованих хворих у відділенні СОКЛ №1 знаходиться на III місці і склали 7,6% (425чол.).
МІСЦЕ ПОШКОДЖЕНЬ БАРТОНА В СТРУКТУРІ ПЕРЕЛОМІВ ДИСТАЛЬНОГО
МЕТАЕПІФІЗА ПРОМЕНЕВОЇ КІСТКИ
Шевченко В.В.
Науковий керівник – к.м.н., доц. В.Д. Щищук
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
В структурі вуличного та побутового травматизму важливе місце належить переломам дистального метаепіфізу променевої кістки. Поширеність даної патології та пов’язаних з нею ускладнень, спонукала нас звернути увагу на особливості переломів, які спрощено об’єднані під назвою «переломи променевої кістки в типовому місці». Зокрема ми вирішили детально проаналізувати частоту виявлення перелому Бартона, як патології, що зустрічається рідко, але має суттєвий вплив на функцію променевозап’ястного суглобу.
Переломи дистального метаепіфізу променевої кістки складають близько 20% всіх переломів трубчатих кісток та близько 90% всіх переломів кісток передпліччя. Незважаючи на достатнє висвітлення аспектів діагностики та лікування даної патології в працях Каплана, Уотсон-Джонса, та накопиченого практичного досвіду, недоліки в лікуванні перелому променевої кістки в типовому місці є частими. Зокрема внутрішньосуглобовий перелом тильного краю дистального кінця променевої кістки, що виникає при форсованому тильному згинанні кисті (перелом Бартона) є частою причиною розвитку посттравматичних остеоартрозів у променевозап’ястному суглобі. Причинами цього виступають як діагностичні помилки, що обумовлюють неадекватну репозицію та фіксацію, так і вторинне зміщення кісткових відломків що наступає у 37,8% випадків консервативного ведення перелому.
Мета дослідження – оцінити частоту виявлення перелому Бартона в умовах травмпункту КУ СМКЛ №1 та рівень ускладнень пов’язаних з даною патологією.
У ході дослідження була проаналізована інформація про 1015 випадків переломів кісток передпліччя (2009 рік ) з яких 8 випадків переломів Бартона (0,79%).
Проаналізувавши дані дослідження, нами було зроблено висновок, що у 3 (37,5%) випадках з 8 діагностованих переломів Бартона мали місце ускладнення (набряковий та больовий синдром, посттравматичний остеоартроз)
Таким чином своєчасне виявлення, адекватна фіксація та диференційний підхід при лікуванні переломів Бартона сприяє зменшенню кількості ускладнень та покращенню якості життя пацієнтів.