Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
Сучасні підходи до лікування хворих на перфоративну дуоденальну виразку
Ситнік О.Л., Кісєльов І.С., студ. 6-го курсу
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
За період 2007 – 2009 років у хірургічному відділенні №2 Сумської клінічної лікарні №5 проліковано 87 хворих на перфоративну пілородуоденальну виразку віком від 24 до 78 років. Всім хворим виконували органозберігаючі втручання: вирізання виразки з пілородуоденопластикою без ваготомії – у 84, зашивання перфоративного отвору – у 3.
Зашивання перфоративної виразки вважали показаним при декомпенсації супутньої соматичної патології та термінальній стадії перфоративного перитониту (формування міжпетельних абсцесів, плівки фібрину не знімаються без ушкодження серозної оболонки кишки, виражена динамічна кишкова непрохідність).
При локалізації виразки в пілоричній та препілоричній ділянках виконували пілородуоденопластику за Джадом-Хорслі, Джадом-Танака. Пілоропластику за Фіннеєм використовували у хворих з компенсованим та субкомпенсованим стенозом, значною рубцево-виразковою деформацією вихідного відділу шлунку. При поширенні виразкового дефекту на бокові та задню стінки дванадцятипалої кишки її передню стінку розсікали огинаючим проривний отвір розрізом. Висікали частину виразки на передньо-боковій стінці разом з проривним отвором і рубцевозміненими тканинами. На незмінені стінки органу по краю утвореного дефекту поетапно накладали одиночні лігатури. При тракції за них розсікали задню стінку ДПК по краю виразкового кратеру з його екстеріорізацією.
В разі декількох виразок пілородуоденальної зони тактика залежала від їх кількості та глибини пенетрації. Подинокі поверхневі ерозії невеликих (до 3-5 мм) розмірів прошивали. При прониканні другої виразки на глибину слизово-підслизово-м'язового шарів стінки органу її висікали локально, не ушкоджуючи серозну оболонку з наступним зашиванням дефекту окремими слизово-м'язевими швами. У пацієнтів з глибокою пенетрацією другої виразки останню висікали "зигзагоподібними" розрізами або, як і в випадках циркулярного ураження, пілородуоденальну зону висікали циркулярно.
Після операції хворим ми призначали лікування, спрямоване на подавлення шлункової секреції та антацидні засоби, посилення репаративних властивостей слизової оболонки, на боротьбу з Helіcobacter pylorі. Найчастіше використовували потрійну терапію (квамател 0,04 г 1 раз на добу, амоксициллін 1г 2 рази на добу та метранідазол 0,5 г тричі на добу) на протязі 10 днів.
Ми встановили, що статистично достовірний вплив на виникнення рецидиву виразки після зашивання або висічення перфоративної виразки без ваготомії мали наступні чинники: наявність виразкової хвороби або шлункових скарг до перфорації; часте рецидування виразки (2 рази на рік та більше); сезонність загострень; наявність виразкового інфільтрату; підвищена кислотність; негативний атропіновий тест; чоловіча стать; вік 21 рік та більше. Хворим з підвищеним ризиком рецидиву виразки рекомендували проводити контрольну фіброгастродуоденоскопію з метою раннього виявлення рецидиву.
Померли після операції 2 (2,3%) хворих з декомпенсацією супутньої серцево-судинної патології та термінальному перитоніті, летальність склала.
ДОСлідження впливу пробіотиків на слад мікрофлори
перитонеальної рідини при гострій непрОхідності кишок
Жданов С.М., Козик Ю.О., студ. 4-го курсу
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Проблема діагностики і лікування перитоніту внаслідок гострої непрохідності кишок (ГНК) упродовж багатьох років розглядається як одна з найбільш складних у невідкладній хірургії. Мета роботи - дослідити зміни кількісного і якісного складу мікрофлори перитонеальної рідини під впливом пробіотиків, шляхом санації очеревини при ГНК в експерименті.
Дослідження проводили на 30 статевозрілих щурах-самцях масою 180-200 г. Тварини були поділені на 4 групи: 1 серія (контроль) – здорові тварини, в інших групах моделювали злукову, странгуляційну, обтураційну непрохідність. Через 6 годин з моменту моделювання захворювання у перитонеальному випоті виявили лактобактерії – 1,4х102 куо/мл (P<0,05), кишкову паличку – 1,3х102 куо/мл (P<0,05). Кількість умовно-патогенних ентеробактерій (клебсієл, пептококів, ентеробактерів і цитобактерів) не перевищувала 1,7х102 куо/мл (P<0,05). Стафілококи і дріжжепобні гриби не висівалися. На цьому часовому проміжку патогенних мікроорганізмів – гемолітичного стафілококу, гемолітичної кишкової палички, синьогнійної палички та фекальних стрептококів не виявлено.
Через 9 годин після моделювання ГНК виявлено збільшення біфідобактерій – 2,1х103+1,3х102 куо/мл (P<0,05), бактероїдів – 1,6х103 +1,3х102 куо/мл (P<0,05). Вперше з початку експерименту у перитонеальному випоті виявили клострідії – 1,6х102 куо/мл (P<0,05). Збільшилась кількість лактобактерій, кишкової палички і ентерококів – 2,7х103+1,2х102 куо/мл (P<0,05), 3,4х103+1,6х102 куо/мл (P<0,05) та 1,5х103+1,2х102 куо/мл (P<0,05) відповідно. В цей термін таекож висівалися стафілококи та дріжжеподібні гриби – 1,4х102 куо/мл (P<0,05) та 1,7х102 куо/мл (P<0,05) та збільшилась кількість умовно патогенної мікрофлори – 1,8х103+ 1,3х102 куо/мл (P<0,05). Таку ж картину спостерігали при дослідженні аеробної та факультативної мікрофлори, де кількість практично всіх висіяних мікроорганізмів перевищувала критичний рівень – 105 куо/мл. Кількість лактобактерій була на рівні 3,3х105+1,8х104 куо/мл (P<0,05), кишкової палички – 2,8х105+1,7х104 куо/мл (P<0,05), ентерококів – 3,4х105+1,4х104 куо/мл (P<0,05), стафілококів – 2,3х105+ 1,7х104 куо/мл (P<0,05) відповідно.
Ексудат черевної порожнини розміщували в стандартні живильні середовища з рН 5,5, - 6,0 - 6,5, - 7,0. Зсув рН у кислий бік досягали за рахунок додавання препарату “Хілак-форте”. Для подавлення патогенної мікрофлори застосовували препарат «Лінекс» у складі якого знаходяться живі ліофілізовані молочнокислі бактерії.
Синергізм дії мікробних компонентів, забезпечував кисле середовище яке є несприятливим для розвитку патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів. Росту бактерій на середовищах, які мали рН 5,5 і 6,0 не отримали. На середовищах з нейтральною, або лужною рН мав місце ріст колоній.
Таким чином, запропонований спосіб санації черевної порожнини розчином пробіотиків, забезпечує зменшення токсичного впливу мікрофлори та зменшує кількісний та якісний склад патогенної флори при кишковій непрохідності.
К ВОПРОСУ О КЛИНИЧЕСКИХ КРИТЕРИЯХ ХРОНИЧЕСКОЙ АНАЛЬНОЙ ТРЕЩИНЫ
Бугаев В.И.
СумГУ, кафедра хирурии с детской хирургией и курсом онкологии
Трещина заднего прохода (anal fissure) – нозологически обособленное заболевание с ясно очерченными клиническими проявлениями, особенностями патогенеза и патоморфологической картины.
В структуре «малой» проктологии удельный вес больных с анальной трещиной достигает 8,3 - 14,7 %.
Клиническое течение анальной трещины характеризуется острым и хроническим периодами развитиями. В силу того, что лечебная тактика при остром и хроническом течении заболевания отличается диаметрально противоположно, диагностические критерии перехода острой стадии в хроническую должны быть определяющими для клинициста с позиции выбора метода лечения.
До настоящего времени нет единых клинико-диагностических признаков хронизации процессов. Большинство исследователей за основу берут фактор времени, когда безуспешность консервативных методов лечения в течение от 2-3 недель до 1,5 месяцев можно рассматривать как признак перехода в хроническую стадию. Вместе с тем, мы неоднократно наблюдали положительный эффект от консервативной терапии у больных с 2-3, а иногда 6-ти месячным заболеванием. Ведущим клиническим проявлением анальной фиссуры является болевой синдром, проявление которого, в зависимости от стадии развития процесса, патогенетически обоснованно изменяется как по характеру, так и по времени возникновения. Клиника острой анальной трещины достаточно типична: внезапно, среди полного здоровья, во время дефекации или сразу после нее возникают интенсивные боли, которые могут продолжаться от нескольких минут, до нескольких часов. Боли сопровождаются выделением алой крови из заднего прохода в небольшом объеме. Боль при острой анальной трещине имеет очерченную трехфазность: кратковременная боль в момент дефекации, затем период покоя, длящийся несколько минут и, наконец, интенсивная спастическая боль в течение многих часов. Для клиники хронической анальной трещины более характерен спазм сфинктера. В связи с этим, наиболее типичным проявлением хронического процесса является затруднительный акт дефекации, резкое повышение анального рефлекса. Боль при этом возникает не в момент дефекации, а спустя 2-3 часа после него, бывает достаточно интенсивной, длится до 3-6 часов, не сопровождается кровотечением и проходит самостоятельно. Именно такая очерченность болевого синдрома может свидетельствовать о хронизации процесса.
Таким образом, на наш взгляд, одним из основных диагностических критериев перехода острой анальной фиссуры в хроническую является изменение времени появления болевого синдрома, его окраски и степени выраженности.
СЕКЦІЯ НЕЙРОХІРУРГІЇ, НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ
МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНА ОЦІНКА РЕГЕНЕРАЦІЇ НЕЙРОНІВ
Бойко В.О., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – проф. О.О. Потапов
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Нервові клітини не відновлюються" всі з дитинства сприймають як непорушну істину. Проте ця аксіома - не більше ніж міф, і нові наукові дані його спростовують. Найактивніше процес регенерації йде в клітинах епітелію і кровотворних органах (червоний кістковий мозок). Але є клітини, в яких гени, що відповідають за розмноження діленням, заблоковані. Окрім нейронів до таких клітин відносяться клітини серцевого м'яза. Як же люди вмудряються зберегти інтелект до вельми старечого віку, якщо нервові клітини гинуть і не відновлюються?
Метою нашої роботи стало вивчення регенерації нервових клітин у щурів, внаслідок пошкодження ділянок структур мозку.
Під інгаляційним наркотановим наркозом наносився дірчастий дефект в ділянці потилиці, в проекції мозжечка за допомогою стоматологічного бору діаметром 2 мм. Тварин виводили з експерименту шляхом декапітації під ефірним наркозом в терміни 5, 15 та 30 добу після нанесення дефекту та вилучали травмовану ділянку мозку. У всіх тваринах відмічалися порушення координації рухів, які з часом мало тенденцію до відновлювання. У всіх тваринах проводилась морфометрія регенерату на растровому електронному мікроскопі.
Таким чином, за допомогою растрової електронної мікроскопії, ми вивчили основні моменти регенерації нервових клітин. Механічна травма мозкової речовини, призводить до регенерації нервової тканини, в наслідок міграції стовбурових клітин та їх трансформацію. Хоча гени, які відповідають за ділення клітин, заблоковані, природа вирішила питання збереження основної нервової діяльності, при різних факторах пошкодження нейронів, до самого старечого віку.
І так, гіпотеза спростована, нервові клітини відновлюються!
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ВИХІД І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЧЕРЕЗ 6 МІСЯЦІВ ПІСЛЯ ПОДІЇ У ХВОРИХ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ ІШЕМІЧНИЙ ІНСУЛЬТ, ЗАЛЕЖНО ВІД СТАТІ
Пантелеєнко Л.В.
Науковий керівник – проф. Л.І. Соколова
Національний медичний університет, кафедра неврології
Вплив статі пацієнтів на функціональний вихід після ішемічного інсульту висвітлений недостатньо. Більша тривалість життя осіб жіночої статі і прямий зв'язок між виникненням інсульту і похилим віком призводить до того, що жінки похилого віку несуть основний тягар хвороби і її залишкових явищ. Оскільки не завжди є пряма кореляція між функціональними порушеннями і суб’єктивною оцінкою пацієнтом свого стану, оцінка якості життя (ЯЖ) таких хворих дає більш повну інформацію лікарям про процес відновлення після інсульту та має неабияке значення для збільшення ефективності лікування хворих.
Мета: визначити, як впливає стать пацієнтів, що перенесли ішемічний інсульт, на клінічний перебіг у гострому періоді захворювання та функціональний вихід і якість життя через 6 місяців після події.
Матеріали і методи: обстежено 67 хворих після ішемічного інсульту, 35 чоловіків, 32 жінки, віком від 45 до 81 року (середній вік 69,3±9,2) у гострий період та через 6 місяців. Тяжкість інсульту у гострий період визначалась за шкалою NIHSS. Оцінка даних функціонального статусу проводилась за допомогою індексу Бартеля, модифікованої шкали Ренкіна, якість життя хворих оцінювалась з використанням шкали SF-36, наявність депресії, тривоги та стресу визначалась за шкалою DASS.
Результати: порівняно з чоловіками, пацієнти жіночої статі були старшими (середній вік відповідно 72,5 ±12,5 і 69,2 ±8,1), в анамнезі частіше мали артеріальну гіпертензію, статистично значно частіше цукровий діабет (Р<0,05) і миготливу аритмію (Р<0,01). У гострому періоді ішемічного інсульту у жінок більш часто зустрічались афатичні розлади, проблеми із ковтанням, нетримання сечі.
Через 6 місяців спостереження жіноча стать була предиктором гіршого функціонального виходу (відносний ризик [ВР] 1.41; 95% ДI 1.10 - 1.81) і залежності у повсякденній активності (ВР 1.46; 95% ДI 1.14 - 1.86).
Жінки оцінювали ЯЖ по фізичному компоненту здоров’я за шкалою SF-36 дещо гірше, ніж чоловіки, але статистично значущої різниці не знайдено. Оцінка ЯЖ по психічному компоненту здоров'я через 6 місяців у жінок була статистично значно гіршою (Р<0,01), що корелювало з більш вираженими на цей час депресивними розладами. Кращі показники загального стану здоров’я були у хворих, які мали значну підтримку з боку членів сім'ї.
Висновки: Дослідження показало, що на функціональний вихід та ЯЖ після інсульту впливають як медичні, так і соціодемографічні фактори. Пацієнти жіночої статі мають гірший вихід після ішемічного інсульту. Але гірша оцінка ЯЖ у жінок у відновному періоді залежить від наявності і ступеня вираженості депресивних розладів. Знання цих розбіжностей може позитивно впливати на якість лікування цієї категорії хворих.
ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ НЕЙРАЛГІНУ ПРИ БОЛЬОВОМУ КОРІНЦЕВОМУ СИНДРОМІ ВНАСЛІДОК ПАТОЛОГІЇ МІЖХРЕБЦЕВИХ ДИСКІВ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА
Чайка А.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – ст. викл. А.В. Юрченко
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Одним з основних проявів остеохондрозу поперекового відділу хребта є больовий синдром. Найбільш частою причиною різкого болю є дискорадикулярний конфлікт, при цьому особливе значення має зміщення диска назад й формування задніх дискових протрузій, що супроводжується розвитком локального запального процесу й набряком. Інколи біль носить настільки інтенсивний характер, що застосування загальноприйнятих медикаментозних препаратів, включаючи нестероїдні протизапальні препарати та фізіотерапію, дають тільки тимчасовий ефект. Емпіричним шляхом була встановлена клінічна ефективність застосування так званих ад’ювантних анальгетиків, тобто таких лікарських засобів, для яких аналгезія не була первинним показанням до призначення.
Нейрофізіологічні дослідження довели, що дія ад’ювантних анальгетиків, до яких переважно відносяться антидепресанти, агоністи ГАМК-рецепторів, блокатори NMDA-рецепторів та антиконвульсанти, зумовлена їх участю в модулюванні больового імпульсу на рівні задніх рогів спинного мозку, в зниженні збудливості агрегатів гіперактивних нейронів в різних відділах центральної нервової системи та в посиленні діяльності компонентів природної антиноцицептивної системи організму.
В нейрохірургічному відділенні впродовж 2009 року було проліковано 63 хворих обох статей (основна група) з вираженим больовим корінцевим синдромом внаслідок патології міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта тривалістю від 15 до 60 днів. 21 хворих страждали на больовий синдром помірного ступеню вираженості і 42 – на значно виражений больовий синдром. Їм проводилась базисна терапія, доповнена габепентином (нейралгіном, габагаммою, тебантином) в дозі 600 -1800 мг на добу в умовах стаціонару, а потім амбулаторно. Пацієнти контрольної групи за складом та тривалістю больового синдрому були порівняльні з дослідною групою, їм проводили тільки базисну терапію (блокади з гідрокортизоном, нестероїдні анальгетики, діуретики, препарати, що покращують мікроциркуляцію, міорелаксанти та ін.). Відмічався більш виражений позитивний ефект у пацієнтів дослідної групи та більш стійка ремісія на протязі 6-8 місяців (65% хворих), що дозволило скоротити дні непрацездатності в цілому.
ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ АНТИГОМОТОКСИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИ ГОСТРІЙ
ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ
Юрченко А.В., Горох Л.П.*, Циндренко О.П.*
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології,
*Сумська обласна клінічна лікарня
В Україні ЧМТ залишається однією з актуальних проблем у нейрохірургії. За останні 10 років частота ЧМТ зросла майже ніж удвічі, що становить більш ніж 200 тис осіб. У структурі нейрохірургічної патології гостра ЧМТ та її наслідки становили 2/3 усіх випадків госпіталізації. За останні 10 років кількість госпіталізації з приводу ЧМТ зросла на 22%, а в структурі травматичних ушкоджень збільшилась кількість госпіталізованих хворих із забоями головного мозку середнього та тяжкого ступеня.
Виділяють дві основні форми ушкодження мозку при ЧМТ: первинне та вторинне. Первинне ушкодження – результат безпосереднього впливу травматичного фактору з ушкодженням нейроннів, судин і нейроглії. Вторинне зумовлене виникненням у результаті травми складних і різноманітних механізмів, пов’язаних із набряком головного мозку, порушенням гематоенцефаличного бар'єру, розвитком церебральної ішемії.
Розроблена велика кількість сучасних протоколів щодо лікування ЧМТ. Головною метою лікування пацієнта на будь якому етапі є попередження та обмеження ушкоджень мозку, забезпечення його відновлення шляхом зменшення набряку та нормалізації внутрішньочерепного тиску. Загальними задачами лікування є адекватна оксигенація, перфузія, живлення, глікемічний контроль та нормотермія, захист мозку від судом.
Впродовж 2009 року в нейрохірургічному відділенні СОКЛ проліковано 1048 хворих на ЧМТ. Нами була обрана група хворих (25 осіб віком від 18 до 54 років) на ЧМТ середнього та тяжкого ступеня з преважним ураженням ЧМН (III. IV. VI. V.VII. VIII пар нервів). Хворі були обстежені клініко-неврологічно, нейровізуально, електрофізіологічно. Їм проводилась базисна терапія, доповнена антигомотоксичними препаратами: Лімфоміозот, Вертигохеель, Траумель С, Коензим композитум, Убіхінон композитум, Церебрум композитум за методикою гомеосініатрії. Вже на протязі лікування в стаціонарі відмічався більш позитивний та швидкий ефект у порівнянні з контрольною групою у вигляді регресу симптомів диплопії, косоокості, птозу, офтальмоплегії, болю та анестезії 1та 2 гілки V нерва, ністагму, запаморочення, відновлення слуху та рухів у паретичних м’язах обличча на тлі покращення загальномозкової симптоматики. Таким чином, включення в комплекс лікування антигомотоксичних препаратів сприяло більш швидкому зменшенню неврологічного дефіциту та поліпшенню стану хворих.
САМООТНОШЕНИЕ И МЕХАНИЗМЫ РЕГУЛЯЦИИ ПОВЕДЕНИЯ У ЛИЦ МОЛОДОГО ВОЗРАСТА
Кустов А.В.
СумГУ, кафедра нейрохирургии и неврологии
Понятия самосознания и «Я» являются одними из центральных в литературе, посвященной теоретическим и практическим аспектам психологического консультирования и психотерапии. Тем не менее еще не так давно А.Н. Леонтьев в целом оценивал проблему изучения самосознания как нерешенную и «ускользающую от научно-психологического анализа». Большинством авторов отмечено, что самосознание - это сложное системно организованное образование, которое тесно связано с одной стороны с функциями и структурой сознания, с другой - с элементами личности. Самосознание включает в себя статические и динамические характеристики, где первые представлены комплексом системно организованных установок «Я» и «внутреннего мира» личности, вторые - механизмами регуляции, контроля, психологической защиты и компенсации, обеспечивающими адекватное адаптивное реагирование на постоянно меняющиеся условия и требования внешней среды и внутреннего мира.
Важным элементом самосознания является комплекс самоотношений, влияющих на стратегию и тактику поведения, выбор целей и средств их достижения, регулирующих действия и поступки индивида, определяющих моти-вационную детерминацию поведения.
В связи с тем, что на самоотношение влияют многие факторы, нами была поставлена цель изучить взаимосязь его компонентов с показателями эмпатиии и алекситимии. Предполагалось, что вышеперечисленные функции и состояния, участвующие в протекании процессов самосознания и определяющие эффективность общения и аутокомму-никации индивида, имеют устойчивую и специфическую корреляционную зависимость.
Применялись следующие методики: опросник Столина - Пантелеева, методика определения уровня эмпатии Юсупова, Торонтская алекситимическая шкала. Результаты оценивались по средней (М) и ошибке средней (т) каждого показателя, а также данным, полученным с помощью метдики корреляционного анализа по Пирсону (rxy).
В проведенном нами исследовании выявлено следующее. Одним из условий ослабления алекситимии, как одного из неспецифических условий развития психосоматической и психической патологии, является формирование гармоничной и интегрированной самооценки. Отмечено, что между всеми компонентами самоотношений (особенно самоуважением) и алекситимией существует обратная корреляционная связь. Это означает, что молодые люди с гармоничным самоотношением, положительно оценивающие себя, уверенные в себе, умеренно ориентирующиеся на мнение окружающих о себе, способны к полноценному рефлексированию, хорошо «считывают» свои мысли, чувства, намерения, лучше ориентируются в своем внутреннем мире, склонны к вступлению к диалогу с самим собой. И наоборот, лица, у которых отмечается низкий уровень самоотношения, выявляют повышение уровня алекситимии и склонности к появлению психосоматических расстройств. Исследование также показало, что самоотношение является важным регуляторным комплексом, влияющим на активность таких процессов, как эмпатия и рефлексия (и ее инверсионного полюса - алекситимии).