Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
ДИФЕРЕНЦИРОВАННОЕ ЛЕЧЕНИЕ ДОБРОКАЧЕСТВЕННЫХ НОВООБРАЗОВАНИЙ МОЛОЧНИХ ЖЕЛЕЗ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ МАЛОИНВАЗИВНЫХ МЕТОДИК
Андрющенко В.В., Жданов С.М., Лукавенко И.М., Николаенко Р.М., Языков А.В.
Лечебно-диагностический центр ДП «Силмед»,
СумГУ, кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологии
Дисгормональные заболевания молочных желез, такие как, фиброзно-кистозная мастопатия (ФКМ), составляют 36-50% в общей популяции, а среди женщин репродуктивного возраста, страдающих различными видами гинекологической патологии заболеваемость достигает 67-95%. В лечебно-диагностическом центре «Силмед» в период с августа 2008 по декабрь 2009 года было проведено обследование 79 пациенток в возрасте от 18 до 55 лет с ФКМ. Кистозные образования молочных желез были выявлены у 42 больных, доброкачественные опухоли – у 39 .
Эхографию производили на аппарате Kontron Medical Imagic – 5000. Пункция кист выполнялась строго под эхографическим контролем методом “свободной руки” 20 мл шприцем. У 35 женщин произведена пункция кисты с аспирацией содержимого и склерозированием полости 96% раствором этилового спирта. Такое лечение проводили женщинам с исключительно простыми солитарными кистами от 0,5 до 3,0 см в диаметре. Поскольку простые кисты не связаны с повышенным риском развития рака, некоторые авторы считают, что целесообразно наблюдать таких пациентов без дальнейшего специального лечения. В послеоперационном периоде нами проводилась базисная терапия ФКМ независимо от результатов цитограмм. Динамическое наблюдение больных через 1-1,5 месяца после лечебно-дагностической пункции показало, что лечебный эффект достигнут у всех женщин. Предраковая пролиферация обнаружена не была. Кисты размером 2,0 – 3,0 см в диаметре не подвергались полному склерозированию, что потребовало дополнительных пункций. Больных с острыми, быстровозникающими кистами с перифокальным воспалением и региональным лимфаденитом лечили консервативно по собственной методике с применением нестероидных противовоспалительных средств, антибиотиков, рассасывающей терапии. Многокамерные, длительно существующие кисты подвергались хирургическому лечению в объеме секторальной резекции. Клинико-эхографическое обследование больных очаговыми образованиями молочных желез с пункционной биопсией под УЗ-контролем позволяет проводить дифференциальную диагностику кист практически у всех обследуемых.
Лечебно-диагностическая пункция кисты молочной железы с одномоментным склерозированием полости 96% этиловым спиртом, выполненная с учетом противопоказаний, является эффективной и безопасной альтернативой оперативному лечению.
ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ КИШКОВОЇ СТІНКИ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ МОДЕЛІ
ГОСТРОГО ПОРУШЕННЯ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ
Даниленко І.А., Манжос О.П.
Науковий керівник — проф. М.Г.Кононенко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології, кафедра хімії
Визначення меж життєздатності кишки при різних формах порушення кровопостачання остаточно не
вирішене. Незважаючи на постійний активний науковий пошук інформативних показників життєздатності, таких як
опір тканин, оптичні та реологічні властивості, судинна реакція на дію медикаментів, біопотенціали інтрамуральних
сплетінь та інші, в хірургічній практиці межі резекції часто визначають лише суб'єктивно.
Нажаль, точні об'єктивні методики використовуються в практичній хірургії вкрай рідко. При субтотальних некрозах тонкої кишки, особливо при гострих порушеннях мезентеріального кровообігу (ГПМК), першочергове завдання хірургічного лікування - залишити якнайдовшу життєздатну ділянку тонкої кишки для профілактики ентеральної недостатності. Вимірювання змін редокс-потенціалу тонкої кишки визнається найточнішим об'єктивним методом, бо репрезентує стан перш за все дихальних ферментних систем, що забезпечують клітини енергією.
Мета. Оцінити в експериментальних дослідженнях на лабораторних тваринах ефективність потенціометрії для діагностики життєздатності кишкової стінки на моделі ГПМК.
Матеріали та методи. Проведене експериментальне дослідження на 30 статевозрілих щурах, які розподілені на 5 груп по 6 тварин в кожній. Під кетаміновим в/м наркозом після лапаротомії моделювали ГПМК перев'язкою артеріальних живлячих тонку кишку судин, серединну рану зашивали. Експозиції декомпенсованого ГПМК в різних групах складали відповідно 2, 3, 4, 5, та 6 годин. Після повторного введення в наркоз визначали 4 ділянки тонкої кишки за різницею редокс-потенціалів слизової та серозної оболонок в 20, 25, 30 та 40 мВ. В подальшому досліджували ці визначені ділянки гістологічним та морфометричним методами.
Результати. 1. Різниця редокс-потенціалів між слизовою та серозною оболонками в 40 мВ свідчить про життєздатність кишки незалежно від терміну ішемії.
- Зростання терміну ішемії зменшує відстань між життєздатною та незворотньо зміненою ділянками кишки.
- За тривалості ішемії 2 та 3 години візуальна оцінка життєздатності дала хибні результати, натомість редокс-метрія була достовірною.
Висновки. Об'єктивність оцінки життєздатності кишки за допомогою редокс-метрії дозволяє впровадити цей метод у клінічну практику.
Діагностичні можливості комп’ютерної томографії в передопераційному
стадіюванні немілкоклітинного раку легень
Мадяр Б.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник - к.м.н. І.О. Винниченко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Ступінь лімфогенного розповсюдження немілкоклітинного раку легень не тільки впливає на прогноз виживання, але й в значній мірі і на вибір тактики лікування. Найбільш невизначеною та дискусійною є тактика лікування при N2, та можливості неінвазійного визначення ураження медіастінальних лімфовузлів. Найбільш доступним неінвазійним методом є комп’ютерна томографія (КТ), а критерієм метастатичного ураження лімфатичних вузлів – їх діаметр більше 1 см.
Мета. Співставити діагностичну цінність комп’ютерної томографії на передопераційному етапі з результатами гістологічного обстеження лімфатичних вузлів, видалених під час хірургічного втручання.
Методи. Проведено аналіз 54 історій пацієнтів із немілкоклітинним раком легень, у яких КТ ОГК виявлені збільшені лімфатичні вузли середостіння. Хворі були оперовані в Сумському обласному клінічному онкологічному диспансері в 2007-2009 роках. Дані КТ співставлені з результатами гістологічного обстеження видалених лімфовузлів.
Результати. Використання КТ ОГК як єдиного методу оцінки лімфогенного розповсюдження раку легень часто приводить до неправильного стадіювання і відповідно вибору неоптимальної тактики лікування. Чутливість методу склала 58%, специфічність – 68%. Отримані результати вказують на необхідність включення КТ до алгоритму діагностики передопераційних інвазивних методів, які мають більшу чутливість та інформативність.
ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ПОРУШЕННЯ МЕЗЕНТЕРІАЛЬНОГО КРОВООБІГУ
Даниленко І.А., Борщ С.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – проф. М.Г. Кононенко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Мета: порівняти ефективність різних методів оперативних втручань при гострому порушенні мезентеріального кровообігу (ГПМК).
Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 110 пацієнтів з ГПМК, що лікувалися в Харківській міській клінічній лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. А. І. Мещанінова з 2006 по 2008 роки. Прооперовано 62 (56,3%) пацієнтів. Порушення артеріального кровообігу діагностовано у 48, венозного - у 14. Внаслідок пізнього звернення за медичною допомогою, важкої супутньої патології, недосконалості діагностичного процесу всі пацієнти оперовані на стадії перитоніту. Діагностично-симптоматичних втручань - 45 з летальністю 94%, з них лапароцентез як єдине втручання - у 2, діагностична серединна лапаротомія - у 33, діагностична лапаротомія за Волковичем-Д'яконовим - у 5, відеолапароскопія - у 5. В усіх 3 осіб, що виписані з одужанням, діагностовано гостру інтестинальну ішемію в стадії компенсації. Радикальні операції - у 17 з летальністю 82%. Серед радикальних втручань окремо стоять найсучасніші - емболектомії з резекціями кишки різної довжини - у 1, резекція нежиттєздатної ділянки без накладання анастомозу з подальшою програмованою релапаротомією - у 1, балонна транслюмінальна ангіопластика - у 1. Нажаль, використання приведених методик не призвело до видужання цих пацієнтів. Тактика "second - look" дозволяє зменшити час втручання на фоні важкого стану та відновити безперервність кишечника в більш сприятливих умовах. Серед 48 (43,7%) пацієнтів, що не були оперовані за різними причинами, летальність склала 95,9% (у 2 пацієнтів діагностовано гостру інтестинальну ішемію в стадії компенсації за допомогою ультразвукового дослідження).
Висновки: надвисока загальна летальність (92,8%) при ГПМК вимагає активної хірургічної тактики, незважаючи на стан пацієнта та стадію хвороби. Наявність субтотального інфаркту тонкої кишки ні в якому разі не є протипоказом для її резекції. Покращення результатів можливе перш за все при своєчасній діагностиці ГПМК.
Опыт лечения рака щитовидной железы
Курочкин А.В., Конаныхин В.И., Хасим Хамед - студ. 5-го курса
Научный руководитель – к.м.н. И.А Винниченко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Материалы. Рак щитовидной железы является наиболее актуальной проблемой среди всех злокачественных новообразований эндокринных органов человека. Современные методы диагностики и лечения позволяют достичь 95-98% 5-ти летней выживаемости пациентов, что является одним из самых высоких показателей среди других злокачественных новообразований человека. Но до сих пор продолжаются дебаты относительно объема первичного оперативного вмешательства, послеоперационного мониторинга пациентов с данной локализацией.
Методы. Проведен анализ диагностики и лечения 56 пациентов с дифференцированным раком щитовидной железы за период 2008-2009г.. У всех пациентов операция дополнялась стандартной центральной диссекцией шеи (удаление предгортанной, паратрахеальной клетчатки). У 52 пациентов произведена экстрафасциальная тиреоидэктомия, у 4-х – субтотальная резекция щитовидной железы, учитывая благоприятные прогностические признаки (возраст до 45 лет, размеры опухоли до 10 мм в диаметре, отсутствие экстракапсулярной инвазии и регионарных метастазов). Наличие метастазов в регионарные шейные лимфатические узлы послужило показанием для проведения фасциально-футлярной эксцизии лиматических узлов у 12 пациентов.
Результаты. В раннем послеоперационном периоде у 4-х пациентов выявлена гипокальциемия, которая купировалась пероральным приемом препаратов кальция. У 3 пациентов отмечались явления пареза голосовых связок. Они полностью купировались в течении месяца после консервативного лечения. Послеоперационной смертности не было.
Выводы. Тиреоидэктомия с центральной лимфодиссекцией наиболее часто осложняется послеоперационной гипокальциемией, транзиторным парезом голосовых связок. Органосохраняющие операции при раке щитовидной железы выполнимы только при соблюдении вышеуказанных критериев.
Реконструктивно-пластические операции при раке полости рта и нижней губы
Курочкин А.В, Конаныхин В.И., Олу Воле, студ. 5-го курса
Научный руководитель – к.м.н. И.А Винниченко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Материалы. Хирургическое лечение орофарингеального рака занимает ведущее место и является наиболее ответственным этапом лечения. Косметические и функциональные нарушения после комбинированных или расширенных вмешательств (искажение лица, нарушение речи, дыхания, актов жевания и глотания) не дают возможности больным не только работать, но часто и вообще находиться в обществе. Основными показателями успешно проведенного лечения являются срок и качество его дальнейшей жизни больного после операции.
Методы. Для пластического закрытия послеоперационных дефектов орофарингеальной области использовались следующие аутотрансплантанты: а) кожно-мышечный лоскут с включением грудино-ключично-сосцевидной мышцы; б) кожно-мышечный лоскут с включением подгиоидных мышц; в) носогубный лоскут. Прооперировано 12 пациентов с первичной пластикой дефектов орофарингеальной зоны.
Результаты. У всех больных достигнут удовлетворительный косметический и эстетический результат. Восстановлена каркасная и барьерная функция. В раннем послеоперационном периоде у 2-х пациентов отмечен частичный краевой некроз кожных лоскутов, эпителизация которых достигнута консервативными методами.
Выводы. Использование кожно-мышечных лоскутов с магистральным сосудистым рисунком позволяет:
- Расширить показания к хирургическому лечению особенно у пациентов, которые раньше считались неоперабельными и некурабельными.
- Сократить сроки пребывания пациентов в стационаре.
- Снизить вероятность некроза тканей и, соответственно, получить хорошие функциональные и косметические результаты
- Повысить абластичность хирургического вмешательства, поскольку расширение границ удаления тканей не обязательно влечет за собой невозможность замещения дефекта.
Оцінка тяжкості травми та стану пацієнтів з множинними пошкодженнями
Коробова С.П.
Науковий кепрівник – д.м.н., проф. М.Г. Кононенко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Технічний прогрес впливає на збільшення кількості та тяжкості травм, летальність при яких сягає 60 %. Першим способом оцінки пошкоджень стала шкала AIS (Abbreviated Injury Score). На її основі була запропонована шкала ISS (Injury Severity Score) та NISS (New Injury Severity Score), які базуються на виділенні трьох найтяжчих пошкоджень. Для визначення патофізіологічних змін та прогнозу хворого використовується шкала RTS (Revised Trauma Score). Об’єднання шкал RTS і ISS створило ТRISS (Trauma Score – Injury Severity Score), яка на сьогоднішній день використовується як міжнародний стандарт.
Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 135 пацієнтів з множинними пошкодженнями органів черевної порожнини. Основний механізм травми – це дорожньо-транспортні пригоди (79 або 58,5%) та падіння з висоти (42 або 31,1%); інші причини – у 14(10,4%). Монотравма живота діагностована у 8(5,9%), політравма – у 127(94,1%).Згідно ISS усі травмовані були розподілені на три групи.
До першої групі (до 25 балів за ISS) включено 32 травмованих, травма яких оцінювалась як середньої важкості. В шоковому стані знаходилось 11(34,4%) хворих, індекс Альговера становив в середньому 0,84, показник за шкалою ком Глазго 9,5±1. За ISS середній бал становив 19,1±3, за NISS – 22,9±5. При прогнозуванні наслідку травми індекс RTS склав 6,1, що відповідає за TRISS 91,8±9% виживання. Померло 6(18,8%) хворих, летальність була зумовлена множинними абдомінальними пошкодженнями.
До другої групи (26-49 балів за ISS) віднесли 92 постраждалих, травма яких розцінювалась як важка. Шоковий стан діагностовано у 67(72,8%), середній індекс Альговера становив 1,15, показник за шкалою ком Глазго – 7,5±2 бали. За ISS та NISS середня кількість балів склала 34,3 ±6 та 36,9 ±7 відповідно. Таким чином, на летальність цієї групи хворих впливає тяжкість не лише абдомінальних, а й екстраабдомінальних пошкоджень. Прогноз щодо виживання становить 5,3 ±1 за RTS, з урахуванням віку – 63,5±27% за TRISS. Померло 65(70,7%).
До третьої групи віднесли 11 травмованих із кількістю балів 50 і більше. Всі пацієнти знаходились у шоковому стані. Середній індекс Альговера становив 1,6, показник за шкалою ком Глазго – 4,2±1 бали. Пошкодження двох органів черевної порожнини діагностовано у 8(7,3%), в середньому по 2,4 на хворого. У пацієнтів третьої групи середній бал за NISS та ISS склав 50,8 ±5, летальність сягає 100%, травмовані мали важкі пошкодження, несумісні з життям, хоча показник RTS в середньому складає 3,7 ±1, а TRISS=18,6%. Коефіцієнти кореляції ISS r=0,9, t=5,56 (р<0,001). Критерій відповідності х2=42,21, р<0,05.
Таким чином, існуючі системи оцінки важкості травми та прогнозування її наслідку дають цілісну картину при сумісному їх використанні при множинних пошкодженнях черевних органів.
Тактика damage control при пошкодженні органів черевної порожнини
Коробова С.П.
Науковий кепрівник – д.м.н., проф. М.Г. Кононенко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Кінець двадцятого та початок двадцять першого століття характеризуються бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, одним із негативних наслідків якого є збільшення травм мирного часу. Неможливість виконання радикальних оперативних втручань при цих травмах пов’язана з критичним станом постраждалого, розвитком коагулопатії, що разом із гіпотермією та ацидозом утворюють зачароване коло. Єдиним можливим лікувальним заходом у таких ситуаціях стають етапні оперативні втручання за методикою „damage control”.
Проведений аналіз лікування 29 пацієнтів з масивними травмами печінки, оперованих за методикою damage control. Таку тактику вважали показаною при декомпенсованому шоці, тяжких екстраабдомінальних пошкодженнях.
Першим етапом було розкриття черевної порожнини зі швидкою ревізією органів і тимчасовим гемостазом. Печінку здавлювали у передньо-задньому напрямку 5-7 марлевими тампонами. Після цього пацієнтам з ізольованим її пошкодженням живіт тимчасово закривали, а при множинних пошкодженнях органів живота коригували інші травми. Пошкоджену селезінку (4 пацієнти) намагалися видалити відразу. При поєднанні із травмами порожнистих органів (2 пацієнти) гемостаз здійснювали накладанням затискача на ніжку. Невеликі рани тонкої кишки зашили відразу у 2 постраждалих. Більш масивні травми тонкої (1 пацієнт) і товстої кишки (5 пацієнтів, у тому числі 2 з пошкодженням селезінки) були тимчасово відмежовані від черевної порожнини. Завершували цей етап операції тимчасовим закриттям черевної порожнини.
На другому етапі – періоді інтенсивної терапії – проводили інфузійну терапію. Після завершення лапаротомії хворого залишали в операційній до стабілізації основних систем гомеостазу і контролю гемостазу. Після відносної стабілізації стану хворого доставляли до відділення інтенсивної терапії.
Третім етапом проводилась остаточна корекція пошкоджених органів. Повторне втручання проведено через 2 години у 12(41,4%) травмованих, через 4 години – у 11(37,9%), через 6 годин – у 6(20,7%), Основний принцип - видалення тампонів, згустків крові і детальна ревізія живота. Великі судини, що кровоточили, прошивали окремими швами. Рани печінки зашивали вузловими кетгутовими швами з тампонуванням великим сальником. Пошкоджену селезінку, маніпуляції на якій не вдалося виконати при першому етапі (спайковий процес, недостатня кваліфікація лікаря), видалили у всіх пацієнтів. Усі шви тонкої кишки, які були накладені під час першого етапу, обов’язково перевірялися на спроможність. Тимчасово ізольовані рани тонкої та товстої кишок ретельно оглядались. Усі підозрілі та некротизовані краї рани висікали і дефект зашивали.
Померло 15(51,7%) хворих. Основною причиною смерті була гостра серцево-судинна недостатність внаслідок декомпенсованого травматичного шоку.
Травмогенез дорожньо-транспортних Ушкоджень
Коробова С.П.
Науковий керівник – д.м.н., проф. М.Г. Кононенко
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
За останні роки прогресивно зростає кількість механічних травм. Це пов’язують з підвищенням темпу життя та випливаючої з цього дорожньо-транспортної травми. Проведений аналіз результатів лікування 171 пацієнтів з пошкодженнями органів черевної порожнини внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП).
Більшість травмованих (76 або 44,6%) були водії транспортних засобів. Середні строки госпіталізації склали 0,65 год. Монотравма живота була діагностована у 2(2,6%), поєднана – у 74(97,4%) пацієнтів. Травма двох ділянок тіла виявлена у 26(34,2%), переважно за рахунок поєднання із скелетною травмою (12 або 15,8%). Краніо-торакальна поєднана травма – у 9(11,8%), краніо-скелетна – у 10(13,2%); краніо-торако-скелетна – у 24(31,6%). Травму одного органа черевної порожнини діагностували у 32(42,1%) травмованих. Серед множинних пошкоджень травма лише паренхіматозних органів виявлена у 12(7,9%), порожнистих – у 9(10,5%), поєднання травми порожнистих та паренхіматозних органів – у 23(15,8%). Найбільш часто травмувались селезінка – у 36(47%), печінка – у 26(34,2%) та тонка кишка – у 30(39,5%). Середній показник травмованих водіїв за шкалою ISS становив 31,9±9 балів, за RTS — 6,03. Померло 43(56%) хворих.
Серед пасажирів (38 або 22,0%) середні терміни доставки до лікарні – 1,1 год. Монотравма живота діагностована у 5(13,9%). Пошкодження двох ділянок тіла виявлено у 10(27,8%), трьох – у 19(52,8%). Травма одного органу черевної порожнини діагностована у 21(55,3%) травмованих. Множинні пошкодження паренхіматозних органів – у 3(7,9%), поєднання травми порожнистих та паренхіматозних органів – у 14(36,8%). Частіше пошкоджувались печінка — у 20(52,6%) та тонка кишка — у 7(18,4%). Середній показник за шкалою ISS становив 28,6±10 балів, за шкалою RTS — 6,08. Загинуло 9(24%) хворих.
Серед 57 (33,4%) пішоходів середні терміни шпиталізації – 1,0 год. Діагностовано лише поєднані пошкодження живота: травма двох ділянок тіла – у 17(29,8%), в основному, за рахунок краніо-абдомінальної травми (10 або 17,5%); трьох частин тіла – у 23(40,3%), переважно (14 або 24,6%) з краніо-торакальною травмою; чотирьох ділянок тіла – у 17(29,8%). Травму одного органа живота діагностували у 31(54,4%), множинні пошкодження – у 26(45,6%): паренхіматозні органи – у 6(10,5%), порожнисті – у 8(10,5%), поєднання порожнистих та паренхіматозних органів – у 12(14,0%). Частіше травмувалась селезінка — у 31(54,4%) та тонка кишка — у 19(33,3%). Середній показник за ISS становив 32,9±8 балів, за RTS — 6,10. Померло 36(63%).
Виявляється прямий сильний вплив кількості балів за шкалою ISS на показники летальності (r=0,9; х2=509,7; t>3, р<0,05). Водії транспортних засобів померли переважно від пошкодження живота та ЧМТ (по 14 або 32,6%), пасажири – також від травми живота (5 або 55,6%), а серед пішоходів домінуючою травмою була ЧМТ – у 21(58,3%).