Програма конференції «Актуальні питання клінічної медицини» програма конференції «Мікроелементози в клінічній медицині» програма конференції «Actual problems of fundamental and clinical medicine (in english)»
| Вид материала | Документы |
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- Програма п’ятої міжфакультетської студентської наукової конференції " актуальні проблеми, 95.02kb.
- Програма конференції передбачає: пленарні засідання, роботу в секціях, а також майстер-класи., 21.94kb.
- Програма ІІ міжнародної науково-практичної інтернет-конференції Аграрна наука ХХІ століття, 297.6kb.
- Програма Житомир 2011 Зміст План заходів щодо відзначення Днів науки у 2011 році, 2359.69kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Програма третьої всеукраїнської наукової конференції студентів та молодих вчених актуальні, 146.71kb.
- Міністерство освіти І науки України Донецький державний університет управління Кафедра, 1256.36kb.
Гиріна О.М., Сінчук А.І., Кривець В.О., Сірик В.О., Рудіченко В.М.
Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця
Дисфагія становить в роботі лікаря загальної практики-сімейної медицини симптом, який повинен сприйматися уважно через можливість бути симптомом тривоги, а подеколи стояти в поширеному диференціальному ряду, наприклад, з кардіологічними проблемами, а тому заслуговує на додаткові дослідження, в тому числі інструментально-лабораторні, якщо причина не є очевидною, така як гострий тонзиліт.
З метою ґрунтовного тематичного розроблення навчального заняття за темою «Дисфагія» при підготовці на додипломному етапі лікарів загальної практики-сімейної медицини, а також для забезпечення наступності з післядипломною підготовкою інтернів проведено аналіз та узагальнення літературних джерел за останні 3-5 років. В результаті виявлено, що тематичне розроблення заняття доречно базувати на етіологічних причинах патологічного стану, а саме: обумовлені гострим початком (дія чужорідного тіла, вплив харчового комку, грибкова інфекція стравоходу, гостре виразкування внаслідок дії медикаментозних препаратів, інтрамуральна гематома, променева терапія середостіння), фарингеальні причини (тонзиліт, м’язова дистрофія, міастенія, поліміозит та дерматоміозит, травма стовбура головного мозку, хвороба Паркінсона, хвороба моторних нейронів, множинний склероз, тріщини слизової, карцинома глотки та гортані, фарингеальні кармани), стриктурні ураження стравоходу (пептична виразка та ерозивний езофагіт, каустична стриктура, карцинома, т.зв.кільця Шацького), розлади рухливості стравоходу (ахалазія, дифузний спазм, склеродерма), зовнішні причини (карцинома бронху, ретростернальний зоб, ураження дуги аорти, мітральний стеноз з гігантським лівим передсердям). З власного клінічного досвіду ми пересвідчились, що в певної категорії хворих з обтяженим соціально-побутовим анамнезом причина дисфагії у демонстративному вигляді фарингеально-езофагеального кандидозу може потребувати розгорнутого дослідження на ВІЛ-інфікування, про що має пам’ятати лікар первинного контакту. Поміж названих причин стриктурні ураження глотки та стравоходу можуть становити диференціально-діагностичну проблему. Констрикція в ділянці глотки найчастіше надає відчуття прилиплої в момент ковтання їжі, що часто супроводжується одночасним поверненням їжі в рот. По мірі погіршення констрикції рідини мають втягуватися хворим, а не ковтатися «залпом». За даними літератури виявлено, що такий тип дисфагії є рідкісним та є симптомом тривоги, який сигналізує про карциному нижче глотки і цервікального стравоходу та, можливо, про так зв.доброякісні слизові мембрани. Зазвичай злоякісні ураження мають коротку прогресуючу історію хвороби протягом декількох місяців, в той час як доброякісні ураження дають інтермітуючі симптоми стриктури глотки на протязі тривалого часу. Доброякісні та злоякісні стриктури стравоходу становлять найбільш часті причини дисфагії. Зроблені висновки, що доброякісна пептична стриктура поблизу або безпосередньо в регіоні гастро-езофагеального сполучення є найбільш поширеною причиною, а типовий пацієнт середнього або похилого віку, часто жінка.
ПОШИРЕННЯ ТЕМАТИЧНОГО РОЗРОБЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ «ДИСФАГІЯ» ПРИ ПІДГОТОВЦІ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Рудіченко В.М.
Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця
Доброякісні та злоякісні стриктури стравоходу становлять найбільш часті причини дисфагії – стану, з яким найчастіший первинний та триваючий контакт належить лікарям загальної практики-сімейної медицини.
З метою поширення тематичного розроблення навчального заняття за темою «Дисфагія»при підготовці на додипломному етапі лікарів загальної практики-сімейної медицини та оптимізації різних видів контролю набуття знань проведено аналіз та узагальнення літературних джерел за останні 3-5 років. В результаті роботи виявлено, що етіологічні причини дисфагії можуть обумовлювати методичні розділи навчального заняття, а також слугувати методичною базою формулювання запитань очного та комп’ютеризованого тест-контролю, де значна увага має приділятися доброякісній пептичній стриктурі стравоходу. Остання є найбільш поширеною причиною дисфагії та характеризується історією довго триваючого гастро-езофагеального рефлюксу. Однак було з’ясовано, що деякі пацієнти виявляють історію хворобливої дисфагії, але при грунтовному дослідженні не мають ознак стриктури. Ковтання корозивних речовин випадково або при спробі нанести собі шкоду може призводити до езофагеальної стриктури. Гастро-езофагеальний рефлюкс в якості результата порушення рухливості стравоходу внаслідок системного склерозу може також маніфестувати пептичною стриктурою. Друга найбільш поширена причина езофагеальної дисфагії – це злоякісні стриктури. При обидвох пацієнт скаржиться на відчуття їжі, що прилипла декілька секунд після ковтання та локалізує точку прилипання поміж глоткою та епігастральною ділянкою, що є менш корисним признаком, поступаючись часовому інтервалу дисфагії після ковтання для локалізації місця стриктури. Попервах дисфагія відбувається для твердих, особливо об’ємних матеріалів, таких як м’ясо та сухий хліб. Дисфагія стосовно рідин відбувається при звуженні просвіту стравоходу фактично до голкової шпарини. Наведені ознаки допомагають опануванню майбутніми лікарями первинної ланки відмінностей механічної обструкції від розладів рухливості. Доброякісні ураження є зазвичай більш повільними в розвитку з нечіткими інтермітуючими проявами до року перед розгорнутою маніфестацією. Езофагіт буде найчастіше викликати біль після споживання гарячих напоїв або алкоголю. Зроблені висновки, що доброякісні ураження стравоходу зазвичай не пов’язані з втратою ваги, оскільки пацієнти можуть підтримувати споживання калорій нетвердою їжею. Злоякісні ураження зазвичай демонструють історію розвитку скоріше на протязі тижнів, ніж місяців, а симптоми є швидко прогресуючими та пов’язані з втратою ваги.
СЕКЦІЯ ОРТОПЕДІЇ, ТРАВМАТОЛОГІЇ, НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ, УРОЛОГІЇ, РЕАНІМАТОЛОГІЇ, ОФТАЛЬМОЛОГІЇ, ОТОРИНОЛАРИНОГОЛОГІЇ
АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ
Малик Н.Є.
Науковий керівник – д.м.н., проф. П.М. Скрипніков
Вищий державний навчальний заклад України “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава,
кафедра післядипломної освіти лікарів-стоматологів
Хронічний генералізований пародонтит – це захворювання, яке на сьогодні залишається однією з важливих причин втрати зубів, не дивлячись на численні здобутки у вивченні патогенезу захворювання та різноманітних підходів до лікування. Вивчення етіопатогенезу та питань підвищення ефективності лікування і профілактики захворювань пародонта є однією з актуальних проблем сучасної стоматології. Більшість дослідників вважають хронічний генералізований пародонтит поліетіологічним захворюванням. Починає домінувати позиція, що основним етіологічним фактором є інфекція, що в комплексі з іншими порушеннями створює передумови для мікробної інвазії в ділянці зубо-ясеневого прикріплення. Однією з провідних систем опірності організму проти мікробних агентів є імунна система та її фактори місцевої резистентності, які у визначені періоди можуть відігравати саногенетичну або патогенетичну роль. Отже, актуальною є розробка методу комплексної терапії з урахуванням мікробних асоціацій та змін показників імунітету у цих хворих.
Проведено комплексне клінічне вивчення 60 хворих на хронічний генералізований пародонтит віком від 25 до 50 років. Поряд з загальноприйнятими методами клінічної верифікації захворювання проводилося визначення наявності основних пародонтопатогенних мікроорганізмів методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), а також імунологічних показників методом проточної цитофлюориметрії з визначенням субпопуляцій клітин, що експресують CD3, CD4, CD8, CD20 та CD56. Хворі отримували комбінацію антимікробних засобів ципрофлоксацину та орнідазолу з урахуванням емпіричної чутливості пародонтопатогенів.
В результаті проведених досліджень отримано дані про розповсюдженість основних пародонтопатогенів у хворих відповідно до ступеня тяжкості захворювання та проведено спіставлення кількісного та якісного складу мікрофлори з кількістю основних субпопуляцій лімфоцитів в капілярній крові ясен. Розроблено патогенетично обгрунтований спосіб лікування хронічного генералізованого пародонтиту з включенням в схему похідних орнідазола, що має також імуномодулюючу дію. Це дало змогу здійснити принцип індивідуального підходу до хворих, підвищити ефективність лікування, зменшити кількість ускладнень.
КЛІНІКО-РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИБОРУ МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ ВНУТРІШНЬОКОРЕНЕВОЇ РЕЗОРБЦІЇ
Білоус С.В.
Науковий керівник – д.м.н., проф. П.М. Скрипніков
Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава,
кафедра післядипломної освіти лікарів стоматологів
Серед ендодонтичної патології виділяється група дефектів, до якої входить внутрішньокоренева резорбція. У літературі вона також відома як внутрішньоканальна киста, внутрішня резорбція. Цей дефект може бути різних розмірів, сполучатися з періодонтом або перебувати тільки в межах кореневого каналу, кореня. Він локалізується як у коронковій частині зуба, так і в кореневій частині зуба. Резорбція розрізняється за формою, у вигляді лакун (лакунарна) і пазух (пазушна).
Клінічні її прояви різноманітні. Можливий безсимптомний перебіг процесу, у такому випадку дефект визначається при обстеженні із приводу некрозу пульпи, хронічних форм пульпіту, у ряді випадків після обтурації кореневого каналу. При наявності сполучення з періодонтом найчастіше відзначаються ниючі болі при накущуванні, іноді виникають абсцеси, порушується функція зуба. Ряд клінічних симптомів може відповідати клініці хронічних пульпітів, хронічних періодонтитів, абсцедування тканин пародонту. На рентгенологічних знімках, більш інформативних контактних, визначається втрата тканини дентину, цементу. Пульпова камера або кореневий канал у зоні ураження мають ділянку розширення, а в зоні локалізації резорбції кореневий канал не простежується. В ділянці сполучення з періодонтом, як правило, відзначається деструкція кісткової тканини.
Отримана інформація, заснована на клінічних, рентгенологічних даних, дозволяє скласти план лікування з урахуванням етіологічних факторів, локалізації резорбції, її обсягу, сполучення з періодонтом, поєднанням із зовнішньою резорбцією, визначити тип інструмента для препарування, лікарські засоби для іригації,обрати систему для обтурації кореневого каналу. Лікування ефективне із застосуванням матеріалу Триоксидент, Прорут МТА.
ЕФЕКТИВНІСТЬ І ПЕРЕВАГИ ТУРП В ЛІКУВАННІ ДГПЗ НАД ВІДКРИТОЮ АДЕНОМЕКТОМІЄЮ
Волохова Т.Ю., студ.5-го курсу
Науковий керівник – доц. В.В. Сікора
СумДУ, кафедра травматології, ортопедії та невідкладних станів
Актуальність теми. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) продовжує залишатися однією з основних проблем сучасної урології. Перш за все,це пов'язано з високою поширеністю даного захворювання. Актуальність ДГПЗ обумовлена тим, що це захворювання є найчастішим у чоловіків літнього віку. До недавно найбільше широко використовувався термін “аденома передміхурової залози", однак сьогодні більшість фахівців світу дотримується визначення ДГПЗ, що найбільш повно підкреслює морфогенетичну природу захворювання. В більшості країн світу відмічається зростання захворюваності на ДГПЗ. Практично кожен другий чоловік віком понад 50 років в тій чи іншій мірі має проблеми викликані цим захворюванням. Ці проблеми насамперед стосуються розладів сечовипускання.
Матеріали і методи дослідження. Золотим стандартом в лікуванні ДГПЗ признана трансуретральна резекція простати (ТУРП) для хворих з об'ємом залози меншим 30 мл та без середньої долі, трансуретральна резекція простати (ТУРП) - у випадках з відповідним розміром 30-80 мл та відкрита аденомектомія - у хворих з об'ємом ПЗ понад 80 мл.
Під нашим спостереженням знаходилось 136 осіб з діагнозом ДГПЗ, з них 52 пацієнти віком до 50 років (38,23 %), 61 пацієнт віком від 50 до 60 років (44,85 %) і 23 пацієнти від 60до 70 років (16,92 %). На протязі 10 місяців починаючи від 1 січня 2009 року до 1 листопада 2009 року в урологічному відділенні ЦМЛ №1 було проведено 69 (50,73 %) оперативних втручань з приводу ДГПЗ, з них 35 (50,72 %) ТУРП, і 34 (49,28 %) відкрита аденомектомія, 67 (49,27 %) проходили курс медикаментозного лікування.
Результати дослідження та їх обговорення. За даними наших досліджень, ТУРП дуже ефективно ліквідує симптоматику і покращує сечовипускання на 91,43 % всіх оперативних втручань, тоді як при відкритій аденомектомії ліквідовується симптоматика і покращується сечовипускання лише у 53,97 % прооперованих.
Висновок. Таким чином, використання ТУРП є доцільним і необхідним методом в лікуванні ДГПЗ. Доведено ефективність і переваги використання ТУРП над відкритою аденомектомією.
Складено таблицю спостереження пацієнтів на протязі наступного року.
Проведено порівняльний аналіз післяопераційних ускладнень.
Фізичні методи в системі комплексної реабілітації хворих на коксартроз
Шищук Д.В., Щербак І.Б., Дитко В.В., студ. 5-го курсу
Наукові керівники - к.м.н., доц. В.Д. Шищук, к.м.н., доц. Б.І. Щербак
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Хворі на коксартроз складають понад 30 – 35% серед усіх пацієнтів ортопедичного профілю, а показники інвалідизації при коксартрозі у три рази перевищують аналогічні при патології колінного суглоба і у сім разів – гомілковостопного суглоба. Велика розповсюдженість захворювання, часта тимчасова, а іноді і стійка втрата працездатності визначають медичне та соціальне значення реабілітації цієї категорії хворих.
Під нашим спостереженням знаходилось 12 хворих на деформуючий остеоартроз з переважним ураженням кульшових суглобів,
Всі хворі отримали повноцінне реабілітаційне лікування з урахуванням ступеню важкості захворювання, сили больового синдрому, наявності супутніх уражень, суб’єктивних відчуттів і індивідуальних побажань. Основними реабілітаційними заходами, які застосовували при реабілітації хворих, були: медикаментозне лікування, кінезотерапія, фізіотерапія, рефлексотерапія і психологічна корекція. Медикаментозне лікування (нестероїдні протизапальні засоби, анальгетики і анестетики, вітаміни) хворі отримували у звичайному дозуванні.
У процесі кінезотерапії використовували такі види і форми занять, як лікувальна гімнастика - індивідуальна, групова (вправи на згинання-розгинання, вправи з м’ячем, тощо), ізометрична (згинання-приведення, розгинання-відведення з ізотонічним опором, місток з опором, тощо), ідеомоторна, тренажерна (блокова механотерапія), резистивна, пасивна, дихальна, загальнозміцнююча гімнастика, заняття у басейні. Застосовували методики мобілізації кульшового суглоба і постізометричної релаксації навколосуглобових м’язів, корекцію ходьби, а також класичний масаж з елементами рефлексотерапії.
Клініко-функціональну оцінку стану опорно-рухового апарату проводили до початку та наприкінці реабілітації.
У більшості хворих після закінчення реабілітації клінічно спостерігалось покращення функцій локомоторного апарату: зменшились прояви контрактур, збільшився об’єм рухів. Так, результати досліджень за функціональними тестами Лі та Річі виявили позитивну динаміку функціонального стану суглобів і, як наслідок, можливості виконувати ті чи інші рухи у більшому обсязі – на 57,1% та 50,0% відповідно.
Після проведення реабілітації у всіх хворих достовірно підвищилась амплітуда відведення стегна та амплітуда згинання кульшових суглобів. Збільшилась зовнішня і внутрішня ротація у суглобах з обмеженою рухливістю і нормалізувалася у суглобах з підвищеною рухливістю. В середньому амплітуда рухів у кульшових суглобах збільшилась на 29,7%.
У більшості хворих нівелювалася різниця функціональної довжини кінцівок, при цьому покращилось функціональне положення тазу і хребта.
Час подолання стандартного прольоту сходів після курсу реабілітації скоротився на 2,5%, що свідчить хоча і про незначну, але позитивну динаміку.
У більшості хворих спостерігали покращення гемодинаміки нижніх кінцівок.
Вивчення ефективності реабілітації з використанням інтегрованої бальної оцінки, яка враховувала динаміку всіх досліджених показників, встановило, що після курсу реабілітації значне покращення і покращення спостерігалося у 83,3%, без змін залишилися 16,7% хворих, негативних змін не спостерігалося у жодного пацієнта.
Дослідженнями віддалених результатів було встановлено, що досягнутий ефект застосування реабілітаційної програми у 66,7% хворих зберігався протягом 3-6 місяців, через 5-6 місяців – лише у 41,7% хворих. 75% хворих відмовились або зменшили більш ніж на 50% прийом нестероїдних протизапальних препаратів.
Отримані дані вказують на необхідність проведення повторних курсів реабілітації приблизно 1 раз у півріччя. Бажаним є проходження комплексної реабілітації в умовах курорту 1 раз на рік.
Дослідження показало, що розроблені комплекси надають суттєвого позитивного впливу на клінічну симптоматику всіх проявів захворювання.
Було встановлено, що запропонована програма реабілітації може бути впроваджена хворим різного, у тому числі похилого, віку (що особливо актуальне з урахуванням вікової специфіки хвороби), з різним клінічним перебігом захворювання, а також при супутніх захворюваннях з боку внутрішніх органів.
Кінезотерапевтичні заходи, особливо ті, які застосовані своєчасно і адекватні (за навантаженням) станові пацієнта, покращують функціональні можливості суглобів, тренують послаблені м’язи, створюючи м’язовий «корсет». Таким чином, програма реабілітації є достатньо ефективним методом лікування, який позитивно впливає на функціональний стан і якість життя хворих, що проявляється покращенням здатності до самообслуговування, розширенням можливостей в щоденній і трудовій діяльності, покращенні самопочуття, нормалізації сну. В результаті лікування хворі стають соціально спроможними і більш адаптованими до життя, перестають залежати від допомоги інших людей.
Фізична реабілітація при ураженнях м’яких тканин і суглобів нижньої кінцівки
Щербак І.Б., Топчієва І.І., студ. 4-го курсу
Наукові керівники - к.м.н., доц. В.Д. Шищук, к.м.н., доц. Б.І. Щербак
СумДУ, кафедра ортопедії, травматології та невідкладних станів
Протягом багатьох років розробляються адекватні методи реабілітації хворих з тими чи іншими ураженнями нижньої кінцівки. Не зважаючи на існуючий досвід у застосуванні нових технологій, у ряді випадків функціональні результати бувають незадовільними. Це пов’язано з багатьма причинами. Серед них – недоліки реабілітації у пізні строки, коли пацієнт звичайно займається лікуванням самостійно (поза стінами реабілітаційного закладу). Між тим, завдяки тільки активній лікувальній гімнастиці деяким хворим з ураженнями зв’язувального апарату, наприклад, колінного суглоба вдається досягти позитивних результатів без хірургічного втручання. Практика вказує на те, що всі пацієнти з ураженням зв’язувального апарату, не залежно від того, ускладнені вони чи ні, потребують реабілітації.
У нашому дослідженні передбачалось вивчення впливу таких форм і методів фізичної реабілітації, як лікувальна гімнастика, кінезотерапія, масаж, фізіотерапія, рефлексотерапія, акупунктура, лікування положенням, механотерапія, корекція ходьби, тренажери, елементи спорта у процесі відновлювального лікування хворих з різними ураженнями нижньої кінцівки.
Безпосередньо програма реабілітації складалася з декількох етапів:
- усунення больового синдрому (щадний режим, холод на ділянку суглоба, медикаментозна терапія, фізіотерапія);
- усунення явищ синовіїту і параартикулярного набряку (щадний режим на ділянку суглоба і холод, кріотерапія, фізіотерапія);
- відновлення амплітуди рухів (укладки, парафіно-озокеритотерапія, лікувальна фізична культура, гідрокінезотерапія, масаж, механотерапія, фізіотерапія);
- укріплення м’язів (пасивно-активні вправи, ізометричні вправи, вправи з опором і навантаженням, гідрокінезотерапія, масаж, механотерапія, активне укріплення окремих ослаблених груп м’язів, усунення патологічного зміщення гомілки, фізіотерапія, тренажери);
- відновлення локомоцій і опороздатності (регулярність і послідовність виконання фізичних вправ, гідрокінезотерапія, тренажери, фізіотерапія, масаж).
Для швидкого і якісного відновлення функції уражених суглобів нами були розроблений і впроваджений комплекс заходів, націлений на підтримку і досягнення компенсації, який склали консервативні методи, що сприяли усуненню ускладнень, як можливих, так і тих, що вже виникли.
За сумарними результатами дослідження, підвищення якості життя було виявлено у 93,3% пацієнтів, погіршення не спостерігалося у жодного, без динаміки у 6,7%.
Максимальні величини приросту показників окружності стегна після реабілітації (через 2-3 місяці) дорівнювали 1,9 см, а через 6-7 місяців – 2,4 см.
Динаміка показників гоніометрії свідчила про збільшення куту згинання колінного суглоба. В психологічному статусі зареєстроване підвищення активності, енергійності, впевненості у собі, рівноваги, зменшення соматичних скарг, підвищення настрою.
Таким чином, завдяки програмі реабілітаційного лікування вдалося запобігти ряду ускладнень, які досить часто виникають в наслідок травматичних уражень нижньої кінцівки, особливо при травмах сумково-зв’язувального апарату колінного суглоба, а також компенсувати функціональний стан хворих.