Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад, 320.92kb.
- Охоплює зміст робочої програми дисципліни „ Економ ічна інформатика за 1 модулем: Дайте, 324.1kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Соціальна екологія" на 2007-2008 навчальний, 137.03kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Наземні екосистеми та методи біомоніторингу", 124.64kb.
- Доцент Пилипів В. В. Орієнтовний перелік питань до підсумкового контролю з дисципліни, 67.25kb.
- Методичні рекомендації щодо укладання робочої програми та регламенту, 617.25kb.
- Истики, робочої програми навчальної дисципліни "Конфліктологія" підготовки спеціаліста, 221.33kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " політична економія" для підготовки фахівців, 1482.49kb.
- Характеристики, робочої програми навчальної дисципліни "Інноваційний менеджмент" підготовки, 308.39kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Комерційна діяльність посередницьких підприємств, 1397.74kb.
Зняття судимості можливе: після відбуття особою покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; якщо особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення; після закінчення не менш як половина строку погашення судимості, зазначеного у ст 89КК. Порядок зняття судимості встановлюється КПК У.
Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.
Дострокове зняття судимості не застосовується до: 1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до 2р. замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк; 2) звільнення від відбування покарання з випробуванням: за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направляються для відбування призначеного покарання; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7р.; 3) звільнених від покарання: у вигляді позбавлення волі або обмеження волі у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; унаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи у суді не можна вважати сусп. небезпечними; 4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі – судимість з них може бути знята достроково; 5) звільнених від відбування покарання: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3р.; за хворобою .
Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом.
Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного х них окремо.
Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду. Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення всіх її правових наслідків як крим. – правового характеру, так і загальноправових.
Особлива частина
- Система Особливої частини кримінального права та Кримінального Кодексу України.
Кримінальне право складається із двох органічно пов’язаних між собою частин – Загальної та Особливої. У ЗЧ зібрані принципові відправні положення: підстава крим. відповід., поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від крим. відповід. та покарання. В ОЧ формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.
Норми ЗЧ І ОЧ крим. права як певні підсистеми ККУ перебувають у тісній і нерозривній єдності. Єдність ЗЧ і ОЧ КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому результаті, ефективність їх застосування.
ОЧ КК – це система норм, що встановлюють, які саме конкретні сусп. небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Тільки діяння, передбачене відповідною статтею ОЧ КК, може вважатися злочином. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування крим. закону за аналогією цілком виключається. Суд зобов’язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповід. за цей злочин.
Значення ОЧ полягає в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації сусп. небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в ОЧ законодавство диференціює крим. відповід. за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня сусп. небезпеки. Загально превентивна функція норм ОЧ також полягає у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню.
ОЧ КК побудована за родовими об’єктами злочинів. Родовий об’єкт – це певна групи сусп. відносин, що відрізняються за своєю однорідністю (єдністю). Цій групі сусп. відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини. Найменування відповідних розділів прямо вказують на цей об’єкт (злочин проти основ національної безпеки У., злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту…).
Всі норми ОЧ за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз’яснювальні та заохочувальні. Заборонні (більшість) норми, що забороняють певні вчинки людей під загрозою застосування особливого виду державного примусу – крим. покарання. Заборонні норми за своєю структурою поділяються на диспозиції та санкції. Роз’яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від крим. відповід. з урахуванням її посткримінальної поведінки. Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою сусп. небезпеки.
- Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.
Злочин проти основ нац. безпеки У. є найбільш небезпечними посяганнями на сусп. відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Родовим об’єктом злочинів є сусп. відносини з охорони основ нац. безпеки У: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканості, обороноздатності.
Родовим об’єктом злочинів є сусп. відносини з охорони основ нац. безпеки У.: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканості, обороноздатності, тобто сусп. відносини, що забезпечують саме існування У. як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.
З об’єктивної сторони злочини проти основ нац. безпеки У. здійснюються шляхом активної поведінки – дії, вони вважаються закінченими з моменту здійснення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам нац. Безпеки У.
Висока небезпеки цих злочинів виражається і в їх суб’єктивних ознаках: всі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам нац. безпеки У.
Злочини проти основ нац. безпеки У. – це передбачені крим. законом умисні сусп. небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканість У. до їх числа відносяться дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканість У.; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію; шпигунство.
- Юридичний склад злочину: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади ( ст. 109 )
(По цьому питанню та в подальшому, коли вказується назва статті ККУ необхідно проаналізувати юридичний склад злочину)
Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади. Об’єкт злочину – сусп. відносини, що забезпечують внутрішню безпеку У., захист конституційного ладу і державної влади в країні. Конституційний лад – це устрій держави і суспільства, а також їх інститутів відповідно до конституційно – правових норм. Нормальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних інтересів. Об’єктивна сторона виражається в 4 формах: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; змова про вчинення таких дій; публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Злочини вважаються закінченими у разі здійснення будь – якої дії з метою зміни чи повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади. Суб’єктивна сторона – прямий умисел з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або з метою захоплення державної влади. Суб’єкт злочину – будь – яка особа, що досягла 16р. кваліфікуючими ознаками діянь є: 1) вчинення їх особою, що є представником влади, тобто особою, яка перебуває на службі в органах державної влади та наділена владними повноваженнями; 2) вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин; 3) вчинення їх організованою групою, тобто трьома або більше особами, які попередньо організувалися у стійке об’єднання для вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або на захоплення державної влади, або для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій; 4) здійснення їх з використанням засобів масової інформації.
- Державна зрада ( ст. 111 )
Державна зрада. Об’єкт – зовнішня безпека У., її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека. З об’єктивної сторони державна зрада може виражатися лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказаний в КК. Це: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту; шпигунство – це передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою Фомою державної зради; надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти У. Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці У. і бажає їх здійснити. Мотиви можуть бути різними, але на кваліфікацію це не впливає. Суб’єкт - громадянин У., який досяг 16р., співучасниками цього злочину можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства.
- Посягання на життя державного чи громадянського діяча ( ст. 112)
Посягання на життя державного чи громадського діяча. Об’єкт – відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади, а також політичних партій. Обов’язковим додатковим об’єктом виступає життя людини – державного чи громадського діяча. Об’єктивна сторона полягає в посяганні (розуміється вбивство або замах на вбивство) на життя державного чи громадського діяча чи керівника політичних партій. Відповідальність настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб. Для застосування ст. 112 слід обов’язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв’язку з державною або громадською діяльністю потерпілих. Закінчений цей злочин визнається з моменту вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство. Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: ПУ, Голова ВРУ, народний депутат У., П.-м. У., член КМУ, Голова чи суддя КСУ. або ВСУ, або вищих спеціалізованих судів У., Генеральний прокурор У., Уповноважений ВРУ з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова НБУ, керівник політичної партії. Суб’єктивна сторона – прямий умисел, обов’язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпілий є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання. Суб’єкт – будь – яка особа, що досягла 14р.
- Шпигунство ( ст. 114 )
Шпигунство. Об’єктом є зовнішня безпека У. З об’єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в ЗУ «Про державну таємницю». Шпигунство може виражатися у двох формах: 1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання таких відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам. Для відповідальності за цією статтею важливо встановити, що відомості , які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам. Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних відомостей або з моменту їх передачі. Суб’єктивна сторона – прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають. Суб’єкт – іноземець або особа без громадянства, які досягли 16р. Громадянин У. за шпигунство несе відповідальність як за державну зраду. Ч. 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від крим. відповід. за шпигунство за наявності трьох умов: особа припинила свою діяльність, передбачену ч.1 ст. 114; добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам У.
- Загальна характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи.
Життя людини є найвищою соціальною цінністю. Кожна людини має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини поти життя становлять велику сусп. небезпеку.
Вбивство – умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині – це позбавлення її життя. Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя вважають початок фізіологічних пологів, а кінцевим моментом є біологічна смерть. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається. З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку –смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого. З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як за умислом, так і через необережність. Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети. Суб’єкт вбивства – будь – яка особа, яка досягла 14р. за вбивства, передбачені ст .115-117, і 16р. – за вбивства за ст. 118 і 119.
Види вбивств. За суб’єктивною стороною розрізняють умисні вбивства і вбивства через необережність. У свою чергу умисні вбивства розрізняють за степенем своєї сусп. небезпеки на три види: просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство і вчинене за пом’якшуючих обставин – привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки вразі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин.
- Умисне вбивство ( ст. 115)
Види вбивств. За суб’єктивною стороною розрізняють умисні вбивства і вбивства через необережність. У свою чергу умисні вбивства розрізняють за степенем своєї сусп. небезпеки на три види: просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство і вчинене за пом’якшуючих обставин – привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки вразі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин.
Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (просте вбивство) (ч.1 ст. 115)– має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивства, передбачені ч.2 ст. 115, ст. 116-118. За ч.1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, не ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття та ін. Покарання – позбавлення волі 7-15р.
Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) (ч.2 ст. 115). Обтяжуючі обставини перераховані в п. 1-13 ч.2 ст. 115. (умисне вбивство (у.в.) двох або більше осіб; у.в. малолітньої дитини або жінки, яка завідомо перебувала у стані вагітності; у.в. заручника; у.в., вчинене з особливою жорстокістю; у.в., вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; у.в. з корисливих мотивів; у.в. з хуліганських мотивів; у.в. особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового чи громадського обов’язку; у.в., вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; у.в. поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; у.в., вчинене на замовлення; у.в., вчинене за попередньою змовою групою осіб; у.в., вчинене повторно) Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин. Умисне вбивство карається позбавленням волі на строк 10-15р. або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому ст. 115.
Умисне вбивство з пом’якшуючих обставин: у.в., вчинене в стані сильного душевного хвилювання; у.в. матір’ю своєї новонародженої дитини; у.в. при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
- Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони ( ст. 118).
Заподіяння смерті нападаючому при захисті від сусп. небезпечного посягання виключає крим. відповід., якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповід., але пом’якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і особа, яка затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного сусп. небезпечним посяганням, не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи вчиненого затримання злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У цьому випадку відповід. за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затримання злочинця виключається. З суб’єктивної сторони злочин, який розглядається, може бути вчинений тільки умисно.
Покарання – виправні роботи на строк до 2р. або обмеження волі на строк до 3р., або позбавлення волі на строк до 2р.
- Вбивство через необережність ( ст. 119)
Може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.
Для застосування ст. 119 необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку – смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необережним, так і умисним.
У ч.2 ст. 119 встановлена відповід. за необережне вбивство двох або більше осіб.
Покарання за злочин: за ч.1 ст. 119 – обмеження волі на строк 3-5р. або позбавлення волі на той самий строк; за ч.2 ст 119 – позбавлення волі на строк 5-8р.
- Умисне тяжке тілесне пошкодження ( ст. 121 ).
До злочинів проти здоров’я відносяться: різні види тілесних пошкоджень, побої і мордування, катування, спеціальні види тілесних пошкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, зараження венеричною хворобою.
Тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини. Об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. З об’єктивної сторони тілесне ушкодження може біти заподіяне дією або бездіяльністю винного. Суб’єктивна сторона може виражатися в умисній і необережній вині. Суб’єктом, відповідно до ст. 121 і 122 – особа, яка досягла 14р.. за інші тілесні ушкодження – з 16р.
Умисне тілесне ушкодження – умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь – якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне відповідальність за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.
Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, слід ретельно дослідити всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного. Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство.
Умисне поранення життєво важливих органів внаслідок якого настала смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікують як умисне вбивство, а не як нанесення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть. Оскільки ч. 2 ст. 121 передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодження, що спричинила смерть, неможлива.
Покарання: за ч.1 ст. 121 – позбавлення волі на строк 5-8р., за ч.2 ст. 121 – позбавлення волі на строк 7-19р.