Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад, 320.92kb.
- Охоплює зміст робочої програми дисципліни „ Економ ічна інформатика за 1 модулем: Дайте, 324.1kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Соціальна екологія" на 2007-2008 навчальний, 137.03kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Наземні екосистеми та методи біомоніторингу", 124.64kb.
- Доцент Пилипів В. В. Орієнтовний перелік питань до підсумкового контролю з дисципліни, 67.25kb.
- Методичні рекомендації щодо укладання робочої програми та регламенту, 617.25kb.
- Истики, робочої програми навчальної дисципліни "Конфліктологія" підготовки спеціаліста, 221.33kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " політична економія" для підготовки фахівців, 1482.49kb.
- Характеристики, робочої програми навчальної дисципліни "Інноваційний менеджмент" підготовки, 308.39kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Комерційна діяльність посередницьких підприємств, 1397.74kb.
Співучасники (організатор, підбурювач і пособник) не підлягають відповід. за добровільної відмови, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів або знарядь вчинення злочину чи не усунення перешкод вчиненню злочину.
- Причетність до злочину та її форми.
Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.
Причетні до злочину дії: знаходяться за межами складу злочину; здійснюються уже після закінчення злочину; не мають зі злочином причинного зв’язку.
Види причетності: заздалегідь не обіцяне приховування злочину; придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом; неповідомлення про злочин; потурання злочину.
Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це активна, умисна, але заздалегідь не обіцяна діяльність особи з приховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або сприяння іншим чином приховування злочину. Приховування злочину здійснюється шляхом активних дій і виявляється у: наданні злочинцю сховища, транспортних засобів; знищенні слідів злочину; переміщенні знаряддя в інше місце; забезпеченні злочинця підробленими документами.
Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, тягне за собою відповід. за самостійний злочин. Даний злочин передбачає, що суб’єкт знає про майно, яке було здобуте злочинним шляхом.
Недонесення про злочин має місце тоді, коли особа, достовірно знаючи про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин, не повідомляє про це відповідним органам влади. Виражається у пасивній формі поведінки особи – бездіяльності.
Потурання злочину – це не виконання особою покладених на неї юрид. обов’язків з перешкоджання вчиненню злочину. Характеризується бездіяльністю особи.
- Множинність злочинів (поняття, форми).
Множинність – це вчинення особою одного чи декількох сусп. небезпечних діянь, які складають два чи більше самостійних злочинів.
Визнання множинності має практичне значення для: встановлення сусп. небезпечності злочинної діяльності певної особи, а також і самої особи; кваліфікації злочинів; призначення покарання; вирішення питання про звільнення від крим. відповід. та покарання; зняття судимості.
Юрид. наслідки множинності злочинів: кваліфікація діяння по частині однієї статті, яка передбачає обтяжуючі обставини; кваліфікація діяння по кількох статтях чи частинах однієї статті ОЧ КК; зміна порядку призначення і умов відбуття покарання за вчинені злочини.
Види множинності: повторність – визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті ОЧ КК; сукупність – визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті ОЧ КК, за жоден із яких її не було засуджено; рецидив – визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин.
- Повторність злочинів та її різновиди.
Множинність – це вчинення особою одного чи декількох сусп. небезпечних діянь, які складають два чи більше самостійних злочинів.
Повторність відсутня за вчинення продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Також повторність відсутня, коли за раніше вчинений злочин особу було звільнено від крим. відповід. за підставами, встановленими законом, або коли судимість за цей злочин було погашено або знято.
Види множинності: повторність; сукупність; рецидив.
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті ОЧ ККУ.
Види повторності: 1) загальна (повторність тотожних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті ОЧ КК. При призначенні покарання повторність визначається обставиною, що обтяжує відповідальність. 2) Спеціальна (повторність однорідних злочинів) – вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями ОЧ КК. Спеціальна повторність може бути: чиста – кваліфікується однією статтею ОЧ КК.; змішана – вчинення двох і більше злочинів, передбачених різним статтями ОЧ КК.
Повторність злочинів – це завжди злочин, що має, як правило, значення кваліфікуючої обставини.
Слід розрізняти повторність і сукупність злочинів. Повторність – це однин злочин і кваліфікується за однією крим. – правовою нормою, а сукупність – це коли кожен злочин кваліфікується за певною окремою крим. – правовою нормою.
- Реальна та ідеальна сукупність злочинів. Розмежування кваліфікації діяння за правилами сукупності та конкуренції норм.
Сукупність злочинів визначається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті ОЧ КК, за жоден із яких її не було засуджено. Визначення сукупності не враховує злочини, за які особу було звільнено від крим. відповід. за підставами, встановленими законом. Головною ознакою сукупності злочинів за чинним КК є те, що нею передбачаються лише випадки множинності різнорідних злочинів.
Види сукупності: реальна та ідеальна.
Реальна сукупність злочинів – це вчинення різних чи подібних дій, кожна з яких являє собою самостійний злочин.
Ідеальна сукупність злочинів – це вчинення однією і тією ж дією двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК. Ознаки ідеальної сукупності злочинів: злочини вчиняються одним діянням; вчинення відбувається одночасно; діяння вчиняються в одному місці; наслідки передбачають відповід. за різними статтями КК.
Відміни ідеальної та реальної сукупності: в разі реальної сукупності можлива повторність, ідеальної – неможлива; в разі реальної сукупності строки давності починаються у різний час по кожному злочину, ідеальної – одночасно.
Не утворюються сукупності: 1) конкуренція загальної і спеціальної норм закону, тобто за наявності у злочині спільних ознак з іншими злочинами. 2) за умови, що одне з діянь відповідно до норм ОЧ КК є кваліфікуючою ознакою або способом чи засобом іншого діяння. 3) коли злочині дії, що створюють певний самостійний склад злочину, є частиною об’єктивної сторони іншого, більш тяжкого злочину.
Відмінності ідеальної сукупності злочинів від одиничного злочину: 1) якщо одними діями заподіяна шкода двом різним об’єктам, то тут має місце ідеальна сукупність, якщо крим. норма передбачає відповід. за посягання на два об’єкта – одиночний злочин; 2) ідеальна сукупність має місце за різних форм вини (наприклад, вчинення умисного вбивства і одночасно заподіяння смерті через необережність).
- Суть і мета покарання.
Покарання – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні права і свобод засудженого.
Ознаки крим. покарання: 1) є заходи примусу. КК визначає, які сусп. небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. 2) покарання застосовується від імені держави та обов’язково за вироком суду. КУ закріплює, що правосуддя в У. здійснюється виключно судами, а судові рішення саме й ухвалюються судами іменем У. 3) Крим. покарання застосовується до особи, визнаної винною у вчинення злочину. 4) Крим. покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого – це кара за вчинений злочин. 5) Крим. покарання полягає в негативній оцінці за вчинений злочин з боку держави. 6) Покарання тягне за собою судимість. Судимість – це певний правовий статус, пов’язаний з правообмеженнями особи, несприятливими наслідками для неї на певний строк, визначений у законі. 7) Покарання несе персоніфікований характер. Ніхто інший не можу бути покараний крім винної особи.
Мета покарання: 1) кара щодо засудженого. Кара полягає в позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, що вчинила злочин. Кара застосовується завжди. 2) виправлення засудженого. Виправлення полягає в тому, щоб після застосування покарання було досягнуто такий результат, за якого особа не вчинювала нового злочину, сформувати в особи позитивні соціальні погляди, повагу до людського співжиття. 3) Запобігання вчиненню нового злочину засудженим. Полягає у впливі на особу таким чином, аби в подальшому вона не скоїла нового злочину, так звана приватна превенція. 4) Запобігання вчиненню злочинів іншими особами. Так звана, загальна превенція, яка полягає в тому, щоб стримати інших осіб від учинення сусп. небезпечних діянь.
- Перелік основних і додаткових видів покарань.
Система покарань – це вичерпний загальнообов’язковий для суду перелік видів покарань, що характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.
За порядком призначення покарання поділяються на такі види: основні, додаткові, покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові.
До основних видів покарання належать: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі.
Додаткові покарання не призначаються самостійно, а тільки в сукупності з основними, додатково до них. Належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна.
Покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові – тобто як основні вони застосовуються на загальних підставах, як додаткові – в межах, установлених ОЧ КК. Належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- Позбавлення волі (характеристика).
Позбавлення волі – один із видів основних покарань, який полягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до крим. – виконавчої установи. Може застосовуватися лише тоді, коли воно вказане в санкції статті КК, а також при заміні довічного позбавлення волі позбавлення волі на певний строк у порядку амністії чи помилування. Вид крим. – виконавчої установи визначається відповідним органом крим. – виконавчої системи. Такими установами є: виправно – трудові колонії; тюрми; виховно – трудові колонії (для неповнолітніх).
При позбавленні волі засуджений обмежується в праві вільного пересування і користування своїм часом, вибору місця проживання та місця і часу праці, на відпочинок, освіту тощо. Його життя і діяльність підпорядковані установленому режиму відбування цього покарання.
Звільнення від відбування позбавлення волі з випробуванням може застосовуватися лише тоді, коли воно призначене на строк більше 5-ти років.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується тільки у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі – найсуворіший із усіх видів основних покарань. Застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції статті ОЧ КК. Не застосовується довічне позбавлення волі до: осіб, що вчинили злочин у віці до 18р.; …понад 65р.; що були у стані вагітності під час вчинення злочину; у стані вагітності на момент постановлення вироку.
- Виправні роботи, громадські роботи (характеристика, відповідальність від ухилення від відбування цього покарання).
Громадські роботи полягають у виконанні у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно – корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Закон не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робі, від відбування покарання з випробуванням, умовно – дострокового їх звільнення від покарання, а також заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням. Дані роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день. Громадські роботи не призначаються інвалідам І або ІІ групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби).
Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від д6 місяців до 2-х років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленого вироком суду, в межах від 10 до 20%. Не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебуваються у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16р., та тих що досягли пенсійного віку, а також, до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Не може застосовуватися до безробітних. Ухилення від відбування виправних робіт утворює склад злочину, передбаченого ККУ.
- Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (характеристика).
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 р. або як додаткове від 1 до 3р.
Дане покарання передбачене статтями ОЧ ККУ.
Як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкціях статті ОЧ КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
У разі призначення як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні або позбавлення волі на певний строк – воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а в разі призначення покарання як додаткового до інших покарань – з моменту набрання законної сили вироком.
- Штраф, як міра покарання (характеристика).
Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в ОЧ КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 НМДГ, якщо статтями ОЧ КК не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції ОЧ КК.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: 10 годин громадських робіт за один встановлений законодавством НМДГ, або виправними роботи з розрахунку: один місяць виправних робіт за 4 встановлених законодавством НМДГ, але на строк не більше 2-х років.
Особливістю штрафу як основного покарання є те, що в разі призначення його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
- Конфіскація майна (характеристика).
Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власність засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначати, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в ОЧ КК. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається ЗУ у додатку до ОЧ КК.
Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією.
Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову, у крим. – процесуальному порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповід. за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для зберігання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в органи ДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом – не засвідчувати жодних цивільно – правових угод щодо них. Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ККУ.
- Обмеження волі ( характеристика ).
Покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в крим. – виконавчих установах відкритого типу, без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Встановлюється на строк від 1 до 5 р.
Засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.
Відповідно до встановленого законом режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до 3 діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.
До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно – дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.
Обмеження волі застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком від 14р., до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І та ІІ групи.
- Загальні засади призначення покарання.
Покарання – це заходи держаного примусу, які застосовуються за вироком суду від імені держави щодо осіб, винних у вчиненні сусп. небезпечного діяння з метою виправлення таких осіб і попередження вчинення нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання – це встановлені законом положення, якими має керуватися суд під час призначення покарання.
Суд, призначаючи покарання, керується такими засадами: 1) Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті ОЧ КК, що передбачає відповід. за вчинений злочин. 2) Суд призначає покарання відповідно до положень ЗЧ КК. Це положення означає, що суд під час винесення вироку повинен керуватися положеннями, передбаченими в ЗЧ КК. 3) Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину. 4) Врахування особи винного. До цих ознак належать соціально – демографічні, крим. – правові, морально – психологічні, вольові.
- Призначення покарання при вчиненні кількох злочинів (умови, порядок, принципи і межі).
Призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли особа вчинила одне або кілька діянь, які кваліфікуються за двома або більше крим. – правовими нормами ОЧ КК, до засудження будь – яких з них.
Етапи призначення покарання: 1) призначення покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність; 2) призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, може відбуватися шляхом: поглинення менш суворого більш суворим покаранням; повного чи часткового складання призначених покарань. За часткового складання остаточне покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, будь – якої частини менш суворого покарання, призначеного за інший злочин. За повного складання остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі складених покарань.
Встановлюючи правила складання покарань, закон забороняє складати з іншими видами покарань такі основні покарання, як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Складання покарань має певні межі. За загальним правилом, остаточне покарання, одержана за складання окремих покарань, не може перевищувати максимальної межі санкції крим. – правової норми, за якою призначено за конкретний злочин найсуворіше покарання.
Як основне покарання, додаткове покарання повинно бути призначене за конкретний злочин або злочини. У випадку, коли один і той же вид додаткового покарання призначається за два або більше злочинів, остаточний його строк чи розмір за часткового чи повного складання не може перевищувати максимальний розмір, встановлений у ЗЧ КК для даного виду покарання.
- Призначення покарання за сукупністю вироків (умови, порядок, принципи і межі).
Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Ознаки сукупності вироків: вчинення нового злочину після постановлення вироку за раніше вчинений злочин; покарання за попереднім вироком на момент вчинення нового злочину особа відбула не повністю.
Такими, що невідбули покарання за попереднім вироком, вважаються особи, які: зовсім не відбували реально призначеного покарання; перебувають у стані його фактичного відбування; особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням – протягом іспитового строку; умовно – достроково звільнені – протягом невідбутої частини покарання; особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м’яким покаранням – протягом відбуття більш м’якого покарання.
Призначається у два етапи: призначається покарання за новий злочин (відбувається на загальних підставах, тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення покарання); призначається остаточне покарання (відбувається шляхом приєднання до призначеного за новий злочин невідбутої частини покарання за першим вироком).
За складання покарань за сукупністю вироків строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в ЗЧ КК.
Призначення хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.
- Обставини, які пом’якшують покарання.
Під обставинами, що обтяжують чи пом’якшують відповід., розуміють певні фактори, що стосуються особи винного, його ставлення до вчиненого, які, відповідно, зменшують чи підвищують сусп. небезпеку злочину і злочинця.
До обставин, які пом’якшують покарання, належать: з’явлення зі зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування заданого збитку або усунення заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою у стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; вчинення злочину від впливом погрози, примусу або через матеріальну. Службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК. Цей перелік не є вичерпним.
- Обставини, які обтяжують покарання.
Під обставинами, що обтяжують чи пом’якшують відповід., розуміють певні фактори, що стосуються особи винного, його ставлення до вчиненого, які, відповідно, зменшують чи підвищують сусп. небезпеку злочину і злочинця.
Обставини, що обтяжують покарання: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку; тяжкі наслідки, завдані злочином; вчинення злочину, щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; вчинення злочину з особливою жорстокістю; вчинення злочину з використання умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; вчинення злочину загально небезпечним способом; вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
При призначенні покарання суд не може визнати таким, що його обтяжують, обставини, не зазначені в цьому переліку. Отже, перелік обставин, що обтяжують покарання, слід вважати вичерпним.
- Види звільнення від кримінальної відповідальності.
Звільнення від крим. покарання – це здійснювана відповідно до крим. та крим. – процесуального закону відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до крим. відповід.
За своїм змістом звільнення від крим. відповід. характеризується такими положеннями: не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин; до винного не застосовується покарання; особа вважається такою, що не має судимості.
Види звільнення від крим. відповід.: у зв’язку з дійовим каяттям; у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; у зв’язку з передачею особи на поруки; у зв’язку зі зміною обстановки; у зв’язку із закінченням строків давності; на підставі закону про амністію або акта помилування; у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; спеціальні види звільнення від крим. відповід., передбачені ОЧ КК.
За характером обов’язковості застосування звільнення від крим. відповід. поділяються на: факультативні – звільнення у зв’язку з передачею особи на поруки, у зв’язку зі зміною обстановки, із закінченням строків давності за особливо тяжкий злочин; обов’язкові характеризуються відсутністю в уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від відповід. на власний розсуд.
Залежно від можливості зобов’язати особу, звільнену від крим. відповід., виконати певні обв’язки, поділяються на: умовні – звільнення у зв’язку з передачею особи на поруки, звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру; безумовні – не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про звільнення від відповід. залежно від поведінки того, відносно кого було прийняте таке рішення.
- Види звільнення від покарання та його відбування.
Звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі ЗУ про амністію чи акта про помилування, може застосовуватись тільки судом у випадках, передбачених ККУ.
Відповідно до крим. законодавства існують такі види звільнення від покарання та його відбування: 1) звільнення від покарання без його призначення (у зв’язку з втратою особою сусп. небезпеки; у зв’язку з давністю притягнення до крим. відповід.; у зв’язку з хворобою особи; неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру;); 2) звільнення від подальшого відбування покарання (із випробуванням; із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7р.; у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку; умовно – дострокове звільнення; у зв’язку з психічною хворобою; у зв’язку з іншою тяжкою хворобою; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3р.; у зв’язку із законом про амністію; у зв’язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено); 3) заміна покарання більш м’яким (невідбутої частини покарання; вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 3р.; у зв’язку із законом про амністію; на підставі акту про помилування); 4) пом’якшення покарання (на підставі закону про амністію; якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону).
- Звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт; службового обмеження для військовослужбовців; обмеження волі; позбавлення волі на строк не більше 5р. враховуючи тяжкість злочину, особу винного та ніші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За наявності цих умов суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (1-3р.) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.
Іспитовий строк – це встановлений судом проміжок часу, протягом якого за засудженим встановлюється контроль і на нього покладаються певні обов’язки. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирам військових частин.
На засудженого у разі звільнення від відбування покарання суд може покласти такі обов’язки: публічно чи в іншій формі перепросити потерпілого; не виїжджаючи за межі У. на постійне проживання без дозволу органу крим. – виконавчої системи; повідомляти органи крим. – виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з’являтися для реєстрації в органи крим. – виконавчої системи; пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично (три і більше разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ККУ.
- Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Неповнолітніми вважаються особи 14-18р., малолітніми вважаються до 14р.
Особливості крим. відповід. неповнолітніх: встановлюються більш широкі, ніж до дорослих, умови звільненні від крим. відповід., зокрема, із застосуванням примусових заходів виховного характеру; містять певні обмеження щодо суворості застосування заходів крим. – правового характеру, а саме види і розміри покарань; передбачають м’якші умови для звільнення від крим. покарання; регламентують більш м’які вимоги щодо погашення і зняття судимості.
КК передбачає два види звільнення неповнолітніх від крим. відповід.: звільнення від крим. відповід. із застосуванням примусових заходів виховного характеру (застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, покладання на неповнолітнього, який досяг 15р. і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально – виховної установи; … у зв’язку із закінченням строків давності. Застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати крим. відповід., здійснюється із дотриманням таких вимог: неповнолітньому виповнилося 11р.; ця особа вчинила сусп. небезпечне діяння, передбачене ОЧ КК.
У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він притягується до крим. відповід.
У разі вчинення неповнолітнім нового злочину в період відбування заходів виховного характеру йому призначається покарання за сукупністю вироків.
КК встановлює такі строки давності: 2р. – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; 5р. – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 7р. – у разі вчинення тяжкого злочину; 10р. – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Строки виконання обвинувального вироку: 2р. – у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 5р. – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5р. за тяжкий злочин; 7р. – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 5р. за тяжкий злочин; 10р. – у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
- Примусові заходи медичного характеру (суть, підстави, порядок застосування).
Примусовими заходами медичного характеру є: надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила сусп. небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ОЧ КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею сусп. небезпечних діянь.
Підставами застосування до особи примусових заходів медичного характеру є: вчинення нею сусп. небезпечного діяння, що містить ознаки злочину; наявні в особи психічного захворювання; визнання судом того, що особа є небезпечною для суспільства.
Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватися судом до осіб, які: вчинили в стані неосудності сусп. небезпечні діяння (такі особи не підлягають крим. відповід.); вчинили у стані обмеженої осудності злочини (такі особи підлягають крим. відповід.); вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку (ці особи не підлягають покаранню. До них за призначення суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання можуть підлягати покаранню); вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання.
Суд може застосовувати такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу зі звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Слід зазначити, що застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов’язком суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є сусп. небезпечними.
Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає в тому, що примусові заходи медичного характеру застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв’язку із вчиненням ними сусп. небезпечного діяння, передбаченого КК. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочинним діянням.
Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів досудового розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день.
- Амністія. ( Поняття, порядок застосування ).
Амністія – це правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного крим. закону, передбачає повне або часткове звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від крим. відповід. та покарання.
Звільнення від крим. відповід. на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує.
КК встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії: особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство за обтяжуючих обставин; особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
Закон розрізняє три види амністії: 1) повна – це повне звільнення у законі про амністію осіб від крим. відповід. чи від покарання; 2) часткова – це часткове звільнення зазначених у законі про амністію осіб від відбування призначеного судом покарання; 3) умовна. У виняткових випадках, з метою припинення сусп. небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.
Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.
Судимість не може бути знята законом про амністію.
ВРУ може приймати ЗУ про амністію не частіше одного разу протягом календарного року. Як правило, амністія проголошується з приводу знаменних дат і виступає як прояв гуманізму в державі.
- Помилування. ( Поняття, порядок застосування ).
На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі ПУ осіб.
Помилування – акт глави держави, за яким певна особа (чи група осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м’яке покарання, або знімається судимість.
Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі не строк не менше 25р.
Право на клопотання про помилування має особа, яка: 1) засуджена судом У. і відбуває покарання в У.; засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в У. без умови про незастосування помилування; засуджена в У. і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в У. рішення про помилування; відбула покарання в У.
Помилування здійснюється ПУ.
- Види покарання для неповнолітніх.
Основні види покарань (громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі) – від менш тяжких до більш тяжких. До неповнолітніх також можуть бути застосовані додаткові покарання, але тільки у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Штраф в межах до 500 НМДГ.
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці 16-18р. на строк 30-120 годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати 2 годин на день.
Виправні роботи можуть бути призначені у віці 16-18р. за місцем роботи на строк 2-12 місяців. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах 5-10%.
Арешт полягає в утриманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16р., в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.
Позбавлення волі на певний строк – це найбільш суворе покарання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, решта більш м’яких покарань не дозволяє досягти мети крим. покарання. Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину 18р., не може бути призначене на строк більше 10р., а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - більше 15р. неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому: 1) за вчинений повторний злочин невеликої тяжкості – не більше 2р.; 2) за злочин середньої тяжкості – не більше 4р.; 3) за тяжкий злочин – не більше 7р.; 4) особливо тяжкий злочин – не більше 10р.; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до 15р.
- Судимість та її правові наслідки.
Судимість обмежує права людини лише певний, чітко визначений у законі строк. Громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, не може бути обраний народним депутатом У.; особа, яка має судимість, не може бути суддею.
Судимість – це правове становище особи, яке є наслідком засудження особи вироком суду до крим. покарання.
Крим. – правове значення судимості: 1) судимість впливає на визнання злочину повторним; 2) судимість за умисний злочин є обов’язковою ознакою визнання рецидивом злочинів вчинення особою нового умисного злочину; 3) повторність злочину та рецидив є обставиною, що обтяжують покарання; 4) за наявності судимості не можливе звільнення особи від крим. відповід. у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, передачею особи на поруки, зі зміною обстановки, із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 5) судимість в деяких крим. – правових нормах ОЧ КК є кваліфікуючою обставиною; 6) передбачає більш суворі умови умовно – дострокового звільнення від відбування покарання, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засуджується до позбавлення волі, а також за умови заміни невідбутої частини покарання більш м’яким щодо особи, яка до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин будь – якої тяжкості, за який вона була засуджена до позбавлення волі.
- Строки погашення судимості.
Судимість – це правове становище особи, яке є наслідком засудження особи вироком суду до крим. покарання.
КК передбачає два види припинення судимості: погашення; зняття судимості.
Погашення судимості – це автоматичне її припинення за встановлення певних, передбачених законом умов.
Три види строків погашення судимості: 1) судимість погашується закінченим встановленого вироком суду іспитового строку особі за дотримання нею передбачених законом вимог; 2) судимість погашається самими фактом відбуття покарання; судимість погається через певні, чітко визначені законом строки після відбуття покарання. При цьому судимість погашається за умови, що усувається каранність діяння.
Судимість погашається закінченням встановленого вироком суду іспитового строку осіб за дотримання нею передбачених законом вимог, якщо: особа, засуджена відповідно до ст.75, протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. 2) жінки, засуджені відповідно до ст. 79 КК, протягом іспитового строку не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не могла бути звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття додаткового покарання.
Судимість погашається самим фактом відбуття покарання: 1) коли особи, які були засуджені ідо позбавлення права обіймати пені посади чи займатися певною діяльністю, відбули це покарання. 2) коли особи відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або тримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні чи дострокове звільнення від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.
Судимість погашається через певні, чітко визначені законом строки після відбуття покарання, якщо: особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчиняють нового злочину; особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, протягом 2р….; особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, протягом 3р….; особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, протягом 6р….; особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, протягом 8р… .
Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні: засуджені до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості або середньої тяжкості, якщо вони протягом 1р. з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину; засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3р….; засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 5р… .
Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного та додаткового покарання.
- Зняття судимості.
Судимість – це правове становище особи, яке є наслідком засудження особи вироком суду до крим. покарання. КК передбачає два види припинення судимості: погашення; зняття судимості.
Погашення судимості – це автоматичне її припинення за встановлення певних, передбачених законом умов.