Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни
| Вид материала | Документы |
СодержаниеНеобережність є злочинною недбалістю Необережність є злочинною недбалістю Випадок («казус») Мотив злочину Юрид. помилка Фактична помилка |
- Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад, 320.92kb.
- Охоплює зміст робочої програми дисципліни „ Економ ічна інформатика за 1 модулем: Дайте, 324.1kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Соціальна екологія" на 2007-2008 навчальний, 137.03kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Наземні екосистеми та методи біомоніторингу", 124.64kb.
- Доцент Пилипів В. В. Орієнтовний перелік питань до підсумкового контролю з дисципліни, 67.25kb.
- Методичні рекомендації щодо укладання робочої програми та регламенту, 617.25kb.
- Истики, робочої програми навчальної дисципліни "Конфліктологія" підготовки спеціаліста, 221.33kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " політична економія" для підготовки фахівців, 1482.49kb.
- Характеристики, робочої програми навчальної дисципліни "Інноваційний менеджмент" підготовки, 308.39kb.
- Навчально-методичний комплекс дисципліни " Комерційна діяльність посередницьких підприємств, 1397.74kb.
Досягнення встановленого законом віку є однією з обов’язкових умов притягнення до крим. відповід. за загальним правилом крим. відповід. підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16р. – загальна дієздатність. Занижена дієздатність – виключна дієздатність – з якого може наставати крим. відповід. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16р., підлягають крим. відповід. за: умисне вбивство; посягання на державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю з надання правової допомоги, представника іноземної держави; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсію; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжку; грабіж; розбій; вимагання; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом; хуліганство.
В основу встановлення можливості притягнення особи до крим. відповід. з 14р. покладені такі обставини: рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в 14р. вже розуміє сусп. небезпеку й протиправність діянь; значна поширеність цих злочинів серед підлітків; висока сусп. небезпека таких злочинів.
Особа у віці 14-16р. не несе відповід. за злочини, не передбачені у КК (що вказані вище), навіть за умови, що вона брала участь у їх скоєнні як співучасник.
У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила сусп. небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово – медичної експертизи.
- Спеціальний суб'єкт та його види.
Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна людина, що вчинила у віці, з якого може наставати крим. відповід., злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. До спеціальних суб’єктів злочину відносять: громадянство; фах; членство у виборчій комісії; родинні стосунки; попередню злочину діяльність; вид діяльності особи; службових осіб; військовослужбовців; стать.
Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб’єкта державної зради; ознаки службової особи для суб’єкта службової недбалості.
Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної крим. – правової норми. У деяких випадках ознаки спеціального суб’єкта можуть бути вказані в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.
Відповідно за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, котра має його ознаки. Співучасниками цих злочинів можуть бути всі особи, тобто й ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.
У тому складі злочинів, у яких суб’єкт визначається ознаками, котрі характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.
- Суб'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).
Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до сусп. небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. До ознак відносять: вину, мотив, мету злочинну та емоційний стан.
Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь – якого злочину. відповідно до КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі або коли воно однозначно випливають зі змісту злочину.
У деяких випадках крим. закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так, емоційний стан як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони складу злочину.
Крим. відповід. можлива і настає лише за наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі. Ці ознаки суб’єктивної сторони злочину мають вирішальне значення для: 1) правильної оцінки сусп. небезпечності діяння; 2) відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди; 3) виключення об’єктивної осудності; 4) кваліфікацій злочинів; 5) призначення покарання.
- Поняття вини та її форми.
Основною та обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Вина є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (бездіяльності), передбаченої ККУ, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.
Поняття вини характеризують такі категорії: зміст, сутність, форма, ступінь.
Зміст вини – це сукупність психічних елементів, які відображають об’єктивні ознаки злочину та виражають певне ставлення особи до цих ознак.
Сутність вина – це сусп. якість, що полягає в негативному ставленні особи, котра вчиняє сусп. небезпечне діяння, до сусп. відносин, які охороняються ККУ.
Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, складників змісту вини, з об’єктивними ознаками складу злочину. Виділяється дві форми вини: умисел та необережність.
Ступінь вини – це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного для суспільства. Ступінь вини впливає на кваліфікацію злочину і, відповідно, на призначення покарання.
Ступінь вини суб’єкта визначається: 1) сусп. небезпечністю вчиненого діяння; 2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності; 3) мотивом і метою злочину; 4) обставинами, що характеризують особу винного; 5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.
Встановлення вини, її форми і виду є необхідною умовою для правильної кваліфікації злочину. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони, а отже – складу злочину.
- Умисел та його види.
Умисел буває двох видів: прямий і непрямий.
Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за яких особа усвідомлювала сусп. небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його сусп. небезпечні наслідки і бажала їх настання. Формула прямого умислу – усвідомлює, передбачає, бажає. Перші дві складові являють собою інтелектуальну ознаку, яка включає: а) усвідомлення особою сусп. небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності); б) передбачення його сусп. небезпечних наслідків. Остання складова – вольова ознака й полягає в бажанні настання злочинних наслідків.
Непрямий умисел – це умисел, за якого особа усвідомлювала сусп. небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його сусп. небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Формула – усвідомлює, передбачає, свідомо припускає. Перші дві складові являє собою інтелектуальну ознаку, яка включає: 1) усвідомлення особою сусп. небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності); 2) передбачення його сусп. небезпечних наслідків. Остання складова – вольова ознака й полягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання сусп. небезпечних наслідків.
Суть відмінності непрямого і прямого умислу – у змісті його вольової ознаки.
Виділяють інші види умислу, які не утворюють самостійної форми вини, не підміняють прямого й непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.
Так за часом виникнення і формування розрізняють: умисел заздалегідь обдуманий та умисел, що виник раптово. Різновидом умислу, що виник раптово, є афективний – такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту.
За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на: визначений і невизначений.
Визначений (конкретизований) умисел – особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. Може бути простим – коли винний передбачає настання одного злочинного наслідку та альтернативним – коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків.
Невизначений (неконкретний) умисел характеризується тим, що злочинні наслідки хоча і передбачаються винними, але не є конкретизованими, тобто відсутнє чітке уявлення про їх характер, ступінь тяжкості.
- Необережність та її види.
На відміну від умислу, необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. За вчинення необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть. Необережність поділяється на два види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа передбачала можливість настання сусп. небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Формула – передбачає, але легковажно розраховує на відвернення. Включає дві ознаки: інтелектуальну і вольову.
Інтелектуальна ознака характеризується тим, що особа передбачає можливість настання сусп. небезпечних наслідків свого діяння. Передбачення – це уява про майбутнє, прогноз, який поєднує: передбачення можливості настання злочинних наслідків; передбачення конкретних ознак злочину – місця, часу, обставин, які можуть відвернути злочинні наслідки; передбачення неминучості настання сусп. небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення; передбачення розвитку абстрактного причинного зв’язку. Особливості передбачення у злочинні самовпевненості полягають в тому, що воно має абстрактний характер.
Вольова ознака полягає в легковажному розрахунку на відвернення сусп. небезпечних наслідків свого діяння. Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився хибним (легковажним) і не забезпечив відвернення сусп. небезпечних наслідків.
Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не передбачала можливості настання сусп. небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Формула – не передбачає, хоча повинна була й могла їх передбачити.
Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення сусп. небезпеки вчинюваного ним діяння, а також відсутністю передбачення можливості настання сусп. небезпечних наслідків. Сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій, оскільки лише у зв’язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує крим. – правову оцінку.
Вольова ознака злочинної недбалості особи пов’язана з двома критеріями: 1) об’єктивним («повинна була»); 2) суб’єктивним («могла їх передбачити»). Оскільки у законі ці критерії поєднані сполучником «і», то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.
Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок («казус»), тобто невинне заподіяння шкоди.
- Випадок ("казус") та його характеристика.
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. За вчинення необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть. Необережність поділяється на два види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок («казус»), тобто невинне заподіяння шкоди.
Випадок («казус») – це таке психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини, і полягає в тому, що особа не передбачала настання наслідків, не могла чи не повинна була їх передбачати.
Казус має місце тоді, коли в особи, яка вчинила сусп. небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачати настання злочинних наслідків.
Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб’єктивний критерії). Тому в даному випадку виключається крим. відповід. за відсутністю складу злочину (зокрема вина) в поведінці особи.
- Мотив злочину та його види.
Мотив і мета дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, а також точно визначити форму вини і ступінь сусп. небезпеки особи й дати правильну крим. – правову оцінку вчиненому.
Мотив злочину – це внутрішнє спонукання особи, яке викликає у неї рішучість вчинити злочин. Можуть бути різними: корисливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.
Мотив передбачається як обов’язкова ознака складу злочину, якщо він зазначається в диспозиції статті, наприклад, умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів або хуліганських мотивів. В окремому складі злочину саме сусп. небезпечне діяння передбачає наявність за його вчинення певного мотиву, який прямо в законі може і не бути вказаним (наприклад, крадіжка передбачає наявність корисливого мотиву).
Якщо в крим. – правових нормах ОЧ КК мотив і мета не зазначені як обов’язкові ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають і можуть впливати на призначення покарання як пом’якшуюча чи обтяжуюча обставина.
- Мета злочину та її значення для кваліфікації злочинного діяння.
Мотив і мета дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, а також точно визначити форму вини і ступінь сусп. небезпеки особи й дати правильну крим. – правову оцінку вчиненому.
Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягти особа.
На відміну від мотиву мета характеризує безпосередній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин. Наприклад, метою диверсії є ослаблення держави. Мета в ряді випадків вказується в законі як необхідна ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.
Якщо в крим. – правових нормах ОЧ КК мотив і мета не зазначені як обов’язкові ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають і можуть впливати на призначення покарання як пом’якшуюча чи обтяжуюча обставина.
- Юридична і фактична помилки та їх значення.
Помилка в крим. праві – це неправильне уявлення особи про дійсний юрид. чи фактичний характер вчиненого нею діяння і його наслідки. Розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.
Юрид. помилка – це неправильне уявлення особи про юрид. властивості вчиненого діяння, його правову характеристику. Види юрид. помилки: помилка в злочинності діяння; помилка у кваліфікації вчиненого; помилка у виді та мірі покарання.
Помилка в злочинності діяння може бути у випадках, коли: має місце так званий уявний злочин, тобто особа помилково уявляє про те, що вчинене нею є злочином, у той час як у дійсності закон його таким не визначає, крим. відповід. за вчинене виключається); має місце неправильне уявлення особи про правомірність діяння, тоді як за законом воно є злочинним, за таких обставин крим. відповід. настає.
Неправильне уявлення суб’єкта про кваліфікацію вчиненого ним діяння або про вид і міру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин, не мають принципового значення для відповідальності особи.
Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про обставини, які утворюють ознаки конкретного складу злочину. розрізняють такі види: помилка в об’єкті; в характері діяння; в причинному зв’язку; в особі потерпілого.
Помилка в об’єкті полягає в неправильному уявленні тих сусп. відносин, на які здійснюється посягання. Помилка в характері вчиненого діяння полягає в неправильному уявленні особи щодо наявності або відсутності у їх дія (бездіяльності) фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону якогось конкретного складу злочину. помилку в розвитку причинного зв’язку означає неправильне уявлення особи по зв’язок між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав. Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний вирішив, наприклад, убити певну особу, помилково приймає за неї іншу особу, на яку і здійснює посягання.
- Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).
Інколи громадяни, а також службові особи змушені здійснювати вчинки, котрі за своїм зовнішніми ознаками збігаються з тим а бо іншим злочинним діянням, які не є крим. протиправними, а навпаки, визнаються правомірними. У науці такі вчинки називаються обставинами, що виключають сусп. небезпечність і протиправність, або злочинність діяння.
Види обставини, що виключають злочинність діяння, - це: необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Ознаки обставин, що виключають злочинність діяння: всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії. Подібні вчинки можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони спричинені винятковими подіями, процесами або діями, тобто певними підставами, що обґрунтовують необхідність таких вчинків; зовнішня подібність фактичних, видимих, об’єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину; обставини, що розглядаються, мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди; ці обставини є сусп. корисні; крим. – правові наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає крим. відповід. особи за заподіяну шкоду.
Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони: 1) чітко розрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, а отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що не завжди очевидна; 2) сприяють підвищенню правової активності та правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі завдання ними шкоди під час здійснення свого права або виконання службових чи громадських обов’язків; 3) мають важливе профілактичне значення.
Отже, обставини, що виключають злочинність діяння, - це передбачені КК, зовнішньо схожі зі злочинами сусп. корисні (соціально прийняті) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і крим. відповід. особи за завдану шкоду.
- Необхідна оборона та умови її правомірності.
Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави від сусп. небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Необхідна оборона є суб’єктивним правом, а не її обов’язком. Але для певного кола осіб є обов’язком, ухилення від якого тягне відповід. – це працівники міліції, військовослужбовці.
Умови правомірності необхідної оборони: 1) посягання повинно бути суспільно небезпечним, тобто загрожувати життю, здоров’ю, власності, державному керуванню тощо; 2) посягання повинно бути наявним, тобто розпочатим, або таким, яке неминуче має початися; 3) своєчасність оборони. Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише в разі, коли вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання; 4) за необхідної оборони заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Шкода, що завдається тому, хто посягає, може характеризуватися позбавленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкодженням його майна; 5) необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави; 6) у процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).
Умови, за яких необхідна оборона неможлива: під час правомірних дій, які не є сусп. небезпечними, посадових осіб; під час нападу неосудного, про що знає той, хто захищається, а у разі незнання особа, на яку здійснюється напад, має право захищатися за правилами крайньої необхідності; при нападі тварин, які нападають самі; у разі провокації необхідної оборони.
Провокацією необхідної оборони називають такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, аби потім була можливість помститися, посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.
- Перевищення меж необхідної оборони.
Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також сусп. інтересів та інтересів держави від сусп. небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Необхідна оборона є суб’єктивним правом, а не її обов’язком. Але для певного кола осіб є обов’язком, ухилення від якого тягне відповід. – це працівники міліції, військовослужбовці.
У процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне крим. відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених КК.
За законом ексцес оборони можливий там, де тому, хто посягає, заподіяна тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження), котра явно не відповідала чи небезпеці посягання, чи обстановці захисту. Особа, котра захищається, повинна усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, що заподіюється нею тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб’єктивне ставлення особи, котра захищається, до завданої шкоди, перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише за наявності умислу.
Отже,