Geum.ru

Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Види складів злочинів.

Існує класифікація складу злочину в законі: залежно від способу описання злочину в законі; за ступенем суспільної небезпечності; від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі: простий і складний. Простий містить опис ознак одного сусп. небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини. Складний злочин характеризується наявністю: двох і більше безпосередніх об’єктів; двох форм вини; двох і більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину; різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості): основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими обставинами; особливо кваліфікованими – є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, ті, що надають злочину особливої сусп. небезпечності; з пом’якшуючими обставинами – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують сусп. небезпеку дану виду злочину і відповідно караність за нього.

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють: злочин з матеріальним складом – це злочини, у яких сусп. небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. Відносять вбивство, крадіжка тощо; злочин з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону; злочини з усіченим (укороченим) складом – в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, розбій, бандитизм. Тобто, закон конструює ці злочини так, що вони вважають закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.

  1. Кваліфікація злочинів (поняття та значення).

Кваліфікація злочину – це точне встановлення відповідності вчиненого винним сусп. небезпечного діяння складові конкретного злочину, закріпленого в крим. законі. Через кваліфікацію дається правильна юрид. і соціально – політична характеристика вчиненого сусп. небезпечного діяння. Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють офіційну й неофіційну кваліфікацію.

Офіційна (легальна) – що здійснюється у крим. справах уповноваженими на те державою особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.

Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіях, навчальних посібниках тощо. Не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватися суб’єктами офіційної кваліфікації.

У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у крим. справах.
  1. Поняття об'єкта злочину та його структура.

Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.

Структурні елементи сусп. відносин: суб’єкти відносин; предмет, з приводу якого існують відносини; соціальний зв’язок як зміст відносин. Структура будь – яких сусп. відносин є незмінною. Суб’єктами сусп. відносин можуть виступати держава, будь – які об’єднання громадян, юрид. та фізичні особи. Предметом сусп. відносин є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. Належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Поділяють на матеріальні (майно, тварини, рослини) і нематеріальні (державна влада, духовні блага). Соціальний зв’язок як елемент сусп. відносин завжди знаходиться в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами цих відносин. Соціальний зв’язок має об’єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності і проявляється у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів тощо).

  1. Класифікація об'єктів злочинів.

Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.

Загальний об’єкт злочину – це сукупність всіх сусп. відносин, що охороняються крим. законом. Охоплює різноманітні сфери сусп. життя, котрі відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло сусп. відносин, узятих під охорону законом про крим. відповід.

Родовий об’єкт – це група однорідних або тотожних сусп. відносин, що утворюють певну сферу сусп. існування. Відображає характер і ступінь сусп. небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких злочинів в ОЧ КК.

Безпосереднім об’єктом злочину є ті сусп. відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він завдає шкоди. Наприклад, безпосереднім об’єктом убивства є життя конкретної особи, викрадення майна – державна, приватна, колективна власність.

Класифікація «по горизонталі»: основний та додатковий об’єкти.

Основним безпосереднім об’єктом – сусп. відносини, посягання на які становить сусп. сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну крим. – правову норму. Завдяки основному об’єктові визначається місце злочину в системі ОЧ КК.

Додатковим безпосереднім об’єктом – сусп. відносини, яким завдається або виникає загроза завдання шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.

Додатковий необхідний об’єкт злочину – це сусп. відносини, яким за вчинення даного злочину завжди спричиняється шкода.

Додатковий факультативний об’єкт злочину – це ті сусп. відносини, яким за вчинення даного злочину в одному випадку завдається шкода, а в іншому цього не відбувається.

  1. Родовий та видовий об'єкти злочинів (поняття, значення).

Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.

Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.

Загальний об’єкт злочину – це сукупність всіх сусп. відносин, що охороняються крим. законом. Охоплює різноманітні сфери сусп. життя, котрі відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. ККУ має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою У. від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло сусп. відносин, узятих під охорону законом про крим. відповід.

Родовий об’єкт – це група однорідних або тотожних сусп. відносин, що утворюють певну сферу сусп. існування. Відображає характер і ступінь сусп. небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких злочинів в ОЧ КК. Наприклад, «злочин проти власності» містить діяння, котрі посягають на недоторканність власності.

  1. Безпосередній об'єкт злочину (поняття, значення).

Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.

Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.

Безпосереднім об’єктом злочину є ті сусп. відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він завдає шкоди. Наприклад, безпосереднім об’єктом убивства є життя конкретної особи, викрадення майна – державна, приватна, колективна власність.

Найчастіше безпосередній об’єкт співвідноситься з родовим як частина та ціле, іноді вони збігаються за обсягом (наприклад, і родовим, і безпосереднім об’єктом вбивства є життя особи). У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт: так, безпосереднім об’єктом злочинів є життя особи. Найчастіше безпосередній об’єкт конкретного злочину встановлюється шляхом тлумачення закону.

  1. Предмет злочину.

Предмет – це будь – які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин. Це факультативний елемент складу злочину, який виявляється не в усіх злочинах. Наприклад, у крадіжці об’єктом злочину є право власності, а предметом – майно, речі та інші цінності.

Ознаки предмета злочину описуються по-різному: предмет може чітко формулюватися в самому законі; предмет може безпосередньо випливати з диспозиції крим. – правової норми; предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має банкетний характер.

Крим. – правове значення предмета злочину має такі аспекти: 1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації; 2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь; 3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного те незлочинного діянь; 4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів учинення злочину. Якщо предмет злочину – це те, посягаючи на що особа завдає шкоду об’єктові злочину, то знаряддя та засоби – це ті предмети, які використовуються нею для виконання об’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, зброя у разі її викрадення є предметом злочину, а в убивстві за допомогою цієї зброї – знаряддям учинення злочину.


  1. Об'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених крим. законом ознак, які характеризують зовнішній прояв сусп. небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на об’єкти крим. – правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.

Об’єктивна сторона визначає: у чому полягає злочин; яким чином він скоюється; у яких умовах місця, часу, обстановки він відбувається; за допомогою яких засобів і знарядь він вчиняється.

Значення об’єктивної сторони складу злочину: об’єктивна сторона є одним із елементів складу злочину і входить до підстав крим. відповід.; визначає ступінь сусп. небезпеки злочинного діяння та характер завданої шкоди об’єкту крим. – правової охорони; дає можливість відмежовувати один злочин від іншого, а також відмежовувати злочинні діяння від не злочинних; допомагає правильно кваліфікувати злочин.

Ознаки об’єктивної сторони з боку їх описування у диспозиціях статей ОЧ ККУ поділяють на: основні (обов’язкові) ознаки (відносять діяння у формі дії або бездіяльності) та факультативні ознаки (належать: сусп. небезпечні наслідки; причинний зв’язок між сусп. небезпечним діянням і сусп. небезпечним наслідком; спосіб; місце; час; обстановка; знаряддя; засоби вчинення злочину).

  1. Матеріальні та формальні склади злочинів.

Існує класифікація складу злочину в законі: залежно від способу описання злочину в законі; за ступенем суспільної небезпечності; від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють: злочин з матеріальним складом – це злочини, у яких сусп. небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. У такому складі об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. Відносять вбивство, крадіжка тощо; злочин з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону.


  1. Причинний зв'язок та його кримінально-правове значення.

Причинний зв’язок між діяннями і сусп. небезпечним наслідком – обов’язкова ознака об’єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом.

Причинний зв’язок в крим. праві – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і сусп. небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність породжує настання таких наслідків.

Привила встановлення причинного зв’язку: 1) причинний зв’язок може бути тільки в злочинах з матеріальним складом; 2) причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною і наслідками; 3) причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливо настання наслідку. З цього випливає, що: причина має передувати наслідку; причина має спричинювати наслідок; дії мають бути необхідною передумовою настання таких наслідків; діяння може бути причиною за умови необхідності, а не випадковості.

  1. Триваючі, продовжувані та складні (складені) злочини.

Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Злочини в теорії крим. права поділяються на: прості, складні (складені), триваючі, продовжувані.

Складними (складеними) є злочини: а) об’єктивна сторона яких складається з двох або більше різних дій, кожна з яких за умови окремого (ізольованого) вчинення являла б собою самостійний злочин, кожен із яких кваліфікувався б за окремою статтею КК; б) які посягають на два і більше безпосередніх об’єкти; в) об’єктивна сторона яких характеризується двома і більше злочинними наслідками; г) зі змішаною (складною) формою вини.

Триваючі злочини характеризуються: а) безперервним здійсненням злочинного діяння (дії чи бездіяльності). Об’єктивна сторона такого злочину триває протягом певного часу; б) одноактним діянням і подальшим безперервним злочинним станом винної особи, який зберігається невизначено тривалий час і припиняється з моменту явки з повинною, затримання, смерті чи іншої обставини.

Продовжувані злочини складаються з низки однакових дій, об’єднаних спільним наміром. Такі дії становлять у своїй сукупності одиничний злочин і кваліфікуються за однією статтею ОЧ КК. За вчинення продовжуваного злочину суб’єкт посягає на один і той самий об’єкт, діяння вчиняється одним і тим самим способом, усі дії цього злочину об’єднані одним умислом і спрямовані на досягнення спільної мети.

  1. Спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Факультативні ознаки складають умови скоєння злочину. Названі ознаки називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися як ознака об’єктивної сторони складу злочину, а можуть і не передбачатися в крим. – правових нормах. Якщо такі ознаки передбачаються в законі, вони для цих злочинів обов’язкові.

До таких ознак об’єктивної сторони належать: 1) місце вчинення злочину; 2) час вчинення злочину; 3) обстановки вчинення злочину; 4) знаряддя і засоби вчинення злочину – це матеріальні рече, за допомогою яких було вчинено злочин або які використовувалися для полегшення вчинення злочину; Знаряддя – це предмети, використовуючи які особа вчинює фізичний вплив на матеріальні об’єкти. До них можна віднести зброю, інструменти, транспортні засоби. Засоби – це предмети, які полегшують вчинення злочину. Наприклад, підроблені документи, форма працівника міліції тощо. 5) спосіб вчинення злочину – це форма прояву сусп. небезпечного діяння (методи та форми вчинення злочину). Наприклад, крадіжка вчинюється шляхом таємного викрадення чужого майна, грабіж – шляхом відкритого заволодіння чужим майном.

  1. Місце, час, ситуація вчинення злочину.

Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Факультативні ознаки складають умови скоєння злочину. Названі ознаки називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися як ознака об’єктивної сторони складу злочину, а можуть і не передбачатися в крим. – правових нормах. Якщо такі ознаки передбачаються в законі, вони для цих злочинів обов’язкові.

До таких ознак об’єктивної сторони належать: 1) місце вчинення злочину – це певна територія або інше місце, де вчиняється сусп. небезпечні діяння і настають сусп. небезпечні наслідки. Наприклад, місцем вчинення контрабанди є митний кордон У., самовільного без нагальної потреби зупинення поїзду – поїзд.; 2) час вчинення злочину – певний проміжок часу, протягом якого вчинюється злочин. Наприклад, часом вчинення такого злочину, як самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю – час бою. 3) обстановки вчинення злочину – це конкретні об’єктивно – предметні умови, в яких вчинюється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається злочинне діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці. В інших – обстановки вказує на умови, в яких перебуває потерпілий. Наприклад, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; 4) знаряддя і засоби вчинення злочину; 5) спосіб вчинення злочину.

  1. Суб'єкт злочину (поняття, ознаки).

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може настати крим. відповідальність.

Законодавче визначення дає можливість виділити три обов’язкові ознаки, котрі характеризують суб’єкт злочину. Це: фізична особа; осудна особа; особа, що досягла віку з якого може наставати крим. відповід. Дані ознаки є обов’язковими для будь – якого злочинного діяння. Крім зазначених ознак, є ще додаткові, факультативні ознаки, які називають спеціальними, але вони притаманні не всім злочинам. Відповідно до чинного законодавства суб’єктами злочину можуть бути: а) громадяни У.; б) особи без громадянства; в) іноземці (крім дипломатичних представників іноземних держав та інших осіб, які мають дипломатичний імунітет).

За своїм змістом ознаки спеціального суб’єкта досить різноманітні, їх можна об’єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб’єкта; 2) фізичні властивості суб’єкта; 3) взаємовідносини суб’єкта з потерпілим. Найбільш численною є перша група, що охоплює такі ознаки, як громадянство, професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи, участь у судовому процесі, судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров’я і працездатність особи. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб’єкта з потерпілим або іншими особами, службових або інших відносин.

Суб’єкт злочину – це конкретна особа, якій притаманні певні соціальні властивості, їх сукупність утворює індивідуальний образ людини, який охоплюється поняттям «особа, яка вчинила злочин».

  1. Осудність.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа – це фізична особа, котра за віком і станом психічного здоров’я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і сусп. небезпеку) і курувати ними під час вчинення злочину.

Питання про осудність особи виникає лише в разі вчинення нею злочину. тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати сутність вчиненого злочину, а також характер покарання, його вид, соціальне призначення. Осудність – це нормальний психічний стан людини, характерний для її певного віку. Вона характеризується двома критеріями: юридичним і медичним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, котра здатна повністю усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Медичний критерій характеризує здоровий стан психіки особи під час вчинення нею злочину, відсутність певних психічних захворювань, тобто можливість повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), усвідомлювати як фактичну сторону, так і сусп. небезпеку свого діяння (бездіяльності), а також керувати своїми діями.