Geum.ru

Перелік питань, що охоплюють зміст робочої програми дисципліни

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Територіальний принцип чинності кримінального закону.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Територіальний принцип чинності (дії) закону про крим. відповідальність полягає у тому, що особи, які вчинили злочин на території У., підлягають крим. відповідальності на підставі ККУ. Такими особами є громадяни У., іноземці (крім тих, стосовно яких питання про крим. відповідальність у разі вчинення ними злочину на території У. вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території У. у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території У.; 2) він підготовлений за межами У., а дії, що утворюють його, вчинені на території У.; 3) суспільно небезпечні дій були розпочаті або вчинені за межами У., а закінчені або злочинний наслідок настав на території У.

До складу території У. належать: а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать У.; б) внутрішні води; в) надра в межах кордонів У., у т.ч. надра під територіальним морем; г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем; д) територіальне море; е) континентальний шельф У.; е) військові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором У., незалежно від того, що вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; ж) військові повітряні об’єкти, які знаходяться в будь – якому місці за межами повітряного простору У.; з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території У. та ходять під прапором У. у відкритому морі; и) невійськові повітряні об’єкти, зареєстровані в У., які знаходяться у відкритому повітряному просторі.

Територіальна чинність закону про крим. відповідальність У. поширюється і на іноземні судна, які перебувають у територіальних водах чи порту У.

Норми міжнародного права надають особистої недоторканності та виключають з-під крим. юрисдикції У. дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково це обмежують щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності. Діна особи за вчинений злочин на території У. підлягають юрисдикції лише акредитуючої держави, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом. Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг, а також члени їх сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами У. обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно – технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і посадові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають юрисдикції У. лише щодо злочинних діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов’язків.

Відповідно до КК і конституції У. рівними перед законом є: ПУ, народні депутати У. та судді, так само як і інші громадяни, можуть бути притягнуті до крим. відповідальності, але дещо в іншому, більш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх політичній та професійній незалежності.

  1. Принцип громадянства та універсальний принцип дії кримінального закону.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Відповідно до принципу громадянства ( національний) громадяни У. та особи без громадянства, які постійно проживають в У., у разі вчинення ними злочину за її межами підлягають відповідальності за ККУ як правило, тобто якщо інше не передбачене відповідними міжнародними договорами У.

Якщо громадянин У. або особа без громадянства, яка постійно проживає в У., за вчинений за кордоном злочин зазнала крим. покарання за межами У., то вони не можуть бути притягнені до крим. відповідальності за ці злочини, тобто ніхто не може бути двічі притягнений до юрид. Відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

У разі вчинення зазначеними особами нового злочину на території У. при його кваліфікації, призначені за нього покарання, звільнення від крим. відповідальності чи покарання суд має врахувати правові наслідки вироку суду іноземної держави.

Принцип громадянства має значення для застосування ККУ у випадках вчинення злочинів за межами У., коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній перебував на тритії У. або був виданий їй.

  1. Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину, зворотна сила).

Існування в законі принципу дії закону про крим. відповід. У часі дає змогу особі, які усвідомлює, що вона не порушує існуючих кримінально – правових заборон, поводиться у суспільстві впевнено і вільно.

Чинність закону про крим. відповід. у часі припускає усвідомлення положень про: 1) набрання чинності законом про крим. відповід.; 2) припинення чинності закону про крим. відповід.; 3) зворотну дію закону про крим. відповід.

Порядок набрання чинності законом про крим. відповід. визначений КУ. Офіційне оприлюднення – у газеті «Голос У.», «Урядовий кур’єр», а також журнал «Відомості ВРУ», «Офіційний вісник У.». За загальним правилом закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, день опублікування не входить.

Відповідно до КУ незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Дію нормативно – правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно – правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином законом про крим. відповід., який діяв на час вчинення цього діяння, слід вважати відповідний закон, який до моменту початку цього діяння набрав законної сили і до моменту закінчення діяння не втратив її.

Припинення чинності закону означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь. Підставами припинення чинності закону є: 1) відміна закону про крим. відповід.; 2) заміна закону про крим. відповід. на інший закон; 3) закінчення строку дії закону, на який він був виданий. Відповідно до КУ закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом: скасування норм ОЧ КК; внесення змін до норм ОЧ КК; внесення змін до норм ЗЧ КК; нового офіційного тлумачення крим. - правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту.

При цьому пом’якшені санкції норми ОЧ КК новий закон може: встановлювати інший, межу тяжкий вид основного покарання; скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; робити максимальне межу основного покарання того ж виду нижчою; робити мінімальну межу основного покарання того ж виду та ін.

Закон , який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до крим. відповід.; б) котрим об’явлене обвинувачення у вчиненні злочину; в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання; г) відбули покарання, але мають неповну погашену чи зняту судимість.

Встановлення злочинності діяння може бути досягнута шляхом: а) доповнення ОЧ КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміни норм ОЧ КК; в) внесення відповідних змін до норм ЗЧ КК; г) нового офіційного тлумачення крим. – правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою суспільної поведінки особи.

Таким чином, поширення нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, називається зворотною дією закону про крим. відповід. у часі.

  1. Поняття злочину та його ознаки.

Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки: 1) злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність); 2) ця дія може біти вчинена суб’єктом злочину; 3) вона повинна бути винною; 4) зазначена дія повинна бути суспільно небезпечною; 5) відповідна дія повинна бути передбачена КК; 6) крим. караність діяння. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину. В такому випадку можна вести мову тільки про суспільно небезпечне діяння, за яке крим. відповід. не настає.

1) Для будь – якого діяння є наявність об’єктивних і суб’єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб’єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість.

Злочином не можуть бути визнані: а) почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи; б) вимова, написання чи висловлювання в інших спосіб думки, якщо таким висловлюванням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров’я населення тощо; в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, мовної, політичної тощо групи; г) суб’єктивні якості особи.

Під діє у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов’язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов’язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам.

2) Суб’єктом злочину є фізична осудна людина, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати крим. відповід.

3) Суспільно небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Не можуть вважатися злочином: рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачити.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину визначається об’єктивною стороною – характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об’єктивними ознаками, а також суб’єктивною стороною – ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально – правовими заходами, тобто коли кримінальним законом визнається злочином. Характер суспільної небезпеки – це якісна ознака злочину. Залежить від суспільної цінності об’єкта посягання, мотиву та форми вини, а також злочинних наслідків.

5) КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому не можна вважати злочином вчинене особою винного діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі У, але яке не передбачене чинним КК. Отже, яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнано крим. законом, а не будь – яким іншим - крим. відповід. воно не тягне.

6) Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією крим. – правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Караність суспільно небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки крим. – правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

  1. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Визначаючи вид відповід. за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд обставин: ступінь суспільної небезпечності правопорушення; їх поширеність; реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями; наявні в суспільстві традиції, звички; оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо.

Правопорушення – це вчинене деліктоздатною особою суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на злочинні і проступки.

Злочинний вид правопорушення – суспільно небезпечні, крим. протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягає на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права ф свободи особи.

Проступки поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно – правові.

Адміністративні проступки – такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління, протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність. Дисциплінарні проступки – посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни, протиправні винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них нормативно – правовими актами передбачено дисциплінарну відповідальність. Цивільно – правові проступки – шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв’язаних з ними немайнових особистих відносин, передбачених нормами цивільного права.

Розрізняють злочини та інші види правопорушення за ступенем їх суспільної небезпечності, що визначається формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками.

Критерієм розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) насідки правопорушення; 4) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, яка визначається всіма ознаками вчиненого діяння.

  1. Класифікація злочинів.

Відповідно до КК критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об’єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду – фізичну, майнову, психологічну тощо.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на : невеликої тяжкості – передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2-х років або інше, більш м’яке покарання; середньої тяжкості – не більше 5-ти років; тяжкі – не більше 10-ти років; особливо тяжкі – понад 10 років або довічне позбавлення волі.

Від ступеня реалізації умислу: закінчений – містить усі ознаки, що передбачені; не закінчений – вчинено не всі дії, що передбачає.

Від об’єкта вчинюваного злочину: злочин проти життя, здоров’я, прав…; проти національної безпеки; злочин проти довкілля тощо.

Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає межі судової дискреції. Так вона є обставиною, що має враховуватися судом при: призначенні покращання як один із елементів загальних засад призначення покарання, а також при призначенні покарання за незакінчений злочин, призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, при визначенні розміру штрафу, і, зокрема, штрафу, що застосовується до неповнолітніх; звільненні від відбуванні покарання з випробуванням і звільненні від покарання а хворобою; застосування конкретного виду примусових заходів медичного характеру.

  1. Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).

Крим. відповід. – це вид юр. відповід., що полягає в застосуванні заходів крим. покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Підставами для притягнення до крим. відповід. є: наявність правової норми, що передбачає склад злочину; юрид. факт – вчинення злочину; наявність право застосовного акта, що набрав чинності.

Крим. відповід. поділяється на: 1) перспективну (позитивну) юр. відповід. – сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. Позитивна крим. відповід. містить об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Об’єктивні: наявність кримінально – правових встановлень (дозволів та заборон) і відповідну їм поведінку суб’єкта. До суб’єктивних – обов’язок суб’єкта діяти відповідно до цих встановлень. Позитивна крим. відповід. реалізується в рамках кримінально – правових відносин; 2) ретроспективна (негативна) крим. відповід. – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно – правового примусу, що характеризується осудження протиправного діяння та засудженням суб’єкта злочину, покладанням на останнього обов’язку витерпіти певні обмеження і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. Негативна крим. відповід. характеризується: наявністю кримінально – правових заборон; вчинення діяння, передбаченого КК, що містить склад злочину; реальним пере терпінням заходів, передбачених КК (об’єктивні ознаки); обов’язком особи, яка вчинила діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, піддатися заходам кримінально – правового характеру (суб’єктивна ознака). Ознаки ретроспективної крим. відповідальності: державно – правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб’єкта, винного в його скоєнні; обов’язок правопорушника терпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.

Підставою крим. відповід. є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто єдиною підставою крим. відповід. є склад злочину. Розрізняють матеріальну та процесуальну підстави крим. відповід. Матеріальною підставою визначається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Відповідно до КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

  1. Поняття складу злочину та його значення.

Склад злочину – це сукупність встановлених крим. законом ознак (суб’єктивних і об’єктивних), що трактують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин. Характерні риси складу злочину: ознаки складу злочину встановлюються лише крим. законом,; склад злочину утворює лише певна кількість встановлених крим. законом суб’єктивних і об’єктивних ознак; тільки вся сукупність встановлених крим. законом ознак може характеризувати певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину – це завжди повна сукупність його ознак, не може бути неповного складу злочину.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину – чим відрізняється один злочин від іншого. Поняття злочину є формою, а поняття складу злочину – змістом.

Функції складу злочину: фундаментальна – він є законною (ознаки складу злочину описані в законі і більше ніде), єдиною (бо іншої підстави не існує), необхідною (склад злочину виступає необхідною умовою крим. відповід.) та достатньою (інших підстав крим. відповід. не передбачено) підставою крим. відповід.; процесуальна – саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування; розмежувальна – саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної; гарантійна – особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила.

  1. Елементи та ознаки складу злочину.

Склад злочину утворюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.

Об’єкт – це ті суспільні відносини, що охороняються крим. законом.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину. Ознаки об’єктивної сторони: дія – суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (зброй) тощо; бездіяльність – невиконання особою своїх юрид. обов’язків; злочинні наслідки – ті, які мають характер суспільної небезпечності у вигляді заподіяної шкоди чи знищення суспільних відносин, які охороняються крим. законом; причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали; місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та знаряддя, використані для вчинення злочину.

Суб’єкт – фізична осудна особа, яка вчинила злочин і віці, з якого відповідно до КК може наставати крим. відповід. ознаки суб’єкта: фізична особа – тільки фізичні особи визнаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є крим. відповід.; вік особи – досягнення встановленого крим. законом віку, з якого починається крим. відповід.: загальна – з 16р., виключна дієздатність – з 14р., особлива дієздатність – з 18р.; осудність – здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; спеціальні ознаки суб’єкта – громадянство, підприємець, повнолітній та ін.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, як дає характеристику психічним процесам, а також свідомості та волі особи в момент учинення злочину: умисел; необережність; мотив злочину; мета злочину; емоції.

Ознаки злочину поділяються на: 1) обов’язкові (необхідні) – притаманні всім злочинам без винятку. Відносять: суспільні відносини, що охороняються крим. законом; ознаки загального суб’єкта. 2) Факультативні (необов’язкові) – притаманні не всім, а тільки окремому складу злочину. Належать: предмет злочину; злочинні наслідки, причинний зв’язок між дією і наслідками, ознаки спеціального суб’єкта, мотив, мета та емоційний стан.