З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред
| Вид материала | Документы |
СодержаниеУДК 657 Скачко Т.М. Облік виробничих запасів: досвід україни та міжнародна практика Management accounting and the need for valid information Запровадження екологічного обліку |
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Тарію обліково-аналітичного забезпечення в управлінні маркетинговою діяльністю підприємства, 268.52kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Регулювання діяльністю комерційних банків та їх нагляд, 280.68kb.
- Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
УДК 657Скачко Т.М.Кіровоградський національний технічний університет, м. КіровоградІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОТЕНЦІЙНИХ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ ЯК НАПРЯМ ОПТИМІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ Підвищення ефективності банківського сектору країни - одна з актуальних, гострих і складних проблем, яка існує на сьогоднішній день, так як в наслідок світової економічної кризи спостерігається тенденція уповільнення ринку банківського кредитування порівняно з над швидким розвитком у попередні роки. Ця ситуація обумовлена наслідками фінансової кризи та не виваженою кредитною політикою, зокрема невідповідністю темпів зростання кредитного портфеля за відсутності диверсифікації робочих активів. Фахівці звертають увагу на те, що темпи росту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям на кінець жовтня 2011 р. становлять 16,7 % у річному обчисленні, а кредитів, наданих домашнім господарствам – 4,7%. У банківській практиці спостерігається високий рівень проблемних кредитів. За даними НБУ, частка проблемних у сукупному обсязі кредитів, наданих українськими банками протягом жовтня 2011 року зросла на 1 процентний пункт, або на 6,125 мільйона гривень. До 1 листопада 2011 р. Їх частка становила 8,1%, або 60,882 мільйона гривень. Статистична інформація свідчить про погіршення показників фінансового стану як банків так і їх позичальників. Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що значна частка проблем, пов’язаних із наданням кредитів, виникає внаслідок недостатнього інформаційного забезпечення кредиторів про поточний фінансовий стан і різні аспекти діяльності позичальників. До тепер у українських банках відсутня єдина методика оцінки кредитоспроможності своїх позичальників. Кожен банк самостійно розробляє підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що затверджене Правлінням НБУ. На практиці розрахунок показників кредитоспроможності згідно з вимогами НБУ внаслідок різноманітності критеріїв оцінки та їх класифікації банками спрямований на штучне завищення реального фінансового стану позичальників, що обумовлює ризиковий характер розподілу кредитних ресурсів. В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема оптимізації системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Необхідною є переорієнтація банківської сфери на першочергове кредитування пріоритетних сегментів виробництва національної економіки. Так, станом на кінець 2011 р. найбільші обсяги кредитних ресурсів сконцентровані у оптовій та роздрібній торгівлі та у переробному секторі, а не у промисловому та аграрному виробництвах. Вітчизняна кредитно-банківська система не реалізує завдань забезпечення прискореного розвитку інвестиційно – інноваційної складової національної економіки. З іншого боку негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності потенційних позичальників. Майже відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру, що обумовлено відсутністю у банківському секторі фінансових ресурсів залучених на довгостроковій основі. Виважена кредитна політика у сфері банківського кредитування є можливою, у свою чергу, за умови досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, розробки та реалізації раціональної промислової і податкової політики. В Україні є необхідним розширення кредитних відносин в інвестиційній сфері. Банки України неспроможні фінансувати великі інвестиційні проекти, які реалізують програму структурної перебудови економіки України. Ця ситуація обумовлена тим, що капітал банківських структур не відповідає потребам сьогодення, як за розміром так і за структурою. Питома вага власного капіталу та довгострокових зобов’язань у структурі фінансування банківських установ є дуже низькою, переважають короткострокові пасиви, що обмежує можливості довгострокових кредитних проектів. Однією з суттєвих проблем кредитування в Україні є відсутність досконалої правової бази. Особливість цієї проблеми полягає в тому, що деякі основні моменти формування необхідного правового поля кредитування мають політичне забарвлення. Недостатня кількість та недосконалість правових актів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого – тим, що банківські відносини надто динамічні. Це вимагає необхідність перманентного внесення змін, які спрямовані на оптимізацію кредитної сфери, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів, що супроводжується наявністю суперечностей у нормативних актах різного рівня. Проблеми, що зазначені вище у сукупності визначають ризикованість кредитної сфери банківської діяльності. Управляння ризиками в цілях підтримки ліквідності і уникнення банкрутства – є найважливішим завданням банківської системи. Чітка організація кредитного процесу веде до мінімізації кредитного ризику. Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій є можливим досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності позичальника. Складовими оцінки кредитоспроможності необхідними для прийняття рішень є вивчення репутації контрагентів позичальника, оцінка цілей кредитування та раніше існуючих проектів, оцінка наявних та майбутніх грошових потоків, дослідження не лише фінансового стану позичальника на момент прийняття рішення про кредитування але й його кредитної історії (на підставі відомостей про виконання таким позичальником як раніше укладених кредитних правочинів, так і діючих). Сучасна практика банківських установ свідчить, що не всі аспекти оцінки кредитоспроможності використовують, що обумовлено як відсутністю належного методичного забезпечення, так і суб’єктивними чинниками. Список літератури:
УДК 330.522.4 Томарова Г.С. Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА Бухгалтерський облік – це мова бізнесу. І на сьогоднішній день дуже важливою стає проблема розуміння цієї мови бізнесменами різних країн [1, с. 250]. Співробітництво між різними підприємствами, незалежно від того, до якої країни вони (підприємства) належать, починається з ознайомлення з інформацією про їх фінансовий стан. Через те, що особливості обліку виробничих запасів можуть сильно вплинути на показники фінансової звітності, то ця сфера обліку вимагає серйозного вивчення. Термін "запаси" в різних країнах трактується по різному. А в деяких такого терміну, як такого, взагалі не існує. Наприклад, в Україні трактування терміну «запаси» майже повністю співпадає з трактовкою цього терміну в МСФЗ 2 «Запаси»: запаси – це активи, призначені для продажу в ході звичайної господарської діяльності (готова продукція), активи, що знаходяться в процесі виробництва, призначені для продажу в ході звичайної господарської діяльності (незавершене виробництво), а також сировину та матеріали, які споживаються у процесі виробництва або надання послуг. (сировина) [2, 3]. У Росіє існує термін «матеріально-виробничі запаси», під яким розуміють активи, які: використовуються в якості сировини, матеріалів і т.п. при виробництві продукції, призначеної для продажу (виконання робіт, надання послуг); призначені для продажу; використовувані для управлінських потреб організації. Запаси – активи, призначені для продажу на протязі одного звичайного ділового циклу або використання на протязі одного виробничого циклу. В нормативних документах Німеччини термін «запаси» відсутній, але під ним завжди розуміють предмети, призначені для короткострокового використання або перепродажу. У системі Положень про стандартну облікову практику Великобританії визначення терміну «запаси» трактується аналогічно терміну ЗПБО (Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку) США, за винятком наступної лінгвістичної особливості. В американській облікової літературі такі активи зазначені терміном «inventori». У Великобританії запаси визначені терміном «stock», тоді як в американській літературі «stock» - це, як правило, акції. Оцінка запасів є важливою складовою обліку на підприємстві, тому що вона впливає на точність фінансових результатів підприємства. Тому, при визначенні вартості запасів, у більшості країн світу, у тому числі в Україна, запаси оцінюються за правилом найбільш низької оцінки: ринкової ціни або собівартості, щоб уникнути збитку. У МСФЗ 2 «Запаси» вказано, що собівартість запасів повинна включати вартість придбання, витрати, пов’язані з переробкою продукції, а також витрати на доставку запасів до місця їх розташування і доведення до відповідного стану. Витрати на придбання запасів враховують вказану у договорі вартість запасів, мито на ввезення та інші податки, а також вантажно-розвантажувальні витрати і інші витрати, прямо пов’язані з придбанням готової продукції, матеріалів та послуг [2]. Фактично, визначення собівартості запасів, згідно з МСФЗ 2 «Запаси» повністю співпадає з визначенням собівартості запасів і в багатьох інших країнах, таких, як: Україна, Росія, США, Швейцарія, Італія, Португалія та інші. Одним з найбільш важливих критеріїв різниці в обліку запасів різних країн є критерій вибору методу оцінки вибуття запасів. Найбільш поширеними методами обліку запасів є методи ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості. Але існує також багато інших методів, таких, як: метод чистої вартості реалізації, метод базового запису готових виробів,фактичні витрати, метод базового запасу готових і незавершених робіт, ХІТО, ЛОФО, КІФО, КІЛО, стандартна і спеціальна (ринкова) ціна базового запасу, метод собівартості кожної одиниці, роздрібний метод, метод ідентифікованої собівартості, ціни продаж, метод процента від виконання, метод завершення контракту та інші. Та на сьогоднішній день дуже розповсюдженою у світі є відмова від методу ЛІФО. Наприклад, Україна відмовилась від цього методу ще у 2003 році. Використання тих чи інших методів оцінки вибуття запасів в різних країнах світу обумовлено перш за все історичним аспектом. Питання особливості обліку виробничих запасів у різних країнах світу є дуже важливим, але не досить розглянутим на сьогоднішній день. Для виявлення основних розбіжностей в обліку запасів в Україні та зарубіжжі, а також в порівнянні з обліком запасів, згідно з МСФЗ 2 «Запаси», був проведений аналіз різниць у визначенні терміну «запаси», та виявлено, що в загалом цей термін має схожу трактовку у різних країнах. Також, була проаналізована різниця у визначенні первісної вартості запасів і методи, які використовуються для визначення вартості запасів при вибутті. В цілому, слід сказати, що Україна є однією з тих країн, які вже дуже близь підійшли до того, щоб повністю ідентифікувати національні стандарти бухгалтерського обліку з МСФЗ. Список літератури:
УДК: 657.05 Hall Adrian Burke University of Florida, U.S.A MANAGEMENT ACCOUNTING AND THE NEED FOR VALID INFORMATION At school, at work, and in your daily lives, valid information is needed to make a proper decision. The more information you have at hand, the better your decisions are likely to be. This is especially true in the world of business. The success of a management in any type of business is highly correlated to the amount of valid information they possess in making decisions. Much of the information in business is quantitative in nature – essentially a collection of numbers. To collect and analyze these numbers, companies typically have an assortment of accountants, both on staff and those external to the company commonly known as auditors. In the context of this article, we must distinguish between management accounting and financial accounting. A good source of information on the difference between the two accounting disciplines can be found on the Wikipedia website: The differences between management accounting and financial accounting include:
Thus, for the management staff in a company, the reports generated by the management accountants are highly important in their decision-making. Moreover, according to the noted author Charles T. Horngren, the main objectives of management accounting can be summarized as follows:
Business enterprises run on a profit-making basis. Accordingly, it is necessary that revenue should be greater than expenditure incurred in producing goods and services from which the revenue is to be derived. Management accounting provides the information regarding the cost to make and sell such products or services. Of course, many other factors such as the condition of market, the area of distribution, the quantity which can be supplied, and so forth are also given due consideration by management before deciding upon the price. In the end, though, the cost plays a dominating role.
Management accounting involves the study of various operations used in manufacturing a product or providing a service. The study facilitates measuring the efficiency of an organization as a whole or by department as well as devising means of increasing efficiency. Management accounting also uses a number of methods such as budgetary control, standard costing, etc. for controlling costs. Each component, especially materials and labor expense, is budgeted at the commencement of a period and actual expenses incurred are compared with budget. This greatly increases the operating efficiency of an enterprise.
The third objective of management accounting is to produce financial statements whenever is required by management. In order to operate a business at a high level of efficiency, it is essential for management to have a frequent review of production, sales, and operating results. Management accounting provides daily, weekly, or monthly volumes of units produced and accumulated costs with appropriate analysis.
Management accounting helps management to formulate operating policies. These policies may relate to any of the following matters:
In the final analysis, it is evident of the importance of quantitative information in an organization. This information leads to better management decisions. And in the end, this will lead to a more successful, on-going business. УДК 657.6:504 Хом’як І.О. Національний лісотехнічний університет України, м. Львів ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА Бухгалтерський облік як основна інформаційна система про стан і рух активів, джерел їх утворення і господарських процесів повинен бути адаптованим до змінених умов діяльності сучасного підприємства і більш повно враховувати екологічний аспект. Іншими словами, традиційна система бухгалтерського обліку повинна бути розвинена і доповнена екологічною складовою. Традиційний бухгалтерський облік (як управлінський, так і значною мірою фінансовий) з багатьох точок зору не є придатним для адекватного врахування екологічних впливів підприємства і виконання функцій екологічно свідомого управління і контролю, до цього часу не розроблені ні показники, ні системи обліку, які б повною мірою відображали взаємодію економіки та природного довкілля. Екологічний облік на підприємстві – це система виявлення, вимірювання, реєстрації, нагромадження, узагальнення, зберігання, оброблення та підготовки релевантної інформації про діяльність підприємства в галузі природокористування з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень [1]. Завданнями екологічного обліку є:
Сьогодні ліси є важливим стратегічним природним ресурсом нашої країни та основним джерелом деревини, харчової продукції і лікарської сировини, а також інших біологічних продуктів, багато з яких сьогодні ще не є дослідженими. У сучасних умовах господарювання на діяльність підприємств лісового господарства впливає значна кількість факторів внутрішнього і зовнішнього середовища: час і місце, комерційні умови продажу, характер покупця, стан кон’юнктури ринку та економіки країни, регіону, світові тенденції ринків, а також інші мікро- та макроекономічні чинники впливу, що зумовлює не завжди ефективне функціонування підприємств з метою збереження природно-ресурсного потенціалу. Для вирішення цієї проблеми необхідно на підприємствах лісового господарства, налагодити систему екологічного обліку, однак однією з найголовніших перешкод розробки і реалізації ефективної екологічної політики підприємства є відсутність належного забезпечення керівництва комплексною, достовірною та своєчасною інформацією про природоохоронну діяльність. Враховуючи специфіку підприємств лісового господарства слід зазначити, що останні повинні функціонувати з врахуванням принципів концепції стійкого розвитку. При цьому варто зазначити, що дана концепція є своєрідним видом економічної моделі розвитку природно-ресурсних видів економічної діяльності, у взаємозв’язку з економічними, соціальними та екологічними факторами. Концепція стійкого розвитку (сталого розвитку) розроблена провідним дослідником економічних аспектів розвитку лісового господарства, колишнім економістом Світового банку Дейлі Ґерманом у монографії “Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку” (“Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development”) [2]. Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища характеризує сталий розвиток як: “розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, не ставлячи під загрозу можливості для майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби”. При цьому виділяються такі компоненти сталого розвитку: – еколого-економічне ведення лісового господарства; – комплексне використання лісових ресурсів; – екологічний захист; – соціальна справедливість [3]. Таким чином, з метою суттєвого зменшення еколого-економічних проблем на підприємствах лісового господарства та активного застосування концепції сталого розвитку необхідно цілеспрямовано здійснити реформування як лісогосподарської діяльності, так і методики та організації обліку на підприємствах даного виду економічної діяльності. Налагодження системи екологічного обліку в Україні на підприємствах лісового сектора економіки сприятиме формуванню дійової системи екологічного аудиту, участь в якій даватиме підприємствам більші шанси одержувати реальні прибутки при одночасному гармонійному ставленні до довкілля. Виділення окремих екологічних рахунків дасть змогу контролювати плановий кошторис витрат і акумулювати дані про загальну суму екологічних доходів і витрат з подальшим відображенням її в звітності та більш адекватного розподілу між видами продукції. Список літератури: 1. Кирсанова Т.А., Кирсанова Е.В., Лукьянихин В.А. Екологический контроллинг –инструмент екоменеджмента/ Под ред. В.А. Лукьянихина. – Сумы: Изд-во "Козацький вал", 2004. 2. Principles for Sustainable Management of Global Forest. Global Forestry Coordination and Cooperation Project, 1992. – 33 p. 3. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. – М.: Прогресс, 1989. – 376 с. УДК 657.37 Юрченко О.А. Національна академія статистики, обліку та аудиту м. Київ |