Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3   4   5

ВИСНОВКИ


1. Дослідження природи та причин виникнення дихотомії права супроводжують процес виникнення і функціонування права. Подвійний характер права описаний уже філософами античності. Далі в історії висловлювались різні точки зору на дихотомію права та окремі критерії даного розподілу, але проблема не зникала й існує на сьогоднішній день. Можна стверджувати, що проблема дихотомії права існує об’єктивно, незалежно від поглядів науковців.


2. В основі дихотомії права лежать два чинники: характер суспільних відносин та суперечливий характер системи права на рівні юридичних норм, інститутів та галузей. Право, єдине за своєю суттю та суспільним призначенням, використовує різні методи до різних предметів регулювання. Звідси – розподіл права на підсистеми публічного та приватного права, при тому, що вони залишаються взаємозалежними частинами єдиного цілого.

Поділ права визначається за різними критеріями (інтересу, захисту інтересів, методу). Базуючись на них, можна визначати характер норми права, інституту, галузі права, їх приналежність до приватної чи публічної сфери, хоча це може бути досить умовним віднесенням.


3. Розподіл права на публічне та приватне характерний насамперед для системи романо-германського права, в країнах загального права цей розподіл не розповсюджений. Це пояснюється, зокрема, рецепцією римського права у системі права держав, що належать до континентальної системи права.

У системі загального права заперечується поділ права на публічне та приватне. Одночасно спостерігається тенденція наближення англійського права до континентальної системи; певним доказом цього є загальновизнане розмежування ролі судді стосовно публічних обов’язків та захисту приватних прав. Те ж саме можна сказати про американське право. Аналізуючи праці американських юристів, можна прийти до висновку про визнання ними такого розмежування (особливо це стосується сфери оподаткування).

Дихотомія права притаманна системі мусульманського права, де чітко розмежовуються норми шаріату та світське право.

Також чітке розмежування на публічну та приватну сферу спостерігається в міжнародному праві.


4. Приватне право спрямоване на організацію регулювання діяльності приватних осіб та управління існуванням індивідів чи груп осіб, незалежних при визначенні своїх власних інтересів. Приватне право є індивідуалізованим та ефективно захищає приватні інтереси в межах політичного, громадянського суспільства. Якщо приватне право набуває у державі широкого розвитку, то це може означати, що громадянське суспільство в такій державі функціонує за ліберальними, демократичними принципами. За допомогою норм приватного права держава організовує нормальне функціонування суспільства, регулює цивільну діяльність, впорядковує законодавство на принципах рівноправності та демократії. В межах диспозитивних норм приватного права особа вільна сама вибирати модель своєї поведінки, звісно за умов суворого дотримання норм права, існуючих на території даної держави. У приватному праві усі повинні дотримуватись встановлених правил за порушення яких застосовується юридична відповідальність, зокрема майнова, а також можливе застосування адміністративних чи кримінальних санкцій. Основними принципами приватноправового регулювання можна назвати такі: вільний вибір поведінки суб’єктів, їх діяльність по виконанні приватних, власних інтересів та те, що держава встановлює лише межі допустимої поведінки. Для приватного права характерний диспозитивний метод правового регулювання, притаманні такі способи, як дозвіл, координування тощо.


5. Завданням публічного права є регулювання життєдіяльності не окремого індивіда, а всього суспільства в цілому, регулювання відносин держави і особи. Хоча кожен індивід має свою власну цінність і громадянське суспільство повинне піклуватися про нього, проте забезпечення інтересів окремих осіб не може бути задачею публічного права. За допомогою норм публічного права громадянське суспільство і держава мають змогу забезпечувати взаємодію між усіма своїми членами, визначати свої завдання, функції, основні напрямки свого розвитку, загальні чи конкретні цілі діяльності. Отже, норми публічного права покликані забезпечити ефективне існування держави і громадянського суспільства в ній.

Інтереси суспільства і держави найчастіше не співпадають з особистими інтересами окремого громадянина, а в деяких випадках навіть суперечать один одному. Тому норми публічного права спрямовані також, окрім організації життя громадянського суспільства, на вирішення колізійних питань взаємовідносин приватних осіб і держави, віднайдення рішення проблеми, яке б задовольнило інтереси і особи, і суспільства, і держави.

Тому на відміну від приватного права публічне право має не індивідуальний, а загальний характер і сутність, а його основною задачею є забезпечення суспільних інтересів у різних сферах життя. Публічне право базується на примусовій владі держави, надає пріоритет державним інтересам над індивідуальними, а також передбачає можливість реалізації цих інтересів навіть всупереч волі та інтересам окремих членів суспільства. Так як держава існує в суспільстві для того, щоб врегульовувати протиріччя між суспільством та його членами, між приватними та державними (колективними) інтересами, то за період існування держави в суспільстві є доречним та виправданим поділ права на публічне та приватне.

До основних принципів публічно-правового регулювання належать зобов’язання суб’єктів діяти суто в рамках владних розпоряджень, часто ігноруючи свою особисту, власну волю; реалізація суб’єктами публічного права чужих інтересів; чітке встановлення меж між повноваженнями однієї сторони і обов’язками іншої, а також реалізація інтересів індивіда через встановлення обов’язків для суб’єктів публічного права.

На відміну від приватного права, публічні галузі права використовують методи субординації, імперативного зобов’язання, а також встановлення жорстких рамок поведінки суб’єктів і надання їм чітких інструкцій у діяльності, без свободи вибору.


6. Значення розподілу права на публічне та приватне полягає в тому, що відкривається можливість теоретично обґрунтувати побудову системи права у конкретній державі, визначити основні структурні правові елементи, окреслити місце і роль права в житті кожного громадянина.

Публічне та приватне право за своєю суттю є якісно різними підсистемами права з власними методами правового регулювання, суб’єктним складом, характером норм, з яких складається кожне право, цілями та задачами, інтересами. Публічне право часто використовує примус і забезпечує державні (публічні) інтереси, приватне право надає можливість виявити ініціативу суб’єктів і забезпечує індивідуальні (приватні) інтереси.

За допомогою визначення органами правотворення критеріїв розподілу права на публічне та приватне можна з’ясувати характер інтересів, що забезпечуються нормами права, і визначити їх правовий режим.

Для органів правозастосовчої діяльності такий розподіл права дозволить відокремити публічні та приватні відносини і тому більш ефективно застосовувати норми права.


7. Зважений підхід до проблеми співвідношення приватного та публічного права дозволяє вирішувати численні практичні питання, наприклад щодо характеру діяльності чиновника, можливості займатися чиновником підприємницькою діяльністю, ролі держави як публічного органу в житті суспільства, в економічній, цивільній сфері, меж втручання держави в економічні відносини тощо. Найбільш показовими прикладами співвідношення та взаємодії публічного та приватного права є питання про державу як суб’єкта приватного права, а також про права людини та громадянина і їх приналежність до публічної чи приватної сфери регулювання.

Галузі публічного права тісно взаємодіють та взаємопереплетені з приватним правом. Так, взаємний зв’язок виявляється у кримінальному та цивільному праві, коли мова йде, наприклад, про інтелектуальну власність та захист авторських прав. В даному випадку цивільне право може користуватися публічними засобами, наприклад імперативними розпорядженнями. Те ж спостерігається при взаємодії адміністративного та цивільного права. Тут можна побачити єдність цілей, що досягаються засобами адміністративного та цивільного права; спільність законодавчих джерел; використання однакових термінів і понять.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Агарков М.М. Ценность частного права // Сб. трудов профессоров и преподавателей Иркутского университета. Вып. 1. – Иркутск, 1921. – с.155
  2. Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ, 1999.- с.17-20
  3. Актуальные вопросы государства и права на современной этапе // Отв. ред. Щеглов В.Н. – Томск, 1984
  4. Актуальные вопросы теории и истории права и применения советского законодательства. – Душанбе, 1975
  5. Актуальные проблемы государства и права // Редкол. В.Ф.Валович. – Томск, 1981
  6. Актуальные проблемы государства и права в развитом социалистическом обществе. – М., 1976
  7. Актуальные проблемы правоведения за рубежом // Отв. ред. Разумович Н.Н. – М., 1989. – с.43-56
  8. Актуальные проблемы правовой науки // Под ред. Селезнева Н.А. – М., 1970. – с.37-48
  9. Актуальные проблемы правовой науки. Под. ред. Селезнева Н.А. – М., 1970
  10. Алексеев Л.И. К вопросу о бобщем понятии права. // Государство и право, М., 1993. №6
  11. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М., 1966. – с.142-143
  12. Алексеев С.С. Об отраслях права // Советское государство и право, 1972, № 3. – с.29-34
  13. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в праве. – М., 1989. – с.24-67
  14. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия. Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712с.
  15. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1995. – 276с.
  16. Антология мировой правовой мысли: в 5 –ти тт. // Ред. Л.Р. Сюкияйнен. – М., 1999
  17. Базилевич С.Е. Предмет, система і джерела державного права буржуазних країн. – Львів, 1964
  18. Байтин М.И. Государство и политическая власть. – Саратов, 1972. – 112с.
  19. Барри Д. Возмещение убытков, причиненных государством: аспекты защиты прав человека в США // Государство и право, 1993, №1
  20. Бахрах Д.М. Административное право. – М., 1993
  21. Безродний Є.Ф. Світова класична думка про державу та право. – К., 1999
  22. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990
  23. Берман Я. А. Марксизм и гражданский кодекс // Советское право, 1922, № 3. – с. 94, 97-98
  24. Біленчук П.Д. та ін. Філософія права. – К., 1999
  25. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Контроль за исполнительной властью в Великобритании: правовой институт осбудсмена. // Политические исследования. – 1993, №1. – с.183-188
  26. Бойцова В.В. Институт местного омбудсмена в Великобритании. // Правоведение, 1993, №3. – с.48-51
  27. Бойцова В.В. Правовые средства защиты в публичном праве Великобритании. // Известия высших учебных заведений. Правоведение, 1994, №3. – с.66 и дальше
  28. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Реабилитация необоснованно осужденных граждан в современных правовых системах. – Тверь, 1993
  29. Бошко В.И. Очерки развития правовой мысли. – К., 1925
  30. Бублик В.А. Еще раз о соотношении частного и публичного в праве. // Сборник научных трудов.: Правовое положение субъектов предпринимательской деятельности. – Отв. ред. В.С.Белых. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – 284с.
  31. Васильев А.М. Правовые категории. – М., 1976
  32. Васильев О.Д. Проблемы разделения права на публичное и частное в русской позитивистской теории права в конце ХІХ – начале ХХ вв. – Благовещенск: Благовещенский городской центр новых информационных технологий, 2000
  33. Васильева Т.А. Средства защиты прав человека в странах Запада. – Конституция РФ и совершенствование механизмов защиты прав человека. – М.: ИГПАН, 1990. – 153с.
  34. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Ч.2: Теория права. Т 1. – М., 1996. – с. 154
  35. Введение в публичное право. – Саратов, 1996. – части 1-2. – 129с.
  36. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М., 1915
  37. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974
  38. Вопросы государства и права // Редкол. Ким А.И. – Томск, 1968
  39. Вопросы государства и права. Сб. статей редкол. Ким А.И. – Томск, 1974
  40. Вопросы по общей теории современного права. – М., 1960
  41. Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1968
  42. Вопросы теории и истории государства и права // Редкол. Пертцик В.А. – Иркутск, 1971
  43. Вопросы теории и истории государства и права и государственного права. – Свердловск, 1957. – с.56-73
  44. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М., 1949
  45. Гаген В. К вопросу об ответственности государства за действия должностных лиц // Вестник права. 1903. Октябрь. Кн. 8. с.1-38
  46. Галкин Н.А. Критический анализ современной теории права США. – Автореф. дис. к.ю.н.:12.00.01. – М., 1982. – 24с.
  47. Гамбаров Ю. С. Право собственности (Русская высшая школа общественных наук в Париже). – СПб., 1905. – с. 435
  48. Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное управление. – М., 1984. – с.182, 183
  49. Гарник О.В. Вступ до філософії права. – Дніпропетровськ, 1999
  50. Гойхбарг А.Г. Основы частного имущественного права. – М., 1924. – с.52
  51. Гойхбарг А.Г. Пролетарская революция и гражданское право // Пролетарская революция и право. 1918. – № 1. – с. 9
  52. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право РСФСР. Т.1. Гражданский кодекс. – М.: 2-е изд., 1923. – с.5
  53. Государство и право на современном этапе // Отв. ред. Белявский В.Ф. – Владивосток, 1973
  54. Гунель М. Введение в публичное право. – М., 1995. – 127с.
  55. Гурне, Бернар. Державне управління. – К., 1993
  56. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988
  57. Дозорцев П.Н. Закон о свободе совести: повторение пройденного // Право и жизнь, 1998. №14
  58. Еллинек Г. Общие учения о государстве. – СПб., 1908. – 366с.
  59. Емельянов С.А. Право: определение понятий. – М., 1992
  60. Емельянов С.А. Право: определение понятий. – М., 1992. – с.10-12
  61. Еремин И.Ю., Панярская М.В. Частная жизнь в объективах телекамер // Судебная палата по информационным спорам при Президенте Российской Федерации: 1994-1996. Нормативные акты. Практика. Комментарии. – М.: Право и Закон, 1997. – с.324
  62. Живанович, Тома. Систем синтетически филозофиjе права. – Београд, 1959. – с.384 и далее
  63. Жоль К.К. Философия и социология права. – К., 2000
  64. Загрядцов М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. – М., 1925. – с.78
  65. Зивс С.Л. Источники права. – М., 1981
  66. Зильберман И.Б. Буржуазные правовые теории эпохи империализма. – М., 1966
  67. Инако Цунэо. Политика и право современного Китая. – М., 1978
  68. Инако Цунэо. Современное право Японии. – М., 1981. – с. 128-132
  69. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права.- М: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 381с.
  70. Исаев И.А. История государства и права России. – М., 1993
  71. Историческое в теории права // Отв. ред. Грязин И.Н. – Тарту, 1989
  72. История политических и правовых учений. – Учеб. для вузов. Под общ. Ред. В.С. Нерсесянца. – М.:Инфра М, 1996. – 736с.
  73. Казаков В.Б. Генезис права. – Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.01. – Л., 1988. – 25с.
  74. Карташов В.И. Введение в общую теорию правовой системы общества. – Ярославль, ч.1. 1995, ч.2. 1996. – 352с.
  75. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права: Современные трактовки и новые подходы. – М., 1999. – с.87-117
  76. Керимов Д.А. Общая теория государства и права. – М., 1977
  77. Кленнер Г. От права природы к природе права. – М., 1988. – с.5-15
  78. Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение. – М., 1978. – с.54-57
  79. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. – Л., 1989. – с.56-79
  80. Колер И. Введение в науку права. – СПб., 1903. – с.17-127
  81. Колотова Н.В. Взаимодействие права и морали: взаимодополнительность и конфликт. – Автореф. дис. к.ю.н. – М., 1997. – с.5
  82. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций // Издание 2-е, исправл. и дополненное.- М., 1995. – 312с.
  83. Коркунов К.М. Лекции общей теории права. – СПб., 1904. – 379с.
  84. Коркунов Н.М. История философии права. – СПб, 1908. – 389с.
  85. Корнилов Ф.Д. Юридический догматизм и диалектический материализм // Советское право, 1928, № 2. – с.101
  86. Косарев А.И. Англосаксонская и романо-германская формы буржуазного права. – Калинин, 1977
  87. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. – М., 1915
  88. Критика буржуазных политических и правовых концепций // Отв. ред. Юдин Ю.А. – М., 1984
  89. Критика буржуазных теорий государства и права // Отв. ред. К.А. Мокичев. – М., 1966
  90. Критика современной буржуазной правовой идеологии. – Казань, 1968
  91. Курбатов А.Я. Основные Формы Взаимодействия Гражданского и налогового законодательства // Хозяйство и право. – 1996. – №6. – с.52-62
  92. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 224с.
  93. Курбатов А.Я. Теоретические основы сочетания частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности. // “Черные дыры” в российском законодательстве, 2001, №1
  94. Курбатов А.Я. Обеспечение баланса частных и публичных интересов – основная задача права на современном этапе. // Хозайство и право, 2001, №6
  95. Курильски-Ожвэн Ш и др. Образы права в России и Франции. – М., 1996
  96. Лазаревский Н.Н. Ответственность за убытки, причиняемые должностными лицами. – СПб., 1905
  97. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права. – М., 1974
  98. Ледях И.А., Воробьев О.В., Колесов Н.С. Механизмы защиты прав и свобод граждан. Права человека: проблемы и перспективы. – М.: ИГПАН, 1990. – 153с.
  99. Ленин В.И. О задачах Наркомюста в условиях новой экономической политики. – Полн. собр. соч., Т. 44. – с. 398
  100. Лившиц Р.З. Современная теория права. – М., 1992. – с.45-78
  101. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.:БЕК, 1996
  102. Лукич Радомир. Методология права. – М., 1981
  103. Люблинский П. И. Процесс как судебный порядок и процесс как правоотношение // Журнал Министерства Юстиции. № 1. 1917. Январь. С. 257
  104. Магеровский Д. А. Советское право и методы его изучения // Советское право, 1922. – №1. – с.32-34
  105. Мазуренко Ю. Система права переходного периода. – М., 1925. – с.26-27
  106. Мальцев В.В. Оценка следователем общественной опасности посягательства. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – с.8-18
  107. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М., 1966. – с.123
  108. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения, Т. 14 – с. 36; Т.21 – с. 312; Т. 1 – с. 390-391, 439-440; Т. 3 – с. 62
  109. Марчук В.П. Критика сучасних буржуазних теорій права. – К., 1981
  110. Международное право // Ред. Тункин Г.И. – М., 1994
  111. Методологические проблемы правоведения // Отв. ред. Марченко М.Н. – М., 1994
  112. Михайловский И.В. Очерки философии права. Т. I. – Томск, 1914. – с.603–610
  113. Муромцев С. Определение и основное разделение права. – М., 1979. – 236с.
  114. Мусульманское право. – М., 1984. – 267с.
  115. Мушкин А.Е. Государство и право – исторические разновидности органов и норм управления обществом. – Л., 1969
  116. Наумов И. Роль и значение правовых форм в переходный период // Советское право, 1926, № 5. – с. 27-30
  117. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. – К., 1971
  118. Некоторые философские проблемы государства и права. – Саратов, 1968
  119. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: От социализма к цивилизму. – М., 1992
  120. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М., 1983
  121. Новгородцев П.И. Сочинения. – М., 1995
  122. Новоселов В.И. – Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов, 1976. – с.3-4
  123. О некоторых ревизионистских концепциях государства и права. // Под ред. А.И. Денисова. – М., 1960. – с.38-47
  124. Общая теория государства и права: Академический курс: в 2-х тт. // под ред. Марченко М.Н., Т. 2: Теория права. – М., 1995. – с. 187-210
  125. Общая теория права // Под ред. А.С.Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 384с.
  126. Общая теория права и государства // Под ред. Лазарева В.В. – М., 1994. – с. 136
  127. Ориу М. Основы публичного права. – М., 1929. – с.20-134
  128. Парфильев М.Н. Критика буржуазных “теорий” о советском государстве. – М., 1964
  129. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М: Издательство “Наука”, 1980. – 272с.
  130. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1910. – 331с.
  131. Петрова Г.В. Налоговое законодательство: проблемы совершенствования и кодификации. Отчет обсуждения актуальных проблем правового регулирования налоговых отношений // Государство и право. – 1995. – №11. – с.152