Geum.ru

Європейський союз

Вид материалаДокументы

Содержание


УКРАїна - нато
Ресурсні питання
Напрям європейської інтеграції
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

УКРАїна - нато




2.1. АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: РНП – 2011: ВИКОНАННЯ ЇЇ ЗАВДАНЬ СПРЯМОВУЄТЬСЯ РАДШЕ НА ПРОЦЕС, А НЕ НА КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ



Проголошення у 2010 році позаблокового статусу України, вилучення із законодавства положення про набуття Україною членства в Організації Північноатлантичного договору як кінцевої мети її євроатлантичної інтеграції та однієї з ключових засад забезпечення національної безпеки країни корінним чином змінили формат взаємовідносин Україна – НАТО, зміст і спрямованість двосторонньої співпраці за цим вектором Нині співробітництво нашої держави з Альянсом відбувається у формі конструктивного партнерства та на основі нових «взаємовигідних» відносин.

Відповідно новому формату відносин були змінені назва та зміст Річної національної програми (РНП), де фраза з набуття членства в НАТО була замінена на слово «співробітництво». Цьогорічна РНП, на відміну від попередніх, стала аж занадто формалізовано-утопічною, адже із 466 заходів, передбачених нею на 2011 рік, за 9 місяців поточного року повністю виконано лише 71 захід, 7 – скасовано, термін виконання 2 заходів перенесено, 357 заходів перебувають на різних етапах виконання і «мають бути реалізовані до кінця року». Останнє завдання взагалі виглядає фантастично, враховуючи, що чи не всі 357 заходів знаходяться тільки у планах.

Тому, хоча група експертів НАТО на чолі з помічником заступника Генерального секретаря НАТО з політичних питань і політики безпеки Джеймсом Аппатураєм, яка відвідала Київ 25-26 жовтня 2011 року, й дала у цілому попередню позитивну оцінку результатів 9-місячного виконання РНП – 2011, про наявність безлічі промахів можна судити за результатами проведення парламентських слухань, присвячених оцінці досягнень та недоліків виконання Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2011 рік, організованих Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції 15 листопада 2011 року.

Зокрема, виявилося, що РНП – 2011 зафіксувала ключові дотичні напрями співпраці між Україною й Альянсом з питань, що становлять взаємний інтерес і скеровані на сприяння здійсненню в Україні реформ у політичній, економічній, безпековій, оборонній, правовій та інших сферах. Однак, зважаючи, що офіційний Київ наразі жодним чином не прагне продовжувати свій попередній поступ до лав Альянсу, то не зовсім зрозуміло під які стандарти та вимоги має відбуватись таке реформування ключових сфер українського суспільного розвитку.

Крім того, РНП – 2011, ставши провідним інструментом нового конструктивного партнерства, зафіксувала лише середньострокові цілі внутрішньодержавного реформування і двосторонніх відносин та визначала пріоритетні завдання щодо їхнього досягнення на поточний рік в п’яти основних сферах (політичні та економічні питання; оборонні і військові питання; ресурсні питання; питання безпеки; правові питання). По суті, РНП – 2011 апріорі була зорієнтована на «дозований» прогрес у виконанні поставлених завдань, і не передбачала жодної перспективи на майбутнє. Такий змістовний «прагматизм» РНП є радше правилом, аніж винятком. Глибшого змістовного наповнення в документі в цьому сенсі потребують політика і стратегія національної безпеки як в аспекті цілей, так і особливо пріоритетних завдань. Натомість, в РНП надмірна увага приділена статичним моментам, зокрема, надто детально описуються інституційні механізми вирішення тих чи інших питань, тобто, виконання завдань РНП зорієнтовується радше на процес, а не на кінцевий результат.

Оскільки реалізація цих завдань забезпечується шляхом розроблення і виконання центральними органами виконавчої влади планів заходів, як інструмента імплементації РНП, логіка їхнього внутрішнього взаємозв’язку зумовлює чітку підпорядкованість імплементаційних заходів поточним завданням РНП, потенціал яких, у свою чергу, має бути достатнім для досягнення цілей, як критерію реалізації відповідного інтересу в рамках співробітництва Україна – НАТО. Однак, цьому критерію абсолютно не відповідає План заходів із виконання РНП на поточний рік.

Звичайно ж, не можна опустити у даному контексті існуючі позитивні моменти співпраці Україна – НАТО, як-то:
  1. активний політичний діалог між Україною та Альянсом, який відбувається на різних рівнях, зокрема, взаємовигідне співробітництво у форматі спільних робочих груп з питань воєнної реформи, науки і захисту довкілля, з питань оборонно-технічного співробітництва, а також внесок України як контрибутора регіональної та універсальної безпеки, передусім через участь у миротворчих операціях і місіях під егідою НАТО;
  2. прогрес у царині європейської інтеграції, зокрема у переговорному процесі з ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію;
  3. більш збалансований характер відносин України з безпосередніми сусідами;
  4. успішна взаємодія Києва з відповідними зарубіжними партнерами в контексті забезпечення безпеки під час підготовки і проведення в Україні Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році;
  5. прогрес у нарощуванні боєздатності Об’єднаних сил швидкого реагування і Сил спеціальних операцій, а також у вирішенні ресурсних питань.

Проте, такі «загальні» досягнення абсолютно затьмарюються низкою недоліків двосторонньої співпраці, усунення яких абсолютно неможливе у найближчому майбутньому. До них належать:
  1. відсутність чітко визначених обсягів і джерел фінансування заходів з виконання РНП – 2011, а також повна невизначеність будь-яких часових рамок їх здійснення, що практично унеможливлює щоквартальний контроль виконання програми;
  2. відсутність просування у забезпеченні верховенства права, в т. ч. на рівні конституційно-правового регулювання;
  3. протидія корупції залишається процесом, який ризикує ніколи не завершитися очікуваним результатом, система державного управління далека від стандартів демократичного устрою, ефективність механізмів захисту прав людини вкрай низька;
  4. громадянське суспільство перебуває у стані глибокої стагнації, непомітною для суспільства залишається робота з інформування громадськості, скерована на досягнення політичного і громадського консенсусу стосовно конструктивного партнерства України з НАТО.

Відповідно, виконання Плану заходів у всіх ключових галузях співпраці звелося лише до простої формалізації - кількісної оцінки проведених заходів. Так оцінка результатів співпраці у сфері внутрішньої політики позначена такими абстрактними словами як: «здійснення демократичних реформ; забезпечення верховенства права; боротьба із відмиванням коштів та корупцією». Оборонні та військові питання також залишилися невирішеними: ані нововведень в оборонній політиці, ані реформування Збройних Сил України здійснено не було У сфері забезпечення національної безпеки докладалися зусилля для належної і своєчасної підготовки проекту нової редакції Стратегії національної безпеки України та інших концептуальних документів у сфері безпеки і оборони, однак… лише докладалися, будучи загальмованими на фінішній прямій.

Ресурсні питання стосувалися виконання державного бюджету та менеджменту ресурсів, у тому числі оборонних. Відомо, що видатки на оборону та безпеку збільшено до 12,2 % від загальних видатків бюджету (або 3,2 % від ВВП), що становить 41 055,9 млн. грн., проте цього аж надто мало, враховуючи, що Україна тепер «позаблокова» держава і має самотужки забезпечити власну безпеку, оборону та захищати власні національні інтереси. Та й куди витрачалися ці кошти, коли планується скорочення армії?

Напрям європейської інтеграції був розвинутий по двох блоках завдань, зокрема, «Підтримка громадського порядку та безпеки» та «Протидія нелегальній міграції». У цьому сенсі прогрес України оцінено як «добрий» та «дуже добрий». Проте говорити, що рішення стосовно переходу до імплементаційної фази Плану дій може бути прийняте на Саміті Україна – ЄС у грудні 2011 року, мабуть що, зарано. Адже зараз узагалі невідомо, що день прийдешній нам готує на євроінтеграційному напрямі. Особливо враховуючи, що перспективи підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС все ще туманні, а положення про надання нашій державі перспективи членства узагалі «зависло у повітрі».

Виходить, що єдиний аспект зовнішньополітичної співпраці, при реалізації якого ми досягли більш-менш наявних результатів – це конструктивне партнерство з НАТО. Справді, на сьогодні продовжується активне співробітництво у форматі спільних робочих груп з питань воєнної реформи, науки і захисту навколишнього природного середовища та з питань оборонно-технічного співробітництва під егідою Комісії Україна – НАТО. Україна є єдиною країною-партнером, який бере участь у більшості основних операцій під проводом Альянсу. Зокрема, 22 особи миротворчого персоналу України наразі виконують завдання в Міжнародних силах сприяння безпеці в Афганістані (МССБ); 6 українських інструкторів беруть участь у Тренувальній місії НАТО в Іраку (ТМН-І); 124 українських миротворці залучені до операції Багатонаціональних сил безпеки в Косові (КФОР). До того ж, погоджено умови транзитного перевезення територією України вантажів для забезпечення операції МССБ на території Ісламської Республіки Афганістан. Однак, чи становлять ці питання «взаємний інтерес» для обох сторін? Швидше, ні, аніж так. Відповідно, ми продовжуємо за інерцією виконувати взяті на себе зобов’язання, намагаючись довести нашу відданість Альянсу та спрямованість до співпраці. Однак, ми нічого не отримаємо навзаєм в плані захисту нашої власної національної безпеки і оборони: ми так і залишаємося політично й безпеково незахищеними. І це наш власний вибір, а не вибір НАТО.