Головне управління з питань внутрішньої політики
| Вид материала | Документы |
- Заходи, 88.79kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Положення про головне управління економіки Миколаївської обласної державної адміністрації, 129.49kb.
- Имка становлення та розвитку малого І середнього бізнесу (мсб) в Україні є одним, 118.87kb.
- Затверджую начальник Управління внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Харківської, 196.92kb.
- Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції І закон, 111.69kb.
- Конституційний процес в Україні, 155.92kb.
- Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у Київській області Методична, 3245.56kb.
- Топольської міської державної адміністрації, Міністерству промислової політики України,, 160.84kb.
- Впровадження на полтавщині положень концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку, 340.13kb.
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ,
У СПРАВАХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗВ`ЯЗКІВ
З ГРОМАДСЬКІСТЮ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ
ДНІВ ІНФОРМУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ НА ТЕМИ:
«Оформлення дозвільної документації
в будівництві: нові вимоги в законодавстві та практика»
«Історико-патріотичний вимір участі українського народу у Великій Вітчизняній війні (до 65-ї річниці Перемоги). Соціальний захист ветеранів Великої Вітчизняної війни»
Дата проведення : 19-30 квітня 2010 року
Історико-патріотичний вимір участі українського народу
у Великій Вітчизняній війні
Друга світова війна, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників, стала найтрагічнішою в історії людства. Вона забрала більше 50 мільйонів життів, ще більше – покалічила, знедолила. У її вир було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Проте чи не найбільше випробувань випало на долю України. Саме з Україною і навіть ширше – з усім південним напрямом, пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої Світової війни. В 1941 -1942 рр. тут було зосереджено головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7 % від загальної кількості дивізій. Хроніка подій свідчить, що на українських фронтах практично ніколи не було стану затишшя. В ході першого періоду війни на території України відбулися такі великомасштабні стратегічні оборонні операції як Львівсько-Чернівецька та Київська, а також фронтові — Одеська, Кримська, Севастопольська, Керченська, Харківська оборонні операції. В безпросвітно тяжкому 1941 р. радянські війська зуміли цими, хоча в цілому й невдалими, операціями поставити під сумнів бездоганно продуманий графік гітлерівського "бліцкригу".
Стратегічне місце України як центрального плацдарму війни зберігалося і в наступному 1942 р. Саме після поразки радянських військ під Харковом у травні 1942 р. з українського плацдарму почався німецький генеральний наступ на Волгу та Кавказ. Цей наступ мав вирішити долю всієї світової війни. Звідти ж після перемоги радянських військ під Сталінградом, здобутої значною мірою за допомогою з'єднань, що відступали з України, в грудні 1942 р. почалося визволення, а після Курської битви, також географічно й оперативно пов'язаної з Україною, оскільки вона закінчилася здобуттям Харкова, почалося масове вигнання гітлерівців з української території. Тому досить справедливим є твердження Олександра Довженка, що навколо України "точилася добра половина всієї світової війни".
Стратегічне значення України збереглося й у 1943 - 1944 рр. Тільки протягом січня 1943 - жовтня 1944 рр. на території республіки радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, з них 11 стратегічних і 4 фронтові, та 2 оборонні операції. А всього за час з 22 червня 1941 р. по 28 жовтня 1944 р. (дати початку загарбання та визволення України) на її території радянськими військами було проведено 29 з 76-и стратегічних і фронтових наступальних та оборонних операцій.
Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями – в сумний час відступу та в період переможної ходи визволення, не обминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей на українській землі лилася кров, плюндрувалися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання українського народу. В бій ішли мобілізовані і добровольці, чоловіки і жінки, робітники і селяни, комуністи і безпартійні, атеїсти і віруючі, люди різних поколінь, національностей, професій; в перші воєнні місяці мобілізувались на фронт більш як 2 млн. чоловік (понад 200 тис. із них – добровольці). На Вінниччині в період з 23 червня по 21 липня 1941 р. до діючої армії було мобілізовано 136, 8 тис. громадян.
Героїчними сторінками в історію війни увійшли звитяжна оборона Києва, Одеси, Донбасу, Криму, особливо Севастополя, а також Керчі. Відвага і мужність яскраво виявились при захисті Харкова, Миколаєва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Полтави, Херсона, Маріуполя, багатьох інших міст.
У роки війни з фашистами воювали не тільки регулярні частини Червоної армії, на боротьбу з ворогом піднявся весь волелюбний український народ. Розгортало боротьбу патріотичне антифашистське та націоналістичне підпілля, формувалися партизанські загони, що серйозно дестабілізували ворожий тил. Фронт видимий і невидимий проходив через міста і села, поля і ліси України. Широкі верстви населення брали участь у зриві економічних, політичних та військових планів і заходів фашистських загарбників. Опір здійснювався на всій окупованій території і був нищівним для загарбників. Однією з перших і найбільш активних була підпільна організація у Вінниці, яку очолив директор бібліотеки ім. Крупської І.Бевз. До кінця 1941 року були організовані підпільні групи на швейній|швейній| фабриці, м'ясокомбінаті, водоканалі, залізничній станції. Під керівництвом підпільного центру, на початку 1942 року об`єднались 17 груп, до складу яких входили|нараховували| більше 300 підпільників. Всього ж на кінець 1941 року в містах і селах області вже активно діяли 102 підпільні організації і групи. За весь час окупації на території області вело боротьбу 210 підпільних груп. Народні месники знищили понад 34 тис. гітлерівців та їх пособників, пустили під укіс 265 ешелонів з живою силою та бойовою технікою, підірвали 369 мостів. Загалом же учасників партизанського руху, підпілля та інших форм боротьби офіційно налічувалось понад 19 тис. чол., в т. ч. майже 2300 комуністів та 2500 комсомольців. Мужню боротьбу вінничан очолювали: Мельник Я.І., Бурченко Д.Т., Владимиров М.І., Нижник В.Є., Кондратюк А.Г., Микитенко А.К., Мединський І.Д., Кузнєцов А.В., Кравченко О.Н., Олійник С.І., Калашник І.І., Слюсаренко В.Ф., Посвятенко Ю.Т., Кугай П.Т., Шкрабоцький Т.М. та багато інших, які примножили ратну славу прославлених партизанських командирів Ковпака С.А., С.Рудиєва, Федорова О.Ф., Попудренка М.М., Сабурова О.М., Бегми В.А., Малікова С.Ф., Наумова М.І., Вершигори П.П. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно керівникам підпілля Вінниці Бевзу І.В., підпільниці-комсомолці Ратушній Л.С., комісару партизанського загону Волинцю П.К., десятки тисяч учасників бойових дій нагороджені орденами та медалями.
Зростає партизанський рух опору й по всій країні. Так на 15 лютого 1942 р., на території України діяли 716 партизанських загонів чисельністю 24960 чоловік, 605 винищувальних груп та 493 розвідувально-диверсійних групи.
За масштабами, політичними і військовими результатами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашистсько-німецьких військ. Відважна і самовіддана діяльність партизанів отримала всенародне визнання.
Мужність і стійкість захисників Вітчизни врешті внесли корінний перелом у хід війни. 16 грудня 1942 р. воїни-визволителі ступили на землю України - військові з'єднання Південно-Західного та лівого крила Воронезького фронтів перейшли у наступ. Першим звільненим українським населеним пунктом стало село Півнівка Міловського району на Луганщині. Потім прийшла черга Зориківки, Олексіївки, Морозівки.
16 січня 1943 р. визволителі вступили до Мілового. За спогадами безпосереднього учасника тих незабутніх подій командира роти 1222-го стрілецького полку 1-ї гвардійської армії А. Довбні, "радості не було меж... На вулиці Мілового висипало все вціліле населення. Наших гвардійців обнімали, цілували, пригощали хто чим міг. Солдат-визволитель був найдорожчим гостем у кожній хаті або землянці".
Бої на східних рубежах України, відзначалися неабияким героїзмом. Так, визволяючи згадуване село Морозівку, 25 радянських воїнів у бою з 400 гітлерівцями знищили та поранили 178 солдатів і офіцерів противника...
Хоробрість проявляли і наші земляки. Зокрема, вінничанин Тагарченко вміло керував ротою, особистим прикладом надихав на подвиги своїх бійців. У першому бою на луганській землі вони знищили близько 20-и самохідних артилерійських установок і танків ворога. 14 лютого 1943 р. стяг визволення замайорів над Луганськом. 23 серпня 1943 р. ворога назавжди було вигнано з Харкова, 2 вересня – із Сум, 8 вересня – з Донецька, 21 вересня – Чернігова, 23 вересня – Полтави, 14 жовтня – Запоріжжя, 25 жовтня – Дніпропетровська...
Восени 1943 р. розпочалася історична за своєю значимістю битва за Дніпро, яка ознаменувалася безприкладним масовим подвигом воїнів-визволителів. За проявлену мужність, хоробрість, ратну доблесть 2438 солдатів, сержантів, офіцерів та генералів удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
6 листопада 1943 р. звільнено столицю України, захоплено важливі стратегічні плацдарми в районі Києва.
Війська 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів громили ворога на півдні України на криворізькому та кіровоградському напрямках і в пониззі Дніпра. В ході тримісячних боїв армії 2-го і 3-го Українських фронтів створили на Дніпрі 2-й крупний плацдарм стратегічного значення, а війська 4-го Українського фронту очистили майже все пониззя Дніпра, заблокували ворога в Криму.
Із захоплення стратегічних плацдармів на Дніпрі розпочалося звільнення від німецько-фашистських загарбників Правобережної України, зокрема Вінниччини, де окупаційний режим у зв'язку з розташуванням тут ставок А. Гітлера "Вервольф", Г. Герінга -"Штайнбрух", ряду вищих військових установ Третього рейху, був особливо жорстоким.
Визволення Вінниччини відбувалось у два етапи і тривало 99 днів. Під час першого етапу (в період проведення Червоною армією Житомирсько-Бердичівської наступальної операції) військами 1-го Українського фронту (командуючий генерал М. Ф. Ватутін) в кінці грудня 1943 р. – у першій половині січня 1944 р. від гітлерівців були очищені північно-східні райони області.
На початку березня 1944 р. розпочались Проскурівсько-Чернівецька та Умансько-Ботошанська наступальні операції, які стали основним і завершальним етапом визволення Вінницької області від нацистських окупантів. У важких умовах весняного бездоріжжя та водопілля війська 1-го і 2-го Українських фронтів пройшли з боями сотні кілометрів, звільняючи від ворога подільську землю.
У визволенні області (включаючи Житомирсько-Бердичівську наступальну операцію) безпосередньо брали участь чи були задіяні 6 загальновійськових, 5 танкових і 2 повітряні армії, а це майже півмільйона радянських воїнів. Пліч-о-пліч з ними визволяли Поділля бійці і командири 1-ї Чехословацької бригади під командуванням Героя Радянського Союзу Людвика Свободи. Армії визволителів розгромили до 20 ворожих дивізій, знищили і взяли в полон 95 тисяч гітлерівських солдатів і офіцерів.
Особливо значимими були бої за Вінницю, яку звільнили 20 березня, Жмеринку –20 березня, Ладижин – 14-го, Джулинку – 12-го, Хмільник – 10 березня.
Не менш запеклими виявилися бої і за р. Дністер, зокрема переправи в районі Могилева-Подільського, сіл Садківці, Серебрія, Кремінне, Яруга Могилів-Подільського району, с. Михайлівка –Ямпільського; цілий ряд населених пунктів Вінниччини: міста Гайсин, Могилів-Подільський, Калинівку, Немирів, Бар, селища міського типу Дашів, Гнівань, Комсомольське, Іллінці, Уланів, Муровані Курилівці, Погребище, стратегічно важливі Козятинський, Жмеринський, Вапнярський залізничні вузли, залізничні станції Оратів, Губник. Одна з найбільших танкових битв під час визволення області відбулася під Липовцем. Як про особливо запеклі, можна говорити про бої з гітлерівцями під селами Адамівка Барського району, Берізки-Бершадські – Бершадського, Старий Дашів – тодішнього Дашівського, Корделівка – Калинівського, Попівка, Журава, Струтинка, хутір Якубівський -Липовецького, Владиславчик, Петрівка, Цибулів – Монастирищенського, який входив у той час до складу Вінницької області, Ступник – тодішнього Уланівського, Березна, Держанівка, Сандраки – Хмільницького, Журавне – Літинського, Вербка – Чечельницького, Хоньківці – тодішнього Яришівського районів та ін.
Вінницька земля стала місцем подвигу десятків кращих синів Вітчизни. Тут повторили героїчний вчинок О. Матросова рядовий Полін О.В. і єфрейтор Ткаченко Г.Т., у критичну хвилину бою кинулись із гранатами під ворожі танки і ціною власного життя зупинили їх гвардії єфрейтор Тартиков С.В. із далекого Алтайського краю і старший сержант Жеребцов І. І. із Пензенської області, гвардії лейтенант М. П. Сьомак із Погребища. У кровопролитному поєдинку під Цибулевом група розвідників винищувально-протитанкового полку під командуванням українця гвардії майора І. І. Загрядського знищила 5 ворожих БТРів і захопила бойовий прапор противника. Білорус механік-водій танка гвардії старшина В. М. Гінтовт був у складі танкової роти, яка прорвалась на залізницю Вінниця - Жмеринка, перерізала її і утримувала зайняту позицію 4 доби. В боях з 24.12.1943 р. по 16.01.1944 р. екіпаж танка знищив 15 танків, 18 гармат, 40 автомашин, 17 кулеметних гнізд, значну кількість живої сили противника. Тут вели своїх підлеглих у бій з ворогом командири-подоляни Бойко І.Н., Абрамов Т.П., Касян А.П. Визволяли рідний край Герої Радянського Союзу командири взводів молодший лейтенант Бондар Г.Г, уродженець с. Лучинця Мурованокуриловецького району, чия ратна доблесть на вінницькій землі відзначена орденом Олександра Невського, та молодший лейтенант Оленич І.І., уродженець с. Хрінівки Липовецького району. У небі над Вінниччиною громили ворога майбутній космонавт, двічі Герой Радянського Союзу Береговий Г.Т., уславлені повітряні аси: тричі Герой Радянського Союзу Кожедуб І.В., двічі Герой Радянського Союзу Ворожейкін А. В., Герої Радянського Союзу уродженці Іллінеччини Гелета В. А., Шимко Г. Л., уродженець с. Демидівка Тростянецького району Могильчак І. Г. За подвиги, в тому числі здійснені у небі Вінниччини, удостоїлись відзнаки Героя відважні соколи - командири ескадрилій Виборнов О. І., Сачков М. І. та заступник командира ескадрильї лейтенант Першутов І. В.
Всього ж за визволення Вінницької області медаллю "Золота Зірка" нагороджено близько 150 солдатів і офіцерів. Серед кавалерів "Золотої Зірки" 5 уродженців Вінницької області. Бойко І.Н. - удостоєний почесного звання Героя Радянського Союзу двічі.
У боях за визволення Вінниччини відзначились винятковою хоробрістю командир ескадрильї винищувачів капітан Мудров М. І. та командир розвідроти 6-ї танкової армії капітан Плотников Д. П. За особливі ратні подвиги їм присвоєно звання Героя Російської Федерації.
Визволяли область також три майбутніх повних кавалери ордена Слави. Два з них – уродженці Вінниччини (Костенко М. П., Янковський О. Й.).
Більш ніж двадцятьом військовим частинам та з'єднанням, що особливо відзначились у боях на вінницькій землі, присвоєно почесні найменування "Вінницьких", "Жмеринських", "Вапнярських", "Дністровських".
Остаточно Вінницьку область від німецько-фашистських загарбників було звільнено 28 березня 1944 р., Черкаси - 14 грудня 1943 р., Житомир - 31 грудня 1943р., Кіровоград - 8 січня 1944 р., Рівне - 2 лютого 1944 р., Луцьк - 2 лютого 1944 р., Херсон - 13 березня 1944 р., Хмельницький - 25 березня 1944 р., 28 березня 1944 р. було звільнено Миколаїв, 29 березня 1944 р. – Чернівці. Тривали запеклі бої за звільнення Кримського півострова, Одеської області, адміністративні центри яких перейшли під контроль визволителів: Одеса звільнена 10 квітня 1944 р., Сімферополь – 13 квітня 1944 р. 15 квітня стяг визволення замайорів над Тернополем, 27 липня 1944 р. воїни-визволителі оволоділи Івано-Франківськом та Львовом. 8 жовтня 1944 р. окупанти залишили останній населений пункт на території тодішньої України – станцію Лавочне Дрогобицької області. Через два дні передові підрозділи 8-ї армії вийшли на державний радянсько-чехословацький кордон, де рядовий 351-ї стрілецької дивізії Кушніренко М. П. встановив червоний прапор. Визволення ще однієї області, яка входить до складу теперішньої України, Закарпатської, завершилося через 20 днів. Восени ж 1944 р. Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини, проте, це не стало перешкодою на шляху визволителів. Долаючи впертий опір ворога, звільняючи від гітлерівців країни Центральної Європи, Червона армія нестримно просувалася на захід. 23 жовтня війська 4-го Українського фронту прогнали німецько-угорські частини з Тячева, наступного дня – з Хуста і Сваляви. 26 жовтня силами 317-ї та 237-ї Пирятинських стрілецьких дивізій було визволено Мукачево. Після цього стрімким 30- кілометровим маршем з'єднання 18-ї армії підійшли до Ужгорода та звільнили місто. Спроби гітлерівців втримати адміністративний і культурний центр Закарпатської України були безрезультатними. 28 жовтня 1944 р. українську землю було повністю очищено від фашистських загарбників.
Перемога над ворогом дісталася дорогою ціною. Віддали життя за свободу України, навічно залишились лежати у її рясно скроплені кров'ю землі, тисячі й тисячі її визволителів. Так, під час Донбаської стратегічної операції бойові втрати Червоної армії складали 273522 чол., Мелітопольської наступальної – 198749 чол., Львівсько-Сандомирської - 289296 чол., Східно-Карпатської - 12621 чол. Більш як чверть мільйона бійців і офіцерів загинуло при визволенні Києва. Незбагненно великими були втрати особового складу під час битви за Дніпро. Не повернулися додому майже 176 тис. жителів Вінницької області, біля 200 тис. мирного населення та біля 46 тис. військовополонених розстріляно і замучено, 61277 тис. вивезено на примусову роботу.
Соціальний захист ветеранів Великої Вітчизняної війни
Одним із основних правових документів, який регламентує соціальний захист інвалідів на ветеранів війни є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», прийнятий у 1993 році, який спрямований на визначення правового статусу ветеранів війни, створення належних умов життєдіяльності, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них. Основне завдання Закону полягає у захисті ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров’я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни тощо.
Сьогодні на Вінниччині проживає 113 тисяч ветеранів війни, в тому числі 9 тисяч інвалідів війни, 8,7 тисяч учасників бойових дій, 77,6 тисяч учасників війни, 17 тисяч членів сімей загиблих та померлих ветеранів війни та 4 чоловік, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною. Крім того, в області проживає 240,7 тисяч дітей війни.
Матеріальне забезпечення ветеранів війни здійснюється шляхом призначення їм пенсій та надання різних видів грошової допомоги.
Сімнадцяти нашим ветеранам війни встановлені довічні іменні державні стипендії Президента України, 573 грн. – репресовані та учасники бойових дій, 859 грн. – особи, які мають особливі заслуги перед батьківщиною.
Щороку до Дня Перемоги ветерани війни отримують разову грошову допомогу. Протягом останніх років її розмір втричі збільшився. В 2009 році 114,3 тисяч ветеранів війни отримали дану допомогу на суму - 16,9 млн. гривень. В даний час говорити про зазначену виплату на 2010 рік, в т.ч. про її розміри, ще неможна, оскільки, не прийнятий Закон України «Про державний бюджет», яким, власне, ці розміри встановлюються.
Життєзабезпечення ветеранів війни підтримується системою пільг та компенсацій, які визначені законодавчими та нормативно-правовими актами. Це і знижка плати за житлово-комунальні послуги, придбання палива та скрапленого балонного газу, оплата послуг зв’язку, встановлення телефону, санаторно-курортне лікування, капітальний та поточний ремонт житла, проїзд автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом.
На фінансове забезпечення цих пільг кошти спрямовуються у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам.
В Держбюджеті 2009 року на зазначені цілі було передбачено 182,7 млн. гривень.
Всі ветерани війни та члени їх сімей користуються пільгами на житлово-комунальні послуги. У 2009 році дані пільги було нараховані на 96,5 млн. грн.
Крім того, на протязі 2009 року 43,9 тис. ветеранів війни отримали тверде паливо по пільговій вартості, як в готівковій, так і безготівковій формі на суму 27,5 млн. грн.
Понад 3000 ветеранів війни та інвалідів мають право на компенсацію за бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів і на транспортне обслуговування. В 2009 році на ці виплати виділено 845,1 тис. грн.
У 2009 році 399 ветеранам війни за рахунок коштів з Держбюджету в минулому році були встановлені квартирні телефони. На черзі для встановлення квартирного телефону перебуває 3451 ветеранів війни. На ряду з цим, місцеві органи влади Гайсинського та Ямпільського районів знайшли можливість і за рахунок місцевих бюджетів закупили 46 мобільних телефонів на суму 19,3 тис. грн.
З року в рік актуальним залишається питання щодо проведення безкоштовного ремонту житла ветеранів. Не виключенням це питання залишилось і в минулому році. Лише 38 ветеранам війни було проведено капітальний ремонт будинків і квартир, що перебувають у їхній власності. Сума виконаних робіт стала 302 тис. гривень. В 2008 році на це були витрачено 464 тис. грн. і цією пільгою скористались відповідно 67 чоловік.
Напруженим залишається питання забезпечення інвалідів спецавтотранспортом. На обліку для забезпечення спецавтотранспортом в Головному управлінні праці та соціального захисту населення облдержадміністрації перебуває 7,4 тис. інвалідів, в т. ч. 2,6 тис. інваліди Великої Вітчизняної війни, які понад десять років очікують виконання задекларованого державою права на забезпечення автомобілем.
В 2008 році за рахунок коштів державного бюджету Міністерством праці та соціальної політики України нашій області було розподілено 165 автомобілів «Славута», які видані інвалідам згідно до черги, в тому числі 95 автомобілів інвалідам війни.
Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» на програму «Забезпечення інвалідів автомобілями» видатки не були передбачені. На протязі минулого року область отримала лише 9 автомобілів «Славута», які видані інвалідам згідно черги.
Як альтернативне вирішення цього питання - це забезпечення інвалідів автомобілями, які надходять у вигляді адресної гуманітарної допомоги. В 2009 році Головне управління отримало, розмитнило та видало 52 автомобіля.
Про соціальне обслуговування
Місцевими органами праці та соціального захисту населення постійно здійснюються обстеження умов проживання ветеранів війни, сім’ям загиблих, надається необхідна допомога.
Всього в минулому році органами виконавчої влади спільно з благодійними організаціями, фондами, підприємствами ветеранам війни виділено кошти на матеріальну допомогу, продуктові набори та святкові столи на суму 1,1 млн. грн., в тому числі, до Дня Перемоги було надано матеріальну допомогу на суму 632,3 тис. грн. та продуктові набори на суму 567,3 тис. грн.
Одним із видів соціального захисту ветеранів є забезпечення їх соціальним обслуговуванням та надання різних видів соціальних послуг соціальними установами та закладами.
Соціально-побутове і медичне обслуговування ветеранів та інвалідів здійснюють 2 будинки-інтернати геріатричного профілю та 5 психоневрологічних інтернатів, в яких на повному державному утриманні проживає біля 2,0 тис. підопічних – з них, понад 300 ветеранів та інвалідів війни.
В інтернатних закладах для ветеранів війни створені комфортні комунально-побутові умови. 70 відсотків ветеранів проживають в кімнатах на 1-2 чоловіки. Для їх особистого користування в окремих кімнатах встановлено телевізори, холодильники.
Вагоме місце в роботі по соціальному обслуговуванню ветеранів та інвалідів посідають територіальні центри соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян та інвалідів та інтернатні установи системи соціального захисту населення.
В області функціонують 36 територіальних центрів по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та інвалідів. Силами працівників територіальних центрів цій категорії подолян надаються більше тридцяти найрізноманітніших життєво-необхідних послуг, включаючи й побутові: допомога при оформленні документів для субсидій, привезення палива, доставка і придбання продуктів харчування та медикаментів, прибирання житла, прання, послуги перукаря, швеї та інше. При територіальних центрах в багатьох районах області діють майстерні по ремонту взуття, одягу, введені посади перукарів, медичних сестер, теслярів, надаються послуги по розпилюванню дров та ремонту житла.
Враховуючи потребу місцевих мешканців, ветеранів війни та праці при територіальних центрах області відкрито 21 відділення постійного перебування та 1 відділення денного перебування.
Територіальні центри по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян та інвалідів співпрацюють з Товариством Червоного Хреста щодо догляду та медичного обслуговування ветеранів війни. Волонтери від Червоного Хреста з числа лікарів-пенсіонерів проводять прийом одиноких непрацездатних громадян, які відвідують центри та кімнати Червоного Хреста.
З метою забезпечення реалізації стратегії подолання бідності, в області розроблена і діє довгострокова програма «Турбота» з питань розширення форм надання соціальних послуг найбільш вразливим верствам населення, в т.ч. ветеранам війни.
Про оздоровлення
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни за наявності медичних показань мають право на безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. Органи праці та соціального захисту населення забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів інвалідів війни – позачергово щороку, учасників бойових дій – щороку, учасників війни – один раз на два роки.
На обліку для забезпечення санаторно-курортним лікування в органах соцзахисту перебувають 4610 осіб, в тому числі – 1267 ветеранів війни.
Протягом 2009 року 635 ветеранів війни покращили своє здоров’я в санаторіях системи Міністерства праці та соціальної політики України та 159 ветеранів війни оздоровились у місцевих санаторіях за рахунок субвенції з державного бюджету. За І квартал 2010 року було оздоровлено 114 ветеранів війни.
Крім того, інваліди, які на протязі двох років не були забезпечені путівками, отримали компенсацію на оздоровлення. Сума такої виплати у 2009 році склала 692,7 тис. гривень.
Вкрай гострою залишається проблема виплати грошової компенсації за невикористану путівку або самостійне санаторно-курортне лікування (ветерани та інваліди війни вимагають суттєвого підвищення розміру зазначеної компенсації до рівня реальної вартості путівки). В даний час розмір такої виплати становить від 195-260 грн., що становить від 5 до 7 % від реальної вартості путівки.
730 інвалідів Великої Вітчизняної війни було забезпечено технічними засобами реабілітації, що становить майже 100% від потреби.
Крім того, міські та районні ради надають фінансову підтримку районним та міським ветеранським організаціям, що дає змогу створити сприятливі умови для діяльності ветеранських організацій, забезпечити їх приміщенням та оплатити комунальні послугу тощо.