Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання
| Вид материала | Документы |
- План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
- Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
- Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
- Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
- Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.
Економічне пізнання.
Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані і з таким поняттям як пізнання. Мислення в дії – є процес пізнання, отже, економічне пізнання – це процес відтворення економічних знань за допомогою й у процесі економічного мислення. У силу цього змістовною стороною економічного мислення є рух у ньому економічних знань, у вигляді економічних категорій, понять, узагальнень і т. ін., тобто економічне знання є основною формою існування економічного пізнання. Іншими словами, поняття «економічне мислення» і «економічні знання» співвідносяться між собою, як різні сторони однієї медалі. Чим більш насичені і глибші економічні знання суб’єкта, що господарює, тим повнішою є потенційна можливість розкриття економічного мислення.
- Побутове і наукове економічне мислення.
Наукове мислення – це спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, доказовому, системному пізнанні, дослідженні природи і суспільства. Основною метою наукового мислення є отримання об’єктивної істини про навколишній світ – знання, незалежно від самого суб’єкта пізнання. Наукова істина базується на фактах, які провіряються, доказуються досвідом і експериментом, а головною формою її існування виступає наукова теорія.
Науковому мисленню притаманні декілька основних ознак: 1) строгість; 2) однозначність; 3) ефективність; 4) простота (економність); 5) еврістичність (творчість або здатність приносити нові результати).
Такі якості наукового економічного мислення мають бути притаманні і науковим методам дослідження: останні складають фундаментальну особливість економічної науки на відміну від економічних знань, що базуються на життєвому досвіді і здоровому глузді.
Економіка – така сфера життя суспільства, з якою зіштовхуються всі люди. Кожний з дитинства щось довідується з повсякденної практики й постійно розширює свій кругозір. Таким способом формується повсякденне економічне мислення. Оскільки воно відображає безпосередні життєві спостереження людини, то у нього складається тверде переконання: те, що він побачив, і є єдино вірне уявлення про економічне мислення.
Таке мислення, як правило, відрізняється суб’єктивним характером, у якому проявляється індивідуальна психологія людини. Повсякденне економічне мислення обмежене особистим кругозором людини, часто ґрунтується на уривчастих і, як правило, однобічних відомостях про економіку, що природно для обмеженого кругозору однієї людини. Не знаючи всіх сторін і справжніх масштабів господарських процесів, можна легко надати наявним відомостям загальний характер. У такий спосіб допускається помилка, коли частина якогось явища, речі сприймається як ціле, або випадкове явище – за постійну подію. Наприклад, той, хто купив акції збанкрутілої фірми, може переконувати інших у тому, що не слід довіряти акціонерним товариствам. Наукове ж мислення відображає економіку всебічно й у її цілісності, прагне побачити всю панораму подій. І тоді з’являється можливість зрозуміти: те, що добре й вигідно за певних умов окремому господарству, може бути погано й збитково для суспільства, і навпаки.
- Економічне мислення.
Економічне мислення – це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності й поведінки у цілісному економічному процесі. Економічне мислення виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, які визначають економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.
Традиційно економічне мислення містить у собі погляди й уявлення, породжені практичним досвідом людей, їхньою участю в економічній діяльності тими зв’язками, у які вони вступають у повсякденному житті.
Основні характеристики економічного мислення:
1.Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища й процеси економічної дійсності.
2.Економічне мислення понятійно описує деяку задану предметність. Зміст економічного мислення визначається предметністю, на яку воно спрямоване.
3.Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських ситуацій.
4.Види економічного мислення.
Економічне мислення має свої форми прояву або інакше типи (види), які можна класифікувати за різними критеріями. Тип мислення – це спосіб зв’язку, переходу зовнішнього фактору у внутрішній, засвоєння мисленням компонентів певним чином, що впливає на істинність результатів пізнання. Специфіка зовнішнього фактору, особливості його переходу у внутрішній служать підставою для виділення тих або інших типів мислення.
Почнемо з самих простих типологій (класифікацій) і введемо перший критерій для класифікації економічного мислення – критерій науковості. Звідси економічне мислення можна розділити на наукове і ненаукове.
Наукове мислення – це спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, доказовому, системному пізнанні, дослідженні природи і суспільства. Основною метою наукового мислення є отримання об’єктивної істини про навколишній світ – знання, незалежно від самого суб’єкта пізнання. Наукова істина базується на фактах, які провіряються, доказуються досвідом і експериментом, а головною формою її існування виступає наукова теорія.
Ненауковий тип економічного мислення – це мислення, яке базується на обмежено раціональному (або повністю ірраціональному), несистемному, недоказовому (або взагалі бездоказовому) підході до економічної діяльності. Основними ознаками «ненауковості» тут виступають не систематизованість, хаотичність, апеляція до авторитету, до віри або міфу.
Усі види ненаукового економічного мислення можна розділити на три основні групи:
1) релігійне та містичне економічне мислення;
2) «ідеологічне», «ілюзорне» економічне мислення;
3) повсякденне економічне мислення.
6.Економіка як об’єкт наукового дослідження.
У науковій літературі донедавна економіка визначалась як система виробництва, обміну, розподілу, споживання благ; сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин в їх взаємозв’язку; спосіб виробництва; сфера суспільного виробництва і нарешті у більш точному, сучасному трактуванні – економіка – це сфера людської діяльності спрямована на 1) задоволення потреб людини (продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) і виробництва (метал, нафта, верстати, зерно); 2) створення штучного середовища існування людини.
Економіку вивчає окрема наука – економічна теорія. Економічна теорія – це фундаментальна економічна наука, яка вивчає загальні закономірності господарського життя (людської діяльності), відносини між людьми (їх взаємодії), що складаються у сфері виробництва, розподілу обміну і споживання благ. Це також система наукових поглядів на економічну діяльність людей, що дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється людина, суспільство, а й сприяє його розвитку, запобігає повторенню негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати розвиток економіки.
Об’єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень – це економіка, господарське життя, економічна діяльність людини загалом.
З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють два рівні економічного аналізу, яким відповідають два розділи економічної теорії – мікроекономіка та макроекономіка.
7.Економічна діяльність як предмет економічної науки.
Предмет дослідження – це суттєва сторона об’єкта, мета вивчення, тобто те, що наука ставить у центр своєї уваги.
Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. Недарма основна праця великого англійського економіста Адама Сміта, що опублікована у 1776 р., називалася «Дослідження про природу і причинах багатства народів». У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів.
Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.
Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.
8.Етапи розвитку економічної науки.
Перші відомі спроби систематизації економічних знань пов’язані із грецькими мислителями, у першу чергу Аристотелем (364-322 до н. е.) і Платоном (428-348 до н. е.), які розглядали у своїх дослідженнях питання економічного життя. Аристотель зміг глибоко проникнути в питання господарської діяльності, саме він визначив економіку як науку про багатство й вніс коштовний вклад у теорію вартості, ціни й грошей.
Сам термін «економіка» відбувся від давньогрецького слова «економія», що, як уважають учені, винайшов грецький письменник і історик Ксенофонт ( 430-355 до н.е.).
У ХVII-ХVIII рр. основним напрямом економічної думки був меркантилізм - концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства. До числа найвизначніших представників цього напряму можна віднести вже згадуваного вище А. Монкрет’єна, англійського економіста Томаса Мена (1571-1641), французького економіста й політика Жана Батиста Кольбера (1619-1683.
Французькі вчені Франсуа Кене (1694-1774) і Анн Тюрго ( 1727-1781) з’явилися засновниками школи фізіократів, представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатний створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати.
У формуванні й розвитку політичної економії як науки видатну роль зіграли такі вчені, як уже названий нами Франсуа Кене, англійські економісти Вільям Петті (1623-1687), Адам Сміт (1723-1790), Давид Рікардо (1772-1823), Джон Стюарт Міль (1806-1873), французький економіст Жан-Батист Сей (1762-1832). Незважаючи на розходження їхніх поглядів, іноді істотні, всі вони ставляться до класиків політичної економії. Класична школа розглядає людину, насамперед, як «людину економічну». Її прагнення до максимізації свого багатства призводить й до збільшення багатства всього суспільства.
Всі класи, беручи участь у процесі виробництва співробітничають, вступають у кооперацію, що виключає всяке розходження між «марними» і продуктивними видами діяльності. Це співробітництво найбільше ефективно, якщо воно здійснюється у формі ринкового обміну.
А. Сміт та його послідовники розробили економічну теорію, в основі якої лежала концепція трудової вартості. Вони вважали, що багатство створюється не тільки землеробством, але й працею всіх інших класів, всіх націй у цілому.
На основі теорії трудової вартості німецький економіст і соціолог Карл Маркс (1818-1883) створив вчення про експлуататорський характер ринкового господарства. Тільки праця найманих робітників створює багатство суспільства.
Своє нове ім’я економічна наука одержала у книзі, яка вийшла в 1890 р., видатного англійського економіста, основоположника неокласичного напряму, глави «кембриджської школи» Альфреда Маршалла ( 1842-1924). У центрі уваги представників неокласичного напряму перебував аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій добробут. Як показав А. Маршалл, така максимізація можлива лише в умовах вільної конкуренції, і саме тоді, коли ринок приходить у стан збалансованості, рівноваги.
Уже на рубежі XIX і XX сторіч науці стали відомі імена таких видатних учених-неокласиків, як Артур Пігу (1877-1959), Карл Менгер (1840-1921), Євгеній Бем-Баверк (1851-1914), Фрідріх Візер (1851-1926), Леон Вальрас (1834-1910), Вільфредо Парето (1848-1923) та ін. Саме в їхніх працях були остаточно сформульовані основні принципи маржиналізму (від marginal - граничний - англ.), або теорії граничної корисності, що знаменувало воістину революційний прорив в уявленні про цінність, ціну, пропорції обміну, витрати, попит та пропозицію та ін. Маржиналісти в основу економічного аналізу поклали суб’єктивні оціночні судження залучених у господарські відносини суб’єктів.
Тим часом, кризові явища, що наростали в західних країнах протягом 1920-х років, вилилися в грандіозну за своїми масштабами і глибиною світову економічну кризу («Велику депресію») 1929-1933 рр. Разом із кризою господарства наступила криза й мікроекономічної теорії, зокрема, неокласичного напряму як її серцевини.
На авансцену економічної думки піднімається новий напрям наукового аналізу – кейнсіанство, що поставило в центр уваги проблеми макроекономіки. Книга видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) «Загальна теорія зайнятості, відсотка й грошей», яка вийшла у 1936 р., зробила справжню революцію в економічній теорії й дала відповіді на багато питань, які не могли бути вирішені в рамках тільки мікроекономічного аналізу.
Кейнс відмовився від головного постулату неокласичного вчення - «закону ринків» Сея, згідно якого пропозиція продукту завжди створює попит на нього самого («товари обмінюються на товари») - і виведеної з нього формули ринкового механізму як ідеальної саморегулюючої системи. Двигуном економіки, на думку Кейнса, є не пропозиція, а попит, і саме він виступає вирішальним фактором розвитку виробництва й пропозиції.
Кейнсіанський підхід до механізму функціонування економіки мав великий успіх з кінця 1940-х і до 1960-х рр., коли він став зазнавати критики спочатку з боку монетаристів, а потім з боку представників нової класичної макроекономічної теорії.
Особливе місце в сучасній економічній теорії займає інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Торстейн Веблен, Джон Коммонс, Уэслі Мітчелл, Джон Гелбрейт.
У післявоєнний період «чистий» інституціоналізм пішов на спад. З окремої течії інституціоналізм перетворився, з одного боку, в елемент економічної теорії, з іншого боку - у метод загального аналізу процесів і зрушень у реальній економічній системі. До іншого випадку можна віднести сучасний неоінституціоналізм, у рамках якого виникла економічна теорія прав власності (Рональд Коуз, США), теорія економічної організації (Рональд Коуз, Олівер Вільямсон, США), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен, США) та ін.
9. Ек. теорія і політична економія
Сучасна ек. теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу. Об’єктом ек. теорії є економіка в цілому. Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають ек. виробничі відносини, проблеми ефективності ек. системи, особливості різних систем господарювання тощо. Ек. теорія досліджує не лише проблеми оптимізації вир-тва при обмежених ресурсах, а й ек. форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. Термін “політична економія” щодо ек. теорії був застосований ще у 1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в державі, суспільстві.
Вивчення політекономічного аспекту ек. теорії означає дослідження розвитку ек. явищ і процесів через пізнання ек. виробничих відносин. Головним завданням ек. теорії є характеристика засад ек. систем через аналіз організаційно-ек. та соціально-ек. виробничих відносин.
Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Ек. відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами вир-тва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використ. результатів вир-тва.
Отже, політекономія та ек. теорія є тісно взаємопов’язаними науками та явищами, які переплітаються у своєму існуванні.
10.Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.
У основі класифікації економічних наук розташовані фундаментальні економічні дисципліни, які уособлюють найабстрактніші категорії та поняття економічної науки, вироблені людством упродовж його писаної історії. Економічна теорія (пропедевтика) історично рухалась від «Ойкономії» давніх греків, через різні форми «Політичної економії» (класичну, буржуазну, пролетарську), так звану чисту «Економікс» до теперішньої економічної теорії. Важливими гранями економічної науки у широкому розумінні слова
є чотири наукові дисципліни Макроекономіка, Мікроекономіка, Мезоекономіка, Міжнародна економіка, які утворюють, так би мовити, серцевину економічного знання.
Ця серцевина оточена численними спорідненими блоками економічних дисциплін - функціональні, галузеві, підприємства, регіональні.
11.Принципи ,категорії і закони економічної науки.
Роль усезагальної методології усіх наук (соціальних, природничих, технічних) грає філософія. Філософія формулює деякі загальні принципи, які економічні дослідники у явному або неявному вигляді використовують у процесі свого дослідження.
Проілюструємо дію деяких усезагальних (філософських) принципів як методологічних у економічній науці.
1.Принцип пізнаваності світу.
2.Принцип розвитку.
3.Принцип практичної здійснимості.
4.Принцип детермінізму.
5.Принцип простоти (принцип «економії мислення»).
У процесі дослідження господарської практики економічна теорія розробляє систему наукових категорій і законів.
Категорія – наукове узагальнююче поняття, що відображує нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.
Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини. В економічній науці застосовують поняття, пов’язані з економічною політикою, надбудовними явищами, проте вони не є економічними категоріями за своєю сутністю
. Економічні категорії мають такі ознаки:- відображують не природні властивості речей і предметів, а економічну діяльність людей та економічні взаємодії і відносини як свій головний предмет;
- мають об’єктивний характер, оскільки відображують об’єктивну дійсність;
- більшість категорій має історичний характер. Це означає, що вони відповідають певним конкретно-історичним умовам і відображують певний рівень економічного життя людства.
Економічна категорія як теоретична абстракція характеризується специфічними ознаками (властивими тільки цій категорії); сутністю і формою вияву; головною функцією; місцем у системі категорій; формами і методами використання.
Економічні закони відображують істотні причинно-наслідкові зв’язки суб’єктів економічних процесів і явищ, що реалізуються на основі принципів саморозвитку.
Закон — стійкий, повторюваний взаємозв’язок будь-яких явищ об’єктивної реальності, що відображена в категоріях.
Економічні закони можуть бути: загальними, особливими, специфічними.
Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів.
Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління господарством.
12.Методи економічного аналізу та їх класифікація.
Слово «метод» (від грецького methodos - «шлях до якої-небудь мети») означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Кожна наука має свій метод, особливості якого нерозривно пов’язані з її предметом.
Наукові методи економічного дослідження можна розділити на усезагальні, загальні й особливі.
У процесі реального економічного дослідження всі три типи методів взаємодіють і корелюють між собою, виконуючи при цьому кожний свою функцію: загальні методи пропонують найбільш загальний варіант для збагнення економічних істин; загальні методи конкретизують загальні ходи економічного дослідження, допомагають узагальнювати й аналізувати нагромаджені економічні факти, виявляти особливі економічні закони й принципи; у свою чергу особливі методи економічного дослідження досліджують окремі сторони економічних об’єктів, доповнюючи загальний економічний аналіз і навчанням конкретних економічних явищ і процесів.
Наукові методи економічного дослідження далі можна розділити на методи логічні й нелогічні.
На рівні економічного аналізу дані методи можна конкретизувати в такий спосіб. До числа логічних методів економічного дослідження ставляться: метод економічної індукції й метод економічної дедукції, методи формалізації й математизації в економічному пізнанні, метод інтерпретації в поясненні економічних фактів і явищ, метод аксіоматизації в побудові економічних теорій і доказів, метод економічної аналогії (метод аналогії
в поясненні економічних явищ), метод економічного доказу й т. ін.Економічна наука використовує різноманітні логічні прийоми пізнання навколишньої дійсності, найважливішими з яких є аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.
Іноді методи економічної науки ділять на прямі й непрямі.
Досить рідко можна зустріти виділення як особливих методів економічної науки системного й структурно-функціонального методів.
Ще одна найважливіша класифікація економічних методів – це поділ їх на емпіричні й теоретичні.