Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання

Вид материала

Документы

Содержание 92.Суспільне відтворення. Його типи та показники 93.Національний дохід 94.ВВП Валовий внутрішній продукт 95.Споживання та заощадження 96.Національне багатство 97.Доходи населення Грошові доходи 98.Податки.Державний бюджет 100. Соціальна політика 101. Відтворення людського ресурсу 102. Державне регулювання сусп відтворення та його форми. 103. Інтернаціоналізація та глобалізація ек. процесів.

Подобный материал:

• План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
• Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
• Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
• Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
• Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
• Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
• Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
• Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
• Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
• Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.

92.Суспільне відтворення. Його типи та показники

Будь-який процес вир-тва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті ж самі стадії. Суспільство не може перестати споживати, а отже, воно не може перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного вир-тва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення. Безперервне виробництво матеріальних благ і послуг є об’єктивною основою існування людського суспільства. Ек. теорія досліджує суспільне відтворення як ек..Ек. відтворення відбувається як всередині окремих підприємств, домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах, або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Водночас суспільне ек. відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з’являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств. Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного вир-тва − максимізація добробуту населення. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне вироб­ництво − на сукупний попит і т. ін. вироб­ництво − на сукупний попит і т. ін.

Суспільне ек. відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

вир-тва, розподілу, обміну, споживання;

домогосподарств, підприємств, галузей, ек. регіонів і всього вир-тва;

продуктивних сил, складових їх частин і ек. відносин;

суспільного вир-тва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв’язків визначальним є виробництво, бо саме воно створює все необхідне для життя людей. Розподілене, обмінене і спожите може бути тільки те, що вироблене.

Розрізняють просте, звужене і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення − це відновлення процесу суспільного вир-тва з року в рік у незмінних обсягах.

Звужене відтворення характеризується відтворенням суспільного вир-тва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.

Розширене відтворення економіки − це відтворення суспіль­ного вир-тва в зростаючих обсягах.

Що стосується осн. показників, що характеризують ек. відтворення, то це макроек. показники − валовий внутрішній продукт і національний дохід


93.Національний дохід

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів вир-тва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного вир-тва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.Розподіл національного доходу веде до визначення частки кожного з учасників його вир-тва через заробітну плату, прибуток, процент, ренту, дивіденд та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внес­ки до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Використ. національного доходу здійснюється за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного вир-тва і майбутнього зростання національного продукту.


94.ВВП

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.Для ВВП характерні такі загальні риси: - є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в нац.й економіці;- характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використ. матеріальних благ і послуг;- охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального вир-тва, так і сфери послуг, особистих підсобних господарств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом;

- є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного вир-тва;- має кількісний, часовий вимір. Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:1) за виробленою продукцією (виробничий метод);2) за витратами (метод кінцевого використ.);3) за доходами (розподільний метод).


95.Споживання та заощадження

Споживання домогосподарств − це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб.

Гранична схильність до споживання − це величина додаткового споживання, яку спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Заощадження − це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження (З) дорівнюють національному доходу (НД) мінус споживання (С) Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними суб’єк­тами заощадження є домогосподарства і підприємства.


96.Національне багатство

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство − це все те, чим володіє країна сьогодні − все матеріальне багатство суспільства

Нематеріальне багатство суспільства − це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили − науково-технічний, освітній, культурний потенціал.Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального вир-тва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх гос­подарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використ. − автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ. До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера,

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).


97.Доходи населення.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами вир-тва (земля, праця, капітал, здібності до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);
доходи від підприємництва (прибуток);
доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);
доходи від індивідуальної трудової діяльності;
інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення розуміємо суму грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх ек. систем. При переході від адміністративно-командної до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.


98.Податки.Державний бюджет

У спільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і видатків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Сутність бюджету кожної країни визначається соціально–економічним устроєм суспільства, рівнем розвитку продуктивних сил, природою історичних форм власності, виконуваних державою функцій та іншими чинниками. Держава, крім виконання владних функцій, стимулює розвиток економіки і науки, формує ринок товарів, послуг тощо. Внаслідок цього державні фінанси, в тому числі податки та видатки, є складовим елементом людської цивілізації, тобто з давніх часів.

Ряд західних вчених (Е.Хансен, Дж.Кларк, Р.Масгрейв та ін.) розглядають державний бюджет як один із найефективніших засобів вирішення ек. проблем, досягнення економічної стабільності. Для формування державного бюджету найбільше використовують метод бюджетного обчислення, за якого розміри державних видатків від доходів встановлює міністерство фінансів країни на підставі реального вивчення осн. показників економічної кон'юнктури та їх динаміки. Доходи державного бюджету у розвинутих країнах світу більш як на 90 % формується за рахунок податкових надходжень. Податки – це частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаек. та ек. примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально – ек., політичних, правових функцій та досягнення військових цілей. Податки – давня категорія, вони виникли в часи розпаду первісного ладу, появи приватної власності, зосередження влади і певної частки власності общини в руках вождів, старійшин, виникнення держави і права.


99.Інфляція

З переходом до неповноцінних грошей відбулась зміна механізма підстроювання ек. параметрів та відновлення рівноваги, внаслідок чого змінюється не кількість грошей у обігу, а рівень цін товарів, що призводить до появи інфляції. Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін.Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них. Це і викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником появи інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси може і не спричиняти інфляції. Інфляція з’являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого і обслуговує грошова маса.Саме тому до чинників інфляції окрім зростання грошової маси можна віднести зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту. Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей у обігу перевищить потреби у них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.


100. Соціальна політика

В умовах ринкової економіки капіталістичного типу існує безробіття, несправедливий розподіл доходів та майна тощо, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, регіону, підприємства. Соціальна політика в сучасних умовах – це комплекс соціально–ек. заходів держави, підприємств, організацій, громадських об’єднань спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів і майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень, зростання доходів населення, розширеного відтворення людського ресурсу країни тощо.

Основні напрямки соціальної політики наступні: захист рівня життя населення від підвищення цін через використ. різних форм компенсації і проведення індексації; надання допомоги найбільше малозабезпеченим сім’ям; надання допомоги на випадок безробіття; здійснення політики соціального страхування ,введення мінімальної заробітної плати для працюючих; забезпечення переважно за рахунок держави розвиток освіти, охорони здоров’я, захисту навколишнього середовища, надання допомоги в одержанні громадянами кваліфікації; надання у відповідності з чинним законодавством гарантій процесу трудової діяльності (створення профспілок, дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток і т.д.).

Відповідно до Конституції країни основними принципами соціальної політики в Україні є оптимальне поєднання соціальної справедливості, врахування життєвого необхідних соціальних стандартів (освіта, охорона здоров’я та інші) при формуванні бюджетів різних рівнів (держави, регіону, підприємства, організації тощо), чітке розмежування відповідальності за їх виконання між різними гілками влади та ін.


101. Відтворення людського ресурсу

Відтворення людського ресурсу – це безперервне відновлення і підтримка фізичних сил і підвищення трудової кваліфікації людей, забезпечення росту загальносвітового і професійного рівня. Воно включає в себе організоване залучення людей праці у виробництво, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підприємствами, регіонами, країнами, створення соціально–економічного механізму, що забезпечує задоволення потреб народного господарства в працівниках і водночас повну і ефективну зайнятість населення.

Основою відтворення людського ресурсу є природний рух населення. При цьому між природним рухом населення і відтворенням робочої сили є часовий лаг, пов'язаний з періодом становлення працездатної людини.


102. Державне регулювання сусп відтворення та його форми.

Держ регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток ек об’ктів для стабілізації ек с-ми та її пристосування до інтересів людини.

Основні форми державного регулювання:

• короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом”якшення наслівдів економічної кризи.
  
• Довгострокове державне регулювання – ек. програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в ек-чні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон”юктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп кон”юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного та соцго розвитку).Директивне планування – владні структури визначають ек-чні потреби та забезпечують реалізацію планів.
  

103. Інтернаціоналізація та глобалізація ек. процесів.

Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

У процесі глобальної інтернаціоналізації світового господарства сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні ек. відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-ек. процесів.

Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами.

Глобалізація – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:
-міжнародна спеціалізація вир-тва і торгівля товарами та послугами;
-об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;
-конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвир-тва в розвинених країнах;
-виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використ.;
-збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;
-інтернаціоналізація капіталу;
-інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.