Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання
| Вид материала | Документы |
- План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
- Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
- Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
- Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
- Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.
51. Ек. кризи.
Капіталіст. ек. система знаходиться в пост. розвитку під впливом вн. і зовн. чинників різноманітного характеру. Змінюються конкретні умови появи і форми протікання криз та механізми виходу з них. ЕК. розвиток є не що інше як рух економіки по висхідній від однієї кризи до другої, а тому кризу можна розглядати в якості закономірного елементу загального циклу відтворення. Виходячи з цього, ек. кризи (в різних формах) органічно притаманні усім типам виробничих відносин; вони носять неминучий і історично прогресивний характер. Вони є неминучими тому що людству поки що не вдалось в повній мірі відлагодити поступальний і рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів всіх членів суспільства і окремих соц. груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. Виходячи з цих міркувань можна говорити, що ек. кризи - це форма прояву невідповідності інтересів ек. агентів на всіх рівнях їх життєдіяльності і життєзабезпечення. Це форма прояву недосконалості існуючої системи ек. відносин, які проявляються як ек. інтереси. Сформовані в економіці кризи носять і прогресивний характер внаслідок того, що в процесі їх поглиблення гине ( або здає свої позиції) все, що вже віджило і неефективне: Ек. агенти і управлінці які не сприймають нового сходять з історичної арени.Відкидаючи ті ек. ланки, які відстають в ек. розвитку, криза тим самим підвищує середній технічний і органічний рівень вир-ва, забезпечує рух суспільства вперед. Особливості сучасної ек. кризи. Зниження темпів ек. розвитку і падіння значень індикаторів фондового ринку, інфляція і зниження курсу нац. валюти, зростання безробіття, скорочення позитивного сальдо бюджету є свідоцтвом кризової ситуації в Україні, яка виникла під впливом чинників як зовн. так і вн. походження. Ек. негаразди в Україні повязують з світовою фінансовою кризою, яка охопила і реальний сектор економіки переважної кількості країн. Україна вже стала складовою світової економіки і всі процеси, що відбуваються там впливають на стан її економіки. Крах світових кредитних і фінансових ринків певним чином вплинув на економіку України. Але це є лише зовнішній чинник , який не є для України визначальним і безпосередньою причиною кризи в укр. економіці, але він вказав на важливі ек. структурні проблеми. Значну роль при цьому відіграв низький рівень довіри зовн. і вн. інвесторів, пов'язаний з відсутністю дієвого госп. порядку, чіткого правового забезпечення і політ. стабільності. Базовою причиною суч. кризи стали вичерпані можливості застарілої промислової і технічної бази і виробничої інфрастр., що були сформовані ще за часів існування СРСР. Моральне і фізичне старіння виробничих фондів обумовило зниження продуктивності праці у всіх галузях економіки, що і визначає заг. рівень ефективності вир-тва. Цей фундаментальний фактор лежить в основі таких показників стану економіки , як нац. дохід, інфляційні процеси, курсові співвідношення, конкурентоспроможність продукції в країні і на міжнародних ринках і багато іншого, від чого залежить добробут країни. Саме стан виробничих потужностей і відсутність капіталовкладень в їх модерн. сформувало відставання в пром. і техні. розвитку. Крім того неабияку негат. роль в загостренні ек. кризи відіграла непрозорість фірм у сфері їх фінансово-ек. діяльності, і навіть відсутність інформації не тільки про походження об’єктів власності, а й про власників того чи іншого об’єкту. Це приводить до неадекватної оцінки платоспроможності того чи іншого ек. агента, реалізації принципа матеріальної забезпеченості кредитних операцій. Все це ускладнює регуляторні чинники в економіці і сприяли накопиченню «паганих» боргів і поглиблювали рецесії.Фінансові ресурси зосередились в руках великих фінансово-пром. груп, які практично монополізували економіку. Саме корупція загострює протиріччя між загальнодержавними і особистими інтересами у всіх сферах сусп.. життя і є великим гальмом у розвитку економіки.
Відсутність дієвої інвестиційної політики держави і інвестиційної діяльності бізнесу привело до імпортозалежності економіки та фінансової залежності кредитних установ від іноземного капіталу.Певну негат. роль у розвитку економіки відіграє монетарна нестабільність в країні, постійне падіння курсу нац.. валюти, що спричиняє недовіру до неї і орієнтацію населення на іноземні, більш стабільні валюти.
52. Цивілізаційний вимір ек. розвитку
Виходячи із визнання наявності діалектичного зв’язку між формаційним і цивілізаційним підходом, можна визначити, що цивілізація, на відміну від формації, пов’язана не стільки із матеріально-речовими, скільки з духовними аспектами сусп. розвитку, до того ж із тією їх частиною, яка визначається не тільки існуючим способом вир-тва. Єднають згадувані інституціональні форми існування економіки та суспільства закономірності розвитку технологічного способу вир-тва. Водночас, специфіка цивілізаційного підходу полягає, насамперед, у визнанні критерію духовності, як умови та результату ек., соц., культ. розвитку суспільства в межах даної цивілізації. Досліджуючи сутність інституціональних основ ек. і соц. процесів у їх розвитку ми, за будь-яких умов, виходимо із розуміння того факту, що усі вони пов’язані з діяльністю людини, індивіда. Саме людина є невід’ємною складовою, елементом будь-якої складної соц. системи, визначаючи та опосередковуючи, таким чином, усі соц. процеси: ек., політичні, духовні тощо. Звичайно, екстенсивна, монотонна, некваліфікована, або малокваліфікована праця, як масове явище у 18-19 ст., не могла стати основою висхідної концептуальної схеми визначення дійсного місця та функцій людини у системі вир-тва, соц.-ек. відносин, оскільки слабо впливала на трансформацію структури індивідуальних потреб, що визначають зміни у характері та змісті праці, її творче збагачення. Лише завдяки якісним змінам, що відбувалися в ек. системі на основі її циклічного розвитку, перетворенням у структурі та якості елементів прод. сил, відносин власності, у ХХ ст. складаються умови, як для зміни ролі людини у системі вир-тва, так і для формулювання якісно нової парадигми розв’язання теоретичних і практичних проблем такої зміни, тобто умови виникнення нової цивілізаційної епохи. В основі такої парадигми лежить уява про те, що “ Людство повинно надалі об’єднуватися не примусом, тобто політичними засобами, а інтересами, тобто засобами соц. ”. У цьому контексті надзвичайно плідною та конструктивною уявляється філософія методології ек. досліджень запропонована на початку ХХ ст. С. Булгаковим. Він сформулював деякі ключові принципи методології досліджень впливу цивілізаційних чинників на ек. розвиток, зокрема, зробив наголос на необхідності аналізу таких інституціональних чинників ек. розвитку, як свобода та творчість, місце особистості в господарстві та його етика, підкреслюючи, що свобода є загальною основою творчого процесу. Водночас, згадуваний вище С. Булгаков, вже на початку ХХ ст. прогнозував вихід ек. життя з жорстких рамок детермінізму, оскільки господарство, що розглядається як творчість, є й психологічним феноменом, явищем духовного життя, так само, як і всі інші сторони людської діяльності та праці. Головною ознакою, принципом сучасних філософських поглядів на природу ек. розвитку стає “ олюдненість ” ек. відносин, перехід від побудови абстрактних моделей і схем функціонування госп. систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в ек. середовищі людини, як цілісності, в усіх її проявах: як людини ек., соц., духовної, інформаційної, інституціональної тощо, як вн. ядра сутності та поля функціонування сучасної ек. системи. Як зазначають дослідники проблеми, перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється через глобальні за своїм змістом технологічні революції, що відбивають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способи її взаємодії з природою. У наукових джерелах висловлюється думка, згідно якої вир-тво додаткового продукту є загальним, єдиним для усіх локальних цивілізацій і людства в цілому законом існування. Якщо додатковий продукт втілюється, насамперед, у культурі матеріальній, то духовна культура породжує середовище взаємодії, яке забезпечує інтеграцію та взаєморозуміння між членами суспільства на основі спільності мови, певних інституціональних норм і правил господарської та соц.ї, ментальної поведінки. Водночас, як матеріальна так і духовна культура сприяють формуванню певної соц. структури суспільства, пов’язаної з існуючими формами вир-тва, розподілу та привласнення продукту.Промислова революція другої половини XVIII ст. – першої третини ХІХ ст. започаткувала індустріальну цивілізацію, що притаманна багатьом країнам світу і на сьогодні. Ґрунтуючись на застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальна економіка зробила новий крок у подальшому зростанні продуктивної сили праці людини, забезпеченні її панування над силами природи. Вперше в історії людства створені працею людини засоби вир-тва, передусім механічні знаряддя праці, стали головною формою багатства суспільства.Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування вир-тва. Водночас були породжені ек. межі розвитку індустріальної цивілізації. Зведення праці людини до функції чинника вир-тва визначило діапазон можливих меж її виробничої діяльності. Сформувалося об’єктивне протиріччя між загальною логікою історичного прогресу, який вимагає підпорядкування всього виробничого процесу розвитку людини, її потреб та здібностей, і метою індустріального розвитку. Формою вирішення цієї суперечності стало зародження і нагромадження, розпочинаючи з середини ХХ ст. в межах індустріальної економіки, нових якісних елементів постіндустріального розвитку. Особливий імпульс цього процесу надав новий етап НТР . Однією з особливостей етапу переходу від індустріальної до постіндустріальної цивілізації стало формув. системи загальнолюдських цінностей, на базі визнання яких у сучасних умовах лише й можна сформувати систему цілей ек. розвитку та механізм узгодження інтересів різних суб’єктів ек. діяльності та різних соц. груп, що , власне, й буде сприяти досягненню сталого розвитку. Водночас, слід зазначити, що процес формув. та реалізації загальнолюдських цілей і цінностей на базі ек. розвитку пов’язаний із проблемами відсутності рівноважного сприймання їх у різних країнах та регіонах планети внаслідок існування різних технологічних способів вир-тва, отже й різних цивілізаційних підходів до розуміння функцій ек. розвитку у житті суспільства. Така неоднозначність у розумінні природи та призначення ек. розвитку в сучасних умовах породжує не тільки протистояння, посилює конкуренцію різних країн, регіональних об’єднань тощо, але й феномен цивілізаційного перевербування, війн за зміну та перетворення ідентичності.
53. Капітал. Еволюція та суч. зміст капіталу.
Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне вир-во і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим рез-том розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом. Вони стають капіталом, коли вони використ-ся з метою наживи.Форма обігу грошей має такий вид: Г-Т-Г, т.б. купівля здійс-ся для продажу і збагачення. Тому повна форма руху грошей як капіталу має такий вигляд: Г-Т-Г’, де Г’=Г+Г, т.б. = авансовій сумі грошей + деякий приріст. Цей приріст або надлишок назив-ся первісно-авансованою варт-тю. Рух Г-Т- Г’ перетворює первісно-авансовану варт-ть у капітал. Капітал – це самозростаюча варт-ть або варт-ть, що приносить додаткову варт-ть. Капітал винакає там і тоді, де і коли власник засобів вир-ва і грошей знаходиться на ринку вільного робітника, як продавця своєї робочої сили. Гроші перетвор-ся в капітал тоді, коли вони аванс-ся з метою зростання варт-ті.Капітал – це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц.-ек., т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц.-ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс. Нерідко категорію “капітал” ототожнюють із засобами вир-ва, грош. нагромадження. Однак самі по собі засоби вир-ва не є капіталом. Вони стають капіталом лише тоді, коли використ-ся наймана робоча сила. Формула Г-Т-Г’ є загальною формулою капіталу. Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає в тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу.Джерело додаткової варт-ті слід шукати в споживчій варт-ті того товару, який підприємець купує на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого б створювало більшу ніж його власна варт-ть. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі і продажуЕволюція змісту капіталу. Найважливішими особливостями розвитку капіталізму після 1930-х років є: домінування в економіці колективних форм капіталістичної власності (перш за все у формі акціонерних товариств), а отже і колективних ек. інтересів; їх потужний і динамічний вплив на розвиток продуктивних сил і такої їх складової як людина праці; формув. потужного державного сектору в економіці та в механізмі її регулювання, виникнення змішаних форм власності; формув. та розвиток нових видів капіталу - людського капіталу тощо.Саме в цьому історичному періоді було подолано гострі класові суперечності між капіталістами і найманою робочою силою. Відбувався своєрідний процес спаду цих суперечностей, заміна їх різними формами співробітництва (участь у капіталі, розподілі прибутку, укладення колективних договорів тощо). Здійснено значне подолання відчуження найманих працівників від засобів вир-тва, а праці – від власності, але не індивідуальної, а колективної. Вона знаходить своє відображення насамперед у подоланні техніко–ек. відчуження праці, яке було характерним у розвинутих країнах аж до кінця 50-х років ХХ ст. Це означає, що у розвинутих капіталістичних країнах, таких як США, Англія, Франція, Німеччина, Японія та ін. відбулася соціалізація капіталу.Отже, розглянувши коротко осн. аспекти еволюції змісту капіталу, можемо дати таке визначення його змісту: це накопичене багатство, що утворюється завдяки використанню прибутку на нагромадження продуктивних факторів вир-тва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).Осн. функції капіталу:: вир-тво доданої вартості в поєднані з живою працею;забезпечення макс. ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);використ. у виробничому процесі найманої праці ;нагромадження капіталу і його розширене відтворення; реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі ек. класів;вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора вир-тва.
54. Функції капіталу.
Капітал – це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц.-ек., т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц.-ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс.
Осн. функції капіталу: вир-тво доданої вартості в поєднані з живою працею;забезпечення макс. ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);використ. у виробничому процесі найманої праці ;нагромадження капіталу і його розширене відтворення; реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі ек. класів;вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора вир-тва.
55.Капітал і наймана праця.
Поєднання працівників з засобами вир-тва. Осн. факторами вир-тва є безпосередній працівник і засоби вир-тва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб їх поєднання може бути різним. Це зумовлено перш за все існуючою формою власності на засоби і результати вир-тва. Таке поєднання в межах підприємства здійснюється шляхом відповідного способу включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу.Варто мати на увазі, що існують техніко–ек. і соц.–ек. способи поєднання працівників із засобами вир-тва. Техніко-ек. спосіб зводиться до безпосереднього використ. працівником наявних засобів і предметів праці, наприклад слюсарного верстата чи виготовленого автомобіля тощо. В усіх цих випадках працівник реально поєднується з функціонуючими засобами вир-тва. Він же, здійснюючи процес праці раціонально організовує робоче місце та працю з метою досягнення найкращих виробничих результатів.Соц.–ек. спосіб поєднання працівників із засобами вир-тва визначається формою власності. Так, поєднання працівників із засобами вир-тва, що знаходиться в колективній трудовій власності, а також на приватних (трудових) підприємствах, здійснюється прямо, безпосередньо.
Ситуація докорінно відмінна, коли засоби праці належать капіталістам і виступають як їх капітал. За класичного капіталізму безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби вир-тва, на вироблений продукт, від управління власністю та процесом вир-тва. Їх робоча сила перетворюється в товар. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках праці ( кожна професія має свій ринок), а їх використ. здійснюється під контролем капіталістів.Найм – це зарахування власником капіталістичного підприємства людини праці на роботу із встановленою платою. На цій основі у суспільстві виникає наймана праця. Вона представляє собою процес праці під контролем власника капіталу, привласненням ним результатів вир-тва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. В даному випадку здійснюється техніко–ек. спосіб поєднання, який властивий людині найманої праці . За капіталізму наймана праця – основа існування різних типів і форм капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку. Також потрібно мати на увазі, що наймана праця – специфічна, а не всезагальна ек. категорія, тобто існує не в усіх ек. системах. Правда, така праця певною мірою використовувалась за рабовласницького та феодального способів вир-тва. Наприклад, поміщики відпускали певну кількість кріпаків на заробітки в місто, а вони приносили їм зароблені гроші.
Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму . Під найманою працею також слід розуміти несамостійну, залежну працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, що як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів вир-тва. Еволюція змісту капіталу і найманої праці. У процесі розвитку капіталістичного способу вир-тва сутнісні риси капіталу і найманої праці зазнали важливих кількісних та якісних перетворень. Замість індивідуальної капіталістичної власності, що домінувала за класичного капіталізму вільної конкуренції, пріоритетними з останньої третини XIX ст. стають колективні форми капіталістичної власності, зокрема акціонерна, монополістична (у вигляді акціонерних товариств), кооперативна, державна, змішана та ін. Варто звернути увагу на те, що основою еволюції змісту капіталу є прогрес технологічного способу вир-тва, а отже і самої людини, тобто її власної продуктивної сили: знань, кваліфікації, компетенції тощо, що знаходить свій прояв у зростанні питомої ваги у сфері зайнятості осіб з вищою освітою. Водночас, частково послаблюється соц.–ек. відокремленість працівників від капіталу, тобто засобів вир-тва. Втрачає свою значущість і основна риса капіталу, як праця під контролем капіталіста і його власність на виготовлений продукт. Суч. капітал поєднує в собі не лише звичні властивості капіталістичної формації, а й низку перехідних форм соціалізації капіталу, а значить і капіталізму, який тапер називають ”капіталізм з людським обличчям”, ”соціалізований капіталізм” тощо.
56.Людський капітал.
Типи і суч. види капіталу. Можно розрізнити два осн. типи капіталу: а)реальний і б) фіктивний. Реальним є той капітал, який складається з факторів вир-тва і робить прямий внесок у створення ВВП і даної вартості. Фіктивним капіталом є фінансовий капітал та усі його конкретні форми (акції, облігації та інші папери). До реального капіталу належать людський, інтлектуальний, виробничий, підприємницький тощо. Людський капітал. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково– освітній потенціал стають вирішальним фактором соц. й ек. прогресу. Нині теорія людського капіталу широко використовується сучасною світовою ек. наукою і займає одне з центральних місць в теорії і практиці ринкового господарства.Осн. положення цієї теорії сформовані такими економістами, як Г.Беккер, М.Фішер та іншими. Застосування інструмента даної теорії дозволило по новому підійти до вирішення проблем, пов’язаних з факторами вир-тва, розподілу доходів, ек. ролі освіти, взаємозв’язку інвестицій в людину з рівнем продуктивності праці і доходів, мотивацією до творчої праці та ідприємницької діяльності. Особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Людина стоїть на початку вир-тва, вона є центром і осередком вир-тва, вона стоїть і в кінці його, як мета будь якого вир-тва. Отже, людський капітал сучасна ек. теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об’єкт ек. системи.Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта ек. діяльності. Справа в тому, що людський капітал пов’язується ек. теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор вир-тва.Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків.). З точки зору нагромадження людський капітал – це затрати на освіту, на підтримку і розвиток охорони здоров’я, на одержання інформації і на міграцію (мобільність) робочої сили. Розглянемо один з осн. аспектів людського капіталу – освіту.Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Другий напрям інвестицій в людський капітал – охорона здоров’я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку, коли один, уже старий, носій людського капіталу уступає місце другому – молодому. Затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у вир-тві. Третій напрям інвестицій в людський капітал – це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал.Четвертим аспектом людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це – ек., соц., науково–технічні та інші відомості та показники, на основі аналізу яких приймаються ек. рішення. Отже, інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам. Тільки тоді вона може пояснити загальні цілі і задачі, і стане основою партнерства їхньої ек. діяльності.