Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання

Вид материала

Документы

Содержание 36.МПП та міжнародна ек. діяльність. 37.Сутність підприємництва та його організаційно-економічної форми. 38.Витрати та результати підприємницької діяльності Ек. підхід 39.Продуктивність праці. Соціальний ефект 40 Прибуток і рентабельність 41. Ек. рента та її види. Регулювання підприємницької діяльності. 43. Міжнар. підприємницька діяльність.

Подобный материал:

• План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
• Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
• Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
• Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
• Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
• Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
• Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
• Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
• Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
• Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.

36.МПП та міжнародна ек. діяльність.

Як ек. категорія міжнародний поділ праці – це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічна форма поділу суспільної праці, що, перерісши межі національних економік, призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.Об’єктивний характер міжнародного поділу праці визначається, по-перше, природно-географічними умовами (природним багатством, кліматом тощо); по-друге, технічним прогресом (рівнем НТП, технічним і науковим потенціалом); по-третє, соціально-економічними умовами (рівнем економічного розвитку, соціальною інфраструктурою, соціально-політичним устроєм тощо).МПП– спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.Міжнародний поділ праці (МПП) можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на економічно вигідну спеціалізацію вир-тва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами вир-тва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях.МПП – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному етапі суспільного прогресу новим змістом. Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки ек., а й політичних сил, МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивності праці. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування вир-тва. Вони, у свою чергу, зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш високого порядку – інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв’язків усього циклу відтворювального процесу – вир-тва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.Переваги міжнародного поділу праці:участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг вир-тва;виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового вир-тва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використ. переваг великомасштабного вир-тва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх вир-тва немає або воно нераціональне;участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).Процес формування міжнародного поділу праці особливо інтенсивно почав розвиватися після завершення переходу провідних країн до машинного вир-тва, тобто приблизно з середини ХІХ ст. Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі. Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці:Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування вир-тва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів. Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки та техніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділ праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.


37.Сутність підприємництва та його організаційно-економічної форми.

Світова наукова ек. література розглядає підприємництво з трьох точок зору:як ек. категорію;як метод господарювання;як тип економічного мислення.Як ек. категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу вир-тва, розподілу і привласнення благ та послуг. Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна (формування і продуктивне використ. капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);організаційна (організація маркетингу, вир-тва, збуту і реклами та інших господарських прав); творча (новаторські ідеї, генерування та активне використ. ініціативи, уміння ризикувати).Ураховуючи характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, крім зазначених функцій можна виокремити також наступні:стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб;управлінська — пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою;захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов для функціонування під­приємництва, усунення наявних проблем на макрорівні.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:самостійність і незалежність господарювання;ек. відповідальність за прийняття рішень;орієнтація на максимальний прибуток.

підприємець розглядається як суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів вир-тва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.Організаційно-ек. форми підприємництва:-Організаційно-правова форма-Одноосібне володіння-Господарське товариство (партнерство)-Корпорація (акціонерне товариство).


38.Витрати та результати підприємницької діяльності.

. Найістотнішим стимулом є підприємницький дохід. Але перш ніж його отримати, підприємець повинен зробити певні витрати.Розглянемо витрати вир-тва. До них, передусім, належать елементи факторів вир-тва, які використані в даному процесі:витрати на оплату живої праці (заробітна плата працівникам фірми); витрати на придбання будівель та обладнання (інвестиції);витрати на оплату природних ресурсів (землі, води, корисних ко­палин), що використовуються у виробництві як сировина та матеріали;витрати на оплату енергоносіїв (нафти, газу), електричної енергії.Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використ. всіх необхідних умов вир-тва, які забезпечують досягнення кінцевого результату господарської діяльності. Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використ.м факторів вир-тва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання).Із виділенням зовнішніх та внутрішніх витрат розглядають два підходи до розуміння природи затрат фірми: бухгалтерський і ек.. Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Ек. підхід передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використ. ресурсів. Ек. витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів. Таким чином, ек. (вмінені) витрати - справжні витрати вир-тва на даний товар, що визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати за умов оптимального використ. ресурсів. Для фірми (виробника) дуже важливо також аналізувати витрати вир-тва з огляду на чинник часу. Для фірми існують два періоди функціонування:Довгостроковий період функціонування фірми - це інтервал часу, впродовж якого фірма має можливість змінити усі зайняті ресурси, зокрема й виробничі потужності. Короткостроковий період - це період часу, впродовж якого фірма не може змінити обсяг (кількість) принаймні одного з наявних у неї видів виробничих ресурсів, скажімо, капітального.Таким чином, у короткостроковому періоді одна частина ресурсів є змінною (природні й трудові ресурси), а друга частина - постійною. Тому короткостроковий вважають періодом фіксованих виробничих потужностей. Відповідно, одна частина витрат фірми становить постійні витрати, а інша - змінні. Постійні витрати (Fixed Cost - FC)- це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу вир-тва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін. Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до вир-тва.Змінні витрати (Variable Cost - VC) - це витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу вир-тва. До змінних належать витрати на заробітну плату працівників, сировину, матеріали, паливо, електроенергію.


39.Продуктивність праці.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін “продуктивність системи вир-тва та обслуговування”, тобто ефективне використ. ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг.Ефективність вир-тва – це комплексне відображення кінцевих результатів використ. робочої сили (працівників) і засобів вир-тва за певний проміжок часу.ефективність вир-тва і продуктивність системи – це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. Однак, загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість вир-тва.Основною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення мети виробничої або іншої діяльності підприємства (організації) за умови найменших витрат суспільної праці або часу.ефективність вир-тва і продуктивність системи – це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. Однак, загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість вир-тва.В загальному вигляді, залежно від отриманого результату, розрізняють ек. та соціальний ефект.Ек. ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати вир-тва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях.

Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо.Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності вир-тва є зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці.Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій суспільній концепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-ек. умов.У вузькій технічній концепції продуктивність праці - це відношення отриманого результату (обсягу продукції) до ресурсів, що використовуються у процесі праці.Зростання продуктивності праці у суспільстві зале­жить передусім від рівня розвитку продуктивних сил. Факторами зростання суспільної продуктивності праці є:використ. досягнень НТР у виробництві;поглиб­лення суспільного поділу праці, в т.ч. міжнародного, у формі спеціалізації, кооперування та комбінування вир-тва;впровадження госпрозрахунку, нових форм організації праці;досягнення реального плю­ралізму форм економічної власності та ін.


40 Прибуток і рентабельність

Прибу́ток (англ. Income) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб’єкту. Ек. зміст продукту Г – Т – Г’ Прибуток — одне з осн. джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95% прибутку.

Функції прибутку: Оцінювальна — ефект використ. осн. ресурсів підприємства Стимулююча, Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв. Види прибутку:Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій); Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Принципи розподілу прибутку підприємства:сплата частки до бюджету; поповнення статутного фонду; виплата дивідендів; розширення вир-тва; соціальний розвиток; стимулювання/мотивація працівників. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяль­ності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тоб­то відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розрахову­ють як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначе­ний як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капі­талу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і май­бутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.


41. Ек. рента та її види.

У шир ек розумінні рента є результатом власності та її ек реалізації. Це цілком природно, бо земля є не лише фактором вир-тва, але й унікальн ресурсом. Так, вважається, що монополія приватної власності на землю, надра та інші природні ресурси обумовлює виникнення абсолютної ренти .У с/г добувних галузях ця ціна визначається витратами в гірших природних умовах з додаванням середнього прибутку на авансований капітал. Тому, утворюється диференційна рента як різниця в рівні витрат при використанні кращих та гірших природних ресурсів.Рента, на думку економістів, у першу чергу виникає в тих галузях, де земля виступає формою основного капіталу (сільське господарство, будівництво, добувна та гірнича промисловість). У цьому сенсі рента завжди є «земельною». Проте рента виникає і успішно розвивається не лише у вищезазначених сферах діяльності. Рента як ек. явище означає постійне отримування власником частини доходу з капіталу, майна чи землі, причому такої частини, що не потребує для свого одержання будь-якої підприємницької діяльності. Сучасна наука крім земельної ренти визначає ще й політичну ренту; наукову ренту, як таку, коли вчений отримує певну частину доходу не за здійснену діяльність, а за визнання і певне соціальне становище; раціоналізаторська рента, коли винахідник одержує доход за використ. його ноу-хау в різних сферах вир-тва; авторська рента, коли автор отримує частину доходів від видання чи перевидання своїх творів (така практика набула широкого використ. в сфері шоу-бізнесу, театрального мистецтва і літератури). Ек. рента включає також доходи від облігацій та акцій, від здавання в оренду рухомого і нерухомого майна та ін. Земельна рента у цьому контексті є лише однією із форм розподілу створеного продукту відповідно до використаних факторів вир-тва .Утворення ренти дозволяє власнику ресурсів шукати варіанти її найбільш ефективного розміщення і використ., створює стимули для пошуку та інвестицій. Проте досягнення визначеної мети може забезпечуватись різними способами, в залежності від обраних способів. Отже, слід розрізнити такі понняття як пошук прибутку і пошук ренти. Специфічність ренти визначається особливостями ресурсу. Земельні ресурси, наприклад, є абсолютно обмеженими. Залежно від якості землі і природного ресурсу та місця їх знаходження (наприклад, центр міста чи околиця) і буде формуватись відповідна рентна плата та рентоорієнтована поведінка суб’єкта. Така рента називається екологічною.Щодо природно ресурсної ренти, то її утворення і суспільний розподіл відбуваються відповідно до наявного інституціонально-правового механізму під впливом певного лобіювання перерозподілу додаткової вартості через стягнення політ. ренти. Остання за своєю природою також є квазірентою, Екологічна рента породжується насамперед господарським використ.м природних ресурсів різної екологоємності та здатності до утилізації відходів господарювання.


42. Регулювання підприємницької діяльності.

Важливим елементом суч ек системи є оптимальне поєднання держ регулювання ек з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить держ управлінню та регулюванню. Без нього сучасна ек система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може. Аналіз світового досвіду доводить, що виконання підприємництвом своєї суттєвої ек. та соц. ролі можливе лише за умов виваженої держ політики всебічної підтримки цього сектору економіки. Держ. політика підтримки підприємництва – це комплекс пріоритетних наргосп підходів і рішень, які визначають осн напрями і форми правового, ек та організац сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, держ. регулювання цього сектору економіки- свідоме формув. державними структурами правових, ек. та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого – створення стимулів, використ. мат. і фінанс. ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно. Державне регулювання підприємництва має відповідні функції, інструменти (методи) та органи. Функції: підтримка пропорційності вир-тва та споживання, анти циклічне регулювання; підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи; перерозподіл доходів та соц. захист підприємців і споживачів.Інструменти (методи):фіскальна система;цінове регулювання;кредитно-грошове регулювання;зовнішньоек. регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).Органи: центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва.Залежно від ступеня державного регулювання підприємницької діяльності активність цього сектору економіки змінюється. Основним завданням держ регулювання є створення оптимальних умов для ефективного функціонув підприємницького сектору та розвитку, на цій основі, нац. економіки.Державна політика підтримки та розвитку підприємництва має спиратися на загальні принципи, цілі та напрями.Цілі:забезпечення зростання ВВП за рахунок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;залучення суб’єктів підприємництва до розв’язання соц.-ек. проблем на держ. і регіональному рівнях;удосконалення структури суб’єктів підприємництва;підвищення технолог. рівня вир-тва;створення нових робочих місць, зменшення безробіття;сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;Принципи:системність та комплексність механізмів держ. регулюв. розвитку суб’єктів підприємницької діяльності;цілеспрямованість та адресність підтримки суб’єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;рівноправний доступ суб’єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів. Напрями:формув. нормативно-правової бази;удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;забезпечення інформацією;сприяння впровадженню технологій та інновацій;підготовка та перепідготовка кадрів.Податкове регулювання підприємницької діяльності здійснюється шляхом надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки та технології, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, при освоєнні відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва та ін.Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій тощо.Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів (які відкривають доступ до різних видів інформації (комерційної, законодавчої, науково-довідкової тощо), створення широкої мережі консультативних пунктів з різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу (як різновиду центрів малого бізнесу).Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології.Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців.


43. Міжнар. підприємницька діяльність.

Міжнародне підприємництво передбачає існування певних перед­умов:поглиблення МПП та створенням світо­вого ринку, що сприяє інтернаціоналізації нац. підприємництва. У ньому починають брати участь всі підприємці, так чи інакше при­четні до міжнародної торгівлі. Адже формув. експорту та імпор­ту сприяє забезпеченню нац. підприємств необхідними ресурсами, спонукає їх до удосконалення вир-тва, підвищен­ня його технічного рівня тощо;розвиток міжнар. кредиту гарантує залучення у місцеве ви­р-тво іноземних інвестицій, поширення науково-тех. співробітництва між країнами; розвиток транснаціональних компанії (ТНК), що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвину­тих країн у менш розвинуті. Вони лише створюють фінансово-ресурс­ну базу перетворення національного підприємництва на міжнародне.Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосеред­ньо беруть участь ек. суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни ек. і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) зали­шається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн.На механізм міжнар. підприємницт­ва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.Рисами міжнар. підприємництва є:участь у ньому ек. суб'єктів кількох країн; спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формув. ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів; відображення в економіко-правовому режимі такого підприєм­ництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприєм­ницькій діяльності.Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є:поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;бажання окремих країн краще використати їхні ек., при­родно-географічні, демографічні переваги;наявність певних нац. інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.). Міжнародне підприємництво існує у двох осн. формах:Спільне підприємництво;Вільні ек. зони. Спільне підприємництво ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності.Видами спільного підприємництва є:ліцензування, коли фірма (ліцензар) вступає у відносини з фірмою або державою (ліцензант) на зарубіжному ринку, пропонуючи права використ. виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату,підрядне вир-тво, коли фірма заключає контракт з виробником на зарубіжному ринку, який може виготовляти товари, реалізацією яких займається вказана фірма. Цей вид спільного підприємництва передбачає більш тісну залежність між учасниками. Вступаючи у силу такі фактори як дотримання термінів поставок, необхідної якості товара тощо; Управління за контрактом, коли фірма передає зарубіжному партнеру ноу-хау у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал і його використ. з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію одержаних управлінських послуг;Спільне підприємство (СП), коли зарубіжний та місцевий партнери поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків.Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства, а також підприємства, за­сновані на власності фізичних осіб двох або декількох країн. Важливою формою спільного підприємництва є також офшорні компанії.( бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпа­дає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті)Вільні ек. зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою фор­мою міжнар. підприємництва. — це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові ек. умови. У межах ВЕЗ використовуються стимули: 1) пільги для підприємниць­кої діяльності як іноземного, так і національного капіталу, 2) податкові знижки, 3) низькі (або нульові) митні ставки, 4) особливий валютний режим тощо. Створення сприятливих ек. умов має зацікавити інозем­ний капітал і національних підприємців в активній підприємницькій діяльності в межах зони, що потім позитивно вплине на економіку всієї країни. Існує дві концепції створення ВЕЗ: Перша — територіальна, коли умови вільної ек. зони поширюються тільки на певну конк­ретну територію, де діють пільгове митне та податкове законодавство, пільговий режим для іноземних інвесторів тощо.Друга концепція ВЕЗ — функціональна (режимна), за якої підприєм­ства та організації зони не відділяються кордоном від решти території країни (тобто не концентруються на чітко визначеній території), а діють на всій території країни. Проте вони мають свій локальний пільговий режим оподаткування, фінансування, оплати праці, матеріально-тех­нічного забезпечення. Найбільш розвинутим типом ВЕЗ є технополіси.