Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані І з таким поняттям як пізнання
| Вид материала | Документы |
- План Методології та стилі мислення. Рівні методологій. Основні методи наукового пізнання., 289.09kb.
- Тема Предмет І значення логіки, 2606.68kb.
- Реферат на тему: Мислення, 166.88kb.
- Місце І роль курсу «Розміщену продуктивних сил та регіональна економіка» в системі, 2468.31kb.
- Кредитів у вищій школі США, 118.05kb.
- Реферат на тему: Філософія буття. Людина, 393.15kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний торговельно-економічний, 1309.82kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 121.37kb.
- Асторономія: від спостережень до теорії, 70.15kb.
- Проблема методу філософії Нового часу, 206.11kb.
13.Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер Поняття розвитку пов’язується з якісними змінами об’єктів, появою нових сусп. форм, інновацій та нововведень, а також з трансформацією внутрішніх та зовнішніх зв’язків цих об’єктів. Задля повнішого виявлення суті поняття економіки розвиток варто розглянути у співвіднош з такими категор, як прогрес та модернізація. Найбільш розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого характерним є перехід до більш досконалого стану об’єкта. Це знаходить свій прояв у більш високому рівні організації об'єктів, розширенні їх адаптаційних можливостей до навколишнього середовища. Таке найбільш загальне визначення стосується насамперед соціального та економічного прогресу.В цілому ж прогрес є доволі суперечливим явищем ще й тому, що він має своєю зворотною стороною – регрес. Баланс, чи сальдо, між прогресом і регресом, висловлюючись економічною мовою, складається в кінцевому рахунку на користь першого, але все це відбувається в надзвичайно гострих зіткненнях матеріально-речових, інтелектуальних, духовних компонентівБлизькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов’язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку вир-тва та підвищення продуктивності праці тощо. Модернізація здійснює розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів. По-друге, органічно включати країну в світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використ. науково-технічного досвіду зарубіжних партнерів. По-третє, модернізація вимагає тепер не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх передумов і можливостей для впровадження гнучких технологій на основі сучасної інформації та комп’ютерної техніки.Класична, або традиційна, ек. наука виділяє такі головні фактори вир-тва, як земля, праця, капітал. Неабияке значення має рівень суспільного поділу і кооперації праці та вир-тва, а також відповідних ек. форм, в яких реалізуються виробничо-господарські процеси. Для аналізу ек. явищ у короткотерміновому періоді визначальне значення має перша група чинників. Динаміка економічного розвитку у всій її багатоманітності передбачає врахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню.Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації осн. факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою :Y = f(L, К, Т, X, N),де Y - валовий національний продукт f - функціяL - кількість населення К - капітальні ресурси Т - техніка, технологія X - суспільні інституціїN – довкілля.Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використ. ресурсів, факторів вир-тва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо. Така економіка виключає позаек. дії і будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.Сучасне включення України в цивілізаційні процеси і структури в умовах глобалізації однозначно і безальтернативно спонукає до формування глибоких раціональних основ як в економіці, так і в інших важливих сферах суспільного життя. Є всі підстави вважати, що саме утвердження раціоналізму в економіці, політиці, в суспільній та індивідуальній свідомості стане тією перепусткою, яка дасть можливість нам органічно вписатись у світовий багатовимірний простір. 14. Ек. потреби Ек. потреби – це потреби в екон. благах. Задоволення потреб виступає внутрішн. спонукальн. мотивом вир-тва, розпад, обміну та спожив. У рамках певної сист. соц-екон. відносин Носіями екон. благ виступають товари та послуги. Розрізняють: споживчі блага(товари і послуги, призначені для безпосереднього задовол. людських потреб) і виробничі блага(тов. і послуги для вир-тва спож. благ), матеріальні блага(тов. і послуги сфери мат вир-тва), нематеріальні блага(тов. і послуги, створ. у сфері немат. вир-тва), теперішні блага(перебувають у безпосер користуванні екон. суб*єктів), майбутні блага(тов. і послуги, якими екон. суб*єкти зможуть користув в майбутн.). Всебічне комплексне вивчення системи ек. потреб зумовлює необхідність їх класифікації. Класиф. екон. потреб: За характером виникнення – первинні(їжа, одяг),- вторинні(зумовлені розвитком цивілізації), за способом задоволення – матеріальні і нематеріальні, За нагальністю задоволення:першочергові (предмети першої необхідності);другорядні (предмети розкоші), за можливість задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення);ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення), за участю у відтворювальному процесі: виробничі(потреби у засобах вир-тва), невиробничі(потреби у споживчих благах), за суб*єктами вияву: особисті, колективні(групові), суспільні, за кількістю визначеність та мірою реалізації : абсолютні(перспективні потреби), дійсні, платоспроможні(визначені платоспроможним попитом), фактичі(задоволення наявними товарами і послугами). Система ек. потреб є складною, і постійно розвивається. Структура, обсяг, рівень задоволення потреб змінюються. Розвиток і удосконалення вир-тва змінює уклад і спосіб життя людей, веде до ускладнення структури потреб і якісного їх відновлення. 15.Ієрархія потреб За критерієм нагальності потреб та ієрархічності взаємозв’язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, Маслоу, та Альдерфера, за Герцбергом – верхній щабель – досягнення, можливості зростання, відповідальність, нижчий - Кар’єра, визнання, статус, стосунки з керівництвом, з колегами, з підлеглими, надійна робота, умови роботи, оплата праці. Модель ієрархії А.Маслоу – зверху вниз - Потреби в самовираженні та самореалізації – повага , визнання – соц потреби – безпека, захищеність – фізіологічні потреби, і за К. Альдерфером зверху вниз – потреби зростання – потреба взаємозв’язків – потреби існування. Незважаючи на певні відмінності всі 3 моделі виокремлюють потреби порівняно нижчого порядку(первинні), та потреби вищого порядку(вторинні). Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людей не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомість(вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності 17. Взаємозв’язок потреб та інтересів. Ек. інтереси - об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Ек інтереси :є формою вияву ек. потреб;відображають певний рівень та динаміку задоволення ек. потреб;спонукають ек. суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.Ек. інтереси – це категорія об’єктивно-суб’єктивна. Суб’єкти ек. інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи… Об’єкти ек. інтересів – ек. блага. При всій різноманітності ек. інтересів їх можна згрупувати, виходячи із соціально-економічного положення людини в суспільстві й економіці. За ознакою суб’єктивності інтереси можна класиф. як: особисті, колективні (групові), загальнонародні, загальнолюдські, відомчі, регіональні. В ринковій економіці важливо відрізняти ек. інтереси 3 осн. суб’єктів:ек інтереси домашніх госп спрямов на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;ек інтереси підприємців спрямов на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;ек інтереси держави спрямов на реалізацію потреб сусп в цілому.Інтереси можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, з погляду часових аспектів =-поточні і перспективні. З позиції усвідомлення - істинні, помилкові, неправильні, фальшиві. Носіями інтересів є індивіди, групи, класи, соц. прошарки. У реальному житті єдність інтересів досягається через реалізацію кожного з них у процесі взаємодії і взаємозв’язку. Так, особистий інтерес працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства (підприємця), споживача продукції, суспільства в цілому.Інтереси людей об’єктивно суперечливі. Суперечності інтересів – це суперечності між їх носіями. ізнобічність інтересів і їх суперечливість обумовлена різним економічним положенням людей в ек.й системі. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємо реалізації.Шляхи поєднання ек. інтересів: - субординоване підпорядкування одних ек. інтересів іншим;координоване узгодження різнобічних інтересів усіх ек. суб’єктів.У сучасній ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Суспільство приходить до розуміння, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації. 16. Ек. ресурси Землю, засоби вир-тва, науку, інформацію та інші речові (матеріальні) фактори доцільно називати ресурсами (від франц. ressource — цінність, запас, джерело засобів).Усі види ресурсів, використовуваних у процесі вир-тва товарів і послуг.У певній країні або у масштабі планети обсяги ек. ресурсів природно обмежені. Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення ек. ресурсіввживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речовогофакторів, можна вирізняти також відтворювані чинники. До відтворюванихналежать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, воднібасейни тощо) та суспільством (засоби вир-тва, наука, інформація).Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодіїлюдини з природою (наприклад, трудові ресурси).+інформація. Кожний з названих ресурсів можна уявити у вигляді ресурсного ринку, якийскладається із декількох конкретніших ринків. Наприклад, ринокінвестицій формується у процесі взаємодії внутрішнього та зовнішньогоринків, ринку довго- та короткотермінових кредитів та ін. 18. Мотиви та стимули. У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Термін „мотив” (поход від лат. „movere”), що означає „приводити в рух”, „штовхати”. Мотив в екон. літературі трактується по-різному, але найчастіше як усвідомлене спонукання до дії. З різних поглядів на сутність мотивів найбільш плідним є, на наш погляд, той, у якому мотив розглядається у контексті відображення і вияву потреб. Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Отже, правомірним є твердження, що мотив – це те, що породжує певні дії людини. Мотив знаходиться „всередині” людини, має „персональний” характер, залежить від безлічі зовн. і внутрішніх стосовно людини чинників. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія. Модель мотивації через потреби наведено -схемі:Потреба (нестача чогось) переходить в Інтерес далі в Мотив далі в Дія і в Результат (задовол потреби, часткове задовол, відсутність задовол) і знов в Потреба (нестача чогось) Поряд з категоріями „мотив” і „інтерес” у теорії і практиці широко використовується термін „стимул”. Термін „стимул” (від лат. Stimulus – батіг) означає спонукання до дії, спонукальну причину. Маємо всі підстави припускати, що в основі цих спонукальних дій лежать зовн. чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовн. спонукання, які мають цільову спрямованість. Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство). Підкреслимо, що стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею. Наприклад, щоб премія (стимул) стала мотивом поведінки і діяльності конкретного працівника, потрібно, щоб він усвідомлював її як справедливу винагороду за працю. Тоді намагання заслужити премію сприятиме підвищенню ефективності праці. Проте для деякої частини працівників, котрі не мають надиї отримати премію (низька фахова підготовка, недисциплінованість тощо), ця можлива винагорода не трансформується в мотив, залишаючись на рівні потенційного стимулу.Таким чином, ек. інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господар. діяльності людини. Тому через ек. інтереси можна впливати на ефективність вир-тва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу ек. системи. В узагальн. плані засоби впливу на ек. інтереси можна підрозділити на 3 групи:позаек., примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства;ек. вплив на інтереси людей;моральне і соціальне стимулювання;Всі зазначені засоби передбачають свідому суб’єктивну діяльність одного суб’єкта стосовно іншого. Наприклад, поза економ. примус здійснювали рабовласники і феодали (використовуючи при цьому апарат насильства) стосовно рабів і кріпаків. Ек. методи широко використовуються хазяїнами-підприємцями стосовно вільних найманих працівників, а також державою. 19. Ек. поведінка Людина ек. – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель ек. людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації ек. поведінки; - компетентністю екон. суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господ. діяльності людини в ринк. економ. є максимізація прибутку або максимізація корисності. Сучасній ек.й теорії притаманна внутрішня єдність теоретичних побудов в питанні про екон. суб’єкти та їх діяльність. Теорія показує, що різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи ек. поведінки, які пов’язані з вир-твом, розподілом і споживанням ек. благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття „корисність” означає не що інше, як прибуток. З ек. точки зору корисність визначеної кількості для людини якісно нічим не відрізняється від корисності для фірми реалізованих нею товарів, а витрати на продукти харчування – від витрат на сировину і матеріали. З позицій ек. теорії діяльність людини і фірми підпорядковуються одним і тим самим головним закономірностям. В ек. системі людина виступає як виробник, як суб’єкт ек. відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного вир-тва.3 основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність - характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг.Найбільш змістовними характеристиками явища корисності є такі.Категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача, яка і за мотивами, і за цілями переважно і неминуче є суб’єктивною.Корисність висвітлює принциповий у поведінці споживача момент – вибір благ. Саме в ситуації вибору корисність виявляє своє ек. призначення: бути критерієм відбору, показувати, наскільки необхідний той чи інший об’єкт вибору даному споживачеві в даних умовах, визначити, чого він прагне стосовно до цих умов. Насамкінець, за допомогою даної категорії ми можемо констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет та свободу вибору. Благо буде куплене, якщо споживач надасть йому перевагу, уподобає його, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере його із загального кола товарів чи послуг. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації ек. вибору. Отже, ек. вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності – це критерій ек. вибору. Відомо, що придбання деякої корисності зазвичай пов’язано з попередніми витратами ресурсів. Тому ек. суб’єкт прагне максимізувати не абсолютну величину корисності, а різницю між цією абсолютною величиною і витратами. Максимізуючи корисність, ек. суб’єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість. Отже, суб’єкт повинен порівняти корисність того, що він отримує, з тою корисністю, яку він втрачає. Прагнучи максимізувати корисність (прибуток) у ситуації вибору, ек. суб’єкт порівнює різні рішення чи блага і обирає те, що дозволяє отримати максимум корисності (прибутку), або деяку комбінацію благ, яка відповідає цим же вимогам. Звичайно, для індивіда зовсім не обов’язково кожного разу ретельно зважувати, яке благо принесе більше корисності: можна спиратися на знання, власний досвід чи смаки і на поради інших людей. Ек. теорія разом з іншими дисциплінами вивчає цей новий феномен споживчої поведінки. Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань. У ринковій економіці, де проблеми дефіциту не існує, а кількість різновидів товарів і послуг завжди є значною, перед споживачем постає проблема вибору. Проблема ускладнюється тим, що сума коштів, призначених для придбання товарів і послуг, завжди обмежена, а це змушує споживача звертати увагу на корисність споживчих благ. Ек. теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби. В ек.й теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Ек. значення цього закону полягає в тому, що він визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші. Коли одночасно зі спадом граничної корисності зменшуватиметься ціна одиниці товару, то його й далі купуватимуть. Якщо ціна не зменшуватиметься, то споживач шукатиме інші товари, які краще задовольнятимуть його потреби. Правило поведінки споживача полягає в тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару давала однакову корисність. 20. Реалізація ек. інтересів і суспільне виробництво. Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення мат. і немат. благ, необхідних для їх існування та розвитку. Процес суспільного вир-тва можна розглядати у двох аспектах: як процес вир-тва, розподілу, обміну і споживання ек. благ (мат. аспект), а також 2) як процес взаємодії ек. суб’єктів у суспільному вир-тві, який відтворюється як процес взаємодії ек. інтересів (суспільний або соціальний аспект). Інтереси як і потреби людей різноманітні, формуються всією системою сусп. відносин. Ек. інтереси, природно, найтісніше пов’язані з ек. системою, формуються в процесі взаємодії людей в усіх фазах відтворювального процесу: безпосередньо вир-тва, розподілу, обміну і споживання. Ек. відносини проявляються через інтереси людей. З іншого боку, у будь-якому суспільстві інтереси роблять вирішальний вплив на ек. процеси, визначаючи їхній зміст, динамізм і ефективність. У певному розумінні ек. інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку ек. суб’єктів. Ек. відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення. Взаємозв’язок ек. відносин і інтересів при пріоритетній ролі перших виявляється в будь-якому суспільстві. Достатньо порівняти ринкову і планову економіку. У ринковій ек. підприємець-власник має ек. самостійність і це дозволяє йому прямо реалізувати свій безпосередній інтерес – максимізувати прибуток. . Виробники в плановій економіці ек. свободи не мали, а тому були позбавлені можливості реалізувати свій інтерес сповна. Звідси і відносно низька ефективність вир-тва при соціалізмі. Інтереси можна згрупувати за класами, прошарками, групами людей і виділити інтерес окремої людини. Важливе теоретичне та практичне значення має субординація ек. інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Глобальний диктат державних інтересів (раніш думай про Батьківщину, а потім про себе), як відмічалось нашими вченими, винятковим пануванням та абсолютизацією інтересів держави, неправомірно ототожнюваної з самим суспільством, які протиставлялися усім іншим інтересам, внаслідок чого пустою, формальною і беззмістовною виявилася теза – „все для людини”. Тотальне одержавлення усієї економіки та інших сфер суспільного життя вилилося в суцільне одержавлення інтересів. Такі погляди ґрунтуються на перекрученому, антигуманному тлумаченні місця і ролі людини в житті й у вир-тві, змісту і співвідношення сусп. і особистих інтересів, їх прямих і зворотних зв’язків, у викривленні природи і функцій особистого інтересу, а по суті, - у знеціненні людини, особистості.. Критерій прогресивності соц.-ек. системи визначається становищем людини в суспі. як найвищої цінності, як центральної фігури усього світового розвитку. А тому є непридатними теоретичні настанови і практичні дії, спрямовані на придушення особистих інтересів суспільними, які до того ж нерідко подаються перекручено. Суть у тому, щоб не придушувати одні інтереси іншими, а управляти інтересами і через інтереси. В ринковій системі господарства пріоритетним її суб’єктом є товаровиробник-підприємець. А. Сміт був „пророком” вільної конкуренції. І дійсно, максимізуючи прибуток, кожний підприємець за умов жорстокої конкурентної боротьби за покупця повинен:- скорочувати до мінімуму виробничі витрати (заощаджена на витратах вартість збільшує прибуток, а це можливо лише за умов впровадження у виробництво досягнень науки і техніки);- поліпшувати якість продукції (послуг);- здійснювати важливу прогресивну функцію суспільства – нагромадж. з метою розширення й удосконалення вир-тва;- найповніше й найефективніше задовольняти потреби споживача.Ек. свобода, безпосередня матеріальна зацікавленість і відповідальність підприємця мобілізують його професійні і творчі потенції, стимулюють їхній розвиток і повну реалізацію у вир-тві. Кожний підприємець, переслідуючи свою власну мету і зацікавленість, досягає результату, який спочатку не був його безпосередньою метою, тобто працює в інтересах споживача і суспільства в цілому. Низька ефективність вир-тва в командній економіці насамперед пояснюється тим, що суб’єкти господарювання позбавлені реальної ек. свободи, зацікавленості в результатах господарської діяльності і відповідальності за них. Намагання максимізувати прибуток – не єдиний мотив підприємницької діяльності. Бізнес для справжнього підприємця – це потреба в реалізації своїх особистих якостей: таланту організатора вир-тва, творчості і діловитості, працелюбства, незадоволення досягнутим, потягу до знань, честолюбності та ін. |